Соціальний потенціал особистості у діалектичній взаємодії особистості та суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний потенціал особистості у діалектичній взаємодії особистості та суспільства

Філософське осмислення феномену соціального потенціалу особистості у діалектичний єдності «особистість-суспільство», слід розпочати з визначення поняття «особистість». Особистість - поняття, вироблене для відображення соціальної природи людини, розгляду її як суб'єкта соціокультурного життя, визначення її як носія індивідуального початку (інтереси, здібності, прагнення, самосвідомість), що саморозкривається в контексті соціальних відносин, предметній діяльності та спілкуванні [8].

Поняття особистості розгортається у відображенні єдності загального (соціально-типічного), особливого (класового, національного), одиничного (індивідуального). В конкретно-історичних умовах особистість виступає як цілісність, яка задана визначеною соціальною системою [11]. Відтак особистість та її соціальні якості у вимірі соціального потенціалу проявляються в діяльності, вчинках. Саме аналізуючи ці прояви можливо робити припущення стосовно міри розвинутості потенціалів особистості та міри їх використання особистістю.

Особистість є найвищим ступенем еволюції людини. Вона може бути представлена зі сторони свого духовно тілесного єдності, цілісності і не суперечливості. Суттєвими ознаками особистості є схильність та прагнення до спілкування, комунікації та соціалізації. Особистість спрямована до світу та інших людей. Індивідуальні прояви особистості формують її індивідуальність. Індивідуальність відображає у людині особливе в конкретному, одиничному. В соціальному потенціалі особистості індивідуальна специфіка відображається в таких структурних складових: по-перше, біологічні обмеження людини (генетично-фізіологічні), які змінюються, але до певних меж у спорті та за допомогою медичного втручання; по-друге, набутих характеристиках особистості, які характеристики змінюються впродовж всього життя особистості під впливом зовнішніх умов навколишнього середовища, та самореалізація, у внутрішньо обраному напрямку розвитку; по-третє, здатності до технологічного особливостей потенціалу, це розвиток взаємодії «особистість-особистість», «людина-техніка».

Життєвий шлях особистості характеризується активністю, саме від цієї активності залежить не тільки міра реалізації соціального потенціалу особистості, а й здійснюється зміна і розвиток суспільства. В процесі розвитку особистості змінюється не лише її соціальний потенціал, відбувається зміна функцій, які вона може виконувати в суспільному житті, а відтак відбувається зміна положення особистості в суспільстві.

Аналізуючи фактори впливу на розвиток, реалізацію соціального потенціалу особистості зауважимо, що розгляд діалектично взаємопов'язаних факторів, таких як індивідуальність особистості та вплив умов зовнішнього середовища на розвиток соціального потенціалу особистості є оптимальним співвідношенням. Відтак яким би соціальним потенціалом не володіла особистість, використання цього потенціалу стане можливим лише за умови наявності суспільної готовності до змін, які може привнести особистість реалізуючи власний соціальний потенціал. Тобто, необхідна наявність готовності суспільства до змін, які передбачені діяльністю особистості по реалізації власного соціального потенціалу. Існують історичні приклади неготовності суспільства адекватно сприймати соціальний потенціал видатних особистостей. Свого часу Леонардо да Вінчі описав ідею вертольота, а втілення у життя дана ідея набула в XX столітті. Цей історичний приклад свідчить про необхідність співпадіння потенціалів розвитку особистості та суспільстві за для здійснення своєчасної реалізації соціального потенціалу особистості.

У аналізі впливу особистості та її соціального потенціалу на розвиток суспільства М. Лепський стверджує положення про те, що «Суб'єкт сприймає об'єктивну реальність і формує свою (хай і фрагментарну) картину світу, на яку впливають взаємозв'язки суб'єктів і їх суб'єктні картини світу. В результаті оцінювання картини світу і вічного прагнення до кращого - щастя - суб'єкт вибирає напрямок поведінки і діяльності. При цьому, якщо діяльність вимагає постійних (не одноразових) зусиль, то закріплюється суб'єктивний фактор в об'єктивному світі, тобто з'являється об'єктивна компонента» [6, с, 51].

Розглянувши вплив потенціалу соціального середовища на розвиток і реалізацію соціального потенціалу особистості значущою стає наявність впливу соціальних і природних факторів на формування особистості та її соціального потенціалу. Такий вплив може відбуватись через суб'єктивність, тобто внутрішній зміст особистості, який не є результатом механічного впровадження і її свідомість різноманітних зовнішніх впливів, а виступає підсумком внутрішньої роботи самої особистості в процесі якої зовнішнє, що освоюється, коректується та здійснюється особистістю в практичній діяльності.

Відображенням взаємодії особистості та суспільства, є система освіти та самоосвіти, самовиховання у відтворенні соціальних якостей, які проявляються в суб'єктивній формі, ідеях, цінності, інтересах, спрямованості діяльності, соціальному потенціалі.

Поняття «особистість» характеризує людину як активного суб'єкта соціальних стосунків. В той же час кожна людина - це не лише суб'єкт, але і об'єкт діяльності, сукупність функцій, які вона виконує через розподіл праці, що склався, у приналежності до того або іншого класу або соціальної групи з їх ідеологічними і психологічними відносинам та можливостями розкриття та втілення потенціалу. А від так міра розвиненості особистості та її соціального потенціалу залежить від багатства суспільних стосунків, в які вона включена.

Феномен соціального потенціалу знаходиться під впливом зміни типів суспільних відносин. Соціально-філософська проблема взаємовідносин особистості та суспільства полягає в умовах, які надає кожна конкретно - історична епоха для використання соціального потенціалу особистості. Але не тільки суспільство здійснює вплив на розвиток особистості та реалізацію її соціального потенціалу, діяльність особистості націлена на використання власного соціального потенціалу також позначається на суспільстві. Таким чином особистість та суспільство знаходяться в діалектичному взаємозв'язку одне від одного.

Вивчення потенціалу стає об'єктивним запитом як індивідуального, так і суспільного життя. Сьогодні існують різні концепції розвитку особистості, спрямовані вивчення економічного, політичного, творчого, інтелектуального, духовного та інших потенціалів особистості. Але системність суспільного життя та розвитку потребує цілісного погляду на можливості людського розвитку. Нагальною залишається проблема концептуалізації життєвої компетентності особистості як цілісного феномена у його соціальних репрезентаціях» [10, с. 4]. Потенціал як джерело, можливостей, засобів, які можуть буди використані, для вирішення будь якої задачі, досягнення визначеної цілі особистості, сфери за певних умов та обставин для досягнення певної мети, є родовим відносно таких видових як біологічний потенціал - фізіологічні задатки та здібності, які отримує особистість, соціальний потенціал - соціально-філософський феномен, який відображає буття людини в суспільстві, використання її можливостей та ресурсів за для досягнення мети.

Соціальний потенціал особистості, в свою чергу виступає родовим відносно загальних (потенціали соціальних сфер) таких як: по-перше, економічного потенціалу - як сукупної здатності економіки держави (або об'єднання держав), її галузей, підприємств, господарств здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати продукцію, товари, надавати послуги, задовольняти запити населення, суспільні потреби, забезпечувати розвиток виробництва та споживання; економічний потенціал держави визначається її природними ресурсами, засобами виробництва, трудовим і науково-технічним потенціалом, накопиченим національним багатством; по-друге, політичного потенціалу - тобто потенціалу влади, який виникає з необхідності підпорядковувати індивідуальні та групові інтереси всезагальному, який полягає у збереженні цілісності і єдності розшарованого суспільства; по-третє, культурного потенціалу - сукупність матеріальних і духовних, нематеріальних цінностей, створених людством протягом його історії; по-четверте, воєнного потенціалу - сукупність економічних, військових і морально-політичних ресурсів, що можуть бути використані державою для ведення війни. Домінування в розвитку особистості потенціалу якось зі сфер, перетворює потенціал на референтний. Потенціали інших сфер впливають на життя особистості опосередковано. Особливих потенціалів: по-перше, трудового потенціалу - як забезпеченості виробництва трудовими ресурсами, кваліфікація і рівень професійної підготовки яких відповідає його виробничому потенціалу; по-друге, потенціалу дозвілля особистості; по-третє, потенціалу сім'ї; по-четверте, освітнього потенціалу - як духовно-діяльнісного феномена, що має інформаційно-енергетичну природу, включає її здібності, можливості, ресурси, а також потреби, мотиви, інтелект, волю, інтереси, ідеали, установки, цінності, норми, переконання, виступаючи рушійною силою становлення інформаційного суспільства і водночас передумовою реалізації сутнісних сил людини, здійснення нею власної стратегії життя [11] та інтелектуального потенціалу - як складова соціального інтелекту в контексті загальної соціалізації суспільства [3]. Конкретних потенціалів (потенціалів окремої особистості), по-перше, фізичного (тілесний) потенціалу; по-друге, душевного потенціалу; по-третє, духовного потенціалу - як складної інтегрованої властивості особистості, яка акумулює у собі міру та норму засвоєних цінностей і виражається в здатності до інтелектуального, творчого, етичного, естетичного, фізичного розвитку; по-четверте, творчого потенціалу - комплексу задатків, які проявляються і розвиваються у творчій діяльності.

Всі проаналізовані види потенціалів є видовими від «соціального потенціалу особистості». Вони включені в соціальний потенціал, як рівневі в сферах діяльності.

Видовими характеристиками «соціального потенціалу» постають: по-перше, характеристика буття людини в суспільстві; по-друге, можливості особистості та їх реалізація; по-третє, об'єктивні можливості здійснення діяльності; по-четверте, сутнісні сили особистості; по-п'яте, соціальні ресурси системи; по-шосте, спрямованість на досягнення мети; по-сьоме, результат діяльності.

Особистість виступає активним творцем власного життя, володіє свободою вибору - усвідомленого або не цілком усвідомленого. Особистість є відповідальною за свій вибір який вона здійснює в кожен момент свого життя. О. Бондаренко говорить про наявність активного, творчого включення особистості у процес створення умов для реалізації власного потенціалу, життєвих цілей. Особистість здатна реалізуючи власний соціальний потенціал здатна пристосовуватись до міжособистісних стосунків, які властиві середовищу в якому вона знаходиться. Інколи реалізація власного соціального потенціалу особистості в одній сфері, означає наявність нереалізованого потенціалу і іншій сфері життєдіяльності особистості [2]

Реалізація соціального потенціалу особистості може бути здійснена, як: по-перше «потенціал особистості в собі»; по-друге «потенціал особистості для себе»; по-третє «потенціал особистості для інших». «Потенціал особистості в собі», тобто потенціал не мав прояву в соціальному середовищі, а є лише внутрішнім не актуалізованим. Також соціальний потенціал особистості здійснюється як «потенціал особистості для себе», коли відбувається не тільки усвідомлення наявності соціального потенціалу, а й здійснюється самоорганізація внутрішніх сутнісних характеристик особистості.

Самоорганізація є прагнення до якомога повнішої реалізації себе через здібності. Самореалізація - це процес самоздійснення людини в просторі людського спілкування, завдяки вільному екзистенційному вибору.

Сутність процесу самоорганізації особистості полягає у формуванні нових функціональних систем, які забезпечують розвиток і компенсацію потрібних особистості здібностей та вмінь шляхом самопізнання, самонавчання, самовиховання. Соціальна самоорганізація особистості має вирішальний вплив на становлення світогляду й морально-естетичних переконань людини. Система протиріч між процесами соціалізації та самоорганізації особистості є рушійною силою розвитку як особистості так і її соціального потенціалу.

Соціальний потенціал, як «потенціал особистості для інших», характеризується актуалізацію соціального потенціалу за для розвитку окремої особистості, суспільства, або Бога, який простежується в концепціях геоцентризму. Для прояву соціального потенціалу особистості з позиції «особистість для інших» характерним є наявність відстоювання власної самобутності. Таким чином реалізація соціального потенціалу здійснюється усвідомлено, особистість є суб'єктом діяльності, а іноді і суб'єктом життя.

Потенціал особистості може залежати від індивідуальних характеристик (потенціалів) суб'єкта життя і ступеня невизначеності і нелінійності життєвого середовища (ситуації). Поняття «суб'єкт життя» уведене С. Рубінштейном [9]. Суб'єкт життя - це своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя, який проявляється в тому, які здійснюються вчинки, як будуються лінії поведінки на основі бажань і реальних можливостей. Суб'єкт життя в екстремальних умовах стає суб'єктом виживання, що протидіє об'єкту виживання, у якості якого виступають смертоносні природні явища й суб'єкт смерті. Якщо в нормальних умовах суб'єкт життя організовує свій життєвий шлях як ціле, виходячи з сукупності відносин особистості до життя, то в екстремальних умовах діяльність суб'єкта життя визначена необхідністю збереження свого життя. Крім активного відношення до навколишнього світу може бути й пасивне споглядальне відношення. В екстремальних умовах пасивне ставлення приводить до того, що людина стає жертвою. У проблемі виживання міру життя детермінують відносини суб'єкт виживання - об'єкт виживання, жертва - суб'єкт смерті, а міру смерті, у свою чергу, визначають відносини об'єкт виживання - суб'єкт виживання, суб'єкт смерті - жертва. Ці відносини є джерелами знань міри життя й міри смерті [5, с. 10].

Паралельно з поняттями «суб'єкт життя», «суб'єкт смерті» необхідно виділити поняття «соціальний потенціал життя», який спрямовано на здійснення самореалізації особистості, та «соціальний потенціал смерті», який є деструктивним видом потенціалу, спрямований на руйнацію носія цього потенціалу, та його соціального оточення. Процес реалізації соціального потенціалу особистості залежить від індивідуальних особливостей суб'єкта життя, тобто особистості. Соціальний потенціал суб'єктів, які приймають державні рішення, стають точкою біфуркації, саме вони реалізовуючи власний соціальний потенціал в переломні моменти, вирішують долю держави та людей.

Необхідно відзначити, що особистість є носієм одразу двох потенціалів: по-перше, соціального; по-друге, особистісного потенціалу. Соціальний та особистісний потенціал взаємопов'язані між собою та знаходяться в діалектичній взаємодії один з одним. Наявність великого особистісного потенціалу, зовсім не означає і наявність такого-ж значущого соціального потенціалу. Наприклад особистісний потенціал голови підприємства - директора, може бути не достатньо високим, але соціальний потенціал - великий за рахунок наявності статусно-рольового потенціалу в команді.

Рушійною силою розвитку особистості є система протиріч між «потребами» окремої особистості (особистими інтересами) та «соціальними умовами» їх задоволення (суспільними інтересами).

Реалізація соціального потенціалу відбувається в таких видах діяльності, як: по-перше, «діяльність для інших»; по-друге, діяльність, для себе. Особистість може реалізовувати свій потенціал в цих видах діяльності, але кожен з ним матиме свою спрямованість. Наприклад реалізуючи потенціал освіти, в «діяльності для інших» він буде проявлятись в навчанні інших, а в «діяльності для себе», потенціал може бути реалізовано, як самоосвіта, відстоювання власної самобутності.

При реалізації соціального потенціалу «для інших» у особистості може виникнути протиріччя, як припущення двох «взаємно-протилежних та несумісних тверджень про один предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні. Саме це протиріччя, за умови конструктивного вирішення веде до розвитку особистості та її соціального потенціалу.

Як і в діяльності «для інших», так і в діяльності «для себе», реалізація соціального потенціалу здійснюється за умови використання вольових зусиль. В. Бех визначає «волю», як «здібність людини до вибору мети діяльності і породженню внутрішніх зусиль, необхідних для її здійснення» [1, с, 58]. Від так при реалізації соціального потенціалу, особистість керується не позицією «я хочу», а позицією «я повинен».

Соціальний потенціал особистості накопичується та реалізується в конкретному просторі та часі. «Простір - це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їх взаємодією, протяжністю, структурною і іншими ознаками»; «час - це внутрішньо пов'язана с простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів [7, с. 519]. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик і філософ

І. Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж об'єкта, який змінює свої властивості. Простір і час нерозривно пов'язані між собою, їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії.

Простір та час виступають характеристикою обмеження соціального потенціалу особистості. Ця обмеженість обумовлює наявність такої характеристики феномена соціального потенціалу, як характеристика актуальності. Актуальність походить від латинського «actualis» - справжній, теперішній, сучасний, важливий у даний момент, злободенний, назрілий. Актуальність - важливість, значимість чогось сьогодні, сучасність, злободенність. Актуальність може втрачатися поступово, частинами, або в певних випадках - разово і повністю. Соціальний потенціал особисті реалізується в конкретних просторово часових межах. У деяких випадках актуальність соціального потенціалу особистості може бути присутньою достатньо тривалий час, а інколи актуальність соціального потенціалу особистості зникає впродовж незначного проміжку часу.

Таким чином, поняття особистості містить діалектичну єдність загального (соціально-типічного), особливого (класового, національного), одиничного (індивідуального). В конкретно-історичних умовах особистість виступає як цілісність. Відтак особистість та її соціальні якості у вимірі соціального потенціалу проявляються в діяльності, вчинках. Життєвий шлях особистості характеризується активністю, саме від цієї активності залежить не тільки міра реалізації соціального потенціалу особистості, а й здійснюється зміна і розвиток суспільства. Розгляд діалектично взаємопов'язаних факторів, таких як індивідуальність особистості та вплив умов зовнішнього середовища на розвиток соціального потенціалу особистості є оптимальним співвідношенням. Використання соціального потенціалу стане можливим лише за умови наявності суспільної готовності до змін, які може привнести особистість реалізуючи власний соціальний потенціал. Соціальний потенціал особистості виступає родовим відносно загальних (потенціали соціальних сфер) таких як: по-перше, економічного потенціалу; по-друге, політичного потенціалу; по-третє, культурного потенціалу; по-четверте, воєнного потенціалу.

соціальний потенціал особистість спілкування

Размещено на Allbest.ru