Соціальна стратифікація і соціальна мобільність

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Що таке соціальна стратифікація? Які методологічні підходи існують до аналізу соціальної стратифікації? Чому прихильники функціонального підходу захищають стратифікаційну структуру суспільства, а прихильники конфліктного підходу - навпаки її критикують? Якою є Ваша точка зору на ці підходи?

2. Які форми має стратифікація (причини нерівності)? Що таке політична, економічна, професійна стратифікація?

3. Назвіть історичні типи стратифікації. Чим вони відрізняються?

4. Що таке соціальна мобільність? Назвіть її типи. Наведіть приклади вертикальної та горизонтальної мобільності. Що таке «соціальний ліфт»?

5. Чому освіта в наш час стає одним з головних факторів стратифікації. Що може, на Вашу думку, зробити держава для пом'якшення негативних наслідків стратифікації? Що таке децильний коефіцієнт? Чи можливе, на Вашу думку, безкласове суспільство?

1. Що таке соціальна стратифікація? Які методологічні підходи існують до аналізу соціальної стратифікації? Чому прихильники функціонального підходу захищають стратифікаційну структуру суспільства, а прихильники конфліктного підходу - навпаки її критикують? Якою є Ваша точка зору на ці підходи?

Соціальна стратифікація -- диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація -- це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.

Дослідження соціальної структури суспільства -- соціальна стратифікація -- є однією з теоретичних галузей сучасної соціології.

Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують різні суспільства, або що існують в рамках одного з них. У історичній та порівняльній перспективі, наприклад, -- нерівність груп та людей у первіснообщинному, рабовласницькому, кастовому, феодальному (стани) і сучасному класовому суспільстві.

Методологічні підходи до аналізу соціальної стратифікації

Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі сучасне суспільство можна розглядати як ієрархію "пропорцій" -- з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

Е. Гідденс

Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями ґрунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:

* по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);

* по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

Те саме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому "середньому класу".

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації.

Отже, соціальна стратифікація -- необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критерію нерівності, який би забезпечив стабільність суспільства, його прогрес.

Найчастіше для складання загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства є достатнім поділити громадян будь-якого суспільства відповідно до виділених вище критеріїв.

2. Які форми має стратифікація (причини нерівності)? Що таке політична, економічна, професійна стратифікація?

соціальний нерівність стратифікація мобільність

Сутність соціальної нерівності та її причини.

Розмаїття відносин ролей, позицій призводять до розбіжностей між людьми у кожному конкретному суспільстві. Проблема зводиться до того що, щоб яким-то чином впорядкувати ці відносини між категоріями людей, різняться у багатьох аспектах.

Що означає нерівність? У узагальненому вигляді нерівність означає, що люди живуть у умовах, за яких вони мають нерівний доступ до обмежених ресурсів матеріального та духовного споживання. Для опису системи нерівності між групами людей в соціології широко застосовують поняття “соціальної стратифікації”.

Зблизька проблема соціальної нерівності цілком виправдана, виходячи із теорії соціально-економічної неоднорідності праці. Виконуючи якісно нерівні види праці, по-різному задовольняючи громадські потреби, люди іноді займаються економічно неоднорідною працею, бо такі види праці мають різну оцінку їх суспільної користі.

Саме соціально-економічна неоднорідність праці як слідство а й причина присвоєння одними людьми влади, власності, престижу й відсутності всіх таких знаків просунутості у громадській ієрархії в інших. Кожна з груп виробляє свої цінності й норми, і спирається на них, якщо вони розміщуються по ієрархічному принципу, всі вони соціальні шарами.

У соціальній стратифікації є тенденція успадкування позицій. Дія принципу наслідування позицій призводить до того, що зовсім в усіх здібні й освічені індивіди мають рівні шанси зайняти владні, які мають високі принципи і добре оплачувані позиції. Тут діють два механізми селекції: нерівний доступ до справді якісної освіти; неоднакові можливості отримання позицій однаково підготовленими індивідами.

Соціальна стратифікація має традиційний характер. Оскільки при історичній рухливості форми її сутність, тобто нерівність становища різних груп людей, зберігається протягом усієї історії цивілізації. Навіть у примітивних суспільствах вік і стать разом із фізичної силою були важливим критерієм стратифікації.

З огляду на незадоволеність членів товариства існуючої системою розподілу влади , власності і умов індивідуального розвитку, все-таки треба пам'ятати універсальність нерівності людей.

Стратифікація, як будь-яка інша наука, має форми. До цього часу ми наголошували на нерівності, не враховуючи її форми. Тим більше, що від форми залежить інтенсивність стратифікації. Теоретичні можливості тут коливаються від такої крайності, коли кожному статусу приписується однакова кількість і те й інше і третього. Крайніх форм стратифікації було і не щодо одного історичного об'єкта.

Порівняємо ситуацію, коли у суспільстві численні соціальні верстви, соціальна дистанція між якими невелика, рівень мобільності високий, нижчі верстви становлять меншість членів товариства, швидке технологічне зростання постійно підвищує “планку” змістовної праці в нижніх ярусах виробничих позицій, соціальна захищеність слабких, крім іншого, гарантує дужим і просунутим спокійну реалізацію потенцій. Важко заперечувати, що таке суспільство, така взаємодія між шарами скоріш по-своєму ідеальна модель, ніж повсякденна реальність.

Більшість сучасних товариств далекі від цієї моделі. Або притаманна концентрація влади й ресурсів у чисельно невеличкій еліті. Концентрація у еліти таких статусних атрибутів як влада, власність й освіта перешкоджає соціальній взаємодії між елітою та інші стратами, призводить до надмірної соціальної дистанції між нею і більшістю. Це означає, що такий середній клас, що не чисельний, позбавлений зв'язків з іншими групами. Вочевидь, що такий соціальний порядок сприяє руйнівним конфліктам.

3. Назвіть історичні типи стратифікації. Чим вони відрізняються?

Система соціальної стратифікації. Основні класові устрої в індустріальному суспільстві.

У своїй праці “Держава” Платон стверджував, що правильна держава можна науково обґрунтовувати, а не шукати навпомацки, лякаючись, вірячи і імпровізуючи.

Платон припускав, що це нове, науково спроектоване суспільство буде не лише здійснювати принципи справедливості, а й забезпечувати соціальну стабільність і внутрішню дисципліну. Саме таким він представляв суспільство, кероване правителями (охоронцями).

Аристотель в “Політиці” також розглянув питання соціальної нерівності. Він писав, що тепер переважають у всіх державах три елемента:

- один клас - дуже багатий;

- інший - бідний;

- третій ж - середній.

Цей третій - найкращий, оскільки його члени в умовах життя найбільш готові слідувати раціональному принципу. Саме з бідняків і багатіїв одні виростають злочинцями, інші шахраями.

Реалістично розмірковуючи про стабільність держави, Аристотель зазначав, що треба думати про бідних, бо в держави, де безліч бідняків виведені із управління, неминуче ще буде багато ворогів. Адже бідність породжує бунт і економічні злочини там, де немає середнього класу, тут, де бідних величезна більшість, виникають ускладнення, і держава приречена на загибель. Аристотель виступав як проти влади бідняків, позбавлених власності, так і проти егоїстичного правління багатою плутократією. Краще суспільство формується з середнього класу, і держава, де цей клас чисельніший й сильніший, ніж обидва інших, разом узятих, управляється найкраще, бо забезпечена громадська рівновага.

Маркс підкреслював, що джерелом соціального розвитку виступає боротьба між антагоністичними громадськими класами. За Марксом, класи з'являються і протиборствують на основі різного стану та різних ролей, виконуваних індивідами в виробничій структурі суспільства.

Але саме К. Маркс справедливо зазначав, що не йому належить заслуга відкриття існування класів та їх боротьби між собою. І це дійсно зі часів Платона, але, звісно, особливо відтоді, як буржуазія владно вступила у вісімнадцятому сторіччі на сцену історії. Чимало економістів, філософів, істориків міцно вводять у суспільствознавство Європи поняття соціального класу (Адам Сміт, Етьєн Кондильяк, Клод Сен - Симон, Франсуа Гізо, Огюст Минье і др.).

4. Що таке соціальна мобільність? Назвіть її типи. Наведіть приклади вертикальної та горизонтальної мобільності. Що таке «соціальний ліфт»?

Соціальна мобільність (лат. mobile -- рух, рухливість) -- це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

Принципи соціальної мобільності.

П. Сорокін визначив ряд принципів вертикальної мобільності.

1. Навряд чи коли-небудь існували суспільства, соціальні верстви яких були абсолютно закритими або в яких відсутня була б вертикальна мобільність в її трьох основних аспектах -- економічній, політичній, професійній.

2. Ніколи не існувало суспільства, в якому вертикальна соціальна мобільність була б абсолютно вільною, а перехід з однієї соціальної страти в іншу здійснювався б без будь-якого опору. Якби мобільність була б абсолютно вільною, то в суспільстві, яке виникло, не було б соціальних страт.

3. Інтенсивність і загальність вертикальної соціальної мобільності змінюється від суспільства до суспільства, тобто в просторі. Щоб впевнитися в цьому, достатньо порівняти індійське кастове суспільство і сучасне американське. Якщо взяти вищі щаблі в політичній, економічній і професійній пірамідах в обох суспільствах, то буде видно, що всі вони в Індії визначені фактом народження і є тільки небагато індивідів, які досягли високого положення, піднімаючись з найнижчих страт. Тим часом в США серед відомих людей в промисловості і фінансах 38,8% в минулому і 19,6% в сучасному поколінні починали бідняками; 31,5% мультиміліонерів починали свою кар'єру, маючи середній достаток.

4. Інтенсивність і всеосяжність вертикальної мобільності -- економічної, політичної і професійної -- коливається в межах одного і того ж суспільства в різні періоди його історії. В історії будь-якої країни або соціальної групи існують періоди, коли вертикальна мобільність зростає як кількісно, так і якісно, однак існують періоди, коли вона зменшується.

5. У вертикальній мобільності в її трьох основних формах немає постійного напрямку ні в бік посилення, ні в бік послаблення інтенсивності і всеосяжності. Це припущення є дійсним для історії будь-якої країни, для історії великих соціальних організмів і, нарешті, для всієї історії людства.

5. Чому освіта в наш час стає одним з головних факторів стратифікації. Що може, на Вашу думку, зробити держава для пом'якшення негативних наслідків стратифікації? Що таке децильний коефіцієнт? Чи можливе, на Вашу думку, безкласове суспільство?

Децильний коефіцієнт для окремо взятої країни -- це відношення середньої величини сукупних доходів 10% найзаможнішої частини населення до середньої величини сукупних доходів 10% найбіднішої частини населення.

ПРО ТЕ Ж САМЕ, АЛЕ БІЛЬШ ЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ.

Для соціологів, економістів та політиків децильний коефіцієнт є цікавий тим, що він відображає не тільки реальний рівень економічного і соціального розшарування у окремо взятій країні, але й найбільше допомагає прогнозувати та передбачати рівень соціальної напруги у суспільстві.

Експерти ВТО стверджують: якщо у якісь країні різниця в доходах бідних і багатих доходить до показника 14,2, у цій країні виникає реальна небезпека для подальших соціальних потрясінь. Мало хто із сучасних істориків та дослідників звертає увагу на такий факт -- причиною Жовтневої революції 1917 року стала не стільки діяльність революціонерів, скільки заворушення у суспільстві від того, що децильний коефіцієнт у Росії перетнув відмітку 25. До прикладу, у скандинавських країнах Данії, Фінляндії та Швеції децильний коефіцієнт коливається від 3 до 4, в Німеччині, Австрії та Франції -- 5-7, у США знаходиться в межах 10-12. Наслідок -- ці країни на сьогоднішній день у цілому є найспокійнішими і найстабільнішими у світі, як в економічному, так і в соціальному аспектах.

У ЧОМУ НАША КРАЇНА Є НАЙПЕРЕДОВІШОЮ В ЄВРОПІ?

Компанії Knight Frank і Wealth-X протягом багатьох років ведуть облік бізнесменів, чиї чисті активи сягають $30 млн. і більше. За їхніми найсвіжішими даними, опублікованими в сьомому щорічному виданні The Wealth Report 2013, можна щиро порадіти за українських бізнесменів. За кількістю заможних людей найшвидші темпи росту в Європі демонструє саме Україна (+74%). За нею йде Росія (+51%). У 2012 році в Україні проживало 397 людей з активами більше $30 млн. За прогнозами експертів, у 2022 році їх кількість збільшиться до 690. Але якщо в одному місці щось прибуває, то зрозуміло, що в іншому -- зменшується. Німецька страхова компанія Allianz нещодавно опублікувала «Звіт про світове багатство за 2012 рік». У цьому звіті приводиться рейтинг 52 країн світу, сукупний ВВП яких складає 90% всього світового ВВП. На превеликий жаль, Україні в цьому рейтингу відведено місце в самому кінці -- на 49-й позиції. Таким чином, ми увійшли в десятку країн із найбіднішим населенням. За даними компанії Allianz, в 2011 році рядовий українець в середньому володів майном на суму 928 євро (без врахування грошей, потрачених на різні кредити). В історії в рамках однієї країни виникла унікальна ситуація, коли руйнувалися і не визнавалися правомочними всі відомі типи соціальної стратифікації - рабство, касти, стани і класи. Однак, як ми вже знаємо, суспільство не може існувати без соціальної ієрархії і соціальної нерівності, навіть найпростіше і примітивне.

Облаштування соціальної організації суспільства взяла на себе партія більшовиків, яка виступила представником інтересів пролетаріату - самої активної, але далеко не найчисленнішої групи населення. Це єдиний клас, вцілілий після спустошливої революції і кривавої громадянської війни. Як клас, він був солідарний, згуртований і організований, чого не можна було сказати про стан селян, інтереси яких обмежувалися власністю на землю і захистом місцевих традицій. Пролетаріат - єдиний клас старого суспільства, позбавлений будь-якої форми власності. Це якраз те, що найбільше влаштовувало більшовиків, що задумали вперше в історії побудувати суспільство, де не було б власності, нерівності, експлуатації.

Відомо, що жодна, скільки велика, соціальна група стихійно організувати себе не може, як би вона цього не хотіла. Управлінські функції взяла на себе відносно нечисленна група - політична партія більшовиків, яка за довгі роки підпілля накопичила необхідний досвід. Провівши націоналізацію землі і підприємств, партія привласнила всю державну власність, а разом з нею і владу в державі. Поступово сформувався новий клас партійної бюрократії, який призначав на ключові пости в народному господарстві, у сфері культури та науки ідеологічно віддані кадри - передусім членів комуністичної партії. Оскільки новий клас виступав власником засобів виробництва, він був класом експлуататорів, який здійснював контроль над усім суспільством.

Основу нового класу становила номенклатура - вищий шар партійних функціонерів. Номенклатура визначала перелік керівних посад, заміщення яких відбувається за рішенням вищого органу влади. У панівний клас входять тільки ті, хто перебуває у штатній номенклатурі парторганів - від номенклатури Політбюро ЦК КПРС до основної номенклатури райкомів партії. Нікого з номенклатури не можна було всенародно обрати чи змінити. Крім того, в номенклатуру входили керівники підприємств, будівництва, транспорту, сільського господарства, оборони, науки, культури, міністерств і відомств. Загальна чисельність - близько 750 тис. чоловік, а з членами сімей чисельність правлячого класу номенклатури в СРСР доходила до 3 млн. осіб , тобто 1,5 % всього населення.

Соціальний прошарок між вищим і нижчим класами утворюють соціальні групи, обслуговуючі номенклатуру: середні менеджери, ідеологічні працівники, партійні журналісти, пропагандисти, викладачі суспільствознавства, медперсонал спецполіклінік, водії персональних автомашин та інші категорії обслуги номенклатурної еліти, а також процвітаючі артисти, адвокати, письменники, дипломати, командири армії, флоту, КДБ і МВС. Хоча по видимості обслуговуючий прошарок займає місце, яке, зазвичай, належить середньому класу, така схожість оманлива. Базою середнього класу на Заході виступає приватна власність, забезпечує політичну і соціальну незалежність. Однак обслуговуючий прошарок у всьому залежний, він не має ні приватної власності, ні права розпоряджатися громадським.

Таким чином, соціальна структура суспільства передбачає розгляд суспільства як цілісної системи, що має внутрішню диференціацію, причому різні частини цієї системи знаходяться в тісному взаємозв'язку між собою. Різні соціальні спільності людей в реальному житті постійно взаємодіють між собою , взаємопроникають один в одного. Відносини класів, наприклад, роблять великий вплив на відносини націй, відносини націй у свою чергу надають певний вплив на відносини класів.

Соціальна структура розглядається в широкому і вузькому сенсі слова. Соціальна структура в широкому сенсі слова включає в себе різні види структур і являє собою об'єктивний розподіл суспільства за різними, життєво важливими ознаками. Найбільш важливими розрізами цієї структури в широкому сенсі слова є соціально-класова, соціально-професійна, соціально-демографічна, етнічна, поселенська і т.д.

Класами називаються великі групи людей, що розрізняються за їх місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, по їх відношенню (здебільшого закріпленому й оформленому у законах) до засобів виробництва, за їх роллю в громадській організації праці, а отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють. Класи - це такі групи людей, з яких одна може привласнювати працю іншої, завдяки відмінності їх місця в певному укладі суспільного господарства.

Размещено на Allbest.ru