Технології надання соціальної допомоги дітям-вулиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади проблеми дітей-вулиці

1.1 Причини виникнення дітей-вулиці в Україні

1.2 Соціально-правові основи захисту дітей

2. Технології надання соціальної допомоги дітям-вулиці

2.1 Основні напрямки соціальної роботи з дітьми-вулиці

2.2 Методи та технології соціальної роботи з дітьми-вулиці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Проблема дітей-вулиці стала однією з найгостріших соціальних проблем, з якими зіткнулося людство. За підрахунками науковців в Україні на 2012 рік налічувалося 230 тис. дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування лише 7 % - біологічних сиріт, які стали сиротами при живих батьках і частина з них ідуть жити на вулицю, і вулиця стає для них домівкою. Зараз в Україні налічується 200 тис. безпритульних з них більше 20% жертви сексуального насильства, 60% наркомани і 10-20% Віл Інфіковані. родинність усиновлювач соціальний

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема дітей-вулиці з'явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по різному. Іноді важко навіть пояснити, що спонукає дітей залишати родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Феномен вуличних дітей є симптомом соціального й економічного неблагополуччя у країні, а потім в сім'ї.

Кожна дитина-вулиці - це індивідуальність, яка обирає свій спосіб життя. Вулиця - це те місце, де дитина працює, спілкується, грає, навчається “виживати” в екстремальних умовах.

Діти-вулиці, вимагають допомоги, підтримки, захисту. Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед, їх зрозуміти. Зрозуміти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що замінює сім'ю, близьких, затишок домівки? Зрозуміти їх - це значить спробувати задіяти механізми, які б сприяли вилученню дітей з вулиці, з каналізаційних люків, підвалів.

Діти-вулиці - це найбільш фізично видимі діти, які живуть або працюють на вулицях та в громадських місцях, міст усього світу. Однак, і це парадоксально, вони також належать до найнепомітніших дітей, а тому найважче досяжних для життєво необхідних послуг з освіти та охорони здоров'я, і саме цих дітей найскладніше захистити.

Об'єкт дослідження - діти-вулиці.

Предмет дослідження - особливості соціальної роботи з дітьми-вулиці.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати необхідність соціальної роботи з дітьми -вулиці.

Завдання дослідження:

1.Виявити причини виникнення дітей-вулиці в Україні.

2.Визначити соціально-правові основи захисту дітей.

3.Розглянути основні напрямки соціальної роботи з дітьми.

4. Проаналізувати методи та технології соціальної роботи з дітьми-вулиці.

1. Теоретичні засади проблеми дітей-вулиці

1.1 Причини виникнення дітей-вулиці в Україні

Діти, які живуть або працюють на вулицях, не нове явище в Україні. Явище дітей та молоді, які живуть або працюють на вулицях, поширилося в Україні після розпаду радянської системи. Реформи, що проводилися в той час, головним чином зосереджувалися наринковій трансформації економіки, приватизації та створенні відповідного політичного й правового поля. Перехідні процеси залишили систему соціального забезпечення, а також сектор суспільної охорони здоров'я без достатнього фінансування. Заходи з реструктуризації систем соціального захисту запроваджувалися надто повільно і без достатнього фінансування. Відсутня була стратегія, а негативні наслідки фундаментальних змін, які сталися у відносинах між українською державою та її громадянами з початку 1990-х, належним чином не долалися, українські громадяни почали отримувати менше державної підтримки і більше відповідати за власний добробут. Ситуація і призвела дітей до виходу на вулицю і у середині 90-х років у нашій країні виникла серйозна проблема: на вулицях опинились тисячі дітей, котрі жили у підвалах, каналізаційних люках, навіть у контейнерах для сміття. Так в Україні досить широко почало звучати поняття «діти вулиці».

За визначенням ЮНІСЕФ, «діти вулиці - це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, містить і незайняте житло, і незаселені землі і т. ін.) стала постійним місцем перебування». В Україні до сьогодні не існує однозначного визначення цієї категорії дітей, тому «діти вулиці» розглядаються як неструктурований об'єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, серед цих категорій дітей наявна різна мотивація виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення змісту поняття «діти-вулиці»:

1. Головною ознакою, за якою дитину можна віднести до «дітей вулиці», є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2. Діти вулиці - діти, які офіційно не визнані такими, що позбавлені батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки, з певних причин, належним чином не опікуються їхнім вихованням. Поняття «діти-вулиці» об'єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей.

До дітей вулиці в Україні також відносяться такі категорії та причини їх виходу на вулицю:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сімї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - це діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечити їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-утікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких невлаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;

- діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

- діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці; позбавленні систематичної батьківської турботи, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу [11, с.246].

Починаючи з 1997 року в Україні проводиться ряд досліджень із характеристики “дітей вулиці” з'ясування їхнього стилю життя і потреб. Це дозволило виявити, що більшість дітей вулиці це діти підліткового віку, з них хлопчиків більше на вулиці, ніж дівчаток і це пояснюється тим, що:

- більшість підлітків виховується у багатодітних сім'ях;

- часто проживають без батьків або тільки з матір'ю чи батьком;

- серед батьків таких дітей часто зустрічаються освідчені, які мають постійну роботу;

- значна частина дітей має проблеми з батьками;

- “діти вулиці” - це також ті, які мають низьке матеріальне становище;

- діти вулиці часто зазнають насилля з боку ровесників;

- значна частина таких дітей часто заробляє сама собі на життя, займаючись злодійством, жебракуванням;

- діти часто голодують;

- діти вулиці вживають алкоголь, палять, нюхають клей і вживають наркотики [11, с.246].

Багаторічний досвід роботи свідчить, що більшість дітей вулиці з раннього дитинства відчуває жорстоке ставлення до себе. Це неможе не позначитися на фізичному і психічному стані дитини.

Для того, щоб допомогти таким дітям, необхідно знати, що спричинило бездоглядність і ставлення самих дітей до свого життя і обставин. Вчені відзначають, що у значної частини дітей, які виховуються у умовах відсутності батьківської опіки розвиваються такі типи поведінки:

- пригнічений стан характеризується - пасивністю, апатією;

- соціальна провокація характеризується контрастними емоційними реакціями;

- гіперактивний тип характеризується легкістю входження в контакти , виражений демонстраційною поведінкою з вираженими інтересами до оточуючих, що сприймається дітьми як гра;

- добре пристосовані діти, цей тип характеризується компенсаторною поведінкою, що розвивається, коли не можна задовольнити певні потреби дитини. Обстеження дітей, які виховуються поза сім'єю свідчить не про відхилення у розвитку, а про формування примусово інших механізмів його функціонування.Діти-вулиці виявляють слабку здатність розвивати свої соціальні ролі, зважаючи на свої можливості встановлювати дружні стосунки [3,с.58].

Якщо заглянути в інші країни, то можна сказати, що дитяча безпритульність включає в себе не тільки дітей, які не мають де жити, а й дітей які мають житло, а вулиця є для них другою домівкою. У Великобританії дітей вулиці називають до 18 років - це юні втікачі, а після 18 років - бездомні [7, с.85].

Таким чином можна сказати про те, що в багатьох країнах існує соціальна проблема дитячої життєдіяльності, яка обумовлена умовами вулиці. Отже у всіх країнах ця проблема є серйозною і потребує вирішення.

Аналіз ситуації було здійснено фахівцями Українського інституту соціальних досліджень наприкінці 90-х років і результатом експертної поведінки оцінки безпритульності дали змогу детально окреслити причини виходу дитини на вулицю це: бездоглядність дітей; сімейне неблагополуччя (алкоголізм, наркоманія); недієві державні механізми захисту дітей та сімей; особливості підліткового віку; психофізичні вади дітей (дромоманія); матеріальна неспроможність батьків.

Досить помітно спостерігається також певна тенденція при висвітленні у ЗМІ проблеми “життя дітей-вулиці”, створюються гостро сюжетні фільми з кінцівкою схожою мильні серіали. Проте поява дітей на вулиці має соціально економічні корені.

Також є такі страшні і фатальні причини, коли батьки заставляють дитину жебракувати. Як свідчить статистика, з'явилося багато таких сімей, в яких батьки заставляють дитину іти в жебри і навіть продають дітей злочинним формуванням для участі в кримінальній діяльності(жебракування, кримінал, проституція). Злочинні дії батьків, внаслідок яких вони потрапляють у місця позбавлення волі, позбавляють дітей батьківського догляду і в результаті вони потрапляють у державні заклади а звідти втікають і мешкають на вулиці.

Діти також дуже часто потрапляють на вулицю через конфлікти з друзями ті іншими людьми, через проблеми, які в них виникли і щоб втекти від них діти ідуть на вулицю [18, с.236].

Можна ще зауважити, що вільний час у дитини це добре але потрібно вміти правильно ним розпоряджатися, щоб він не призвів дитину до бездіяльності негативних явищ. Всім нам однаково одміряно кожного дня 24 години. З цих днів складається місяць, рік, життя. І від того, як людина буде використовувати кожен такий день, залежатиме, мабуть, це життя і доля взагалі.

За ці 24 години людина встигає зробити немало різних справ; одна - більше, інша - менше: все залежить від характеру і можливостей. Як же трапляється, що, маючи один і той же часовий ресурс, ми отримуємо абсолютно різні результати в навчанні, праці, у справах?

Відповідь криється у раціональному і розумному використанні вільного часу. Одна людина за годину-дві між важливими справами знайде кілька цікавих відомостей в книжках, може зайнятись спортом, врешті-решт посадити квіти або дерево. Інша ж за цей самий час ледве встигає дати ладу своєму зовнішньому вигляду або насититися спогляданням з вікна подій на вулиці.Та це - в кращому випадку. Наскільки гірше, аби згаяти вільний час, людина вдається до непристойних і згубних вчинків: авантюр, правопорушень. Або знаходить таких же, що байдикують, “друзів”, і тоді ця “співдружність” може заподіяти лиха і собі, і оточуючим людям [22, с.144].

Добре коли дитина має дуже багато друзів, але бувають друзі у наш час які негативно впливають на дитину можуть привчити курити, вживати алкоголь, займатися грабіжництвом і навіть бродяжництвом, адже головною особливістю підліткового віку є потреба у спілкуванні з однолітками. Бажання зайняти прийнятне, задовольняюче підлітка, місце серед ровесників, заслужити їх повагу та схвалення багато в чому визначають їх поведінку. Спілкування з однолітками уявляється понадцінним саме в підлітковому віці, оскільки в цей період така форма взаємних стосунків є свого роду учбовою моделлю майбутніх дорослих стосунків. Взаємодіючи з однолітками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюють себе з іншими дітьми, отримують один від одного інформацію, яку вони не змогли отримати від дорослих [21, с.78].

У кожній групі людей виділяються свої лідери, встановлюються стосунки симпатії й антипатії.

Найбільш сприятливими для розвитку особистості є демократично побудовані групи, де наявна невелика кількість членів, немає чітко визначеного постійного лідера, жорсткої структури, де всі питання вирішуються колегіально, а стосунки засновані на взаєморозумінні, взаємодопомозі, рівних правах, спільних інтересах та соціальне схвалюваній діяльності.

Така невелика група молоді звичайно не протиставляє себе дорослим. Навпаки, підлітки нерідко активно співпрацюють з кимось з дорослих (батьків, вчителів) на основі спільних інтересів [10, с.167].

Але є групи, побудовані на інших принципах, у них міжлюдські взаємини будуються інакше. Це - асоціальні угрупування. Асоціальне спрямовані угрупування, незважаючи на те, що в них входять підлітки і юнаки, мають ознаки дитячих угрупувань. Вони виникають там, де діти опиняються за волею обставин, тобто стихійно (двір, вулиця, клас). У них відсутня організація продуктивної діяльності, яка замінюється безцільним гаянням часу або ігровою активністю. Особистість пригнічується груповими нормами поведінки, які стають обов'язковими для новачка. Спілкування між членами групи не вибіркове, а знеособлене, оскільки вони не мають індивідуальних інтересів, поглядів, світогляду. Тут не буває вибіркового емоційного зосередження на одному з ровесників. Все підміняється одноманітними полегшеними стосунками, які виникають не за особистісним вибором, а за місцем угрупування [9, с.191].

1.2 Соціально-правові основи захисту дітей

Діти були є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства, а тому необхідно скеровувати розвиток суспільства з огляду на позитивне ставлення до дітей, розумінням їх проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити крок назустріч сім'ям з дітьми. В Україні з кожним роком зростає дитяча злочинність, наркоманія, проституція, сутенерство, бродяжництво та безпритульність, однак відсутні ефективні програми для роботи з молоддю, відсутня профілактика цих негативних явищ.

Бюджетні кошти, які були виділені на програми для підвищення рівня життя безпритульних дітей часто-густо «розбазарюються» на різні показові акції, які не приносять жодного позитивного результату. Підліткові клуби та центри продаються чи здаються в оренду приватним підприємцям, які заробляють гроші саме за допомогою цих приміщень.

Без сумніву, законодавство України про дитину має більш декларативний, ніж практичний характер. В сучасних умовах становлення ринкових відносин, економічної кризи, диференціації суспільства, погіршення матеріального і духовного становища дітей, назріли такі проблеми:

- зменшення кількості дітей в дитячих позашкільних закладах, що призводить до збільшення впливу вулиці;

- збільшення кількості дітей, які не вчаться і не працюють;

- зубожіння основної маси населення, що призводить до його розшарування й криміногенності;

- зниження якості соціалізації дітей у зв'язку із збільшенням їх відходу із дитячих дошкільних закладів;

- ріст захворювання дітей, збільшення кількості хронічних захворювань;

- споживацьке ставлення дорослих до дітей, використання в своїх інтересах;

- жорстоке ставлення до дітей, приниження їхньої гідності;

- втягнення дітей і підлітків в криміногенну сферу і організовану злочинність;

- зниження якості заходів і мір профілактичного характеру.

А в результаті - за рік до підрозділів міліції доставлено близько 10 тисяч маленьких бродяжок, палять кожен другий хлопчик і кожна п'ята дівчинка, 50% дітей віком до 14 років займаються оплачуваною працею, 73% українських дітей живуть у сім'ях із низьким рівнем доходів. Саме ця категорія дітей є найбільш незахищеною [14, c.20].

На сьогодні в Україні головним чинником у механізмі забезпечення прав дитини є Конституція, яка проголошує рівність прав дітей (Cт. 24,52) , охорону дитинства (Cт. 51) , заборону насильства над дитиною та її експлуатацію (Cт. 52) , право на життя (Cт. 27), захист та допомогу держави дитині, позбавленій сімейного оточення (Cт. 52), право на освіту (Cт. 53). Але практична реалізація конституційних норм, інших нормативних актів, що спрямовані на поліпшення становища дітей в Україні, має серйозні перешкоди, спричинені реформуванням суспільного устрою і, особливо, негативними процесами у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.

Якщо оцінювати механізм, який діє в Україні для проведення державної політики у сфері забезпечення прав та інтересів дітей, слід зазначити, що досі відсутня координація дій багатьох органів. Механізм проведення державної політики у галузі прав дитини залишається незавершеним. У структурі Міністерства праці, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства соціального захисту, Міністерства освіти і науки, Міністерства внутрішніх справ створено управління, що займаються питаннями забезпечення інтересів дітей. Однак загалом відсутній національний механізм забезпечення реалізації та контролю за додержанням норм законодавства про права дитини [8, с. 15].

В Україні було презентовано нову концепцію розвитку та реалізації дитячої політики на державному рівні. Пріоритетним вектором визнано удосконалення системи опіки й опікування. Однак, на думку експертів, для дитини не може бути нічого краще, ніж її рідна сім'я. Тому держава насамперед повинна підтримувати здатність сім'ї нормально ростити дітей. У західних країнах люди, які опинилися в складній ситуації, мають право звернутися до державних органів для віддання дитини в систему опіки не більше, ніж на півроку. Якщо після закінчення піврічного терміну дитини рідні не забирають, то вона підлягає усиновленню. Прийомна сім'я - це місце для тимчасового перебування дітей.

На сьогодні законодавство України про права дитини не має узгодженого, систематизованого характеру. Певні правові норми розкидано по різних правових актах, що не дає можливості гарантувати додержання та реалізацію встановлених прав дітей. Зважаючи на це, а також з метою упорядкування та вдосконалення нормативного матеріалу, що стосується захисту дітей в Україні, Українським інститутом соціальних досліджень було підготовлено та видано в 1998 р. збірник документів «Дитинство в Україні: права, гарантії, захист» [4, с.12].

На жаль, значна частина норм законодавства України, які відповідають Конвенції ООН про права дитини, іншим міжнародним актам у цій сфері, не реалізується, а інші - потребують доопрацювання. Так, на сьогодні назріла нагальна потреба у впровадженні комплексу заходів, які б дали змогу запобігти погіршенню становища сімей і дітей, розробити нормативну базу і запровадити механізм звернень дітей з питань жорстокого поводження з ними, законодавче забезпечити постійний контроль за додержанням майнових і житлових прав дітей тощо.

Засади державної політики щодо соціального захисту дітей.При аналізі дослідження соціального захисту дитинства з позицій педагогічних підходів слід зазначити, що прямо питаннями соціально-правового захисту дітей у педагогічній діяльності педагогічна наука не займалася, але побічно це простежується в таких відомих педагогічних діячів, як К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, К.А. Сухомлинський, Н.К. Крупська, С.Т. Шацький, К.Н. Вентцель.

Діти, як сама безпомічна частина соціуму, у будь-якому, навіть у самому неблагополучному суспільстві, є соціально захищеною й опікуваною категорією населення. У цьому полягає суть розуміння соціального захисту дитинства в широкому змісті.

Українська держава визнає дитинство важливим етапом життя людини й виходить із принципу пріоритетності підготовки дітей до повноцінного життя в суспільстві, розвитку в них суспільно значимої активності, виховання високих моральних якостей. Необхідною умовою формування цих якостей є надійний соціально-правовий захист дитинства.

Цілями державної політики в області соціально-правового захисту дитинства є:

- здійснення конституційних прав і законних інтересів, недопущення їхньої дискримінації, зміцнення гарантій прав і законних інтересів дітей, а також відновлення прав у випадку їхнього порушення;

- сприяння фізичному, психічному, інтелектуальному, духовному й моральному розвитку дітей;

- реалізація особистості дитини в інтересах суспільства й відповідно до традицій України, досягненнями української й світової культури.

В Україні останнім часом приділяється велика увага з боку держави щодо законодавчої підтримки дітей, до якої можна віднести Закони "Про охорону дитинства", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", Сімейний та Цивільний кодекси, що ґрунтуються на основному Законі нашої держави - Конституції України.

Основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є:

- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї;

- виховання та утримання дітей за принципом родинності;

- сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів;

- забезпечення пріоритету форм влаштування;

- захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;

- створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя, інші.

Держава гарантує працевлаштування дітей, які залишились без батьківського піклування після повернення їх з дитячих закладів, від опікунів чи піклувальників, з дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, закінчення навчання в державних та комунальних навчальних закладах. При працевлаштуванні після закінчення навчального закладу їм виплачується одноразова грошова допомога в розмірі двох прожиткових мінімумів, а також видається взуття та одяг, за бажанням випускникам може бути виплачена грошова компенсація у розмірі, необхідному для придбання одягу та взуття. Спільно з міським центром зайнятості забезпечено бронювання першого робочого місця для дітей-сиріт.

Поширення в Україні такого явища, як соціальне сирітство, зумовлює зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що порушує базове право дитини виховуватися в сімейному оточенні (Конвенція ООН про права дитини).

Опіку про дітей, які залишилися без батьківського піклування, бере на себе держава (Cт. 52 Конституції України). Безпосереднє ведення справ щодо влаштування дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, покладається на органи опіки та піклування місцевої державної адміністрації. Державна система опіки над дітьми-сиротами структурована таким чином, щоб утримувати таких дітей від народження до повноліття.

Починаючи з 1995 року кількість соціальних та біологічних сиріт, які перебувають у дитячих будинках, будинках дитини та в будинках-інтернатах, збільшилася в 1,5 раза. Кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються у школах-інтернатах для дітей-сиріт, збільшилася в 1,4 раза. Більше половини з вихованців інтернатів не є сиротами, вони мають біологічних батьків, не позбавлених батьківських прав. Певна частина цих батьків потенційно могла б виховувати дітей у сім'ї, якщо мала б належну соціальну підтримку. Якщо систему соціальної допомоги не буде вдосконалено, більшість батьків з часом віддаватимуть дітей до інтернатів [12, с.6].

Важливо зауважити що, оцінками фахівців, реально вимоги Конвенції ООН про права дитини в українському соціумі знають лише ті, хто безпосередньо захищає ці права, та спеціалісти, що працюють з дітьми [16; с.99].

З метою покращення та удосконалення соціального захисту дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, проведення профілактичної роботи, підвищення ефективності діяльності з питань захисту дітей службами у справах дітей міста та районів ведеться Єдиний електронний банк даних дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання та Єдиний електронний банк даних дітей, які опинились у складних життєвих обставинах.

2. Технології надання соціальної допомоги дітям-вулиці

2.1 Основні напрямки соціальної роботи з дітьми-вулиці

Одним з основних напрямків соціальної роботи з дітьми є робота на вулицях. Робота на вулицях - це безпосередній вихід соціальних працівників, педагогів та не байдужих людей на вулиці з метою розшуку дітей та надання їм посильної допомоги для вирішення певних ситуацій. Основне завдання роботи на вулиці - це налагодити зв'язок із дітьми вулиці, викликати у них довіру до дорослих, та через щоденні контакти з дітьми вплинути на їхнє бачення життя, допомогти їм знайти законні шляхи виживання та показати, як захистити себе з допомогою державних соціальних служб, і т.д.

Робота із дітьми на вулицях здійснюється за допомогою мобільної станції. Мобільна станція, мікроавтобус з необхідним обладнання для соціальних працівників та дітей разом із командою у складі трьох осіб слідує за визначеним маршрутом на зустріч до дітей. Про місце зупинок та час прибуття на зупинку мобільної станції дітей заздалегідь повідомляється. Команда надає послуги дітям безпосередньо на вулицях міста.

На зупинці діти можуть отримати кваліфіковану пораду чи консультацію, першу медичну допомогу, інформацію та консультації щодо захворювань, які передаються статевим шляхом, ВІЛ / СНІД, наслідки наркотичної залежності і т.д., а також гарячий обід. На зупинці мобільної станції приймаються усі потребуючі діти, не залежно від місця проживання, національності, релігійної приналежності, віку. Через розмови на вулицях соціальний працівник намагається вплинути на поведінку дитини, допомогти подолати її труднощі і показати, як можна вижити за допомогою Карітасу, інших недержавних чи державних соціальних установ.

Під час невимушеної розмови працівник дізнається у дитини про її сім'ю та причину блукань та бездоглядності. Така інформація є конфіденційна та використовується виключно для внутрішньої роботи проекту, і надається лише правоохоронним органам за письмовим та обґрунтованим запитом. Це потрібно для того, щоб з'ясувати, чи не перебуває дитина у розшуку, встановити та налагодити зв'язок із її батьками або іншими родичами та допомогти дитині повернутись у нормальні життєві умови.

Роздача гарячих обідів на вулиці є важливою складовою мобільної роботи з дітьми. Така підтримка часто може бути ключем до дитини, так як українські діти, що живуть у важких життєвих умовах (навіть ті, які живуть у сім'ях), страждають від недоїдання. Наврядчи працівник Карітасу зможе встановити з ними контакт, давати їм поради та консультації чи намагатися змінити їх стиль життя, коли діти будуть голодними. Завдяки роздачі дітям безкоштовних гарячих обідів працівникам легше завоювати їх довіру, адже даючи їм їжу вони не очікують нічого навзаєм - для деяких дітей це зовсім нове відчуття. Витрати на їжу є досить великими, але з кожним наступним роком вони будуть зменшуватися.

Нажаль статистичні дані невтішні.Ситуація настільки серйозна, що стає проблемою для національної безпеки України. Принаймні так вважають представники Міжнародного благодійного фонду Карітас України та Європейського руху в Україні.

Тому вони неухильно розширюють свою спільну програму, спрямовану на допомогу дітям вулиці. Ця допомога є комплексною і включає різні соціальні послуги. Мобільні станції тепер є в великих містах України.

Ще одним основним напрямком соціальної роботи з дітьми є проект "Допомога дітям-вулиці" в рамках європейської програми.

Важка соціально-економічна ситуація в Україні призвела до низки негативних соціальних моментів, які прямо впливають на загострення проблеми дітей у важких життєвих обставинах. Поява феномену дітей-вулиці є наочним прикладом цього. Зменшення державного фінансування охорони здоров'я, освіти і соціальної сфери, з одного боку, та бідність населення призводять до того, що тисяч постійно або ситуативно живуть на вулиці.

Карітас Німеччини в 2003 році підтримав ініціативу Карітасу України створити спільний проект допомоги дітям вулиці у ряді міст України. У 2006 - 2008 році основна сума коштів для забезпечення роботи мобільних служб для дітей вулиці та соціальних центрів надійшла від Європейської комісії в рамках програми підтримки громадянського суспільства. Проект Євросоюзу під назвою «Допомога дітям-вулиці» охопив регіони. Завдяки цьому проекту було створено ще осередки для дітей вулиці. Європейський рух долучився до даного проекту в 2007 році коли група волонтерів запропонувала підтримати Карітас України шляхом розгортання широкої рекламної та фандрейзенгової компанії «Допомогти дітям-вулиці». Ряд спеціалістів ,журналістів та вебдизайнерів працювали над створенням окремого вебсайту для проекту та започаткували ряд благодійних акцій в місті Києві та інших регіонах з метою залучити ініціативу громадян до проекту. Саме тому заради вирішення проблеми дітей вулиці свої зусилля об'єднали дві міжнародні організації Карітас та Європейський Рух, створивши проект «Допомогти дітям-Вулиці».

Основним завданням проекту є:

- надати дитині шанс піти з вулиці та показати їй ряд можливостей, якими вона може скористатися для визначення свого подальшого життєвого шляху та стати повноправним членом суспільства

- залучити особисту ініціативу громадян заради допомоги проекту „Допомогти дітям-вулиці“[11].

Для реалізації проекту «Допомогти дітям-вулиці» розпочали загальнонаціональну інформаційну кампанію із збору коштів. Основою кампанії є особиста та громадська ініціатива людей та компаній. До 2007 року проект повністю фінансувався ЄС та партнерськими організаціями із закордону. Сьогодні розширюють географію проекту та залучають місцеві кошти. Саме участь у проекті та допомога українців є найбільш важливою, адже вирішення соціальних проблем є перш за все особистим обов'язком і не має покладатися лише на іноземні інституції. Діти вулиці-живуть поруч з нами.

2.2 Методи та технології соціальної роботи з дітьми-вулиці

Сьогодні, коли відбувається переоцінка духовних цінностей, розшарування соціальних груп населення, поглиблюються економічні проблеми, склалися несприятливі умови для виховання підростаючого покоління. Збільшується кількість функціонально неспроможних сімей, віддаляються від виконання виховних завдань заклади освіти, згортається робота з дітьми за місцем проживання. Як наслідок - зростає кількість неповнолітніх, залишених наодинці зі своїми проблемами, та тих, чия поведінка виходить за межі правових та моральних норм.Характеристику понять «діти вулиці», «безпритульні діти», «бездоглядні діти» можна знайти у працях сучасних російських (О. М. Панов, Є. І. Холостова) та українських (С. В. Толс- тоухова, І. М. Пінчук) учених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи. Розглянуті програми ЮНЕСКО практичного психолога І.Н.Бєляєва.

Невирішеним аспектом проблеми є те, що в сучасному науковому вивченні проблеми дитячої безпритульності відсутній комплексний та системний підхід до профілактики цього явища, якого потребує на сьогодні українське суспільство та, зокрема, соціальні служби, що працюють у цій галузі.У Конвенції про права дитини та Міжнародній декларації про виживання, захист та розвиток дитини зазначається, що жодна дитина не може бути позбавлена права на піклування та увагу суспільства, тим більше, якщо вона перебуває у складних обставинах. Останнє передбачає систему заходів, спрямованих на ліквідацію похідних причин, що призводять до подібних ситуацій.

Процес суспільної перебудови, який триває в Україні, супроводжується об'єктивними труднощами - соціальними кризами, деформаціями суспільної свідомості, помилками. Це не може не впливати також на стан проблем, пов'язаних з соціальною адаптацією підростаючого покоління. Проводячи спостереження за дітьми-вулиці та їхнім оточенням стало зрозуміло, що більшу частину дітей-вулиці становлять діти з неблагополучних сімей, близько третини дітей - виховувались у неповних сім'ях. Поширене уявлення, що дітьми вулиці частіше за все стають сироти, не відповідає дійсності. Тобто недостатня увага суспільства до сім'ї є чи не основною причиною цього нового явища - дитячої безпритульності.

Небажання батьків займатись вихованням власних дітей, пияцтво в сім'ях, зубожіння більшості сімей спричиняють дитячу безпритульність.

Відповідні органи та заклади освіти вживають певних заходів щодо запобігання в підлітковому середовищі бродяжництву й жебрацтву [10].

Нині в теорії та практиці соціальної роботи в Україні існує цілий ряд напрямків соціальної роботи з різними групами населення: соціальна діагностика і профілактика; соціальний нагляд і корекція; терапія; соціальна адаптація, реабілітація і соціальне забезпечення; соціальне страхування; соціальне обслуговування; опіка і соціальна допомога; соціальне консультування й експертиза; патронаж і соціальні нововведення; посередництво і подвижництво. Ці види соціальної роботи і є головними технологіями. Вони, безумовно, дуже тісно пов'язані між собою, в той же час вони відносно автономні, специфічні за своїм цільовим призначенням і функціональним змістом. Технологія соціальної роботи як форма особливого освоєння соціальної дійсності перебуває в тісній взаємодії не тільки із суміжними теоретичними системами, але і з практичним досвідом, традиціями, ритуалами, звичаями, соціально-психологічними явищами і фактами. Технології соціальної роботи - це одна із галузей соціальних технологій, що орієнтована на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації [11].

Щодо роботи з дітьми вулиці можна застосувати різні технології соціальної роботи, але однією з найважливіших є соціальна профілактика, тому що діти - це одна з категорій населення, яка потребує її найбільше. Соціальна профілактика - це свідома, цілеспрямована, соціально-організована діяльність щодо запобігання можливим соціальним, психолого-педагогічним, правовим та іншим проблемам і досягнення бажаного результату. Соціальна профілактика спрямована на запобігання несприятливому розвитку тих чи інших соціальних процесів у суспільстві, у даному випадку такого соціального явища, як діти-вулиці.

На сьогодні основними «постачальниками» дітей-вулиці та бездоглядних дітей є неблагополучні сім'ї, які характеризуються криміногенною обстановкою, асоціальною поведінкою дорослих, існуванням на межі убогості. Тому для ефективної організації діяльності щодо профілактики дитячої бездоглядності і безпритульності треба вчасного виявляти дітей, що проживають у сім'ях, де батьки виконують неналежним чином або не виконують зовсім обов'язки щодо виховання дітей. Вироблення ефективних і науково обґрунтованих програм профілактики дитячої бездоглядності припускає виявлення її джерел за допомогою здійснення соціологічних та інших досліджень домашнього, шкільного, соціального середовища, в якому перебувають неповнолітні з девіант- ною поведінкою, щоб визначити базові причини, які породжують ці соціальні аномалії. Важливою частиною системи заходів з ліквідації явища діти-вулиці є заходи, направлені на виявлення неповнолітніх, що належать до цієї категорії, надання їм термінової медичної, психосоці- альної та іншої необхідної допомоги і подальше повернення їх у рідну сім'ю або, якщо це з будь-яких причин неможливо, оформлення до спеціалізованих установ, які здійснюють соціальну реабілітацію.

Можна виділити деякі методи профілактики, які можуть використовувати соціальні працівники стосовно проблеми дітей вулиці:

1. Профілактика домашнього насильства стосовно дітей. Саме насильство (фізичне, сексуальне, психічне, економічне), якого зазнає дитина в сім'ї, спонукає її до втечі. Тому слід займатися запобіганням жорсткому поводженню з дітьми з боку батьків та його усуненням.

2. Профілактика вживання наркотиків та алкоголю, допомога в позбавленні від цих шкідливих звичок. Вживання наркотичних, психотропних засобів та алкогольних напоїв - це один із перших кроків на шляху дітей до вулиці і втрати колишніх соціальних зв'язків. Уберегти їх від необачних учинків, сприяти поверненню до нормального соціального середовища - це завдання, яке повинні вирішувати соціальні працівники і суспільство в цілому [18].

Для цього треба організовувати: лекції, тренінги та бесіди з підлітками стосовно шкоди алкоголю та наркотичних речовин із демонстрацією профілактичних фільмів; анонімні групи самодопомоги на основі впровадження програми світової спільноти анонімних алкоголіків; телефон-довіри; консультування; розповсюдження виданнь та проспектів на антинаркотичні теми, розклеювання відповідних плакатів і листівок у міському транспорті; зустрічі неповнолітніх з лікарями-наркологами.

3. Профілактика сімейного неблагополуччя в сім'ях із дітьми. Витоки девіантної поведінки неповнолітніх часто кореняться в сімейних кризових ситуаціях і у відсутності гармонії і згоди у стосунках між батьками. Слід проводити індивідуа-льні консультації з батьками, надавати допомогу у вирішенні різноманітних проблем сім'ї.

4. Допомога батькам у правильному сімейному вихованні дітей. Це має особливе значення для сімей неповнолітніх із девіантною поведінкою, оскільки, неправильно застосовуючи форми і методи сімейного виховання, батьки мимоволі сприяють їх десоціалізації.

5. Залучення дітей із девіантною поведінкою до суспільно корисної праці. Зміна соціально неблагополучного оточення на сприятливе, залучення до соціально значущої діяльності в здоровому колективі однолітків і дорослих сприяють формуванню нових життєвих цінностей та етичних орієнтирів у неповнолітніх із девіантною поведінкою.

6. Організація розвиваючого дозвілля дітей з девіантною поведінкою з сімей групи ризику. Відхилення в соціальному розвитку, етичний, інтелектуальний вакуум у дітей із девіантною поведінкою значною мірою детерміновані надлишком вільного часу. Суспільні об'єднання в змозі виправити ситуацію, залучивши ці категорії дітей як об'єкт своєї діяльності. Слід створювати денні клуби, секції для підлітків, які вони можуть відвідувати замість того, щоб бути на вулиці. З дітьми у час їх перебування в клубі повинні працювати психологи, соціальні педагоги та соціальні працівники. Особливе значення для профілактики появи «дітей вулиці» має організація корисного дозвілля дітей у літній період, коли вони більше, ніж будь-коли, залишені сам-на-сам.

7. Служби, що спеціалізуються у сфері профілактики дитячої бездоглядності та появи «дітей вулиці», повинні мати у своєму розпорядженні кваліфікований і професійно підготовлений персонал, який буде проводити соціальний патронаж сімей групи ризику, а також опікунів і тих, хто потребує піклування[15].

Висновки

Досліджуючи таку соціальну проблему як діти-вулиці, ми можемо говорити про дітей, які перебувають на вулиці і повинні зауважити, що більшість з них виховуються в несприятливих умовах. Для них характерні всі, або деяка частина особливих характеристик особистості. Це важливо розуміти, щоб в процесі роботи бачити у складній поведінці дитини не навмисну неслухняність, а внутрішню неготовність дотримуватись деяких норм.

До виходу дітей на вулицю призводить погіршення матеріального становища значної частини населення; економічна експлуатація дорослими дитини (залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо); послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей; загострення розбіжностей і конфліктів між батьками і дітьми; ослаблення роботи щодо організації дозвілля дітей.

На думку експертів сьогодні у ЗМІ створено образ молодої людини, яка не докладаючи зусиль може досягти в житті всього чого захоче. Навіть про долю вуличної дитини фільми закінчуються щасливо. Цей стиль (“легкість життя”) привертає увагу підлітків і вони виходять на вулицю в пошуках нових вражень, як в кіно.

Наявність цих факторів пояснюється працівниками соціальних служб та працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх посиленням контролю з боку дорослих, які експлуатують дітей і отримують свої доходи.

Загалом, виховання та соціалізація дітей сьогодні проходить в умовах зміни системи цінностей і орієнтацій. Це ставить перед суспільством нові завдання щодо виховання дітей, опікування ними державою.Тобто,їм необхідні соціально-правовий захист і підтримка.

Також важливо зауважити, що проблема захисту прав дитини в Україні постає такою, що потребує вирішення як на рівні міжнародних правових відносин, так і на рівні національного законодавства держави. Сьогодні майже всі розвинуті країни світу вже мають державні інститути захисту прав людини.

Явище соціального сирітства продовжує залишатися поза увагою активної суспільної думки. Тож питання комплексного та системного подолання цієї проблеми є актуальним як для держави, суспільства, громадськості, так і для самої дитини і її родичів. Це безумовно основний напрямок взаємодії відповідних органів виконавчої влади, громадських організацій, усіх тих, кому не байдужа доля дитини та її майбутнє.

Важливу роль відіграє профілактика дитячої бездоглядності - центральна ланка в системі соціально- профілактичних заходів. Аналіз діяльності суспільних об'єднань, які працюють у цій сфері, свідчить, що їх зусилля, в першу чергу, зосереджені на усуненні причин та умов, які зумовлюють бездоглядність, запобіганню сімейному неблагополуччю.

Отже, наявність маловтішних чинників свідчить про існуючу в нашій державі загрозу нормальному розвиткові дитини (як фізичному, так і психічному). Саме тому держава, визначаючи основні шляхи захисту дитинства в Україні, паралельно має дбати про нормальний рівень життя людини взагалі. І лише коли цього буде досягнуто, почне змінюватися становище дитини в сім'ї, в державі. Достаток і добробут у сім'ях, зокрема вирішення житлових проблем, можливість культурного розвитку особи убережуть людину від впливу тих негативних чинників, що підштовхують дитину до виходу з сім'ї, потрапляння її під вплив асоціального середовища.

Список використаних джерел

1. Болтівець С., Дитяча безпритульність набула характеру епідемії // Директор школи. - 2001.

2. Быкодорова А. , Шинкаренко Н. - Подросток вышел на улицу... //Ставрополь, 2001.

3. Волинець Л., Комарова Н., Іванова І. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання і виховання. - К.: 1998.

4. Гардецький О. Захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування // Вісн. прокуратури. - 2006.

5. Глушко В. Міжнародний День захисту дітей//Позакласний час. - 2004.

6. Гончарова Т. Дитячі громадські організації України - на захисті прав та інтересів дітей //Початкова школа. - 2000.

7. Громадська думка: Дослідження, аналіз, висновки. - К.: ДЦССМ,- 2003.

8. Діти вулиці. Інформаційний покажчик // Пескіна Л. - К. : Інф. центр «Б-ка ім. М. Костомарова», 2005.

9. Долгова В. Безпритульним є де подітися «Україна молода» №28. - 2007.

10. Зінченко А. «Діти вулиці» - Мет. Рек. По роботі з «Дітьми вулиці». - УДЦССМ-1999.

11. Капська А. Соціальна робота: Навч. Посіб. - К.: Центр. Навч. Літератури. - 2005.

12. Качан, Л. Державна допомога на дітей //Соціальний захист. - 2005.

13. Конституція України: Прийнята на п'ятій сес. Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р. із змінами, внесеними Законом України від 8 груд. 2004 р., № 2222-IV. Станом на 1 січ. 2006 р.: Офіц. вид.- К., 2006.

14. Корнякова Т. Захист прав дітей - пріоритетний напрям наглядової діяльності // Прокуратура. Людина. Держава.- 2005.

15. Кошиль В. Комарова Н. «Діти вулиці» - К.:ТОВ «АВЕГА», 2002.

16. Мироненко В. Захист інтересів дітей у разі розірвання батьками шлюбу //Підприємництво, господарство і право. - 2005.

17. Надання допомоги «дітям вулиці» та соціально-незахищеним дітям. Ін форм.-метод. Збірник.Випуск3-4. -К.:Ліга соц. прац. України, інтернац. Союз Німеччини. - 2005.

18. Пєша І. Соціальний захист дітей позбавлених батьківського піклування. - К.: 2008.

19. Проблеми бездоглядності та безпритульності дітей в Україні: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні.

20. Про виховання дітей та молоді: Проект Закону України // Освіта України.- 2004.

21. Толстоухова С., Акстман К. Надання допомоги ”дітям вулиці” та соціальне незахищенним дітям та молоді. Інформаційно-методичний збірник. - Ліга соціальних працівників України, Інтернаціональний Союз Німеччини, 2003.

22. Управління правової роботи. Соціальний захист дітей позб. Батьк. Опіки. Ів. -Фр. -2010.

Размещено на Allbest.ru

...