Прояви девіантної поведінки студентів УСРР у 1920-ті роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прояви девіантної поведінки студентів УСРР у 1920-ті роки

Майбутнє народу України залежить від змісту цінностей, що закладаються у світоглядній орієнтації молодих людей та від того, якою мірою духовність стане основою їхнього життя. Однак існуюча в Україні економічна нестабільність, недостатній рівень соціальної захищеності молоді, формує в неї невпевненість у майбутньому і призводить до таких негативних явищ у її середовищі. Допомогти вирішити ці проблеми можуть об'єднання зусиль громадських, політичних, культурних інститутів. He менш важливим є погляд у минуле, досвід якого можемо використати під час вирішення проблем підростаючого покоління. Серед дослідників, які займались цим питанням, можна виділити фахівців із соціології, педагогіки, психології, історії. Перші, з погляду впливу соціології на становлення і розвиток особистості [1], висвітлюють це питання [2], зазначають фактори впливу на девіантну поведінку [3] та їх контроль [4]. В історії соціології розглядаються проблеми, які були притаманні кожній епосі людства [5] і шляхи їх подолання [6]. Педагоги вивчають соціально-педагогічні [7], психологічні аспекти проблеми [8], надають практичні рекомендації щодо виявлення і подолання негативних явищ у суспільстві [9]. Історики зупинились на особливостях розвитку освітньої справи [10] періоду 1920-х років [11]. Вони висвітлили питання діяльності молодіжних [12] і студентських організацій, дозвілля [13]. Проте характеристика власне девіантної поведінки юні залишилась осторонь. Тому, метою нашого дослідження є вивчення цього важливого аспекту будення студентської молоді УСРР у 1920-ті роки. Задля її досягнення необхідно здійснити наступні завдання:

- вивчити історіографічну і джерельну базу дослідження,

- з'ясувати причини девіантної поведінки студентської молоді у зазначений період,

- охарактеризувати її види та наслідки для життєдіяльності студентів,

- проаналізувати статистичні матеріали щодо цієї проблеми,

- окреслити коло перспективних питань на майбутнє.

Джерелами до написання нашого дослідження стали матеріали архівів України, які дали можливість прослідкувати ставлення центральних [14] і місцевих органів влади до проблем молоді [15], шляхи їх подолання [16]; праці державних діячів, які охарактеризували склад студентів УCPP та їх матеріальне забезпечення, вплив побутових факторів на їх моральний стан [17]; статистичних обстежень, що дозволили охарактеризувати вплив матеріального становища студентської молоді на стан здоров'я [18] і чинники, що впливали на нього [19], настрої студентів [20]; та періодична преса 1920-х років, яка яскраво висвітлила будення юнаків і дівчат [21].

Tеоретичне застосування матеріалу можливо під час вивчення загальних курсів з історії України, педагогіки. Практичне застосування доцільне під час розробки навчально-виховних планів та проведенні різних заходів з молоддю з метою подолання негативних явищ у її середовищі.

Період 1920-х років - час, коли змінювалось обличчя країни, людей, їх поглядів, цінностей. Трансформація відбилась на поглядах молодого покоління. Юнь у роки непу відчувала серйозні соціально-економічні проблеми, які виникли в результаті переходу від років війни до миру: зростання безробіття, безпритульності, порушення норм охорони праці, класовий підхід до отримання освіти, зростання злочинності, нестійке становище сім'ї, відлучення підростаючого покоління від релігії, встановлення монополії комсомолу тощо. Власне ставлення до життєвих негараздів студенти виявляли у девіантній поведінці. Вона є системою вчинків або окремих вчинків людини, які мають характер відхилення від прийнятих у суспільстві норм (правових і моральних). Зупинимось на характеристиці відхилень у поведінці, коли людина ще не стала суб'єктом злочинів і соціальні відхилення виявлялись у вигляді дрібних правопорушень, недотримання норм моралі, правил поведінки в громадських місцях, ухиленні від суспільно корисної праці, зловживанні алкоголем, вживання наркотичних, токсичних речовин, які негативно впливали на психіку.

У цей час набула розвитку агресивна поведінка, тобто поведінка, яка спричинює шкоду іншим людям. Вона проявлялася у побитті інших людей, вербальних образах, погрозах, ворожих насмішках, жартах, містила непрямі форми фізичної та вербальної агресії (бойкоті, ворожій міміці та жестикуляції). Слід зазначити, що переважна більшість цих факторів збігалась із уже відомими факторами агресивної поведінки (насильство в сім'ї, вплив асоціальних субкультур тощо) [22, с. 279-331]. Так, із затриманих хуліганів більше 10% складали комуністи і комсомольці. Ця частина студентів проводила дозвілля у пияцтві, побиттях перехожих, виконанні різних «контрреволюційних» пісень, їх мова була «такою багатою, що перестрибувала старих людей. У світ вони приходили похмурими і злими». Одним із основних чинників набуття у них підвищеної агресивності стали недоліки сімейного виховання, спостереження за моделями агресивної поведінки інших у реальному житті. Істотна роль у зародженні і формуванні готовності людини до агресії, а також у її реалізації відводиться і ситуативним чинникам, таким як вплив місця проживання (переїзд, міграційні процеси, що набули інтенсивності у 20-х роках минулого століття), підвищений шум, велике скупчення людей, пов'язаний з урбанізацією, невирішеність житлово-побутових проблем, неприємний запах та тіснота у приміщенні, дискомфорт, зазіхання на особистий простір, вороже соціальне середовище, біль, виникнення стресової ситуації, пов'язані із перевантаженням (фізичним, розумовим, психічним), очікування помсти за власні агресивні дії, вживання алкоголю, сексуальне збудження [22, с. 21 - ЗО]. Як особистісні фактори, що зумовлювали підвищення рівня агресивності, стали підвищена ворожість, рівень тривожності та депресії, подразливість, підвищена емоційна реактивність, низький рівень розвитку інтелекту, антисоціальна спрямованість, заздрісність, схильність приписувати оточуючим агресивні наміри тощо. Вияв у молоді гніву, агресивності, протест проти старших, створення різних угруповань, психологи назвали «фазою відрікання». Студентська молодь продемонструвала бунтарські погляди, особливо у великих містах: Києві, Харкові тощо, вимагаючи звільнення політичних арештантів, надання реальних демократичних свобод, автономії вищої школи, спрощення навчальних програм від зайвої політизації та ідеологізації. Значна частина молоді була заарештована, вислана на три роки заслання [23, с. 32-41]. Комсомол «зразка 1920-х років» мав боротись із такими студентами, слідкувати «за класовими ворогами». Союз молоді ототожнювався із карально-міліцейським органом партії. Обшуки селян, арешти частиною комсомольців сприймалось законним і виправданим революційним кроком. Проте відомі і інші факти. Члени союзу прагнули виразити власне незадоволення. Група делегатів IX з'їзду комсомолу написала лист протест у «Комсомольську правду», називаючи керівництво країною «паразитами, гіршим за царських чиновників». Лист закінчувався так: «Ми заявляємо, що не будемо працювати до тих пір, поки нам на дадуть хліба, м'яса, житла, одягу». Офіційною версією цього стало незадовільне матеріальне становище студентів: «Якби ми поліпшили цю справу, то уникли б подібних настроїв». Із середини 1920-х рр. незадоволеність багатьох членів комсомолу союзом молоді стало приймати масовий характер. Зросла кількість комсомольців, яка не сплачувала членські внески, не була присутня на комсомольських зібраннях, добровільно або механічно вибула із рядів ВЛ КСМ. Заяви про вихід із комсомолу показують широкий спектр причин незадоволення молоді. Одні були незадоволені внутрішньосоюзною діяльністю, другі - політикою партії (експлуатацією селянства, відсутністю соціальної рівності), треті - «полинянням» радянської влади, переродженням комсомолу, моральною деградацією його членів. Tипічними мотивами, на які вказували студенти були такими: «Незадоволенні! слабкою дисципліною в осередку, відсутністю порядком на зібраннях, відсутністю чітких вказівок», «розчарувався в ідеалах ВКП(б)», «набридло вчити політграмоту». Тому, не дивно, що протягом 1928 - 29 рр. було виключено значну кількість членів організації, 40% з яких - за хуліганство, пияцтво, кримінальні злочини. Tакий мотив як «виключення за порушення Програми і Уставу» (близько 35% виключених) відносився до тих осіб, які не погоджувались і протестували проти офіційної політики, не приймали «участь у політичних і господарських компаніях». 15% виключених складав так званий «баласт», який став зручним для розправи із незадоволеною молоддю. Трохи менше 10% виключених складали дівчата та юнаки, які «виконували релігійні обряди». Тобто, одні комсомольці протестували, виходячи зі спілки, а інших за протест виключали [24, с. 107-113].

Іншим напрямком вираження власного ставлення до ситуації стало написання листівок, де виражали незгоду з політикою партії і радянських органів. За своєю сутністю вони були антирадянськими та антикомуністичними. Проте цілком зрозумілими - бажання нормально жити, а не існувати. Серед них були такі: «Дай нам жити, дай одяг, житло, мораль, науку, культуру, інакше ми загинемо, не встигнувши народитись. Ім'я Леніна для нас святе, тому ми сильніше маємо протестувати, спостерігаючи як його паплюжать, як прикривається ним партійне невігластво, намагаючись виправдати сьогочасну політику». Оскільки значна частина студентів працювала на виробництві, щоб утримати себе і сім'ю, вносити платню за навчання, то вона підтримувала робітників, які приймали участь у мітингах, страйках. Ці заходи іноді проходили досить агресивно, виходячи за межі традиційних. Вимоги молоді звучали досить непримиримо і рішуче: «Нам не потрібно будувати нові корпуси, нам потрібна зарплатня, краще її нам дайте!» [24, с. 107-113].

Серед видів поведінки найбільш розповсюдженими стали: фізична агресія, коли використовувалась фізична сила проти іншої людини; непряма агресія, спрямована через іншу людину або групу людей, що виявлялось у роздратованості, негативізмі, образі, вербальній агресії, адиктивній поведінці, суїциді тощо [25, с. 3-18]. Роздратованість або схильність до прояву негативних почуттів під час найменшого збудження (запальність, грубість), виявлялись в чергах у бібліотеках, їдальнях, гуртожитках, скупченістю і низькими санітарно-гігієнічними нормами, що стали звичними явищами будення молоді. Так, до 1924/1925 навчального року лише близько 25% молоді були задоволені житлом, що склало 14,4 тис. осіб. У наступні роки ці показники дещо збільшилися: в 1925/1926 навчальному році - ЗО% (19 тис. студентів), у 1926/1927 - 33% (20 тис.), у 1928/1929 - по 42% (26 та 28 тис. відповідно), в 1929/1930 - 56% (37 тис.) [26, с. 22-26]. Площа, яка надавалася студентам, була надзвичайно мізерною та коливалася від 2,7 до 7,3 кв. м на одного студента (0,6 - 1,6 кв. сажень). Таким чином, у гуртожитках не дотримувалися навіть мінімальної норми, що становила 3,2, а пізніше - 4,5 кв. м [18, с. 27-28; 27, арк. 39 зв].

Негативізм виявлявся у опозиційній манері поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів, зокрема сектанстві. У 20-ті pp. розповсюдились прояви неконформізму, занурення у власний світ (есканізм, ретреатизм). Відсутність сталих цінностей і ідеалів, розчарування у «грішному світі», незгода з порядками життя підштовхували молодь до пошуку «третьої сили», яка не мала зв'язок ні з релігійними, ні партійними догматами. Українська молодь входила до громад переважно автокефальної церкви та різних сект, представники інших національностей, зокрема - польської та німецької - до релігійних та сектантських об'єднань. Юнь вибирала сектанство: баптистське, адвентистське, євангелістське. На противагу комсомолу вони створювали сестринства для роботи серед дівчат і «христомоли», «бапсомоли» для юнаків. Сектанти приваблювали молодь чистим одягом, тверезим способом життя, відсутністю «сквернословия», тактовністю, культурою поведінки. Юнаки у такому осередку прагнули виявити власні нахили, вдосконалити фізичні та духовні здібності. Існувала і прагматична мета - звільнення від військової служби. Лідери комсомолу вважали сектанство більш небезпечним, ніж церкву. Комсомол в свою чергу, відштовхував студентську молодь формами роботи і заполітизованістю, тому не дивно, що стали з'являтись багаточисельні організації і гуртки культурно-дозвіллєвого спрямування: «Осередки кумів», «Перелітні птахи», «Клуб диких». Збільшилась популярність «посиденьок», «вечірок», яка набула популярності саме серед студентів - вихідців з сільської місцевості, куди майже не пускали комсомольців. Неспілкова молодь та члени некомуністичних організацій також виражали протести проти ідеологічної монополії партії і комсомолу, не сприймали спроби ліквідувати альтернативні організації молоді. He маючи можливості вести легальної боротьби, такі організації або розпадались, або вели підпільну боротьбу, що лише наближало їх кінець. Форми протесту цих організацій були мирними: розповсюдження листівок, декларацій, звернень.

Через штучний поділ суспільства набула поширення така форма поведінки у молоді як образа - заздрість і ненависть до оточуючих за справжні і вигадані дії, що виявлялись у цькуванні старих професорсько-викладацьких кадрів, майже постійних соціально-академічних перевірках, чистках, соціально-класовому підході підчас комплектування вищих навчальних закладів і матеріальному забезпеченні молоді. Згідно з Декретом PHK УCPP від 6 грудня 1922 року «Про соціальне забезпечення пролетарського студентства» встановлювався прожитковий мінімум, який спочатку складав 6 товарних карбованці, а потім - 12. Це було нижче прожиткового мінімуму, що становив 69 крб. Проте до 1 жовтня 1923 року студенти отримували лише 4 крб. [29, арк. 1 зв].

Формою девіації стала адиктивна поведінка, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримки інтенсивних емоцій. Студенти міцно лаялись, пили спиртні напої, курили анашу. Особливо попадали під вплив легкого життя і отримання швидких емоцій хлопці і дівчата, котрі приїхали із сільської місцевості, міщани - раніше починали таке життя. «Ребята обещали принести анаша, я накурюсь, и тогда все переродится предо мной: сольются в одно целое уоица, площадки. Авто, лихачи…, а я буду покачиваться и безуденжно хохотать» [13, с. 150].

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки студентської молоді періоду, що вивчається стали: переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілими іншими; переживання втрати батьківської любові або неподілене кохання, ревнощі; переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, глузування, приниження, любовні невдачі, сексуальні ексцеси; почуття помсти, протесту, бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації. Юнаки і дівчати закривались в собі: «О сили радянські, як сумно! Плакати хочеться. Ніхто мене не розуміє і нікому мене не шкода». Такий стан Е. Еріксон назвав кризою ідентичності, коли людина в умовах «перевернутого світу» не може знайти себе і адекватно ототожнити себе, головне питання - «Хто я?» Е. Дюркгейм назвав близьке до такого стану аномією і показав її вплив на зростання самовбивств. У лексиці після смерті С.Єсеніна з'явився термін «єсенінщина», який засуджував «непристойну» поведінку людини, яка не могла дати собі раду, відійшла від «революційних ідеалів». Причини такого стану у молоді різні: невирішеність проблем особистого, соціально-побутового, академічного характеру. He можна не погодитись із фахівцями, які досліджують історичні, соціологічні, педагогіко-психологічні, психічні проблеми молоді, зазначаючи, що суїцид в історії суспільства був одним із способів вираження гніву, протесту проти приниження, засобом відновлення власної честі та гідності, доказом вірності іншій людині. На сьогодні неможливо назвати питому вагу «протестних» суїцидів в 20-ті роки, проте людина позбавлялась життя під пресом дійсності [24, с. 107-113].

1920-ті рр. «сприяли» конфлікту поколінь. Протягом цих років виросло покоління, яке фактично не знало ціннісних ідеалів минулого, або не сприймало їх належним чином, не розуміло. Молодь протиставляла власну картину світу і батьківську. Яскравим відображенням такої тенденції стали слова героя одного із радянських оповідань того періоду: «Я виправдовую біблейського Хама, коли він сміявся над батьком… З такою ж сміливістю я хочу засміятись над своїм батьком… Я і батько - люди двох різних епох… і домовитись нам неможливо». Заданими М.М. Рубінштейна, який досліджував молодіжні автобіографії, визнавали протест проти дорослих 14,4% юнаків і 45% дівчат, причому майже 90% дівчат і 81,6% юнаків зазначили про прагнення до абсолютної самостійності. Ці цифри свідчать про те, що дівчата були менш вільні у сім'ї, ніж юнаки. Конфлікти з дорослими виникали через непорозуміння в організації дозвілля, відмову виконувати релігійні обряди, читання періодичної літератури, вступу до комсомолу, партію тощо. Tобто, із повсякденними, побутовими непорозуміннями виникали ідеологічні, особистісні. Останні, зокрема просліджуються у заключенні шлюбу: чи то цивільного, чи офіційного. Якщо батьки не погоджувались із вибором дочки чи сина, то молодше покоління демонстративно віддалялось від батьків, переїжджаючи до своєї другої половинки. Це ж саме стосувалось випадків, коли батьки прагнули нав'язати свій власний вибір. Тобто, молодь прагнула жити самостійно. З одного боку, це зрозуміло, з іншого - відбувався розрив сімейних, народних, вікових традицій. Tакі умови життя диктувало суспільство, що прагнуло урбанізуватись і вийти на зовсім інший рівень свого розвитку.

Молодь цікавилась пригодницькими і любовними кінокартинами, белетристикою, класичною літературою, натомість зовсім протилежне спостерігалось у революційній та політичній тематиці. Спостерігалась аполітичність, розчарування в ідеалах, які пропонували студентам, вони вже знесилились від політики і класових битв. Лише 0,6% юнаків і 1,5% дівчат до кінця 20-х років хотіли бути схожими на героїв революції. Молодь вбачала у комуністах «грабіжників церков, селян», «фахівців без спеціальності, які відбирають у здібних роботу, хороше робоче місце». Тобто, прагнення до спокійного, врівноваженого, нормального життя були цілком очевидними. У студентів спостерігались і «міщанські мотиви» відношення до життя: «брати від життя все», «ловити момент», «жити для життя, а не для могили». У міжособистісному спілкування спостерігалась зацікавленість до власних переживань, думок, планів на майбутнє, але без політичної тематики, вона поступово зникала, і домінантною ставала - особиста лінія життя і взаємовідносини з іншими людьми, з протилежною статтю [24, с. 107-113].

Згідно із даними лікарів З.А. Гуревича і Ф.І. Гроссера - асистентів кафедри соціальної гігієни Харківського медичного інституту, які провели анонімну анкету статевого життя молоді вищих навчальних закладів м. Харкова у січні - березні 1926 p., - близько чверті опитаних чоловіків і двадцята частина жінок страждали на венеричні хвороби, особливо - гонорею, сифіліс. Захворювали переважно до початку навчання у закладах освіти. За віковою ознакою найбільшого поширення вони набули у студентів віком від 18 до 25 років. Основним шляхом захворювання стали випадкові сексуальні зв'язки. І в шлюбі і поза шлюбом відбувалась передача інфекцій. І жінки і чоловіки проходили неодноразово курс лікування. Жінки до власного здоров'я і зв'язків із чоловікам ставились більш серйозніше, ніж сильна половина [30, с. 67].

Отже, девіантна поведінка студентської молоді періоду 1920-х років стала виразом його дійсності. Вона виявлялась у різних формах, які часто ставали «криком душі». Крім такої протестуючої молоді існували й інші групи, які дійсно співчували новій владі, ставали активними учасниками перетворень, пристосовувались до нових умов життя. Саме такій студентській молоді варто приділити увагу у майбутньому, переосмисливши деякі важливі аспекти цієї проблеми. Серед рекомендацій можна зазначити наступні: об'єднання зусиль всіх суб'єктів, які мають відношення до навчально-виховного процесу з метою комплексного вирішення нагальних питань молоді; здійснення превентивних заходів серед студентів як невід'ємної частини всієї роботи з ними; науково-методичне забезпечення морально-правового виховання студентів та їх батьків; забезпечення належних умов для проживання, навчання і відпочинку студентської молоді в гуртожитках, дотримання в них встановленого порядку і правил проживання, сприяння організації здорового способу життя; здійснення інформаційно-просвітницької, культурно-виховної роботи серед студентів; розвиток їх творчих та інтелектуальних здібностей, формування у студентів свідомої мотивації на здоровий спосіб життя.

суїцидальний студентський поведінка девіантний

Размещено на Allbest.ru