Соціально-економічні аспекти бідності та форми її прояву

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Бідність як соціально - економічна категорія соціальних проблем

1.1 Поняття бідності як суспільно - історичного явища

1.2 Соціально - економічний аспект бідності та форми його прояву

Розділ 2.Проблеми бідності в Україні

2.1 Причини виникнення бідності

2.1 Порівняльна характеристика показників бідності в Україні

Розділ 3. Шляхи подолання бідності

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

бідність соціальний розвиток державний

Актуальність проблеми. За рівнем бідності в сучасному світі визначають ефективність дій влади, стан розвитку економіки, напрямки соціальних державних програм. У країні з бідним народом не може бути сильної та сталої економіки, прозорої та міцної влади, відкритої та чесної політики. Чим менше бідних у суспільстві, тим більш стабільною та ефективною є державна політика. На жаль, це стосується і нашої держави, де бідними вважається майже половина населення. Прогресивний розвиток бідності як соціально-економічного явища і фінансової проблеми сприймається особливо драматично, адже сьогодні в світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії розвитку людства. Бідність притаманна не лише країнам, що розвиваються, вона існує і в розвинутому світі. Наприкінці XX-XXI ст. проблема бідності вийшла з національного на міжнародний рівень. Одним з центральних завдань розвитку людства стало подолання бідності, шляхом здійснення заходів на національному рівні та в рамках міжнародної співпраці. Стійка уразливість загрожує людському розвиткові, і без систематичної боротьби з нею, здійснюваної за допомогою державної політики та соціальних норм, прогрес не буде ані справедливим, ані сталим.

Об'єкт дослідження - бідність як соціально - економічна категорія соціальних проблем.

Предмет дослідження - соціально - економічні аспекти бідності та форми його прояву; порівняльні характеристики показників бідності.

Мета роботи - дослідити теоретичні основи визначення сутності бідності та оцінити її вплив на соціально-економічний розвиток суспільства; визначити основні принципи, щодо вдосконалення заходів державної політики у сфері подолання бідності.

Завдання:

- визначення сутності бідності як суспільного явища;

- дослідити сучасне розуміння бідності;

- зясувати причини виникнення бідності;

- проаналізувати бідність в Україні;

- здійснити аналіз причин появи бідності та пошук шляхів її подолання.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 37 сторінок.



Розділ 1. Бідність як соціально - економічна категорія соціальних проблем

1.1 Поняття бідності як суспільно-історичного явища

За офіційними даними, близько 1,3 млрд людей тільки на Півдні планети живуть у бідності (2015 рік). Однак що ж таке бідність? Найчастіше поняття бідності зводять до економічних показників. Професор університету Осло Я. Хесселберг пропонує таке визначення бідності: бідність - це виключення із соціальної співучасті, володіння й пристойної якості життя [2].

Сучасна наука визначає бідність, як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу [1, с. 7]. Ідеться про те, що внаслідок матеріальних нестатків бідні верстви населення не можуть харчуватися відповідно до місцевих стандартів, не можуть оплачувати житло та комунальні послуги виходячи зі своїх потреб, не можуть лікуватися та відпочивати, забезпечуючи відновлення втраченого через хворобу або перенавантаження здоров'я, нарешті, не можуть забезпечити оплату освіти собі та своїм дітям. Отже, маючи економічне походження, бідність є набагато ширшим явищем, що стосується різноманітних аспектів життя населення [3].

Бідність - це форма соціально-економічного відчуження, за якого рівень споживання індивіда не дає йому можливості відтворювати свій фізичний та соціальний потенціал. Бідність - соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб провадити “нормальне” (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням [7, с. 90].

Під час розроблення державної концепції соціальної політики необхідно чітко визначити поняття “бідності”, яке можна трактувати по-різному. Згідно з Указом Президента України № 1525 “Про стратегію подолання бідності” дефініція бідності - це неможливість унаслідок нестачі ресурсів підтримувати спосіб життя, притаманний певному суспільству у конкретний період [9].

Матеріальне становище членів суспільства різнилося завжди упродовж суспільно-історичного розвитку людства. Так, молоді люди мають більше можливостей щодо підвищення свого добробуту, аніж люди похилого віку, сім'ї з дітьми витрачають більше, ніж бездітні, а фізично повноцінні люди можуть заробити більше, ніж інваліди; в економічно розвинених регіонах населення має більше можливостей для створення доходу, ніж у депресивних. Бідність не лише поділяє суспільство, а й є стимулом для того, щоб людина прагнула і досягала кращої долі. Проте в сучасних умовах бідність часто стає на перешкоді стабільності суспільства і його подальшого розвитку [14, с. 370].

Сучасна соціально-економічна теорія трактує бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи такі її форми:

- об'єктивну і суб'єктивну;

- абсолютну і відносну;

- тимчасову і застійну.

Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливість дати дітям освіту, набути професійної підготовки, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам. Суб'єктивну бідність розуміють як таку, що визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона саме так себе ідентифікує. Абсолютна бідність визначається до прийнятої в країні межі, а відносна - за майновим розшаруванням населення. Застійна бідність призводить до більш тяжких наслідків і є результатом одночасної дії комплексу факторів.

Тимчасова бідність є результатом: суцільного падіння рівня добробуту; істотного майнового розшарування і зубожіння окремих домогосподарств; сезонних коливань цін і т.д. [12, с. 380].

У світовій практиці для характеристики бідності та забезпечення можливості чіткого визначення бідних верств населення використовуються такі критерії:

нормативні (абсолютні):

-за визначеним державою прожитковим мінімумом;

- за фактичною вартістю продуктового кошика, який є основою прожиткового мінімуму;

- за енергетичною цінністю добового раціону харчування;

- за стандартами ООН для країн Центральної та Східної Європи;

структурні:

-за питомою вагою витрат на харчування у сукупних витратах (доходах);

- за питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних витратах (доходах);

відносні:

- за фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат);

- за вартістю реального мінімуму споживання, який розраховують виходячи з фактичної вартості харчування найбіднішого населення країни (20 % загальної чисельності);

ресурсні, виходячи з реальних можливостей надання допомоги з бюджетних коштів [6, с. 309].

БІДНІСТЬ - стан браку доходів, що не дозволяє задовольнити насущні потреби індивіда або сім'ї

Абсолютна бідність пов'язана з потребою в життєвих ресурсах, які забезпечують людині біологічне виживання Йдеться про задоволення елементарних потреб в їжі, житлі, одязі. Критерії цього виду бідності мало залежать від часу і місця мешкання людини. Конкретний набір продуктів, споживаних первісною і сучасною людиною, істотно розрізняється, але завжди можна однозначно судити, голодує людина або ні.

Відносна бідність визначається шляхом порівняння із загальноприйнятим, вважається «нормальним» в даному суспільстві рівнем життя.

Середній рівень життя в розвинених країнах Заходу явно вищий, ніж в країнах, що розвиваються. Тому те, що вважатиметься бідністю в країнах розвиненого Заходу, для відсталих держав розцінюється як розкіш. Так, наприклад, в категорію щодо бідних на Заході потрапляють і ті люди, які не голодують, але не можуть дозволити собі задовольняти потреби вищого рівня (освіта, культурний відпочинок і т.д.). Таким чином, критерії відносної бідності базуються на соціальних ознаках і сильно варіюються в різні епохи і в різних країнах.

Окрім цієї базової класифікації типів бідності, існують і інші підходи. Так, виділяють первинну бідність (це сім'ї, що ведуть раціональне домашнє господарство, але що не мають достатніх фінансових коштів) і вторинну бідність (сім'ї, які мають досить фінансових коштів, але мають потребу через нераціональне господарювання). Нарешті, існує розподіл на «стійку» бідність (бідність «по спадку») і «плаваючу» (деякі бідні індивіди знаходять можливість вийти на вищий рівень життя, але одночасно люди з середнім достатком розоряються і переходять в розряд бідняків).

1.2 Соціально - економічний аспект бідності та форми його прояву

Першими, хто зайнявся кількісними розрахунками рівня бідності, стали англійські учені Чарлз Бут і Сибом Раунтрі, які ввели в 1890-х поняття «поріг (або межа) бідності». Поріг бідності - це мінімальний дохід, необхідний для придбання тільки життєво необхідних продуктів харчування, одягу і житла. З розвитком суспільства набір необхідних для життя предметів і послуг розширявся, але суть методу залишалася та ж - віднесення індивіда або сім'ї в розряд бідних залежить від того, ніж вони володіли. За допомогою цього методу є можливість зміряти абсолютну бідність.

Основними показниками, що використовуються для вимірювання бідності, є такі:

- межа бідності;

- рівень бідності;

- глибина бідності.

Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Люди вважаються бідними, якщо їхні доходи або споживання нижчі за певний рівень, що його визначають як межу бідності [14, с.370].

Межа бідності - це рівень доходів у середньому на члена родини, нижче від якого неможливе задоволення основних потреб, або це частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. За допомогою цієї межі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних. За західними стандартами, якщо витрати на харчування становлять 60 % сукупних витрат або більше, така сім'я вважається бідною [3].

Межа бідності має бути встановлена на такому рівні, щоб унеможливити отримання допомоги працюючим; пенсіонерами, чиї пенсії мають бути не нижче за межу бідності. Передбачається, що сукупні прибутки сім'ї з чотирьох людей, де дорослі отримують мінімальну заробітну плату, або є безробітними і отримують допомогу з безробіття, або є пенсіонерами, а діти отримують дитячу допомогу, мають бути вище за межу бідності. В цьому випадку як претенденти на отримання соціальної допомоги залишаться дійсно соціально уразливі і потребуючі піклування суспільства [5, с. 292].

Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності - нормативний та відносний (статистичний). Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум (іноді його називають мінімальним споживчим бюджетом або мінімальним споживчим кошиком). Його рівень залежить від комплексу споживчих благ (споживчого кошика), що визначається суспільством за певних соціально-економічних умов. Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні [12].

Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.

Рівень бідності (Р) -- це питома вага сімей (домогосподарств, окремих осіб), чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:

P= 100%

де Q - кількість сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнаються бідними;

?? - загальна чисельність сімей (домогосподарств, населення) [14, с. 370].

Глибина бідності - співвідношення споживання (доходів) сімей (домогосподарств, окремих осіб), що визнаються бідними. Показник глибини бідності віддзеркалює саме рівень відмінності споживання бідними верствами населення від визначеної межі, тобто вимірює наскільки ці верстви бідні [12].

Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності [6, с. 82].

На основі формули Фостера-Грієр-Торбеке визначаються основні показники бідності:



де P - загальний показник бідності;

б - параметр, що показує про який саме показнику бідності йде мова;

- межа бідності окремого домогосподарства h, яка залежить від його складу;

- рівень доходу окремого домогосподарства h;

q - кількість бідних домогосподарств;

H - загальна кількість домогосподарств.

На основі формули Фостера - Грієра - Торбеке визначаються основні показники бідності:

коефіцієнт бідності і рівень бідності (б = 0);

індекс глибини бідності (б = 1);

індекс гостроти бідності (б = 2).

Коефіцієнт бідності характеризує тільки ступінь поширеності бідності і не дозволяють оцінити, наскільки доходи бідних домогосподарств нижче межі бідності.

Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб'єктивний критерії.

За структурно-витратним критерієм бідними визнаються сім'ї, де витрати на найбільш життєво важливі товари та послуги перевищують певний відсоток щодо сукупних витрат. Ресурсні критерії ґрунтуються на економічних можливостях держави забезпечити своїм громадянам гарантії певного мінімуму засобів існування. За системним критерієм стан бідності визначається як за доходами на душу населення, так і за показниками функціонування соціальної сфери: охорони здоров'я (середня тривалість життя, рівень дитячої смертності); освіти (охоплення дітей і молоді освітою різного рівня, середній рівень освіченості). Прикладом системного критерію є індекс людського розвитку, що обчислюється на підставі обсягу виробленого валового внутрішнього продукту на душу населення, середньої тривалості життя та рівня освіти населення. Суб'єктивні критерії відбивають уявлення населення про власний стан. Результати оцінки стану бідності за суб'єктивними критеріями мають важливе значення для прогнозування соціальної напруженості в суспільстві, результатів виборів тощо [14, с. 370].



Розділ 2. Проблеми бідності в Україні

2.1 Причини виникнення бідності

Є два підходи до пояснення причин виникнення і відтворення бідності як соціального явища.

Культурні пояснення

Одне з ключових понять в рамках цього підходу - культура бідності. Прихильники цього підходу доводять, що для середовища бідняків характерна особлива культура, в основі якої лежать упокорювання, невміння будувати своє майбутнє і фаталізм. В процесі первинної соціалізації ці цінності передаються від одного покоління до іншого, приводячи до «спадкоємства» бідності.

Інше культурологічне пояснення бідності використовує поняття культури залежності. Якщо в теоріях культури бідності самі бідняки розглядаються як джерело своїх бід, то в концепціях культури залежності таким джерелом виступає держава з його програмами соціального забезпечення. Як вважають багато ліберальних учених, саме ці програми призводять до того, що бідні перестають покладатися на свої власні сили і паразитують за рахунок суспільства.

Прихильники культурного пояснення феномена бідності виступають за розвиток в людях таких якостей як завзятість, ощадливість і честолюбство. На їх думку, один з варіантів рішення проблеми бідності - ліквідація державної допомоги або її істотна видозміна (наприклад, перехід від безвідплатних допомог до таких допомог, які людина повинна була б відпрацювати на суспільних роботах).

Структурні пояснення

Теорії цього напряму зв'язують наявність бідності із структурними особливостями суспільства, заснованими на соціальній стратифікації, економічній нерівності і т.д.

Прихильники концепції бідності як результату особливої ситуації стверджують, що в житті людей і суспільства в цілому трапляються періоди, коли вірогідність виникнення бідності дуже висока. Наприклад, це відбувається, коли в суспільстві спостерігається загальний спад економіки. Причому окремі індивіди не несуть відповідальності за виникнення такої ситуації. При цьому, бідність стає результатом нерівності людей в суспільстві і нерівного розподілу матеріальних благ між індивідами. Щоб запобігти такій ситуації, необхідно створювати систему соціального страхування.

В рамках іншої концепції бідність розглядається як результат розвитку міжнародної економіки і змін в структурі світового ринку робочої сили. Міжнародні корпорації шукають країни і регіони з дешевою робочою силою, це призводить до того, що в прагненні привернути ці інвестиції багато країн штучно стримують зростання заробітної платні, що приводить до загального зубожіння населення[8, с. 51].

Один з основних чинників появи бідності є безробіття. Створення нових робочих місць, забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працездатного населення може значно зменшити рівень бідності в країні. Проте деяка частина безробітних насправді не є бідною, тому що вона вже встигла пристосуватися до сучасних економічних умов і знайшла собі джерела заробітку поза зареєстрованим сектором економіки. Також бідність пов'язана з існуванням такої категорії людей, які не можуть заробляти через вік або стан здоров'я. У свою чергу, наслідками бідності в Україні є низький рівень народжуваності, погіршення здоров'я, неможливість отримання якісної освіти, масовий еміграційний відплив економічно активного населення за кордон. Крім цього, в Україні починає формуватися хронічна бідність. Результатом цього може стати бідність наступних поколінь через не змогу отримати належну професійно-освітню підготовку, що призведе у майбутньому до їх низької конкурентоспроможності на ринку праці. Ще однією причиною бідності є відсутність можливостей або несформованих самих потреб, що є результатом низьких соціальних стандартів. Життя у бідності стає звичкою, що трансформує психологічне сприйняття людиною реальності.

До найважливіших потреб людини, які найбільш чітко характеризують бідність у країні, відносяться такі: можливість вести здоровий спосіб життя, якісне медичне обслуговування, доступність якісної освіти, побутові умови для нормального життя, доступ до зайнятості у відповідності з набутою освітою і кваліфікацією. Навіть люди з однаковим доходом можуть мати різні можливості для забезпечення основних потреб життя. Так, люди з малих міст і селищ мають менший доступ до отримання якісної освіти, до якісного медичного обслуговування, комунально-побутових послуг, ніж жителі великих міст [16].

Однією з головних проблем в Україні є бідність. Про це вже кілька років поспіль ідеться у пресі, а також у програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність». Для подолання бідності ще у 2001 р. було прийнято програму подолання бідності (ППБ), розраховану на 2002 - 2010 рр. На жаль, успіхи з її виконанням далеко не блискучі.

Перші роки української незалежності - перехід від командно-адміністративного до демократично-ринкового суспільного устрою, незважаючи на широкі можливості вибору українського уряду як у здійсненні власних реформ у соціальній, економічній, правовій, управлінській сферах, так і у співпраці із зовнішніми партнерами, відзначилися тривалою та глибокою трансформаційною кризою, яка призвела до посилення масштабів й глибини бідності, економічної нерівності та як наслідок зниження рівня життя широких верств населення в Україні [9].

Основні причини бідності в Україні полягають, насамперед, у повільній адаптації національної економіки до ринкових умов, неконкурентоспроможності низки галузей і виробництв, превалюванні низькооплачуваних робочих місць. Економічною причиною бідності є низький рівень заробітної плати та соціальних трансфертів, значний рівень безробіття [7, с. 90]. Зростанню бідності в Україні сприяють: слабке управління бюджетними процесами, державними фінансами, а також значний вплив на уряд олігархічних кіл, у тому числі з метою мінімізації витрат на соціальну політику [11, с.4-21]. Тіньові операції підривають економіку України, поглиблюють її кризовий стан і тим самим призводять до скорочення засобів на подолання бідності. Тінізація економіки заважає реально оцінювати масштаби бідності та адресувати допомогу тим, хто її потребує [7, с. 90].

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності:

- коротка тривалість життя;

- низька професійно-освітня підготовка;

- відсутність необхідної бази для нормального життя;

- ізольованість від суспільного життя [3].

Особливості проблеми бідності в Україні:

Бідність і державність - необхідність одночасно будувати державу, яку фундамент боротьби з бідністю;

Бідність і громадське суспільство - не створено інститутів громадського суспільства, які б забезпечували необхідну підтримку при вирішенні проблем бідності;

Населення деструктуроване - відсутній середній клас;

Бідність і майбутнє - населення знаходиться в стані тотального незадоволення і невизначеності;

Бідність і Чорнобильська катастрофа - величезні кошти з бюджету йдуть на подолання наслідків катастрофи;

Бідність і людський потенціал - збіднів високоосвічений людський потенціал в науці, техніці;

Бідність і зайнятість - майже одна третина працездатних є безробітними;

Бідність і наука - фінансування науки майже припинилося;

Бідність і освіта, культура - все це сьогодні не безкоштовне [14, с. 370].

Проблему бідності необхідно розглядати крізь призму різносторонніх інтегрованих факторів. До причин формування та ескалації у соціальному просторі бідності можна зарахувати цілий комплекс уніфікованих передумов:

1) природні та географічні фактори (клімат, інтенсивне використання земель та зниження їхньої родючості);

2) економічні фактори (макроекономічна нестабільність, інфляційні тенденції, відсутність еластичності попиту та пропозиції та невідповідне ціноутворення);

3) медичне забезпечення (малий доступ до якісного медичного обслуговування);

4) адміністративно-урядові проблеми (відсутність демократичних трансформацій);

5) соціальні та демографічні фактори.

Головною причиною появи масової бідності в Україні стала соціально-економічна трансформація суспільства та шоковий варіант проведення реформ. Держава продовжує залишатися головним джерелом соціальних ризиків, не виконує своїх конституційних зобов'язань у частині забезпечення гарантій рівня життя. Настав час вжити енергійних заходів і на тлі забезпечення економічного зростання підвищити загальний рівень життя українських громадян та виробити стратегію боротьби з бідністю, прийняти відповідні цільові комплексні програми, забезпечити їх фінансування, поставити заслін відтворенню бідноти [11, с. 4-21].

2.2 Порівняльна характеристика показників бідності в Україні

За рівнем життя Україна є однією з найбідніших держав у світі. Основна частина доходів більшості українських домогосподарств йде на купівлю продуктів харчування. Про інші категорії витрат, доступні громадянам у більшості розвинених країн - поїздки за кордон на відпочинок, регулярне культурне дозвілля, купівля авто, нерухомості - більшість українців навіть не мріють[19].

Досвід статистичних і соціологічних розвідок дозволяє виокремити принаймні три основні різновиди бідності: монетарну, деприваційну та суб'єктивну. Кожен із них має власну методологію виявлення та обчислення нужденності особи, що потрапила у скрутне матеріальне становище.

Монетарна бідність визначається на основі критеріїв абсолютної та відносної бідності. У свою чергу, абсолютна бідність передбачає таке становище індивіда, коли на свій дохід він не може придбати товари та послуги, необхідні для задоволення основних соціальних потреб, специфічних для даного суспільства. Кількісним критерієм виступає поріг (межа) бідності, або прожитковий мінімум. Його розмір залежить від низки критеріїв і може суттєво коливатися. Так, за розрахунками фахівців Світового банку, поріг абсолютної бідності для мешканців країн Центральної та Східної Європи становить 4,3 долара США на добу, тобто 130 доларів на місяць. У той же час, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», прожитковий мінімум з 1 травня встановлений у розмірі 1399 грн. на місяць, або 56 доларів.

Виявляючи бідних осіб методом депривації, керуються не підрахунками наявних у них коштів, а кількістю та характером тих позбавлень та соціальних виключень, яких вони зазнають у повсякденному житті. Справа в тому, що далеко не всі позбавлення та ексклюзії можуть бути переведені у грошовий еквівалент, наприклад: зручності у житлі, доступність та якість освітніх, медичних та соціальних послуг тощо. Державна служба статистики України опитує домогосподарства за 33-ома ознаками бідності та позбавлення, які включають два блоки: економічна депривація та розвиток інфраструктури. У разі виявлення 10 та більше позбавлень домогосподарство вважається бідним. Поряд із цим в обстеженнях використовують перелік з 18 базових депривацій, наявність 4 із яких також дає підстави кваліфікувати домогосподарство як бідне.

Суб'єктивна бідність не ґрунтується на розрахунках та думках експертів. Вона визначається на підставі самооцінки індивідом власного матеріального становища. Межа бідності (так зване Лейденське визначення межі бідності) оцінюється за відповідями респондентів на питання про мінімальний дохід, необхідний для досягнення достатнього стилю життя, як функції від справжнього доходу опитаних.

Бідність є не лише соціальною, але й економічною категорією, а, отже, залежить від таких макроекономічних показників, як обсяг ВВП, рівень безробіття, індекси інфляції та реальної заробітної плати. Політична криза наприкінці 2013 року, а згодом анексія Криму Росією та збройний конфлікт у Донбасі, значно ускладнили економічну ситуацію в Україні. Внаслідок економічної кризи ВВП зменшився у 2014 році на 28,1%, а в 2015 році - ще на 31,3%. За абсолютними показниками країна була відкинута на 10 років назад. Скорочення виробництва призвело до зростання безробіття. У 2015 році роботи не мали 1654 тис. осіб, або кожний десятий з економічно активного населення (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка обсягу ВВП та рівня безробіття в Україні в 2005-2015 роках (Державна служба статистики України)

Протягом 2014-2015 років стрімко зросла інфляція - відповідно на 24,9% та 43,3%. Разом із тим скоротилася реальна зарплата - у 2014 році на 6,5%, а в 2015 році на 20,2% (рис. 2). Усе це неминуче спричинило зубожіння значної частини населення [21].

Рис. 2 . Динаміка індексів інфляції та реальної зарплати в Україні в 2005-2015 роках (Державна служба статистики України)

З 2001 року в Україні діє державна програма «Стратегія подолання бідності». Крім того, країна долучилася до реалізації програми ООН «Цілі Розвитку Тисячоліття», яка висуває боротьбу з бідністю на перше місце. Згідно із взятими на себе зобов'язаннями, до 2015 року в Україні планувалося ліквідувати абсолютну бідність за критерієм 5,05 доларів США на добу, знизити до 25% відносну бідність (за рахунок скорочення бідності серед дітей та зайнятого населення), зменшити в 10 разів частку тих осіб, чиє споживання є нижчим за рівень фактичного прожиткового мінімуму (з 71,2% у 2000 році до 7% у 2015 році). Як бачимо на рис. 3, уже з 2012 року замість скорочення зазначених вище показників, відбувалося їхнє зростання, що ставило під сумнів ефективність задіяних заходів навіть в умовах внутрішньо- та зовнішньополітичної стабільності [17].

Рис. 3. Динаміка основних показників монетарної бідності в Україні в 2005-2013 роках (ООН, 2014)

Політико-економічна криза 2014 року, великий потік вимушених переселенців з Донбасу та Криму значно погіршили ситуацію з бідністю. Крім того, відсутність статистичної інформації щодо територій, непідконтрольних українській владі, не дозволяє навести цілком вичерпні та достовірні дані. Утім, відомо, що у 2015 році рівень абсолютної бідності (добові витрати менше 5,05 доларів США) мав зрости до 3,5%, бідність за критерієм споживання нижче фактичного прожиткового мінімуму - до 32%, рівень відносної бідності - до 30,6%, у т.ч. бідність серед дітей становила 29%, а серед працюючих осіб - 18,5% (ООН, 2015).

При цьому на бідність домогосподарств традиційно впливають такі чинники, як їхня статево-вікова структура, кількість утриманців (особливо дітей), тип поселення. Відсутня суттєва різниця у рівнях бідності за гендерною ознакою, за винятком одиноких матерів, жінок у сільській місцевості та жінок старших вікових груп, де ці показники вищі, ніж у чоловіків. Натомість існують кілька вікових груп, рівень відносної бідності яких значно перевищує середні показники: діти віком до 15 років, дорослі 35-45 років, особи старші 75 років. Високий рівень бідності серед дітей та осіб похилого віку зумовлений, насамперед, відсутністю / втратою працездатності. Бідність осіб середнього віку пояснюється наявністю у більшості з них дітей, утримання та виховання яких вимагає значних коштів [16].

Невеликий розмір державної допомоги, а також чималі витрати на утримання дитини, призводять до того, що бідність сімей, навіть із трирічним немовлям, перевищує середні показники. Наявність хоча б однієї дитини підвищує ризик бідності за відносним критерієм на 17%. Навіть за умови, коли обоє батьків працюють і отримують зарплату на 20-30% вищу за мінімальну, сім'я все одно відчуває себе бідною. Поява другої та наступної дитини ставить родини у ще більш скрутне становище. У найгіршій ситуації перебувають багатодітні родини - ризик монетарної бідності для них у 2,4-2,6 рази вищий за середні показники в Україні, у т.ч. за відносним критерієм - на 42%.

Існує зворотній зв'язок між розміром населеного пункту та масштабами бідності в ньому. Зокрема, протягом 2000-2013 років бідність за відносним критерієм у великих містах була меншою та мала тенденцію до скорочення з 25% до 15,9%, тоді як у малих містах та у сільській місцевості вона була доволі високою і майже не знижувалася, склавши, відповідно, 26,9% та 34,1% (Когатько, 2015). Прогнози експертів невтішні - за підсумками 2015 року зазначені показники залишаться незмінними. Застійна бідність у невеликих населених пунктах зумовлена кризовими явищами в їхній економіці, а також дисбалансом у розподілі наявних ресурсів на користь великих міст і мегаполісів.

З 2014 року з'явився ще один профіль бідності, пов'язаний з раптовою втратою майна та джерел для існування. Для багатьох мешканців Донбасу причиною такого становища стали воєнні дії. Зауважимо, що станом на перший квартал 2014 року більшість населення регіону не була заможною - 59,1% мали доходи від одного до двох прожиткових мінімумів, а 27,4% - нижче прожиткового мінімуму. За оцінками фахівців, із 6 млн. мешканців непідконтрольних територій на Сході України, а також прилеглої до них смуги, понад 5 млн. потрапили до групи раптово збіднілих або до групи вразливих до бідності внаслідок бойових дій, незалежно від того, переїхали вони за межі зазначених територій, чи залишилися в місці постійного проживання (Черенько, 2015).

Збільшення масштабів монетарної бідності позначилося на розмірі та структурі витрат домогосподарств. Багато родин були змушені перейти на режим суворої економії та не могли як раніше робити заощадження. У 2015 році частка домогосподарств, яких за самооцінкою рівня доходів можна вважати злиденними (не вдалося забезпечити навіть достатнє харчування) зросла до 4,9%, а бідних (постійно відмовляли в найнеобхіднішому, крім харчування) - до 43,2% [17].

У цілому в 2015 році частка витрат на їжу збільшилася до 53,9%. При цьому значно збіднів раціон пересічного українця. У порівнянні з 2013 роком зменшилося споживання продуктів із високим вмістом білків та жирів: м'яса - на 10,8% (при заміні споживання більш дорогої свинини та яловичини дешевою курятиною), риби - на 30%. Крім того, на чверть скоротилося споживання фруктів, ягід, горіхів, винограду.

Звісно, споживання продуктів харчування в бідних домогосподарствах скоротилося ще більше, а витрати на їжу, навпаки, перевищили середні показники. В цілому, бідні вимушені витрачати на харчування не менше 57% наявних коштів. У порівнянні з доволі небагатим раціоном пересічних громадян вони на 25-50% менше споживають м'ясо та м'ясо-молочні вироби, на 20-35% - рибу та цукор, на 35-50% - фрукти та ягоди. Наявність у родині двох та більше дітей, або її проживання у сільській місцевості автоматично зумовлює те ж саме зменшення споживання основних продуктів харчування.

Визначення масштабів та динаміки нужденності було б неповним без урахування критеріїв деприваційної бідності. Вони ґрунтуються на виявленні різноманітних позбавлень життєвих благ та соціальних виключень, яких зазнає особа. У 2007-2013 роках рівень деприваційної бідності був близьким до рівня відносної бідності та мав тенденцію до поступового зменшення з 28,5% до 22,1%. При цьому частка домогосподарств, яка потерпала від позбавлень через проживання у сільській місцевості, наявність у своєму складі кількох дітей або осіб непрацездатного віку, була у 1,5 рази вищою за середні показники. Ця тенденція збереглася й у 2015 році, коли рівень деприваційної бідності в Україні зріс до 30,8% (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка деприваційної бідності в Україні в 2007-2015 роках (Державна служба статистики України)



Найбільш вразливими до позбавлень та виключень виявилися особи, бідні за монетарними ознаками. У 2015 році показники деприваційної бідності домогосподарств із душовими доходами нижче прожиткового мінімуму (1193 грн.) вдвічі-тричі перевищували середні показники. Особливе занепокоєння викликає зростання масштабів бідності та депривацій у сфері охорони здоров'я. Так, 16% бідних скаржилися на відсутність поблизу житла медичної установи, 19,8% - на незабезпеченість населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги. Крім того, 42,4% через дефіцит коштів не купували ліки та медичне приладдя, призначені лікарем, третина з цієї ж причини відмовлялася від користування медичними послугами(Державна служба статистики України).

Наведені дані свідчать, що монетарна та деприваційна бідність охоплюють різні категорії осіб і не є абсолютно тотожними явищами, хоча співвідношення між ними залишається доволі сталим. У 2015 році 45% домогосподарств, бідних за відносним критерієм, одночасно потерпали від бідності за умовами життя (4 із 18 ознак), тоді як серед деприваційно бідних лише третина була бідними за відносним критерієм. Потерпали одночасно від обох форм бідності 11% домогосподарств (Державна служба статистики України).

Об'єктивно незадовільні умови життя, пов'язані з численними позбавленнями, браком коштів та самообмеженнями в споживанні різноманітних благ, зумовлюють формування суб'єктивних уявлень про власне нужденне становище. Проте варто зауважити, що частка осіб, які за оцінкою матеріального добробуту відносять себе до бідних, щонайменше вдвічі перевищує частку бідних за відносним і деприваційним критеріями. Більше того, рівень суб'єктивної бідності мав тенденцію до постійного зростання навіть попри відносно стабільну політико-економічну ситуацію в Україні в 2007-2013 роках (рис. 5).

Рис. 5. Бідність в Україні за основними критеріями вимірювання в 2007-2015 роках (Державна служба статистики України, ООН)

Одночасно зменшилася частка населення, яка вважала середньодушові доходи у розмірі до двох прожиткових мінімумів достатніми, аби не відчувати себе бідними. Якщо у 2007 році таких було 26,7% (сума до 1100 грн.), то у 2009 році - 10,8% (сума до 1300 грн.), у 2011 році - 9,9% (сума до 1900 грн.), у 2013 році - 4,8% (сума до 1900 грн.), а у 2015 році - 5% (сума до 2000 грн.) (Державна служба статистики України, 2016).

Значні масштаби суб'єктивної бідності неможливо пояснити лише поширенням нужденності за об'єктивними ознаками. Відчуття бідності у багатьох людей зумовлюється стереотипами про завищені життєві стандарти, які сформувалися в межах культури споживацтва. Звісно, такі уявлення дисонують з розміром наявних матеріальних ресурсів, які все ж таки дозволяють половині населення не обмежувати себе у звичайних витратах на харчування, необхідні товари і послуги [18].

Виявлення та вимірювання бідності можливе за умови використання щонайменше одного з чотирьох основних методів. Згідно з дослідницькою установкою абсолютної бідності бідними вважаються всі, чий дохід нижче певної суми, за рахунок якої можна задовольнити базові фізіологічні та соціальні потреби. За критерієм відносної бідності бідними визнаються особи, у яких недостатньо коштів, щоб вести типовий для даного соціуму стиль життя. Цікаво, що абсолютну бідність можна подолати, а відносна бідність буде існувати доти, доки зберігатиметься хоча б невелика різниця в доходах громадян. Деприваційний метод ґрунтується не на підрахунку наявних у індивідів коштів, а на виявленні у них певних позбавлень та ситуації ексклюзії, які часом важко перевести у грошовий (монетарний) еквівалент. Суб'єктивний метод спирається виключно на самоідентифікації осіб з бідними верствами. Кожен із наведених методів має свої переваги та недоліки, а отже, для всебічного аналізу ситуації з бідністю, доцільне їхнє комплексне застосування.

Коріння бідності слід шукати не в природі людини, а в характері суспільних відносин, в дії не суб'єктивних, а об'єктивних факторів, представлених різноманітними соціально-економічними інститутами. Стрімке зростання масштабів бідності за монетарними та немонетарними критеріями відбулося в Україні протягом 1990-х років внаслідок неоліберальних ринкових реформ, які ліквідували залишену з радянських часів систему соціальних гарантій та соціального захисту населення. Ситуація стабілізувалася тільки на початку 2000-х років. Саме тоді почалася реалізація національної та міжнародної програм з подолання бідності. Аналіз даних за 2005-2013 роки свідчить, що найбільш високими темпами зменшувалася бідність за добовими доходами менше 5,05 доларів США (з 9% до 1,9%) та за споживанням нижче рівня фактичного прожиткового мінімуму (з 38,7% до 22,1%). При цьому суттєво не скоротилася відносна та деприваційна бідність (відповідно, з 27,1% до 24,5% та з 28,6% до 22,1%), а частка осіб, які вважали себе бідними, навпаки, зросла з 59% до 67,6% [15].

Певне зменшення рівня бідності зумовлювалося не зміною принципів перерозподілу суспільних благ на користь нужденних та соціально незахищених категорій населення, а завдяки збільшенню ВВП країни. Економічна стагнація з 2012 року одразу ж загальмувала скорочення масштабів бідності. За таких умов найбільш вразливими до бідності виявилися непрацездатні громадяни (діти та особи похилого віку), мешканці сіл та малих міст, багатодітні родини. Політико-економічна криза 2013-2014 років та збройний конфлікт на Донбасі нанесли нищівний удар по економіці України. За обсягом ВВП країна була відкинута на десять років назад. Відповідно, основні показники бідності повернулися та навіть перевищили рівень 2005 року. З'явилася нова категорія бідних - вимушені переселенці. У зв'язку із цим можна констатувати, що державні установи провалили виконання Цілей Розвитку Тисячоліття щодо боротьби з бідністю [18].



Розділ 3. Шляхи подолання бідності

Ситуація з бідністю в Україні набула значних масштабів та темпів розвитку, що є серйозною політичною та соціально-економічною проблемою. Тому необхідно чітко визначити стратегію подолання бідності та мінімізувати темпи її ескалації та розвитку.

Для застосування механізмів подолання бідності необхідно розуміти регіональну, національну, культурну та соціальну парадигму, котра безпосередньо здійснює вплив на вибір тієї чи іншої стратегії подолання бідності. Тому говорити про однозначність та універсальність засобів подолання бідності буде нелогічно, оскільки треба враховувати специфіку регіону та загальної картини бідності в Україні.

Одні з найістотніших інструментів, які можна застосувати на теренах нашої держави:

1. Підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці.

2. Збільшення доходів від трудової діяльності.

3. Створення єдиної інформаційної системи - спрощення процедури надання усіх видів соціальної допомоги, підвищення соціального контролю та адресної допомоги, формування та використання цільових фондів місцевих бюджетів, персональний облік громадян та база податкових інспекцій.

4. Поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення.

5. Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними.

6. Політична площина - очищення влади від бізнесу, упровадження законів ринкової європейської економіки, очищення від корупції.

7. Реалізація програм залучення міжнародних інвестицій та грантів на соціальні перспективи та заходи [9].

Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих ВРУ та Урядом України. Так, довгострокова (до 2010 року) Стратегія подолання бідності (затверджена Указом Президента України від 15.08.2001 р. № 637) визначає основні напрямки політики боротьби з бідністю шляхом:

- створення економічно-правових умов для збільшення доходів населення;

- підвищення економічної активності працюючих громадян;

- підвищення ефективності соціальної підтримки шляхом реформування системи соціального захисту.

Пріоритетним завданням було визнано:

- необхідність підвищення рівня заробітної платні;

- забезпечення випереджального зростання заробітної платні у порівнянні з зростанням споживчих цін;

- підвищення платоспроможності населення;

- наближення основних соціальних стандартів та гарантій до прожиткового мінімуму;

- прийняття законів та нормативно-правових актів, що визначають механізми гарантування індексації заробітної плати, пенсій, стипендій, страхових виплат та збережень громадян;

- запровадження страхових принципів соціального захисту робітників, що збереже їх від ризику потрапити до категорії бідних;

- втілення консолідованої системи адресної соціальної допомоги і соціальних послуг;

- проведення моніторингу ефективності і адресності заходів з соціальної підтримки окремих груп населення [13, с. 32 - 43].

Головними напрямами державної політики щодо скорочення масштабів бідності в Україні повинні стати:

· збільшення ВВП на душу населення;

· індексація заробітної плати в разі затримки виплат або підвищення цін;

· адресність системи соціальної підтримки вразливих верств населення;

· виважена регіональна політика щодо викорінення регіональної бідності;

· реформування пенсійної системи;

· покращення умов для підприємницької діяльності;

· розробка механізмів стимулювання підприємців до створення нових робочих місць;

· стимулювання зростання легально сплачуваної заробітної плати [3].

У подоланні бідності в Україні важливим є підвищення продуктивності праці, зростання ВВП на душу населення, а також “подолання” тіньового сектору економіки, що допоможе забезпечити населенню України високий рівень соціальних стандартів.

Заробіток працюючої сім'ї має забезпечити не лише мінімальні фізіологічні потреби виживання, а й можливість набути власне житло, задовольняти культурні потреби, виховувати і навчати дітей. Повернути заробітній платі роль основного чинника добробуту - визначальний фактор соціального оздоровлення суспільства. А на сьогодні немає зв'язку між кількістю та якістю праці і її оплатою. Потрібно створювати цілісну правову базу організації заробітної плати на європейському рівні [8, с. 51].

Вирішуючи конкретні практичні завдання щодо політики держави з підтримки соціально вразливих категорій населення, потрібно ефективніше проводити поглиблений аналіз ризиків бідності та складу бідного населення і на базі отриманих результатів моделювати можливий вплив різних варіантів надання допомоги не тільки на загальну ситуацію з бідністю в країні, а й на становище окремих категорій бідного населення [6, с. 82].



Висновки

Результати проведеної роботи дають змогу зробити наступні висновки

Бідність - стан браку доходів, що не дозволяє задовольнити насущні потреби індивіда або сім'ї. Бідність вважається однією з найгостріших соціальних проблем сучасного суспільства. Її можна розглядати як абсолютний або відносний фінансовий індикатор.

Абсолютна бідність пов'язана з потребою в життєвих ресурсах, які забезпечують людині біологічне виживання Йдеться про задоволення елементарних потреб в їжі, житлі, одязі.

Відносна бідність визначається шляхом порівняння із загальноприйнятим, вважається «нормальним» в даному суспільстві рівнем життя.

Перехід України до ринкової економіки призвів до високої диференціації окремих соціальних груп за рівнем життя, зростання частки бідного населення. Ця проблема формує серйозну загрозу національній безпеці, зачіпаючи не окрему людину, а суспільство загалом. На поглиблення розшарування суспільства впливає також недостатня діяльність держави у сфері зменшення соціальної нерівності, відсутність ефективних реформ та визначення пріоритетів на коротко -, середньо - і довгострокову перспективу. Закономірно, що бідність дуже тісно пов'язана з безробіттям, тому перспективами подальших досліджень в цьому напрямку є розроблення стратегічних напрямів регулювання зайнятості населення.

Механізми подолання бідності, що нині застосовуються в Україні, є недостатньо ефективними, про що свідчить високий її рівень. І тому вирішення цієї проблеми в Україні потребує розробки системи комплексних науково - обґрунтованих і більш дієвих заходів, які повинні враховувати профіль, специфіку та особливості формування і поширення бідності, причини її виникнення та засоби її подолання, а саме нової, більш дієвої стратегії подолання бідності та механізмів її реалізації.

Загальновідомий у цивілізованому світі спосіб боротьби з бідністю - дати людям можливість працювати і гідно заробляти. Якщо населення працездатного віку отримує гарантовані умови для праці та адекватну до проявлених здібностей оплату, то це запорука формування суспільства високого добробуту.

Згідно з об'єктивними законами ринкової економіки, саме масовий платоспроможний попит слугує визначальним “драйвером” для товаропродукуючого виробництва. При цьому важливо зауважити, що при формуванні та практичному запуску зарплатної моделі, яка гарантуватиме зростання доходів і соціальний добробут більшої частини співвітчизників, не є небезпечним навіть двозначний показник інфляції.

Міжнародна спільнота визнає і поважає лише ті державні утворення, де

демонструються прагнення та спроможність до самоутвердження і цивілізаційного розвитку, а їх жителі націлені та здані захищати базові національні інтереси та пріоритети.

Вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як про сильну європейську країну та наблизить її до європейських структур.



Список використаної літератури

1. Савченко О. Шість куль у лоб українській економіці / О. Савченко // Дзеркало тижня. -2015. - № 48. - С. 7.

2. Бродська С. С. Світовий досвід вимірювання межі бідності // [електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/Soc/2003_21/08_brodska_ss.pdf

3. Вербицька Г. Л. Проблеми бідності та рівня життя населення в Україні // [електронний ресурс] Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/10045/1/47.pdf

4. Марчук Є. Паралельна влада // Українські діалоги. Журнал міждисциплінар

них дискусій з питань стратегії розвитку України. - 2015. - Листопад - грудень. - С. 74-76.

5. Гошовська В. А. Соціальна реальність у контексті розбудови демократичного суспільства : навч. посіб. / В. А. Гошовська. - К.: НАДУ, 2008. - 292 с.

6. Дем'янчук І.А. Бідність як стійка уразливість людського розвитку/ І.А. Дем'янчук // Економічний простір: екон. журнал. - 2015. - № 95. 82с.

7. Ковальчук Т.Т. Бідність працюючого населення - драматична реальність українського сьогодення / Т.Т. Ковальчук // Економіка України: наук. екон. журнал. - 2016. -№ 5. 90с.

8. Шишкін В.С. Бідність населення України за житловими умовами / В.С. Шишкін // Демографія та соціальна економіка. - 2016. - № 1(26). 51с.

9. Красун А., Турчин Я. Бідність в Україні та шляхи її подолання // [електронний ресурс] Режим доступу: http://vlp.com.ua/files/16_66.pdf

10. Геєць В.М. Інституційна обумовленість інноваційних процесів у промисло

вому розвитку України // Економіка України. - 2014. - № 12. - С. 4-19.

11. Унковська Т.Є., Демчук Н.І. Чи можливе економічне диво в Україні? // Еко

номіка України. - 2013. - № 12. - С. 4-21.

12. Державна служба статистики України. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2015р. К.: Державна служба статистики України. - 2016. 380с.

13. Когатько Ю.Л. Бідність сільського населення України / Ю.Л. Когатько // Демографія та соціальна економіка. - 2015. - № 1. - с. 32 - 43.

14. Скуратівський В. А. Основи соціальної політики / В. А. Скуратівський, О. М. Палій. - К.: Вид-во МАУП, 2002. - 370 с.

15. http://garevna.ucoz.com/metod-mat/poverty.pdf

16. Радчук О. Курс на виживання

http://www.slovoidilo.ua/2016/04/08/kolonka/aleksandr-radchuk/suspilstvo/kurs-na-vyzhyvannya-blyzko-80-ukrayincziv-zhyvut-za-mezheyu-bidnosti

17. Дубенська О. Україна: курс на бідність / О. Дубенська // Економічна правда. - 2015. http://www.epravda.com.ua/publications/2015/03/30/536010/

18. Струченков О. Динаміка бідності в Україні / О. Струченков // Журнал соціальної критики. - 2016. - №15.

19/http://commons.com.ua/ru/dynamika-bidnosti-in-ua/

Размещено на Allbest.ru

...