10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський університет бізнесу та права

Сучасний стан та проблеми розвитку соціальної сфери України

Л.Й. Ситар,

кандидат економічних наук, завідувач кафедри демографії,

трудових відносин та соціальної політики,

Р.М. Скриньковський,

кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки підприємств

та інформаційних технологій

У статті на основі законодавчих документів, у яких визначено, що соціальна функція є пріоритетною функцією нашої держави та розвиток соціальної сфери є однією з основних цілей Стратегії розвитку України в подальшому, авторами обґрунтовано доцільність дослідження стану та проблем розвитку соціальної сфери в Україні. Досліджено суть та зміст поняття “соціальна сфера”. Проаналізовано кількість, фінансування та стан об'єктів соціальної інфраструктури України. На основі проведеного аналізу визначено основні проблеми розвитку соціальної сфери, які базуються на неефективному використанні капіталовкладень та вкрай незначних обсягах фінансування об'єктів цієї сфери. Обґрунтовано доцільність розробки нових шляхів фінансування об'єктів соціальної інфраструктури в Україні, зокрема визначено ряд позабюджетних джерел фінансування соціальної сфери. Окрім того, для фінансування будівництва нових об'єктів соціальної сфери авторами запропоновано застосовувати кластерний підхід з використанням механізму державно-приватного партнерства.

Ключові слова: соціальна функція, соціальна сфера, соціальна інфраструктура, фінансування об'єктів соціальної інфраструктури, кластер ний підхід, державно-приватне партнерство.

Постановка проблеми. Україна, як і більшість держав у світі обрала соціальну спрямованість економіки. Твердження в Конституції, про те що, Україна є демократичною, соціальною та правовою державою [4], підтверджує той факт, що соціальна функція проголошена пріоритетною функцією держави. Окрім цього, у Державній Стратегії регіонального розвитку України на період до 2020 року у розроблених цілях регіональної політики важливе місце посідає розвиток соціальної сфери у регіонах України [2].

Таким чином, на сьогодні вкрай важливим є проведення аналізу сучасного стану соціальної сфери України з виділенням основних проблем її розвитку, і відповідно, розробки можливих шляхів їх вирішення.

соціальна сфера україна інфраструктура

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основні аспекти функціонування та розвитку соціальної сфери України досліджуються в роботах Качала Т., Лібанової Е., Богомолов О. Дослідженню оновлення соціальної інфраструктури висвітлюють у своїх працях Кінаш І., Новіков В., Синявська І. Окремі аспекти удосконалення фінансування соціальної інфраструктури представлені у роботах Куценко В.І., Кінаш І.П., Новікова В.М., Богуш Л.Г., Зятковський І.М. та ін. Водночас, незважаючи на велику кількість наукових праць присвячених даній тематиці, проблеми покращення функціонування та розвитку соціальної сфери в Україні є недостатньо висвітленими.

Формулювання цілей статті. Основними цілями статті є на основі аналізу стану об'єктів соціальної інфраструктури визначити основні проблеми розвитку соціальної сфери в Україні та окреслити перспективні шляхи їх вирішення.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі розвитку економічної науки, вчені трактують соціальну сферу як одну з найважливіших сфер функціонування суспільства, яка забезпечує життя всіх верств населення.

У великому економічному словнику соціальна сфера представлена як сукупність галузей, організацій підприємств, які безпосередньо пов'язані та визначають спосіб та рівень життя людей, їх добробут, споживання [1, с.675].

На думку українських вчених Скуратівського В.А., Палій О.М., Лібанової Е.М., соціальна сфера - це сфера життєдіяльності людського суспільства, де реалізуються інтереси класів, соціальних груп, етнонаціональних спільнот, що охоплює широку палітру соціального простору - від умов праці, побуту, здоров'я до соціально-класових, етнонаціональних, сімейно-шлюбних відносин [7, c.344]. Водночас, Куценко В.І. та Остафійчук Я.В. розглядають соціальну сферу дещо під іншим кутом зору, зокрема як сферу діяльності людей, результатом якої є послуги, що задовольняють потреби суспільства й окремих його членів і пов'язані зі створенням доданої вартості [5, с.340].

Як зазначає у своїх працях Кінаш І.П., економічний розвиток держави перебуває під впливом таких чинників як: соціальні зміни в суспільстві, що спричиняють зростання доходів населення, трансформації способу життя, підвищення загальної потреби в тенденції розвитку бізнесу, що сприяє зростанню вимог до якості послуг; політика держави, яка може проявлятись у посиленні контролю над ціноутворенням у соціальній сфері, прийнятті законів, що допомагають активізації розвитку останньої; розвиток інформаційних технологій та їх упровадження у виробництво, що проявляється в інтеграції комп'ютерних і телекомунікаційних технологій, у більш активному використанні комп'ютерної техніки та мережі Інтернет, у появі нових видів послуг; інтернаціоналізація і глобалізація організації соціальної сфери, які тісно пов'язані з активізацією процесів об'єднання та поглинання на міжнародному рівні, виходом підприємств на нові ринки, а також із виникненням значної кількості стратегічних альянсів, підвищенням активності транснаціональних сервісних компаній; розвиток науково-технічного прогресу, що зумовлює вихід на ринок широкого спектра інноваційних послуг, пов'язаних з інформаційними технологіями, комп'ютеризацією, новими способами комунікацій [3]. Зважаючи на вищесказане, рівень розвитку соціальної сфери є важливим фактором зростання економічного розвитку держави.

З проголошенням незалежності в Україні відбулася активізація соціальних процесів, а відтак в мережі об'єктів соціальної сфери сталися досить суттєві зміни. Позитивною стороною цих змін є підвищена увага до розвитку соціальної інфраструктури, можливість впровадження приватної власності у цій сфері. Водночас стан і якість надання послуг у закладах соціальної сфери не завжди відповідає попиту населення, неспроможний задовольнити різноманітні інтереси населення та сприяти покращенню рівня життя населення.

На початку 90-х рр. водночас з хаотичною приватизацією та падінням виробництва скорочувались видатки на соціальну сферу, звужувалась і як наслідок руйнувалась її інфраструктура. Такі процеси, особливо в сільській місцевості, викликали скорочення мережі закладів освіти, культури, охорони здоров'я та ін. В Україні у 2013 р., порівняно з 1995 р. суттєво зменшилась кількість закладів соціальної сфери, зокрема:

? у 2,2 рази закладів роздрібної торгівлі;

? майже у 2 рази закладів ресторанного господарства;

? у 1,3 рази дошкільних закладів;

? на 15 % менше загальноосвітніх закладів;

? у 1,8 разів лікарняних закладів;

? у 1,2 рази бібліотек;

? у 10 разів кінотеатрів;

? у 1,2 рази клубних закладів [8].

Разом з тим, в Україні видатки з державного бюджету на соціальну сферу збільшуються з року в рік (табл. 1).

Таблиця 1. Видатки державного бюджету України на розвиток соціальної сфери*

*Джерело: розраховано на основі [8, c.49]

Незважаючи на суттєве збільшення видатків на розвиток об'єктів соціальної сфери в Україні, їх стан погіршується. На сьогодні більша частина об'єктів видів економічної діяльності, що належать до соціальної сфери, перебувають у критичному стані, про що свідчать показники техніко-економічного стану їх основного капіталу (табл.2).

Таблиця 2. Показники стану, руху та ефективності використання основного капіталу (ОК) видів економічної діяльності, що належать до соціальної сфери України у 2013 р. *

*Джерело: розраховано на основі [6]

Серед видів економічної діяльності, що належать до соціальної сфери найкращий стан основного капіталу у 2013 р. спостерігався у тимчасовому розміщуванні й організації харчування. У цій сфері коефіцієнти стану основного капіталу, окрім інвестомісткості, перебувають в межах норми (згідно з Методикою розрахунку рівня економічної безпеки України коефіцієнт зносу не повинен перевищувати 35 %, коефіцієнт інвестомісткості повинен бути в межах 6-12 %, а коефіцієнт фондомісткості економіки не повинен перевищувати 1,15 грн. /грн.). Разом з тим, у сфері тимчасового розміщування й організаціі харчування спостерігаються найвищі значення показника вибуття основного капіталу. Проте, ефективність капіталу у цій сфері вкрай негативна.

Як показують результати розрахунків, стан основного капіталу у сфері освіти є критичним, про що свідчить значення коефіцієнта зносу. Незважаючи на це, тут спостерігаються досить високі значення показників ефективності використання основного капіталу: фондовіддача - 33,59 грн. /грн., рентабельність - 0,04.

На сьогодні найгірший стан основного капіталу спостерігається у галузі інформації та телекомунікацій, де значення коефіцієнта зносу досягло рівня вищого за 60 %, при досить високих значеннях показників ефективності використання основного капіталу.

Такі результати розрахунків свідчать про високу ефективність інвестиційних вкладень у ці види економічної діяльності, що своєю чергою обґрунтовує ефективність капіталовкладень у ці галузі соціальної сфери не лише з соціальної точки зору, але й з економічної.

Отже, узагальнивши вищесказане, можемо виділити одну з найважливіших проблем розвитку соціальної сфери України, а саме брак фінансування об'єктів цієї сфери, що своєю чергою призводить до скорочення закладів соціальної інфраструктури, критичного стану їх основного капіталу, низького рівня оплати праці у державних закладах соціальної сфери, і як результат - низького рівня послуг, що вони надають.

Фінансування об'єктів соціальної сфери на сьогоднішній день в є доволі складним і болючим питання. Адже, більшість закладів цієї сфери реалізовують свої послуги у некомерційному секторі економіки, а відтак, їх діяльність спрямована не на отримання прибутку, а на забезпечення соціального ефекту від реалізованих послуг. Проте, для успішного функціонування та розвитку вони потребують значних капіталовкладень.

Серед видів економічної діяльності, що належать до соціальної сфери лише об'єкти оптової та роздрібної торгівлі, тимчасового розміщування й організації харчування здатні самотужки без державної допомоги функціонувати і надавати якісні послуги. Незначну нішу в комерційному секторі економіки зайняли приватні заклади охорони здоров'я і освіти, організації кінематографії, телебачення й радіомовлення, книговидання й розповсюдження книжок, шоу-бізнесу, виробники аудіо - і відео - продукції, що стали самостійними суб'єктами ринку соціальних послуг і здатні акумулювати кошти для власного розвитку.

Таким чином, решта об'єктів соціальної інфраструктури потребує фінансової підтримки держави та місцевої влади. Зважаючи на те, що діючий механізм фінансування соціальної сфери не дає бажаних результатів, виникає нагальна потреба у розробці нових шляхів фінансування об'єктів соціальної сфери України.

На нашу думку, під механізмом фінансування об'єктів соціальної сфери слід розуміти сукупність умов, форм і методів створення, розподілу й використання фінансових засобів з метою забезпечення фінансування діяльності існуючих закладів соціальної сфери, а також будівництва нових для належного виконання ними державних соціальних стандартів з надання соціальних послуг населенню.

В Україні фінансова підтримка державою закладів соціальної інфраструктури здійснюється в основному із консолідованого бюджету. Виділених бюджетних ресурсів достатньо лише для утримання будівель, оплати комунальних платежів та виплати заробітної плати. Саме тому розглядати можливість розширення мережі закладів соціальної сфери у регіонах країни виключно за рахунок бюджетних коштів вкрай важко.

Відтак, сьогодні потребує належного врегулювання питання визначення джерел фінансування об'єктів соціальної сфери, у якості яких доцільно розглядати цільове фінансування, спонсорство, платні послуги, добродійність, комерційну діяльність, підприємницьку діяльність, патронаж, меценатство, кредити, гранти, аукціони, міжнародні інвестиції, фонди підтримки, податкові кредити та пільги на орендну плату. Проте, варто розуміти, що перелічені фактори зростання позабюджетних доходів ніяк не можна розглядати як джерело добробуту організацій соціальної сфери, тим більше будівництва нових закладів.

Отже, на перспективу зусилля держави повинні бути зосереджені не на скороченні державних витрат на функціонування соціальної сфери, а на підвищення ефективності використання бюджетних засобів. Оскільки тільки за бюджетної підтримки галузей соціальної сфери гарантовано виконуватимуться ті соціальні завдання, які ставить перед собою кожна цивілізована держава.

На нашу думку, найбільш оптимальним варіантом вирішення проблеми фінансування будівництва нових об'єктів соціальної інфраструктури є застосування кластерного підходу з використанням механізму державно-приватного партнерства.

Найбільш вірогідно, що державно-приватне партнерство може бути реалізоване відносно будівництва інноваційних закладів соціальної сфери та модернізації існуючих у відповідності до світових стандартів технічних та функціональних параметрів таких об'єктів.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Таким чином, для забезпечення фінансування перспективного розвитку соціальної сфери існує низка механізмів, зокрема придатних і для будівництва нових закладів. Однак, жоден з них взятий окремо не забезпечить у повній мірі фінансові потреби розвитку цієї сфери, а лише їх поєднанням можна досягти бажаного результату. Запроваджуючи сучасні, більш різноманітні і дієві механізми фінансування, державна влада здатна зробити бюджетне фінансування соціальної сфери ефективнішим та результативнішим, однак через консервативні позиції стримує впровадження більшості із них.

В подальшому перспективним напрямом дослідження розвитку соціальної сфери України є розробка шляхів і методів активізації впровадження у нійдержавно-приватного партнерства.

Література