Соціологія конфлікту

Размещено на http://www.allbest.ru/

РІВНЕНСЬКИЙ ІНСТИТУТ СЛОВ'ЯНОЗНАВСТВА

КИЇВСЬКОГО СЛАВІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

РЕФЕРАТ

З ДИСЦИПЛІНИ «СОЦІОЛОГІЯ»

НА ТЕМУ: «Соціологія конфлікту»

Виконала студентка 3-го курсу

факультету МЕВ та Б

спеціальності «Банківська справа»

групи ФК-21

Власик В.П

РІВНЕ-2012

Зміст

Вступ

1. Поняття конфлікту,його соціальні передумови

2. Функції соціальних конфліктів та їх класифікація

3. Механізм соціального конфлікту та їх стадії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Факти свідчать про те, що конфлікти грають в житті людей, народів і країн набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок цього «по-своєму» виникає війна.

Ця ситуація була помічена ще древніми істориками і мислителями. Кожний великий конфлікт не залишався безслідним. Війни описувалися і аналізувалися в історичній літературі і багато які історики виділяли як причини військових зіткнень невідповідність інтересів ворогуючих сторін, прагнення одних захопити територію і підкорити населення і прагнення інших захиститися, відстояти своє право на життя і незалежність. Але не тільки історики описували і вивчали причини конфліктів і озброєних зіткнень. У ХIХ і ХХ ст. проблема конфліктів стала предметом вивчення соціологів. По суті справи в рамках соціології склався спеціальний напрям, який нині значиться як «соціологія конфлікту». Вивчення конфліктів означає насамперед ознайомлення з вельми багатою і різноманітною літературою по цій проблематиці, засвоєння теоретичних і практичних знань, накопичених в рамках даного напрямку соціологічної думки.

Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Якщо в конкурентних процесах суперники просто намагаються випередити один одного, бути кращим, то при конфлікті робляться спроби нав'язати противнику свою волю, змінити його поведінку або навіть взагалі усунути його. У зв'язку з цим під конфліктом розуміють спробу досягнення винагороди шляхом підкорення, нав'язування своєї волі, видалення або навіть знищення противника, прагнучого досягнути тієї ж винагороди. Окремі вбивства або ціла битва, загрози, звернення до закону для впливу на противника, створення коаліцій для об'єднання зусиль в боротьбі - це усього лише деякі вияви соціальних конфліктів.

У багатьох випадках крайніх виявів соціальних конфліктів їх результатом стає повне знищення противника (наприклад, Рим знищив Карфаген або американські переселенці практично перебили деякі племена північноамериканських індіанців, що ворогують з ними). У конфліктах з менш насильною формою основна мета ворогуючих сторін складається у відстороненні противників від ефективної конкуренції шляхом обмеження їх ресурсів, свободи маневру, в зниженні їх статусу або престижу. Наприклад, конфлікт керівника з виконавцями у разі перемоги останніх може привести до пониження керівника в посаді, обмеженню його прав по відношенню до підлеглих, падінню престижу і, нарешті, до його виходу з колективу.

Конфлікти між індивідами частіше за все засновані на емоціях і особистій неприязні, в той час як між груповий конфлікт звичайно носить безликий характер, хоч можливі і спалахи особистої неприязні.

Конфліктний процес, що виник важко зупинити. Це пояснюється тим, що конфлікт має кумулятивну природу, тобто кожна агресивна дія приводить до дії у відповідь або відплати, причому більш сильному, ніж первинне.

Конфлікт загострюється і охоплює все більше людей. Проста образа може, зрештою, привести до вияву жорстокості у відношенні свої противників. Жорстокість в соціальному конфлікті іноді помилково приписується садизму і природним завдаткам людей, однак частіше за все її здійснюють звичайні люди, що попали в екстраординарні ситуації. Конфліктні процеси можуть примусити людей грати ролі, в яких вони повинні бути жорстокими. Так, солдати (як правило, звичайні молоді люди) на території противника не щадять мирне населення, або в ході міжнаціональної ворожнечі звичайні мирні жителі можуть здійснювати надто жорстокі вчинки.

Труднощі, виникаючі при гасінні і локалізації конфліктів, вимагають ретельного аналізу всього конфлікту, встановлення його можливих причин і наслідків.

1. Поняття конфлікту, його соціальні передумови

Соціологічна теорія конфлікту вивчає закономірності і природу виникнення та протікання конфлікту як суспільного явища, типологію конфліктів, а також принципи і методи запобігання та розв?язання соціальних конфліктів, технологічні засади управління ними.

Об?єктом соціологічної теорії конфлікту є різноманітні конфлікти між соціальними суб?єктами (індивідами, соціальними групами, класами, націями, державами тощо), що розглядаються як чинники розвитку соціальних систем. Предметом цієї соціологічної теорії, у свою чергу, є закономірності та процеси виникнення, протікання і розв?язання соціальних конфліктів, їх соціальні ознаки, а також різноманітні конфліктні відносини, що виникають між людьми і групами людей у процесі їхньої взаємодії та суспільної життєдіяльності.

Під конфліктом розуміється-зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій або поглядів суб ?єктів соціальної взаємодії (індивідів, соціальних груп, суспільств тощо). Соціальний конфлікт завжди пов?язаний з усвідомленням людьми протиріч своїх інтересів як членів тих чи інших соціальних груп з інтересами інших суб?єктів. Загострення цих протиріч часто породжують соціальні конфлікти, які протікають у відкритій або закритій формі.

Дослідження проблеми соціального конфлікту беруть свій початок із глибокої давнини. Ще китайські філософи у VII-VI ст. до н. є. бачили джерело розвитку природи і суспільства у боротьбі протилежностей. Мислителі Стародавньої Греції створили вчення про протилежності та їх роль у виникненні речей. Велику увагу дослідженню конфліктів приділив відомий італійський учений Н. Макіавеллі, який у своїх працях, присвячених римській історії, розглядає конфлікти різного рівня і відзначає їх позитивну роль у суспільному розвитку.

Однак більш грунтовно конфлікт розглянув А. Сміт. У 1776 р. вийшла його праця "Дослідження про природу і причини багатства народів", у якій він писав, що в основі конфлікту лежать поділ суспільства на класи та економічне суперництво між ними. Останнє він розглядав як рушійну силу розвитку суспільства. Великий внесок в осмислення соціальних конфліктів зробив і Г. Гегель, який однією з їх причин вважав соціальну поляризацію між "нагромадженням багатства" і "прив?язаним до праці класом".

Уже на початку XX ст. чимало мислителів виходили з того, що соціальний конфлікт--це реальність, неминуче явище в житті будь-якого суспільства і вагомий стимул його соціального розвитку. Цих поглядів дотримувалися німецький соціолог М. Вебер, австрійський соціолог Л. Гумплович та інші дослідники. З позицій історичного матеріалізму розглядали соціальний конфлікт К. Маркс і Ф. Енгельс, які вважали, що соціальні конфлікти породжуються насамперед соціальною нерівністю і виявляються у класовій боротьбі. Саме класова боротьба, на їх погляд, є не тільки неминучою, а й необхідною для визначення та вирішення протиріч капіталістичного устрою.

Зазначимо, що в сучасній соціологічній науці існує два основних підходи до осмислення сутності соціального конфлікту.

Марксистська традиція розглядає соціальний конфлікт як явище, причини якого криються в самому суспільстві, насамперед у протистоянні класів та їх ідеологій. Як наслідок, уся історія в працях марксистськи орієнтованих соціологів з?являється як історія боротьби гнобителів і пригноблених.

Представники немарксистськоїтрадиції(Р. Дарендорф, Л. Козер) розглядають конфлікт як частину життя суспільства, яким необхідно вміти керувати, як соціальний процес, що не завжди веде до зміни соціальної структури суспільства. Хоча, звичайно, і такий результат теж можливий, особливо тоді, коли конфлікт піддався консервації і не був вчасно розв?язаний.

Водночас існують також інші пояснення природи і сутності соціальних конфліктів. Так, німецький соціолог Г. Зіммель визначав конфлікт не тільки як одну із форм розбіжностей, але й як соціалізуючу силу, здатну об?єднати протиборчі взаємозалежні сторони. З цього приводу він писав, що "конфлікт очищає повітря".

Своє подальше теоретичне обгрунтування проблема соціального конфлікту одержала у середині XX ст. При цьому соціологічна теорія конфлікту протистоїть теорії структурно-функціонального аналізу суспільства. Представники структурного функціоналізму дотримуються рівноважної, безконфліктної моделі розвитку суспільства, відповідно до якої суспільство являє собою систему, життєдіяльність і єдність якої забезпечується завдяки функціональній взаємодії її структурних елементів, таких як держава, політичні партії, промислові об?єднання, профспілки, церква, сім?я тощо. Виходячи з ідеї єдності суспільства як передумови його рівноваги і стабільності функціоналісти називають вирішальним засобом, що забезпечує соціальну "єдність", наявність у членів суспільства єдиних цінностей. Це можуть бути правові установки, моральні норми, релігійні заповіді тощо. Ці цінності складають основу суспільного життя і визначають практичну діяльність як окремих індивідів, так і соціальних груп і організацій.

У другій половині XX ст. у соціологічній науці сформувався новий напрям, який всебічно і глибоко досліджує проблему соціального конфлікту. Найбільш відомими його представниками є Р. Дарендорф, Л. Козер, Д. Локвуд, К. Боулдінг та інші вчені. Так, німецько-англійський соціолог Ральф Дарендорф створив теорію конфліктної моделі розвитку суспільства виходячи з того, що будь-яке суспільство постійно піддається соціальним змінам і внаслідок цього щоразу спричиняє соціальний конфлікт. Він розглянув причини формування й етапи розвитку соціальних конфліктів, в основі яких насамперед бачив конфлікт інтересів. Будь-яке суспільство, на його думку, спирається на примус.Для членів суспільства характерна нерівність соціальних позицій (наприклад, у розподілі власності і влади), а звідси і розбіжність їхніх інтересів і устремлінь, що викликає взаємні непорозуміння й антагонізм. Р. Дарендорф дійшов висновку, що соціальна нерівність і породжені нею соціальні протиріччя створюють соціальну напруженість і конфліктні ситуації. Інтереси суб?єктів соціальних дій безпосередньо впливають на формування конфлікту. Тому, щоб зрозуміти природу конфлікту, необхідно насамперед зрозуміти природу інтересу і способи його усвідомлення суб?єктами конфлікту. І тут Дарен-дорф виділяє об?єктивні (латентні) і суб?єктивні (явні) інтереси. Вони виявляються вже на першому етапі прояву конфлікту, коли вимальовуються "обидві сторони" конфлікту. Ці "сторони" ще не є в буквальному значенні соціальною групою, вони ще не консолідувалися в неї. Тому Дарендорф називає їх квазігрупами. Водночас у кожній із цих груп відбувається формування певних загальних інтересів і психологічної спрямованості на їх захист. Усе це характеризує перший етап розвитку конфлікту. Другий етап розвитку конфлікту, за Дарендорфом, складається в усвідомленні латентних (тобто прихованих) глибинних інтересів соціальних суб?єктів і тим самим в організації квазігруп у фактичні соціальні угруповання, тобто в організації груп за інтересами.

Третій етап полягає в безпосередніх зіткненнях тих чи інших "ідентичних" груп (наприклад, класів, націй, політичних організацій, малих груп тощо). Якщо ж ідентичність відсутня, то конфлікти є неповними, тобто до кінця ще не сформованими. Р. Дарендорф стверджує: "Загалом кожен конфлікт досягає своєї остаточної форми лише тоді, коли елементи, які беруть у ньому участь... ідентичні".

На думку Дарендорфа, в основі соціальних конфліктів часто лежать політичні чинники: боротьба за владу, престиж, авторитет. Боротьба за володіння і розпорядження ресурсами, за лідерство, владу і престиж роблять соціальні конфлікти неминучими. Придушення конфлікту веде до його загострення. Тому завдання полягає в тому, щоб вміти контролювати конфлікт: він повинен бути легалізованим, інституалізованим, а також розвиватися і розв?язуватися на основі існуючих у суспільстві правил і процедур.

Американський соціолог Льюїс Козер у працях "Функції соціальних конфліктів" (1956) та "Продовження дослідження соціального конфлікту" (1967) обґрунтовує свою теорію позитивно-функціонального конфлікту. Під соціальним конфліктом він розуміє "боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси, а також боротьбу, в якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку чи усунення супротивника" [20, с.39]. Козер також підкреслює, що будь-якому суспільству притаманні неминуча соціальна нерівність, вічна психологічна незадоволеність членів суспільства, що породжують напруженість між індивідами і соціальними групами. Ця напруженість нерідко розв?язується за допомогою різного роду конфліктів.

Виходячи зі стану суспільства Л. Козер дає класифікацію соціальних конфліктів. Він зауважує, що в закритому суспільстві конфлікти можуть руйнувати соціальні зв?язки, розділяти його на ворожі групи, призводити до виникнення революцій. У відкритому ж суспільстві конфліктам дається вихід, що пом?якшує напруженість. Вони можуть нести у собі позитивний потенціал, який сприяє розвитку суспільства.

Загальна теорія конфлікту розробляється також і американським соціологом Кеннетом Боулдінгом, який написав працю "Конфлікт і захист: загальна теорія" (1963). На думку Боулдінга, конфлікт -- це ситуація, в якій сторони розуміють несумісність своїх позицій і прагнуть випередити супротивника своїми діями. Конфлікт виступає як вид соціальної взаємодії, за якої сторони усвідомлюють своє протистояння і своє відношення до нього. І тоді вони свідомо організовуються, а також виробляють певну стратегію і тактику боротьби. Але все це не виключає той факт, що конфлікти можна і потрібно переборювати або обмежувати.

Слід визнати, що серйозні наукові дослідження з цієї проблематики у радянський період майже не проводилися. В останнє десятиліття XX ст. ця тема стала більш предметно висвітлюватися в численних статтях, наукових публікаціях, наприклад, у фахових соціологічних журналах. З?являються монографічні дослідження, проводяться круглі столи, присвячені проблемі соціальних конфліктів в умовах перехідного періоду.

Причиною соціального конфлікту може виявитися також розбіжність інтересів і цілей відповідних соціальних груп. На наявність цієї причини вказували, зокрема, Е. Дюркгейм і Т. Парсонс. Те саме можна сказати і про розбіжність індивідуальних та суспільних цінностей. У кожного індивіда і соціальної групи є визначений набір ціннісних орієнтацій щодо найбільш значущих сторін їхнього соціального життя. Але при задоволенні потреб одних людей виникають перешкоди, створювані іншими людьми. При цьому з?являються протилежні ціннісні орієнтації, що й можуть стати причиною конфлікту, наприклад різне відношення до власності: одні вважають, що власність повинна бути колективною, інші віддають перевагу приватній власності, треті прагнуть до кооперативної. При наявності певних умов прихильники різних форм власності можуть вступити у конфлікт між собою.

Важливим джерелом конфліктів є також соціальна нерівність. Фахівці в галузі соціології конфлікту відзначають, що соціальні позиції і характер домагань людей залежать від їхнього підходу до розподілу суспільних цінностей (доходів, знань, інформації, елементів культури тощо). Прагнення до загальної рівності, як показала історія, вже не може розглядатися як загальне благо, тому що призводить до зрівнялівки, а також до згасання для багатьох людей стимулів до творчої діяльності та ініціативи.

2. Функції соціальних конфліктів та їх класифікація

Історія людської цивілізації насичена різними конфліктами. Одні конфлікти охоплювали цілі континенти, десятки країн і народів, інші -- великі і малі соціальні спільноти, треті відбувались між окремими людьми. З найдавніших часів люди намагались вирішувати протиріччя і мріяли про безконфліктне суспільство. Виникнення держави також можна розглядати як прагнення створити універсальний механізм для попередження і вирішення конфліктів. В найдавніших законах хетського царя Хаммурапі містяться десятки способів вирішення конфліктних ситуацій. За легендою, цар Соломон прославився своєю мудрістю та вмінням уникати й вирішувати конфлікти.

Протягом століть найкращі науковці, мислителі створювали теоретичні моделі безконфліктного суспільства, а інколи намагалися втілити їх в життя. Однак, всі ці спроби закінчувались невдало і породжували ще більш жорстокі конфлікти.

Сьогодні конфлікти -- повсякденна реальність. Вони охоплюють всі сфери життєдіяльності людей, всю сукупність соціальних відносин, соціальних взаємин.

Соціальний конфлікт (від лат. conflictus -- зіткнення) -- крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.

Як соціальне явище конфлікт був вперше розглянутий А. Смітом, який вважав його основою поділу суспільства на класи та економічної боротьби між ними. Фундаторами власне соціологічної теорії конфлікту вважають К. Маркса, М. Вебера та Г. Зіммеля.

Сам термін "соціальний конфлікт" вперше ввів до наукового обігу німецький соціолог Г. Зіммель, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. Тобто він говорив, що конфлікт може стати засобом розвитку суспільства.

Увагу конфлікту приділяли і представники структурного функціоналізму. Зокрема, Т. Парсонс трактував конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя. На його думку, головне завдання суспільства полягає в попередженні конфліктів.

Американський соціолог Л. Козер у праці "Функції соціального конфлікту" обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту. Він вважав його своєрідним клапаном, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов життя. Всі соціальні конфлікти він поділив на позитивні, тобто ті, які ведуть до розвитку соціальної системи, та негативні, що загрожують існуванню соціальної системи. Л. Козеру також належить найпоширеніше у світовій соціології трактування конфлікту як боротьби за цінності й претензії на певний статус, владу й ресурси.

Німецький соціолог Р. Дарендорф розглядав конфлікт всюдисущим, оскільки кожне суспільство спирається на примушування одних його елементів іншими. Конфлікти спричиняють нерівність соціальних позицій та відмінність інтересів людей.

Американський соціолог К.-Е. Боулдінг у своїй праці "Конфлікт та захист: загальна теорія" стверджував, що конфлікт є невід'ємним елементом суспільного життя, певним різновидом соціальної взаємодії, а сучасні суспільства здатні вивчати і регулювати його.

Можна виділити наступні атрибути конфлікту:

1 - сутичка (боротьба, несумісність, розбіжність) -- момент протистояння несумісних, суперечливих позицій, інтересів, тенденцій;

2 - наявність полярних начал (ліве і праве, добро і зло), що означає одночасно і взаємопов'язаність, і взаємопротилежність;

3 - наявність суб'єктів як носіїв полярних позицій у сутичці;

4 - активність суб'єктів спрямована на подолання суперечності;

5 - суб'єкти не допомагають одне одному, а стоять на перешкоді або блокують реалізацію інтересів одне одного.

Отже, соціальний конфлікт включає ряд основних складових: учасників (суб'єктів) конфлікту, причини конфлікту, об'єкт і предмет, певну конфліктну ситуацію.

Суб'єктами конфлікту можуть бути окремі індивіди, різні соціальні групи, класи, нації, держави.

Об'єктом конфлікту завжди є дефіцитний ресурс. Це, наприклад, одне директорське крісло, на яке претендують декілька кандидатів.

Предметом конфлікту є об'єктивно існуюча або уявна проблема, яка виступає причиною суперечки між суб'єктами. Власне кажучи, це і є протиріччя, заради вирішення якого і починається боротьба.

Причини конфлікту можуть бути як об'єктивними і суб'єктивними: наявність соціальної нерівності, різноспрямованість ідеологічних засад, соціально-психологічні та морально-етичні причини.

Значимість конфлікту для суспільства найкраще розкривається через функції, які він виконує у суспільстві. Серед основних можна назвати сигнальну, інформаційну, диференціюючу і динамічну функції. Як бачимо, із самої назви, сигнальна функція "сигналізує" про певний стан суспільства. Якщо є конфлікт, значить є певна проблема, яка потребує негайного вирішення.

Близькою за своєю суттю до сигнальної є інформаційна функція. Інформаційна функція значно ширша за просту констатацію неблагополуччя. Конфлікт завжди викликаний певними об'єктивними причинами. Вивчення цих причин допомагає краще пізнати суть соціальних процесів у суспільстві. Оскільки конфлікт завжди є крайнім загостренням соціальних протиріч, його детальне вивчення допомагає більш чітко вияснити потреби, інтереси, прагнення, причини невдоволення супротивних сторін.

Основне завдання диференціюючої функції - у структуризації суспільства чи соціальних груп. Кожен конфлікт сприяє чіткому розмежуванню ворогуючих сторін. Соціальна спільнота розпадається на дві чітко окреслені групи, які втягують у свою орбіту і тих, хто волів би залишитись осторонь.

Динамічна функція соціального конфлікту вперше була детально розроблена в марксизмі. Конфлікт -- рушій суспільного прогресу.

Процес розвитку соціального конфлікту містить декілька стадій:

1 - передконфліктна ситуація. На цій стадії формуються передумови для конфлікту. Це є зростання напруги між потенційними суб'єктами конфлікту, що викликана певними суперечностями. Однак протиріччя не завжди переростають у конфлікт.

Лише ті протиріччя, які усвідомлюються потенційними суб'єктами конфлікту як несумісні, ведуть до загострення соціальної напруги. Причини виникнення соціальної напруги можуть бути різними (реальне придушення інтересів, потреб і цінностей людей; невірна або викривлена інформація про певні факти, події). Передконфліктну стадію можна умовно розділити натри фази розвитку, для яких є характерними наступні особливості у взаємодії сторін:

* виникнення протиріч з приводу певного спірного об'єкту; зростання недовіри та соціальної напруги, пред'явлення претензій, зменшення контактів і накопичення образ;

* прагнення показати правомірність своїх вимог та звинувачень противника в небажанні вирішити спірні питання "справедливими" методами;

* руйнування структур взаємодії; перехід від взаємних звинувачень до погроз, зростання агресивності.

Таким чином конфліктна ситуація поступово трансформується у відкритий конфлікт. Але сама по собі вона може існувати довго і не переростати в конфлікт. Для того, щоб конфлікт став реальним, необхідний інцидент.

2 - інцидент - формальний привід для початку конфлікту. Наприклад, вбивство в м. Сараєво наступника австро-угорського престолу Франца Фердінанда групою боснійських терористів 28 серпня 1914 р. стало формальною причиною для початку Першої Світової війни. Інцидент може відбутись випадково, а може бути спровокований суб'єктами конфлікту. Інколи конфлікт може закінчуватись саме на цій стадії. Це буває тоді, коли конфліктанти вирішують свої непорозуміння.

3 - ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах -- діях та протидіях конфліктуючих сторін.

4 - кульмінація. Це крайня точка ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті.

5 - завершення конфлікту відбувається за допомогою насильства, примирення, розриву. Способи завершення конфлікту направлені в основному на зміну самої конфліктної ситуації, або шляхом впливу на учасників, або шляхом зміни характеристики об'єкту конфлікту, або іншими способами. Це, зокрема, можуть бути такі: усунення об'єкту конфлікту; заміна одного об'єкту іншим; усунення однієї сторони учасників конфлікту; зміна позицій однієї зі сторін; недопущення безпосередньої або опосередкованої взаємодії учасників. 6 - післяконфліктна ситуація.

Існують різноманітні класифікації соціальних конфліктів:

* За формами прояву виділяють соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, юридичні, побутові.

* За принципом доцільності-недоцільності - неминучі, необхідні, вимушені, функціонально невимушені.

* За принципом динаміки -- стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні, короткочасні, тривалі, затяжні, керовані, некеровані,ті, що спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, віднайдених протиборствуючими сторонами; вирішуються за втручання зовнішніх сил.

* За складом конфліктуючих сторін -- внутріособистісні, міжособистісні та групові, міжгрупові, конфлікти в організаціях.

* За масштабом виділяють мікро-, макро-, мегаконфлікти.

* За гостротою вияву -- мирні і збройні, явні і скриті.

* За особливостями протікання -- прості (бойкот, саботаж, переслідування, вербальна та фізична агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна).

При всій різноманітності критеріїв класифікації соціальних конфліктів кожен з них відіграє важливу роль у вивченні причин, значення, наслідків конфліктів для функціонування і розвитку суспільства.

Конфліктологи розглядають такі способи розв'язання конфліктів: компроміс, співробітництво, домінування, пристосування, згода, втеча. При цьому вони пропонують дотримуватись правил безконфліктної поведінки. Суть їх в наступному:

* прагнути адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникати упередженості в оцінці дій опонентів;

* спробувати оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору опонента;

* уникати звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вашу адресу;

* контролювати свої емоції та закликати протилежну сторону діяти аналогічно;

* спонукати свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв'язання конфліктної ситуації;

* перевіряти об'єктивність інформації, пов'язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними.

Психологи вважають, що уникнути конфлікту можна також і шляхом уникання взаємодії з так званими конфліктними людьми, при цьому виділяють різні їх типи. Ось деякі з них:

1) агресивні -- зачіпають інших і дратуються самі, якщо їх не слухають;

2) ябіди -- завжди на щось скаржаться, однак самі ні чого не роблять для вирішення проблеми;

3) мовчуни -- ніхто не знає про те, що вони думають насправді;

4) покірні -- зі всіма погоджуються і обіцяють підтримку, але слова не дотримують;

5) вічні песимісті -- завжди у всьому бачать невдачі, вважають, що нічого не вийде;

6) всезнайки - розумніші за всіх;

7) нерішучі -- затягують з прийняттям рішення, бо бояться помилитись;

8) максималісти -- хочуть щось прямо зараз, навіть якщо у цьому не має потреби;

9) невинні брехуни - вводять інших в оману.

Отже, соціальні конфлікти виникають у всіх сферах суспільного життя, спричиняють значний вплив на їх функціонування і розвиток. Тому закономірно виникає питання: все-таки, конфлікт -- це добре чи погано? Яка його соціальна функція -- позитивна чи негативна?

Частина соціологів вважає, що позитивна, інша частина -- негативна.

Якщо спробувати оцінити соціальний конфлікт об'єктивно і неупереджено, то можна сказати, що він ніколи не буває виключно позитивним, чи виключно негативним. Конфлікт є позитивним моментом соціального розвитку, коли він сприяє суспільному прогресу. Однак кожний конфлікт завжди приводить до матеріальних і моральних витрат.

3. Механізм соціального конфлікту та його стадії

У визначенні механізму соціального конфлікту в соціологічній науці існує два підходи: 1) статичний; 2) динамічний. З точки зору статичного підходу механізм соціального конфлікту охоплює такі елементи, як конфліктна ситуація, учасники конфлікту, об ?єкт конфлікту. Розглянемо їх докладніше.

Конфліктна ситуація. На шляху переростання протиріччя у конфлікт складається своєрідна ситуація, яку називають конфліктною. На цій стадії складається сполучення різних обставин, які передують конфліктам і часто породжують несумісні вимоги. При цьому задоволення інтересів однієї сторони перешкоджає задоволенню інтересів іншої.

Учасники конфлікту. До учасників конфлікту відносять опонентів (тобто тих людей, що зацікавлені в об?єкті конфлікту), залучені групи і зацікавлені групи, участь яких у конфлікті зумовлена двома причинами або їх сполученням: 1) вони здатні вплинути на результат конфлікту; 2) результат конфлікту торкається їхніх інтересів.

Об?єкт конфлікту -- це той ресурс, на який саме і поширюються інтереси конфліктуючих сторін. Об?єкт конфлікту є неподільним або він представлений в рамках конфлікту як неподільний. З точки зору динамічного підходу механізм соціального конфлікту проходить зазвичай наступні стадії протікання конфлікту.

4. Прихована стадія. На цій стадії протиріччя ще не усвідомлюються всіма учасниками конфлікту. Конфлікт виявляється лише в явному чи неявному невдоволенні ситуацією. Власне конфлікт починається з невизна-чених дій, що спрямовані проти інтересів іншої сторони. Крім того, ця стадія є періодом формування кожною із конфліктуючих сторін своєї стратегії і тактики подальших дій.

5. Стадія формування конфлікту. На цій стадії, як правило, формуються протиріччя, чітко усвідомлюються претензії, що можуть бути висловлені протилежній стороні у вигляді відповідних вимог. Оформляються групи, що беруть участь у конфлікті, та висуваються їх лідери. Відбувається демонстрація своїх аргументів і критика аргументів супротивника.

Аналіз свідчить, що процес формування соціального конфлікту триває доти, поки не з?являються перші та відчутні результати протиборства, які осмислюються, обмірковуються та аналізуються суб?єктами конфлікту. Разом з тим, у цей період створюються відповідні умови для втручання у конфлікт з метою його переборення. Тому саме в цей час варто розпочати відповідні дії, що дозволять зупинити відкрите зіткнення, а також прийти до компромісного рішення.

6. Стадія інциденту. Для виникнення конфлікту як такого потрібні три умови: конфліктна ситуація, учасники конфлікту, а також наявність приводу для конфлікту, тобто своєрідного "спускового механізму", що сприяє розвитку подій. Слугує цьому, як правило, подія, що переводить конфлікт у стадію активних дій.

7. Стадія активних дій. У самому конфлікті дії обох сторін можуть бути як відкритими, або безпосередніми, так і прихованими, або опосередкованими. Вони можуть бути фізичними, психологічними, ідеологічними, тобто залежать від специфічної поведінки людей. Ці дії можуть бути також передба чувані і непередбачувані, але вони зазвичай розширюють сферу соціального конфлікту.

Соціальний конфлікт, як показує аналіз, зовні схожий на спіралеподібні природні явища. Тому цілком припустимо розглядати розвиток кожної його стадії у вигляді певного витка спіралі, що має свої підйоми і спади, напруженість і розрядку.

8. Стадія завершення конфлікту. Своєрідною ознакою завершення конфлікту служить завершення самого інциденту, тобто коли між конфліктуючими сторонами припиняється конфліктна взаємодія. Усунення інциденту -- це необхідна дія, але її недостатньо для погашення конфлікту, оскільки за певних обставин цей конфлікт може спалахнути знову.

Отже, розв?язання конфлікту може бути як повним, так і частковим. Повне розв?язання означає припинення конфлікту, кардинальну перебудову всієї конфліктної ситуації. При цьому "образ ворога" трансформується в "образ партнера", а установка на боротьбу змінюється орієнтацією на співпрацю. При частковому розв?язанні конфлікту передусім змінюється тільки зовнішня його форма, але зберігаються внутрішні спонукальні установки щодо продовження протиборства.

У соціальній практиці існує, як правило, три основних виходи із конфлікту або три результати конфлікту: "виграш-програш"; "виграш-виграш"; "програш-програш". Однак є варіанти, які не відповідають повною мірою цій вихідній схемі. Що стосується схеми "виграш-виграш", то, наприклад, компроміс не завжди можна вважати перемогою обох сторін. Та чи інша сторона нерідко домагається компромісу лише для того, щоб її опонент не зміг вважати себе переможцем, і це відбудеться навіть у тому разі, коли компроміс для неї так само невигідний, як і програш.

Щодо схеми "програш-програш", то вона не стосується повною мірою таких випадків, коли обидві сторони стають жертвами деякої третьої сторони, що користується їхнім розбратом для одержання своєї вигоди. Крім того, наявність конфлікту може стати для незацікавленої або мало-зацікавленої третьої сторони причиною того, що цінність передається особі чи групі, що взагалі не брала участь у конфлікті.

Варто підкреслити, що успішне розв?язання конфлікту пов?язане з певними умовами, а саме:

· своєчасною і точною діагностикою його причин, у ході якої виявляються об?єктивно існуючі протиріччя, інтереси, цілі. На основі такого діагнозу визначається так звана ділова зона конфлікту;

· взаємною зацікавленістю сторін у подоланні існуючих протиріч. Це можливо при взаємному визнанні інтересів кожної зі сторін, для чого учасникам конфлікту необхідно звільнитися від недовіри один до одного;

· спільним пошуком шляхів подолання конфлікту. У цій ситуації можуть бути використані найрізноманітніші способи і методи розв?язання соціального конфлікту.

Висновки

Короткий огляд існуючих підходів дозволяє зробити висновок, що у поясненні джерел суспільних конфліктів існують два основних напрямки: провідна роль належить або соціальним, або позасоціальним факторам. Але в кінцевому результаті конфлікти породжуються об'єктивно існуючими Глибокі і складні процеси в сучасному українському суспільстві соціальна криза, трансформація соціальної структури, політичні і духовні зміни, соціальні конфлікти - відбуваються в суспільстві перехідного стану.

Сучасна криза українського суспільства є однією з самих глибоких і тривалих в нашій історії. Конфліктами охоплені всі сфери життя суспільства. Найбільш небезпечними є конфлікти в політичній сфері, особливо в сфері влади, соціально-економічних і міжнаціональних відносин.

Розуміння їх природи, причин виникнення і розвитку допоможе виробити правила поведінки і шляхи урегулювання.

Цілісність України як держави, стабільність в суспільстві набувають пріоритетне значення в способах регулювання конфліктів.

життєдіяльність конфліктний люди суспільний

Список використаної літератури

1. Бурлачук В. Життєвий світ і структура конфлікту // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -- 1998 -- № 4-5.

2. Гіденс Е. Соціологія. -- К.: Основи, 1999.

3. Гірник А. Основи конфліктології. -- К., 2001.

4. Добреньков В., Кравченко А. Социология. -- М.: ИНФРА-М, Т. 2.-2000.

5. Зайцев А. Социальный конфликт. -- М.: Academia, 2000.

6. Здравомыслов А. Социология конфликта. -- М., 1995.

7. Кравченко А. Общая социология. - М.: ЮНИТИ, 2002.

8. Лукашевич М. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. -- К.: МАУП, 1999.

9. Піча В. Соціологія: загальний курс. -- К.: Каравела, 2000.

10. Рубин Дж., Пруйт Д. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение. - СПб, 2003.

11. Смольков В. Социальный контроль // Социально-гуманитарные знания. 2000. -- № 4.

12. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. -- М.: Политиздат, 1992.

13. Соціологія: короткий енциклопедичний словник./ Під заг. ред. В. Воловича. - К.:Укр. Центр духовн. культури, 1998.

14. Соціологія: Підручник/Н. Осиповатаін. -К.: Юрінком Інтер, 2003.

15. Янцупов А., Шипилов А. Конфликтология. -- М.: ЮНИТИ, 2000.

Размещено на Allbest.ur

...