Інтегративна функція релігії як соціального інституту в суспільстві: історично-соціологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

ІНТЕГРАТИВНА ФУНКЦІЯ РЕЛІГІЇ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ В СУСПІЛЬСТВІ: ІСТОРИКО-СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність: Теорія та історія соціології

Паращевін Максим Анатолійович

Київ, 2001 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний світ являє собою складну систему, з багатьма взаємозалежними елементами. Ця система знаходиться у стані нестійкої рівноваги. За подібних умов з гостротою постає питання про підтримання в суспільстві певного рівня соціальної інтеграції, соціальної стабільності, які б давали змогу, не перешкоджаючи необхідним змінам, підтримувати гармонію взаємин і цілісність соціального організму і не допускати руйнівних для всього соціального цілого потрясінь. Забезпечення такої інтеграції, певного соціального консенсусу, є однією з важливих умов існування суспільства як цілісного утворення.

Протягом всієї історії людства одним з найважливіших інструментів духовного, ідеологічного, морального впливу на окремих людей і суспільство в цілому були системи релігійних вірувань. Певні позиції релігія займає і в сучасному суспільстві. Тому природнім є питання про можливість релігій (і окремих релігій, і релігії як соціального інституту) сприяти підтриманню необхідного рівня соціальної інтеграції в суспільстві.

Подібні питання порушувались в працях цілого ряду визначних соціологів, які намагались з'ясувати ті шляхи, якими релігійні вірування і організації сприяють інтегративним процесам в суспільстві. Але дотепер спроби критичного аналізу цих теорій носили епізодичний, несистемний характер. Для всіх наявних на сьогодні критичних праць характерним є певне звуження матеріалу. Розглядаючи питання місця поглядів на інтегративний характер релігії в працях соціологів, дослідники обмежуються такими постатями, як Е. Дюркгейм, М. Вебер і Т. Парсонс, приділяючи іншим соціологам, які займались цим питанням, мало уваги. То ж науковою проблемою, яку ми спробуємо вирішити в даній роботі, є протиріччя між необхідністю скласти якнайповніше уявлення про погляди на інтегративну функцію релігії відомих соціологів і причини, що обумовлювали їх звернення до цієї теми, і недостатньою розробленістю цього питання в наявних на сьогодні розробках в галузі історії соціології. Вивчення значення релігії як соціального інституту для інтеграції суспільства, яке вона посідала в теоріях класиків соціологічної думки, не могло не привернути увагу сучасних дослідників і критиків. Теорії місця релігії в суспільстві таких соціологів, як Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, М. Вебер, Т. Парсонс, П. Сорокін та інших справили значного впливу на підходи до вивчення суспільства, викликали захоплення, але в той же час зустрілись із жорсткою критикою. Переважно ця критика була спрямована на контроверсійні теоретичні побудови Е. Дюркгейма, М. Вебера, Т. Парсонса.

Найбільш розробленою темою є критичне переосмислення праць в галузі соціології релігії Е. Дюркгейма і М. Вебера. Цілий ряд дослідників в галузі історії соціологічної думки звертались до їхніх праць, висували аргументи на користь цих теорій, або намагались спростувати їх.

Погляди Е. Дюркгейма на значення в суспільному житті релігійних комплексів розвивали його учні М. Мосс і М. Хальбвакс. Критичний розгляд дюркгеймівської теорії релігії представляли Р. Нісбет, С. Люкс, Е. Волворк, Х. Альперт. Т. Парсонс детально розглядав його концепцію, оскільки його погляди на значення релігії в суспільстві значною мірою базувались на дюркгеймівському аналізі. В радянській історико-соціологічній літературі детальний аналіз дюркгеймівських поглядів на релігію представлено О.В. Осіповою; також до цієї теми звертались Г.П. Францов, Д.М. Угрінович, А.Б. Гофман.

Веберівські теоретичні побудови також знайшли широкий відгук в науковому середовищі.

Його праці з соціології релігії і особливо з питання значення протестантизму для формування капіталістичного духу викликали цілий шквал публікацій і праць, як на Заході, так і в радянській науці. Ставлення до цієї проблеми можна порівняти із гойдалкою: періодично змінюють одне одне категоричне заперечення досягнень Вебера в цій галузі і веберівські “ренесанси”. На Заході відомі такі веберіанці, як Й. Вайс, В. Шлюхтер, Ф. Тенбрук. В радянській науці до цього питання детально підходили Ю.Н. Давидов, П.П. Гайденко, Л.Г. Іонін.

Погляди інших класиків соціологічної думки на місце релігії в суспільстві було вивчено дещо менше. Соціологію Г. Зіммеля в своїх працях розглядали Л.Г. Іонін, А.Ф. Філіпов. Погляди Т. Парсонса аналізувались в працях О.С. Баразгової, А.Д. Ковальова та інших. В.П. Култигін під цим кутом зору розглядав теорії Б. Маліновського і А. Редкліфф-Брауна.

Спробу узагальненого розгляду існуючих теорій стосовно інтегративного впливу релігії в суспільстві представлено в загальних працях з соціології релігії Дж. Йінгера, Р. Робертсона, Р. Белли, В.І Гараджи, Ю.О. Левади, І.Н. Яблокова. Серед сучасних українських дослідників цієї теми торкались А.Н. Колодний, П.Л. Яроцький, В.В. Танчер, А.О. Ручка, В.І. Лубський, А.О. Єришев.

Якщо говорити загалом про розробленість проблеми місця поглядів на релігію як інтегративну силу суспільстві в історії соціології, то тут ми в основному маємо справу з двома крайнощами. Дослідження, що проводились за часів Радянського Союзу мали значне ідеологічне навантаження; теоретичні розробки західних соціологів критикувались не стільки по суті, скільки за те, що вони не співпадали з прийнятим в радянській науці марксистським (чи псевдомарксистським) трактуванням системи суспільних відносин. Е. Дюркгейма, М. Вебера та інших західних соціологів звинувачували у нехтуванні матеріалістичними законами суспільного розвитку, перебільшенні духовних факторів, ідеалізації наукових теорій. Після зникнення ідеологічної надбудови, яка визначала все спрямування вітчизняної науки, почало переважати некритичне ставлення до оцінки значущості релігії в суспільстві загалом і сучасному суспільстві зокрема, завищення можливостей сучасних релігійних організацій впливати на суспільство.

Крім цього, існуючим дослідженням бракує інтегрального підходу до даної проблематики. Різні дослідники торкались місця дослідження релігії в теоретичних побудовах класиків соціології, але відсутня спроба узагальнити погляди на значення релігійного феномену в забезпеченні соціальної інтеграції та визначити загальні механізми подібної інтегративної дії релігії в суспільстві. Недостатньо чітко проводиться аналіз того, чи відповідають соціологічні теорії інтегративного значення релігії в суспільстві для сьогодення і які масштаби інтегративної дії релігії в сучасному суспільстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації з науковими планами організації, де виконувалась робота, а також з галузевими та державними планами чи програмами не пов'язана.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є аналіз соціологічних теорій соціальної ролі релігії як соціального інституту суспільства і її значення для соціальної інтеграції, визначення загальних механізмів подібної інтегративної дії. Для реалізації цілі необхідно розв'язати наступні задачі:

- провести історично-соціологічний аналіз думок і теорій соціологів, які розглядали питання інтегративного впливу релігії в суспільстві;

- систематизувати теоретичні концепції класиків соціологічної думки та сучасних аналітиків стосовно інтегративної функції релігії в суспільстві;

- на основі даної систематизації визначити загальні механізми, через які може відбуватись інтегративний вплив релігії в суспільстві;

- співвіднести теоретичні висновки, зроблені соціологами релігії, з теперішнім станом речей в сфері інтегративного впливу релігії в суспільстві, з'ясувати можливості релігійних організацій в створенні соціальної інтеграції в сучасному світі.

Об'єктом дослідження є різноманітні теорії релігії як соціального інституту в історії соціології.

Предметом дослідження є місце вивчення інтегративної функції релігії в соціологічних теоріях релігії як соціального інституту.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є метод порівняльного аналізу та синтезу, критичний метод, міждисциплінарний підхід до досліджуваної проблеми, метод ідеального типізації.

Наукова новизна одержаних результатів. Внаслідок розв'язання поставлених задач досягнуто результатів, що характеризуються наступною науковою новизною:

- Вперше у вітчизняній науці узагальнено і систематизовано соціологічні розробки з питання інтегративної функції релігії в суспільстві. Представлено детальний аналіз праць соціологів, які зробили внесок до розуміння релігії як інтегративної сили в суспільстві. Продемонстровано, що цих вчених, що займались цією проблемою, та іх теорії можна віднести до двох напрямів соціологічного теоретизування - функціонального і "розуміючого". Представники саме цих течій обґрунтували оригінальні концепції релігії як інтегратора суспільства;

- Вперше запропоновано модель функціонування релігії як інтегративної сили суспільства. На основі аналізу соціологічних теорій функціонування релігії як соціального інституту, релігія сприяє соціальній інтеграції двома основними взаємопов'язаними і взаємозалежними шляхами - світоглядно-психічними та організаційно-інституційним. Продемонстровано, що релігія здатна сприяти соціальній інтеграції індивідуально-психологічним шляхом, через формування індивіда, виховання, соціалізацію на основі певного комплексу цінностей, створення певних психічних станів, сприятливих для об'єднання індивідів в солідарні групи, і шляхом організаційно-інституційним, через безпосередній тиск в напрямі інтеграції з боку тих релігійних організацій, до яких належать індивід чи група;

- Дістав подальшого розвитку критичний аналіз теорій релігії, що містяться в працях класиків соціологічної думки і сучасних фахівців в галузі соціології релігії. Показано, що частіше всього говорячи про інтегративну роль релігії в суспільстві розглянуті нами соціологи мали на увазі не лише релігію, але й інші ціннісно-нормативні комплекси, що обумовлює обмеженість достовірності їх висновків;

- Удосконалено з'ясування причин, що зумовлювали звернення соціологів до теми інтеграції релігії в суспільстві. Продемонстровано, що звернення до теми інтеграції релігії в суспільстві обумовлювалось впливом попередньої соціально-філософської думки, теоретико-методологічними позиціями соціологів (прагнення створити загальну теорію суспільства, пошуки механізмів стабілізації соціального життя, функціональні погляди на суспільство);

- Дістало подальшого розвитку доведення обмеженості інтегративної функції релігії в сучасних суспільства. Використовуючи визначення механізмів і шляхів інтегративного впливу релігії в суспільстві і співвіднесення їх із сьогоденням, можна стверджувати, що на сьогодні релігія здатна виступати інтегруючою силою в дуже обмежених масштабах. Інтегративний вплив, який здійснювали релігійні організації, значною мірою перебрали на себе інші соціальні організації (політичні, економічні, освітні), а індивідуально-психологічну інтеграцію членів суспільства здійснює головним чином загальна культурна система, яка на сьогодні в основному позбавлена релігійного забарвлення.

Практична значущість результатів. Вивчення наукових розробок зарубіжних соціологів з питання значення релігії у підтриманні соціальної стабільності в суспільстві дає можливість використовувати їх результати в якості теоретико-методологічної основи для проведення вітчизняних соціологічних досліджень і напрацювання теоретичного матеріалу в галузі соціології релігії. Розгляд проблем, яких автор торкається в своїй праці, допомагають більш повно осягнути сферу наукових інтересів провідних західних соціологів і більш глибоко зрозуміти їх загально-соціологічні теорії тим самим збагачуючи доробок історії соціології.

Матеріали дисертації можуть слугувати теоретико-методологічною основою для соціологічного вивчення релігійних процесів сьогодення, теоретичних розробок соціології релігії і релігієзнавства. Результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних курсів з історії соціології, соціології релігії, інших соціологічних дисциплін, релігієзнавства, філософії релігії.

Апробація результатів. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались автором на науковій конференції аспірантів факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999), першій Всеукраїнській соціологічній конференції (Київ, 2000).

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (150 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 183 с. Список використаних джерел, 1 таблиця займають 12 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету і задачі дослідження, позначено його об'єкт, предмет і методи, визначено наукову новизну одержаних результатів та їх практичну значущість, наведено дані про апробацію роботи та публікації.

У першому розділі дисертації “Релігія як соціальний інститут суспільства” піддаються аналізу наявні в сучасній соціології концепції релігії, розглядаються існуючі підходи до розуміння релігії як соціального феномену, доводиться правомірність визначення релігії як соціального інституту, представлено сутність і основну проблематику соціології релігії і те місце, яке в ній посідає вивчення інтегративної функції релігії.

Автор демонструє, що в сучасній науці відсутні єдина дефініція релігії, усталені уявлення про її сутність і соціальну роль. В цілому в соціологічній думці можна виділити такі напрями у розумінні релігії як соціального явища, доступного науковому вивченню, як функціональний (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс), марксистський (К. Маркс і вчені-марксисти) і "розуміючий" (Г. Зіммель, П. Бергер, П. Сорокін).

Сучасні соціологічні теорії релігії розглядають її або як відповідь на деякі загальні, але невідворотні проблеми сенсу, або як реакцію на певний тип досвіду, насамперед на досвід кінця, який породжує почуття потойбічного, або як поєднання першого і другого. Стверджується, що релігія являє собою символічну модель, яка формує людський досвід - пізнавальний і емоційний. Вона вважається особливим, специфічним елементом культури, здатним впливати на поведінку і почуття індивідів і соціальних груп. Релігія розглядається як вид взаємозв'язків і взаємодій, як форма суспільної чи індивідуальної свідомості, і як сфера духовного життя суспільства, групи індивідів, спосіб практично-духовного освоєння світу.

Релігія як соціальний інститут є цілісним комплексом. В ній зазвичай виділяють такі структурні елементи: релігійну свідомість релігійну діяльність, релігійні відносини, релігійні організації та інституції. Відповідно, при з'ясуванні соціальної ролі релігії необхідно досліджувати всі ці елементи в комплексі.

Розглядаючи соціальний аспект релігії багато уваги звертається на ті функції, які вона виконує в суспільстві Тут виділяють функції світоглядну, компенсаційну, комунікативну, регулятивну, інтегративну, культуро-транслюючу, легітимізуючи.

Вказується, що в соціології релігії інтерес до релігійного феномену спрямовано головним чином в декількох напрямах.

По-перше, розглядається функціональна роль релігії, те, на що спрямовано її вплив. Тут релігійні вірування визначаються або як інтегративні, або як не інтегративні, деструктивні.

По-друге, на релігію дивляться як на можливу рушійну силу в суспільному розвиткові, фактор соціальних змін. Причому, наслідуючи веберівську традицію, тут дослідження головним чином спрямовано на виявлення значення релігійної свідомості і релігійного світогляду для економічного прогресу чи регресу.

Третім основним напрямом досліджень є вивчення впливу сучасного суспільства на релігію і, зокрема, процесів секуляризації в сучасному світі. Отже, проблема інтегративних, стабілізуючих можливостей релігії в суспільстві посідає в соціології релігії одне з чільних місць.

У другому розділі дисертації “Концептуалізація інтегративної функції релігії в ранній соціології (ХІХ -поч. ХХ ст.)” представлено теорії ролі релігії в суспільстві О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера, В. Зомбарта, Г. Зіммеля, К. Маркса. Досліджується місце, яке погляди на релігію, її соціальну функцію, посідають в соціологічному теоретизуванні цих дослідників, підсліджує зв'язки між їх теоріями і попередньою соціальною думкою.

Продемонстровано, що питання здатності релігії бути інтегративним чинником суспільства, підтримувати в ньому соціальну стабільність, з'являється вже у працях засновників соціології загалом і соціології релігії зокрема. Тут вони багато в чому продовжували традиції соціально-філософської думки античності і Нового часу. Гіпотези і твердження про те, що релігія сприяє покорі з боку громадян існуючій владі, зустрічаються вже в працях Платона, Арістотеля, Монтескьє, Вольтера, Канта, Гегеля. Засновники соціології багато в чому продовжували цю традицію. Вже О. Конт приділяв чимало уваги діяльності релігії в суспільстві і незважаючи на свої позитивістьскі настрої врешті-решт приходить до думки про неможливість нормального функціонування суспільних інститутів без підтримки їх з боку релігії. Подібні настрої стають характерними і для наступних соціологів. Тут дослідників можна поділити на тих, що абсолютизували релігії (Е. Дюркгейм, К. Маркс) і тих, які, обґрунтовуючи таку інтеграцію, визнавали її обмеженість наявними соціальними умовами (Г. Зіммель, М. Вебер, Г. Спенсер).

Всі представлені дослідники, відкрито чи латентне, визнавали інтегративний потенціал релігії. Більшість із них визначали такий потенціал як позитивний, і навіть конче потрібний для існування суспільства (Е. Дюркгейм, О. Конт, Г. Спенсер). Лише К. Маркс і його послідовники вважали такий вплив негативним, таким, що становить перешкоди на шляху справжнього звільнення і суспільства загалом, і окремих індивідів.

На основі того, як розглянуті нами вчені підходили до напряму впливу релігії на суспільство, їх можна поділити на дві частини. Перша частина (А. Токвіль, О. Конт, М. Вебер, Г. Зіммель, В. Зомбарт) розглядали головним чином духовний, психічний вплив релігії на членів суспільства. Вони зосереджувались на демонстрації того, як релігія продукує соціалізованих індивідів змістом свого вчення, через створення і закріплення цінностей та норм, спрямованих на підтримання єдності спільноти. Друга частина (Г. Спенсер, К. Маркс, Е.Дюркгейм) підходили до релігії комплексно, намагаючись демонструвати вплив на суспільство не лише духовно-морального аспекту релігії, але і організаційного.

Цікавим моментом є те, що більшість з розглянутих нами соціологів, вивчаючи релігію, звертались головним чином до її минулого:

- Е. Дюркгейм і Г. Спенсер свої міркування будували переважно на матеріалі давніх релігії, існував в так званих примітивних суспільствах;

- Г. Зіммель розглядав внутрішню сутність релігії, ті психологічні процеси, які вона викликає в людині і не звертався до її можливого майбутнього;

- М. Вебер ретельно досліджував характерні особливості християнства, ісламу, буддизмі, індуїзму не аналізуючи сучасний для нього стан в релігійній сфері;

- К. Маркс теж не робив конкретних прогнозів щодо майбутнього релігії, обмежившись критикою її "гнобительского" характеру і пов'язавши її майбутнє з майбутнім наявного суспільства;

- О. Конт, хоча і проголошував майбутню "релігію Людства", але фактично так і не дав прогнозу про те, чи наступить колись таке майбутнє.

Також розглянутих нами вчених можна поділити на основі того, яким чином вони обмежували об'єкт свого дослідження - релігію. Більшість із них (А. Токвіль, К. Маркс, Г. Спенсер, М. Вебер, В. Зомбарт) представляли релігію так, як вона фігурує в сучасному розумінні цього слова, як комплекс явищ, пов'язаних зі сферою потойбічного, з божественним. Але інші (Е. Дюркгейм, Г. Зіммель, О. Конт) трактували її занадто широко, включаючи до неї ряд інших моментів, з чим наврядчи можна погодитись. Так, наприклад, Г. Зіммель твердив про релігійну основу деяких людських почуттів (патріотизм, самозречення) лише на основі того, що вони за своєю формою і змістом схожі на почуття, які викликає звернення до релігійних об'єктів. Але схожість ще не означає тотожність. Тож таке розширення уявлень про сутність релігії ставить під сумнів багато з висновків про її соціальну і зокрема інтегративну роль.

У третьому розділі дисертації “Теоретичні підходи до інтегративної функції релігії в сучасній соціологічній думці” продемонстровано погляди на соціальну роль релігії в західній соціології, які мали місце після Е. Дюркгейма та М. Вебера, розглянуто сучасний стан в релігійній сфері в світі і в Україні і, використовуючи узагальнену концепцію інтегративної функції релігії, проводиться оцінка можливостей релігії в підтриманні соціальної стабільності в сучасному світі. Демонструється загальне послаблення інтегративної ролі релігії як в розвинених країнах західної цивілізації, так і в Україні.

Представники другого (Б. Маліновський, А. Редкліфф-Браун) і третього (Т. Парсонс, Р. Белла, Дж. Йінгер) поколінь західних соціологів релігії в основному йшли в напряму, започаткованому представниками старшого покоління (Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель). У вивченні релігії увага зосереджувалась переважно на інтегративних наслідках її функціонування в суспільстві. Причому тут характерними були два моменти.

По-перше, значна частина дослідників (Т. Парсонс, П. Бергер, Дж. Йінгер) почали фактично ототожнювати релігію з будь-якою ціннісно-нормативною системою інтегративного спрямування. При такому підході втрачалась сама специфіка релігійного; релігійними проголошувались цілком світські ціннісні комплекси. Якщо зводити релігію лише до цінностей та норм, пов'язаних із священними речами, до будь-якої системи, за допомогою якої люди намагаються вирішувати вищі проблеми свого життя, то стає не зрозумілим, для чого взагалі потрібне таке поняття, як "релігія". Така позиція призводила до абсолютизації інтеграції релігії в суспільстві, проголошувалось, що релігія завжди є інтегративною силою. Відповідно, подібний підхід чималою мірою знецінює висновки цих вчених щодо інтеграції релігії. По-друге, в цей період дослідження ще сильніше, ніж раніше, зосереджуються на соціально-психологічних наслідках існування в суспільстві релігії. Б. Маліновський, Т. Парсонс, Дж. Йінгер, Р. Белла, П. Бергер, Т. Лукман визначаючи об'єднуючий, інтегративний характер релігії, акцент робили саме на тому, що остання здатна до цієї ролі внаслідок тих особливих почуттів, які вона викликає у індивідів і груп, внаслідок впливу її духовної складової. Особливо це було притаманне представникам шкіл структурного функціоналізму та феноменології. Певною мірою на цьому фоні виділяються П. Сорокін та М. Нікольский, які намагались демонструвати вплив на соціальну поведінку саме релігійних організацій.

Основними наслідками функціонування релігії в суспільстві як і раніше вважали заспокоєння індивіда, примирення його із несприятливим оточуючим середовищем через спрямування уваги на вищі цілі і надання таких цінностей, які здатні отримати всі, незалежно від свого соціального положення (Т. Парсонс, Дж. Йінгер, Р. Белла). Також приділялась увага ствердженню легітимну (Т. Парсонс, П. Бергер, Т. Лукман) і контролюючої (Б. Маліновський, А. Редкліф-Браун, П. Сорокін, М. Нікольский) функцій релігії. П. Бергер і Т. Лукман не традиційно визначали релігію як сферу надання сенсу всьому людському життю.

Більшість розглянутих нами дослідників (П. Бергер, Т. Лукман, Т. Парсонс, Р. Белла, Дж. Йінгер) зосереджувались на представленні інтегративної не якоїсь конкретної релігії (чи релігії), а на релігії загалом, як формі суспільної свідомості. Відповідно, зверталась увага на ціннісно-нормативний вимір релігійних уявлень, ті засоби, якими релігія здатна втлумачувати соціально схвалювані принципи і уявлення в суспільну свідомість. Причому більшість вчених наголошували саме на ціннісному вимірі релігійного феномену (Т. Парсонс, Дж. Йінгер, Р. Белла, П. Сорокін, Б. Маліновський), тоді як А. Редкліф-Браун і М. Нікольский робили акцент на нормативному вимірі, вказуючи на те, що релігія створює і підтримує такі соціальні норми, які регулюють поведінку індивідів і груп соціально схвалюваним чином. Далі автор доводить, що для того, аби бути значущим в суспільному житті, соціальний інститут має бути значущим в трьох основних суспільних сферах сьогодення - економіці, політиці, культурі - або, принаймні, в одній з них. В наш час в Україні релігія загалом і церква зокрема не займають міцних позицій в цих сферах. Відповідно, мінімізується їх роль інтегратора суспільства.

Релігія на сьогодні не здатна більш менш значною мірою інтегрувати суспільство ані індивідуально-психологічним, моральним шляхом, через вплив на свідомість людей своїм віровченням і пов'язаним із ним соціально-психологічним комплексом, ані шляхом організаційним, через існування і функціонування певних релігійних організацій, які б скеровували дії своїх членів і сприяли їх єднанню на рівні суспільства. Хоча чимала частина населення ідентифікує себе з тією чи іншою церквою, ця ідентифікація видається скоріше формальною. Відвідування церков відбувається нечасто, і релігійні організації можна вважати скоріше типом "добровільного об'єднання" (voluntary association), які не є значними інтегративними утвореннями. Швидше можна розмірковувати про певний деструктивний, не інтегративний вплив, згадуючи численні конфлікти релігійних громад і різних релігійних організацій між собою. Автор переконаний, що про інтегративний вплив релігії в суспільстві в наш час можна говорити лише стосовно інтеграції окремих груп, члени яких поділяють те чи інше вірування, утворюють ту чи іншу релігійну спільноту.

У висновках дисертації сформульовані основні підсумки проведеного дослідження проблеми.

Загалом можна сказати, що в даній дисертації запропоновано компаративний аналіз поглядів на інтегративну функцію релігії в суспільстві в історії соціології, коли релігія розглядається через її доктрини, релігійну діяльність і релігійні організації. При цьому теоретичний підхід поєднується з використанням конкретно-соціологічних досліджень в сфері взаємодії релігії і суспільної свідомості.

Демонструється, що в світовій соціології релігії до проблеми інтегративного впливу на суспільство релігії як соціального інституту і окремих конкретних релігій звертались з часів появи даної науки. Розроблено низку концепцій, що описують інтегративний потенціал релігії в суспільстві. У вітчизняній науці довгий час за релігією не визнавалось значущості для суспільного життя, її вивчали і описували лише як залишок минулого, який заважає існуванню сучасного суспільства і врешті-решт зникне. Відповідно, теоретичним розробкам західних соціологів стосовно можливої соціальної корисності релігії не приділялось належної уваги. На сьогодні має місце інша крайність - некритичне прийняття висновків про інтегративну функцію релігії. Тож постає необхідність ретельного дослідження існуючих в соціології теорій і концепцій соціальної ролі релігії, критична їх переоцінка, виділення тих якостей релігії, завдяки яким вона здатна бути інтегратором суспільства, визначення тих умов, за яких релігія здатна виконувати цю функцію і з'ясування того, чи здатна релігія виконувати свою інтегративну функцію в сучасному українському суспільстві.

У вивченні такого соціального інституту, як релігія, питання про її інтегративну функцію в суспільстві є одним з найбільш розроблених. Практично всі класики соціологічної думки (Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, М. Вебер, Т. Парсонс, П. Сорокін) приділили чимало уваги цьому питанню в своїх працях. На думку автора дана ситуація пояснюється тим, що ці вчені головну увагу приділяли саме проблемі збереження існуючого ладу, запобігання деструктивним процесам, забезпеченню соціальної стабільності. Крім цього, така увага функціонуванню в суспільстві релігії приділялась внаслідок усвідомлення кризи легітимації в сучасному суспільстві.

Соціологи, погляди яких представлено в роботі, гостро відчували таку нестачу легітимації, і намагались знайти якісь шляхи її відновлення. І природним тут було звернення до релігії, яка, можливо, єдина може надавати іншим інститутам стійкої легітимації, а відповідно, підтримувати соціальну інтеграцію. соціологія релігія суспільство

Деякі з соціологів (Т. Парсонс, Е. Дюркгейм) підходили до релігії дуже широко, розглядаючи її можливі інтегративні наслідки для суспільства в цілому, інші (М. Вебер, П. Сорокін) розглядали окремі релігійні напрями і наслідки їх функціонування для інтеграції в межах окремих соціальних груп. В їх працях питання інтегративної функції релігії розглядалось з двох пов'язаних між собою сторін: інтегративна дія релігії внаслідок специфічного характеру притаманного їм комплексу вірувань, який здатен формувати певний тип особистості, створювати особливі психічні стани індивідів і соціальних груп, і інтегративна дія існуючих в суспільстві релігійних організацій, які здатні об'єднувати своїх членів в більш менш солідарну соціальну групу, а іноді бути об'єднуючим фактором для суспільства в цілому.

В працях теоретиків соціологічної думки значно більш глибокої розробки знайшло питання значущості для соціальної інтеграції притаманних релігіям комплексів вірувань, уявлень, ритуалів і обрядів. Це видно і в наголосі Е. Дюркгейма на колективні уявлення, і у веберівському вивченні релігійного духу, етносу, і у парсонівському наголосі на вирішальній ролі для суспільства спільного ціннісного комплексу. Тут визначалось, що цей бік релігії замирює людей з оточуючою дійсністю, запобігає егоїзмові, підкріплює суспільні цінності, завдяки ритуалу проводить зближення людей, послаблює соціальну напругу.

Що ж стосується організаційного аспекту релігії, то можна сказати, що релігійні об'єднання і організації інтегрують індивідів в єдину соціальну групу і в суспільство через організацію соціалізації, виховання і соціального контролю на основі своїх принципів і вчень, використовуючи той ідеологічний комплекс, право на розповсюдження і тлумачення якого вони перебирають, через пряме насильство, виступаючи в якості владної організації, яка має свої засоби примусу, виступаючи в якості пропагандистського апарату, чия діяльність спрямована на захист існуючого соціального ладу і органу тестування і селекції, намагаючись запобігти просуванню на високі соціальні позиції асоціальних осіб. Причому можна сказати, що протягом століть церква виступала соціальним інтегратором саме через діяльність в якості органу влади, але на сьогодні на передній (а в розвинених країнах і єдиний) план виходить виховна функції.

Можливості інтегративної дії релігії в сучасному суспільстві значною мірою обмежені. Здатність релігії, релігійних вірувань та інституцій сприяти соціальній інтеграції на рівні всього суспільства в цілому головним чином залежить від її розповсюдженості і впливовості в даному суспільстві. Для того, аби релігія виконувала таку функцію достатньо ефективно, необхідне виконання кількох умов. По-перше, те чи інше релігійне вірування має бути достатньо широко розповсюдженим серед членів даного суспільства. Велика кількість людей має ідентифікувати себе з тим чи іншим релігійним віруванням чи організацією і приймати їх настанови в якості правил життя, тобто прагнути втілити їх у повсякденну поведінку. По-друге, необхідно щоб в суспільстві діяла або виключно одна релігія, або існувала релігія, яка відчутно переважає за своєю ролю і значущістю інші релігійні організації. В тому випадку, коли в одному суспільстві функціонують кілька рівноцінних релігійних інституцій, скоріше можливим є конфлікт між ними і створення значних перешкод на шляху інтеграції суспільства, аніж сприяння останній. По-третє, в релігійному вченні мають бути присутні яскраво виражені елементи спрямовані на підтримання існуючого соціального ладу. По-четверте, релігійні організації повинні не входити в антагонізми з іншими соціальними інституціями.

Можна стверджувати, що релігія продовжує впливати на підтримання наявних соціальних зразків, оскільки вона містить в собі елементи, які здатні сприяти цьому процесу. Але точно визначити її “ранг” в ряду інших факторів соціальної інтеграції, її значущість в цьому полі навряд чи є можливим.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Паращевін М. Проблема релігії як феномену соціального життя в соціологічній думці // Соціальні виміри суспільства. Збірка наукових робіт молодих науковців. - Випуск 3. - К.: Інститут соціології НАН України, 1999. - C. 195-209.

2. Паращевін М.А. Релігія і капіталізм: столітня дискусія // Мультиверсум. Філософський альманах: Збірка наукових праць. - Випуск 8. - К.: Український Центр духовної культури, 1999. - С. 160-171.

3. Паращевін М. Церква в суспільстві: масштаби впливу // Людина і світ. -№5 - 2000. - С. 48-51.

4. Паращевін М.А. Погляди на суспільну роль релігії в соціологічній думці // Проблеми розвитку соціологічної теорії: Наукові доповіді і повідомлення першої Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України; М.О. Шульга (наук. ред.) та ін. - К.: 2001. - С. 243-246.

Размещено на Allbest.ru