Теоретичні основи статистичного дослідження ринку соціальних послуг країни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи статистичного дослідження ринку соціальних послуг країни

1.1 Сутність та структура ринку соціальних послуг країни

1.2 Визначення видів та стану соціального комплексу країни

2. Статистичний аналіз соціального комплексу країни

3. Кластерній аналіз в дослідженні ринку соціальних послуг країни

3.1 Методи багатовимірного статистичного аналізу як інструмент дослідження на прикладі соціального захисту населення

3.2 Кластерізація регіонів України за рівнем соціального захисту населення

Висновок

Список використаної літератури

соціальний населення статистичний кластерний

Вступ

Ринок соціальних послуг як система характеризується динамікою існування соціальних служб, їх взаємозв'язками з органами влади і населенням; формою організації надання послуг, процедурами, технологією та функціями соціальних служб; фінансово-матеріальним забезпеченням; кадровим забезпеченням і рівнем професійності персоналу; сформованістю нормативно-правового поля; ступенем ефективності соціальних послуг.

Організаційною структурою системи ринку соціальних послуг є впорядкований зв'язок і взаємодія органів соціальної роботи (відомств і соціальних служб), що забезпечують загальні умови раціональної організації і нормального функціонування системи підтримки осіб, груп, громад, які опинилися в стані соціального ризику, відповідно до їхніх потреб, інтересів, можливостей. Створення системи соціального захисту є засобом подолання соціальних суперечностей у суспільних відносинах.

Складовою частиною соціальної ринкової економіки є соціальний захист населення. Завдання України полягає в тому, щоб здійснюючи перетворення у напрямку економічного зростання, забезпечити достатній рівень життя громадян. У концепції соціальної ринкової економіки виправдав себе принцип соціальної допомоги. В умовах створення вільного економічного простору та свободи дій для успішної і творчої діяльності конкретної особи соціальна допомога окремим категоріям громадян створює фундамент для досягнення добробуту всіх членів суспільства.

Нині ринок соціальних послуг в Україні перебуває на стадії зміни, оновлення, реорганізації, що зумовлено трансформаційними процесами у суспільстві. Відбувається становлення багатопрофільної функціонально-організаційної структури надання соціальних послуг.

Україна, яка знаходиться в іншій соціально-економічній і політичній ситуації, не повинна сліпо копіювати досвід ані інших країн перехідної економіки, ані тим більш економічно розвинених країн, з їх системою соціального захисту та соціальної політики в цілому, що склалася потягом кількох десятиліть. Наші уряд і Верховна Рада мають своє власне уявлення і про соціальні пріоритети, і про засоби досягнення їх. Проте не можна нехтувати накопиченим у світі досвідом вирішення соціальних проблем, треба його повсякчас аналізувати й використовувати для власних потреб.

Метою даної роботи є оцінка стану ринку соціальних послуг в Україні, аналіз соціальних виплат сім'ям з дітьми, інвалідам з дитинства, ветеранам війни та праці, як найбільш важливих видів соціального захисту і розробка шляхів їхнього покращення та удосконалення в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження обрано систему соціального захисту населення в Україні в цілому, з більш детальним розглядом соціальних виплат сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та захисту ветеранів війни та праці, які здійснюються за рахунок бюджетних коштів.

Предметом роботи є методи статистичного аналізу соціального захисту населення.

Теоретичною основою роботи є висновки та узагальнення вітчизняних економістів, що містяться у монографіях, спеціальній та періодичній літературі, матеріалах наукових і науково-практичних конференцій з питань соціального захисту населення.

1. Теоретичні основи статистичного дослідження ринку соціальних послуг країнит

1.1 Сутність та структура ринку соціальних послуг країни

В умовах ринкової трансформації українського суспільства особливого значення набуває вирішення проблем соціального захисту населення, положення відносно якого обумовлено конституційним правом громадян України [1]. Саме тому вивчення, узагальнення та розробка рекомендацій і пропозицій щодо розв'язання проблеми формування і функціонування дієвої системи соціального захисту населення набуває особливої актуальності.

Під соціальним захистом населення розуміють діяльність держави, направлену на формування вільного розвитку особи, надання можливості для самовизначення індивіда, а також на створення умов, що забезпечують гідне життя громадян України.

Соціальний захист населення - основна частина соціальної політики будь-якої держави - є системою законодавчих, економічних і соціальних гарантій, що забезпечують умови для нормальної життєдіяльності і розвитку всіх груп населення.

Отже, соціальний захист населення розглядається як особлива діяльність держави, направлена на надання соціально значущих благ і послуг всім його громадянам. По суті, в даному випадку соціальний захист практично співпадає з розгалуженою системою соціальних гарантій, що забезпечують кожному членові суспільства дотримання конституційних прав особи. При цьому мінімальний набір і рівень цих гарантій визначаються конкретними історичними умовами кожної країни [4].

Розвиток суспільного виробництва підпорядковується головній меті -- найбільш повному задоволенню постійно зростаючих потреб всіх членів суспільства.

Специфіка соціального захисту населення виражається в тому, що це форма розподілу матеріальних благ не в обмін на витрачені зусилля в процесі трудової діяльності, а в цілях задоволення фізичних, соціальних і інших потреб людей похилого віку, хворих, безробітних, осіб, що мають мінімальні доходи, словом, - тих, хто не здатний самостійно забезпечити гідне життя собі і своїй сім'ї, а також всіх членів суспільства в цілях охорони здоров'я і нормального відтворення робочої сім'ї, (рис. 1.2) [3].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Структура соціального захисту населення

Виходячи з цієї специфіки виділяють наступні ознаки соціального захисту населення:

об'єктивні підстави, що викликають необхідність в застосуванні відповідних механізмів, направлених на підтримку або забезпечення певного рівня життя;

будь-які способи надання коштів для існування;

закріплення правил надання соціального захисту в соціальних, зокрема правових нормах.

Найбільш доцільно суть соціального захисту населення виявляється в його функціях: економічній, політичній, демографічній і соціально-реабілітаційній.

Політична функція сприяє підтримці соціальної стабільності в суспільстві, в якому є значні відмінності в рівні життя різних верств населення.

Соціальна політика держави викликає підвищений інтерес у суспільства, перебуваючи в епіцентрі парламентських дискусій. Це є цілком виправданим. Труднощі формування і реалізації соціальної політики, її недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення бідності.

У конституції України зазначено, що національна економіка розвивається на основі соціально-орієнтованої моделі. Це означає, що головним завданням на шляху соціально-економічного прогресу в державі має стати забезпечення передумов реалізації прав та свобод громадян, утвердження середнього класу та подолання бідності населення.

Демографічна функція покликана стимулювати відтворення народонаселення, необхідне для нормального розвитку країни.

Об'єктами управління в системі соціального захисту населення є установи і організації, трудові і учбові колективи цієї системи, а також відносини між людьми. До суб'єктів управління слід віднести,перш за все, державу, яка несе відповідальність за дотримання основних прав людини, за реалізацію базових (мінімальних) соціальних гарантій кожному члену суспільства, обмеження розшарування населення за рівнем доходів,створення динамічної, гнучкої системи соціального захисту, також органи, що безпосередньо займаються проблемами соціальної допомоги населенню (міністерства, комітети, департаменти, управління, відділи соціального захисту населення, трудові колективи) [10].

Суб'єкти системи соціального захисту, дотримуючись власних принципів організації й розвитку, володіючи власним арсеналом методів роботи та виконуючи притаманні функції, здійснюючи свою діяльність у різноманітних формах, постійно розвиваються, чим інституалізуються як суб'єкти соціальної політики. Вони відіграють особливу роль не лише у вирішенні суспільних проблем у становленні громадського суспільства, розбудові соціальної держави.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Інституційна структура суб'єктів соціального захисту населення

До основних рівнів органів соціальної роботи відносять: країну; регіон; трудовий колектив; недержавні (добродійні) громадські організації.

Важливу роль в системі соціального захисту населення займають професійні союзи, адміністрація і різні форми самоврядування в трудових колективах [16].

У сфері соціального захисту населення всі послуги розподіляються на три основні групи:

1) Перша група - послуги, що надаються через систему соціального страхування у вигляді обов'язкового медичного страхування (ОМС), направлені на охорону здоров'я населення і такі, що фінансуються за рахунок засобів фонду обов'язкового медичного страхування.

2) Друга група - послуги, що надаються громадянам через систему добровільного медичного страхування. Програми добровільного медичного страхування забезпечує громадянам отримання додаткових медичних і інших послуг.

3) Третя група - сукупність соціальних послуг з соціального обслуговування населення, при цьому соціальне обслуговування розуміється як діяльність соціальних служб по наданню соціально побутових, соціально-медичних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, проведенню соціальної адаптації і реабілітації громадян, що знаходяться у важкій життєвій ситуації і нездібних подолати її самостійно [2].

До складу соціального комплексу входять соціальна сфера (сфера послуг) та виробництво товарів народного споживання (насамперед легка промисловість).

1.2 Визначення видів та стану соціального комплексу країни

У зростанні життєвого рівня населення велика роль належить соціальній сфері, яку становлять: житлове і комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, система побутового обслуговування населення, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізична культура і спорт. За своїм призначенням всі вони істотно впливають на вирішення основних соціально-економічних завдань. Зокрема, від рівня розвитку медичного обслуговування значною мірою залежать показники здоров'я населення, тривалості життя, його природного приросту. Завдяки впровадженню найбільш ефективних способів лікування хвороб, широкого комплексу санітарно-культурних і профілактичних заходів створюються передумови для істотного скорочення втрат робочого часу через тимчасову непрацездатність.

Зростання соціально-економічного значення послуг соціальної сфери обумовлюється перш за все глибокою трансформацією характеру самої праці, її інтелектуалізацією. Природно, переважання творчих начал у будь-якому виді трудової діяльності об'єктивно визначають необхідність оволодіння людиною глибокими та всебічними знаннями, не тільки безпосередньо пов'язаними з її професійною діяльністю.

Соціальна сфера, задовольняючи потреби населення в культурних цінностях, освіті, охороні здоров'я, комунальному обслуго-руванні тощо все більше впливає на виробництво матеріально-ечового багатства через прискорення науково-технічного прог-есу, створення необхідних передумов для підвищення рівня зайнятості у суспільному виробництві та раціонального використання трудових ресурсів, забезпечення розширеного відтворення ро-рочої сили, удосконалення структури вільного часу працюючих. Одночасно з цим розвиток соціальної сфери сприяє розв'язанню аких соціальних завдань, як формування гармонійно розвиненої особистості, ліквідація культурно-побутових розбіжностей між містом і селом, між соціальними групами населення і районами країни.

Соціальна сфера складається з двох комплексів: соціальнокультурного і матеріально-побутового. Соціально-культурний комплекс включає галузі, пов'язані з відтворенням головної продуктивної сили суспільства, відновленням її працездатності і зміцненням здоров'я, з формуванням людського капіталу. Для цього комплексу характерним є переважання безплатних послуг та їх загальнодоступність. Галузі цього комплексу є важливим фактором підвищення продуктивності праці в усіх сферах господарського і культурного життя.

Освіта забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.

Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Основним видом навчально-виховних закладів в Україні є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший -- початкова, другий -- основна, третій -- старша школа, які відповідно забезпечують початкову, неповну середню і повну загальну середню освіту.

Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів -- гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвітніми поглиблено вивчаються технічні та гуманітарні предмети.

Розгалуженою є мережа дитячих музичних шкіл, а також мистецьких, художніх та хореографічних шкіл, у яких навчається більш як 300 тис. учнів. У освітянських закладах України працює понад 500 тис. учителів (включаючи керівників шкіл). З них вищу освіту мають 83%, незакінчену вищу -- 3%, середню педагогічну-- 13% [6].

Після переходу до загальної середньої освіти в Україні скоротилася мережа малокомплектних початкових і неповних середніх шкіл, які не забезпечували належної якості навчання і були низькоефективними з економічної точки зору.

Культура - це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об'єкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва -- характерний показник розвитку культури будь-якої держави.

Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. Поліпшується якість як жилих, так і допоміжних приміщень, розширюється будівництво будинків за новими типовими проектами з квартирами поліпшеного планування, що дає змогу підвищувати рівень забезпеченості населення жилою площею та основними елементами благоустрою. Для сільської місцевості розроблено типові впорядковані (переважно цегляні) одноповерхові та двоповерхові будинки присадибного типу з господарськими будівлями, більш повним набором комунальних послуг. За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселених та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла ірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, аналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Найкращий рі-їнь благоустрою житлового фонду мають нові міста і санаторyj-курортні центри[13].

Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговуванні населення, що обумовлюється його функціональною роллю у відтворювальному процесі. На цю галузь припадає чверть загального обсягу платних послуг. Галузь об'єднує більш ніж 20 окремих, досить самостійних підгалузей, які істотно відрізняються одна від одної.

За останні роки структура виробництва основних видів побутових послуг в країні поступово приводиться у відповідність до структурних змін у потребах населення. Це сприяє подальшому підвищенню ступеня повноти задоволення потреб населення в найбільш економічно значущих видах побутового обслуговування

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот визначається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма діючими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підприємствами безпосередньо населенню через касу підприємств.

Система соціальних мінімальних стандартів - це комплекс взаємозв'язаних державних соціальних стандартів. В Україні формуються наступні групи стандартів: державні мінімальні соціальні стандарти; галузеві стандарти соціальних послуг; соціальні стандарти суб'єктів країни; стандарти установ соціального обслуговування; стандарти професійної діяльності фахівців соціальних служб [19].

Існування якісної системи соціальних стандартів та гарантій є ознакою ефективної соціальної політики, яка має передбачати не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, але і виконання та реалізацію на практиці. Соціальні стандарти та гарантії є визначальними для державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Вони дають змогу реалізувати стратегічну мету сучасної цивілізованої держави - забезпечити високі стандарти життя та рівний доступ її громадян до суспільних благ та послуг.

Особливо актуальним це питання є в Україні, оскільки держава ще не має глибоко розробленої обґрунтованої та несуперечливої соціальної політики. На сучасному етапі необхідно провести аналіз понять національного соціального законодавства на предмет відповідності їх міжнародним нормам. Особливо актуальним є визначення таких понять як соціальні стандарти, соціальні гарантії, соціальні нормативи, прожитковий мінімум [11].

Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів надано на рис. 1.4.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4 Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів

У зазначеному законі державні соціальні стандарти визначені як «встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних соціальних гарантій». Закон також стверджує, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти[16]..

Таким чином, в умовах ринкової трансформації українського суспільства особливого значення набуває вирішення проблем соціального захисту населення, положення відносно якого обумовлено конституційним правом громадян України [1]. Саме тому вивчення, узагальнення та розробка рекомендацій і пропозицій щодо розв'язання проблеми формування і функціонування дієвої системи соціального захисту населення набуває особливої актуальності.

Соціальна політика держави викликає підвищений інтерес у суспільства, перебуваючи в епіцентрі парламентських дискусій. Це є цілком виправданим. Труднощі формування і реалізації соціальної політики, її недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення, що зрештою створить непереборну перешкоду економічним реформам і соціальному прогресу [13].

Існування якісної системи соціальних стандартів та гарантій є ознакою ефективної соціальної політики, яка має передбачати не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, але і виконання та реалізацію на практиці. Соціальні стандарти та гарантії є визначальними для державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також для формування фінансових ресурсів, що спрямовуються на їх реалізацію. Вони дають змогу реалізувати стратегічну мету сучасної цивілізованої держави - забезпечити високі стандарти життя та рівний доступ її громадян до суспільних благ та послуг.

Особливо актуальним це питання є в Україні, оскільки держава ще не має глибоко розробленої обґрунтованої та несуперечливої соціальної політики. На сучасному етапі необхідно провести аналіз понять національного соціального законодавства на предмет відповідності їх міжнародним нормам. Особливо актуальним є визначення таких понять як соціальні стандарти, соціальні гарантії, соціальні нормативи, прожитковий мінімум[14].

2. Статистичний аналіз соціального комплексу країни

Світові тенденції показують, що з підвищенням життєвого рівня населення набувають подальшого розвитку галузі та сфери праці, де виробляються матеріальні і духовні блага. На сучасному етапі розвитку суспільства загальною закономірністю є зростання соціально-економічного значення споживання різного роду послуг, а звідси -- і галузей, які надають ці послуги [5]. Це знаходить своє відображення як в абсолютному та відносному збільшенні їх у загальній масі життєвих благ, так і у випереджаючих темпах зростання споживання послуг відносно споживання інших життєвих благ. У табл. 1 наведені дані, які характеризують обсяги послуг, що надаються підприємствами соціальної сфери України.

Таблиця 2.1 Платні послуги на душу населення України в 2009-2011 рр. (грн..,у факт цінах)

Види послуг	2009	2010	2011
			всього	у тому числі у сільській місцевості
Всі надані послуги, у тому числі	71,9	149,4	183,0	62,7
Побутові	6,9	11,5	14,5	10,7
пасажирського транспорту	16,6	30,3	34,5	3,1
зв'язку	5,2	11,2	15,7	5,3
житлово-комунальні	29,4	71,7	87,5	36,5
по утриманню дітей у дошкільних закладах	0,8	1,7	1,9	0,4
по навчанню в навчальних закладах	...	1,9	4,8	0,05
Культури	0,8	1,4	1,7	0,3
туристсько-екскурсійні	1,3	1,7	1,3	0,2
фізичної культури і спорту	0,1	0,1	0,2	0,0
охорони здоров'я	0,9	1,7	2,2	0,1
санаторно-курортні і оздоровчі	7,2	11,0	11,9	4,5
правового характеру і установ банків України	0,6	1,4	2,2	0,5

Основне значення соціальної сфери полягає в тому, що весь комплекс її галузей забезпечує зростання рівня споживання та вдосконалення його структури. Розширення асортименту життєвих благ, які входять до фонду споживання і задовольняють зростаючі потреби людини -- учасника суспільного виробництва, -- забезпечує саме розвиток соціальне орієнтованих галузей народногосподарського комплексу. Послуги в цьому процесі виконують, як правило, роль фактора, який забезпечує відтворення робочої сили[3].

Таблиця 2.2 Стуктура платних послуг в Україні в 2009-2011 рр., (%)

Види послуг	2009	2010	2011
			всього	у тому числі в сільській місцевості
Всі надані послуги, у тому числі:	100	100	100	100
побутові	9,7	7,7	7,7	17,1
пасажирського транспорту	23,1	20,3	18,8	4,9
зв'язку	7,2	7,5	8,6	8,5
житлово-комунальні	40,9	47,9	47,8	38,3
по утриманню дітей у дошкільних закладах	1.2	1,1	1,1	0,6
по навчанню в навчальних закладах		1,2	2,6	0,1
культури	1,1	0,9	0,9	0,5
туристсько-екскурсійні	1,8	1,1	0,7	0,3
фізичної культури і спорту	0,1	0,1	0,1	0,0
охорони здоров'я	1,1	1,1	1,2	0,2
санаторно-курортні І оздоровчі	10,1	7,4	6,5	7,2
правового характеру І установ банків України	0,9	1,0	1,2	0,7

Роль соціального комплексу у суспільному розвитку визначається двома головними функціями. Перша полягає в тому, що завдяки його функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширеного відтворення робочої сили, а друга -- в тому, що заклади і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства.

У табл. 2.3. наведені дані, які характеризують обсяги послуг, що надаються підприємствами соціальної сфери України [11].

Таблиця 2.3 Платні послуги на душу населення України в 2009-2011 рр. (грн., у факт, цінах)

Види послуг	2009	2010	2011
			всього	у тому числі у сільській місцевості
Всі надані послуги, у тому числі	71,9	149,4	183,0	62,7
Побутові	6,9	11,5	14,5	10,7
пасажирського транспорту	16,6	30,3	34,5	3,1
зв'язку	5,2	11,2	15,7	5,3
житлово-комунальні	29,4	71,7	87,5	36,5
по утриманню дітей у дошкільних закладах	0,8	1,7	1,9	0,4
по навчанню в навчальних закладах	...	1,9	4,8	0,05
Культури	0,8	1,4	1,7	0,3
туристсько-екскурсійні	1,3	1,7	1,3	0,2
фізичної культури і спорту	0,1	0,1	0,2	0,0
охорони здоров'я	0,9	1,7	2,2	0,1
санаторно-курортні і оздоровчі	7,2	11,0	11,9	4,5
правового характеру і установ банків України	0,6	1,4	2,2	0,5

Вивчення тенденцій та проблем відтворення населення завжди було основою макроекономічних досліджень суспільного розвитку. На противагу ідеям жорсткого обмеження засобів до існування робітничих верств населення, зокрема шляхом приведення заробітної плати до межі фізіологічного прожиткового мінімуму, з посиленням соціальних функцій держави сформувалися протилежні наукові погляди на функціонування системи соціального захисту як працездатного (в тому числі занятого), так і непрацездатного населення.

Це знаходить своє відображення як в абсолютному та відносному збільшенні їх у загальній масі життєвих благ, так і у випереджаючих темпах зростання споживання послуг відносно споживання інших життєвих благ. У табл. 1 наведені дані, які характеризують обсяги послуг, що надаються підприємствами соціальної сфери України [12].

Таблиця 2.4 Основні показники розвитку системи охорони здоров'я України в 2009-20011 рр.

Показники	1985	1990	1995	1996	1997
Чисельність лікарів усіх спеціальностей: тис. чол.	211	227	230	229	227
на 1 0000 населення	41,3	44.0	45,1	45,2	45,1
Чисельність середнього медичного персоналу, тис. чол.	567	607	595	583	566
на 1 0000 населення	111,1	117.5	116,5	115,0	112,7
Кількість лікарняних закладів, тис. од.	3,6	3,9	3,9	3,7	3,4
Кількість лікарняних ліжок, тис. од.	669	700	639	580	503
на 1 0000 населення	135,2	135,5	125,1	114,6	100,2
Кількість лікарських амбулаторно-ноліклінічних закладів, тис. од.	6,3	6,0	7,2	7,1	7
У тому числі: Заклади, що мають стоматологічні відділення (кабінети) Міністерства охорони здоров'я	4737	4782	4676	4793	4620
Самостійні стоматологічні поліклініки Міністерства охорони здоров'я	297	311	324	325	321
Місткість амбулаторно-поліклінічних закладів, тис. відвідувань за зміну	756	895	966	960	964
на 1 0000 населення	148,2	173,1	189,0	189,7	191,9
Кількість станцій (відділень) швидкої медичної допомоги Міністерства охорони здоров'я	349	970	1064	1062	1033
Кількість осіб, яким надана допомога (амбу-латорно і при виїздах швидкої медичної допомоги), млн. чол.	17,4	17,8	16,0	14,9	14,2
на 10000 населення	343	345	313	292	282

Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями має міс-І в Києві, Автономній Республіці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській областях. Щодо забезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі показники відзначаються у м. Києві, Автономній Республіці Крим, Кіровоградській, Волинській, Донецькій та Херсонській областях.

Роль соціального комплексу у суспільному розвитку визначається двома головними функціями. Перша полягає в тому, що завдяки його функціонуванню створюється комплекс життєвих благ, необхідних для нормального розширеного відтворення робочої сили, а друга -- в тому, що заклади і підприємства цього комплексу забезпечують підвищення рівня життя членів суспільства[15].

Одним з найважливіших напрямків практичного застосування концепції соціального партнерства, що також є невіддільним від статистичного аналізу демографічних тенденцій, є дослідження проблем пенсійного забезпечення.

З відомих та підтверджених багаторічним досвідом розвинених країн механізмів пенсійного забезпечення в Україні досі застосовується лише модель солідарної участі поколінь у забезпеченні осіб похилого віку. Попри численні негативні демографічні та фінансові прогнози, трансформація механізмів пенсійного забезпечення залишається невирішеною науково-практичною проблемою [11].

Таким чином, за сучасних тенденцій відтворення населення України, які впливають на ймовірність дожиття, немає підстав, щоб обгрунтовано стверджувати про доцільність збільшення верхньої межі пенсійного віку. Аргументом на користь цього може бути тільки зростання демографічного (а отже, економічного) навантаження на працездатне населення. Але зміни пенсійного віку потребують детального статистичного обгрунтування, в тому числі з використання зарубіжного досвіду.

З проголошенням незалежності України, що супроводжувалось отриманням населенням можливості вільно перетину її кордонів, простежується зростання інтенсивності міграційного руху населення України в країни Європи та Америки. В табл. 2.5 відображено коефіцієнти приросту чисельності населення за рахунок механічного руху, зокрема зовнішньої міграції.

З табл. 2.4, видно, що особливо значна міграційна активність населення спостерігається в 2005-2010 роках і найактивнішими в міграційному сенсі є чоловіки, які складають в останні роки більше половини всіх мігрантів. Порівняно з попередніми роками у 2009 році для обох статей інтенсивність зовнішніх міграцій зменшилась і набула характеру імміграції. Але суттєві міграційні втрати населення 2005-2010, особливо працездатних вікових груп, залишилисяь некомпенсованими навіть чисельно: як видно з табл. 3.3, найсуттєвішою імміграція була у чоловіків і жінок працездатного віку.

Ефективність державного управління охороною здоров'я визначається оцінкою стану та аналізом змін основних показників матеріальних ресурсів охорони здоров'я. З цією метою органи державної влади проводять збирання і статистичну обробку інформації, яка надає можливість оцінити динамічні процеси та тенденції, що впливають на забезпечення медичною допомогою населення України [17].

Основні фонди системи охорони здоров'я є специфічною економічною категорією, пов'язаною з формуванням матеріальних фондів суспільства та їх використанням у галузі охорони здоров'я для надання медичних медичних послуг і задоволення потреб населення. Вони є найбільшою складовою матеріальних ресурсів системи охорони здоров'я і поряд з основними фондами інших галузей формують економічний потенціал країни; від їх величини, якості та ефективності використання залежать величини показників національного здоров'я і темпи їх зростання, розвиток системи охорони здоров'я та підвищення метеріального рівня життя народу.

Основні фонди системи охорони здоров'я представлені будівлями, земельними ділянками, комунікаціями, обладнанням, ліжками у лікарняних закладах тощо. Для оцінки стану основних фондів використовують показники мережі лікарняних закладів, ліжкового фонду та забезпеченості населення медичними послугами[2].

За даними Державного комітету статистики України, кількість лікарняних закладів у 2010 році склали 2,9 тис., а кількість лікарняних ліжок - 437 тис. Динаміка даних показників надана в табл. 2.6.

Талиця 2.6 Основні показники ресурсів охорони здоров'я

	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Кількість лікарняних закладів, тис.	3,2	3,1	3,0	2,9	2,9	2,9	2,8	2,9
Кількість лікарняних ліжок, тис.	466	465	458	451	445	444	440	437
Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів	7,4	7,4	7,6	7,7	7,8	7,9	8,0	8,8
Планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів тис. відвідувань на 10 тис. населення	203,4	205,0	206,8	209,6	211,7	214,8	214,7	214,8

Політичні й соціально-економічні демократичні перетворення в українському суспільстві вимагають формування нової сучасної концепції функціонування системи охорони здоров'я, наукового обгрунтування й удосконалення державного управління в системі підготовки та прийняття управлінських рішень щодо перебудови галузі відповідно до суспільних потреб та врахування кращих зразків міжнародного досвіду[19].

Оцінку ефективності системи охорони здоров'я слід відзначити не за внутрішніми характкристиками самої системи, а насамперед постійним моніторингом якісті медичних послуг і задоволення потреб громадян у медичному і профілактичному обслуговуванні.

За останні п'ять років мережа лікарняних закладів зменшилася на 413 од. (13,6%) в основному за рахунок реорганізації малопотужних міських (селищних) та дільничих лікарень у самостійні лікарські амбулаторії [16].

Таблиця 2.7 Кількість стаціонарів і ліжок на 100000 тис. населення

Країна	Ліжковий фонд	Кількість стаціонарів
	2005р.	2008р..	2010р
1	2	3	4
Україна	88,6	87,4	5,05
Польща	55,1	52,4	2,1
Росія	108,9	106,1	5,76
Бєларусь	119,2	116,4	7,07
Естонія	59,2	57,6	3,13

В табл. 2.7 для порівняння наведені дані окремих країн європейського регіону. За даними Європейської бази даних «здоров'я для всіх», кількість лікарняних закладів в Україні у 2010 році складала 5,05 на 100000 населення, а кількість лікарняних ліжок - 87,4 на 100000 тис. населення [9].

Таким чином, досліджуючи динаміку змін в загальному забезпечені населення України ресурсами охорони здоров'я, ми бачимо стійку тенденцію до скорочення, як загальної кількості лікарняних закладів, так і ліжкового фонду. Основні причини такої динаміки полягають, по-перше у прямому нормативно-правовому регулюванні, по-друге, у обмеженому фінансовані галузі; по-третє, розвиток медичних технологій сприяє більш інтенсивному використанню ресурсів системи, і, по-четверте, на стан ресурсів охорони здоров'я впливає недостаток медичних кадрів. Аналізуючи взаємозв'язок скорочення ресурсів охорони здоров'я зі зростанням рівня захворюваності, ми можемо побачити, що зростання випадків захворюваності населення залежить від скорочення лікарняних ліжок ( рис.2.1).



Рис. 2.1 Залежність захворюваності від скорочення лікарняних ліжок

З метою аналізу залежності скорочення ресурсів охорони здоров'я (кількість лікарняних ліжок) від захворюваності населення, проаналізуємо тепми росту (табл. 2.8).

Таблиця 2.8 Темпи росту захворюваності та кількості ліжок

	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Тр.кількості ліжок	-	0,92	0,98	0,97	0,95	0,95	0,94	0,094
Тр. захворюваності	-	0,97	0,98	0,98	0,99	0,97	0,98	0,98
Коеф.виперед-ження	-	0,95	1	0,99	1,02	1,03	1,03	1,04

З табл. 2.8 видно, що спостерігається від'ємний приріст як кількості ліжок, так і захворюваності населення. Розрахувавши коефіціент випередження показав, що на протязі вивчаємого періоду найменше значення данний коефіцієнт приймав у 2006 році (0,99), а найбільше у 2010 році (1,04).Отже темпи росту захворюваності випереджає темпи забезпечення медичні заклади ліжками, що свідчить про негативний захист людей в сфері медичного обслуговування.

Таким чином, нормативно-правовий механізм державного управління є основним у формуванні структури ресурсів охорони здоров'я України. Такий механізм в певній мірі відповідає концепції державної системи охорони здоров'я, але з іншого боку не може еластично відповідати попиту на медичні послуги, який стрімко розвивається за ринковими законами [2]. Такий механізм обмежує можливість оперативного реагування керівників охорони здоров'я на потреби галузі. Однак не тільки механізм управління впливає на систему, є також і інші фактори, які сприяють або навпаки стримують ефективність використання ресурсів (рис. 2.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2 Фактори, що впливають на стан здоров'я населення за умови скорочення ресурсів охорони здоров'я

З рис. 2.2 бачимо, що зростання захворюваності має певну залежність від належного фінансування та забезпечення кадровими ресурсами, запроваджені новітні методи та технології діагностики та лікування, створена належна інформаційна система, тобто забезпечено вплив позитивних факторів на систему, то можливо нам вдалось уникнути захворюваності в Україні.

Одним із вагомих елементів системи соціального захисту є захист доходів населення та їх підтримка на рівні, не нижчому за межу малозабезпеченності. Головним питанням внутрішньої політики розвинутих країн світу є вирішення соціальних проблем та підвищення добробуту населення. [1]. Основним інструментом реалізації державної соціальної політики є розробка і впровадження соціальних програм. В Україні особливої уваги потребує вирішення проблем, пов'язаних з подоланням бідності та забезпеченням принаймні мінімальних стандартів життя для малозахищених верств населення.

Основним завданням соціального моніторингу є безперервне спостереження за фактичним станом справ у сфері соціального захисту, постійний аналіз процесів, що відбуваються, попередження негативних тенденцій, а також короткострокове та довгострокове прогнозування змін. Щоб дати характеристику даній ситуації слід звернути увагу на те, що середня номінальна зарплата за період з 2010 по 2011 рр.збільшиться на 52,9% (з 610 грн. в 2010 році до 744 грн. в 2011році), а розмір прожиткового мінімуму - на 24,43 % (з 629 грн. до 701 грн. в 2011 році). Як з'ясувалось, при передбачуваному зменшенні кількості домогосподарств з 17637500 до 17532235 (що становить 0,60%), - прогнозна кількість домашніх господарств, що отримуватимуть допомогу зменшиться з 2597000 у 2010 році до 1146640 домогосподарств у 2011 році , або на 126 % (рис. 2.3).



Рис. 2.3 Співвідношення домогосподарств, що отримують допомогу та кількості всіх домогосподарств

Як показують розрахунки, за період 2008-2011 рр. частка домогосподарств, що отримують державну соціальну допомогу у всіх домогосподарствах зменшиться на 125,13%.

Вирішальний вплив на визначення чисельності отримувачів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям має зростання сукупного доходу, що дає право на призначення допомоги, яке передбачається на рівні 25,42 %.

Оскільки цей показник є основоположним чинником віднесення певного домогосподарства до малозабезпеченого, то збільшення його частки в середній номінальній заробітній платі з 57,24 % в 2005 році до 71,71 % в 2011 році - зробить неможливим отримання даного виду допомог для певної категорії громадян, які її дійсно потребуватимуть. Стосовно виплат на допомоги сім'ям з дітьми за весь прогнозований період обсяг видатків зросте на 10,3% по відношенню до 2008 року. Загалом, за весь прогнозований період передбачається зменшення частки допомог сім'ям з дітьми у ВВП з 0,00624 до 0,00518. Обсяг видатків на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми представлено на (рис. 2.4).



Рис. 2.4 Обсяг видатків на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми

Одним із важливих чинників, що впливатиме на обсяг видатків на допомогу сім'ям з дітьми, можна назвати зменшення загальної чисельності її отримувачів, виходячи з демографічних прогнозів. Як уже було зазначено, модель соціального бюджету - це система, яка має такі характеристики, як цілісність та поділ на підсистеми. Ця властивість забезпечує широке використання моделі. Так, крім розробки соціального бюджету за допомогою моделі можна розраховувати як самостійні напрямки бюджети цільових фондів, а також прогнозувати їх показники, економічно обґрунтовувати проекти нових соціальних законів, формувати направлення стратегії соціальної політики. Ці сфери застосування моделі є важливими з огляду на продовження реформування системи обов'язкового державного соціального страхування та соціального забезпечення [4].

Нині в Україні бідність перетворилася на один з найважливіших чинників формування соціальної напруги, стрімкого зниження народжуваності, зростання обсягів еміграції, включаючи нелегальну, погіршення стану здоров'я та зростання смертності, посилення процесів депопуляції. Формуються передумови так званої хронічної, "спадкоємної" бідності - діти з бідних сімей приречені на таке ж бідування у дорослому житті: не отримуючи сьогодні належної професійно-освітньої підготовки, ставши дорослими, вони не будуть конкурентноздатними на ринку праці, не матимуть можливості належним чином забезпечити необхідне своїм нащадкам, тобто ті теж будутьбідними. Отже, сьогоднішня бідність загрожує перетворитися і на проблему майбутнього.

Сьогодні населення України в цілому є бідним. Про це свідчать різноманітні показники: низька якість раціону харчування, постійний відплив населення за межі країни, низька народжуваність, високі показники захворюваності та смертності населення, незадоволеність широких верств суспільства загальною економічною ситуацією та власним матеріальним положенням. Відповідно необхідність подолання бідності має розглядатися як основний пріоритет державної політики.

З огляду на загальний низький рівень життя населення України основним критерієм бідності є 75% медіанного рівня сукупних витрат в розрахунку на умовно дорослого; критерієм злиденності -відповідно 60% цього рівня. Таким чином, пороги відносної бідності в Україні встановлено значно вище, ніж це прийнято в міжнародній практиці. Відповідно до них, за даними 2009 року, бідними в Україні були майже 13 мільйонів осіб, а злиденними - майже 7 мільйонів (табл. 2.9).

Таблиця 2.9 Основні характеристики відносної бідності в Україні

	Вартісне визначення межі бідності,грн.	Рівень бідності (злиденності)населення,%	Глибина бідності,%	Витрати домогосподарства в розрахунку на умовного дорослого,грн.на місяць
Бідність (витрати нижче 75% медіального рівня сукупних витрат умовного дорослого)	156,0	26,4	23,8	118,9
Злиденність (витрати нижче 60% медіального рівня сукупних витратумовного дорослого)	125,0	13,9	44,1	99,3

Як видно з даних табл. 2.9 державна політика подолання бідності має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки знедолених. Необхідні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства [10]. Зусилля держави щодо підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх матеріального положеннямають спиратися на забезпечення сталого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

В другому розділі був проведений статистичний аналіз ринку соціальних послуг України. Проведений аналіз демографічних передумов пенсійного забезпечення населення показав, що демографічне навантаження і проблеми в пенсійному забезпечення, які виникають у зв'язку з цим, потребують розпочати реформу пенсійної системи України. Також була проведена оцінка динамічних тенденцій розвитку соціального захисту населення в сфері медичного обслуговування і захисту малозахищених верств населення, що дала змогу визначити основні завдання соціальної політики щодо інвалідів і малозахищенного населення.

3. Кластерний аналіз в дослідженні ринку соціальних послуг країни

3.1 Методи багатовимірного статистичного аналізу як інструмент дослідження на прикладі соціального захисту населення

На сьогоднішній момент, коли маємо достатній рівень розвитку обчислюваної техніки, велике значення має застосування методів багатовимірного статистичного аналізу (БСА) для характеристики економічних явищ, зокрема для аналізусоціального захисту населення. Коротка порівняльна характеристика основних методів БСА наведена в табл.3.1 [8].

Таблиця 3.1 Основні методи багатовимірного статистичного аналізу

Метод	Тип задач	Коментарі	Можливості за-стосування методу при дослідженні доходів населення
1	2	3	4
1.Кореляційно - регресійній аналіз	Вимірювання і моделювання зв'язків при знаків або об'єктів, які вивчаються		Визначення тісноти зв'язку між показниками доходів населення або встановлення залежності одних показників від інших
2.Факторий аналіз	Зниження ознакового простору (стискання даних)	Зведення множини елементарних показників до невеликого числа значущих «узагальнених» показ-ників і виявлення латентних (прихова-них) факторів. Ця задача може вирішу-ватися відносно не тільки показників, а й об'єктів	Визначення фак-торною структури показників, які характеризують. Рівень соціального захисту населення
3.Кластерний аналіз	Групування бага-томірних об'єктів або показників	Аналогічно до факторного аналізу	Виділення груп за рівнем соціального захисту населення
4.Дискримінант ний аналіз	Групування з «середній клас»	Пошук еталонних груп, роз класифікація нових об'єктів по відповідним еталонним групам	Використання як доповнення до кластерного аналізу (за значними показниками рівня доходів населення можна віднести до певної групи)
5.Метод канонічної кореляції	Стискання даних і моделювання зв'язків узагальнених показників	Встановлення форми зв'язку комплектів або набору залежних змінних з незалежними змінними. Причому залежні та незалежні змінні можуть бути узагальненими показниками	Виявлення тісноти зв'язку між двома показниками

Одним з найважливіших напрямів аналізу соціального захисту населення є дослідження його рівня в регіонах України та класифікація регіонів за цим показником. Така класифікація дає змогу визначити, як поділяються регіони України за рівнем соціального захисту населення, які з них об'єднуються в групи. Методом, який дозволяє провести класифікацію регіонів України за життєвим рівнем соціального захисту населення - є кластерний аналіз, оскільки соціальний захист населення характеризується системою показників, тобто являється багатовимірним спостереженням.

Кластерний аналіз - це сукупність методів, що дозволяють класифікувати багатовимірні спостереження, кожне з яких описується набором вихідних змінних Х1, Х2, ... Хn. Метою кластерного аналізу є утворення груп схожих між собою об'єктів, які прийнято називати кластерами. Слово кластер англійського походження, перекладається як згусток, пучок, група. Родинні поняття, які використовуються в літературі, - клас, таксон, згущення [14]. На відміну від комбінаційних угруповань кластерний аналіз призводить до розбивки на групи з урахуванням усіх групових ознак одночасно.

Необхідність розвитку методів кластерного аналізу й їхнього використання продиктована насамперед тим, що вони допомагають побудувати науково обґрунтовані класифікації, виявити внутрішні зв'язки між одиницями сукупності у спостереженні.

Методи кластерного аналізу дозволяють вирішувати ряд задач, серед яких у першу чергу можна виділити наступні [7]:

проведення класифікації об'єктів з урахуванням ознак, що відбивають сутність, природу об'єктів. Рішення такої задачі, як правило, приводить до поглиблення знань про сукупності класифікованих об'єктів;

перевірка висунутих припущень про наявність деякої структури в досліджуваній сукупності об'єктів, тобто пошук існуючої структури;

побудова нових класифікацій для слабо вивчених явищ, коли необхідно встановити наявність зв'язків усередині сукупності і спробувати привнести в неї структуру.

У кластерному аналізі для кількісної оцінки...