Специфіка забезпечення безпеки духовності в різних типах суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

духовність безпека суспільство

Специфіка забезпечення безпеки духовності в різних типах суспільства

Сухорукова А.В.

Безпека духовності відіграє функцію стабілізатора суспільства та забезпечує ефективність та якість соціальних відносин з метою задоволення потреб кожного члена суспільства, що в остаточному рахунку надає можливості розвитку як такого. Аналіз специфіки забезпечення безпеки духовності в різних типах суспільства дозволяє здійснити наукове завдання соціально-філософської рефлексії даного феномену та формування ефективного підходу дослідження засобів соціального розвитку та забезпечення соціальної стабільності.

У філософських дослідженнях проблематики духовності простежується актуальний напрямок, присвячений духовній безпеці. Дослідник М. Тихонов підіймає питання розробки заходів із зміцнення духовної безпеки та наголошує на соціальній відповідальності духовної безпеки, акцентуючи увагу на її функції створення умов для творчого духовного життя та соціально-етичного розвитку [9,с.32]. В. Горлинський, займаючись проблематикою безпеки, розвиває свої дослідження в напрямку безпеки духовної. Дослідник зазначає, що втрата людиною, суспільством духовних цінностей супроводжується втратою життєвих сенсів, ідеалів, орієнтацій. Так захист вищих духовних цінностей суспільства від руйнування є питанням національної безпеки України [3]. І. Гамрецький розглядає можливість соціального контролю на базі просвітництва та запровадження педагогічних програм виховання та духовну безпеку молоді як запоруку подальшого розвитку. П. Лісовський аналізує механізм формування духовної безпеки у ракурсі державотворення та питання взаємодії церкви з духовною безпекою. Духовну безпеку як систему умов, що дозволяє суспільному суб'єктові (культурі, суспільству) зберігати свої життєво важливі параметри в межах норм, які історично склалися, визначає В. Баранівський. Дослідник називає освіту найефективнішою умовою забезпечення духовної безпеки українського суспільства [1]. Проблематиці духовної безпеки в Україні було присвячено ряд науково- практичних конференцій, серед них 2 на тему: «Духовна безпека України»(м. Ковель та м. Суми, 2007 р.). Результатом третьої науково-практичної конференції «Проблеми та шляхи захисту духовної безпеки держави, особи і суспільства» (м. Київ, 2009 р.) став системний підхід до формування основ духовної безпеки.

На пострадянському просторі проблематиці духовної безпеки також приділяється доволі багато уваги, особливо в останні 5 років. Духовна безпека країн пов'язується з морально-психологічним аспектом (М. Логвін, Ю. Сінчук), з релігійністю (А. Бєляков, Іоан, архиепископ Белгородський, Ю. Носков) з моральними цінностями та патріотизмом, якісним рівнем національної самосвідомості (В. Беспалько, В. Кириллов, П. Петрій, Л. Шершньов).

Окрема течія досліджень аналізує взаємозв'язок духовної безпеки із воєнною міццю країни, різні аспекти взаємодії складових національної безпеки. До таких розробок слід віднести роботи А. Крупника, А. Макушкіна, П. Петрія, В. Чебана, П. Чижика, В. Чугунова, А. Янакова.

Проаналізувавши стан розробки проблеми безпеки духовності, можна зробити висновок про недостатнє її розкриття, як і в питанні з'ясування специфіки забезпечення в різних типах суспільства, що є метою статті.

Розгляд забезпечення безпеки духовності в різних типах суспільства буде здійснено через призму соціально-економічних формацій, застосовуючи такі категорії як:

специфіка безпеки духовності у відповідності до особливостей певного історичного етапу розвитку людства,

система цінностей як культурних стандартів добра і зла, а відповідно станів безпеки та небезпеки,

функції безпеки духовності на кожному історичному етапові,

метод забезпечення безпеки духовності (тобто характеристика тих соціальних регуляторів, крізь які і відбувається впровадження системи безпеки духовності в суспільне життя, що обумовлює його специфіку та характерні риси),

суб'єкти безпеки духовності,

суб'єкти небезпеки духовності.

У розгляді забезпечення безпеки духовності при використанні принципу періодизації історії суспільства через суспільно-економічні формації будуть використані наступні: первісне суспільство, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, індустріальне та постіндустріальне (або інформаційне).

Первісне суспільство відзначається своєю специфікою забезпечення безпеки духовності. Як і інші норми, правила духовного співжиття та його безпека існували в поведінці й у свідомості людей, не маючи письмової форми вираження. В цей період безпека духовності має в якості провідного способу регулювання традиції та систему табу як ефективний важіль регуляції відносин серед членів даного суспільства.

Духовні засади концентрували стихійно складні уявлення про корисне і шкідливе для роду або племені й в остаточному підсумку були зв'язані зі становленням суспільства як історичного феномену. Основною специфікою безпеки духовності первісного суспільства є те, що вона сама по собі стала свідченням грандіозної еволюції людства, що вийшло із тваринного світу. Сам факт появи духовності і спроби її захистити - це ознака суто людського буття, його соціальності. У рамках первісної моралі, звичаїв, традицій, ритуалів, що виростали з мононорм, відбувалося становлення людської соціальності [8] і система безпеки духовності надавала цьому процесові більшої ефективності.

До цінностей даного періоду слід віднести інтереси усіх членів роду й племені, так як саме колективні інтереси були захищені системою безпеки духовності. А саме інтерес вижити. Цей інтерес збирав сили в суспільстві для того, щоб протистояти стихії, різним небезпекам і мотивував до формування та впровадження системи безпеки духовності як додаткового гаранта підвищення можливостей до виживання.

Система безпеки духовності, що існувала в первісному суспільстві, виконувала свою основну функцію регулювання відносин між людьми з метою забезпечення колективного виживання та підтримки й збереження кровноспорідненої родини у цілісності, що включає в себе систему табу, правила взаємодопомоги й взаємозахисту, забезпечення існування і продовження роду, регулювання певних способів добування їжі, збереження шлюбно-сімейних відносин.

Суб'єктами впровадження безпеки духовності на даному етапі розвитку суспільства виступають вожді та жреці, що консолідують в своїй особі авторитет спільноти й використовують безпеку духовності для його підтримки. Суб'єктами руйнації, тобто небезпеки безпеки духовності на даному етапі розвитку суспільства виступають природні інстинкти людини (наприклад, голод чи страх), що ще легко беруть гору над соціальним, тобто досить ризикованим є балансування вітального та соціального в первісному суспільстві.

Специфіка рабовласницького суспільства в першу чергу проявляється в підвищенні динаміки процесів становлення та розвитку системи безпеки духовності в порівнянні з попередній історичним періодом. А також важливою особливістю є те, що з творчої діяльності в сфері духовної культури майже повністю виключаються раби, тобто досить значна частина населення рабовласницького суспільства, що в корні відмінно від попередньої епохи.

Основною і єдиною цінністю даного типу суспільства є особиста свобода. Єдиною - тому що саме свобода автоматично робила особистість долученою до всіх духовно-культурних надбань людства, забезпечуючи потрапляння в категорію пануючої меншини. Також можна відзначити військову силу як запоруку такої свободи і важливість захисту духовності складу армії для ефективного протистояння ворогові або завоюванню додаткових ресурсів.

Зберігаючи функцію регуляції відносин заради виживання, система забезпечення безпеки духовності в рабовласницькому суспільстві також починає слугувати розвитку соціального в цілому, надбанню і збереженню духовно-культурних цінностей. Важливою є функція адаптації верстви рабів до соціальної нерівності, що забезпечує максимальне уникнення соціальних конфліктів або в разі їх виникнення мінімальність наслідків та надає стабільності, зберігаючи існуючий розклад сил.

Основним методом забезпечення безпеки духовності є створення певної системи моралі, через яку досягається суспільна гармонія та соціальна стабільність. На відміну від первісного суспільства, рабовласницьке починає процес закріплення духовних норм у законодавстві, тобто система безпеки духовності набуває офіційного визнання та охорони з боку держави. Культ стає основною формою вираження процесу закріплення захисту духовності.

Суб'єктами впровадження безпеки духовності на даному етапі розвитку суспільства виступають жреці та державні діячі. Суб'єктами руйнації, тобто небезпеки безпеки духовності на даному етапі розвитку суспільства виступає клас рабів. Адже духовність розуміється як духовність рабовласників, а отже не отримуючи доступу до загальних духовних цінностей, обділений раб стає чинником дестабілізації суспільного устрою, що в решті-решт стає загрозою усій духовності, що набута класом рабовласників і переходить у якість загальнолюдської в історичному плані.

В епоху феодалізму, що будемо розглядати на прикладі європейського Середньовіччя, на перший план виходить принцип релігійності. Основною рисою даного типу суспільства є ототожнення духовності із релігійністю, коли перша забезпечується виключно в русі із християнським (якщо говорити про Європу) догматизмом, придушуючись у науковому, мистецькому, громадянському напрямках. Цьому сприяла загальноісторична специфіка феодалізму - неосвіченість та консерватизм [5]. Система цінностей феодалізму включає в себе адміністративну владу, дворянську гідність та безпосередньо право на землю, що забезпечує владу та авторитет у суспільстві.

Окремо слід зазначити виникнення феномену міської культури, як альтернативи теологічній феодальній. Зародившись у літературі, міська культура зіграла дуже велику роль у становленні західної цивілізації в цілому [4]. Суть міської культури зводиться до постійного посилення світських елементів у всіх сферах людського буття, тобто фактично зламу сприйняття духовності суто релігійним явищем.

Функції системи забезпечення безпеки духовності в період феодалізму зберігають свою специфіку від попереднього - рабовласницького, а саме збереження соціальної рівноваги через пом'якшення соціальних конфліктів та антагонізмів.

Поділ загальносуспільної культури на низову та міську мав свій відбиток на специфіці забезпечення безпеки духовності Так міська культура характеризується більшою незалежністю й швидшим визволенням від релігійного обмеження напрямків розвитку духовності. Низова культура виступає більш консервативною й у певний момент історії стає противагою місту з його новаціями, тобто відіграє роль факторові регресу, залишаючись осередком старих, тобто релігійних, догм та переконань щодо сутності духовності.

Церква та духівництво на даному етапі розвитку суспільства виступають суб'єктами як впровадження духовності, так і її придушення, що є специфічною рисою Середньовіччя. Не можна сказати, що духовність виключно придушувалась, але й розвивалась лишу у релігійному напрямку.

Період Відродження та Нового часу відіграє роль перехідної ланки від феодалізму до капіталізму, що вносить новий, антропоцентричний напрям у розумінні сутності духовності і засобів забезпечення її безпеки. Релігійність тепер не є обов'язковою умовою моральності. Виходячи на перший план, пізнання стає основою стану захищеності духовності, адже Просвітництво починає ототожнюватись із високим розвитком духу, інтелекту та свідомості. Носієм безпеки духовності починає ставати людина як розумова істота, процес забезпечення безпеки духовності долучається до процесу самовдосконалення та внутрішнього розвитку особистості. Людина, її унікальність та таланти стають основною духовною цінністю.

І безпека духовності починає з цього часу виконувати функцію базису самовдосконалення та саморозвитку.

Визначальну роль в цьому процесі зіграв протестантизм як система цінностей, відмінних від теологічних цінностей Середньовіччя. М. Вебер доводив, що певна субкультура - реформаторський протестантизм, створила такі мотивації поведінки, які стимулювали представників цієї субкультури до посиленого ведення своїх справ на ринкових капіталістичних основах і, тим самим, сприяли формуванню капіталістичних виробничих відносин [2]. А це в свою чергу призводить до кардинальної зміни системи безпеки духовності у відповідності до зміни соціально-економічної формації.

Сформувавшись в епосі Відродження, безпека духовності капіталістичного суспільства в багатьох своїх рисах являє собою бурхливий злам традицій, консерватизму і в цілому основ світогляду феодалізму. Духовність остаточно набуває світського характеру, що змінює сприйняття її безпеки від молитов до розвитку власної справи і реалізації таким чином ідеї знаходження власного Я. Основним принципом стає раціональність, що розповсюджується в економічне, політичне та соціальне життя суспільства. В духовному плані раціональність дозволяє остаточно позбутися релігійного тиску і почати ґрунтовне осмислення системи безпеки духовності як гаранта стабільного розвитку суспільства.

В період капіталізму виникає можливість соціальної мобільності, що і стає основною функцією безпеки духовності цього часу. Через цінності протестантизму, через цінність власної справи як можливості саморозвитку безпека духовності стає доступна кожному бажаючому, в свою чергу забезпечуючи розвиток духовності особистості, а отже і суспільства в цілому.

Національна держава стає суб'єктом забезпечення безпеки духовності, відокремлюючи себе від інших націй, що з одного боку дійсно дозволяє зберігати власну, неповторну духовність, а з іншого - закладає основи майбутніх етнічних конфліктів. Розвиток науки формує нову верству інтелігенції, що долучається до процесів збереження і примноження духовності на основі процесів пізнання та гуманістичного розвитку.

В противагу збереження безпеки духовності виступає транснаціональний капітал та клас буржуазії як такий. Маючи відмінні, суто матеріальні, цінності, ці суб'єкти небезпеки системи безпеки духовності прагнуть розширення власної справи, а отже і прибутків, до максимального рівня, тим самим стираючи кордони між державами, підмінюючи духовні цінності - матеріальними.

У фазі індустріального суспільства виникає система забезпечення безпеки духовності, забезпечена з боку держави системою законів та норм. Уперше в історії людства всі культурні досягнення й блага стають надбанням усіх верств, в тому числі і трудящих, що експлуатуються. Основною рисою безпеки духовності індустріального суспільства залишається раціоналізм, а також додається індивідуалізм та полістилізм. Індивідуалізм за своєї природою орієнтований на самоцінність особистості, визнання невід'ємності її фундаментальних прав і свобод, проявляється в незмінному вигляді у господарському егоїзмі, у взаємному відчуженні людей один від одного. Полістилізм як різноманіття культурних форм в одязі, манерах поведінки, нарешті, в архітектурі, живописі, літературі й музиці, - виступає як продовження економічної диференціації суспільства, що спонукує кожну із соціальних груп вибирати особливу модель духовно-культурних орієнтацій, відповідно до її економічних ролей і, найголовніше, прибутків.

Раціоналізм духовності відбивається в прийнятій суспільством універсальної системи життєвих цінностей: праця, гроші, свобода, родина. Більша кількість духовних цінностей може завадити продукуванню матеріальних цінностей, що і обумовило звуженість духовних. Держава за допомогою родини, освіти та виховання, при сприянні (наскільки це можливо) засобів масової комунікації прагне прищепити членам суспільства загальнолюдські духовні цінностей з метою гарантії соціальної терпимості, толерантності і розуміння.

Суб'єктом небезпеки духовності на даному етапі виступає не верства суспільства, а принцип всього суспільного життя, а саме - принцип раціональності, який захоплює кожного члена суспільства і спонукає до продукування не духовних, а матеріальних цінностей, що призводить до культу «золотого тельця» і епідемії соціальної депресії.

Постіндустріальне суспільство приносити кардинальну зміну системи цінностей як загальнодержавних, так і особистісних. Так, на рівні держави припиняється контроль безпеки духовності й остаточний результат у її розвитку покладається безпосередньо на саму людини чи суспільство, тобто на самого носія. Основною характерною рисою безпеки духовності стає зміна зовнішнього контролю на самоконтроль. Виключно внутрішній набір якостей носія духовності стає фактором як її безпеки, так і небезпеки одночасно. Найефективнішим суб'єктом безпеки духовності тут виступає еліта.

Складною проблемою інформаційного суспільства постає проблема його цінностей. Вони набувають характеру загальнолюдських, остаточно утверджуючись серед усіх верств суспільства та, завдяки глобалізації, серед усіх країн світу [6]. Спадковість системи цінностей переходу до інформаційного суспільства здійснюється через ідеали творчої особистості, прав людини, ідеал наукової раціональності.

В цих умовах суб'єктом небезпеки духовності виступають масова культура та маргіналізація суспільства, що деструктивним впливом на духовність руйнують самі підвалини духовного життя суспільства через спотворення істинних загальнолюдських цінностей і заміну їх або аморальними, або матеріальними [7].

Отже, роблячи висновки аналізу забезпечення безпеки духовності в різних типах суспільства, можна зазначити:

По-перше, на ранньому етапі розвитку людства - в первісному суспільстві, система безпеки духовності відігравала роль підвищення ефективності становлення людської соціальності як такої, виконувала пряму матеріалістичну функцію забезпечення колективного виживання.

По-друге, безпека духовності рабовласницького суспільства відіграє роль охоронця ладу рабовласників, забезпечуючи стабільність існуючих соціальних відносин через створення певної системи моралі та через культи.

По-третє, специфікою безпеки духовності феодального типу суспільства є домінування теологічного мислення, консерватизм усього суспільного життя. Продовжуючи виконувати функцію соціальної стабільності, безпека духовності обмежується релігійним спрямуванням, що спричинює активний стан загрози, подоланий у період Відродження.

Процес забезпечення безпеки духовності періоду Відродження долучається до процесу самовдосконалення та внутрішнього розвитку особистості.

По-четверте, безпека духовності капіталістичного суспільства остаточно набуває світського характеру, що змінює сприйняття її безпеки від молитов до розвитку власної справи. Основним принципом стає раціональність. В період капіталізму виникає можливість соціальної мобільності, що і стає основною функцією безпеки духовності, а національна держава стає суб'єктом забезпечення безпеки духовності. В противагу збереження безпеки духовності виступає транснаціональний капітал та клас буржуазії.

По-п'яте, основною рисою безпеки духовності індустріального суспільства залишається раціоналізм, що одночасно виступає суб'єктом небезпеки духовності. Держава поступово переймає функцію захисту духовності на себе.

По-шосте, система безпеки духовності інформаційного суспільства характеризується кардинальною зміною парадигми забезпечення - переходом від зовнішнього контролю до самоконтролю, що ефективніше всього виконує еліта суспільства. Основними цінностями виступають знання й індивідуальний підхід.

По-сьоме, система безпеки духовності пройшла тривалий шлях від системи міфів та традицій до системи загальнолюдських цінностей, що базуються на найефективнішому методі запровадження - на самоконтролі та інтелекті. Система безпеки духовності на кожному етапі розвитку людського суспільства виконувала функцію його збереження, підвищення ефективності соціальної стабільності та розширення можливостей прогресу.

Перспективним напрямком подальших розвідок може бути проблематика забезпечення безпеки духовності в сучасному українському суспільстві, загрози безпеці духовності та духовна безпека суспільства як складова національної.

Список використаних джерел

1. Баранівський В. Освіта і духовна безпека українського суспільства [Електронний ресурс] / В. Баранівський // Електронне наукове фахове видання «Українознавство». - 2008. - №3 (28). - С.52-55. -- Режим доступу до журн. : http://www.ualogos.kiev.ua/text.html?id=1315&number=69&category=4.

2. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / Макс Вебер // Вебер М. Избранные произведения: перевод с нем.; [предисл. Пиама Павловна Гайденко; коммент. Алексей Федорович Филиппов; сост., послесл. Юрий Николаевич Давыдов]. - М. : Прогресс, 1990 . - С.44-271.

3. Горлинський В.В. Духовні координати безпеки суспільства [Електронний ресурс] / В.В. Горлинский // Стратегічна панорама. - 2006. - №1. - Режим доступу до журн.: http://www.niisp.org/vydanna/panorama/issue. php?s=prnb1&issue=2006_1

4. Гуревич А.Я. Категории Средневековой культуры / А. Я. Гуревич. --2-е изд., испр. и доп. -- М. : Искусство, 1984.-- 350 с.

5. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства / А.Я. Гуревич. - М. : Искусство, 1990. - 396 с.

6. Карпенко І.П. Трансформація загальнолюдських цінностей в інформаційному суспільстві : дис. .. канд. філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Карпенко Інна Павлівна. - К., 2004. - 17 с.

7. Проскуріна О.О. Інформаційне суспільство: можливості і політико- культурна реальність становлення в Україні / О. О. Проскуріна // Грані. - 2005. - №1. - С.126-129.

8. Тайлор Э.Б. Первобытная культура: перевод с англ. / Эдуард Бернетт Тайлор ; [перевод Д.А. Коропчевский; предисл., примеч. А.И. Першиц]. - М. : Политиздат, 1989. - 573 с.

Размещено на Allbest.ru