Ґенеза політичних еліт в Україні: сутність, структура, особливості

Рівень впливу елітоґенезу політичних еліт на становлення інститутів демократії в українському суспільстві. Опис та обґрунтування соціальних процесів, які забезпечують функціонування політичної еліти й зумовлюють її специфіку та функціональні особливості.

Рубрика Социология и обществознание
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 11.08.2015
Размер файла 57,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ґенеза політичних еліт в Україні: сутність, структура, особливості

22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Щербина Сергій Степанович

Запоріжжя - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті (м. Запоріжжя).

Науковий керівник - кандидат філософських наук, доцент

Глазунов Володимир Володимирович,

Класичний приватний університет

директор інформаційно-аналітичного центру.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Полторак Володимир Абрамович,

Дніпропетровський університет економіки та права імені Альфреда Нобеля, завідувач кафедри гуманітарних та

соціально-політичних наук;

кандидат соціологічних наук, доцент

Барматова Світлана Петрівна,

Міжнародний Соломонів університет (м. Київ),

в. о. професора соціогуманітарного факультету.

Захист відбудеться "18” березня 2011 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.02 при Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд.124.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий "17” лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Я.В. Зоська

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Процес розвитку демократії в Україні зумовлює формування та розвиток національної політичної еліти. Демократичне суспільство, відтворюючи еліту як свій продукт, має одночасно брати на себе відповідальність за її дії та створювати соціальні інститути, що обмежують її свавілля. При цьому політична еліта виступає основним суб'єктом політичного процесу, через що її вчинки стають одним із вирішальних факторів, що впливає на розвиток усієї політичної системи сучасного суспільства. У такому контексті постає основна проблема розбудови демократичного суспільства, адже демократія, створюючи умови для виникнення політичних еліт, надає їм можливості щодо зворотного впливу на демократичні процеси (зокрема, обмеження демократії).

Це особливо актуально в умовах трансформаційних суспільств, де ще не відбулася повноцінна розбудова соціальних інститутів контролю за діяльністю політичних еліт, що зумовлює проблемність регулювання впливу останніх на процеси демократичних перетворень у державі. Така ситуація є цілком справедливою і для України на сучасному етапі її розвитку. При цьому для вітчизняного суспільства, як і для інших суспільств, у яких відбуваються соціально-політичні трансформації, дослідження феномену впливу політичної еліти на демократичні процеси має не стільки теоретичне, скільки нагальне практичне значення, від чого багато в чому залежить майбутнє цих суспільств.

Накопичений у сучасній науці досвід дослідження політичних еліт, з одного боку, дає можливість аналізувати цей феномен у всіх ракурсах його прояву: і з погляду його ціннісних орієнтацій, і з погляду функціональності, соціальних параметрів та показників тощо. Але найчастіше сама множинність наукових підходів і сформована на їх базі дослідницька позиція певного автора, тим більше його елітна "заангажованість" (а саме це і є найчастіше першою проблемою в роботі з феноменом еліти), призводять до того, що в політичній теорії еліт і в елітології немає жодної позиції, за якою вчені, що працюють у цій галузі, дійшли б єдиної думки.

При цьому у сфері дослідження політичних еліт працювала велика кількість відомих дослідників, праці яких були використані як наукове підґрунтя авторських пошуків. Теоретичні питання походження, розвитку, становлення еліти, проблеми політичної елітаризації були започатковані видатними науковцями античності, такими як Платон та Арістотель. Серед науковців Середньовіччя слід виділити Н. Макіавеллі, Дж. Мільтона, Дж. Локка. Продовжили наукові пошуки за цим напрямом Т. Джефферсон, В. Гамільтон, Ф. Ніцше. При цьому на початковому етапі науковий дискурс стосувався переважно обґрунтування поняття еліти та визначення історичної генези її розвитку.

На межі ХІХ-ХХ ст. наукові пошуки таких соціологів, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, дали змогу елітизму сформуватися в окремий напрям наукових досліджень. Однак вивчення еліт паралельно проводили й інші соціологи, серед яких слід виокремити М. Бердяєва (ціннісні теорії еліти), М. Вебера (теорії демократичного елітизму), Дж. Шумпетера. Дослідженням змін структури влади та проблемами формування нової еліти приділили увагу також такі соціологи, як К. Райт Міллс та В. Бернхем. Слід відзначити й інших засновників наукових теорій елітизму, зокрема Ч. Ліндблома, Ф. Шміттера й інших.

Проблеми теорії та методології політичної діяльності, місця й ролі політичних еліт у перехідних суспільствах досить широко висвітлені в працях російських науковців, серед яких М. Афанасьєв, Г. Ашин, Д. Бадовський, С. Барзілов, В. Березовський, О. Криштановська, І. Куколєв, К. Мікульський, О. Мясніков, В. Пастухов, Є. Старіков, В. Черв'яков, А. Чернишов та інші.

Дослідженням різних аспектів процесу політичної елітаризації в Україні займалося широке коло відомих вітчизняних філософів, істориків та соціологів, серед яких необхідно виділити В. Андрущенка, В. Бакірова, С. Барматову, Є. Головаху, О. Дергачова, В. Журавського, А. Зоткіна, В. Кременя, Б. Кухту, О. Кучеренка, О. Куценко, О. Лазоренко, В. Литвина, М. Михальченка, В. Пилипенка, В. Полохало, В. Полторака, О. Потєхіна, А. Ручку, В. Скуратівського, В. Сурміна, Д. Табачника, В. Танчера, Н. Теплоухову, В. Фесенка, М. Шульгу. Праці саме цих науковців були покладені в основу досліджень ґенези політичних еліт в Україні.

Однак, незважаючи на широке коло розглянутих наукових проблем, саме проблема походження, становлення та розвитку політичних еліт, впливу елітогенезу на демократичні процеси в Україні на сьогодні не здобула повного вирішення, що й зумовило вибір наукового завдання дисертаційного дослідження. Основною гіпотезою є те, що специфіка елітогенезу українських політичних еліт виступає чинником, який визначає та зумовлює розгортання процесів демократизації українського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної наукової теми "Особливості сучасних перетворень у сучасній Україні (номер державної реєстрації 0106U000729), зокрема, здобувачем розроблено підрозділи цієї теми: "Ґенеза політичних еліт в сучасній Україні" та "Сутність, особливості, тенденції політичного елітогенезу в сучасній Україні" (довідка № 2427 від 29.11.2010 р.).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - встановлення рівня впливу елітогенезу політичних еліт на становлення інститутів демократії в українському суспільстві, опис та обґрунтування соціальних процесів, які забезпечують функціонування політичної еліти й зумовлюють її специфіку.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:

у контексті сучасних наукових уявлень про ґенезу еліти та її функціональні особливості уточнити визначення понять "еліта”, "політична еліта" та ряду інших;

ґенеза політична еліта україна

виявити специфіку структурування, особливості типологізації політичних еліт з урахуванням реалій розвитку українського суспільства;

встановити характеристики та функції сучасної політичної еліти в Україні;

визначити структуру сучасної української політичної еліти та обґрунтувати її специфіку;

визначити місію та функції політичної еліти українського суспільства в процесі суспільних трансформацій;

проаналізувати негативні процеси, що наявні в сучасному українському елітогенезі;

дослідити зв'язок демократичних перетворень, що спостерігаються в сучасній українській еліті, і процесів демократизації;

визначити та охарактеризувати можливі напрями трансформації вітчизняного елітогенезу й національних політичних еліт.

Об'єкт дослідження - політична еліта сучасної України.

Предмет дослідження - стан та особливості елітогенезу сучасної України.

Методи дослідження. У ході виконання роботи використано загальнонаукові методи дослідження, зокрема: логічний і конкретно-історичний, за допомогою яких проведено термінологічний аналіз, а також з'ясовано еволюцію та сучасний стан наукових досліджень у напрямі елітизму. У процесі типологізаційного аналізу політичних еліт у сучасній Україні застосовано структурно-функціональний підхід. Використання системного підходу дало змогу визначити основні характеристики національного політичного елітогенезу. За допомогою порівняльного методу проведено аналіз відмінностей національної політичної еліти від політичних еліт країн із різним станом суспільно-економічного розвитку. Використання нормативно-ціннісного підходу дало змогу визначити характер впливу політичної еліти на формування демократичних процесів в Україні. Соціологічний підхід застосовано при з'ясуванні впливу на соціальну свідомість національних політичних еліт.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати кількісних соціологічних досліджень, здійснених у вигляді анкетування та експертного опитування, проведених за участю автора Запорізькою громадською обласною організацією "Південноукраїнський гуманітарний альянс” у 2007-2010 рр., зокрема: 2007 р., м. Запоріжжя, n = 1000; 2010 р., м. Запоріжжя та м. Бердянськ n = 1000 (довідка № 37д від 14.12.2010 р.) - та громадською науковою організацією "Запорізький центр стратегічних досліджень”, зокрема: 2006 р., м. Запоріжжя, n = 1000 (довідка № 28д від 22.11.2010 р.)., а також документальні джерела, статистичні дані, результати моніторингів соціальних змін (1992-2009 рр.), оприлюднені фахівцями Інституту соціології НАН України, Центру Разумкова, Київського міжнародного інституту соціології, власні неструктуровані спостереження за розвитком сучасних політичних процесів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у вирішенні важливого наукового завдання, пов'язаного з подальшим розвитком соціологічної концепції становлення та функціонування елітних груп українського суспільства, у фіксації специфіки елітогенезу політичних еліт, в обґрунтуванні його ролі в демократизації українського суспільства. У ході його вирішення отримано такі наукові результати:

вперше:

у вітчизняній соціологічній думці запропоновано логічний підхід до розуміння інтегративної ефективності еліти, яку пропонується розглядати через характеристики використання соціальних та економічних ресурсів з метою досягнення елітною групою визначених політичних цілей;

удосконалено:

розуміння структури соціальних еліт, де запропоновано ієрархічну модель структури еліти суспільства, в якій на чолі політичних еліт суспільства запропоновано розглядати політичну еліту, яка складається з правлячої еліти та контреліти;

теоретичне розуміння понять "еліта" та "політична еліта”, запропоновано авторське їх визначення, засноване на характері доступу представників елітарних груп до дефіцитних ресурсів суспільства;

пояснення структури сучасної української політичної еліти, де констатовано зрощення політичної та економічної еліти, яка ставить за мету захист не тільки власних економічних інтересів, але й закріплення соціального статусу;

характеристики специфіки процесів традиційної рекрутизації в сучасній Україні, де встановлено появу "доказової" традиції, заснованої на попередньому доказі претендентом на елітарний статус своєї лояльності;

бачення місії політичної еліти в Україні, яку запропоновано розглядати як захист інтересів громадян та держави у розподілі та володінні дефіцитними ресурсами з метою забезпечення максимальної ефективності;

дістало подальшого розвитку:

розуміння характеру національного елітогенезу, у якому встановлено разом з переліком негативних рис основну їх причину: відсутність національних традицій легітимної зміни еліт;

обґрунтування сучасного стану та можливих напрямів трансформації національного елітогенезу, де сучасний стан охарактеризовано як "елітний застій”, лише вихід з якого дасть змогу забезпечити реалізацію визначених напрямів трансформаційного процесу.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в ході дослідження теоретичні висновки, методологічні розробки, проаналізований емпіричний матеріал соціологічних досліджень можуть слугувати підґрунтям для подальшого аналізу й осмислення сучасних політичних процесів в Україні, пов'язаних із розбудовою демократичної держави, а також для створення системи моніторингу за ефективністю діяльності політичних еліт.

Також отримані результати знайшли практичне застосування при викладанні дисциплін "Політична соціологія” та "Політологія" в Енергодарському інституті державного та муніципального управління імені Р.Г. Хеноха "Класичного приватного університету” (довідка № 110/1 від 14.09.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною науковою працею. Сукупність отриманих наукових результатів, викладених у дисертації, становить авторський підхід до розуміння генезису політичних еліт як регулятивного механізму розвитку демократії в Україні.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися та обговорювалися на Міжнародній науковій конференції "Філософія гуманітарного знання після Вільгельма Дільтея" (м. Чернівці, 2009 р.); VIII Афанасьевских чтениях "Социальное управление и вызовы современной цивилизации" (м. Руза, Московська обл., 2010 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковані п'ять наукових праць, з яких три - статті в наукових фахових виданнях, дві - матеріали конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації - 178 сторінок. Робота містить 25 таблиць, 2 рисунки, 6 додатків. Список використаних джерел включає 177 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі висвітлено актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету й основні завдання дослідження, його об'єкт і предмет, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про їх апробацію структуру й обсяг дисертації, перелічено публікації.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичних еліт у соціальних науках” - встановлено, що через специфічні особливості формування та розвитку еліта в широкому розумінні слова й еліта політична можуть розглядатися як соціальний феномен. Як одне з підтверджень цієї гіпотези визначено велику розбіжність поглядів на еліту як на соціальну категорію, при тому, що однозначного трактування цієї категорії в сучасних соціологічних, політологічних і філософських джерелах немає. Крім того, було встановлено існування неоднорідності еліт, у якій існує певна множинність груп. При цьому кожна із груп буде відносно замкнутою стратою, яка має свої цінності та функціональні особливості і являє собою певний підуніверсум. При тому, що кожна з елітарних соціальних груп є відносно замкнутою стратою, що має свої ціннісні орієнтації та свої функціональні ролі, існує проблема досягнення консенсусу між цими підуніверсумами.

Ускладнює проблему досягнення відповідного консенсусу існування ієрархічної структури цих підуніверсумів, унаслідок чого конфліктність (суперечності між ними) наростає в міру розриву між підуніверсумами мас та правлячою елітою, досягаючи максимального рівня.

У ході теоретичного аналізу встановлено, що структура елітарної групи не є гомогенною. Вона складається з представників певних елітарних груп, що в основному утворилися залежно від функціональної ролі, яку вони відіграють у суспільстві. При цьому кожна з груп, будучи відносно замкнутою стратою, яка має свої специфічні цінності й функціональні завдання, має взаємоузгоджувати інтереси та пристосовуватися до інших страт, що формує конфліктність поля елітарної взаємодії й робить внутрішньоконфліктним сам процес формування еліти.

У ході дослідження з метою уникнення теоретичних суперечностей подано авторське визначення терміна "еліта”. Під ним запропоновано розуміти відкриту групу, що володіє специфічним ресурсом влади, який дає змогу мобілізовувати й перерозподіляти дефіцитні ресурси суспільства відповідно до інтересів (цілей) її керівництва. На цій підставі сформовано авторське визначення терміна "політична еліта”: це відкрита група, що володіє специфічними ресурсами влади, які дають змогу мобілізувати та перерозподілити дефіцитні ресурси суспільства відповідно до наявних у її керівників інтересів (цілей).

Оскільки відсутнє єдине розуміння феномену еліти, оцінити дії останньої щодо мас досить складно. При цьому очевидним є існування взаємного впливу цих двох підуніверсумів. Мова, у першу чергу, йде про те, що еліта може бути такою лише в разі легітимізації або щонайменше за наявності дієвих інструментів влади, які забезпечують маси. У разі відсутності відповідних інструментів або визнаючи свою нелегітимність, еліта втрачає своє функціональне призначення і, як наслідок - елітарний статус.

Визначено сутнісні характеристики інтегральної ефективності політичної еліти, під якою запропоновано розуміти ефективність (оптимальність) розвитку даного суспільства в його цілісності шляхом використання оптимальних (мінімальних) для політичної еліти ресурсів владного управління (політичних ролей, інститутів). Зрештою, основним критерієм політичної ефективності можна вважати мінімальне політичне втручання в систему суспільної взаємодії, яке забезпечує успіх суспільного розвитку.

Встановлено, що внаслідок зростання промислового виробництва та активізації руху капіталу з перших років ХХ ст. менеджери (господарські керівники) розпочинають відігравати провідну роль у процесах модернізації соціальної системи й формувати правила її функціонування. По суті вони стають новою елітою та паралельно інтегруються до існуючих елітарних структур (політичної, технічної). На цій підставі констатовано, що елітарність є процесом, залежним від етапу розвитку суспільних соціально-виробничих процесів.

У ході проведеного експертного опитування нами встановлено взаємний вплив основних типів еліти і типів стратифікаційних систем. Діагностовано переважне значення політичної еліти й етакратичного типу стратифікації в думках експертів. На підставі проведеного рейтингового аналізу також встановлено, що найбільше значення для суспільства має разом з політичною ще й економічна еліта (табл.1). Було констатовано, що роль політичної еліти в житті сучасного суспільства є принципово важливою.

На підставі експертного опитування та за результатами проведеного змістовного теоретичного аналізу запропоновано модель та визначено ієрархію еліт у сучасному суспільстві (рис.1).

Зокрема, на чолі суспільної ієрархії стоїть політична еліта, що, у свою чергу, складається з правлячої еліти та контреліти. Далі за значущістю йдуть: релігійна еліта, економічна еліта, тіньова еліта, еліта державної служби (воєнна, судова, адміністративна), культурно-творча еліта, публічна еліта, науково-технічна еліта, еліта кваліфікованих робітників. Маси населення до еліти не входять. При цьому роль контреліти (принаймні в більшості демократичних суспільств) також пов'язана з участю у прийнятті політичних рішень. Контреліта в цьому контексті виступає як своєрідний "обмежувач”, тобто як страта, яка, реалізуючи власні егоїстичні інтереси (пов'язуючи їх із інтересами мас), не дає змоги максимізувати егоїстичні інтереси правлячої еліти.

У другому розділі - "Концептуальне соціологічне обґрунтування природи української політичної еліти" - встановлено, що на сьогодні в Україні відчувається складність побудови громадянського суспільства політичною елітою переважно не через відсутність сформованих політичних цілей, а через зневіру мас у можливість існування такого суспільства.

У ході аналізу визначено специфічні риси української політичної еліти. Зокрема, серед основних принципових особливостей, що відрізняють її від політичних еліт країн СНД, можна назвати такі: захист кланових інтересів, ігнорування прав і свобод громадян; існування в протестному полі, у якому чітко відстежується міжстратова конфліктність; зрощення політичної й економічної еліти (як правило, в одних і тих самих особах) з метою монополізації пріоритетних галузей власного бізнесу; намагання уникнути відповідальності за результати політичної діяльності. Відзначено, що політична еліта намагається уникнути відповідальності з подвійною метою. Так, з одного боку, представники політичної еліти використовують свій статус, щоб уникнути відповідальності за результати своєї діяльності на інших посадах (у тому числі державного управління), на яких вони перебували до приходу у владу; а з іншого боку, представники еліти намагаються утримати елітарний статус максимально довго, оскільки відповідальність за результати управління настає, як правило, після його втрати.

Важливою особливістю політичного процесу в Україні, яку було визначено в процесі дослідження, можна вважати той факт, що маси потенційно можуть виступати проти політичної еліти тільки за умов, що її дії втручаються в повсякденні практики та зачіпають інтереси конкретних суб'єктів (населення). В іншому випадку населення визнаватиме існування конфлікту (напруження), однак не вчинятиме активних дій.

Аналізуючи природу української політичної еліти, зроблено висновок, що зміна політичних еліт має свої особливості (порівняно з іншими посткомуністичними країнами). Це пов'язано з тим, що в Україні відбулися своєрідні "елітні гойдалки”, коли в пострадянський період представники правлячої еліти того часу перейшли в бізнес, де зайняли лідируючі позиції і набули популярності в масах, після чого, скориставшись популярністю в новому статусі, прийшли в політику як представники нового прагматичного напряму політичної еліти.

Внаслідок сучасних соціальних процесів в Україні виникла специфічна "доказова” традиція отримання елітарного статусу. При цьому основним критерієм рекрутизації в українських реаліях є доведення своєї лояльності до політичної сили. Однак при цьому таке явище, як гільдійність, є незмінною складовою, а антрепренерство в цьому контексті розглядається як засіб утримання суб'єкта в статусі представника політичної еліти.

Ряд учених у своїх дослідженнях звертає увагу на взаємозалежність між типом політичної структури й типом рекрутування еліт. В інноваційному суспільстві спостерігається вища міра відвертості еліт, переважно відкрита конкуренція за елітні позиції. При цьому існує і зворотна залежність. На нашу думку, побудова інноваційного суспільства неможлива без забезпечення відвертості еліт.

У ході формування авторського бачення місії національної української політичної еліти було встановлено, що аналізована місія української політичної еліти полягає в забезпеченні захисту інтересів громадян і держави в розподілі та володінні дефіцитними ресурсами з метою забезпечення максимальної соціальної ефективності інституту держави (і як соціального, і як інституційного утворення).

Відповідно до визначеної місії нами було уточнено функції національної політичної еліти та здійснено їх наукове обґрунтування. Як основні функції національної політичної еліти нами було виділено такі: визначення національних пріоритетів і основоположних цінностей (з метою виконання умов стратегічного розвитку); аналіз інтересів різних соціальних груп (з метою взаємоузгодження зазначених інтересів); узгодження інтересів різних соціальних груп (з метою уникнення конфліктів); збереження та захист усіх видів національних ресурсів, а також особистих ресурсів громадян (з метою збереження національного багатства); розробка та реалізація стратегії внутрішньої й зовнішньої політики держави (для узгодження національних інтересів з інтересами країн-сусідів); створення, контроль за ефективністю функціонування механізму реалізації політичних програм (з метою отримання очікуваного результату від соціальних програм); розробка та поширення суспільно значущих норм і стандартів (для розбудови цивілізованого суспільства); ефективне кадрове забезпечення самої еліти й політичного курсу, який вона реалізує (у першу чергу, з метою самозбереження елітарних позицій); забезпечення доступу населення до управління державою через відповідні соціальні інститути (у першу чергу, через контреліту); гарантування базових життєвих цінностей (здоров'я, безпека, право на соціальний захист) для представників мас.

Конкретний набір функцій і їх соціальна транскрипція визначаються особливостями суспільства, рівнем розвитку економіки, соціальної сфери й політичних інститутів, ментальністю людей та інших чинників. Оскільки еліта своєю структурою і роллю в соціумі має відповідати вимогам, необхідним для вирішення тих проблем, які стоять перед суспільством, на кожному етапі розвитку суспільства відбувається актуалізація деяких функцій, які відіграють системоутворювальну роль у цілісному функціональному її спектрі.

Однак практична реалізація визначених функцій потребує формування в національної еліти особливих норм, цінностей та установок, що зумовлює необхідність аналізу сучасного процесу елітогенезу, а також оцінювання перспектив його трансформацій.

У третьому розділі - "Сутність, особливості та тенденції політичного елітогенезу в сучасній Україні" - було встановлено відсутність в Україні традицій зміни еліт. При цьому на сьогодні мобілізаційна модель не здатна виконувати функцій, адекватних сучасним викликам суспільства.

Ми вважаємо за доцільне враховувати в процесі елітогенезу історичний аспект, пов'язаний з формуванням українських політичних еліт. Першим чинником є те, що українська еліта довгі роки існувала у складі еліти радянської, яка пережила дві трансформації - сталінський період та перебудову. Внаслідок зазначених процесів відбулася практично повна ротація еліт (як керівних кадрів суспільства), крім того, ці процеси призвели до того, що у вітчизняній управлінській практиці практично відсутні традиції еволюційних (легітимних) змін еліт.

Також слід розуміти, що в радянській правлячій еліті трансформації відбувалися в рамках єдиної політичної системи, заснованої на єдиних принципах і незмінній ідеології, що не дозволяє вважати зазначені процеси зміною еліт. У цьому випадку проходили переважно ротаційні процеси, викликані не політичними, а іншими причинами.

На відміну від більшості східноєвропейських країн, представникам правлячої еліти радянського зразка вдалося залишитися при владних позиціях та зберегти (конвертувати) елітарний статус у демократичних політичних процесах. Щоправда, колишні радянські чиновники володіли (а в багатьох випадках і зберегли до сьогодні) найбільший рівень професіоналізму порівняно з політиками останніх років, які конвертували власний матеріальний капітал у статус представника політичної еліти.

Ситуація пов'язана з тим, що сучасна політична еліта України переважно представлена особами, які мають досвід корпоративного управління. Однак досвід такого управління суперечить принципам сучасної демократичної політики. Так, основні принципи економічного управління (принцип єдиноначальності) і політичного управління (принцип плюралізму) принципово різняться. Отже, у сучасних представників політичної еліти недостатньо (а досить часто й зовсім немає) досвіду демократичного управління. При цьому перехід до інноваційного методу рекрутизації пов'язаний із забезпеченням одночасно двох умов: по-перше, якнайшвидша заміна "міцних господарників" "ефективними політиками” для збереження демократичних процесів; по-друге, процес становлення "ефективних політиків" потребує часу, протягом якого держава має розвиватися.

Ще однією принциповою особливістю національного елітогенезу є особлива форма залежності еліти від системних перетворень, що відбуваються в суспільстві. Українська національна політична еліта в ситуації змін має адаптуватися, еволюціонувати відповідно до суспільних змін з метою збереження свого суспільного (елітарного статусу). Отже, можна констатувати існування вторинного реформування, тобто закріплення правлячою елітою соціальних змін, та проведення реформ, спрямованих на адаптацію політичних процесів відповідно до соціальних змін, що вже відбулися. Таким чином, еліти керують суспільством більшою мірою для збереження привілейованих позицій, а не з метою виконання своїх базових соціальних функцій. Саме тому в Україні й виникають проблеми зі стратегічним плануванням (проблема визначення політичними елітами курсу держави, навколо якого має консолідуватися нація). Також це зумовлює той факт, що весь процес державного управління має переважно ситуативний характер.

Аналізуючи результати досліджень, присвячених оцінюванню факторів і причин, які впливають на елітогенез української еліти, встановлено, що не всі фактори було розглянуто. Зокрема, основною причиною сьогоднішньої перебудови політичної еліти є процес, зумовлений перерозподілом функцій усередині самого елітного простору. Причинами виникнення такого перерозподілу є структурні зміни політичного простору українського суспільства, зокрема перехід від тоталітарного типу політичного устрою до демократичного та процес демократизації.

У ході дослідження визначено специфіку українського елітогенезу, яка визначається й обґрунтовується такими показниками: типом рекрутизацїі еліти, її відкритістю/закритістю; функціонуючими механізмами контролю за діяльністю еліт з боку суспільства; станом самої політичної еліти: рівністю елітних груп у прийнятті політичних рішень, внутрішньою згуртованістю елітних груп (та її окремих складових), прагненням до внутрішньогрупового консенсусу, здатністю приймати непопулярні рішення, здатністю до діалогу з неелітними групами тощо.

Важливою особливістю елітогенезу, яка також визначає наявність специфічних соціальних практик його представників, можна вважати вихідну класову однорідність національної політичної еліти. На сьогодні класове розшарування представників мас та еліти відбувається переважно за рахунок формальних атрибутів (яв правило, атрибутів матеріального статку), тоді як система ціннісних орієнтацій представників політичної еліти є по суті гомогенною із цінностями мас. Специфіка окресленої ситуації базується на пострадянському політичному будівництві та вихідній класовій однорідності українського суспільства. Представники еліти та представники мас є вихідцями з одного класу, що значною мірою провокує певну ціннісну однорідність.

Дослідивши особливості показників, що характеризують український національний елітогенез, визначено основні негативні аспекти, що наявні в його перебігу.

Найбільші труднощі в ході реалізації завдань ефективного суспільного розвитку викликають такі фактори: відсутність консолідації елітних груп навколо єдиного бачення стратегії розвитку; винесення представниками еліт на перше місце за значущістю своїх особистих (переважно економічних чи кланових) інтересів замість інтересів суспільства; поширення непотизму, клановості як соціального явища, а також пов'язаної з ним корупції; відсутність чітко вираженої та адекватно сформульованої для мас ідеології еліт і правлячих соціальних груп; відсутність або недостатня державна відповідальність еліти за свої дії як у політичному, так і в юридичному аспектах; низький рівень політичної культури еліти, пов'язаний із відсутністю наступності; порушення політичною елітою законів, обов'язкових для інших членів суспільства, а також те, що більшість декларацій, які проголошуються елітою, переважно не реалізуються на практиці; в окремих випадках відзначається саморуйнівна діяльність політичних структур; штучне створення парламентських криз знижує довіру до всіх інститутів влади; елітні групи не готові до конструктивної роботи зі стабілізації соціальної ситуації та політичної системи держави; еліта на сьогодні не є носієм інтересів більшості соціальних груп.

Провівши аналіз процесу демократизації національного політичного простору та особливостей національної політичної еліти, було запропоновано основні напрями змін у діях політичної еліти, які дають змогу забезпечити розвиток повноцінного процесу демократизації суспільства. Основними із запропонованих напрямів ми вважаємо такі: забезпечення умов для повноцінного контролю громадянами за діяльністю державних органів шляхом введення процедури відгуків, одномандатних округів тощо; забезпечення підтвердження (законності і пошани) владних повноважень народу у вигляді загальнодоступних для представників різних страт періодичних виборів, ухвалення державних рішень при активній участі не лише представників різноманітних елітарних страт, але й широких мас (зокрема, через залучення їх об'єднань); демократизація правової системи і забезпечення її підконтрольності демократичним інститутам (об'єднанням громадян); забезпечення конкурентного поля в рамках самої еліти (у першу чергу, політичної); зниження конфліктності між органами державної влади та громадянами шляхом забезпечення постійності правового поля.

У дослідженні наголошено, що якщо соціальна система протягом певного часу не переходить на наступний рівень демократизації, то відпадає необхідність у зміні еліти. Ця залежність стійка, хоча й нелінійна, оскільки для того, щоб сталася повна зміна еліт, необхідні такі умови: наявність визначеного базового рівня економічного розвитку; готовність суспільства до радикальних змін; здатність суспільства не лише прийняти, але й активно підтримати реформи; специфіка геополітичного положення держави.

Політичними чинниками, які сприяють або, навпаки, перешкоджають нормальному проходженню процесу демократизації, є такі: узгодженість членів елітної групи; міра ригідності; якість самої еліти. При цьому слід розуміти, що не тільки політичні чинники впливають на процес демократизації. Як було відзначено вище, істотне значення мають також економічні й соціокультурні чинники.

Відповідно до поточної політичної ситуації встановлено, що поки що в Україні немає об'єктивних підстав для формування повноцінної функціональної й відповідальної політичної еліти. Таку ситуацію запропоновано розглядати як "елітний застій”. Для виходу із цього становища Україна має щонайменше обрати певний шлях розвитку, згідно з яким буде створюватися еліта. Відповідно, дотримання визначеного напряму й характеризуватиме ефективність виконання керівної ролі політичною елітою країни. При цьому в дослідженні наголошено на існуванні варіативності у виборі відповідних шляхів розвитку. До таких шляхів віднесено: рух політичної еліти до закритості; завершення процесу модернізації, завершення формування інститутів підтримки стабільності структури політичної еліти; стабілізація структури і складу елітних груп, що входять до складу панівної еліти, а також вироблення поведінкових стандартів політичної еліти; реформування правового простору політичної влади та забезпечення існування політичної влади в ньому.

Таким чином, можна констатувати, що проведене дослідження дало нам змогу досягти поставленої мети - визначити рівень впливу елітогенезу політичних еліт на розвиток демократичних процесів в українському суспільстві. Також було здійснено опис і обґрунтування соціальних процесів, які забезпечують функціонування політичної еліти й зумовлюють її специфіку, вирішено завдання, які ставилися на початку дослідження, і достатньою мірою обґрунтовано положення, що виносяться на захист.

Висновки

У дисертації вирішено важливе наукове завдання, що пов'язане з подальшим розвитком соціологічної концепції становлення та функціонування елітних груп українського суспільства.

1. Вирішуючи перше завдання дисертаційного дослідження, пов'язане з уточненням сучасних наукових уявлень про ґенезу еліти та її функціональні особливості, уточнено значення окремих термінів. Зокрема, запропоновано розглядати "еліту" як соціальне явище, що характеризує відкриту групу, для якої показником елітарності стає володіння специфічним (соціально затребуваним) ресурсом - управлінськими знаннями, адекватними певному етапу суспільного розвитку. Таке визначення еліти дало нам змогу перейти до визначення еліти політичної. Її запропоновано розглядати так: політична еліта - це відкрита група, яка володіє специфічним ресурсом влади, що дає змогу мобілізувати й перерозділити дефіцитні ресурси суспільства відповідно до наявних у її керівництва інтересів (цілей).

2. У ході вирішення другого завдання виявлено специфіку структурування, особливості типологізації політичних еліт з урахуванням сучасних реалій розвитку українського суспільства. Відповідну типологізаційну модель подано у вигляді піраміди, на вершині якої стоїть політична еліта, яка включає правлячу еліту та контреліту. Нижче за ієрархією суспільного значення та впливу на суспільні процеси йдуть: релігійна еліта, економічна еліта, тіньова еліта, еліта державної служби (військова, судова, адміністративна). Ще нижче за ієрархією розміщено культурно-творчу еліту та публічну еліту (зірки естради, кіно). Замикають перелік елітарніх страт досить відкриті страти науково-технічної еліти та еліти кваліфікованих робітників. Усі вони базуються на підґрунтті соціальної страти мас, яка, власне, і становить основну частку населення держави.

3. Вирішуючи третє завдання, ми встановили характеристики та функції політичної еліти в Україні. Як основний показник, що характеризує еліту, було запропоновано розглядати її інтегральну ефективність. Під цим показником запропоновано розуміти ефективність (оптимальність) розвитку даного суспільства в його цілісності шляхом використання оптимальних (мінімальних) для політичної еліти ресурсів владного управління (політичних ролей, інститутів). Основним критерієм політичної ефективності запропоновано вважати мінімальне політичне втручання в систему суспільної взаємодії, яка забезпечує успіх суспільного розвитку. Також у процесі проведеного аналізу визначено основні функції еліти в житті та розвитку українського суспільства.

4. У ході вирішення четвертого завдання визначено структуру сучасної української політичної еліти та її специфіку. На сьогодні в політичної еліти відсутні реальні можливості в побудові громадянського суспільства через низьку готовність мас (населення) до цих процесів, а також унаслідок втрати довіри населення до існування зворотного зв'язку на рівні вищого управління державою. Важливою специфічною ознакою сучасної політичної еліти є також спрямованість політичної еліти на захист кланових інтересів, ігнорування прав та свобод громадян. При цьому відповідні дії викликають супротив в Україні тільки у випадку, якщо зазначені дії еліти втручаються в повсякденні практики та зачіпають інтереси конкретних суб'єктів маси (населення). Щє однією особливістю функціонування політичної еліти в Україні є те, що вона існує в протестному полі, у якому чітко простежується міжстратова конфліктність. Слід враховувати наявність зрощення політичної й економічної еліти (як правило, в одних і тих самих людях) з метою монополізації пріоритетних галузей власного бізнесу. Останньою особливістю є повна відмова від відповідальності за результати свого управління державою.

5. У ході вирішення п'ятого завдання визначено місію та функції політичної еліти українського суспільства в процесі суспільних трансформацій.

Як основну місію запропоновано розуміти дії політичної еліти, спрямовані на захист інтересів громадян і держави у розподілі та володінні дефіцитними ресурсами з метою забезпечення максимальної соціальної ефективності інституту держави (і як соціального, і як інституційного утворення).

Як основні функції еліти запропоновано розглядати такі: визначення національних пріоритетів і основоположних цінностей; аналіз інтересів різних соціальних груп; узгодження інтересів різних соціальних груп у разі наявності суперечностей; захист національних ресурсів (усіх видів) та особистих ресурсів громадян; розробка та реалізація стратегії внутрішньої й зовнішньої політики держави; створення, контроль за ефективністю функціонування механізму реалізації політичних програм; розробка та поширення суспільно значущих норм і стандартів; ефективне кадрове забезпечення самої еліти й політичного курсу, який вона реалізує; забезпечення доступу населення до управління державою через відповідні соціальні інститути (у першу чергу, через контреліту); гарантування базових життєвих цінностей (здоров'я, безпека, право на соціальний захист) для представників мас.

6. У процесі вирішення шостого завдання проаналізовано основні негативні риси сучасного процесу елітогенезу в Україні та визначено основні: відсутність консолідації елітних груп навколо спільного бачення стратегії розвитку; винесення елітами на перше місце замість громадських своїх особистих (кланових) інтересів; поширення клановості, кумівства, корупції; відсутність чітко вираженої та сформульованої ідеології еліт і соціальних груп, що її визнають; відсутність або недостатня державна відповідальність еліти за свої дії; низький рівень політичної культури еліти; порушення політичною елітою законів, обов'язкових для виконання іншими членами суспільства, а також те, що декларації, артикульовані елітою, здебільшого не реалізуються, та низка інших.

Найважливішим причинним фактором наявності проблем у сучасному українському політогенезі визначено той факт, що українська еліта довгі роки існувала в складі еліти радянської, яка пережила дві трансформації - сталінські чистки й перебудову. Це призвело практично до повної ротації кадрів у структурі державних інститутів, унаслідок чого в них не встигли з'явитися легітимні традиції зміни еліт.

7. У ході дослідження зв'язку демократичних перетворень, що наявні в сучасній українській еліті, та процесів демократизації визначено основні напрями демократизації українського суспільства. До них зокрема, віднесено: забезпечення умов для повноцінного представництва (і контролю) громадян за діяльністю державних органів шляхом введення процедури відгуків, одномандатних округів тощо; забезпечення конкурентного поля в рамках самої еліти (у першу чергу, політичної); зниження конфліктності між органами державної влади і громадянами шляхом забезпечення постійності правового поля та ряд інших.

Існування такого широкого спектра напрямів щодо демократизації суспільства пов'язано з тією проблемою, що в сучасних представників політичної еліти немає ні досвіду, ні можливості (унаслідок необхідності максимально ефективно виконувати покладені функції) здобути досвід демократичного управління.

8. У ході вирішення останнього завдання визначено й охарактеризовано можливі напрями трансформації вітчизняного елітогенезу та національних політичних еліт. Встановлено, що сьогоднішня політична ситуація не є фактором стабілізації й розвитку політичних еліт. Її охарактеризовано як "елітний застій”, виходячи з якого, Україна може обрати один із поданих нижче шляхів. Причому кожен із зазначених шляхів за певних умов ми вважаємо ймовірним. До таких шляхів віднесено: рух політичної еліти до замкнутості; завершення процесу модернізації, завершення формування інститутів підтримки стабільності структури політичної еліти; стабілізація структури і складу елітних груп, що входять до владні еліти, а також вироблення поведінкових стандартів політичної еліти; реформування правового простору політичної влади й забезпечення її існування в правовому просторі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1. Щербина С.С. Теоретичне обґрунтування понять "еліта" в соціальних науках / С.С. Щербина // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики / редкол.: О.Л. Скідін (гол. редактор) та ін. - Запоріжжя: КПУ, 2010. - Вип.44. - С.322-327

2. Щербина С.С. Соціальний портрет сучасних українських еліт / С.С. Щербина // Вісник академії праці та соціальних відносин ФПСУ / голов. ред.В.С. Трубенко; Академія праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. - К.: Сталь, 2010. - Вип.3. - С.24-29.

3. Щербина С.С. Українське суспільство: особливості трансформації політичних еліт на сучасному етапі розвитку України / С.С. Щербина // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики / редкол.: О.Л. Скідін (гол. редактор) та ін. - Запоріжжя: КПУ, 2010. - Вип.48. - С.180-185.

Матеріали конференцій

4. Щербина С.С. Определение специфики понятия "политичекие элиты" в условиях модернизации современного общества / С.С. Щербина // Материалы VIIІ Афанасьевских чтений "Социальное управление и вызовы современной цивилизации" г. Руза, Московской обл., 4-6 февраля 2010 г. - Москва, 2010. - Вып. VIIІ. - С.188-193.

5. Щербина С.С. Політична еліта сучасного українського суспільства: інституційні ознаки і якісні характеристики / С.С. Щербина // Філософія гуманітарного знання після Вільгельма Дільтея: матеріали міжнародної наукової конференції 16-17 жовтня 2009 р. - Чернівці, 2009. - С.327-330.

Анотації

Щербина С.С. Генеза політичних еліт в Україні: сутність, структура, особливості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології. - Запоріжжя. - Класичний приватний університет, 2011.

У ході дисертаційного дослідження генезису політичних еліт в Україні проаналізовано сучасні особливості цього процесу та його історичні передумови, що спричинили виникнення виражених специфічних рис національного елітогенезу. У дослідженні обґрунтовано, що Україна все ще перебуває на первинному етапі демократизації внаслідок ринкових трансформацій.

Запропоновано авторське бачення структури еліти суспільства, у якій визначено основні ієрархічні складові останньої та встановлено, що на сьогодні до політичної еліти можна віднести правлячу еліту й контреліту.

Узагальнивши отримані результати, констатовано, що процес українського елітогенезу, процес розвитку українського суспільства і процес розвитку національної самосвідомості проходять паралельно та створюють складне соціальне поле, у якому існує національна політична еліта.

Ключові слова: еліта, політична еліта, українська політична еліта, елітогенез.

Щербина С.С. Генезис политических элит в Украине: сущность, структура, особенности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.04 - специальные и отраслевые социологии. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2011.

В ходе диссертационного исследования генезиса политических элит в Украине были проанализированы современные особенности данного процесса и его исторические предпосылки, обусловившие возникновение выраженных специфических черт национального элитогенеза. В исследовании обоснована причина того обстоятельства, что Украина, пребывая длительное время в процессе рыночных трансформаций, до настоящего времени все еще находится на первичном этапе демократизации, что является ключевым фактором, определяющим национальную специфику.

Предложено авторское видение структуры элиты общества, в которой определены основные иерархические составляющие последней и установлено, что на сегодняшний день к политической элите можно отнести правящую элиту и контрэлиту. В процессе реализации властных функций правящей элитой контрэлита выступает в качестве определенного "ограничителя” действий правящей элиты, вследствие чего политический процесс обладает определенной взвешенностью и преемственностью. Однако на сегодня данный баланс в Украине не выдерживается вследствие стремления политических сил к закреплению во власти искусственными методами.

В процессе рассмотрения теоретических основ элитеогенеза были уточнены используемые на сегодня определения, в частности "элита" и "политическая элита”. По результатам проведенных социологических исследований установлены определенные поведенческие и ценностные особенности украинского электората, а также доказан факт влияния данных особенностей на процесс национального элитогенеза.

Установлено, что одной из основополагающих особенностей национального политического элитогенеза является особенная зависимость элиты от системных преобразований, происходящих в обществе. В этой ситуации не элита выступает лидером масс, скорее наоборот, она институционализирует те изменения, которые произошли в социальной жизни масс. Элита в таком случае вынуждена адаптироваться к изменениям в социальной жизни, подтверждая тем самым свои лидирующие позиции. Данный процесс назван нами вторичным руководством. Преобладание в украинских политических реалиях именно такого типа управления приводит к возникновению проблем со стратегическим планированием.

По результатам проведенного анализа предложены новые подходы к пониманию миссии и функций политической элиты в современном украинском обществе. Проведено теоретическое обоснование функций с подтверждением их целесообразности результатами эмпирических исследований.

Обобщив полученные результаты, было констатировано, что процесс украинского элитогенеза, процесс развития украинского общества и процесс развития национального самосознания, протекающие параллельно, создают сложное социальное поле, в котором существует национальная политическая элита. Однако все усложняющиеся экономические, экологические, социальные и прочие вызовы для украинского общества более четко кристаллизируют как общественное сознание украинцев, так и политическую элиту, которой неминуемо придется либо соответствовать общественному сознанию (ценностям, задачам общества), либо потерять свой элитарный статус путем свержения.

...

Подобные документы

  • Теоретичні засади формування регіональної еліти. Її поняття та види. Дослідження проблематики характеристики регіону. Фактори та ресурси формування еліт. Легітимізація еліт, шляхи активного використання головних регіональних особливостей ідентичності.

    статья [23,9 K], добавлен 17.08.2017

  • Поняття "молодь" як об'єкт культурологічних досліджень. Особливості формування політичного менталітету. Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді. Форми політичної участі молоді в Україні та їх вплив на демократичний процес.

    курсовая работа [331,8 K], добавлен 02.06.2010

  • Методологічні підходи до вивчення молодої сім’ї в Україні, соціальні показники, основи функціонування та індикатори її трансформації. Динаміка сімейних відносин в українському суспільстві. Розв’язання сімейної кризи при сприянні соціальних працівників.

    дипломная работа [101,4 K], добавлен 06.05.2009

  • Проблеми отримання початкових даних для побудови моделі в соціологічному дослідженні. Моделювання обстановки в регіоні та соціально-політичних структур методом розпізнання образів: партій і їх орієнтацій. Прогнозування політичної активності населення.

    курсовая работа [38,6 K], добавлен 24.04.2013

  • Сутність і функції соціальних інститутів. Соціальні відносини як основні елементи соціального зв'язку. "Явні" і "приховані" функції соціальних інститутів. Закріплення та відтворення суспільних відносин. Прийняття спеціальних законів або зведень правил.

    реферат [21,1 K], добавлен 11.06.2011

  • Суть соціальних інститутів. Економіка, політика і сім’я як соціальні інститути. Зміст поняття "соціальна організація". Типи соціальних організацій. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства. Функції у суспільстві.

    контрольная работа [33,5 K], добавлен 24.03.2004

  • Проблема соціальних змін, їх механізми. Різні типи механізмів соціальних змін та розвитку. Поняття "гемейншафт" і "гезельшафт". Система поділу праці в суспільстві. Причини становлення і розвитку цивілізацій. Єдність світу. Особливості глобальних проблем.

    контрольная работа [21,1 K], добавлен 19.09.2013

  • Структурно-функціональні закономірності злочинності як системи. Соціальне відхилення і стабільність соціальних систем. Головні риси стабільності. Становлення соціальних класів у Російській соціальній державі. Соціальна держава за А.Ф. Храмцовим.

    реферат [15,5 K], добавлен 11.06.2011

  • Теза глобалізації у теоріях модерну та постмодерну. Мережні комунікативні системи та глобальні системи взаємодії. Теорії глобалізації "нормальної" соціології. Універсалізація, гомогенізація й уніфікація соціальних, політичних і економічних інститутів.

    реферат [22,7 K], добавлен 26.06.2010

  • Об'єкт і предмет соціології політики. Соціальні аспекти функціонування політичної сфери. Інституціалізація, соціалізація та інструменталізація політичних форм. Політичний процес та його матеріальна основа. Дослідження мотивації поведінки виборців.

    реферат [637,5 K], добавлен 05.05.2011

  • Розгляд рівня життя населення як соціально-економічного поняття. Визначення основних показників купівельної спроможності, добробуту суспільства. Структура доходів населення України, темпи їх приросту. Дослідження проблеми зайнятості і соціальних виплат.

    презентация [1,4 M], добавлен 24.11.2015

  • Сучасний рівень освіти та медичного обслуговування в Україні. Принципи діяльності держави щодо регулювання процесів у галузях соціальної сфери. Регіональні особливості нормовано-інтегрального показника рівня розвитку соціальної інфраструктури в Україні.

    творческая работа [3,8 M], добавлен 01.10.2009

  • Аборт як один із основних способів збільшення інтервалу між появою дітей. Загальна характеристика соціальних та гендерних аспектів планування сім’ї в Україні. Аналіз особливостей ставлення чоловіків та жінок до проблеми штучного переривання вагітності.

    дипломная работа [222,1 K], добавлен 06.08.2013

  • Роль комплексу соціальної інфраструктури у розвитку і розміщенні продуктивних сил Сумської області. Сучасний рівень розвитку та галузеві особливості інфраструктури. Територіальна структура та регіональні відмінності забезпеченості населення області.

    курсовая работа [3,8 M], добавлен 18.05.2014

  • Історія розвитку теорій еліти і традиції осмислення політичної еліти вітчизняними вченими, шляхи її формування та імідж. Концепції лідерства у соціології та політології. Класифікація типів лідерів за стилем керівництва і умови виникнення сучасної еліти.

    курсовая работа [103,4 K], добавлен 23.04.2012

  • Середній клас як основа соціальної стабільності в сучасному світі, основний внутрішній інвестор держави, що створює масовий попит на споживчі товари і послуги. Структура та потенціал середнього класу в Україні, особливості процесів його становлення.

    статья [13,4 K], добавлен 29.03.2010

  • Теорії розвиненого індустріального суспільства Макса Хоркхаймера й Теодора Адорно. Науково-технічний прогрес як основа соціальних трансформацій у розвиненому індустріальному суспільстві. Сплав індустріально-економічних, соціальних і культурних інститутів.

    реферат [25,3 K], добавлен 26.06.2010

  • Особливості розвитку проблеми верховенства у сім’ї на основі гендерної нерівності. Виявлення існування патріархату в суспільстві. Гендерне розділення при організації трудової діяльності. Рівноправ’я чоловіків і жінок та його розвиток в Європі і Україні.

    эссе [20,1 K], добавлен 27.05.2013

  • Демографічна політика як цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Сутність потенційної демографії. Метод потенційної демографії при розрахунку соціального збитку.

    контрольная работа [56,6 K], добавлен 09.09.2010

  • Вивчення соціальних відносин у суспільстві - відносин між історично сформованими спільностями людей. Особливості соціальної структури суспільства - системи взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудови суспільства в цілому. Теорія стратифікації.

    реферат [29,7 K], добавлен 10.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.