Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Аналітичний огляд публікацій

Тема:"Основи фемінізму"

Cтудента

Яблонської Катерини

факультету 6508 Гр. 208Викладач

Чубур Н.В.

Київ--2013

Вступ

Останнім часом стало дуже популярним слово"фемінізм". Та багато хто асоціює його з натовпом не нафарбованих, чоловікоподібних, грубих тіток з величезними комплексами. Що ж є насправді фемінізм?

Актуальність теми полягає саме у низькому рівні дослідження питання фемінізму. Існує велика кількість джерел, які подають псевдо правдиву інформацію про саме поняття фемінізму. А тим часом він перейшов на новий етап розвитку. Інформація надходить до народних мас з запізненням, що спричиняє непорозуміння та конфлікти у суспільстві. Саме стик нових і старих цінностей і спричиняє проблеми. Якщо в країнах Заходу нові тенденції вступають в конфронтацію з загальними принципами ліберальної демократії, то в слов'янських країнах проблема сягає корінням до основ розвитку нашого суспільства - патріархальна сім'я, менталітет, ідея Берегині та Божої Матері в православній церкві.

Сьогодні, фемінізм - це система ідеологій та рухів, які спрямовані на захист, визначення і створення рівних політичних, економічних і соціальних прав жінок з чоловіками. фемінізм жінка право

Традційно фемінізм розглядають у чотирьох аспектах:

1. Соціально-політична теорія, в якій аналізують гноблення жінок та перевагу чоловіків у історичному минулому і сьогоденні.

2. Широкий соціальний рух за рівність прав і можливостей для жінок.

3. Ідеологія, що протистоїть усім теоріям і діям жінконенависництва.

4. Філософська концепція соціокультурного розвитку, альтернативна до існуючої європейської традиції, яка виявляє зверхність до жіночого соціального досвіду в уявленнях про світ і суспільство.

Сама ідея фемінізму прослідковується ще від від епохи так званого «високого середньовіччя». В часи зародження буржуазних стосунків жінки були залучені до найманої праці і перетворились на власниць своєї робочої сили, саме це створило сприятливі соціальні передумови. Ще Платон в античні часи передбачав участь жінок в управлінні державою на рівних правах з чоловіками.

Початок XVIII ст. -- період деякого відступу від ідей жіночої раціональності і рівності з чоловіками. Особливу популярність в середовищі привілейованих класів отримала тоді ідея культивування жіночої «слабкості» (з'явився вираз «слабка стать»). Але вже до середини століття критичні голоси французьких просвітителів сприяли викриттю міфу про жінку як нерівної чоловіку істоті «другого сорту».

Відразу згадується Сімона де Бовуар авторка книги"Друга стать"(1946р.). Письменниця поставила за мету поглянути на художній твір очима жінки, звернувши увагу на жіночі образи і ті функції, які відводили своїм героїням автори.

Виявилося, що усі п'ять письменників-чоловіків: Монтерлан, Лоуренс, Клодель, Бретон і Стендаль, намагаються, як відзначає місс де Боувар:

"повсякчас підкреслити інтелектуальну другорядність жінок, вищість чоловіка у фізичному коханні, оспівують патріархальну, особливо сімейну ієрархію, а Бретон твердить:"жінка є таємницею, поезією, красою і спасінням"(для чоловіка, звичайно: ким вона є сама для себе, Бретона не цікавить)".

Проте не всі письменники чоловіки притримувались таких поглядів. Вольтер викривав несправедливість жіночої долі; Дідро вважав, що принижене існування жінки є «наслідком певних цивільних законів і звичаїв». Монтеск'є писав, що жінка може і повинна брати участь у суспільному житті.

Вони першими зробили спроби обґрунтувати рівноправність чоловіків і жінок, обстоювали їх право брати участь у суспільному житті, стверджували, що їх природа не менш складна, ніж чоловіча.

Самі жінки заявили про себе активною участю у Великій Французькій революції, започаткували жіночі клуби, журнали. Француженки, не протиставляючи себе чоловікам, звертали увагу на свою безправність. Але революційна влада, оцінивши громадську активність жінок, не змогла протистояти патріархальній традиції, впливу католицької церкви, щоб визнати жінок самостійним субґєктом історії, віднести їх до категорії «вільних» і «рівних». І це спричинило виникнення нового суспільного явища -- фемінізму як руху на захист політичних і громадянських прав жінок.

1. Першоджерело:"Декларація права жінки і громадянки", Олімпія де Жур

Подумати тільки: всього двісті років тому жінці відрубали голову лише за те, що вона вимагала рівності в шлюбі та права голосу на виборах.

Олімпія де Гуж - французька письменниця і журналістка, політичний діяч, автор « Декларації прав жінки і громадянки ». Слідом за Монтеск'є відстоювала принцип поділу влади. Перебувала в опозиції Робесп'єру і Марату. Її спрямований проти якобінців політичний памфлет «Три урни » (1793) спричинив арешт, а потім - за вироком революційного трибуналу - страту на гільйотині.

Передумовою написання "Декларації права жінки і громадянки"було прийняття "Декларації прав людини і громадянина" у 1789 році Національними установчими зборами у розпал французької революції. Французька революція не визнала права жінок, і це спонукало де Гуж опублікувати декларацію прав жінки і громадянки у вересні 1791 року.

«Декларація прав жінки та громадянки »

Чоловіки, чи можете ви бути справедливими ? Це питання задає вам жінка. Ви не можете наказати їй мовчати. Скажіть мені, хто дав вам право принижувати мою стать? Ваша сила ? Ваші таланти? Погляньте на нашого Мудрого Творця, на велич природи, до гармонії з якою ви прагнете, і, якщо зможете, знайдіть ще хоч один приклад такого ж деспотизму. Вивчіть світ тварин, спостерігайте стихії, досліджуйте рослини і, нарешті, всі можливі органічні форми існування і визнайте свою поразку перед обличчям тих доказів, які я вам пропоную. Спробуйте, якщо звичайно у вас вийде, описати ще хоч один випадок підпорядкування однієї статі іншій. Таке є тільки в нашому суспільстві, тому що вся інша природа влаштована гармонійно. Вона зразок вічного співробітництва статей.

Тільки чоловіки зробили з природного поділу принцип. Безглуздий, сліпий, псевдонауковий і деградований - в епоху просвітництва і мудрості ! - До повного невігластва, чоловік хоче наказувати, оскільки тільки він наділений розумовими здібностями. Він робить вигляд, що підтримує Революцію, хоче рівноправності і на цьому зупиняється.

Отже, стать, чия краса і сміливість, підтверджена муками материнства, визнає і заявляє в присутності і під заступництвом Господа Бога Права Жінки і Громадянки.

Далі йдуть сімнадцять статей Декларації прав людини і громадянина пункт за пунктом редаговані Олімпією де Гуж:

«Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. Соціальні відмінності можуть ґрунтуватися лише на загальній корисності».

Перша стаття Декларації прав жінки і громадянки відповідно:

«Жінка народжується вільною і залишається рівною з чоловіком в правах. Соціальні відмінності можуть ґрунтуватися лише на загальній корисності».

Де Гуж розширює шосту статтю Декларації прав людини і громадянина, що проголосила права громадян брати участь у формуванні законів, щоб:

«Усі громадяни, включаючи жінок в рівній мірі мають бути допущені до усіх державних установ, офісів і занять залежно від їх потенціалу, а також без будь-яких інших відмінностей, ніж їх чесноти і здібності».

Олімпія де Гуж та її Декларація викликали в суспільстві потужний спротив, особливо фраза:

«Якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона повинна мати право зійти і на трибуну»

Нажаль, в 1804 вийшов році Цивільний Кодекс Наполеона, який став вважатися еталоном буржуазної юрисдикції, підтвердив, що жінки не мають громадянських прав і перебувають або під опікою свого батька, або під опікою чоловіка.

Як і Кодекс Наполеона, законодавство всіх інших європейських країн жорстко фіксує традиційний поділ чоловічої і жіночої ролей. Чоловікам належить весь зовнішній світ і верховенство в будинку. Жінкам - світ домашній, виховання дітей і обов'язок підкорятися чоловікові. Цей порядок - вершина патріархату. Він визнаний не тільки звичаєм, але і формальним правом. Торжество чоловічої влади посилено ще й тією обставиною, що в цей момент відбувається відділення сфери приватного життя від життя суспільного - публічної сфери. Закон починає захищати приватне життя від втручання ззовні, чого не знали минулі століття, коли вождь або монарх мали право зазіхати на все, що знаходилося на підвладній їм території.

Олімпія вражає багатством своїх ідей та силою своєї промови. Під всім, що писала і говорила де Гуж, звучить жіноча натура. Вона за допомогою публічного виступу і власного прикладу домоглася того, що багаті жінки з самовідданою готовністю принесли в дар жіночій революції свої коштовності.

Природний розум і талант Олімпії підняв на боротьбу французьких жінок. Щонайперше вони вимагали визнання права на освіту. І невдовзі було запроваджене спільне навчання хлопчиків і дівчаток. Потім жінки звернулися з петицією до короля. Вони просили дати їм можливість займатися жіночими ремеслами «не для того, щоб скинути з себе владу чоловіків, але що б підтримати своє життя». Їх прохання не було почуте. У жовтні 1789р. Понад 8000 жінок, вимагаючи хліба(!!!), попрямували до Версалю. Жінки, чи не вперше усвідомили себе силою, здатною захистити життя своїх дітей.

Виступи Олімпії де Гуж на терені жіночого руху склали справжню епоху. У своєму зверненні до жінок вона вигукувала:"Хіба ще не час, щоб і серед нас - жінок - почалася революція? Хіба ми ніколи не приймемо діяльної участі у формуванні суспільства?"

Французькі жінки не мали права голосу до 1945 року. До 1964 року, до прийняття спеціального Акта про шлюб (Matrimonial Act), француженки не могли відкрити власний рахунок у банку або почати бізнес без дозволу чоловіка, а рівноправність у шлюбі встановлено лише в 1985 році.

2. "Феминизм как женский сексизм, идеология неудачниц и оружие массового поражения", "Men's tales. Дайджест мужского движения России", (из книги Олега Нововселова «Женщина. Учебник для мужчин»), 16 жовтня 2010 року

У кожної ідеології завжди находились як послідовники так і противники. Дана стаття є чудовим зразком сексизму та шовінізму. Феміністки стоять тут на одному щаблі з нацистами, комуністами та псевдопропроками.

"Но переплюнули их всех феминистки. И нацисты, и коммунисты по сравнению с ними кажутся просто наивными неумелыми детьми."

Автор стверджує, що метою його дослідження є біологічна природа, методи та істинна сутність фемінізму. А також його глабальні наслідки для Людства.

Стверджуючи, що всі неправильно розуміють фемінізм, зводячи його лише до проблем з субсидіями для жінок або до проблем чоловіків-п'яниць, Олег Нововсєлов пропонує реально розібратись в причинах цієї боротьби.

Далі йде детальний опис людства, як біологічної машини. Жінки відповідають за розмноження, чоловіки - за захист жінок та дітей. Згідно статті, наше тіло задумане як машина для війни та виживання:

"Мышечный аппарат рассчитан на постоянное движение в поисках пропитания и при убегании от хищников. Пищеварительная система рассчитана на жизнь впроголодь. Зубы рассчитаны на пережевывание жесткой пищи. При спокойном и сытом существовании мышцы слабнут и дрябнут, пищеварение расстраивается, зубы неправильно формируются и рано разрушаются, тело заплывает жиром, обмен веществ нарушается."

Олег Нововсєлов зводить мислення жіноцтва до природніх інстинктів - як тільки зникає загроза і чоловіки стають непотрібними - в плані їхнього"природнього"призначення - інстинктивний страх жінки залишитись без чоловіка та страх перед світом зникає. І наступне покоління чоловіків, яке виховується жінками є вже більш зручним для побутового використання - ослабленим і легко керованим. А далі виникає ланцюгова реакція.

"Каждое поколение мужчин становится все более управляемым и слабым. А каждое новое поколение женщин - более сильным, агрессивным и властным. То есть, возникает матриархальная тенденция развития общества."

І як наслідок:

"...социум в итоге становится нежизнеспособен. Матриархальная тенденция развития неизбежно ведет к деградации социума. Развалу семейной структуры. Параличу репродуктивной функции."

З чого автор взяв такий песимістичний та фаталістичний результат - не ясно. Але далі все розвивається в тому самому руслі - проводиться аналогія соціуму до племені з вожаком-державою, яка нездатна захистити та прокормити свій народ. Наслідки бачаться такі:

"Во-первых, внешняя ролевая функция добычи становится сравнительно легка и безопасна.

Во-вторых, мужчины становятся менее активны.

В-третьих, женщины становятся активнее в желании перераспределения благ.

В-четвертых, роль вожака в инстинктивном самочном восприятии женщины принадлежит государству, а не мужу.

В-пятых, есть за что бороться. И как следствие, тут же начинается «борьба женщин за свои права». То есть теперь, не рискуя быть съеденными тигром, убитыми врагами или умереть с голоду в случае неудачи, женщины начинают войну с мужчинами за отъем у них этих добытых мужчинами материальных благ."

Я щиро не знала сміятись мені чи плакати, читаючи цю ахінею. Якби далі не йшов опис цих"неправильних"жінок.

Перш за все, автор розповідає, яка на його погляд"нормальна"жінка - та яка:"Сидит в самом уютном, сытном и безопасном месте планеты - у себя дома. Занимается любимым делом - детьми и собственным уютом.". Тобто, вважається, що кожна жінка апріорі мріє сидіти вдома та доглядати за домашнім хазяйством, а "нормальній жінці"і в голову не прийде боротися за власні права. До прикладу "нормальних" наводяться жінки арабських країн:

"Посмотрите на арабских женщин. Да чихать они хотели на призывы феминисток. И смеются над одинокими бездетными европейками, вынужденными самостоятельно зарабатывать на жизнь."

Правда О. Нововсєлов тактовно забуває, що навіть в наші часи жінки в арабських країнах безправні. Так, де юре - вони повноправні громадянки своїх держав, де факто - вони така сама власність чоловіка як і дім, машина чи собака. І вона так само може бути продана, подарована,"загублена". Є достовірні докази, що в арабських країнах до сьогодні діє"народний суд", де"невірну"або"негідну"дружину можуть закидати камінням до смерті. Можливо ці жінки і хотіли б приєднатись до "одиноких бездетных европеек, вынужденных самостоятельно зарабатывать на жизнь" замість того, щоб родити дітей від обраного батьком нареченого, якого вона ніколи не побачить до заміжжя. Зате в "уютном, сытном и безопасном месте".

Повернемось до "неправильних" жінок. Згідно до статті, ця боротьба вигідна лише сексуально незадоволеним, озлобленим і агресивним, тим в кого немає "источника ресурсов и женских привилегий. Им никто не приносит добычу." Мені цікаво, автор розуміє, що сам зводить чоловіків до"ресурсів"і до тих хто приносить"здобич"?

"Я видел много случаев, когда одинокая женщина, с пеной у рта отстаивала равноправие между полами. Но как только она находила наконец-то мужчину, то тут же забывала о феминизме и становилась счастливой домохозяйкой, женой и матерью."

Прекрасно. Автор бачив приклад жінки, яка досягла свого, реалізувала себе як особистість, і знайшла кохану людину і завела сім'ю. До чого тут фемінізм - неясно. Хіба що ці жінки до заміжжя були прихильницями радикального фемінізму і відстоювали сепаратистську політику відносно чоловіків. У будь якому іншому випадку автор заперечує сам собі.

Далі автор конкретизує три типи соціально небезпечних жінок.

Перший - лесбійки. На його думку - хронічно хворі, чоловікоподібні жінки з серйозними душевними травмами та проблемами з інтелектом.

Нововсєлова зовсім не хвилює той факт, що гомосексуалізм характерний для більшої половини світу природи. А що стосується людей, то науково доведено, що сексуальна орієнтація зовсім не впливає на інтелектуальні здібності - наприклад, Вірджинія Вулф, Гертруда Штайн - це визнані генії літератури та одні з ідеологів феміністичного руху з нетрадиційною орієнтацією.

Другий - сексуально непривабливі жінки з складним характером.

А всі чоловіки, можна подумати, наймиліші люди з лицями херувимів. Кожна людина - інша. Зі своєю зовнішністю, поглядами, характером. Не завжди ідеальні, але від того, не менш цінні для суспільства.

Треті:"это умные образованные женщины с сильным характером, которые не могут найти себе мужчину, который бы их устраивал. Стандартная проблема эмансипированных интеллектуалок. Высокоранговых высокопримативных мужчин они отвергают по рассудочным соображениям. Высокоранговых низкопримативных - инстинктивно, так как те слишком ослаблены матриархальным «воспитанием» и их легко подчинить".

Еммелін Панкхерст - одна з ідеологів фемінізму, була щасливою дружиною та матір'ю п'ятьох дітей. Закінчила вищу педагогічну школу в Парижі. Чим інтелектуально розвинуті жінки заважають суспільству, та автору конкретно - загадка. На мою думку, те, що освічені жінки не можуть знайти собі чоловіка, який би їх влаштовував, проблема не в них, а в самих чоловіках. Замість того щоб розвиватись та відповідати інтелектуальному розвитку жінок, вони віддають перевагу скаржитись, і кричати про"проблему эмансипированных интеллектуалок". А речення про"высокоранговых высокопримативных мужчин"і"рассудочные соображения"-взагалі не піддається поясненню. Що мав на увазі автор - неясно. Чому розумні, освічені жінки мають відштовхувати розумних оствічених чоловіків - треба цікавитись у самого автора.

Далі більше:

"К тому же в силу своих физиологических, мыслительных и прочих особенностей женщина не конкурентоспособна с мужчинами в честном соперничестве в мужской сфере компетенции."

Які це загадкові"нечесні методи боротьби"також не згадується. Напевно це спроба пояснити чому ж жінки стають все-таки успішнішими за деяких чоловіків.

Наступний абзац залишу без коментарів. Апофеоз абсурду.

"Они ненавидят мужчин, которые профессиональнее и конкурентоспособнее их на рынке труда. Но они также ненавидят и нормальных женщин, которые имеют мужчину и детей. И завидуют и тем, и другим. Детей они тоже ненавидят, так как они одним своим видом напоминают женщинам неудачницам об их несостоятельности."

Роблячи висновок, складається враження, що шановний Олег Нововсєлов, маленький згусток комплексів. Він, не розуміючи самої суті та сенсу фемінізму, вилив на жінок, які відстоюють свої права відро шовіністичних помиїв. За його трактуванням, жінки повинні сидіти вдома та прислуговувати годувальнику та хазяїну.

Я вважаю, що йому треба звернутись до психолога.

3. Оксана Кісь. «Дефініції фемінізму», незалежний культурологічний часопис «Ї» число 17 / 2000 «Ґендерні студії»

Фемінізм став розвиватись надзвичайно стрімко і уже Після Другої світової війни одним з важливих завдань жіночого руху стає боротьба за фактичну реалізацію прав жінок, визнаних на законодавчому рівні. Різні напрямки у фемінізмі остаточно поділилися.

Фемінізми розрізняються географічно (американський, європейський, третього світу, пострадянський і постсоціалістичний), етнічно (фемінізм «білих», «чорних»…), конфесійно (християнський, ісламський), за методами й спрямованістю дій (екофемінізм, пафіцистський, сепаратистський), за ідеологією (ліберальний, соціалістичний і марксистський, радикальний), за приналежністю до направлень у філософії і психології (модерністський; постмодерністський і постструктуралістський, психоаналітичний), за сексуальною орієнтацією та ідентичністю прихильників (лесбійський, садомазохістський).

Сформований у 20 ст., радикальний фемінізм представляє зараз найяскравіший напрям у фемінізмі. Радикальні феміністки розглядають жінок як біологічний «клас», який дискримінується і експлуатується "класом" чоловіків. Як і нерівність статей, його можна знищити, вважають К.Міллет («Сексуальні політики», 1970), С. Файерстоун («Діалектика статі», 1970), А. Дворкін («Порнографія. Чоловіки володіють жінками», 1975), та ін., якщо жінки захоплять у свої руки всі засоби відтворення людини, всі репродуктивні права і, головне, виховання (оскільки поки що чоловіки згодні "допомагати"жінкам у вихованні, лише відтворюючи в синах собі подібних -- тих, хто буде в майбутньому пригнічувати жінок).

Держава для радикальних феміністок -- інструмент контролю, де чоловіки -- соціальна група, яка примушує жіночу сексуальність до постійного обслуговування своїх потреб і бажань (тому радикальні феміністки критикують закони про аборти, обмеження використання контрацептивів, стерилізації, укази проти одностатевих, особливо лесбійських сімей як «антижіночі»).

Одною з основоположників радикального фемінізму була Емма Голдман («Червона Емма »). Вона вважала, що жінку звільняє не право голосу або право вибору роботи, а особиста самостійність. Емма Голдман у промовах і лекціях, друковано і усно, пропагувала звільнення жіночої чуттєвості і ідею вільного кохання. Її політичні погляди були тісно пов'язані з поглядами соціальними. Голдман робила сексуальність центральним моментом своєї політики. Анархістська критика Е.Голдман поширювалася на сім'ю і материнство : їх вона вважала основними обмежувачами сексуальної свободи жінки.

Шлюб і любов не рівнозначні. Навпаки, часто вони суперечать один одному. Звичайно, багато шлюбів укладаються по любові, але дуже скоро вузькі, матеріальні кордони шлюбу душать ніжні суцвіття потягу.

Емма Голдман

Проте, "Червона Емма" просто дала поштовх цій течії, сфера її інтересів поширювалась на будь яку радикальну ідею того часу.

Ідеологічною послідовницею та тою, що остаточно текстово сформувала теоретичну базу радикального фемінізму стала Кристабель Панкхерст. Вона вважала, що"підпорядкування жінок як групи, чоловікам як групі було фундаментальним визначальним чинником всіх інших аспектів суспільного життя, це підпорядкування всеосяжне, що включає не тільки політичну владу, а й ідеологічний, економічний і сексуальний контроль". Це означало, що боротьба за право голосу була лише частиною боротьби проти всіх форм чоловічого контролю, а обрані нею методи можуть розглядатися скоріше як визвольні самі по собі, а не з точки зору можливого успіху.

Для Кристабель Панкхерст відсутність у жінок політичних та економічних прав не було просто проявом жіночого підпорядкування, але було взаємопов'язане з тим, що вона все більше вважала центральним аспектом гноблення, - з сексуальною експлуатацією з боку чоловіків. Вона стверджувала, що якщо жінка не в змозі продавати свою працю і заробляти на життя, то вона змушена продавати своє тіло (тимчасово як повія або постійно як дружина), і що чоловіки використовують позбавлення жінок права голосу в першу чергу як засіб приховати свої сексуальні пороки.

Панкхерст стверджувала, що боротьба за права жінок це частина війни між статями, в якій всі чоловіки, якщо вони не пропонують повної і безумовної підтримки, повинні вважатися ворогами.

Боязнь чоловічої сексуальності знайшла найбільш явне вираження у брошурі Панкхерст «Велике лихо і як з ним покінчити » (вперше опублікована в 1913 р.). У ній вона заявляла, що чоловіки можуть бути так само непорочні, як і жінки, але вони не стануть прагнути до цього добровільно ; значить, ліками є «право голосу для жінок і цнотливість для чоловіків», так як перший дасть жінкам силу для здійснення другого.

Проблема, яка так займала її, була дуже реальною, і деякі радикальниі феміністки вітали її брошуру як важливий крок вперед у феміністській теорії. Панкхерст розширила жіноче світосприйняття і книга «Велике лихо» являє собою «виклик організованої в інтересах чоловіків сексуальності і переконливий аналіз зв'язку між чоловічим контролем сексуальності і підпорядкуванням жінок взагалі».

4. Мері Уоллстоункрафт, (Могу Wollstonecraft) «Захист прав жінки"(Vindication of Rights of Women)

Фемінізм ліберальної орієнтації соціалістичного типу, представницею якого була Мері Уоллстоункрафт, вбачав проблему жінки в тому, що суспільство надає їй куди менше прав і можливостей, ніж чоловікові.

Рух за рівність прав того часу прийняв реформістський характер. На дворі стояв розпал капіталізму та відбувалась постійна зміна соціальних укладів. Йшлося про реформу всієї «публічної сфери», щоб підвищити політичний і правовий статус жінки, розширити її можливості отримати освіту і зробити кар'єру. Про перебудову « приватного », домашнього життя мови поки не йшло.

"Моральний вигляд дочок, дружин і матерів визначається тим, як виконують жінки свої природні обов'язки. Однак метою, великою метою їх прагнень повинно стати розкриття їх внутрішніх можливостей і набуття ними гідності для усвідомлення своїх чеснот. Нехай прагнуть жінки зробити блаженним своє земне життя, але вони не повинні забувати, як не повинні забувати і чоловіки, що життя людське далеке від блаженства, уготованого безсмертній душі"

Центральною темою фемінізму соціалістичного типу було становище жінки в рамках капіталістичної системи виробництва. Він підкреслював, що жінка прикута до сімейного або домашнього господарства і тим самим звільняє чоловіка - працівника від тягаря щоденної праці, і при цьому вони виховують наступне покоління працівників для капіталістичної фабрики, що є по суті резервною армією праці.

Саме ці питання й хвилювати авторку. У"Захисті прав жінки", одному з перших документів в історії боротьби жінок за свої права, Уоллстоункрафт критикувала існуючу тоді соціальну дискримінацію жінок. «Жінкам, - писала вона, - не дозволяється мати ступінь інтелекту, достатню, щоб домогтися того, що називається власною гідністю ». Вона також стверджувала, що «якщо жінки будуть одержувати більш раціональну освіту, це прискорить громадський і науковий прогрес ». Відповідно до неї, метою цього раціональної освіти повинна бути « можливість для індивідуума отримати обсяг знань, достатній для того, щоб відчувати себе незалежним ».

Крім освіти Уоллстоункрафт наполягала на участі жінок в чисто чоловічих за тодішніми мірками видах професійної діяльності : зокрема, в медицині, в юриспруденції і в політиці. Авторка наполягала на тому, що жінки мають мати - здавалося б, абсолютно нереальна ідея на той час - своїх представників у виборних органах, а не бути мовчазно покірною половиною населення, довільно керованою урядом і яка не має ніяких можливостей впливати на нього. Її критика сформованого статус - кво була проникливою і конструктивною.

"Я припускаю, що належну освіту або, точніше кажучи, різносторонній розвиток дозволить жінці гідно вести незалежне життя. Однак думка про те, що їй не слід розвивати свій смак, щоб не відчувати раз у раз глузування чоловіка, вимагає деякого пояснення. Зізнаюся, я не розумію, як саме розвинений смак тієї, яка продовжує залишатися залежною від обставин і поки не відкрила для себе нові джерела щастя в межах виключно розумової роботи..."

Уолстонкрафт підкреслює, що в той час більшість жінок були дурні і поверхневі («спанієлі» і «іграшки ») не через низький природній рівень інтелекту, а швидше тому, що чоловіки закрили їм доступ до освіти. Вона зосереджується увагу на поясненні обмежень, що стоять перед жінкам через недосконалість освіти:

«Навчені з дитинства, що краса - скіпетр жінки, розум пристосовується до тіла і, блукаючи навколо своєї позолоченої клітки, прагне тільки прикрасити тюрму».

Вона має на увазі, що жінки могли б досягти більшого, якби з раннього віку всю їхню увагу не було б спрямоване на красу і зовнішній блиск.

На мою думку, книга у багатьох речах випередила час. Вона безумовно зробила колосальний внесок у розвиток прав жінки, та у модифікацію структури суспільства того часу, але багато тем, що були підняті у ній, надзвичайно точно описує деякі проблеми сучасності. Освіта, моральна зовнішність, самооцінка, життєві цінності та пріоритети. Я б рекомендувала її для прочитання кожній з нас.

Мері Уоллстоункрафт своєю безкомпромісною боротьбою крок за кроком забезпечували проходження еволюції соціальних умов, в яких виявилося, нарешті, можливим поява зовнішності сучасної жінки.

Висновок

Фемінізм - на мою думку, абсолютно звичайний погляд на реальність. Всі люди, які здатні вільно мислити -"феміністи", нічого образливого в слові немає. Кожному з дитинства прищеплюються гендерні ролі, що змушують чинити так, а не інакше - вибирати певні професії, будувати життя за певним прообразом. Люди, які не схильні піддаватися тиску, поступають по- своєму. Однак, дуже багато автоматично переймають стереотипне мислення батьків та оточуючих, що гіпертрофує різницю між чоловіками і жінками, і це псує всім оточуючим життя.

Фемінізм, якщо не брати його радикальні форми, стверджує, що можливості чоловіків і жінок однакові, що кожен з них може досягати високих результатів у різних областях, включаючи науку, промисловість, військова справа й інше, кожен здатний добре заробляти, бути другом, жити незалежно. Мені це здається очевидним.

Чесно кажучи, між чоловіками і жінками крім дрібних деталей тіла немає ніякої різниці. Ми всі люди, ми любимо вчитися, досліджувати, вриватися, відкривати, створювати щось з нічого. Чи є різниця між індусом і китайцем ? Звичайно, тому що вони провели своє дитинство і юнацтво в різних культурах з різним укладом, їм впроваджувалися як норма різні речі, хоча загальнолюдського між ними все одно більше, ніж може здатися прискіпливому погляду. Що відбудеться, якщо індуса і китайця з дитинства помістити в одну середу, не роблячи між ними ніяких відмінностей ? Це будуть дві людини з різними характерами, але позбавлені культурних нашарувань, що відрізняють їх один від одного. Різниці між ними, загалом, не буде ніякої.

Людина завжди був пластиліном в руках соціальних утворень й лише одиниці здатні їм чинити опір. Уміння відокремлювати реальну суть відмінностей між людьми від усякого зовнішнього шлаку дуже важливо. З чоловіками і жінками однієї культури все йде ще простіше - визначає відмінності між ними виключно соціальний контекст,"соціальний гендер", який різний у різних культур. Мислення визначається вихованням, пропагандою, соціальними впливами, але особистий досвід завжди сильніше цих знарядь. Звичайно, люди різняться - характером, схильностями, темпераментом, до того ж накладають дуже важливий відбиток виховання, середовище, особиста історія, проте всі"статеві"відмінності в характері формуються суспільством штучно, масово нав'язуються з самого дитинства, від чого люди хоч і отримують прості відповіді, що описують, як їм потрібно жити (бути воїном, бути матір'ю), незабаром усвідомлюють, що ці масові установки порожні і гіркі, не дозволяють розуміти один одного і сильно ускладнюють життя. Двоє чоловіків чи дві жінки можуть разюче, до повного неприйняття установок відрізнятися один від одного, виглядаючи істотами з інших планет, тоді як маса чоловіків і жінок може розділяти один світогляд і чудово один одного розуміти. Інтелект важливий, кмітливість, моральні якості, життєві цілі, професіоналізм, ерудиція - так, але стать - навряд чи.

Размещено на Allbest.ru