Можливість синергетичного підходу до вивчення мережі Інтернет

Останнім часом у соціології з'являється новий напрямок соціологія Інтернету, об'єктом якої є соціальний аналіз інформаційного середовища, яке формується у суспільстві, а предметом вивчення аудиторія Інтернету й форми соціокультурної взаємодії між людьми при обміні соціальною інформацією [1; 2]. інтернет синергетичний технічний

Виникнення Інтернету наприкінці 60-х років як ще одного комунікативного каналу передачі даних, а потім як засобу масової комунікації в XXI столітті [3] привело до появи не тільки глобального інформаційного середовища, але й особливих віртуальних мирів, мережних суспільств, мережної культури й мережної мови, що обслуговують цей сегмент соціальної реальності, який з'явився не так давно. І це «Інтернет-середовище» стає настільки масштабним, різноманітним, цікавим і непередбачуваним у своєму розвитку й впливі, що цілий ряд учених, що представляють найрізноманітніші гуманітарні дисципліни, приступилися до вивчення Мережі [2; 4].

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Сьогодні вплив Інтернету на людську цивілізацію вивчається як з дисциплінарних позицій (у рамках таких гуманітарних дисциплін як психологія, культурологія, лінгвістика, соціологія та ін.), так й у міждисциплінарному ракурсі. Останні десять років у рамках дисциплінарних досліджень виникають і розвиваються такі напрямки у вивченні Інтернету як: кіберпсихологія, кіберкультурологія, кібергеографія, кіберправо, електронна економіка, лінгвістика Інтернету та інше. Приблизно в цей же час на Заході (у США, а потім і в Європі) починають говорити про появу міждисциплінарного напрямку Інтернет-студій (вебабо кібер-стадіз), що перебувають на стику таких дисциплін як комунікативістика, інформатика й соціологія комунікацій [5-8]. Деякі дослідники Інтернету говорять і про трансдисциплінарне вивчення мережі, розуміючи під трансдисциплінарністю ситуації, коли вирішується яка-небудь загальна проблема в непов'язаних або частково пов'язаних між собою (щодо міждисциплінарності) дисциплінах [4, с.278].

У спробах якимось чином інституалізувати цей напрямок досліджень, звертаються й до поняття «трансдисциплінарність». Вважають, що такий підхід породжує загальний контекст, формує тему досліджень і створює такі аксіоми, знання й дискурси, які «функціонують» як у науковому світогляді, так і за його рамками, на рівні повсякденного знання. Трансдисциплінарний підхід сприяє тому, щоб більш широка аудиторія (а не лише наукова) змогла сприйняти складний, глобалізований і постійно змінюваний мир Мережі. Дж. Хунсингер також висловлює думку, що в майбутньому Інтернет-дослідження підуть саме шляхом розвитку трансдисциплінарного знання.

Зазначимо, що системний підхід передбачає, що для адекватного опису якого-небудь об'єкта або явища необхідно його розглядати у рамках більш широкої системи. Тому для вирішення складних (у тому числі соціологічних) проблем у багатьох випадках потрібне розширення функціональних можливостей концептуального апарату науки.

Якщо Інтернет являє собою надскладну соціотехнічну систему, то навіть при вивченні його в дисциплінарних рамках соціології потрібне розширення парадигмального оператора й вироблення нових підходів до аналізу Інтернетпростору [10; 11]. Власне в самому дисциплінарному соціологічному дискурсі досить гостро стоїть проблема розмежування моно-, мультиі метапарадигмальних підходів і створення загальної несуперечливої соціологічної теорії [10; 12-15].

А.О. Давидов указує, що «... невдачі в створенні загальної соціологічної теорії привели до поширення думки, відповідно до якої соціологія відноситься до мультипарадигмальних наук» [Давидов 1992, с.85]. А.О. Малинкін додає, що поліпарадигмальний підхід у соціології є удаваним виходом із удаваної дилеми, і в цілому за ним стоїть «...заперечення філолофсько-соціологічного реалізму... і твердження філолофсько-соціологічного й методологічного номіналізму» [13, С.115]. Однак ці твердження вченого в співтоваристві соціологів сприймаються неоднозначно [14].

А.О. Давидов уважає, наприклад, що на даний момент всі соціологічні парадигми знання можуть бути зведені до трьох: природознавчої, математичної й гуманітарної. Зауважимо, що зазначені три парадигми виникали в соціології хронологічно, виникаючи одна за одною. Спочатку соціологія була монопарадигмальною наукою на основі природознавчої парадигми. Однак, коли стало зрозуміло, що суспільство являє собою надскладну соціальну систему, то в 50-х роках минулого століття формується математична парадигма, а потім з посиленням антропоцентричності всього знання в цілому й виникненням культури постмодерну поступово виробляється гуманітарна парадигма, орієнтована на побудову моделей розуміння ціннісно-орієнтованого соціального миру й виявлення його змістів [15]. Всі три парадигми спрямовані на вивчення різних аспектів соціальної реальності. Внаслідок використання різних пояснювальних схем, способів верифікації, мов опису та інше вони адекватні саме даному фрагменту соціальної реальності [12, С.85] і спрямовані на вирішення різних завдань. А.О. Давидов також указує, що вибір парадигми залежить від соціальнопсихологічних особливостей дослідника, завдань дослідження й соціокультурного клімату в суспільстві. Наприклад, з посиленням феміністського руху, частіше використовується якісна методологія в рамках гуманітарної соціологічної парадигми. Феміністські дослідники цей факт пояснюють тим, що їхній підхід іде від емпіричних даних, від якісного аналізу інформації, на базі якого виникає теорія, на відміну від кількісних методів, які покликані підтверджувати або відкидати висунуті раніше їхні гіпотези. Якісні методи дозволяють «добувати» знання через його розуміння, а не простий опис. І ці методи допомагають жінкам краще осмислити свій соціальний або інший досвід [16].

Деякі соціологи вважають, що криза сучасної соціології може бути подолана шляхом зведення трьох парадигм у єдину парадигму (метапарадигму). Її основною метою повинне стати пізнання суті складних соціальних явищ. На думку А.О. Давидова, взаємодія етичної й естетичної оцінок соціальних явищ й істинності знань про них повинна забезпечити цілісність соціологічного знання. При цьому саме знання повинне бути повним, не мати внутрішніх протиріч, ініціювати нове знання й робити точні прогнози. Воно повинне бути простим, метафорично інтерпритованим і несуперечливим щодо постулатів метапарадигми [12, C. 87].

Зазначимо, що вже з часу появи тези про доцільність вироблення метапарадигми минуло понад 10 років, а сучасна соціологія перебуває від вироблення єдиної метапарадігми та само далеко, як і в той час [17]. Однак історія науки свідчить про плодотворність залучення з цією метою додаткової інформації, у тому числі з інших наук. При цьому можливі два види взаємодії наук: дослідження на стику наук і міждисциплінарні дослідження.

Тому ціллю цієї статті став розгляд можливостей застосування синергетичної методології на міждисциплінарному рівні для вивчення Інтернету як складної соціо-технічної системи, так і на дисциплінарному рівні у межах нового соціологічного напрямку соціології Інтернету [1].

При міждисциплінарному підході виникає дифузія структур різних наук і створюється нова міждисциплінарна наука. При цьому споконвічні компоненти втрачають своє самостійне значення, і їхні функції переходять і з успіхом виконуються структурою, що є носієм нової міждисциплінарної парадигми. У сучасному наукознавстві до міждисциплінарного відносять дослідження загальних властивостей предметних областей окремих наук. Прикладом такого напрямку досліджень служить синергетика, що вивчає загальні принципи поводження відкритих, нелінійних, нерівновагих систем [18; 19].

На думку ряду вчених, і зокрема В.М. Буданова, чоловікомірність й адаптивність синергетичного підходу, моделювання завдань, актуальних для людської культури в кожен конкретний період, і облік антропного характеру процесів пізнання й прийняття рішень, відкритість синергетичних методів до поповнення новими квазіуніверсаліями, виявленими в окремих дисциплінах, і не тільки природознавчих, виводить синергетичний підхід на метанауковий рівень. Виходячи із принципу наукової послідовності, синергетика ставиться до своїх міждисциплінарних попередниць, теорії систем і кібернетики, згідно з принципом відповідності: опираючись на них, включаючи їхні методи у свій інструментарій, але, разом з тим, і вказуючи область їхньої застосовності. При цьому синергетику відрізняє й особлива міждисциплінарна терпимість до нових методів і гіпотез. В.Г. Буданов метафорично це пояснює, що «.поряд із девізом "підтвердити або спростувати", девіз прийнятний у дисциплінарній науці для перевірки гіпотез, додається зовсім інший: "знайти область застосовності" даного методу, знайти адекватний йому контекст» [19; 20, C.90]. При синергетичному підході «акцент переноситься так само з явища на засоби його дослідження й опису» [Там же], що вкрай важливо зараз для вироблення інструментарію дослідження для такого складного інформаційного середовища, яке являє собою Інтернет. Методологія синергетики успішно використовується при вивченні фізичних, хімічних, біологічних, соціальних і політичних систем [14; 19-22]. Можливе й її застосування до вивчення Інтернет-простору.

Синергетика чоловікомірних систем (до яких, до речі, також можна віднести й Інтернет) сьогодні в епоху антропологічного повороту створює особливий метарівень культури, рефлексивний інструментарій аналізу її розвитку синергетичну методологію, методологію міждисциплінарної комунікації, і моделювання реальності.

Теоретичний апарат синергетики описаний у багатьох роботах. Основний об'єкт вивчення синергетики це так звані динамічні системи. Під динамічною системою розуміється об'єкт або процес, для якого можна визначити поняття стану, відомого для будь-якого моменту часу. Зміна станів характеризує «портрет» системи в часі й визначається як зовнішніми впливами, так і впливами усередині системи. Із усіх можливих станів системи найбільш важливим є стаціонарний стан. Через флуктуацію система не може постійно перебувати в стані рівноваги. Розрізняються стійкі й нестійкі стани. При стійких (рівноважних) станах система після відхилення повертається у вихідний стан. При нестійкому віддаляється із часом від стану рівноваги ще більше. Розрізняються лінійні й нелінійні динамічні системи. Поводження лінійної динамічної системи відбувається поблизу одного стаціонарного, що не залежить від часу, стану. Зміна реакції лінійної системи на зовнішній вплив пропорційна цьому впливу. Лінійна система адитивна, тобто її поводження може бути зведене до суми складових її частин.

Однак для переважної більшості систем умови лінійності не виконуються. Це диктує необхідність переходу до вивчення нелінійних систем. Система нелінійна, якщо в різний час, при різних зовнішніх впливах її поводження визначається різними законами. Стійкий стаціонарний стан властивий самій системі, а нестійкий характеризує її зміну. Нелінійні системи, що змінюються, відрізняються безліччю стаціонарних станів у єдності їхньої стійкості й нестійкості.

Поняття «нелінійність» широко використовується в сучасній науці (наприклад, гіпертекст нелінійний). Воно містить у собі варіативність й альтернативність і сполучення одного й другого. Нелінійні системи зазнають впливу від малих збурень, які обумовлюють вибір шляху в момент біфуркації. Відкриті, нелінійні, нерівновагові системи називаються диссипативними. Саме в таких системах виникають синергетичні явища. Вони добре вивчені й описані в багатьох природознавчих моделях, а також моделях соціальних систем.

Динамічні моделі бувають простими й складними. Для вивчення складних систем їх можна розділити на компоненти. Замість великої кількості факторів, що описують стан великої системи (компоненти вектора стану), у синергетиці розглядається менше число так званих параметрів порядку, які дозволяють стиснути інформацію, що особливо важливо при вивченні Інтернету.

Одним з основних понять синергетики є поняття біфуркації. Під біфуркацією розуміється ситуація, коли малі зміни параметрів викликають значимі зміни в напрямку траєкторії. Параметр, відповідальний за біфуркацію, називається точкою біфуркації. Біфуркації бувають неявні, катастрофи й вибухи. Також не менш значимим поняттям у синергетиці є поняття простору станів -- графічного подання всіх можливих станів, які можуть приймати дві змінні. Послідовність станів системи називається траєкторією. Атрактори являє собою траєкторію, що має властивість «притягати» всі прилеглі траєкторії. Атрактори бувають трьох типів: фіксована точка у фазовому просторі, періодичний атрактор і хаотичний [20; 23, C.184-185].

На сучасному етапі в синергетиці виділяють кілька рівнів подання знань: піддисциплінарний профанна свідомість повсякденних практик; дисциплінарний процеси індивідуальної творчості й розвитку дисциплінарних знань й об'єктів дослідження; міждисциплінарний процеси міждисциплінарної комунікації й перенос знання у низку дисциплін, трансдисциплінарний процеси зборки, самоорганізації й функціонування більших міждисциплінарних проектів, міждисциплінарних мов комунікації, природа виникнення міждисциплінарних інваріантів, квазіуніверсалій, колективний розум, мережне мислення й наддисциплінарний процеси творчості, становлення філософського знання, розвитку науки й культури [19].

Для використання синергетичного підходу до Інтернету, нас, насамперед, буде цікавити міждисциплінарний рівень, на якому відбувається опис процесів міждисциплінарної комунікації й перенесення знання в діалоги дисциплін, наприклад, таких як: теорія комунікації, Тендерні дослідження, соціальна психологія.

Сьогодні бурхливо розвивається застосування синергетичної методології на міждисциплінарному рівні [23; 24]. На інших рівнях її додатки виникли нещодавно, й осмислюються в основному поки в мові синергетичної картини миру. Таким чином, синергетика виявляє себе і як соціальний мегапроект, що поєднує своєю методологією подання різних аспектів буття нашого суспільства й культури.

Стрімкий розвиток Інтернету призвів, як ми вже відзначали на початку цієї статті, до утворення нового міждисциплінарного напрямку наукового пошуку Інтернет-студій. Цей напрямок інтегрує окремі дисципліни й підходи до вивчення Інтернету й виявляє загальні закономірності розвитку Мережі. У рамках Інтернет-студій також конструюється концептуальний апарат дослідження Інтернет-простору з міждисциплінарних позицій. З цією метою, з огляду на складність середовища Інтернету, можна використовувати й категоріальний апарат синергетики, тому що «синергетика з її статусом метанауки з самого початку була покликана зіграти роль комунікатора, що дозволяє оцінити ступінь спільності результатів моделей і методів, окремих наук, їхньої корисності для інших наук і перевести діалект конкретної науки на високу латинь міждисциплінарного спілкування [21, C.10]. Переформулюючи думку А.А. Данилова трохи інакше, синергетика це міждисциплінарний підхід, що розглядає проблеми становлення, його механізми і їхнє подання. І тут дуже важливо уникнути іншої крайності, не профанувати ідеї й методи синергетики, не захоплюватися модною синергетичною фразеологією, довільно сплітаючи метафори, але, залишаючись на позиціях конкретної науки, використати її потенціал як технологію універсалій, реалізовану в практичній діяльності [19].

На початковому етапі формування Інтернет-студій, очевидно, варто вирішувати прості проблеми й виявляти загальні закономірності на основі узагальнення результатів дослідження Інтернету в різних дисциплінах. Після створення міждисциплінарної матриці, коли будуть сформовані три основні складові, які висуваються до будь-якої наукової парадигми або дисциплінарної матриці, а саме: настановочно-передумовлена, предметно-пізнавальна й процедурно - «технічна» [25, C.167-169], то вивчення Інтернету стане можливим з міждисциплінарних позицій, які формуються в рамках Інтернет-студій.

А якщо врахувати, що Інтернет являє собою надскладну інформаційну соціотехнічну динамічну систему, що постійно змінюється в часі й просторі, і інформація в Інтернеті представлена у вигляді великої й різноманітної кількості даних (веб-сторінок, тривимірних зображень, мультимедіа та інше), то використання тут саме синергетичного підходу для вивчення Інтернет-середовища могло стати вкрай плідним і дати цікаві результати як для розвитку власне синергетики, так і для становлення категоріального апарату Інтернет-студій.

Примітка

Тільки інформаційна система Гугль здійснює пошук, наприклад, на слово «Інтернет» приблизно серед 224000000 сторінок, а середньостатистична аудиторія на грудень 2005 року наблизилася до одного мільярда чоловік. Інтернет збільшується в середньому щороку на 18% і другий мільярд користувачів планується до 2015 року. Третій мільярд набрати буде вже складніше й, за прогнозами спеціалістів, аудиторія Інтернету до свого третього мільярду має наблизитись у 2040 році. Однак якщо згадати, що Інтернет почався у 1969 році з двох, поєднаних у мережу комп'ютерів, то ці дані вражають.

Література

1. Лупанов В.Н. Интернет как объект социологического исследования (К вопросу о развитии социологической сети в Интернете) /

В.Н. Лупанов // Информационное общество, 2001, вып. 1.С.40-43.

2. Горошко О.І. Інтернет студії соціологія Інтернету кіберсоціологія: можливості вивчення Інтернету з міждисциплінарних позицій / О.І. Горошко // Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління. Матеріали другої наукової конференції. Донецьк: ДонДУУ. 2007 (в друку).

3. Биккулов А.С. Интернет как средство массовой коммуникации. Диссерт. канд социол. наук /А.С. Биккулов.СПб, 2003. 218с.

4. Hunsinger, J. Toward a Trandisciplinary Internet Research / Hunsinger // The Information Society, 21: 277-279, 2005.

5. Doing Internet Research: Critical Issues and Methods for Examining the Net (ed. By S. Jones), London: Sage Publications, 1999. 320p.

6. Baym N.K. Introduction: Internet Research as It Isn't, Is, Could Be, and Should Be/ N.K.Baym // The Information Society, 21: 229-232, 2005.

7. Hine, Ch. Internet Research and Sociology of CyberSocial-Scientific Knowledge / Hine // The Information Society, 21: 239-248, 2005.

8. Shrum W. Internet Indiscipline: Two Approaches to Making a Field / W.Shrum // The Information Society, 21: 273-275, 2005.

9. Burnett, R. Web Theory: An Introduction/ R. Burnett, D.Marshall.-London-New York: Routledge, 2003, 242p.

10. Давыдов А.А. Системный подход в социологии. Новые направления, теории и методы анализа социальных систем./ А.А. Давыдов. М.: URSS, 2005. 323с.

11. Филиппова Т.В. Интернет как инструмент социологического исследования. 2001. [Электрон. ресурс].

12. Давыдов А.А. Социология как метапарадигмальная наука / А.А. Давыдов // Социологические исследования, 1992. №9. С.85-87.

13. Малинкин А. Полипарадигмальный подход в социологии: мнимый выход из мнимой дилеммы /А.Малинкин // Логосю Т.2. №47. 2005. С.101-116.

14. Ядов В.А. Возможность совмещения теоретических подходов / В.А.Ядов // Социологический журнал. №3. 2003. C.5-19.

15. Rosenberg A. Philosophy of Social Science /

16. Bruck B. (ed.) Feministische Soziologie. Eine Einfurung / B.Bruck Frankfurt-am-Main, New Yourk: Campus Verlag, 1992, s.26-28.

17. Лаерманс Р. Заметки о дисциплинарной идентичности социологии. Интернет-публикация.[Электрон. ресурс].Режим доступа http://ecsocman. edu.ru/images/pubs/2oo5/03/17/000206 020/chap2.pdf. 2003.

18. Каменская О.Л. Гендергетика наука будущего /О.Л. Каменская // Гендер как интрига познания, М.: Рудомино 2002. С.13-19.

19. Буданов В.Г. Синергетика: история, принципы, современность. Интернет-публикация.[Электрон. ресурс].

20. Буданов В.Г. Делокализация как обретение смысла, к опыту междисциплинарных технологий /В.Г. Буданов // Онтология и эпистемология синергетики.М.: Ифран, 1997. С.87-100.

21. Данилов Ю.А. Роль и место синергетики в современной науке / Ю.А. Данилов // Онтология и эпистемология синергетики. М.: ИФРАН, С.5-11.

22 Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация.Синергетическая парадигма: Возможности социальных интерпретаций / Л.Д. Бевзенко. К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. 437с.

23 Каменская О.Л. Теория языковой личности - инструмент гендергетики / О.Л. Каменская // Доклады Второй международной конференции «Гендер: язык, культура, коммуникация», М.: МГЛУ, 2002. С.184-188.

24. Лаерманс Р. Заметки о дисциплинарной идентичности социологии. Интернет-публикация. [Электрон. ресурс].Режим доступа http://ecsocman.edu. ru/images/pubs/2 oo5/03/17/000206 020/chap2.pdf.

25. Онучин А.Н. «Новая парадигма» в социальной психологии. Смена ориентиров: от естествознания к интерпретирующим дисциплинам / А.Н. Онучин // Мир психологии 1999. №3. С.90-97.

26. Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине XX века (опыт парадигмального анализа) / Е.С. Кубрякова // Язык и наука конца 20 века. М.: Институт языкознания РАН, 1995. С. 144-238.

Размещено на Allbest.ru