На шляху до відкритого суспільства: долаючи культурні бар’єри

Размещено на http://www.allbest.ru/

На шляху до відкритого суспільства: долаючи культурні бар'єри

Яцура К.Г.

Актуальність виявлення сутності феномену відкритого суспільства зумовлена насамперед тим, що формування відкритого суспільства одна з основних суспільно-політичних проблем XX століття. На початку 90-х років у пострадянських країнах відбувалося масштабне переосмислення суспільно-політичного буття, детерміноване не лише крахом радянської системи, але й появою нових соціально-політичних інститутів, що з'явилися у результаті зміни існуючої ідеології та форми правління. Означені процеси певним чином актуалізували проблематику відкритого суспільства, спричинивши дискусії між прихильниками ліберально-демократичного шляху розвитку суспільства та тими, хто у цьому питанні віддавав перевагу традиційним (консервативним) цінностям. Концепція відкритого суспільства у силу своєї специфіки дає можливість припинити боротьбу за пріоритетність певних політичних установок та об'єднатися задля досягнення добробуту конкретних людей, що стало предметом розгляду багатьох теоретиків (А. Бергсон, Дж. Горер, К. Поппер, Дж. Сорос та ін.). Крім того, у соціально-політичній думці можна виділити концепції суспільного устрою, базові ідеї яких стали основними принципами відкритого суспільства (Дж. Jloкк, Ш.-Л. Монтеск'є, Дж. Ст. Мілль, А. де Токвіль та ін.).

Метою статті є виявлення сутності відкритого суспільства. Завдання статті полягає у визначенні оптимальних та ефективних способів впровадження ідей та цінностей відкритого суспільства в Україні.

Ідея відкритого суспільства на зорі своєї появи була висунута як антитеза поняттю тоталітарного суспільства. Згодом це поняття використовувалось як визначення суспільних умов для досягнення свободи. Тобто, акценти насамперед зосереджувалися на експлікації відкритих суспільств як вільних суспільств. Розвал радянської тоталітарної системи призвів до формування нових демократичних інститутів, що характерні для відкритого суспільства, а саме: багатопартійна система, парламентаризм, конституціоналізм, структуригромадянського суспільства, свобода слова та друку тощо. В Україні подібні інститути загалом розвивалися, не базуючись на цінностях відкритого суспільства, а деякі з них залишилися на початковому етапі свого формування. Тому Україна і досі переживає перехідний період, що поєднує у собі як рудименти колишнього соціалістичного устрою радянського типу, так і паростки нового, демократичного та правового суспільного устрою.

Відкрите суспільство це, перш за все, суспільство демократичне, що характеризується плюралізмом у таких важливих суспільних сферах, як політика, економіка, культура, та досить розвиненими структурами громадянського суспільства і правової держави. Крім того, людство вже добре усвідомило той факт, що демократичні перетворення, на відміну від тоталітарних ідеологій минулого століття, супроводжуються глибинним реформуванням суспільства та цілком органічно взаємозв'язані з рухом суспільства у напрямку відкритості.

Відкрите суспільство формується в рамках демократії. Важливим є те, що на відміну від закритого суспільства, де переважає єдина модель розвитку, якій все без виключення підпорядковується, відкрите суспільство потребує громадян, здатних самостійно формувати власні погляди та висувати нові ідеї побудови вільної, демократичної країни, а також відповідних інституцій, що допоможуть перетворити ці задуми у реальність.

Певною мірою Україна подолала деякі перепони на шляху від закритого до відкритого суспільства. Адже очевидно, що Україна 90-х років XX століття дещо відрізняється від України на початку XXI століття. Ці зміни помітні і в економічній, і в соціальній, і в духовній сферах. В українській дійсності присутні навіть деякі елементи правової держави та громадянського суспільства. Втім, цього недостатньо. Постає проблема не лише виявлення механізмів процесу «відкриття» закритого суспільства, але й необхідність оцінити можливості українського суспільства і далі розвиватися у напрямку відкритості. Важливо також усвідомлювати, що існує можливість реверсу, тобто, повернення українського суспільства до закритого типу.

Вперше термін «відкрите суспільство» був застосований А. Бергсоном у морально-релігійному контексті. Під цим поняттям А. Бергсон розумів суспільство, що характеризується відсутністю антагонізмів, віддаючи перевагу свободі особистості та свободі творчості. У сутності людини він виділяв два типи соціальності та моралі: «відкриту» і «закриту». «Закрита» мораль передбачає принесення в жертву особистісних пріоритетів та цінностей на користь колективу, тоді як «відкрита» мораль виносить на перше місце прояв індивідуальності, побудову моральних, релігійних та естетичних цінностей. Мораль відкритого суспільства це абсолютна мораль. Прихильники такої моралі не будуть задоволені лише груповими цінностями, вони вбачають в одній людині все людство. Цілісне людство це і є відкрите суспільство. На відміну від статичного закритого суспільства, відкрите суспільство є максимально динамічним. Його основа творча особистість, його властивість дух новаторства, що здатний зламати будь-які фіксовані схеми закритого суспільства. А. Бергсон зазначав, що між великими націями та людством така ж сама дистанція, як і між закритим та відкритим суспільствами [1].

Завдяки науковим розвідкам К. Поппера концепт відкритого суспільства набув широкої популяризації. Феномен відкритого суспільства К. Поппер розглядав у протиставленні традиційному закритому суспільству. Концептуалізація поняття відкритості здійснюється у контексті полеміки з історицизмом. Основне значення відкритості він вбачає у можливості розвиватися та мати право на помилку. К. Поппер розглядав історицизм як засіб захисту закритого суспільства. Закритим він вважав суспільство, організоване на основі авторитарно встановлених незмінних норм. У закритому суспільстві кожна окрема одиниця та суспільна група виконують чітко визначені функції в рамках держави. Подібне суспільство він також називав «тоталітарним» у тому значенні, що політична влада визначає дії людей, контролює їхнє виконання, забираючи, таким чином, у них право на особисті рішення [3]. На противагу закритому, відкрите суспільство засноване, за переконанням К. Поппера, на зрілому критичному потенціалі людського розуму, що стимулює інакомислення й інтелектуальну волю як індивідів, так і соціальних груп. Він вказував, що «закрите суспільство характеризується вірою в магічні табу, тоді як відкрите суспільство це суспільство, в якому люди до певної міри навчилися критично сприймати табу і ґрунтувати свої рішення, спираючись на авторитет власного інтелекту» [5, с. 227]. Це дозволяє безперервно реформувати суспільство з метою вирішення проблем, що постають перед ним. Відкрите суспільство це одночасно і реальність, і своєрідний ідеал. За К. Поппером, демократія вказує шлях у справжнє відкрите суспільство. Тільки в умовах демократії та відкритого суспільства існує реальна можливість уникнути багатьох невдач.

Подальшу теоретичну розробку проблематика відкритого суспільства отримала у працях Дж. Сороса, який аналізував відкрите суспільство, протиставляючи його не тільки закритому, але й перехідному суспільству. Головним фактором, що загрожує відкритому суспільству, Дж. Сорос вважав ринковий фундаменталізм. Він вважає, що задля того щоб вижити, глобальна капіталістична система потребує суспільства, яке б постійно прагнуло виправляти свої помилки, а саме глобального відкритого суспільства [6].

Відкрите суспільство формується в рамках демократії, якщо вона існує не тільки на словах, а визнається всіма громадянами країни. Найважливішим досягненням демократії є мирний спосіб зміни влади. Відкрите суспільство не визнає планів, що націлені у далеке майбутнє (панування однієї раси над усім світом, «відмирання держави»), а займається вирішенням конкретних проблем: боротьбою з бідами окремих людей, усуненням «конкретного зла», мирним зціленням недугів демократії [9]. Кожен крок складного процесу формування відкритості містить у собі формування зрушень у сфері культури. Цей процес міг мати місце лише в умовах зростання здатностей людей формувати позитивні інновації, вступати в діалог із приводу цих інновацій, їх прийнятності для суспільства. Таким чином, відкрите суспільство існує й змінюється в результаті самовдосконалення індивідів, що створюють нові відносини, нові виробництва, нові значення, нові рішення.

На наш погляд, відкрите суспільство як абсолютна модель не може бути досягнуте шляхом виконання чітких поступових кроків. Як зазначав П. Фейєрабенд, «відкрите суспільство не можна побудувати... його можна зростити на собі та своїх дітях» [9, с. 34]. Це означає, що будь-яка спроба примусово нав'язати ідею відкритого суспільства в окремій державі та наказати дотримуватися конкретних правил задля втілення її в життя у більшості випадків закінчиться невдачею. Саме таких помилок припустилися прихильники соціалізму, комунізму та фашизму головних утопій минулого століття.

Українське суспільство до сих пір знаходиться у полоні політичної культури колишнього радянського режиму. Під культурою ми розуміємо певні цінності, уявлення та установки у конкретному суспільстві, які сформовані головним чином під впливом багатьох факторів (релігії, навколишнього середовища, історичних подій тощо). Разом з тим, культура тісно пов'язана зі самосвідомістю людей. Для того, щоб переорієнтувати свідомість людей, необхідно перш за все змінити їхню культуру, оскільки саме культура є визначальною детермінантою політичного, соціального та економічного розвитку держави. Такої точки зору дотримується багато теоретиків (Р. Інглхарт, X. Нельсон, А. де Токвіль, Ф. Фукуяма, С. Хантінгтон, JI. Харрісон та ін.). Ще А. де Токвіль вважав, що суспільні звичаї, менталітет є визначним фактором державного устрою: «Я впевнений, що найбільш вдале географічне положення та найкращі закони не можуть забезпечити існування конституції всупереч домінуючим суспільним звичаям. Тоді як завдяки звичаям можна отримати користь навіть з найбільш несприятливих географічних умов та поганих законів» [7, с. 211].

Важливо розуміти, що впроваджувати змінну світогляді всього суспільства необхідно починати поступово, з наймолодшого покоління. З цього приводу видається слушною теза А.Н. Кулика, який пов'язує перспективи становлення відкритого суспільства з політичною соціалізацією молоді, що згодом прийде на зміну існуючій політичній еліті [4]. Тобто, перш за все, слід починати зі зміни їхньої самосвідомості. Значна роль у цьому складному процесі відводиться інституту освіти. Адже дійсно, освіті постійно доводиться мати справу із особистістю, із різноманітними якостями, що властиві найбільш розвинутим індивідам. У відкритому суспільстві індивіди приймають рішення самостійно. Тому для формування відкритого суспільства необхідна наявність індивідів, які не тільки дозволять цьому суспільству вижити, але й зможуть зробити так, щоб воно цілеспрямовано просувалося вперед, турбуючись про почуття власної гідності та розвиток кожного зі своїх членів.

Важливим та, мабуть, основним учасником суспільного та політичного розвитку є родина. Сімейний приклад багато в чому формує соціально-політичну поведінку людини. До того ж без підтримки батьків важко організувати якісний процес виховання громадянськості. Другим (за важливістю) після сім'ї суспільним інститутом, що сприяє розвитку загальних цінностей та норм поведінки, виступає, на наш погляд, школа. Система освіти є відображенням цінностей суспільства та інструментом їхнього увіковічення. Тому саме через реформу освіти можливо досягти зміни культури, а значить і самосвідомості суспільства. В залежності від того, які розумові навички отримає молодь, можна буде судити про те, наскільки відкритими виявляться суспільства у майбутньому.

Оскільки впровадження нових культурних установок глибоко впливає на формування світогляду, слід вияснити наступне питання: яким чином культура піддається змінам. Необхідно розібратися, що собою представляють ті інститути й інструменти, за допомогою яких від покоління до покоління передаються культурні цінності, змінюються, і яким чином їх можна спрямувати на прогресивну зміну культури. Але важливо пам'ятати, що інерція традиційних цінностей часом може бути настільки потужною, що можливе суттєве гальмування процесу зміни культури. Також існує ризик, що культура буде піддана лише модифікації, але у такому випадку не можна буде розмірковувати про її повноцінне перетворення.

Американський дослідник X. Нельсон вважає єдино можливим варіантом досягнення змін у культурі створення нової свідомості. Він визначає три передумови подібних культурних трансформацій: катастрофічні події, вплив еліт та соціальні рухи [8]. У першому випадку маються на увазі суспільні нещастя (військові поразки або культурні революції), після яких відбувається переоцінка існуючих цінностей, і стає більш можливим сприйняття демократичних інститутів. Прикладом впливу еліт можуть слугувати політичні сили та їхні лідери, наприклад, Ф. Рузвельт, X. Карлос, М. Тетчер, Д. Сяопін. Важливо зазначити, що прихід до влади перелічених осіб був ознаменований кризовими подіями: в Іспанії X. Карлос став на шлях демократичних перетворень після смерті Франко; у США Ф. Рузвельт став президентом під час Великої Депресії; у Великобританії антикапіталістична політика лейбористських урядів призвела до стійкого занепаду економіки. Третьою формою політично вмотивованих змін культури є соціальні рухи, які сьогодні найчастіше спрямовані на захист навколишнього середовища. Проблеми охорони довкілля входять у набір цінностей, які P Інглхарт назвав «постматеріалістичними» [2, с. 245-260]. Але до них можна також додати інші соціальні рухи, наприклад, щодо підтримки тендерної рівності, пацифізму тощо. Проте, слід зазначити, що постматеріалізм призвів до формування подібних рухів відносно нещодавно та лише у найрозвиненіших державах, а в Україні на сьогоднішній момент видається неможливим проведення культурних змін означеним шляхом.

Для закріплення українського суспільства на позиціях «відкритого суспільства», окрім зміни культурних факторів, набуває важливості інтеріоризація в масовій свідомості цінностей лібералізму. Завданням відкритого суспільства є відстоювання свободи. У відкритому суспільстві індивіди вільні та самостійні у прийнятті будь-яких рішень. А лібералізм це ідеологія, яка виходить із положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного порядку.

Формування відкритого суспільства стоїть на пріоритетному місці в ідеології сучасного лібералізму. Про це свідчить Оксфордський маніфест, прийнятий 1997 року на 48-му конгресі Ліберального Інтернаціоналу у Великобританії. У документі зазначено, що основним завданням лібералів у XXI столітті є пошук політичних відповідей на суспільні виклики, що повинні сприяти дотриманню особистих свобод та прав людини, розвитку відкритого суспільства, економіки та глобального співробітництва. Свобода, відповідальність, терпимість, соціальна справедливість та рівність можливостей це головні цінності лібералізму. І вони залишаються тими принципами, спираючись на які можливо буде сформувати відкрите суспільство. Ці принципи потребують ретельного балансу між сильним громадянським суспільством, демократичним урядом, вільним ринком та міжнародним співробітництвом [10].

Таким чином, розвиток відкритого суспільства відбувається в кожній окремій країні по-різному. Прямування будь-якого народу до відкритого суспільства відбувається через якісну зміну співвідношення між повсякденною свідомістю, у якій концентруються раніше сформовані пласти культури, та накопиченим знанням. Люди самі вибирають власні життєві стратегії, свою ідентифікацію, беручи за основу установки та цінності своєї культури. Вони намагаються слідувати їй, критикувати її, тим самим формуючи нові пласти культури, змінюючи суспільство та самих себе. Цей вибір найчастіше прихований у будь-якій формі діяльності. Прагнення особистості формувати відкрите суспільство (або діяти в протилежному напрямку) не зводиться до особистих смаків, але завжди являється особливою відповіддю на виклик історії. Ця відповідь лежить у діапазоні можливих варіантів між двома крайнощами, тобто, між можливостями слідувати закритим традиційним програмам або відкритому діалогу, спрямованому на пошук усе більш ефективних змін у самій людині, у її діяльності. В Україні сьогодні виникає необхідність побудови нової моделі державного розвитку. Ця модель, на нашу думку, повинна відображати основні цінності та установки, які притаманні суспільствам відкритого, ліберально-демократичного типу.

Список використаних джерел

відкритість суспільство тоталітарний

1. Бергсон А. Два источника морали и религии / Анри Бергсон; [пер. с фр., послесловие, примечания А.Б. Гофмана]. [2-е изд., испр.]. М.: КДУ, 2010. -288 с.

2. Ингаегарт Р. Культурный сдвиг в зрелом индустриальном обществе / Рональд Инглегарт; [пер. с англ.] // Новая постиндустриальная волна на Западе: антология; [под редакцией В.Л. Иноземцева]. М.: Academia, 1999. 640 с. С. 245-260.

3. Качоха В. Политические и антропологические принципы закрытого общества [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Vonu_philos/2007_i2_l 3/119.pdf.

4. Кулик А.H. Способно ли политическое образование в России «открыть» закрытое общество?/А.Н. Кулик// Общественные науки и современность. -1998. -№ 3. -С. 73-84.

5. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: В 2-х т. / Карл Поппер; [пер. з англ. О. Коваленка]. К.: Видавництво «Основи», 1994. Т. 1: У полоні Платанових чарів. -444 с.

6. Сорос Дж. Открытое общество. Реформируя глобальный капитализм / Джордж Сорос; [пер. с англ.]. - М.: Некоммерческий фонд «Поддержки культуры, образования и новых информационных технологий», 2001. 458 с.

7. Токвиль А. де. Демократия в Америке / Алексис де Токвиль; [пер. с франц. / предисл. Гарольда Дж. Ласки]. М.: Прогресс, 1992. 554 с.

8. Харрисон Л. Главная истина либерализма: как политика может изменить культуру и спасти её от самой себя / Лоуренс Харрисон; [пер. с англ. Б. Пинскера]. М.: Новое издательство, 2008. 282 с.

9. Хисматуллина Ю.P. Тенденции развития мирового образовательного пространства в постиндустриальном обществе / Ю.P. Хисматуллина // Философия образования. Новосибирск. № 3. 2006. С. 32-35.

10. Oxford Manifesto 1997 [Електронний ресурс] // Eiberal International. Режим доступу: http://www.liberal-intemational.org/editorial.asp?ia_id=537.

Размещено на Allbest.ru