Окремі аспекти становища дітей в Україні періоду розбудови громадянського суспільства (90-ті pp. XX ст. - початок XXI ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

дитинство суспільство безпритульність

Окремі аспекти становища дітей в Україні періоду розбудови громадянського суспільства (90-ті pp. XX ст. - початок XXI ст.)

Ілляшенко Ю.Ю.

Становище дітей, недискримінаційне ставлення до них з боку держави та громадськості є одними з головних показників розвитку громадянського суспільства. Наближення до світових стандартів, орієнтація на кращі зразки міжнародного законодавства свідчать про еволюціонування державної політики України у сфері дитинства, що ґрунтується на принципах пріоритетності дітей в українському соціумі. Так, формування законодавчого поля України у сфері дитинства відбувалося з урахуванням міжнародних офіційних документів, що визначають місце дітей в сучасному світі, регулюють їхні громадянські права і свободи: Загальна Декларація прав людини (1948 p.), Декларація прав дитини (1959 p.), «Пекінські правила» (Мінімальні стандартні правила OOH щодо правосуддя над неповнолітніми) (1985 p.), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990 p.), Конвенція про права дитини (1991 p.).

На державному рівні питання про роль та місце дітей в українському суспільстві регулюють офіційні документи доби незалежності, зокрема, Акт проголошення незалежності України (1991 p.), Конституція України (1996 p.), Закони України «Про освіту» (1991 р.), «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (1992), «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» (1995 р.), «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» (2000 р.), «Про охорону дитинства» (2001 p.), Укази Президента України «Про національну програму «Діти України» (1996 p.), «Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» (1997 р.), «Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві» (1998 p.), «Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки» (2000 р.) тощо.

Проблема дослідження становища дітей в українському суспільстві, безперечно, актуальна, оскільки ця наймолодша вікова група є найбільш уразливою в соціально-правовому відношенні категорією, на якій у першу чергу відображаються будь-які суспільні зміни та перетворення.

Ряд історіографічних джерел присвячено вивченню питань становища дітей у суспільстві, впровадження основних форм та методів державної політики України у сфері дитинства, спрямованих на створення політичних, економічних, організаційних умов і забезпечення гарантій для самореалізації особистості дитини, а також проблем соціально-правової захищеності дитинства в Україні періоду розбудови громадянського суспільства. Зокрема, варто згадати праці І. Звєрєвої [1-2], О. Мороза [3], М. Окаринського [4], О. Сухомлинської [5], О. Темченко [6], А. Шапіро [7], Н. Петрової [8-10], Л. Старикової [11], K. Шевченко [12].

Також питання стосовно становища дітей в українському суспільстві різнопланово висвітлюють вітчизняні періодичні доповіді, створені на основі даних наукових досліджень та офіційної статистики, серед яких Державна доповідь «Про становище дітей в Україні» [13], Державні доповіді «Про становище сімей в Україні» [14-15], Національна доповідь «Про становище сімей в Україні» [16], Державна доповідь «Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» [17], Державна доповідь «Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей в Україні» [18] та багато інших.

Глибокі економічні кризи та постійні соціальні протиріччя насамперед позначилися на демографічних показниках наймолодшої частки українського суспільства. Для 90-х pp. XX ст. початку XXI ст. характерним було різке скорочення народжуваності. Згідно даних Державного комітету статистики України, кількість народжених скоротилася з 657,2 тис в 1990 р. до 408,6 тис. осіб у 2003 р. [18,с. 187-189]. На початок 2005 р. в Україні проживало 9 503 315 дітей [19]. Taк, незважаючи на досить низький рівень народжуваності, можна відмітити деяке покращення ситуації з 2001 по 2003 рр. відбулося зростання як загальних, так і сумарних показників народжуваності: сумарний коефіцієнт народжуваності зріс з 1,1% у 2001 р. до 1,2% у 2003 p., а загальний коефіцієнт народжуваності змінився з 7,7 до 8,5% (у 2001 та 2003 рр. відповідно) [18,с.187-189].

Показником соціально-економічного розвитку суспільства, рівня його культури, стану навколишнього природного середовища, ефективності профілактичних заходів, доступності й якості медичної допомоги, справедливості розподілу соціальних та матеріальних благ між членами суспільства є смертність дітей, особливо немовлят. Найвищий рівень смертності серед дітей у віці до 1 року на 1000 новонароджених спостерігався у 1995 р. з 14, 3 %, але в подальші роки спостерігалося поступове зниження кількості померлих: у 2000 р. 11,9%, 2001 р. 11,3%, 2002 р. 10,3 %, 2003 р. 9,6%, 2004 р. 9,5 %. Однак, починаючи з 2005 р. кількість дитячих смертей знову почала зростати й сягнула показника 10% [18,с.189-191].

До найактуальніших проблем дитинства в Україні відносять проблеми здоров'я дітей, профілактики захворюваності, збалансованого харчування, гармонійного розвитку особистості. В результаті визначення найбільш важливих та пріоритетних завдань щодо поліпшення здоров'я дітей науковцями Академії медичних наук України було розроблено ряд державних програм «Діти України», «Планування сім'ї», «Захист генофонду населення України», «Сім'я та діти України». До найвагоміших розробок з питань вивчення медичних наслідків Чорнобильської катастрофи на здоров'я жіночого і дитячого населення України належить програма «Діти Чорнобиля». У 1997 р. за матеріалами досліджень Міністерства освіти України було видано рекомендації стосовно організації діяльності середніх закладів освіти, які працюють в зонах радіоактивного забруднення, а також опрацьовано рекомендації для органів і закладів охорони здоров'я «Розумова працездатність школярів, які мешкають на радіаційно забруднених територіях». Програма «Імунізація населення» спрямована на вдосконалення та підвищення ефективності профілактики та лікування найпоширеніших хвороб серед дітей молодшого віку. У програмі «Здорова дитина» вчені запропонували сучасні методи оцінки фізичних можливостей дітей та їх фізичного розвитку, розроблені нормативи гармонійного розвитку дітей, оригінальні методики оцінок антропометричних даних та фізичної працездатності.

Кінцевий результат усіх досліджень, які проводяться Академією медичних наук України, передбачає пошук і розробку сучасних шляхів профілактики багатьох дитячих захворювань, заходів, які б допомогли позитивно змінити стан здоров'я дітей і спряли б зниженню показників дитячої захворюваності й смертності.

Нажаль, тенденції до покращення стану здоров'я дітей в Україні періоду розбудови громадянського суспільства не спостерігається. Так, за даними Міністерства охорони здоров'я України у 2001 р. захворюваність дітей віком від 0 до 14 років становила 1688,2 на 1000 дітей, у 2002 р. 1699,1, у 2003 р. 1745,9. Висока поширеність захворювань серед дітей у 2003 р. із тенденцією до зростання відмічалася у Вінницькій 20046,3(2002 р. 1922,5), Волинській 2005,2(2002 р. 1979,7), Київській 2268,2(2002 р. 2200,8), Черкаській 2278,2(2002 р. 2192,8) областях та місті Києві 2545,9(2002 р. 2401,2) [18,с. 192].

В останні роки в Україні ускладнилася епідемічна ситуація щодо поширення ВІЛ/СНІДу [20]. За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом Міністерства охорони здоров'я України, кількість BІЛ-інфікованих дітей у 2003 р. становила 6185 осіб, із них 6053 народжені ВІЛ-інфікованими матерями. В тому ж році 208 дітей захворіли на СНІД, 38 померли(у 2002 р. 140 дітей захворіли на СНІД, 23 померли від СНІДу). Порівняно з 2002 р. кількість ВІЛ-інфікованих дітей збільшилася в 1,4 рази, кількість хворих на СНІД дітей у 1,5 рази, кількість дітей, померлих від СНІДу у 1,7 рази. Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих дітей спостерігалася в Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській областях та автономній Республіці Крим[18,с. 194;20].

З метою запобігання поширенню захворюваності на ВІЛ/СНІД серед дітей та підлітків в Україні постійно здійснюються різноманітні профілактичні заходи. Досить часто вони реалізуються Центрами соціальних служб обласних та районних рівнів. Так, наприклад, спеціалістами Черкаського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді протягом 2001-2005 pp. реалізувалася програма проведення мобільного консультативного пункту, метою якої було забезпечення кваліфікованої групової та індивідуальної соціально-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, психологічної консультативної допомоги дітям та підліткам: профілактика негативних явищ у дитячому та підлітковому середовищі [21-22]. Серед таких явищ найбільш розповсюдженими є вживання психотропних та наркогенних засобів, яке тісно пов'язане з поширенням епідемії СНІДу (серед загальної кількості ВІЛ-інфікованих відсоток ін'єкційних споживачів наркотиків складає близько 80 %), раннє статеве життя підлітків, що призводить до порушення здоров'я (безпліддя, проблеми з психічним здоров'ям). Тому, беручи до уваги не лише медичні, а й соціальні, психологічні, правові аспекти, профілактична робота здійснюється комплексно [21,с.13-15]. Головним методом роботи консультативного пункту є тренінги, під час яких часто використовується психомалюнок, адже за його допомогою можна прослідкувати внутрішній конфлікт дитини між вибором здорового способу життя та вживанням наркотичних речовин. Більшість учнів своїми малюнками доводять, що на цей вибір значний вплив має середовище, в якому перебуває підліток. Цю думку підтверджують і названі причини вживання наркотичних речовин дітьми: приклад батьків (68 %), інтерес (16 %), бажання здаватися дорослішими (12 %), бажання бути схожим на однолітків (4 %) [21, с. 32-34].

Ще однією, надзвичайно гострою проблемою українського суспільства 90-х pp. на початку XXI ст. є тенденція постійного збільшення кількості соціальних сиріт. Так, кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчалися у школах-інтернатах, на початок 1995-1996 навчальних років становила 8582 особи, на початок 1996-1997 н. р. -9513 осіб, на початок 1997-1998 н. р. 10345 осіб, на початок 1998-1999 н. р. 10665 осіб, на початок 1999-2000 н. р. 11150 осіб [23,с.41]. За даними Міністерства освіти і науки України у 1999 р. загальна кількість дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, досягла 103400 тисяч осіб [24,с.18]. За даними Міністерства статистики України на кінець 1997 р. в Україні нараховувалося 39 шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на утриманні яких знаходилося 10723 дітей; 50 дитячих будинків системи Міністерства освіти України, в яких виховувалося 4076 дітей; 43 будинки дитини системи Міністерства охорони здоров'я України, в яких перебувало 4620 дітей. 93 % від загальної кількості цих дітей соціальні сироти і лише 7 % біологічні [23,с. 174]. У 2005 p., згідно статистичних даних, у навчально-виховних закладах та закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, виховується близько 25 тис. дітей, з них приблизно половина у школах-інтернатах, близько 5 тис. осіб у будинках дитини системи Міністерства освіти і науки, 3 тис. в дитячих будинках системи Міністерства охорони здоров'я, 3,2 тис. в будинках-інтернатах Міністерства праці та соціальної політики України [25].

Існує безпосередній зв'язок між збільшенням кількості соціальних сиріт і загостренням проблеми дитячої безпритульності. Згідно статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», безпритульними є діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади опіки, і не мають певного місця проживання [26].

Лише кожна четверта з безпритульних дітей є біологічною сиротою. «Діти вулиці» це соціальні сироти, тобто діти, батьки яких відмовилися від виконання своїх батьківських обов'язків, або були позбавлені державою батьківських прав. Близько половини безпритульних дітей походить з багатодітних сімей. Дитяча безпритульність, як правило, є наслідком бездоглядності відсутності забезпечення сприятливих умов для фізичного, духовного, інтелектуального розвитку дитини з боку батьків чи осіб, які взяли на себе зобов'язання стосовно догляду за дитиною.

Основними причинами втечі з сім'ї й бродяжництва дітей є асоціальна поведінка батьків (алкоголізм, наркоманія, перебування в місцях позбавлення волі), аморальність батьків (жорстоке ставлення, знущання, насильницькі дії стосовно дітей, нездорова емоційна атмосфера в сім'ї), недостатнє матеріальне забезпечення сім'ї (неможливість забезпечення життєво важливих потреб дитини: майже кожен другий з вуличних дітей постійно голодував та недоїдав, живучи в сім'ї). Дитяча безпритульність має досить негативні наслідки, серед яких слід вказати високий рівень захворюваності, смертність (найбільш поширеними випадками загибелі дітей є травматизм, отруєння, утоплення, вбивство, суїциди), злочинність (наприклад, у 1999 р. неповнолітніми було вчинено 37017 злочинів, у 2000 р. 37239, у 2001 р. 36218), соціальна дезадаптація, дитяча експлуатація, торгівля дітьми. Дитяча бездоглядність і безпритульність негативні соціальні явища, наслідками яких є загострення криміногенної ситуації серед неповнолітніх. Проблема реабілітації «дітей вулиці» часто полягає в небажанні самих дітей позбуватися шкідливих звичок(вживання тютюну, алкоголю, наркотиків та ін.), соціалізуватися, адаптуючись до загальноприйнятих у суспільстві норм і правил, змінювати звичний хід життя, неприйнятний у розвиненому, демократичному суспільстві.

18 березня 1998 р. був підписаний Указ Президента України «Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві». Комплексні заходи стали складовою частиною Національної програми «Діти України» (затверджена Указом Президента України 18 січня 1996 р.) і були спрямовані на її виконання. Формування основ комплексного розв'язання проблем профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей є головною метою вище вказаного документу. Його ж основні завдання полягають у розв'язанні проблем профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їхньої соціальної реабілітації.

Таким чином, досліджуючи деякі соціально-правові аспекти становища дітей в Україні періоду розбудови громадянського суспільства (90-ті pp. XX ст.) автор приходить до висновку, що в нашій державі істотно змінилися основні підходи до розуміння становища дітей. Це пов'язано з розвитком державної політики щодо наймолодшої частини українського суспільства, удосконалення механізму контролю за дотриманням чинного законодавства у сфері охорони дитинства, становлення інституцій соціально-правового захисту дітей та багатьма іншими факторами. Однак, становище дітей в українському суспільстві далеке від ідеалу. Існує цілий ряд гострих соціальних проблем, які чекають свого вирішення, зокрема, високий рівень дитячої захворюваності та смертності, загрозливі темпи зростання кількості соціальних сиріт, бездоглядних та безпритульних дітей, Тому сьогодні акцент має бути перенесено на гарантії держави щодо реалізації прав та можливостей дітей, поліпшення їхнього становища в українському суспільстві у світлі нових історичних, політичних, економічних, соціокультурних умов.

Список використаних джерел

1. Зверева І.Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. Монографія /І.Д. Зверева. K., 1998. 333 с.

2. Зверева І.Д. Соціально-педагогічний захист дитинства / І.Д. Зверева, Рідна школа. - №3-4.-С. 18-21.

3. Мороз О.Г. Захистити дитинство і О.Г. Мороз // Рідна школа. 1994. № 7. С. 28-29.

4. Окаринський М.М. Соціальний захист дитинствам. М. Окаринський // Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді. У 2-х ч. / [за заг. ред. Ходорчук А.Я.]. K.: УДЦССМ, 2001. С. 164-183.

5. Сухомлинська О. Права дитини в контексті історичних і сьогоднішніх реалій ІО. Сухомлинська // Педагогічна газета. 2003. № 2. С. 7.

6. Темченко О. Зміст соціальної функції держави щодо прав дитини в умовах евроінтеграції / О. Темченко // Право України. 2007. № 5. С. 24-27.

7. Шапіро А. Свято довічної любові і А. Шапіро // Рідна школа. 1993. № 6. С. 10-11.

8. Петрова Н. Правові шляхи вирішення реальних потреб дітей ІН. Петрова// Права людини в Україні(за підсумками 1995 року). K., 1997. С. 14-23.

9. Петрова Н. Проблема захисту прав дитини / Н. Петрова // Право України. 1994. № 5-6. С. 33-34.

10. Петрова Н. І. Мета, до якої слід прагнути всім державам / Н. І. Петрова // Рідна школа. 1993.-№ 6. - С. 19-22.

11. Старикова Л. Конвенція OOH з прав дитини історичний аспект / Л. Старикова Конвенція OOH з прав дитини: шляхи практичного застосування. K., 2000. С. 21-29.

12. Про становище дітей в Україні за підсумками 1997 року: Державна доповідь / [Довженко В.І. та ін.(ред. кол.); Волинець Л.C., Балим Л.В. та ін.]. K., 1998. 150 с.

13. Про становище сімей в Україні: Державна доповідь за підсумками 2000 року(схвалена міжвідомчою комісією з питань сімейної політики). K.: ВД «Шкільний світ», 2001. 192 с.

14. Про становище сімей в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року. K.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. 212 с.

15. Про становище сімей в Україні: Національна доповідь. K.: НВФ «Студцентр», 1999. 232 с.

16. Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: Державна доповідь про становище дітей в Україні(за підсумками 1999 p.). K.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. 138 с.

17. Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей в Україні: тематична доповідь про становище дітей в України за підсумками 2003 року. K.: Державний ін-т проблем сім'ї та молоді, 2004. 240 с.

18. Документи з питань діяльності спеціалізованого формування «Мобільний консультативний пункт соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях, віддалених районах міст». Поточний архів Черкаського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. 2001-2002. Справа № 03-04. 215 арк. Розпочата: 2001. Закінчено: 2002.

19. Документи з питань діяльності спеціалізованого формування «Мобільний консультативний пункт соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях, віддалених районах міст» / Поточний архів Черкаського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. 2005. Справа № 03-04. 295 арк. Розпочата: 2005. Закінчено: 2005.

20. Причини інституціалізації і майбутнє молодих людей, які залишають заклади державної опіки: Тематичне дослідження. К., 2001. 47 с.

21. Створення та функціонування прийомних сімей: [навчальний посібник для державних службовців / Яременко О.О.(керівник авт. кол.), Комарова Н.M., Волинець Л.C., Пєша І.В.]. K.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. 128 с.

22. Права людини в Україні 2005: доповідь правозахисних організацій / [ред. Захаров Е. та ін.]. X.: «Права людини», 2006. 350 с.

23. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. № 2402-ІІІ 11 Відомості Верховної Ради. 2001. № ЗО. С. 142.

24. Указ Президента України «Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві» від 18 березня 1998 р. № 200-98 // Урядовий кур'єр. 1998. 27 березня. С. 6.

Размещено на Allbest.ru