главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Библиотека Revolution
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 



Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні

Теорія девіантної поведінки. Форми і засоби соціального контролю корекції поведінки індивідів і груп. Основні форми девіантної поведінки. Фактори, що впливають на поширення наркоманії в Україні. Аналіз рівня поширення наркоманії у південному регіоні.

Рубрика: Социология и обществознание
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 04.03.2011
Размер файла: 144,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Вплив девіантної поведінки на взаємовідносини в сім'ї
Сутність і підходи до вивчення девіантної поведінки. Поняття та форми прояву протиправної, адиктивної та суїцидальної поведінки. Характеристика ризикованої поведінки щодо зараження на ВІЛ/СНІД. Аналіз впливу девіантної поведінки на стосунки в сім’ї.
курсовая работа [52,4 K], добавлена 26.09.2010

2. Девіантна поведінка: поняття, фактори, причини
Поняття девіації і причини її виникнення. Специфіка злочинності, алкоголізму, наркоманії, проституції та суїциду як форм девіантної поведінки підлітків. Характеристика засобів і методів впливу суспільства на небажані (асоціальні) форми поводження.
реферат [30,3 K], добавлена 05.01.2012

3. Наркоманія серед підлітків та особливості роботи з ними
Поняття наркоманії та причини її виникнення. Відношення підлітків та молоді до наркотиків. Фактори та передумови розвитку підліткової наркоманії. Профілактична робота серед неповнолітніх та їхніх сімей з метою запобігання узалежненої поведінки.
курсовая работа [67,6 K], добавлена 26.09.2010

4. Мотиви споживання алкоголю в різному віці
Поняття алкоголізму як форми девіантної поведінки. Небезпека алкоголізму неповнолітніх. Дослідження А.Є. Личко і зв'язок девіантної поведінки з акцентуацією характеру. Алкоголізм в дитячому та зрілому віці. Мотиви підлітково-юнацького алкоголізму.
курсовая работа [46,3 K], добавлена 21.08.2012

5. Наркоманія як проблема суспільства
Причини виникнення та поширення наркоманії - хронічного захворювання, що викликається зловживанням наркотичними засобами. Фактори які впливають на формування наркотичної залежності. Демографічний аспект наркотизації в Україні, методи боротьби з нею.
курсовая работа [48,4 K], добавлена 02.03.2014

6. Соціальна допомога наркозалежним підліткам
Розвиток й тенденції розповсюдження наркоманії у підлітково-юнацькому віці. Соціально-психологічні чинники виникнення наркозалежної поведінки підлітків. Мотивація зловживання психоактивними речовинами. Аналіз українського протинаркотичного законодавства.
курсовая работа [24,8 K], добавлена 21.03.2014

7. Загальна соціологія
Історичний розвиток наркоманії як соціального явища. Чинники, які призводять до наркоманії. Розвиток злочинності як наслідок вживання наркотиків. Патологічний вплив на організм. Наркотики, які використовують для виготовлення лікувальних препаратів.
реферат [24,0 K], добавлена 30.03.2011

8. Алкоголізм і наркоманія як соціально-педагогічна проблема
Види збуджуючих і наркотичних речовин. Характеристика поведінки і наслідків наркотично залежних підлітків. Профілактика наркоманії серед дітей та молоді. Причини алкоголізму. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми, що схильні до вживання алкоголю.
курсовая работа [82,8 K], добавлена 17.04.2008

9. Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки
Релігія як духовний і суспільно-історичний феномен, її походження та форми. Соціальні функції релігії в сучасному суспільстві. Характеристика та соціологічний аналіз релігійного відродження в інших країнах світу. Феномен релігійного ренесансу в Україні.
дипломная работа [127,2 K], добавлена 31.05.2010

10. Процес попередження адиктивної поведінки дітей і підлітків
Особливості залежності від наркогенних речовин. Фактори, які впливають на початок уживання наркотиків. Профілактика адиктивної поведінки. Практика впровадження методів профілактики наркозалежності. Профілактика наркотизму як соціальна технологія.
курсовая работа [70,9 K], добавлена 18.05.2009


Другие документы, подобные Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні


82

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теорія девіантної поведінки
  • 1.1 Історія девіантної поведінки
  • 1.2 Поняття "норми" і його зв'язок з девіантною поведінкою
  • 1.3 Форми і засоби соціального контролю корекції поведінки індивідів і груп
  • Розділ 2. Основні форми девіантної поведінки
  • 2.1 Злочинність
  • 2.2 Алкоголізм
  • 2.3 Наркоманія
  • 2.4 Суїцид
  • 2.5 Проституція
  • Розділ 3. Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні
  • 3.1 Фактори, що впливають на поширення наркоманії в Україні
  • 3.2 Аналіз рівня поширення наркоманії у південному регіоні України
  • 3.3 Порівняльний аналіз епідеміологічної ситуації поширення наркотиків у Харківському регіоні та в Україні в цілому
  • Висновок
  • Список використаної літератури
  • Аннотация
  • Annotation
  • Анотація

Вступ

Тенденція до відхилення від загальноприйнятих правил поведінки має давню історію, вона з'явилася одночасно з зародженням людства. Уже тоді суспільство ставило на її шляху якісь перешкоди, що утримували людей від учинків, що суперечать уявленням людей про правила поведінки. Спочатку такими обмеженнями стали міфи і заборони - табу. Надалі поняття про дозволене і недозволене змінювалися, складалися інші правила. Тривалий час визначені правила встановлювала релігія. Поступово, у міру розвитку людського суспільства, стали формуватися і більш стійкі правові, моральні позиції людей стосовно девіантної поведінки.

Практично все життя будь-якого суспільства характеризується наявністю відхилень. Відхилення, або як вони називаються науковим терміном - девіації присутні в кожній соціальній системі.

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбала в останні роки масовий характер і поставила цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Динамізм соціальних процесів у період трансформації, кризова ситуація в багатьох сферах громадського життя, аномічний стан українського суспільства, неминуче приводять до збільшення девіацій, що проявляються в поведінкових формах, що відхиляються від норм. Поряд з ростом позитивних девіацій (політична активність населення, економічна заповзятливість, наукова і художня творчість) підсилюються девіації негативні - насильницька і корислива злочинність, алкоголізація і наркотизація населення, підліткова делінквентність, аморальність. Зростає соціальна незахищеність громадян. У цих умовах об'єктивно підвищується попит на наукові дослідження девіацій, їхніх форм, структури, динаміки взаємозв'язків.

Об'єктом даного дослідження є українське суспільство.

Предметом дослідження - девіантна поведінка та її форми.

Мета - вивчення девіантної поведінки, її конкретних форм та їх особливостей.

Досягнення мети припускатиме рішення наступних задач:

· теоретико-методологічний аналіз девіантної поведінки;

· аналіз конкретних форм девіантної поведінки (злочинність, алкоголізм, наркоманія, суїцид, проституція);

· вивчення проблеми молодіжної наркоманії в Україні.

Робота складається з 3 розділів. В першому розділі розкриваються теоретичні основи девіантної поведінки. В другому міститься аналіз форм девіантної поведінки (наркоманія, злочинність, проституція, суїцид). В третьому розділі - соціологічний аналіз поширеності молодіжної наркоманії в Україні і харківському регіоні

В емпіричній частині роботи був використаний аналіз даних соціологічних досліджень (Державного Центру соціальних служб для молоді).

Розділ 1. Теорія девіантної поведінки

1.1 Історія девіантної поведінки

За всіх часів суспільство намагалося придушувати, позбуватися небажаних форм людської життєдіяльності і їхніх носіїв. Методи і засоби визначалися соціально-економічними відносинами, суспільною свідомістю, інтересами правлячої еліти. Проблеми соціального "лиха" завжди привертали увагу вчених. Філософи і юристи, медики і педагоги, психологи і біологи розглядали й оцінювали різні види соціальної патології: злочинність, пияцтво й алкоголізм, наркотизм, проституцію, самогубства і т.п. У становленні соціології як науки дослідження негативних явищ (Г. Тард і Э. Дюркгейм, А. Кетле і Г. Зиммель, П. Сорокін і Р. Мертон) зіграло свою роль.

У надрах соціології зародилася і сформувалася спеціальна (приватна) соціологічна теорія - соціологія девіантної поведінки і соціального контролю. Саме під такою назвою функціонує один з 40 дослідницьких комітетів Міжнародної соціологічної асоціації. У джерел соціології девіантної поведінки стояв Э. Дюркгейм, а конституюванню в якості самостійного наукового напрямку вона зобов'язана - насамперед Р. Мертону й А. Коэну. [6]

У колишньому СРСР поведінка, що відхиляється, тривалий час вивчався переважно в рамках спеціальних дисциплін: кримінології, наркології, суїцидології і т.п. Соціологічні дослідження почали в Ленінграді наприкінці 60-х - початку 70-х рр. В.С. Афанасьєв, А.Г. Здравомислов, И.В. Маточкін, Я.И. Гилинський. У розвитку і інституалізації соціології девіантної поведінки велика заслуга належить академікові В.Н. Кудрявцеву.

Безумовною заслугою Я.И. Гилинського є правильне визначення перспективних напрямків розвитку соціології девіантної поведінки. Необхідно, відзначав він, по-перше, подальша "фундаменталізація", розгляд об'єкта соціології девіантної поведінки як моменту єдиного світового процесу саморуху матерії; по-друге, вивчення соціальних девіацій у кризові, бифуркаційні періоди, коли від співвідношення різних форм негативних і позитивних девіацій залежить майбутнє.

Спробуємо розглянути девіантну поведінку на основі соціосинергетічної парадигми. Вивчення взаємодії особистісної і надіндивідуальної свідомості дозволяє сьогодні показати вплив соціальних девіацій на суспільний розвиток у повному обсязі. Цьому сприяє і наробітку в області західної соціальної психології. Мається багато теорій, що пояснюють появу і сутність девіацій. Досить повне представлення про них дає, зокрема, робота Н. Смелзера. На жаль, поза полем зору американського соціолога залишився соціально-психологічний підхід.

Соціально-психологічний підхід найбільш переконливо представлений у концепції соціальних відхилень Р. Харре і теорії поведінки добровільного ризику С. Лінга. Названі дослідження пояснюють причини появи девіантної поведінки через вивчення психологічного стану девіанта з урахуванням зміни його положення в системі соціально-політичних координат. Соціально-психологічний підхід дозволяє заглянути в глибинні причини, що впливають на появу девіантної поведінки, скласти більш об'єктивне представлення про механізм соціальної еволюції, тому що намагається пояснити: [2]

а) чому девіантна поведінка найчастіше з боку зовнішнього спостерігача з'являється як акт агресії;

б) чому в сучасних умовах усе більше людей устають на шлях навмисного ризику, невід'ємного атрибута будь-який девіації;

в) як відхиляється поведінка - з'являється "з середини", не з боку зовнішнього спостерігача, а суб'єкта девіацій, який ціннісний зміст останній знаходить у такій нестандартній формі поведінки.

Дослідження соціальних психологів підводять до висновку: девіантна і нормативна поведінка - дві рівноцінні складові соціально-рольової поведінки. Девіантна поведінка - результат складної взаємодії процесів, що відбуваються в суспільстві і свідомості людини. Девіації спрямовані на подолання фрустрації - перешкоди, що встали на шляху досягнення мети, і виявляються через соціально значимі дії. Будь-яка девіантна поведінка припускає не тільки прагнення зруйнувати або змістити фрустируючий блок, але і концентрацію енергії (фізичної і психічної), необхідної для здійснення цього задуму. Антифрустируюча дія завжди супроводжується визначеною часткою ризику, але не обов'язково носить руйнівний характер. [6]

Варто розрізняти два види девіантної поведінки: творчої і руйнівної спрямованості. Основним критерієм визначення характеру девіантної поведінки є не форма його реалізації, зокрема наявність атрибута насильства, а рівень справедливості перерозподілу джерел поповнення життєвої енергії. Агресивний вид девіацій як у прямій, так і в зміщеній формі націлений на подолання фрустрації шляхом неадекватного в сформованій ситуації перерозподілу соціальних благ, досягнення мети без врахування інтересів оточуючих людей, несправедливе рішення проблеми на користь однієї з взаємодіючих сторін за рахунок погіршення адаптаційних умов іншої. Агресивний характер поведінки обумовлюється не тільки вихованням, але і характером поведінки взаємодіючої сторони. Зміщений вид агресії свідчить про недостатній для подолання фрустрації енергетичному потенціалі людини.

Девіантна поведінка деструктивної спрямованості - здійснення людиною або групою людей соціальних дій, що відхиляються від домінуючих у соціумі (окремій соціальній групі, страті) соціокультурних чекань і норм, загальноприйнятих правил виконання соціальних ролей, що тягнуть за собою стримування темпів розвитку суспільства: руйнування енергетичного потенціалу окремих особистостей і суспільства в цілому. Руйнівну (асоціальну) девіацію не можна ототожнювати тільки зі злочинністю.

Творчі девіації (соціальні інновації, нововведення) - це соціально значимі в діях людини відхилення від загальновизнаних норм поведінки, що визначають найбільш прогресивний в енергетичному, а значить і адаптаційному плані, вектор еволюційного розвитку суспільства. Оскільки будь-яка девіація спочатку зароджується на рівні свідомості окремої людини і через його дії проводиться в життя, то цим ще раз підтверджується, що першопричиною соціальної еволюції, активною руйнівною силою її є людина, точніше внутріособистістний конфлікт, що виникає в процесі вибору їм тієї або іншої форми соціально-рольової поведінки.

Кожна девіація містить у собі руйнівного і творчого початку, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивними девіаціями є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі. Творча девіація повинна розглядатися як зовсім нормальне явище в житті будь-якого суспільства, тому що навіть самий досконалий закон не в змозі врахувати всього різноманіття життєвих ситуацій. Ступінь досконалості закону відносна, оскільки суспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила, норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізації і соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функцію соціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація - за функцію соціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов. Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб. [4]

У випадку, якщо той або інший вид девіації здобуває стійкий характер, стає нормою поведінки для багатьох людей, суспільство зобов'язане переглянути принципи, що стимулюють "порушення правил" або провести переоцінку соціальних норм. В останньому випадку поведінка, що вважалася девіантною, оцінюється як нова норма. Для того щоб деструктивна девіація не одержувала широкого поширення, необхідно:

а) розширювати доступ до законних способів досягнення успіху і просування по соціальним сходам;

б) дотримувати соціальну рівність перед законом;

в) постійно удосконалювати саме законодавство, приводити його у відповідність з новими соціальними реаліями;

г) прагнути до адекватності злочину і покарання.

Усе це в сукупності дозволить знизити соціальну напругу в суспільстві, зменшити його криміналізацію. Тільки при виконанні перерахованих вище вимог суспільство має право називатися правовим і демократичним.

Оскільки будь-яка девіантна поведінка - це відхилення від загальновизнаної, неодноразово перевіреною практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик - сторони однієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику - свого роду границя, риса, що розділяє хаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим менше ризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.

Особливість сьогоднішнього часу - зростання числа осіб, змушених ризикувати, тому що ускладнення соціальної реальності збільшує кількість невідомих ситуацій. Сучасні розробки в області соціальної психології свідчать, що девіантна поведінка усе більше у своїй основі стає раціональною. Основна відмінність девіантів, що свідомо йдуть на ризик, від авантюристів - опора на професіоналізм, віра не в долю і випадок, а в знання й усвідомлений вибір - творчу інтуїцію. Саме цілераціональні дії індивідів визначають соціальний розвиток. Можна припустити, що в умовах стабільного суспільства для суб'єкта дії цінністю є навмисний ризик як процес (психологічна сторона дії); в умовах розбалансованого - навмисний ризик як ціль (енергетична і соціальна сторона дії). На етапі народження інновації велике значення має професіоналізм і знання девіанта, здатність до концентрації психічної енергії, на етапі її реалізації - його біологічний потенціал інформаційно-енергетичний код, темперамент і характер. [36]

Девіантна поведінка, що супроводжується ризиком, сприяє самоактуалізації, самореалізації і самоствердженню особистості. Останнє є найважливішою психологічною причиною, що пояснює бажання людей відповісти на виклик швидко мінливої соціальної реальності. Девіантно-ролевий різновид соціальної поведінки нерозривно зв'язаний з аддикцією, із внутріособистісним конфліктом. Аддикція в загальному значенні слова - прагнення піти від стану внутрішнього психологічного дискомфорту, змінити свій психічний стан, що характеризується внутрішньою боротьбою.

Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не мають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії, чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважають загальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру, змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усе це неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.

Основні причини мотиваційних конфліктів, витиснутих у підсвідомість, визначаються в даний час не інстинктивними, а соціальними факторами. За даними інституту Бєхтєрєва, тільки 15 % мотиваційних конфліктів мають сексуальну основу, інші - соціальні джерела. Тверде регулювання каналів соціальної мобільності, блокування соціальних "ліфтів", що сприяють перетворенню психічної енергії в соціальну, приводять до посилення напруги системи (системна напруга, відповідно до термінології Р. Мертона) і, як наслідок, до збільшення числа девіантів, латентного формування нової соціальної стратифікації, до переписування сценарію соціально-рольових інтеракцій. Відносини социально-оріентированого "me" (соціальна роль) і імпульсивно-творчого "l" (енергетичний потенціал) у ході девіантної поведінки і мінливої соціальної ідентифікації гармонізуються. Якщо індивідуальна девіація націлена на самоствердження особистості, переосмислення нею власної самоідентифікації, то колективна девіація - на суспільне (нехай і в рамках спочатку неформальної групи) визнання нової самоідентифікації особистості іншими людьми. [6]

Форма відповідної реакції суспільства на той або інший вид девіації повинна залежати від того, які (по ступені суспільства) соціальні норми порушуються: загальнолюдські, расові, класові, групові й ін.

Можна виділити наступні залежності:

Чим більш високий рівень (по ступені суспільства) соціальних норм порушується, тим більше рішучими повинні бути дії держави. Найвища цінність - природні права людини.

Чим більш низький рівень соціальних норм порушується, тим більш увага повинна приділятися на неформальним мірам соціального контролю (соціальна винагорода або осудження, переконання і т.д.)

Чим складніше соціальна структура суспільства, тим багатоманітніше повинні бути форми соціального контролю.

Чим більш низький рівень соціальних норм порушується людиною, тим більш терпимою повинна бути реакція на його дії.

Чим демократичніше суспільство, тим більше акцент повинний робитися не на зовнішній соціальний, а на внутрішній особистісний самоконтроль.

Підкреслимо ще раз, девіантно - рольова поведінка - природна реакція людини на виникаюче в суспільстві протиріччя між соціальною метою і соціальними нормами її досягнення. Творчі девіації виконують найважливіші позитивні соціальні функції. Вони необхідні, щоб суспільство було гнучким і готовим до змін. Девіантна і нормативна поведінка - два рівноцінні складові соціально-рольової поведінки. Для нормального протікання соціогенеза (що розуміється в широкому змісті,) девіантно - рольова поведінка людини має не менше значення, чим його нормативно-рольова поведінка.

Наука про злочинність і її причини сформувалася в другій половині XIX століття й одержала назву кримінологія. Якийсь час її називали також карною етиологією, карною соціологією або біологією - у залежності від того, фахівцями яких наук були вчені, що вивчали злочинність.

Варто помітити, що ті або інші кримінологічні концепції, а точніше, погляди на злочинність висловлювалися і значно раніш мислителями. Перші теоретичні побудови в цій області ми знаходимо ще в Платона й Аристотеля. Велика увага проблемі злочинності приділяли такі мислителі XVIII століття, як Беккарія, Бентам, Вольтер, Гельвецій, Гольбах, Дідро, Локк, Монтеск'є й інші. Вони бачили причини злочинності в соціальній невпорядкованості суспільства і поганому вихованні громадян і пропонували законодавцям зм'якшити репресії і приділяти більшу увагу запобіжним заходам.

Про злочинність і її причини міркували соціалісти-утопісти.Т. Мор бачив можливість її подолання в перебудові суспільства на соціалістичних початках.Ж. Мельє, викриваючи злочинну діяльність значної частини католицького духівництва, призивав до ліквідації суспільства, заснованого на пануванні приватної власності. Причини злочинності він бачив, насамперед, у нерівності людей, що породжує низинні почуття, і в існуванні паразитуючих елементів - багатих ледарів. Мореллі також думав, що людина стає злочинцем унаслідок неправильної організації суспільства, і бачив джерело всіх зол у приватній власності.А. Сен-Симон, Ш. Фур'є затверджували, що злочинність витікає з самої природи приватновласницького суспільства, заснованого на експлуатації і гнобленні людей, і вказували на безрезультатність боротьби зі злочинністю за допомогою одних лише карних покарань. На подібних позиціях стояв і Р. Оуэн. Для всіх соціалістів-утопістів характерно, що вони не обвинувачували самої людини, що стала на злочинний шлях, а вбачали причини злочинної поведінки в порочній організації суспільства, заснованого на приватній власності й експлуатації людей. [27]

Такі ж ідеї розвивали Ж.П. Марат і А.Н. Радищев. Марат намагався доглянути джерела злочинності в порядках суспільства, що складається з “знехтуваних рабів і господ, що велять”. А.Н. Радищев також зв'язував характеристику стану злочинності із суспільним ладом держави і з історичними змінами, що відбуваються в суспільстві. Ми вправі вважати його і засновником карної статистики в Росії, тому що він поставив як державну задачу систематичний облік чинених злочинів.

А.И. Герцен думав, що злочинність як явище громадського життя підлегла загальному законові причинності і порозумівається зовнішніми умовами життя людей. Він додавав, зокрема, велике значення економічному становищу населення, таким факторам, як соціальна нерівність і убогість, і відзначав, що буржуазне суспільство не здатне ліквідувати ні причини, що породжують злочинність, ні самі злочини.

Розглянемо спеціальні теорії про природу злочинності і її причини, що розроблялися в області соціальних наук.

Історія розвитку навчань про природу злочинності - це в основному історія боротьби двох напрямків. Представники одного з них досліджували злочинність як соціальне явище, представники іншого - як явище біологічне. Відомі спроби з'єднання двох напрямків в одне - природне, на рівні розвитку науки свого часу.

Велику роль у розвитку буржуазної кримінологічної думки зіграла так звана антропологічна школа карного права, засновником якої був італійський психіатр Чезаре Ломброзо (1835-1909). Ім'я його давно вже стало загальним, як і терміни “ ломброзіанство “ і “ неоломброзианство". Філософською основою його теорії з'явився позитивізм, з'єднаний із соціал-дарвиністськими ідеями. Злочин, по Ломброзо, - явище настільки ж природне і необхідне, як народження і смерть людини, як зачаття і хвороби, зокрема психічні. Походження злочинності - біологічне. Також у наслідку він визнавав, що в тім або іншому ступені злочинність зв'язана і з середовищем. Ломброзо затверджував, що існують “ природжені “ злочинці; вони мають специфічні антропологічні, фізіологічні і психологічні ознаки і складають до 35 відсотків усіх злочинців. Ломброзо намагався описати характерний вигляд такого злочинця шляхом вимірів черепа, росту, ваги, виявлення аномалій будівлі тіла і т.п. На цій підставі він прийшов, наприклад, до дивовижного висновку про “ природжену злочинність “ ряду діячів французької буржуазної революції, Паризької комуни і представників I Інтернаціоналу. Пізніше Ломброзо, керуючись тими ж вихідними положеннями, назвав ще 16 груп факторів, що нібито впливають на злочинність, досить різноманітних і в значній мірі непорівнянних (сюди входили метеорологічні, географічні, економічні й інші дані, а також расові ознаки). Система мір попередження злочинів, по Ломброзо, містила в собі лікування, довічну ізоляцію і пряме фізичне знищення “ природжених “ злочинців. Безсумнівно, тут були закладені основи для впровадження в практику людиноненависницьких мір, що одержали державне визнання при фашизмі. [21]

У наступний час популярність біологічних теорій злочинності помітно упала. Проте, пояснення злочинності тільки або головним чином біологічними причинами продовжує існувати, хоча й у модернізованому виді, з урахуванням розвитку природних наук. Чим же викликана живучість біологічних теорій у даній області?

Насамперед, це пояснюється недостатньою вивченістю мотиваційної сторони вчинків людини, глибинних процесів формування її особистості. Справді, іноді дуже важко буває зрозуміти причини антигромадської поведінки тієї або іншої особи, особливо якщо це зв'язано з проявами невиправданої жорстокості. До того ж ще і сьогодні злочин - порушення закону, установленого людьми, - нерідко змішують з поведінкою, обумовленим розладом психіки людини, її хворобливими станом, коли вже неправомірно говорити про злочин у власному змісті слова. Нарешті, успіхи біологічних наук, медицини і генетики породжують у широких шарів населення надії на те, що ці науки допоможуть людям перебороти ті негативні явища - злочинність, алкоголізм, неврози і т.п., - з якими поки ще не справилися суспільні науки і соціальна практика, що спирається на них.

Головна причина живучості біологічних теорій у буржуазному суспільстві полягає в тому, що воно ідеологічно зацікавлено в ідеї спадкоємної схильності людини до злочинів. Адже це дозволяє пояснити всі пороки експлуататорської системи тим, що злочинність, закладена нібито в природі людини, вічна. Біологічні теорії в чистому виді взагалі “ знімають “ соціальну характеристику злочинності, її причин і мір боротьби з нею і тим самим виправдують капіталізм.

В даний час біологічні теорії девіантної поведінки здебільшого сполучаться із соціологічними, культурологічними, психологічними або іншими поясненнями. Вкажемо в цьому зв'язку на деякі основні навчання про причини злочинності, що одержали в даний час достатнє широке поширення.

Чимале число прихильників має теорія спадкоємного нахилу до девіантної поведінки (О. Кинберг, О. Ланге, Е. Гейер, Ж. Пинатель, А. Штумпль і інші). Деякі з них - юристи, інші - медики. Вони думають, що, оскільки в спадщину передаються багато психічних властивостей, це характерно і для схильності до відхилень у поводженні.

Різновидом даної теорії є концепція конституціонального нахилу до злочину. Німецькому психіатрові Э. Кречмеру належить ідея про зв'язок між фізичною конституцією людини, психічним складом і типом поведінки. Він поділяв людей по цих ознаках, затверджуючи, наприклад, що атлетично складені люди можуть бути схильні до тяжких насильницьких злочинів.

Теорія ендокринного нахилу людини до злочину (Ди Туллио, Р. Фунес і інші) зводиться до визнання основною причиною злочинної поведінки наявності аномалій у залозах внутрішньої секреції.

Відомою популярністю користується психоаналітична теорія З. Фрейда і його послідовників. Фрейд розглядав злочин як прояв уроджених, глибоко закладених у психіці людини несвідомих інстинктів і потягів, головним чином сексуального характеру, а також страху смерті. Людина, таким чином, виступала у відриві від реальних умов свого соціального буття. [6]

Заслуговують на увагу дослідження французьких учених П. Дюпати і Ж.-П. Бриссо, що бачили причини девіантної поведінки в пороках соціального життя, у політичній і економічній нерівності людей. Аналізуючи статистичні дані, Дюпати прийшов до висновку, що число щорічно вчинених злочинів повинно бути завжди приблизно однаковим, оскільки існують загальні і постійні причини девіантної поведінки. Цей висновок з'явився передоднем соціальних теорій про вічність злочинності, що були розвиті наприкінці XIX - початку ХХ століття Э. Дюркгеймом, Н.Д. Сергеєвським, а в сучасний період - П. Сооїсом, М. Клайнердом і іншими. Найбільш чітко думка про вічність злочинності як соціального явища виразив французький соціолог Э. Дюркгейм, що вважав, що не можна представити суспільство без злочинів; вони, на його думку, є елементом будь-якого здорового суспільства.

Э. Дюркгейм затверджував, що девіація відіграє функціональну роль у суспільстві, оскільки девіація і покарання девіанта сприяють усвідомленню границь того, що вважається припустимою поведінкою, і виконує роль факторів, що спонукують людей підтвердити свою прихильність моральному порядку суспільства. Дюркгейму належить ідея аномії - суспільного стану, що характеризується розкладанням системи цінностей, обумовленим кризою всього суспільства і його соціальних інститутів, протиріччям між проголошеними цілями і неможливістю їхньої реалізації для більшості. Люди виявляють, що їм важко координувати свою поведінку відповідно до норм, що в даний момент стають слабкими, неясними або суперечливими. У періоди швидких суспільних змін люди перестають розуміти, чого чекає від них суспільство, і випробують труднощі в узгодженні своїх учинків з діючими нормами. "Старі норми" вже не вважаються підходящими, а нові, що зароджуються норми ще занадто мрячні і не чітко сформульовані, щоб служити ефективними і значимими орієнтирами в поведінці. У такі періоди можна чекати різкого зростання кількості випадків девіації.

Піддаючи критиці антропологічні теорії, багато представників соціологічної теорії злочинності призивали до соціальних реформ, однак, характеризуючи причини злочинності, вони не змогли виділити най головніше серед безлічі економічних, культурних, географічних, кліматичних і інших факторів. Соціальні причини злочинності не зв'язувалися ними з основними закономірностями розвитку суспільства, із суспільними відносинами.

Американський соціолог Роберт Мертон спробував застосувати поняття аномії і соціальної солідарності Дюркгейма при аналізі соціальної дійсності у США. Для більшості американців, життєвий успіх особливо виражений у матеріальних благах, перетворився в культурно визнану мету. При цьому тільки визначені фактори, наприклад, гарна освіта і високооплачувана робота, одержали схвалення, як засоби до досягнення успіху. Ніякої проблеми не було б, якби всі американські громадяни мали однаковий доступ до засобів досягнення матеріального успіху в житті. Але біднякам і представникам національних меншостей часто доступні лише більш низькі рівні утворення й убогі економічні ресурси. Якщо ж вони інтерналізували цілі, що полягають у матеріальному успіху (а це відноситься не до всіх індивідів), сильні обмеження можуть штовхнути їх до нонконформізму і здійснення не традиційних учинків, тому що вони не в змозі досягти загальновизнаних цілей законними засобами. Вони намагаються домогтися престижної мети будь-якими засобами, в тому числі порочними і злочинними. [14]

Суспільство з твердою класовою або кастовою структурою може не давати усім своїм членам рівних шансів висунутися, але в той же час вихваляти багатство; так було у феодальних суспільствах середньовіччя. Тільки тоді, коли суспільство проголошує загальні символи успіху для всього населення, обмежуючи при цьому доступ безлічі людей до визнаних засобів досягнення таких символів, створюються умови для антигромадської поведінки. Мертон виділив 5 реакцій на ділему мети - засобу, 4 з яких являють собою девіантні адаптації до умов аномії.

Конформізм має місце, коли члени суспільства приймають як культурні цілі досягнення матеріального успіху, а також затверджені суспільством засоби для їхнього досягнення. Подібна поведінка складає опору стабільного суспільства.

Інновація спостерігається, коли індивіди твердо дотримуються культурно встановлених цілей, але відкидають схвалені суспільством засоби їхнього досягнення. Такі люди здатні торгувати наркотиками, підробляти чеки, шахраювати, привласнювати чуже майно, красти, брати участь у крадіжках зі зломом і в розбійних пограбуваннях або займатися проституцією, вимаганням і купувати символи успіху.

Ритуалізм має місце, коли члени суспільства відкидають культурні цілі або принижують їхня значимість, але при цьому механічно використовують схвалені суспільством засобу для досягнення таких ціліше. Наприклад, мети організації перестають бути важливими для багатьох ревних бюрократів, однак вони культивують засоби як самоціль, фетишизуючи правила і паперову тяганину.

Ретритизм полягає в тому, що індивіди не визнають і культурні цілі і законні засоби і їхнього досягнення, нічого не пропонуючи в замін. Наприклад, алкоголіки, наркомани, бурлаки і занепалі люди стають ізгоями у власному суспільстві; "вони живуть у суспільстві, але не належать до нього".

Бунт полягає в тому, що бунтарі відкидають культурні цілі суспільства і засоби їхнього досягнення, але при цьому заміняють їх новими нормами. Такі індивіди поривають зі своїм соціальним оточенням і включаються в нові групи з новими ідеологіями, наприклад, радикальний суспільний рух.

Типи індивідуальної адаптації Мертона характеризують рольову поведінку, а не типи особистості. Людина може переходити від одного типу адаптації до іншого.

Представники соціологічної школи в кримінології звичайно дотримували двох - або тричленної класифікації причин (чинників) злочинності. Ці фактори поділялися на індивідуальні (стать, вік, раса і т.д.); фізичні (географічне середовище, час року, клімат і т.д.); соціальні у власному змісті слова (безробіття, рівень цін на продукти, заробітна плата, споживання алкоголю і т.д.). Характерно, що мова завжди йшла про злочинність незаможних класів. У теорії факторів, що стала методологічною основою соціологічних теорій, вигадливо сполучилися несумісні і непорівнянні поняття. В одному ряді знаходилися явища дійсно істотні і явища, що роблять на злочинність незначний вплив. Один з видних американських учених, Э. Сатерленд, автор теорії “ диференціальної асоціації “, назвав теорію факторів “ каталогом непорівнянних цінностей “.

Про теорію Сатерленда варто сказати докладніше. Він розрізняв фактори, що характеризують соціальні процеси, Сатерленд приходив до висновку про існування “диференціальної асоціації", під якою він розумів прийняття особистістю одних цінностей і заперечення інших. Особливу популярність він придбав у зв'язку з аналізом злочинності “ білих комірців", тобто представників буржуазного класу. Спроби увічнити злочинність, зв'язавши її безпосередньо з науково-технічною революцією, з розвитком суспільства, антиісторичні по своїй істоті. Подібне тлумачення західними вченими наслідків науково-технічної революції ще більш загострило теоретичну різноголосицю по проблемі злочинності. Нерідкі твердження, що треба відмовитися від вироблення загальної концепції причин злочинності. Американські соціологи Р. Мертон і Д. Белл, наприклад, вважають, що при вивченні причин злочинності варто обмежуватися дослідженням поводження індивідів або, у крайньому випадку, невеликих груп.Э. Сатерленд думав, що можна вивчати лише причини окремих злочинів. Найбільше чітко дану концепцію виразив Г. Манхейм: “ прийшов час взагалі відмовитися від пошуків причин злочинності". Зі сказаного видно, що як біологічні, так і соціологічні теорії в інтерпретації багатьох західних теоретиків ведуть, у кінцевому рахунку, до примирення з думкою про увічнення злочинності і не обіцяють людству ніяких перспектив у боротьбі з нею. [8]

молодіжна наркоманія девіантний україна

1.2 Поняття "норми" і його зв'язок з девіантною поведінкою

Соціальна норма визначає історично сформовану у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимої (дозволеної або обов'язкової) поведінки, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного або перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи "природними", або недостатньо адекватні їм, або вступають у протиріччя через відображення об'єктивних закономірностей. У такому випадку аномальною стає "норма", "нормальні" відхилення від неї.

От чому відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних або реакційних стандартів поведінки. Це - соціальна творчість: наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні - дисфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи з часом її основи. Це - соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид. [7]

Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні "нормативні субкультури" (від наукових співтовариств і художньої "богеми" до співтовариств наркоманів і злочинців).

Збереження негативних явищ свідчить про наявність історичних передумов, об'єктивних і суб'єктивних умов, про суперечливість суспільного розвитку, де тісно переплелися як труднощі становлення способу життя, так і деформації економічних, соціальних, політичних і духовних процесів.

Девіантна поведінка “ по-перше, існує по тому, що нова соціальна система виникає не на порожньому місці, а виростає з ряду елементів колишньої, зруйнованої системи - чи йде мова про людей або про елементи продуктивних сил, духовної або матеріальної культури.

По-друге, процес розвитку самої нової соціальної системи звичайно нерівномірний, а це породжує диспропорції в співвідношенні деяких з її елементів і приводить до відставання деяких з них і тим або іншим дефектам функціонування.

По-третє, може спостерігатися неповна адаптація системи, що розвивається, до зовнішніх і внутрішніх умов її існування. Говорячи іншими словами, соціальний, культурний або технічний розвиток може часом не поспівати за знову виникаючими суспільними, духовними або економічними потребами.

По-четверте, не можна скидати з рахунків випадкові події. Усе це в сукупності і служить конкретним джерелом девіації". Кудрявцев В.Н. Исследовательская проблема - социальные отклонения // Социол. исслед. 1983. № 2

Говорячи про девіантну поведінку, соціологи виходять з того, що вона являє собою “соціальне явище”, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам)". Гилинский Я.И. Соц-гия девиантного поведения как специальная социологическая теория. // Соц.исслед. 1991 № 4

Що ж є причиною такої поведінки?

Вона опосередковується головним чином економічними відносинами. Однак антигромадська поведінка не знаходиться в прямій залежності від їхнього стану. Взаємозв'язок тут більш складній і багатоплановій. Але про те, що вона існує в прямої залежності від їхнього стану, говорить вся історія розвитку суспільства.

Але основне, що ми не повинні упускати з виду, це існування різних форм соціальної нерівності. Як показує життєва практика, ті або інші форми нерівності продовжують існувати, причому викликані вони не реально обумовленими розходженнями, а деформованими суспільними відносинами: приналежністю до влади, причетністю до тіньової економіки, що, по підрахунках одних фахівців, має фінансовий капітал у 70-90 млрд. руб. у рік, інші називають цифру в 100-150 млрд. руб., а треті доводять, що, якщо врахувати паразитування на всіх недоглядах і промахах, її “ціна" складе не менш 300-350 млрд. руб. (у цінах 1990 р.).

Загострення протиріч між фізичним і розумовим, кваліфікованим і некваліфікованим, престижною і не престижною працею створює передумову для аморальної поведінки людей. Звичайно, це не означає, що некваліфікована праця прямо і безпосередньо спричиняє відхилення. І серед трудівників низької кваліфікації переважна більшість живе з почуттям громадського обов'язку, відповідальності. Разом з тим кримінологічні дослідження фіксують тісний взаємозв'язок між змістом праці і злочинною поведінкою. Осіб з високою виробничою кваліфікацією серед злочинців у 6 разів менше, ніж працівників цієї кваліфікації в загальній структурі населення. Так, у найбільш розвитому індустріальному й урбанізованому регіоні злочинна активність осіб, що виконують роботу вручну, перевищує відповідний показник для тих, хто трудиться за допомогою машин і механізмів, у 3,2 рази, а для зайнятих ремонтом і накладкою - 26 разів.

За даними С.И. Плаксія, молоді люди, зайняті некваліфікованою, фізично важкою працею, у 3 рази частіше допускають порушення трудової дисципліни, серед них у 4,2 рази більше частка споживаючі спиртні напої щотижня, чим серед їхніх однолітків високої кваліфікації. Зв'язок між змістом праці й антигромадською поведінкою, звичайно, не прямий. Він опосередкований психологічним і моральним станом, що відбиває протиріччя між потребами працівника й обставинами його виробничої ситуації.

Джерелом виникаючих антигромадських відхилень є розбіжність реального процесу розвитку суспільства і здійснення людьми права на пошук і ризик. Очевидно, що 130 тис. засуджених за господарські злочини (1991 р.) являють собою складний конгломерат спонукальних мотивів: від бажання допомогти в рішенні економічних проблем до користі і корисливості.

Не менш важливим джерелом цих відхилень є дефіцитність і деформованість економіки, що ображають і принижують людей, їхнє достоїнство, що приносять величезні збитки. Наприклад, при транспортуванні і збереженні губиться 1/3 овочів і фруктів, ще 13% - у торгівлі.

Споживчий дефіцит створює умови не тільки для аморальних, але і для злочинних дій - спекуляції, розкрадань, зловживань службовим становищем заради одержання тих або інших матеріальних вигод, хабарництва.

При аналізі умов і причин відхилень не можна скидати з рахунка протиріччя інтересів різних шарів і груп трудящих. Сучасне суспільство не вільне від загострень і зіткнень інтересів, що можуть виникати в процесі взаємодії окремих підприємств, галузей народного господарства і суспільства в цілому.

Несвоєчасне і неадекватне вирішення подібних протиріч накладає визначений відбиток на свідомість і поведінку людей. На ґрунті зневаги державними інтересами виростає розрив між словом і справою, соціальна апатія. Переживаючи безгосподарність, махінації, приписки, байдужність керівництва до матеріальних цінностей, люди починають пасивно відноситися до закликів, шукають шляхи полегшити свою працю за рахунок суспільства. Джерелом негативних явищ стають помилки і перекручення в керуванні, порушення законності, принципів демократії і справедливості. [25]

Розглядаючи девіантну поведінку не можна обійти питання про соціальну спадковість. Спадковість, як відомо, не обмежується рамками біологічних процесів, поширюється на багато інші, у тому числі і на соціальні. Із соціальною спадковістю зв'язане відтворення як позитивних, так і негативних сторін способу життя людей. Механізм соціального спадкування не позбавлений протиріч. Одне з них полягає в тім, що предметом спадкування стає не тільки нормальний, але і порочний життєвий досвід, що за допомогою соціальної інформації передається від покоління до покоління.

Як відзначав Л.М. Архангельський, моральні колізії можна розділити на зовнішні (між людьми) і внутрішні (коли в людини відбувається боротьба мотивів). Зовнішні колізії свідчать про розбіжність спрямованості ціннісних орієнтацій (аж до їхньої протилежності), що виявляються в суспільних відносинах як зіткнення різних моральних систем. Джерелом міжіндивідуальних непорозумінь можуть бути і розходження в моральних позиціях людей, обумовлені розбіжністю рівнів особистої культури, конкретних життєвих цілей і вибору засобів їхнього досягнення. Природа внутрішніх конфліктів інша. Вони визначаються суперечливістю індивідуальної моральної свідомості. Найчастіше це зіткнення між мотивами громадського обов'язку і мотивами, що виражають групові, сімейні, особисті інтереси. Внутрішні колізії можуть переростати в зовнішні конфлікти.

Аналіз проявів девіантної поведінки, припускає виділення типологічних груп, що мають як загальні риси, так і специфічні особливості. Угруповання видів і форм відхилень має сенс здійснювати по сферах життєдіяльності людей. Багато груп можуть бути віднесені до усіх без винятку сферам громадського життя, а ряд з них не завжди уособлює девіантну поведінку, що відхиляється, хоча, зрозуміло, і характеризує визначені вади у свідомості і поведінки людей.

Доцільніше розглядати поведінку людей по двох головних регуляторах життєдіяльності: мораль і право. Звичайно, границя між ними іноді порівняно умовна, проте, нею можна керуватися при вивченні конкретних форм девіантної поведінки.

Соціальні норми, подібно іншим цінностям, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільності. Разом з тим вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання поводження і соціальний контроль за поведінкою. Вони носять яскраво виражений вольовий характер. Це не тільки вираження думки, але і вираження волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виражає типові соціальні зв'язки, дає типовий масштаб поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує, подібно ідеям, ідеалам, але і пропонує. Її характерною рисою є імперативність. Це єдність оцінки і розпорядження.

Соціальні норми - це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому.

Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють границі, умови, форми поведінки, характер відносин, мети і способи їхнього досягнення.

Унаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності. [38]

Порушення норм викликає більш конкретну і чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання девіантної поведінки. Тому норми є більш діючим засобом боротьби з девіацією, засобом забезпечення порядку, стійкості суспільства.

Норми виникають унаслідок потреби у визначеній поведінці. Так, наприклад, однією із самих древніх норм була норма чесного відношення до своєї частки в суспільній праці. На зорі людства можна було вижити, тільки дотримуючись даної норми. Вона з'явилася в результаті закріплення повторюваних необхідних спільних дій. Цікаво, що ця норма не втратила свого значення і в даний час, хоча нею актуалізують інші фактори.

Різноманіття соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманіття норм. Класифікувати норми можна по різних підставах. Для соціолога має значення виділення норм по суб'єктам, носіям норм. По цій підставі виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія, взаємопроникнення цих норм.

По об'єкту або сфері діяльності розмежовують норми, що діють в області визначених видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні і т.д.

По змісту: норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, що забезпечують права і свободи особи, що регламентують діяльність установ, взаємини між державами і т.д.

По місцю в нормативно-ціннісній ієрархії: основні і другорядні, загальні і конкретні. За формою утворення і фіксації: жорстко фіксовані і гнучкі. По масштабах застосування: загальні і локальні.

По способу забезпечення: які опираються на внутрішнє переконання, суспільну думку або на примус, на силу державного апарата.

По функціях: норми оцінки, що орієнтують, контролюючі, регламентуючі, караючі, що заохочують.

По ступені стійкості: норми, що спираються на соціальною звичку, на звичай, традиції і не мають такої підстави й ін. [19]

1.3 Форми і засоби соціального контролю корекції поведінки індивідів і груп

Подолання і попередження антигромадської поведінки можливо лише на шляху удосконалювання соціального життя людей. Сполучення і комплексне використання економічних, соціально-культурних, виховних і правових мір - основна умова рішення цієї складної соціальної проблеми. Подолання девіантної поведінки і соціально небезпечних учинків зв'язано з виявленням і усуненням причин, що породжують їх, і умов, що сприяють їхньому здійсненню.

Що стосується попередження злочинів, то під цим мається на увазі сукупність державних і суспільних мір, що мають метою усунення або нейтралізацію причин і умов, що сприяють здійсненню правопорушень. Попередження злочинів забезпечується всім комплексом заходів, спрямованих на розвиток і удосконалювання суспільних відносин, економіки, ідеології і культури, на створення і зміцнення такої організації громадського життя, що протистоїть будь-яким антигромадським проявам.

Профілактика - головний напрямок боротьби зі злочинністю. Даний принцип являє собою прямий наслідок загальної концепції права, кримінологічної науки і практики. Справді, якщо злочинність обумовлена об'єктивними соціальними процесами і її причини знаходяться не в пороках людської натури, то звідси витікає, що боротьба з цим злом повинна ґрунтуватися, насамперед, на усуненні конкретних недоліків у житті суспільства, у вихованні дітей, на поліпшенні відносин у родині й у виробничому колективі, на удосконалюванні керування суспільними процесами, функціонування державних інститутів. Глибока філософська теза К. Маркса: “ Якщо характер людини створюється обставинами, то треба, стало бути, зробити Маркс К., Энгельс Ф. Соч., т. 2, с. 145 -146обставини людяними “1.

Попередження злочинності - один з важливих напрямків діяльності суспільства і держави по удосконалюванню суспільних відносин і вихованню нової людини. Загальні запобіжні заходи можуть бути економічними, політичними, ідеологічними, виховними, правовими, управлінськими і технічними. При цьому за всіма мірами профілактики злочинності варто бачити людину, з її потребами, із усіма властивими їй, як особистості особливостями.

Різноманіття соціальних зв'язків людини складає, мабуть, головні труднощі при виборі методів виховання, впливу на поведінку, на формування моральних якостей і моральних поглядів людей. Саме тому попередження злочинів повинне носити комплексний характер.

Матеріальні вкладення держави в сферу виробництва, в область ідеології і духовного життя створюють необхідні передумови для росту культури і свідомості людей. Справа, зрозуміло, не зводиться до економічних витрат. Великі соціально-економічні і виховні заходи держави і суспільства, спрямовані на рішення задач, сприяють поступовому подоланню злочинності. (Так, принаймні, було в середині 80-х, на сьогоднішній день фінансування державою зведено майже до нуля, а криза 17 серпня 1998 р. ще більш погіршила положення. Чи навряд тепер можна чекати зниження злочинності. Думаю, що в найближчі час можна чекати більшого сплеску злочинів, людьми раніше що не робили правопорушень.)

Соціальні міри попередження злочинів носять конкретний характер. Насамперед, мова йде про такій розповсюдженій нині формі, як комплексні плани профілактики правопорушень, що є складовою частиною планів соціального розвитку. Важливо, що попередження правопорушень розглядається при цьому в тісному зв'язку з загальними задачами соціального розвитку.

Система запобіжних заходів у різних регіонах і соціальних групах має свою специфіку і своїх адресатів. Поряд із загальноосвітніми і виховними мірами в планах профілактики правопорушень передбачається, що конкретно повинні робити юридичні органи (органи МВС, юстиції, прокуратури і суди), безпосередньо ведучу боротьбу зі злочинністю; спільна їхня робота з громадськими організаціями, а також координування їхніх дій. Адресат запобіжних заходів - це ті люди, поведінка яких свідчить про відхилення від норм закону або правил соціального співжиття. У планах профілактики правопорушень передбачаються шляхи і методи правового, морального і естетичного виховання населення, особливо молоді.

Відхилення від норм поведінки повинні стає предметом уваги, насамперед у тому мікросередовищі, у тих соціальних осередках, де людина формується як особистість, - у родині, у школі, інституті, на роботі. Саме тут потрібно вести кропітку роботу по подоланню антисоціальних навичок і звичок.

Аналізуючи життєвий шлях правопорушника, завжди можна знайти ті вади його особистості, що спочатку привели його до аморальних вчинків, а потім і до більш серйозного конфлікту з правилами поведінки в суспільстві, з карним законом. При цьому важливе значення мають не тільки життєві умови або особливості конкретної обстановки, наприклад невпорядкованість, дійсна або удавана образа, але також індивідуальні риси особистості, що реагує на сформовану ситуацію. [28]

... читать дальше >>>

Поcмотреть текст работы Поcмотреть полный текст
Скачать работу можно здесь Скачать работу "Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов