Основи соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи соціології

Опорний конспект складено з урахуванням вимог програми з дисципліни для навчальних закладів І - ІІ рівнів акредитації.

Посібник містить короткий виклад матеріалу з основних тем курсу і передбачає вивчення соціології з урахуванням сучасних вимог програми.

Вступ

соціологія стратифікація суспільство культура

Як самостійна наука соціологія склалась в ХІХ столітті. В цей час в науковий обіг вводиться сам термін соціологія французьким філософом О. Контом в контексті науки суспільствознавства. Точка зору О. Клнта панувала до кінця ХІХ ст.

Наприкінці ХІХ століття на початку ХХ століття французький соціолог Е. Дюркгейм розмежовує індивідуальне і колективне. Отже на початку ХХ століття соціологія стає наукою, яка вивчає соціальні явища і відносини суспільного життя, тобто соціологія стає самостійною наукою поряд з іншими науками - філософією, історією та ін.

Об'єктом соціологічного пізнання виступає суспільство. Але предмет соціології не може бути стабільним, його розвиток залежить від двох факторів: прогесу самого наукового пізнання та цілеспрямованих змін, запитів, потреб самого суспільства.

Сьогодні наука соціологія переживає друге відродження враховуючи Указ Президента України «Про розвиток соціологічної науки», вона стає необхідною в умовах реформування політичної системи та розвитку політичної свідомості суспільства. Суспільство було і залишається об'єктом пізнання людиною, індивідумом, особистістю. Без елементарних знань про суспільство неможливо будувати його майбутнє.

Основним завданням даного посібника є надання студентам навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації осонови основ соціологічної науки відповідно до вимог програми та вимог часу.

1. Соціологія - наука про суспільство

Науковий статус соціології, предмет соціологічної науки. Методи соціологічного пізнання

Термін «соціологія» в перекладі з латинської означає наука про суспільство.

Як самостійна наука соціологія склалась в ХІХ столітті. В цей час в науковий обіг вводиться сам термін соціологія французьким філософом О. Контом в контексті науки суспільствознавства. Точка зору О. Конта панувала до кінця ХІХ ст.

Наприкінці ХІХ століття нп початку ХХ століття французький соціолог Е. Дюркгейм розмежовує індивідуальне і колективне. Отже на початку ХХ століття соціологія стає наукою, яка вивчає соціальні явища і відносини суспільного життя, тобто соціологія стає самостійною наукою поряд з іншими науками - філософією, історією та іншими.

Об'єктом соціологічного пізнання виступає суспільство. Але предмет соціології не може бути стабільним, його розвиток залежить від двох факторів: прогесу самого наукового пізнання та цілеспрямованих змін запитів, потреб самого суспільства.

Тому соціологія - це наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

В структурі соціології можна виділити дві предметні зони: мікросоціологічну та макросоціоогічну.

Мікросоіологічний рівень пізнанння охоплює явища, що можуть бути зрозумілими з позиції того змісту, який люди вкладають в взаємовідносини з іншими людьми (індивід, мотиви і акти поведінки).

Макросоціологія акцентує увагу на типових зразках поведінки, які є ключем до розуміння суспільства вцілому.

Складність суспільства потребує багаторівневої системи його пізнання. Звідси формується багаторівнева структура соціології. Більшість вченних притримуються трирівневої структури соціологічного пізнання: теоретична соціологія; спеціальна соціологія; емпіричні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія: вивчає суспільство як єдинний соціальний організм; охоплює різноманітні школи, течії напрями, які з своїх методологічних досліджень пояснюють розвиток суспільства. Теоретична соціологія вирішує такі завдання: створення засад для опису, аналізу і пояснення явищ, факторів соціальної дійсності; орієнтація на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ та процесів; розкриття сутності соціальних законів; формування методологічної бази для соціологічного пізнання.

Спеціальна соціологія: вивчає закономірності окремих соціальних спільнот, функціонування соціальних інститутів і процесів; спеціальні соціологічні теорії дають змогу своєчасно опанувати чи осмислити конкретні соціальні механізми, спрогнозувати їх розвиток; спеціальні соціологічні теорії забезпечують гнучкий зв'язок між теоретичним та емпіричним рівнем.

Спеціальні соціологічні теорії класифікують: спеціальні соціологічні теорії (соціальну структуру, соціальну стратифікацію, соціологічну систему, теорію соціального розвитку, соціальні конфлікти); галузеві соціологічні теорії (соціологія праці, науки, освіти, дозвілля та інш.); особлива група (особистіть, молодь, мистецтво, мораль); соціологічні групи вузького значення (бюрократію, референтні групи).

Емпіричні соціологічні дослідження: домінують на початковому етапі пізнання; предметом аналізу стають різноманітні дії, характеристики, погляди, настрої, проблеми, інтереси, мотиви людей, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості; встановлення контакту з людьми; елементом емпіричного пізнання є соціологічне дослідження.

Функції соціології

Соціолгія виконує такі функції: теоретико-пізнавальна - спрямована на вироблення нового соціологічного знання; практично-перетворювальна - вироблення наковообгрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства; світоглядно-ідеологічна функція - формування соціологічного стилю мислення; описова - систематизація, опис та нагромадження одержавного матеріалу на основі якого складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства; прогностична функція - вироблення пргнозів соціального розвитку; функція соціального контролю - вироблення та наукове обгрунтування рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин.

Основними напрямками досліджень соціології на сучасному етапі є: вироблення концепції громадянського суспільства; аналіз процесів перетворень суспільства; вивчення національних проблем, процесів формування національної свідомості; вивчення мотивації трудової діяльності людей; аналіз проблем пов'язаних з розвитком демократії; вивчення проблеми формування громадської думки.

Закони та категорії соціології

У процесі функціонування спільнот формується безліч соціальних зв'язків, які характеризуються загальністю, необхідністю і повторюванністю. Ці зв'язки називають законами.

Соціальний зв'язок - об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони як і закони природи є наслідком послідовних дій більшості індивідів. Об'єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують головні відносини, зв'язки, тенденції, сформовані без їх участі.

Соціальні закони класифікують: за масштабом реалізації - загальні та спеціфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних відносинах. Дія специфічних законів обмежена одією чи кількома суспільними системами; за ступенем спільності. Соціальні закони або характеризують розвиток соціальної сфери вцілому, або визначають розвиток окремих її елементів - класів, груп, націй та інш.; за способом вияву. Соціальні закони поділяють на динамічні та статичні. Динамічні закони визначають напрям і чинники соціальних змін. Статичні відображають головні напрями змін, їх тенденції до збереження стабільності соціального цілого. Беручи за основу форми зв'язку можна виокремити такі типи соціальних законів: закони, які відображають інваріантне (незмінне) співіснування соціальних явищ; закони, які відображають тенденції розвитку; закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами; закони, які встановлюють імовірності зв'язку між соціальними явищами.

Категорії в соціології відображають особливості об'єктивної реальності виокремленої практикою людей, яка стала об'єктом науки.

Розрізняють дві основні групи категорій соціології: категорії, що пояснюють статику суспільства «соціальна спільність», «особистість», «соціальна група», «соціальна верства», «соціальний контроль» та ін.; категорії, що характеризують динаміку суспільства - «соціальний розвиток», «соціальний процес», «соціальний рух», «соціальна мобільність».

Найосновнішими категоріями соціології є категорія «соціальне» та категорія «соціальні відносни». Соціальне - сокупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставлення до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда, або групи незалежно від їхньої фізичної присутності. В процесі взаемодїї індивіди, взаємно впливають одне на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.

Соціальні відносини - самостійний, специфічний вид відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів зумовлену їх неоднаковим становищем в суспільстві та роллю у суспільному житті

2. Історія розвитку соціологічної думки

Протосоціологічний період розвитку соціології

Протосоціологічний період охоплює період розвитку соціології з доби античності до початку ХІХ століття. Виділяють такі етапи розвитку соціології данного періоду: античний; середньовічний; Епохи Відродження; Епохи Просвітництва.

Античний період (І тис. до н.е. - V ст. Н.е.) характеризувався такими ознаками: панувало патріархальне натуральне господарство; наявність суспільного землеволодіння; наука розвивалась на основі релігійно-міфологічної свідомості; нагромаджуються перші знання про суспільство.

З видатних мислителів того часу окремо слід згадати:

Демокріт - (460-370 рр до н. е.) - забезпечення потреб людини стало причиною виникнення суспільства;

Арістокл (Платон) - (437 - 347 рр до н.е.) - людина не здатна самостійно наблизитись до досконалості. Держава потребує законів. Ідеальна держава створюється в інтересах певного прошарку. Суспільство поділяє на два стани: політиків і виробників. Планував скасувати сім'ю. Члени ідеальної держави - щасливі гуртом;

Арістотель - (384 -322 до н. е.) - жодна держава не мислима без панів та рабів. Людина - істота державна.

Середньовічний період - (Vст. - VII ст.)

Ф. Аквінський - (1225-1274 рр) - Проводить ієрархію форм світу від Бога - чистго розуму до духовного і матеріального світу, де вищі форми дають життя нижчим. Суспільство: піддані підкоряються царям на основі законів природних, писаних, людських, божествених. Виділяє чотири види законів: закон людський, закон Божий, закон природний, закон вічний.;

Ф. Петрарка - (1304-1374 рр), Л. Бруні (1370-1344 рр.) - вчення будувалось в основному на пізнанні людини.

Епоха Відродження характерними ознаками Відродження було: орієнтація на античність; повага до гідності людини.

З видатних мислителів епохи Відродження слід згадати:

Т. Мор (1478-1535) - суспільство має будуватись на суспільній власності, людина є найвищою цінністю суспільства;

Ф. Бекон (1561-1626) - людські стосунки в суспільстві мають базуватись за принципом справедливості;

Н. Макіавелі (1469-1537) - основою дій людини є інтерес, щоб управляти людьми потрібно знати їх інтереси; досліджував державу як суспільне явище.;

Ж. Боден (1530-1596) - звеличував роль географії як чинника соціального життя людини;

Т. Гоббс (1588-1679) - вважав ідеальну державу - монархію. Держава виникла внаслідок суспільного договору.

Епоха Просвітництва характерноюознакою данного періоду було побутування соціально-утопічних поглядів на розвиток суспільства, які втілювались у теорію утопічного соціалізму.

Бернард Мандевіль (1670-1773) - в соціальне життя людина перейшла з стадії дикості, але людина від природи не хижак, вона боязлива, любиь мир та спокій. У цих якостях Мандевіль вбачав запоруку та передумову суспільного існування людини. Щодо форм правління, Мандевіль вважав, що першою формою правління була монархія. У соціальній історії людства виділяв два типи суспільства: перший - малочисельний, землеробські суспільства з натуральним господарством, примітивним ремеслом, нерозвиненою торгівлею; другий - великі, густонаселенні, багаті, могутні суспільства, в яких розвиваються численні ремесла і виробництво, наука і мистецтво, існує регулярна армія і флот;

Дейвід Юм (1711-1776) - заперечує поділ історії людства на періоди природного та суспільного становища людини. Перехід до політичної організації суспільства пройшов через посередництво інституту родини (родовий лад). Щодо походження держави, концепції Юма властиві: а) розмежування сімейно-суспільного та суспільно державного станів; б) влада з самогуо початку наділена монархічними а не республіканськими рисами; в) влада зобов'язана гарантувати природні закони суспільства; г) громадяни звикають підкорятись владі досить довго як цілком законній і вважають себе зобов'язаними це робити.

Класичний період розвитку соціологічної думки

На початку ХІХ століття набувають розвитку емпіричні соціальні дослідження. К.А. Сен-Сімон запропонував вивести науку про людину на рівень знань, які б грунтувались на спостереженні, зайнятись «встановленням послідовних рядів фактів». Методологічні розробки Сен-Сімона сприяли формуванню позитивізну, головною рисою якого є відмова від абстрактних міркувань про суспільство і створення «позитивної соціологічної теорії такої ж доказової як і природні теорії.

Родоначальником позитивізму вважають секретаря Сен-Сімона - О. Конта. Розвиток суспільства за О. Контом, підлягає тим самим законам, що й природа, тому соціологія є частиною природознавства. Конт обгрунтував застосування у соціології методу спостереження.

Г. Спенсер (1820-1903) автор одного з перших підручників «Основи соціології». Застосував принцип еволюції, як методологічної основи будь-якого знання, що дало змогу розглядати суспільство з точки зору поступальності його розвитку. Основними складовими суспільної еволюції є: інтеграція - перехід від простого до складного; диференціація - перехід від однорідного до різнорідного; зростання порядку - перехід від невизначеного до визначеного.

Г. Спенсер виокремив два типи суспільства військове та індустріальне. Військове суспільство характеризується централізованим контролем та ієрархічною системою влади. В індустріальному суспільстві переважають промисловість і торгівля, з'являються політична свобода, стає гнучкою соціальна організація.

В класичний період виникає багато шкіл і напрямів, які пояснювали еволюцію виникнення, розвитку та характеристику суспільства. Серед таких шкіл окремо слід виділити географічну, расово-антропологічну та органічну школи.

Географічна школа Т. Бокль (1821-1862) головна роль у розвитку суспільств народів відводиться їх географічному положенню та природним умовам.

Расово-антропологічна школа Артюа де-Гобіно (1816-1882). Її представники інтерпретували суспільний розвиток у поняттях спадковості, боротьби вищих і нижчих рас.

Органічна школа Альберт Шеффлє (1831-1903) - суспільство - живий організм. Економічне життя суспільства ототожнювалось з обміном речовин в організмі.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття соціологія переживала своє друге народження, яке пов'язане з іменем французького філософа Е. Дюркгеймом (1858-1917). У 1896 році він очолив кафедру соціології в Бордозькому університеті. Е. Дюркгейм продовжив традиції позитивізму, вважаючи соціологію близькою д природничих наук. Соціологія за Дюркгеймом - є наукою про соціальні факти, ідеї, цінності, норми вироблені колективною свідомістю. Велику увагу приділяв проблемі самогібства.

Соціологічна думка в Україні

Соціологічна думка в Україні починає свій розвиток на порозі ІХ - Х століття, коли з'явився перший соціально-політичний твір «Повесть временных лет» періоду Київської Русі.

До соціологічних творів також можна віднести такі писемні джерела як «Слово про закон і благодать», «Руську Правду», «Синопсис», козацькі літописи та інш.

Найбільшого розвитку соціологічна думка в Україні набула у XVIII столітті. Це пов'язано з діяльністю видатного українського мислителя

Г.С. Сковороди (1722-1794). Науку про людину вважав найважливішою і найвищою з усіх наук. Найважливішою він вважав науку про умови та способи забезпечення щасливого життя, про людину та її шастя. Сковорода один з найперших висунув концепцію про перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя - у вільній праці за покликанням. Розглядаючи соціальну нерівнясть Сковорода виділив одну нерівність «обдаровань і покликань». «Бог богатому подобен фонтану, наполяющему различные сосуды. Над фонтаном надпись сия «Неравное всъм равенство». «Меньший сосуд менъе имъет, но тем равен есть большему, что равно есть полный». Треба займатись тією справою для якої людина народжена.

Другий період розвитку соціологічної думки в Україні пов'язаний з виникненням соціології як науки. У наукових колах її називають періодом академічної соціології

Сергій Подолинський (1850-1891) вважав, що поряд з законом боротьби за цснцвання діє закон зростання людської солідарності. З часом людські громади, піддавшись почуттю прихильності, можуть перестати боротись між собою. Значну увагу Подолинський приділяв аналізу становища різних груп, причин соціальної диференціації та соціальної мобільності.

Михайло Драгоманов (1841-1895) найважливішим питанням в житті суспільства вважав національне питання. Основу в його вирішенні вбачав в демократизації. Великий вплив на Драгоманова мав марксизм.

М. Ковалевський (1851-1916) основним завданням соціології вважав розкриття причин спокою та руху людських суспільств у різні епохи. Тільки соціологія може ставити собі за мету розкриття елементів, необхідних для блага суспільства, тобто для його порядку і прогресу.

М. Грушевський (1866-1934) вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою визначається біологічними економічними та соціальними чинниками. У 1919 році створює у Відні укарїнський соціологічний інститут.

І.Я. Франко (1856-1916) - аналізуючи генезис створення людської спільності і держави, роздумував над проблемами справедливості, нового соціального порядку, за якого торжествуватиме самоуправління народу.

М. Туган-Барановський (1865-1919) - вважав соціологію однією з стрижневих суспільних наук. Зосереджував увагу на ролі господарства у соціальному житті. Виробництво засобів до життя - нижча сходинка діяльності людей. На вищих сходинках роль господарства менш значима. Отже чим вищі потреби тим меншу роль відіграє господарство.

В. Липинський (1882-1931) - зосереджував увагу над проблемами держави і права, стверджував, що життєвість кожної держави зумовлена особливістю відносин між провідними верствами суспільства і народом.

Основні школи та напрями сучасної соціології

Сучасна західна соціологія представлена різноманітністю шкіл і течій, які розвиваються за багатьма напрямами.

Функціоналізм - один з головних напрямів американської соціології після ІІ світової війни. Альфред-Реджинальд Радкліф-Браун (1881-1955) та американець польського походження Броніслав-Каспер Малиновський (1884-1942), головне завдання соціології на їх думку, полягає у вивченні механізмів та структур, які забезпечують сталість соціальної системи. Ще до американських соціологів ідеї функціонального принципу осмислення суспільства були висловлені в працях О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма.

Теорія соціального конфлікту - К. Маркс, Г.Зіммель. Прихильники цієї теорії не згодні, що нерівнясть - природний спосіб виживання суспільства. Нерівність є результатаом становища, за якого люди, які контролюють суспільні відносини (владу, багатство), мають змогу здобувати для себе вигоду. Л. Козер вважає, що в кожному суспільстві існують певні елементи напруження і потенційного соціального конфлікту, який є найважливішим компонентом соціальної взаємодії і сприяє руйнуванню чи зміцненню соціальних зв'язків.

Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають окостенінню соціальної системи, відкривають шлях інноваціям. Німецький соціолог Р. Дарендорф писав: «…соціальний конфлікт є наслідком опору відносинам «панування і підкорення»; придушення конфлікту веде до його загострення, а «раціональна регуляція» до «контрольної еволюції».

Прихильники теорії соціального конфлікту вважають конфлікт явищем тимчасовим та необхідним.

Теорія соціального обміну - Джорж Хоманс (1910-1989) втілює спроби встановити зв'язок між мікро - та макрорівнями соціальної реальності. Фундаментом суспільних відносин є обмін між різними видами діяльності. Люди взаємодіють між собою на основі аналізу власного досвіду, потенційних винагород і покарань.

Психоаналітичні теорії - Зигмунд Фрейд (1856-1939) висував концепцію про домінуючу роль у людському житті несвідомих імпульсів, переважно сексуального характеру. Теорія міжособистісного спілкування Фрейда заснована на переконанні, що в процесі взаємодії людей відтворюється їх дитячий досвід. Будучи дорослими вони застосовують у різних життєвих ситуаціях поняття, засвоєні ще в ранньому дитинстві. Фрейд вважав, що люди належать до різних соціальних груп і залишаються в них здебільшого тому, що переживають почуття відданності та покірності лідерам цих груп.

Помітною постаттю соціології ХХ ст. Був Еріх Хромм (1900-1980) він виокремив три концептуальні підходи до вивчення суспільства: психологічний - культурні явища зумовлені психологічними чинниками, що виростають з інстинктивних спонук, на які суспільство впливає тільки шляхом повного чи часткового придушення; економічний - об'єктивні економічні умови є рушійною силою історії, оскільки зміна цих умов приводить до перетворення економічних відносин; ідеалістичний - ідеологія і культура формуються на соціальному характері, який є сокупністю рис, властивих більшості учасників цих груп.

Символічний інтеракціонізм - важливе значення символів як необхідних засобів соціальної взаємодії, при чому велика увага приділялась головному символу взеємодії - мові.

Соціальний символ є необхідним елементом виконання соціальної ролі, бе якої взаємодія неможлива.

Дж-Геберт Мід (1863-1934) - соціальний світ людини формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення».

Феноменологічна соціологія - Альфред Шюц (1899-1959) - різновид розумної соціології, бо вона розглядає суспільство як явище, створене і постійно відтворюване в духовній взаємодії індивідів.

3. Теорія методологія та методика соціологічного дослідження

Соціологічні дослідження і суспільна практика

Соціологія, як і будь-яка інша теоретична наука має два елементи пізнання: систему нагромадження знань і дослідницьку діяльність.

Дослідницька діяльність в соціології займає одне з центральних місць, основу якої складають соціологічні дослідження.

Соціологічне дослідження - це система логічно послідовних методологічних та методичних і організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальні явища та процеси.

Основними функціями соціологічного дослідження є:

пізнавальна функція - відкриття нових знань про функціонування та розвиток суспільства, про сутність соціальних явищ і процесів з метою вироблення прогнозів на майбутнє;

методологічна - забезпечення міждисциплінного зв'язку соціології з іншими науками про людину і суспільство;

практична - вироблення практичних заходів з реалізації і вдосконалення соціальної реальності, ефективного соціального контролю;

інформаційна - отримання соціальної інформації;

управлінська - забезпечення соціального управління.

У проведенні соціологічного дослідження виділяють чотири послідовних логічно послідовних і взаємопов'язаних етапи:

підготовчий - вироблення програми та інструментарію (анкети, бланки, інтерв'ю, спостереження, аналіз документів та інші);

збір первинної соціологічної інформації (опитування, спостереження, аналіз документів, експертиза);

упорядкування та обробка інформації;

аналіз обробленої інформації, формування висновків співставлення гіпотез, розробка рекомендацій.

Специфіка кожного етапу залежить від виду соціологічного дослідження їх виділяють залежно від взятих за основу критеріїв: мета, глибина потрібного аналізу методи збирання первинної соціологічної інформації, об'єкт дослідження, терміни проведення, відносини між замовником та виконавцем, сфера соціальної дійсності яку вивчають.

За метою відокремлюють:

фундаментальні дослідження (вирішення найскладніших проблем суспільства);

прикладні дослідження - вивчення конкретних об'єктів, певних соціальних проблем:

За глибиною аналізу:

пошукові дослідження - вирішують прості за змістом питання. Застосовують коли проблема, об'єкт або предмет дослідження відноситься від мало вивчених або взагалі невивчених. Характеризуються спрощеністю програми та інструментарію. Застосовуються як попередній етап більш фундаментальнішого дослідження;

описові дослідження - покликані створювати відносно цілісну уяву про досліджувань явища;

аналітичні дослідження - полягають не тільки в списуванні соціальних явищ, а й встановленні причин їх виникнення, механізмів функціонування.

За методом розрізняють: опитування; аналіз документів; соціологічне

спостереження; соціологічний експеримент.

Зважаючи на тип відносин між замовником та виконавцем соціологічні

дослідження бувають держбюджетними та госпрозрахунковими.

Держбюджетні виконуються на замовлення державних установ.

Госпрозрахункові - на замовлення окремих підприємств, установ, організацій.

Залежно від способу дослідження розрізняють: разове; повторне.

Разове дослідження відображає моментальний зріз суспільного явища, яке досліджується.

Повторне дослідження інформує про певні зміни, напрями, тенденції, що мають місце в суспільстві. Повторне дослідження проводиться через явні проміжки часу.

Щодо об'єкта дослідження: дослідження у сфері управління; промисловість; наука; культура та інші.

Програма соціологічного дослідження

Кожне соціологічне дослідження починається зі з» ясування намірів і мети замовника, уточнення теми дослідження, визначення термінів та витрат.

Початок соціологічного дослідження починається з створення програми.

Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що містить схему логічно обгрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище і виконання дослідницьких процедур.

Програма виконує методологічну, методичну, організаційну функцію.

Програма соцдослідження складається з методологічної та методичної частин.

Методологічна частина програма охоплює такі компоненти: формування та обгрунтування проблеми; розробка мети та завдань дослідження; визначення об'єкта і предмета дослідження; систематичний аналіз об'єкта дослідження; формування робочих гіпотез дослідження.

Методична частина програми передбачає: розробку стратегічного плану дослідження; розробку вибірки дослідження; вибір та опис методів збирання первинної соціологічної інформації; обгрунтування логіки аналізу та інтерпретацію зібраної первинної соціологічної інформації за зробленим інструментарієм.

Методологічна частина:

* соціальна проблема - суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів соціальних груп, спільнот. Вирізняють гносеологічні - спричинені нестачею інформації про певні процеси, явища соціального життя; предметні - суперечності зумовлені зіткненням інтересів соціальних спільнот які дестабілізують їхню життєдіяльність і стимулюють до активних дій. Проблеми можуть носити характер національний, професійний, політичні. За масштабами проблеми можуть бути загальнодержавні, регіональні локальними за часом дії - тимчасовими, нетривалими, довготривалими. Предмет та проблема мають свого носія:

* об'єкт соціологічного дослідження - певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення. Об'єкт існує у соціальній реальності незалежно від дослідника.

* предмет дослідження - найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити.

Один і той самий об'єкт може мати багато особливостей, якостей, сторін, тому вибір предмета передбачає чітку постановку мети і завдання дослідження.

Отже з завдань початкового етапу соціологічного полягає в тому, щоб дати гіпотетично розгорнутий опис соціального об'єкта - як частину цілого і як ціле, що складається з частин.

* формування робочих гіпотез дослідження. Гіпотеза соцдослідження - це науково обгрунтована уява про структуру соціальних об'єктів. Наукова гіпотеза повинна відповідати ряду вимог:

відповідати новим теоріям, істинність яких підтверджена соціальною практикою;

відповідальність гіпотези існуючим і перевіреним фактам;

гіпотеза має формулюватись так, щоб її можна було легко перевірити у процесі соціологічного дослідження;

гіпотеза повинна піддаватись логічному аналізу, який встановлює її несуперечливість.

Розрізняють описові і пояснювальні гіпотези.

Описові гіпотези - це уявлення про структурні і функціональні зв'язки дослід жувального об'єкта. Вони можуть стосуватись класифікації характеристик об'єкта.

Пояснювальні гіпотези - уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, що існують у досліджуваному об'єкті і вимагають експериментальної перевірки.

Методи соціологічних досліджень

Розрізняють такі методи соціологічних досліджень:

опитування;

інтерв'ю;

спостереження;

вивчення документів;

експертна оцінка;

соціометричний метод.

Метод опитування полягає у тому, що дослідник одержує первинну

соціологічну інформацію шляхом усного чи письмового звертання до дослід жувальну сукупності людей. Опитування може бути шляхом анкетування (поштове, пресове, журнальне, телефонне).

Найчастіше використовують при опитуванні питальники - система запитань, відповіді на які виявляють кількісні та якісні характеристики об'єкта і предмета дослідження. До основних переваг анкетування належить:

можливість при обмежених ресурсах охопити велику масу людей;

порівняно дешевий і економічний метод;

дозволяє проводити повторне дослідження через певний проміжок часу.

До недоліків анкетування відносять:

анкетоманія - низька професійність анкет;

респонденти можуть пропускати питання;

зловживання телефонним опитуванням.

Щоб усунути зазначені недоліки потрібно до процесу анкетування підходити як до складного комплексного процесу.

Основними вимогами до анкет можуть бути:

адаптація респондента до відповіді;

зняття психологічного бар'єру;

чітко визначений термін часу 40-45 хв.;

мова запитальника повинна бути простою і загальнодоступною.

При формуванні питань використовують закриті, напівзакриті, відкриті питання.

Закриті питання (альтернативні) - коли у варіантах відповідей наводиться

повний перелік можливих варіантів.

Напівзакриті питання дають можливість доповнити перелік відповідей своїм варіантом.

Відкриті питання не містять жодних варіантів відповідей.

Інтерв'ю - безпосередній контакт дослідника з опитуваним.

Основними недоліками інтерв'ю є:

великі витрати часу;

пристосування до характеру і манери спілкування з респондентом;

обмежений контингент респондентів.

До основних переваг інтерв'ю слід віднести:

надійність зібраних даних та з'ясування нових (додаткових даних);

достовірність даних.

У прикладній соціології використовують такі види інтерв'ю: фіксоване, фокусовано і вільне.

фіксоване - респондент опитується за детально опрацьованим питальником;

фокусоване - респондент заздалегідь знайомиться з предметом навколо якого буде вестись розмова;

вільне - максимально вільна поведінка інтерв'юера.

Спостереження - метод зібрання первинної інформації шляхом

безпосередньої реєстрації подій, явищ, ситуацій і фактів на місці їх безпосереднього виникнення. Спостереження здійснюється одночасно з розвитком досліджуваних процесів, які не залежать від бажання дослідника. Спостереження поділяють:

зовнішні;

відкриті спостереження;

приховані спостереження.

Вивчення документальних джерел - сукупність методичних прийомів, застосовуваних для одержання з документальних джерел соціологічної інформації, необхідної з метою вирішення дослідних завдань. Застосовується два методи аналізу документів:

неформалізований;

формалізований.

Метод експертної оцінки - проведення соцдослідження групою добре

інформованих осіб. Проводиться у формах індивідуального, анонимного чи групового анкетування, дискусії опитування.

Соціальний експеримент - метод одержання інформації в умовах, які контролюються і управляються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення експериментальної ситуації.

Емпірична соціологія в сучасних умовах займає провідне місце разом з теоретичною соціологією в системі гуманітарних наук оскільки вона:

по-перше, дозволяє об'єктивно вивчати та досліджувати соціальні процеси, групи, явища, події, конфлікти та інше;

по-друге, вчасно реагувати на конфліктні ситуації, керувати ними та виходити з них з найменшими затратами;

по-третє, виробляти рекомендації органом управління з метою поліпшення соціальної ситуації в суспільстві;

по-четверте, виробляти пронози на майбутнє.

4. Суспільство: сутність та суперечливість розвитку

Сутність суспільства як соціального феномену

Суспільство - сукупність всіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склались історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми. Для суспільства характерні такі риси: спільність території проживання людей; цілісність і сталість; здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків; певний рівень розвитку культури, системи норм і цінностей покладених в основу соціальних зв'язків між людьми; автономність, самодостатність, здатність до самовідтворення, саморегулювання та саморозвиток.

Ці характерні риси дають змогу трактувати суспільство як соціальну систему - цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми та цінності.

Кожен з цих елементів перебуває у соціальних зв'язках з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль в ній.

Досить різноманітними є погляди на причини та процес виникнення суспільства. Серед них слід відмітити філософські (абстрактні) та соціологічні. До філософських відносять: природну; теологічну; космічну.

До соціологічних відносять:

· інструментальна концпція - основним чинником, що зумовив формування суспільства є здогадливість і кмітливість людини, завдяки чому вона винайшла знаряддя праці для задоволення ососбистих потреб. Це, в свою чергу, зумовило дріблення родової общини. Розподіл праці зумовив виникнення економічних відмінностей між людьми та родинами. Так почала розвиватись соціальна організація;

· сексуальна концепція - головним чинноком зародження суспільства є позасезонний характер розмноження людини та її задоволення від статевого акту. Тому природна необхідність контролю над народжуванністю зумовила формування родини, виникнення норм, які регулюють сексуальні та інші відносини в угруповувані, сприяли плануванню господарського життя. Постійний розвиток регулюючих норм сприяв розвитку общини, зумовив виникнення соціальної організації;

· кратична концепція - нерівномірність розподілу між людьми сили та розуму. Переваги одних людей над іншими (фізична міць, спостережливість, спритність). Дають їм змогу зайняти вигідні позиції, прибрати до рук краще місце, їжу, сексуального партнера. Поступово виділяється еліта, яка використовує владу як засіб впливу на інших людей та привласнення матеріальних ресурсів;

· гендерна концепція - заснована на аналізі розподілу соціальних ролей між особами чоловічої та жіночої статі. Оскільки жіноча стать володіє монополією на відтворення роду, є першим взірцем для немовлят і наслідування, її роль в общині була особливо значуща. На відміну від жінки роль чоловіка була менш значимою, вона зводилась до обслуговування процесу відтворення (забезпечення зачаття, захист, тепло, їжа). За соціальними ролями жінки є більш незалежнішими ніж чоловіки, тому, незадоволені своїм становищем чоловіки створили штучну монополію на владу у формі «чоловічої монополії на встановлення порядку». На сьогоднішній день чоловіки дотримуються первісної кругової поруки, недопускаючи жінок до соціально значущих сфер пов'язаних з владою, управлінням, розпорядженням ресурсами;

· семантична концепція - визначення фізичної, психологічної та розумової слабкості людини як біологічної істоти, яка ще й до того є наймолодшим видом живого світу. У зв'язку з біологічою вразливістю закон виживання штовхає людей до виживання, до створення колективної організації.

Проблема типологізації суспільства

Проблема типологізації суспільства передбачає з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого - з» сування співвідношення між ними.

Розмежовуючи ці поняття слід виходити з того, що «країна» - поняття яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети; «держава» - категорія, що відображає політичний стан цієї частини.

Співвідношення між данними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Типологізація суспільств - це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, відокремлюють:

суспільство мисливців та збирачів (проста структура, соціальне життя організоване на основі родинних зв'язків; усім править вождь);

садівничі суспільства (основою соціальної структури є родинні зв» язки але їх система більш розвинутішою).

Аграрне суспільство - на данному етапі з» являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла зароджується держава.

Промислове суспільство - розвиток системи державного управління, використання у виробничих цілях наукових знань, поява промислового виробництва.

Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає крім

перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільство.

Беручи за основу ціннісні критерії соціолог Д.Рісман виділяє такі типи суспільств.

традиційне суспільство - індивід керується традиційними цінностями (аграрне суспільство) в якому професія переходить від батька до сина. Людина змущена діяти згідно з традиціями суспільства. (доіндустріальне суспільство);

суспільство кероване зсередини - у такому суспільстві поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, власну точку зору, самостійність рішень. В ньому відсутні чіткі моральні норми. Людина повинна шукати опору в собі (індивідуальне суспільство);

суспільство кероване ззовні - індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність орієнтуючись на оцінку колег. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини і пристосовуватись до них (постіндустріальне суспільство).

За критерієм управління та ступеня соціального розшарування розмежовують суспільства на:

просте - у такому випадку суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Суспільство характеризується соціальною, економічною та політичною рівністю, приоритет кровних зв» язків.

Складне суспільство - сформувалось з виникненням та нагромадженням додаткового продукту, зосередженням людей в містах, розвитком торгівлі. Класове розшарування в ньому перехід від звичайно права до юридичних законів.

За політичними режимами суспільства поділяють на: демократичне;

авторитарне; тоталітарне.

За панівною релігією: християнське; мусульманське.

Характерні особливості сучасного українського суспільства

Для визначення суспільства американський соціолог Донелл Белл запровадив термін «постіндустріальне суспільство» - стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичного капіталізму, індустріальному суспільству.

Таке суспільство перебуває на стадії теориторіальних промислів; не менше 50% зайнято у сфері послуг; воно виробляє як аграрні так і промислові товари набагато перевищуючи власні потреби; для такого суспільства характерним є ускладнення соціальних зв» язків; максимальний розвиток маркетингу; велика роль наукових досліджень престиж освідченості.

Крім того сучасному суспільству характерні такі ознаки: поглиблення розподілу праці; формальна система регулювання відносин (на основі писемного права, законів, положень); секуляризація релігії (набуття світських ознак); виокремлення різних соціальних інститутів; головною складовою в усіх галузях виробництва є інформація; політика перестає біти сферою класового конфлікту, поліична боротьба розгортається за контроль над власністю а за контроль над державою.

Власність перестає бути критерієм соціальної диференціації.

Соціальний конфлікт полягає не по лінії володіння чи не володіння

власністю, а по лінії володіння знаннями та контролю над інформацією.

Важливість інформації у постіндустріальному суспільстві породжує нове поняття - «інформаційне суспільство». Вперше цей термін запровадив І. Масуда. Інформаційне суспільство характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки.

Стратегічними ресурсами такого суспільства є розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, освіта, класифікація та перекваліфікація.

Вчені виділяють та позитивні та негативні риси інформаційного суспільства.

Негативні сторони: дуалістичне суспільство. Різкий контраст «між тими, хто програв і тими, хто виграв»; одномірність суспільства; державний апарат отримує можливість контролювати всі сфери життя суспільства.

Позитивні сторони: технічний прогрес; зростання добробуту.

Перехід від однієї якості суспільства до іншої називається модернізацією.

Модернізація - система науково-методичних засобів дослідження

особливостей і напрямів соціальних змін; механізм забезпечення здатності соціальних систем до вдосконалення. У соціології розрізняють два види модернізації - органічну і неорганічну.

Органічна модернізація - відбувається завдяки ресурсам власного розвитку, підготовлена внутрішням розвитком суспільства. Вона починається не з економіки, а з культури та зміни сусіпльної свідомості.

Неорганічна модернізація є реакцією на досягнення розвинутих країн, формою «наздоганяючого розвитку» з метою подолання історичної відсталості. Неорганічна модернізація починається з економіки та політики, а не з культури; її принципи не встигають охопити більшість населення, тому що не мають достатньої підтримки. Саме такий вид модернізації властивий пострадянським країнам.

Теорія модернізації містить такі стрижневі ідеї:

розвинутою може вважатись тільки та країна, яка має: стабільний розвиток, високий рівень якості життя, розвинуті політичні структури, вагому частку середнього класу;

суспільства, які не відповідають цим критеріям вважаються традиційними або перехідними;

зразком розвинутості є західні країни.

Модернізованість, розвинутість є комплексним феноменом має технологічні, соціальні, економічні аспекти.

Пізніше виникла теорія запізнілої модернізації - запозичення раціональних соціально-економічних моделей - ірраціональне - індустріальне суспільство. Запізніла модернізація:

може поставити країну в зовнішню залежність;

успіх залежить від організації зусиль центральної влади, її вміння локалізувати, блокувати соціальні конфлікти;

успішна модернізація потребує широкої соціальної підтримки.

В Україні здобуття національної незалежності відбувалось одночасно з соціальним трансформуванням;

Перетворенням суспільних структур з авторитарних в демократичні. Незалежність сприймалась не на культурному рівні, а на рівні політичному та економічному.

Все це спричинило соціальну аномію (розпад системи цінностей в українському суспільстві). Український соціум перебуває у стані посттоталітарному синдромі. На думку З. Бжежинського, його характеризують:

переважання ролі окремих інтересів над загальними;

встановлення ідеологічного вакууму;

протести населення проти тиску згори;

демілітарізація суспільства;

інформаційний плюралізм.

5. Соціальна структура та соціальна стратифікація суспільства

Соціальна структура суспільства: основні види та елементи

Соціальна структура є комплексним багатомірним інститутом.

Соціальна структура суспільства - ієрархічно упорядкована сокупність індивідів, соціальних груп, соціальних спільнот, організацій, інститутів об'єднаними стійкими зв'язками і відносинами. Іншими словами - це внутрішній устрій суспільства.

Головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути - економіка, політика, наука, освіта, сім'я. Ці інститути нормативно спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах.

Первинним елементом соціальної структури є соціальний статус, який розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, освітою, матеріальним станом. На основі близькості соціальних статусів формуються соціальні групи - відносно стійка, історично сформована сокупність людей, об'єднана на основі загальних соціально значущих ознак (клас, соціальна верства, трудовий колектив, релігійна спільнота).

У соціальні групи об'єднуються люди на основі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.

Мала соціальна група - нечислена за складом соціальна група учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистісному спілкуванні, що є основою для виникнення особливих стосунків та особливих групових цінностей та норм поведінки. Основними ознаками малої соціальної групи є: тривалі стосунки; 2 та більше до 10-ти осіб.

Велика соціальна група - численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взеємодія між якими є більш формальніщою (професійні, демографічні, національні та інш.).

Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх може бути сокупність певних функцій: соціальний статус, єдність культур та інш.

Як історичний феномен соціальна структура пребуває у постійному розвитку. Його динаміка залежить від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

Соціальна мобільність - міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність до соціальних переміщень. Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у зміні класової приналежності індивідів. За напрямами переміщення розрізняють вертикальну соціальну мобільність та горизонтальну соціальну мобільність.

Вертикальна соціальна мобільність - переміщення кваліфікаційне, посадове та інш.

Горизонтальна соціальна мобільність - переміщення між однорідними категоріями населення.

Соціальну мобільність зумовлюють об'єктивні обставини: структурні зрушення в економіці; зміна характеру та змісту суспільного розподілу праці і відносин власності; послаблення закріпленості працівників за соціально та економічно нерівними видами діяльності.

Соціальна структура є відображенням соціальної нерівності. Нерівність є первиною ознакою соціальної структури. Соціологія соціальну нерівність розглядає як результат соціальної стратифікації.

Теорія соціальної стратифікації

Теорію соціальної стратифікації було створено в 40-х роках ХХ століття американським соціологом Толкоттом Парсонсом (1902-1979). На його думку соціальна стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними ознаками: характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національними та іншими рисами.

Соціальна стратифікація суспільства - поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви, які мають різний престиж, владу, освіту та інш.

Соціальна стратифікація не просто засвідчує різне становище індивідів в суспільстві, а саме їх нерівне становище. Вона є своєрідним портретом суспільства.

Англійський соціолог Е Гідденс виділяє чотири основних історичних типи стратифікованого суспільства: рабства, касти, стани і класи.

- рабство - належність однієї людини іншій;

- касти - суворе дотримання певних суспільних норм;

- стани - складне соціальне переміщення;

- класи - угрупування людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів.

Розрізняють три класи: вищий клас - роботодавці, керівники, всі, хто володіє виробничими потужностями чи має великий майновий ценз; середній клас; нижчий клас.

Трансформація соціальної структури українського суспільства

Трансформація соціальної структури означає зміну іперетворення її істотних рис. Для з'ясування особливостей трансформаційних процесів в сучасному українському суспільстві потрібно з'ясувати з попереднім станом суспільства.

...