Соціальна адаптація особистості в умовах пострадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ (М. ОДЕСА) ІМ. К.Д. УШИНСЬКОГО

УДК:300.372(043.5)

Соціальна адаптація особистості в умовах пострадянського суспільства

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Бондаренко Олена Михайлівна

Одеса 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського, Міністерство освіти та науки України.

Захист відбудеться 25 березня 2004 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.02 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті (м. Одеса) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65021, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, ауд. 74.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ) ім. К.Д.Ушинського за адресою: 65021, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий 20 лютого 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І. Г. Мисик

АНОТАЦІЇ

Бондаренко О.М. Соціальна адаптація особистості в умовах пострадянського суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Південноукраїнський державний педагогічний університет ( м. Одеса ) ім. К.Д.Ушинського, Одеса, 2004.

Дисертація присвячена актуальній і недостатньо дослідженій у соціально-філософському аспекті проблемі - виявленню особливостей та тенденцій соціально-адаптаційних процесів у пострадянському суспільстві на сучасному етапі його трансформування. Проблема розглядається у структурно-системному аспекті, що дало можливість виявити взаємозвязки соціальної адаптації особистості з тими змінами, які відбулися в усіх сферах українського пострадянського суспільства, класифікувати основні види і підвиди соціальної адаптації як системного соціального явища. Соціальна адаптація аналізується як одна із закономірностей і властивостей суспільного буття. У дисертації характеризується сучасне українське суспільство як сфера соціальної адаптації особистості, простежуються основні тенденції соціально-адаптаційних процесів у ньому на сучасному етапі, розкриваються взаємовпливи соціальної адаптації, соціалізації, соціальної мобільності та інших соціальних процесів.

Ключові слова: соціальна адаптація, соціальна адаптованість, соціально-адаптаційні процеси, адаптаційні здібності, соціалізація, соціальна мобільність особистості.

Бондаренко Е.М. Социальная адаптация личности в условиях постсоветского общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Южноукраинский государственный педагогический университет (г.Одесса) им.К.Д.Ушинского, Одесса, 2004.

Диссертация посвящена актуальной и недостаточно исследованной в аспекте социальной философии проблеме - изучению особенностей и основных тенденций социальной адаптации личности в условиях современного украинского постсоветского общества. Социальная адаптация рассматривается как одна из закономерностей развития общества, раскрывается ее взаимосвязь с условиями бытия человека.

На основании анализа многих философских источников как зарубежных, так и украинских исследователей эксплицируются понятия “адаптация”, “социальная адаптация”, “социальная адаптированность” как категории социальной философии. Акцентируется внимание на том, что под воздействием социальных изменений содержание этих понятий обогащается, изменяется, приобретая при этом различные оттенки и значения, что дает возможность рассматривать его как категорию, интегрирующую в себе особенности социально-адаптационных процессов. Представлено определение сущности социальной адаптации и социальной адаптированности с учетом особенностей современного этапа развития постсоветского общества.

Использование системного похода позволило автору рассмотреть социальную адаптацию как организованную систему, структурные компоненты которой находятся в тесной взаимосвязи. В основу типологизации видов и подвидов социальной адаптации положен принцип их соответствия основным сферам жизнедеятельности человека, в результате чего выделяются социально-производственная (профессиональная), социально-культурная, социально-бытовая, социально-политическая, социально-экономическая, социально-экологическая, социально-медицинская адаптации. Отдельно рассматриваются социально-психическая и социально-психологическая адаптации, поскольку они проявляются как одна из характеристик каждого из выделенных видов социальной адаптации.

В диссертации много внимания уделено характеристике особенностей современного постсоветского общества. Отмечается, что в современной обществоведческой литературе с этой целью используются различные понятия с приставкой “пост”, которая содержит не только разные семантические оттенки (“резкую грань”, “границу”, “разрыв”, например: посткоммунистическое, постиндустриальное, посттоталитарное и т.д.), но и предполагает определенную преемственность между ними, что позволяет использовать также понятие “модернизация общества”, которое содержит в себе тенденцию положительных сдвигов в трансформационных процессах.

В то же время отмечается, что современное украинское общество пока что остается “переходным” и пребывает в ситуации “адаптационного невроза”. Значительной части населения свойственно отсутствие чувства уверенности в “завтрашнем дне”, доминирование отрицательных эмоций, значительная криминализация, углубление социального неравенства, неопределенность перспектив развития и другие негативные явления, что отрицательно сказывается на социально-адаптационных процессах.

Прослеживаются основные тенденции в социально-адаптационных процессах в современном украинском обществе, для определения которых разработаны критерии и показатели, осуществлен сравнительный анализ результатов как социологических исследований, проведенных Институтом социологии НАН Украины, так и авторских опросов. Критическая оценка большинством респондентов преобразований, происшедших в Украине, и своего жизненного уровня свидетельствуют о негативных тенденциях в социально-адаптационных процессах.

Проанализированы взаимосвязи и взаимовлияния социальной адаптации, социализации и социальной мобильности личности. Чем эффективнее процесс социализации, чем более полно удовлетворяются потребности и интересы личности в процессе социальной мобильности, тем успешнее и бесконфликтнее происходит социальная адаптация и, наоборот, чем быстрее происходит процесс социальной адаптации личности, тем эффективнее процессы социализации и социальной мобильности.

Ключевые слова: социальная адаптация, социальная адаптированность, социально-адаптационные процессы, адаптационные способности, социализация, социальная мобильность личности.

Bondarenko Ye.M. The social adaptation of the person in conditions of the post-Soviet society. - Manuscript.

Thesis for obtaining a degree of a candidate of philosophical sciences after the speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of the history - The South Ukrainian State (Odessa) K.D.Ushynsky Pedagogical University, Odessa, 2004.

The dissertation is dedicated to the problem, being actual and not enough investigated in the aspect of social philosophy - analysis of specific features and basic tendencies of social adaptation of the person in the conditions of modern Ukrainian post-Soviet society. The social adaptation is treated as one of legitimacies of development of society, its interrelation and interaction with the conditions of life of the human being discovered.

Basing on the analysis of many philosophical sources of both foreign and Ukrainian researches, the definition of concepts "adaptation", "social adaptation", "social adjustment" as categories of social philosophy is being made explicit. The basic tendencies in the social-adaptive processes in modern Ukrainian society are tracked, for definition of which criteria and indicators were developed, the comparative analysis of results of sociological researches conducted by the Institute of sociology of National Academy of Sciences of Ukraine and authoring interrogations have been carried out. Critical estimation by the majority of the respondents of transformations which took place in Ukraine, and living standard testify to the negative tendencies in the social-adaptive processes.

The interrelations and interactions of the social adaptation, socialization and social mobility of the person are analyzed. The more effective is the process of socialization, the more fully concerns and interests of the person are met in the process of social mobility, the more successful and conflict-free the process of social adaptation flows, and, to the contrary, the faster the process of social adaptation of the person flows, the more effective are the processes of socialization and social mobility.

Key words: social adaptation, social adjustment, social-adaptive processes, public life, socialization, social mobility of the person.

суспільний буття адаптація пострадянський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення української державності у пострадянський період супроводжується різноманітними соціальними змінами, що характеризуються як позитивно, так і негативно. Кризові явища є не лише в економічній та політичній сферах, але і в cуспільному бутті. Суспільствознавці констатують, що так званий перехідний період надто затягується і поки що чітко не окреслені ні в директивних документах, ні в теоретичних концепціях його прикінцеві орієнтири. Людина ж осягає і переживає усі ці надбання трансформації через процес адаптації до них, який на кожному етапі суспільного розвитку має свої особливості, зумовлені конкретними ситуаціями у суспільному бутті.

Щоб оптимізувати адаптаційні процеси, сприяти їх позитивній результативності, необхідно аналізувати і осмислювати як самі зміни в різних сферах життя людини, так і виявляти характер, спрямованість і тенденції адаптування до них членів суспільства. Оскільки кардинальні перетворення відбуваються в суспільному устрої держави, у принципах організації виробництва, методологічних засадах регулювання суспільних відносин, які безпосередньо стосуються суспільного буття, то й процеси адаптації також охоплюють широкий спектр найрізноманітніших сторін життя, а це, в свою чергу, зумовлює той факт, що до вивчення адаптаційних процесів звертаються дослідники різних галузей наукового пізнання - антропологи, психологи, психіатри, соціологи та інші категорії дослідників, в тому числі і філософи.

В той же час, соціально-адаптаційні процеси особливо потребують соціально-філософського осмислення, що дасть можливість виявити глибинні взаємозв'язки в системі “людина - суспільство”, адже трансформація сучасного українського суспільства - це явище нове у суспільному розвитку, аналоги якому зустрічаються дуже рідко. Недостатня дослідженість проблем соціальної адаптації особистості в умовах трансформування українського пострадянського суспільства, їх соціальна значущість зумовили вибір теми дисертаційної роботи, її мету і завдання.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане в рамках планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету /м. Одеса/ ім. К.Д.Ушинського Інноваційність в методології та технології наукового і соціального пізнання /затверджено на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 р./ і є одним із аспектів соціально-філософського дослідження буття людини в умовах пострадянського суспільства.

Обєкт дослідження - адаптація особистості як соціальне явище.

Предмет дослідження - соціальна адаптація особистості в умовах трансформаційних процесів пострадянського суспільства.

Мета дослідження - Довести, що соціальна адаптація особистості іманентна соціальним перетворенням у пострадянському суспільстві та розкрити її особливості і тенденції.

Мета дослідження зумовила вирішення більш конкретних завдань, зокрема:

1) розкрити сутність адаптаційних процесів як однієї із складових суспільного буття людини;

2) здійснити соціально-філософську експлікацію понять соціальна адаптація та соціальна адаптованість з урахуванням сучасного їх змісту;

3) означити структуру соціальної адаптації, її основні компоненти та типи;

4) охарактеризувати пострадянське суспільство як сферу соціальної адаптації особистості;

5) показати динаміку соціальної адаптації особистості в умовах пострадянського суспільства та визначити особливості цього процессу в Україні;

6) виявити і охарактеризувати взаємозвязки соціальної адаптації з іншими соціальними процесами в умовах пострадянського суспільства.

Методи дослідження зумовлені соціально-філософським аспектом дисертаційної роботи, а тому використовувалися такі методи, як: аналіз досліджуваного явища через взаємозвязки у системі людина-суспільство та через розкриття структурних компонентів соціальної адаптації і здійснення на цій основі типологічної класифікації; конкретно-історичний та діалектичний методи, які сприяли виявленню сутності соціальної адаптації як однієї із іманентних особливостей суспільного розвитку, сучасного пострадянського суспільства; порівняльній метод, завдяки якому були виявлені тенденції соціально-адаптаційних процесів в умовах радянського і пострадянського суспільства; загальновживані методи соціологічного дослідження, проведення якого зумовлювалося необхідністю обгрунтування теоретичних положень.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в роботі феномен соціальної адаптації особистості розглядається через взаємозвязки і взаємозумовленості в системі людина-суспільство, що дало можливість проаналізувати соціальну адаптацію як одну із іманентних особливостей суспільного розвитку та прослідкувати її у контексті трансформаційних процесів у пострадянському українському суспільстві.

На основі аналізу філософських концепцій зарубіжних, радянських і сучасних українських філософів здійснена експлікація понятть соціальна адаптація та соціальна адаптованість,як подальший розвиток традиційних підходів до їх вивчення.

Вперше здійснена характеристика пострадянського суспільства в Україні на сучасному етапі його трансформування як сфери соціальної адаптації особистості до нових умов буття, викликаних кардинальними змінами соціально-політичного, економічного та культурного устрою держави, введення ринкових відносин, нових форм власності тощо. Встановлено, що під впливом цих перетворень деформувалася структура минулого суспільства, змінилася статусна шкала його членів, посилилося соціальне розшарування соціуму, що, в свою чергу, адаптаційні процеси робить суперечливими, кризовими і часто непередбачливими.

Набуло подальшого розвитку положення про те, що процеси соціальної адаптації у сучасній пострадянській Україні мають поки що тенденції поглиблення суперечностей між потребами переважної частини членів суспільства, їх прагненням до самовизначення і неможливістю держави забезпечити умови для їх реалізації. За такої ситуації відбувається, як правило, деперсоналізація особистості, її відчуженість від соціальних перетворень, психологічний синдром невдоволеності, невпевненості у завтрашньому дні. Все це можна розглядати як одну з причин надмірної тривалості перехідного періоду у реформуванні усіх сфер життєдіяльності пострадянського суспільства в Україні.

Вперше простежуються взаємозвязки соціальної адаптації в умовах пострадянського суспільства з такими соціальними процесами як соціалізація особистості, соціальна мобільність.

Практичне значення дослідження. Виявлені в процесі дисертаційного дослідження особливості соціально-адаптаційних процесів в умовах пострадянського суспільства в Україні можуть сприяти виробленню стратегії і тактики регулювання ними як на рівні загальнодержавному, так і регіональному, обласному, районному, що має конкретно цілеспрямовану практичну значущість у економічних, політичних та моральних сферах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані на міжнародній науковій конференції Інновації наукового пізнання, присвяченій ювілею кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського, на методологічних семінарах цієї ж кафедри, в лекціях, семінарах, на студентських і професорсько-викладацьких наукових конференціях, на лекціонних та семінарських заняттях в Одеському Автомобільно-дорожному технікумі.

Публікації. Основні ідеї і положення дисертаційного дослідження висвітлені у 4-х публікаціях, вміщених у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та переліку використаної літератури. Матеріал викладений на 179 сторінках. Список використаної літератури містить 215 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційної роботи, сутність і стан наукової задачі та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обгрунтування необхідності проведення дослідження, визначаються мета, задачі, обєкт, предмет та методи дослідження, характеризується наукова новизна та практична значущість його результатів, вказані публікації, структура дисертації та апробація результатів.

Перший розділ дисертації “Соціальна адаптація у філософському осмисленні” присвячений розкриттю сутності та ролі адаптаційних процесів у суспільному бутті людини, сучасного змісту понять “соціальна адаптація” та “соціальна адаптованість”, аналізу структури соціальної адаптації та її різновидів, ступені дослідженості проблеми.

У першому підрозділі “Адаптаційні процеси у суспільному бутті” розкривається сутність суспільного буття як категорії соціальної філософії.

У цьому підрозділі дисертаційної роботи основна увага приділена характеристиці взаємозвязків соціальної адаптації і суспільного буття, їх взаємовпливів, а тому суспільне буття розглядається як сфера, у якій відбуваються соціально-адаптаційні процеси, різні форми адаптаційної поведінки індивіда, соціальної групи, всього соціуму, їх адаптаційної діяльності, завдяки чому здійснюється міжпоколінна передача суспільного досвіду, динаміка суспільного буття.

У звязку з тим, що суспільство у своєму розвитку ніколи не стоїть на місці, а постійно змінюється, приймаючи різні структурні модифікації, набуваючи усе нових якісних перетворень, процес соціальної адаптації також набуває якостей безперервності і різноаспектності. В той же час, людина не просто пристосовується до змінюючогося природного і соціального середовища, а впродовж усього періоду своєї еволюції активно впливає на ці зміни відповідно до своїх потреб і інтересів, включаючись в усі реальні суспільні відносини - економічні, політичні, культурні, які являють собою різні сфери буття.

У підрозділі відзначається, що в аспекті визначення значущості соціальної адаптації у суспільному бутті дискусійним до цього часу є питання щодо спадкоємності адаптаційної поведінки людини і її генетичної зумовленості. З цього приводу сформувалися різні філософські концепції, найбільш вірною, з погляду автора, є та, що базується на взаємодії біологічних і соціальних факторів буття людини, а, отже, і на взаємодії біологічних і соціальних адаптаційних процесів, що характеризує адаптацію як іманентну властивість суспільного буття.

У підрозділі вказується на те, що з різних точок зору проблему адаптації досліджували відомі зарубіжні вчені, зокрема П.Сорокін повязував її сутність і різновиди з системою цінностей суспільства і окремого індивіда, а також з проблемою соціальної мобільності. Значну увагу адаптації як соціальному явищу приділяли інтеракціоністи (Л.Філіпс), необіхевіористи (Г.Айзенка, Р. Хенкі), психоаналітики (Ф.Ніцше, З.Фрейд, Г.Гартман), антропологи (Е.Вестермарк, А.Редкліфф-Браун, Б.Маліновський) та вчені інших філософських напрямків і течій. Психоаналітикам, наприклад, вдалося розробити чітку теорію адаптації індивіда до соціального середовища, однак вона базувалася на біологізаторських позиціях, в основі яких була фрейдистська формула структури психіки людини. Неофрейдисти (К.Хорні, Г.Селліван, А.Кардінер та ін.) основним принципом соціальної адаптації вважали культурний детермінізм, сутність якого понягає у визнанні вирішальної ролі соціального середовища як фактора розвитку психіки індивіда і його адаптації до змінених умов буття. Особливої точки зору дотримувався Т. Шибутані, який вважав, що слід розмежовувати соціальну адаптацію особистості і соціальної групи від загальної адаптації до типових проблемних ситуацій і в звязку з цим розділяв поняття адаптація ( adaptation ) і пристосування ( adjustment ). Поняття “пристосування”, на його думку, означає повне погодження індивіда із вимогами зміненого середовища, а “адаптація” означає більш стабільні рішення - добре організовані способи і прийоми поступово вправлятися із цими змінами. В колишній радянській філософії адаптація також вивчалася у різних аспектах. такими дослідниками як С. Артемов, А. Борискін, А. Налчаджян, Є. Маркарян, Л. Растова, В. Шубкін та ін. Окремі дослідники (П. Бєлкін, В. Верещагін, А. Георгієвський) намагалися розробити окрему галузь науки - адаптологію, тому багато уваги приділяли теоретико-методологічним аспектам адаптації. В сучасній філософії, в тому числі і українській проблема адаптації у загально-філософському трактуванні знайшла відображення у працях П. Копніна, В. Шинкарука, І. Бичко, М. Мокляка, В. Табачковського, І. Бойченка, А. І. Кавалерова, А. Місуно, О. Панченка, А. Чунаєвої. Привертають увагу соціально-психологічні, соціокультурні, аксіологічні напрямки дослідження адаптації (Є. Борінштейн, Ю. Вюгов, А. А. Кавалеров, В. Куценко, Л. Шпак), соціально-філософські та соціологічні виявлення особливостей адаптації в умовах соціальних змін (В. Андрущенко, Є. Головаха, О. Донченко, М. Єрмоленко, М. Михальченко, А. Овчаров, Н. Паніна, І. Попова, І. Предборська, І. Прибиткова, О. Ручка, З. Самчук).

Такий підхід до проблеми дає можливість розглядати адаптацію як двосторонній процес, у якому індивід не лише пристосовується до оточуючого середовища, до змінених умов буття, але й сам впливає на дане середовище, змінює його, чим і забезпечується еволюційний перехід від одного рівня функціонування суспільства до іншого, найчастіше - вищого. Як засвідчує історичний досвід, адаптаційна діяльність при цьому може мати різну спрямованість і характер, а саме, бути прогресивно-перетворювальною або ж консервативно-гальмуючою. В наслідок такої взаємодії якісно змінюються умови суспільного буття обох сторін адаптаційного процесу: особистість набуває необхідні навички оволодіння, визнання і сприймання соціального досвіду соціуму чи суспільства, до якого адаптується, а суспільство чи соціум збагачуються досвідом, елементами культури, знаннями, ідеями особистості, яка адаптується. Такий взаємо обмін позитивно впливає на суспільне буття, адже за таких умов у адаптантів і середовища, до якого вони адаптуються, утворюються стереотипи спільних інтересів, форм, способів діяльності, відносної сумісності. При негативному характері адаптаційних процесів порушується взаємодія їх сторін, що або викличе активізацію пошуків нових механізмів і способів адаптації, або ж, навпаки, сприятиме посиленню консервативного впливу на суспільні процеси, загостренню суперечностей між адаптантами і новими умовами їх життєдіяльності. Але у обох випадках суспільні процеси стимулюються, відбувається певний прогрес у суспільному бутті.

У підрозділі характеризуються ознаки адаптаційних процесів як однієї із закономірностей суспільного буття, основною серед яких є здатність діяльності людини обєктивуватися в якості компонента структури певного типу суспільних відносин, завдяки чому розкривається як сутність адаптаційної діяльності, так і характер існуючої системи суспільних відносин. Адаптація при цьому виконує функцію стабілізації соціального організму, забезпечуючи його цілісність і прогрес.

Здійснений аналіз дав авторові підстави зробити висновок, що соціальна адаптація індивіда (суспільної групи, соціуму) в умовах трансформації суспільства належить до загальних закономірностей суспільного розвитку, оскільки у адаптаційних процесах задіяне, як правило, усе соціальне середовище , хоч у них можуть проявлятися й інші закономірності - часткові, специфічні, тощо.

У другому підрозділі - “Поняття “соціальна адаптація”, його зміст та механізми прояву” здійснюється експлікація визначень адаптації як поняття, що інтегрує у собі широкий спектр характеристик і властивостей. Вказується на те, що термін “адаптація” має латинське походження (adaptatie), означає “приноровлювання” і використовується у декількох значеннях, в тому числі і у значенні пристосування організму до нових умов існування. Під впливом суспільного розвитку зміст його постійно збагачується і розширюється, набуваючи при цьому різноманітних значень і їх відтінків, що дало можливість дослідникам розглядати адаптацію як складне системне явище. Це також зумовило різноаспектність дослідження адаптаційних процесів.

Таке розмаїття напрямків і аспектів дослідження адаптації як соціального явища сприяло появі найрізноманітніших визначень понять “адаптація” і “соціальна адаптація”, а також різні підходи до визначення сутності, класифікації, форм, механізмів прояву адаптаційних процесів. Найчастіше соціальна адаптація розглядається у вузькому і широкому значенні. У вузькому - коли мова йде про адаптацію одного її типу або ж одного індивіда чи незначної за кількістю членів соціальної групи. У широкому значенні адаптація охоплює процеси глобальних масштабів, коли йдеться про адаптацію до нових засад організації суспільного буття, до нових суспільних ідеалів, принципів, за якими повинні діяти цілі соціуми, або ж адаптацію ментальнісних цінностей до змінених суспільних відносин тощо.

На основі здійсненого аналізу низки визначень основних понять відзначається, що у переважній їх більшості серед головних ознак соціальної адаптації є активне, творче включення індивіда у процес створення умов для реалізації його потреб, життєвих цілей, що, у свою чергу, передбачає також пристосування до міжособистісних стосунків, властивих даному середовищу, до екологічного та культурного оточення тощо. Тому часто змістом соціальної адаптації вважається адаптаційна діяльність людини, за допомогою якої індивід оволодіває новими умовами і стилем життєдіяльності, соціальним досвідом, культурою того середовища, до якого адаптується. В той же час, соціальна адаптація означає не стільки прийняття індивідом усіх змін, повязаних з формуванням нового устрою суспільства, нового способу життя, скільки у соціальному і психологічному освоєнні їх у цілісній системі суспільних відносин, у психологічній здатності пережити надзвичайну ситуацію переходу від однієї системи цінностей до іншої.

У підрозділі розкривається також сутність поняття “соціальна адаптованість”. Якщо соціальна адаптація - це процес, то адаптованість - позитивний наслідок даного процесу, який засвідчує, що виникла адекватність реакцій між двома сторонами адаптаційного процесу. Виникнення ознак соціальної адаптованості характеризує прогресивні зрушення у розвитку суспільства, а відсутність таких, навпаки, затягування адаптаційного процесу, що гальмує нововведення у суспільному бутті.

Відзначається також, що ефективність процесів соціальної адаптації багато залежить від тих механізмів, які задіяні системою “адаптант - адаптаційне середовище”. Під адаптаційними механізмами прийнято вважати взаємозалежну сукупність засобів, з допомогою яких приводиться в дію і самореалізується адаптаційний потенціал субєкта адаптації, з однієї сторони, та створення середовищем (суспільством) реальних можливостей для такої самореалізації - з другої. У сучасній науці поки що немає єдиної точки зору на характер таких механізмів, їх значущість. З погляду автора, ефективність механізмів залежить від конкретної адаптаційної ситуації, від особистісних якостей адаптанта, його здатності до самореалізації своїх можливостей.

У третьому підрозділі “Структура соціальної адаптації. ЇЇ різновиди” компоненти такої структури виокремлюються і характеризуються через поняття “соціальне” та сфери життєдіяльності людини. Під соціальним розуміється не лише суспільне, що відноситься до життя людства як світової спільноти, але і особистісно-суспільне, адже соціальне проявляється і через такі спільноти, як трудовий колектив, сім'я, нація, структурно-організовані стійки прошарки (страти) суспільства та ін. Відзначається, що у спеціальній літературі сформувалося два основних напрямки аналізу соціального: а) через структуру різних форм суспільних відносин і б) через соціальну структуру суспільства. У дослідженнях використовуються обидва підходи, що пояснюється багаторівневістю і багатовекторністю соціальної адаптації.

Доцільність дослідження проблеми класифікації видів і підвидів соціальної адаптації в обох цих напрямках одночасно зумовлюється тим, що і структура суспільства, і суспільні відносини за своїм змістом і суттю постійно змінюються. Соціальний компонент у будь-якій формі суспільних відносин сприяє їх інтеграції. Здійснення ж класифікації відповідно до сфер життєдіяльності людини сприяло виявленню специфіки соціально-адаптаційних процесів.

У підрозділі характеризуються різні класифікації видів і типів соціальної адаптації, здійснених зарубіжними (Г. Спенсер, А. Редкліфф-Браун, У. Томас, Т. Знавецький та ін.), вітчизняними (Л. Бершова, А. Борискін, А. Субочева, А. Розенберг, А. Сахно, Г. Мельников, О. Зотова, А. Налчаджян та ін. ) та сучасними українськими (Є. Головаха, О. Донченко, В. Куценко, А. Бичко, О. Семашко та ін.) дослідниками. На основі такого аналізу стверджується положення про те, що принцип здійснення класифікації видів і підвидів соціальної адаптації відповідно до сфер життєдіяльності людини найбільш ефективний, оскільки в основі його лежить об'єктивний зміст виробничих, суспільних, професійних, побутових видів діяльності, з однієї сторони, та функціональні властивості соціального призначення того чи іншого різновиду соціальної адаптації - з другої. Виокремленню різних видів і підвидів соціальної адаптації сприяє також спрямованість адаптаційної діяльності, що по-різному здійснюється у різних сферах життєдіяльності, а також характеризується певною цілеспрямованістю.

Розглядаючи соціальну адаптацію як системне, багаторівневе соціальне явище, а саме поняття “соціальна адаптація” - як родове, автор допускає можливість виокремлення таких її видів; а) соціально-виробнича (професійна); б) соціально-культурна; в) соціально-побутова; г) соціально-політична; д) соціально-екологічна, е) соціально-медична та інші види соціальної адаптації, оскільки спектр сфер життєдіяльності людини надзвичайно широкий. При цьому стверджується, що соціально-психічна та соціально-психологічна адаптації за таким принципом не можуть входити у визначену структуру, адже вони відображають певний стан людини, властивий їй у певний період чи при певному виду адаптації, а не окрему сферу життєдіяльності. Крім того, кожний з виділених видів соціальної адаптації може мати свої підвиди, наприклад, соціально-виробнича адаптація включає в себе такі її різновиди: а) соціальна адаптація до професійних функцій; б) соціальна адаптація молодого спеціаліста до умов виробництва, режиму праці; в) соціальна адаптація до виробничого середовища, до виробничих відносин, властивих тому чи іншому виробництву; г) соціальна адаптація до професійної діяльності в умовах села; д) соціальна адаптація людини до трудової діяльності в умовах зміни її соціального статусу (з різних причин) тощо. Подібним чином й інші види соціальної адаптації можуть поділятися на окремі підвиди, які при їх аналізі можуть розглядатися як окреме цілісне явище.

У підрозділі відзначається також, що у соціальній філософії, у соціології використовуються й інші підходи до класифікації видів і підвидів соціальної адаптації, які характеризуються у даному підрозділі дисертації.

Другий розділ дисертації “Пострадянське українське суспільство як сфера соціально-адаптаційних процесів” присвячений характеристиці особливостей пострадянського українського суспільства на сучасному етапі його розвитку, аналізу динаміки соціально-адаптаційних процесів та взаємозвязку соціальної адаптації з іншими соціальними явищами і процесами - соціалізацією, соціальною мобільністю особистості та іншими.

У першому підрозділі “Особливості українського пострадянського суспільства на сучасному етапі його функціонування” основна увага приділена аналізу різних точок зору соціальних філософів, соціологів на сучасний стан українського пострадянського суспільства. Відзначається, що неоднозначність оцінок відображається навіть у використанні різної термінології для його характеристики: пострадянське, посттоталітарне, посткомуністичне, постіндустріальне та інші. Різні дослідники при цьому надають різної значущості приставці “пост”, а саме: “після чогось”, “різку грань між ...”, “розрив“, “рішуче заперечення” та інші. В той же час, приставка “пост” може нести у собі і негативну, і позитивну значущість, в залежності від того, про подолання і заперечення яких традиційних явищ в минулому житті суспільства йде мова. На думку автора, таке розуміння і використання приставки “пост” для означення переходу від одного етапу розвитку суспільства до другого, незалежно від того, яким шляхом він здійснюється - еволюційним чи революційним, є таким, який найбільше відповідає сучасній реальності. Крім того, українські суспільствознавці часто для характеристики особливостей сучасного суспільства вживають поняття “соціальні зміни”. “трансформація”, “перетворення” та інші, що пояснюється відсутністю єдиних критеріїв оцінювання таких змін, а, отже, і єдиної точки зору на сучасний стан розвитку українського суспільства. Пропонується вживати для характеристики стану сучасного українського суспільства поняття “модернізація”, яке акцентує увагу на прогресивних, позитивних моментах трансформації суспільства.

В цілому ж, як відзначається у більшості досліджень, у сучасному українському суспільстві переважають негативні тенденції, які є однією з причин характеризувати його як “перехідне”, “кризове”, “перебуваюче на перехресті доріг свого дальшого розвитку”, що веде до зростання соціальної напруги і неспроможності значної частини соціуму адаптуватися до “нових” умов життєдіяльності. Соціальна адаптація в таких умовах ускладнюється суперечностями політичного, соціального, економічного характеру, неузгодженістю між різними владними структурами, що дає підстави вченим вважати, що сучасне пострадянське українське суспільство перебуває в ситуації “адаптаційного неврозу”, основними симптомами якого є соціальний страх і агресія, домінування негативних емоцій, невротизм на фоні феномену “відсутності завтрашнього дня” тощо (О.Донченко, А.Овчаров). За даними дослідників, значна частина членів соціуму не адаптується, а пристосовується до тих обставин, які склалися в наслідок соціальних перетворень.

Водночас відзначається, що в українському пострадянському суспільстві все активніше проявляються атрибути громадянського суспільства, що дає надії на краще майбутнє і детермінує позитивні зрушення в динаміці соціально-адаптаційних процесів.

У другому підрозділі - “Динаміка соціально-адаптаційних процесів в умовах пострадянського суспільства” характеризуються окремі субєктивні і обєктивні чинники, які впливають на соціальну адаптацію особистості, та на матеріалах соціологічних досліджень визначаються основні тенденції у соціально-адаптаційних процесах в сучасних умовах.

У підрозділі аналізуються різні підходи до характеристики адаптаційних процесів, однак автор вважає, що жоден з них не може бути використаний в умовах сучасного суспільства в силу низки причин, які зумовлюються особливостями трансформації сучасного пострадянського українського суспільства.

З метою простеження динаміки адаптаційних процесів в Україні автором були розроблені показники, які виступали одночасно критеріями соціальної адаптованості особистості. В основу формулювання даних показників були покладені матеріали соціологічного моніторингу, проведеного Інститутом соціології НАН України у 2000 році та власні опитування респондентів. На основі порівняльного аналізу оцінювання респондентами свого становища в сучасному суспільстві і в минулому, своєї задоволеності сучасним життям та інших показників були виявлені основні тенденції у соціальній адаптації українського соціуму, які представлені в пяти таблицях і описані текстово. Критичне оцінювання переважною більшістю респондентів тих перетворень, що відбуваються у сучасному українському суспільстві, та свого життєвого рівня виступає показником негативних тенденцій в динаміці соціально-адаптаційних процесів. Швидке поглиблення соціального розшарування населення викликає негативні явища у соціальній адаптації: позбавлена засобів для забезпечення нормального життя, не маючи можливості реалізувати свої потенційні творчі можливості, професійні знання і уміння, перебуваючи на межі виживання людина не може передбачити типи своєї поведінки і або тимчасово пристосовується (а не адаптується) до такої ситуації, “щоб вижити”, або впадає у депресію, песимізм, дискомфорт, або поповнює маргінальну частину соціуму, що в усіх випадках порушує нормальне протікання соціально-адаптаційних процесів.

В той же час, дослідження показало, що в останні роки в українському суспільстві зявляються позитивні тенденції у найбільш важливих сферах життєдіяльності людини, що, у свою чергу, сприяє появі позитивних зрушень у ставленні населення до соціальних перетворень у ньому, які якісно позначаться на соціально-адаптаційних процесах.

У третьому підрозділі “Соціальна адаптація в системі інших соціальних процесів” аналізуються взаємозвязки соціальної адаптації з такими суспільними процесами як соціалізація, соціальна мобільність особистості та іншими. Характеризуються різні підходи до визначення сутності процесів соціалізації та соціальної мобільності людини і їх вплив на соціальну адаптацію особистості, зокрема концепції Д.Джері, Т.Парсонса, Ф. Бейтса, Ж.Піаже та інших. Більшість дослідників схильні вважати, що соціалізація особистості здійснюється через засвоєння культури суспільства в процесі активної діяльності, завдяки чому вона “входить” у життя суспільства, оволодіває суспільними звязками, ціннісною системою тощо. Однак, процес трансформації суспільства завжди змінює (частково або повністю) структуру суспільства і суспільних відносин, часто позбавляє людину соціального статусу, ставлячи її не лише у ситуацію соціалізації, але і соціальної адаптації. За таких умов можуть виникнути розбіжності між соціалізацією і соціальною адаптацією людини. Вона може досягти високого рівня соціалізації але при цьому не ідентифікувати себе з новими нормами, цінностями і тими змінами, що сталися. В такій ситуації індивід дезадаптується або ж, у кращому випадку, він може лише тимчасово пристосуватися до цих змін з тим, щоб поступово адаптуватися до них, або ж зайняти пасивну позицію чи опозицію. Все це свідчить про те, що, незважаючи на тісні взаємозвязки і взаємовпливи між соціалізацією і соціальною адаптацією, ці явища не тотожні і можуть перебувати у різних співвідношеннях, що дало підстави виокремити два типи соціалізації - адаптуючу і дезадаптуючу. Однак, як показало дослідження, крім цих двох чітко виражених різновидностей взаємозвязку між даними процесами можуть бути ще й проміжні форми, які поєднують у собі різні варіації наслідків соціалізації і соціальної адаптації індивіда.

Звязки між соціальною мобільністю і соціальною адаптацією були обєктом наукових пошуків М. Мокляка, А. Ручки, А. І. Кавалерова,М. Буткевича, С. Наумкіної та інших вчених. Соціальна мобільність, за переконаннями дослідників, відображає у своєму змісті зміни людиною, соціальною групою свого соціального становища в суспільстві, соціального статусу, місця у соціальній структурі суспільства з різних причин, в тому числі і з причин соціальних змін у самому суспільстві. Якщо переміщення індивіда здійснюється по горизонталі і не ставить його в ситуацію ломки сформованих стереотипів, то соціальна адаптація до змінених умов відбувається з позитивними характеристиками. Якщо ж при вертикальній соціальній мобільності виникають конфлікти між уже сформованими раніше ідеалами, принципами, стереотипами поведінки і новими вимогами до нього, то індивід попадає в ситуацію вибору свого ставлення до запропонованих змін. При висхідній вертикальній соціальній мобільності, коли індивід переміщається з нижчих соціальних ролей і статусів до вищих, процес соціальної адаптації відбувається без будь-яких перешкод, в противному разі, тобто при нисхідній соціальній мобільності, коли індивід втрачає набуті раніше соціальні ролі і статуси, його соціальна адаптація може набирати різних варіантів, супроводжуватися психологічною напругою, перерости у дезадаптацію або ж навіть набути ознак маргінальності, девіантності і інших негативних якостей. Слід відзначити, що соціальна мобільність будь-якої різновидності завжди ставить індивіда у нові умови, до яких він повинен адаптовуватися. Як пройде адаптаційний процес - у значній мірі залежить як від характеру і напрямку соціальної мобільності, так і від адаптаційних здібностей, адаптаційної здатності індивіда, його адаптаційного досвіду тощо.

Отже, соціалізація, соціальна мобільність і соціальна адаптація особистості - це такі соціальні процеси, які тісно переплітаються, взаємозумовлюються і детермінуються спільними обєктивними і субєктивними чинниками.

У висновках наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, сутність якого полягає у розкритті особливостей і тенденцій соціальної адаптації особистості, як іманентного процесу, в умовах пострадянського суспільства. Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити такі висновки:

трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, виявили багато суперечностей в усіх сферах життєдіяльності людини, її бутті, спонукали кожну особистість переосмислити своє місце у нових суспільних відносинах, свої ідеали, принципи тощо. Суспільство в цілому і кожна людина зокрема були поставлені перед необхідністю адаптовуватися до нових засад буття, нового суспільного устрою, нових форм власності, стереотипів поведінки, що, у свою чергу, актуалізувало дослідження проблеми соціальної адаптації особистості в умовах пострадянського суспільства;

одним із елементів суспільного буття є соціальна адаптація, що іманентна йому, адже впродовж усього розвитку суспільства, яке постійно змінюється, людина адаптовувалася до нових умов життєдіяльності, створених нею ж, набуваючи при цьому специфічного за своєю суттю адаптаційного досвіду, який у складі загального життєвого досвіду передається від покоління до покоління, поповнюючись з кожним етапом суспільного розвитку якісно новими властивостями;

основними ознаками соціально-адаптаційних процесів, що іманентні суспільному буттю є те, що в них обєктивується діяльність людини, реалізується звязок цієї діяльності з умовами її детермінації, завдяки чому розкривається сутність соціальної адаптації, її спрямованість та результативність. Соціальна адаптованість при цьому виконує функцію стабілізації соціального організму, забезпечуючи його цілісність і прогрес;

зміст поняття “соціальна адаптація” під впливом суспільного розвитку збагачується, розширюється, набуваючи при цьому різних відтінків і значень, що дає можливість розглядати його як соціально-філософську категорію, яка інтегрує у собі усі аспекти адаптаційних процесів, як компонентів складного системного соціального явища;

якщо соціальну адаптацію розглядати як системне, багаторівневе соціальне явище, то її структуру доцільніше простежувати через різні форми життєдіяльності і відповідно до цього виокремлювати такі її види: а) соціально-виробнича (професійна); б) соціально-культурна; в) соціально-побутова; г) соціально-політична; д) соціально-екологічна, які, у свою чергу, можуть мати окремі підвиди, наприклад, соціально-виробнича адаптація включає в себе: а) адаптацію молодих спеціалістів до виробничого процесу за спеціальністю; б) адаптацію до міжособистісних стосунків у трудовому колективі; в) адаптацію вихідців із села до праці на міському підприємстві та інші, які виступають темами окремих наукових досліджень;

українське пострадянське сучасне суспільство поки що залишається перехідним і перебуває у ситуації “адаптаційного неврозу”. Йому властива відсутність відчуття впевненості у “завтрашньому дні”, домінування негативних емоцій, високий рівень криміналізації суспільних і виробничих відносин, невизначеність перспектив майбутнього і, водночас, “мовчазна терпимість”, що, очевидно, зумовлюється ментальністю українського народу. В таких умовах соціальна адаптація ускладнюється ще й суперечностями в економічній, політичній, соціальній сферах життєдіяльності, що викликає незадоволеність переважної більшості членів суспільства своїм матеріальним становищем, поглибленням соціальної нерівності, неможливістю реалізувати свої громадянські права, втратою або значним пониженням звичного у минулому соціального статусу та соціальної ролі, що, у свою чергу, негативно позначається на соціально-адаптаційних процесах;

критичне оцінювання більшістю респондентів сучасного стану українського суспільства та свого життєвого рівня можна вважати показником негативних тенденцій в динаміці соціально-адаптаційних процесів, які характеризуються декількома ознаками (порівняно з 1992 роком): а) тимчасовою пристосованістю більшості респондентів до соціальних змін, “щоб вижити”; б) зростанням кількості тих, хто не може взагалі “сприйняти” нові умови життєдіяльності; в) з 1999 року спостерігається незначне збільшення респондентів, задоволених своїх життєвим рівнем - на 2,2%, що подає надії на позитивні зміни в цій динаміці;

соціальна адаптація реалізується у взаємозвязках і взаємозумовленостях з соціалізацією, соціальною мобільністю особистості та іншими соціальними процесами: чим ефективніше відбувається процес соціалізації індивіда, чим більше в наслідок соціальної мобільності задовольняються його потреби і інтереси, тим швидше і безконфліктніше він адаптується до тих змін, які відбулися в усіх сферах життєдіяльності. І, навпаки, чим швидше відбувається процес соціальної адаптації особистості до змінених умов буття, тим легше і ефективніше відбуваються процеси її соціалізації і соціальної мобільності. Теоретичні узагальнення щодо соціальної адаптації як однієї із закономірностей суспільного розвитку, тенденцій адаптаційних процесів у сучасній Україні можуть бути використані при започаткуванні подальших досліджень перспектив розвитку суспільства за умов суперечливості процесів соціальної адаптації особистості. Матеріали дисертації можуть використовуватися при читанні лекцій і проведенні семінарських занять з курсів філософії, соціології, соціальної психології, при написанні методичних рекомендацій з цих дисциплін, підручників, наукових доповідей та публікацій.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ РОБОТИ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Бондаренко О.М. Трансформаційні процеси і соціальна адаптація особистості // Перспективи. - 2001. - № 3 (15). - С.81 - 86.

2. Бондаренко О.М. Соціальна адаптація особистості: сутність і особливості // Перспективи. - 2000. - № 4 (12). - С.9 - 13.

3. Бондаренко О.М. Соціальна адаптація особистості в умовах пострадянського суспільства // Перспективи. - 2001. - № 4 ( 16 ). - С. 3 - 6.

4. Бондаренко О.М. Соціальна адаптація: сутність та її складники // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2002. - № 10 (спецвипуск). - С.23-24.

Размещено на Allbest.ru