Ідейна основа інтеграційних процесів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІДЕЙНА ОСНОВА ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

Сучасну кризу українського суспільства можна охарактеризувати як системну, на користь чого свідчить її затяжний та комплексний характер. Українська держава налічує 25-річну історію своєї незалежності, протягом якої ми стали свідками щонайменше чотириразового обвалу економіки країни. Внаслідок чого - масове безробіття, девальвація національної валюти, стрімке зростання бідності українців аж до переходу її за межу 7% за офіційною статистикою та 28% за підрахунком Кабміну за ринковими цінами на 2014 рік. На сьогоднішній день цю цифру можна лише уявити, враховуючи ріст інфляції до серпня 2016 року на 38, 2%, зростання цін на продовольчі товари на 32, 7% і подорожчання комунальних тарифів на 122, 6% [6].

За цих умов недивним є глибокий рівень недовіри людей до влади, дії якої дисонують із заявленими гаслами під час Революції Гідності 2013-2014 рр. та офіційно обраним курсом у політичному та соціально- економічному житті України з того часу і до сьогодні. Війна, корупція і криза - ось так, у трьох словах можна змалювати реалії процесу розбудови української державності взагалі та євроінтеграційних процесів зокрема. Така ситуація визначає актуальність даної статті та потребу глибокого аналізу політичної системи України в цілому та векторів її розвитку зокрема.

Метою даної статті є дослідження ідейних основ інтеграційних процесів в українському суспільстві та їх концептуального осмислення на державному рівні. Задля цього ми ставимо перед собою наступні завдання: визначити та обґрунтувати потребу українського народу та його політичної системи у процесах інтеграції як на внутрішньому, так і міжнародному рівні; проаналізувати базові засади інтеграційного фундаменту; дослідити переваги національної ідеї як основи інтеграційних процесів в українському суспільстві.

Серед наукового доробку у цьому напрямку варто відзначити роботи щодо вивчення можливостей стабілізації політичної системи в Україні та їх зв'язок з євроінтеграцією Б. Макаренка, Ю. Пивоварова та В. Бортнікова; щодо аналізу шляхів та проблем консолідації українського народу Л. Бортнікі Т. Павлової, С. Федуняка, Н. Степіко; щодо визначення концепту української національної ідеї Н. Кочури, Є. Лепехіна та А. Біласа, І. Бех та К. Чорної, І. Гомзяка.

Для початку з'ясуємо сутність категорії «інтеграція» (з латини - відновлення), що виступає процесом або дією, наслідком якого є цілісність, відновлення єдності [2, с. 181]. Процеси інтеграції можуть мати місце в рамках вже складеної системи (в цьому випадку вони ведуть до підвищення рівня її цілісності та організованості), так і за виникнення нової системи з раніш не пов'язаних елементів [2, с. 210]. Варто відзначити, що це поняття було запозичено з психології і застосування його відносно суспільства означає аналіз процесу перетворення групи в єдине ціле на підставі взаємного пристосування один до одного. Ступінь групової інтеграції обумовлений усвідомленістю своєї приналежності до групи, визнанням її цілей, цінностей та норм. За словником практичного психолога її характерними ознаками виступають: 1) впорядкованість внутрішньогрупових структур; 2) співузгодженість основних елементів системи групової активності;

3) стійкістьсубординаційних взаємозв'язків між ними;

4) стабільність та спадкоємність їх функціонування;

5) інші ознаки, що свідчать про психологічну єдність та цілісність соціальної спільноти. На думку автора, специфічною особливістю інтеграційних процесів є їх прихованість у повсякденному функціонуванні групи та їх прояв лише у кризових ситуаціях, коли виникають раптові перешкоди [4]. І дійсно, відчуття, що українське суспільство дедалі атомізується і, навіть, переживає процеси дезінтеграції у зв'язку із чималою кількістю суперечливих проблем як всередині держави, так і на міжнародному рівні, не зникало до подій Євромайдану 2013-2014 рр. Навіть коли перед українським народом гостро постали питання вибору цивілізаційного орієнтиру (Захід або Росія), обрання вектору політичної інтеграції, ситуація у суспільстві загострювалася, але не набувала організаційних контурів. І лише після усвідомлення можливого розпаду української державності, внаслідок втрати частини державної території, ескалації та підтримки військового конфлікту на сході країни, українське суспільство заявило себе єдиною нацією, органічним цілим, що для багатьох суб'єктів внутрішньої та зовнішньої політики стало неочікуваним. У більшості громадян з'явилося почуття «Ми-приналежності» («ми - українці»), кристалізувалися деякі загальногрупові норми регуляції поведінки (орієнтація на європейські демократичні цінності), відбулося помітне підвищення організованості та узгодженості взаємодії у відповідь на зовнішній дестабілізуючий вплив (називати кожного загиблого поіменно та віддавати їм шану, свідомо йти на захист своєї Батьківщини, на противагу ворогу підтримувати один одного), були прикладені зусилля членами групи, спрямовані на оздоровлення психологічного клімату внаслідок його порушення (поява великої кількості волонтерів на всіх рівнях соціального життя українців).

Такий стан справ лише підтвердив правильність психологічної точки зору, що групова інтеграція проявляється та розуміється як емоційна ідентифікація людини із групою/суспільством та її членами. Разом з тим, ці процеси виступили епізодичними проявами колективної свідомості на історичному проміжку становлення української державності і покладати на них багато надій буде наївним. Адже, окрім спонтанних реакцій щодо врегулювання та нормалізації життєдіяльності соціуму, оскільки вони ще й невизначені за часом та набувають гібридної форми, важливими постійно діючими факторами суспільної інтеграції постають процеси управління й лідерства, а також спеціально докладені зусилля різних соціальних інститутів та громадських організацій, спрямованих на стабілізацію та ефективне функціонування системи. Тут варто відзначити, що внутрішні інтеграційні процеси у суспільстві доцільно буде прирівняти до становлення громадянського суспільства, що дозволить використовувати ці словосполучення в якості синонімів.

Далі варто перейти до питання базових засад інтеграційних процесів у суспільстві. Примітним щодо цього виступає дослідження І. Гавриленка про соціо-групову структуру громадянського суспільства, базовими елементами якого він визначає класи, етнос та конфесії [1]. За внутрішніми характеристиками вони виступають чисельними за кількістю групами, які мають базовий фундамент культури, цінностей норм та, відповідно, консолідуючий потенціал, необхідний для внутрішньої та векторної інтеграції. Аналізуючи сутність класів, він називає їх носіями певного економічного інтересу, можливість задоволення якого обумовлює їх участь у соціальному порядку. Пануючий клас, здатний захистити свої інтереси за будь-якого стану системи права та судочинства, не може виступати консолідуючим елементом суспільства. Підкорений клас знаходиться в іншому соціально- економічному становищі (сюди дослідник відносить і маргіналізовані прошарки суспільства): покладається на захист своїх інтересів формально досконалою системою права та судочинства, тоді як фактично залишається поза їх дією, усвідомлює свою безсилість та відсутність можливостей на щось впливати, через що втрачає інтерес до зміни соціального/економічного/ політичного ладу у державі. Протилежним за природою до попередніх І. Гавриленко вважає середній клас, для якого внутрішньо притаманним є прагнення розбудови ідеального правопорядку на базових демократичних засадах. Середній клас - це основа громадянського суспільства, на думку науковця, системоутворюючий елемент консолідованого суспільства, з чим ми беззаперечно згодні. Проблема постає у тому, що середнього класу де-факто в Україні немає, і, відповідно, громадянського каталізатору системних змін також. Якщо ж звернутися до конфесій як варіанту фундаменту суспільної консолідації, то немає нічого суперечливішого за питання віри. До того ж, існування внутрішніх конфліктів практично в кожній релігійній конфесії суперечить природі досліджуваного питання. Залишається така соціальна група як етнос. І, незважаючи на низку «тверджень проти» з різних і часто об'єктивних причин, ми вважаємо за доцільне обрати в якості основи розбудови українського суспільства саме український етнос. Адже, в більшості країн Західної Європи виникнення громадянського суспільства та утвердження демократичних цінностей відбувається у кореляції з процесами становлення національних держав.

Україна вже давно потребує фундаментального процесу інтеграції у прямому розумінні цього слова. Це зможе створити чітку і дієву політичну систему, стабільну економіку, єдину націю, цілісне суспільство та національну культуру, де гармонійно поєднаються багатство різнорідних ідентичностей, з одного боку, та конструктивна єдність у підході до вирішення наріжних питань системи, з іншого. Сучасні науковці у вирішенні питання, чим є суспільство, майже одностайно наголошують на його системному характері, що складається з підсистем; дієвість та стабільність такої системи забезпечується динамічним розвитком та ефективною взаємодією її складових між собою.

Складність інтеграційних процесів українського суспільства полягає, насамперед, у відсутності єдиного ідейного фундаменту, який би об'єднав та спрямував зусилля політичної еліти у досягненні загальнозначущої цілі для всього українського суспільства, та надав їх діям підтримку з боку населення. Питання вибору культурно-цивілізаційних орієнтирів для українського суспільства, здається, вже мало залишитися для більшості в минулому, адже особистісний «вибір «за»» євроінтеграцію українці засвідчили під час подій Євромайдану 2014 року. Та от проблема, здається, знаходиться набагато глибше за «офіційно проголошений курс політики» того чи іншого політичного діяча, що прагне у такий спосіб знайти собі прихильників.

Необхідним постає формування такої цілі-ідеї, яка б могла інтегрувати більшу частину представників різних соціальних верств українського населення в органічну цілісність та об'єднати зусилля на всіх рівнях життєдіяльності держави. Крім того, потрібна така ідея, яка б могла зайняти частину мотиваційного блоку свідомості кожної людини-громадянина, безвідносно до його соціального статусу та майнової приналежності. Такою ціллю ми вважаємо за доцільне обрати національну ідею, сутність якої торкається кожного члена суспільства, чи то за етнічною приналежністю, чи то за громадянською.

Окрім таких структурних елементів національної ідеї, як єдиний народ з історично складеною територією, спільною історією та майбутнім, варто відзначити потребу у виокремленні базових засад культури українського етносу. Але мова йде не про українські традиції або етнічні цінності; ми говоримо про базові цінності та норми будь-якої групи як організму, дотримання яких забезпечує його динамічну рівновагу і розвиток. Серед них обов'язковими постають добропорядність, освіченість та вихованість, взаємоповага та співчуття одне до одного [5, с. 9]. У рамках сучасних багатонаціональних держав така базова модель громадянської поведінки ґрунтується на плюралістичному світогляді, толерантному ставленні один до одного та не передбачає віддання емоційних переваг або симпатій. Кріс Бріант та Аласдер Макінтайр розглядають низку цінностей, які мають принципове значення для стійкого громадянського суспільства. Серед них: прагматизм, здатність до акомодації відмінностей, принцип «живи сам і дай жити іншим», конструктивний компроміс (в психологічному контексті «Я - О.К. Ти - О.К.»), принцип «справедливої гри» та готовність віддавати належне - повагу, борги - іншим [5, с. 15]. Такий набір цінностей постає узагальненою системою культури громадянського суспільства та оформлюється у правові норми, що обумовлює актуалізацію у суспільстві принципу верховенства права.

Безперечно, з боку представників політичної еліти України необхідним є без зайвих слів та власного піару реальні дії щодо стабілізації економіки країни так, аби для пересічного громадянина «економічне виживання» перейшло на рівень якісного життя на практиці. Тільки у такий спосіб можливі зрушення у кількісному вимірі довіри до влади та подолання соціальної апатії, системного розчарування та аполітичності населення. На фундаменті чого можна говорити про можливість утвердження національної ідеї як системоутворюючого фактору українського суспільства, переведення його на якісно вищий рівень - рівень громадянського суспільства, та системоутворюючого елементу державної політики. Цієї ж думки притримуються і такі науковці як Є. Лепехін та А. Білас, говорячи про очевидність уповільнення та проблематичності становлення України як держави без цілеспрямованої державної політики з чітко окресленою національною програмою розвитку й утвердження української культури [3, с. 241].

Підсумовуючи, варто відзначити необхідність спрямування дій політичних лідерів України, з одного боку, на стабілізацію політичної системи держави із середини та створення гідних умов політичного та економічного життя, що забезпечить у такий спосіб платформу для активізації та вільного розгортання громадянських та інтеграційних процесів у суспільстві, а, з іншого боку, на чітке програмне визначення внутрішнього та зовнішнього вектору розвитку держави. Концептуальним змістом внутрішнього вектору має стати національна ідея як основа ідентичності членів українського суспільства, а у зовнішньому напрямку - мирне врегулювання внутрішнього військового конфлікту, навіть попри постійну підтримку його з-зовні, та послідовне впровадження курсу на європейську та європейсько-атлантичну інтеграцію.

ідейний фундамент суспільство інтеграційний

Список використаних джерел

1. Гавриленко И. Социогрупповая структура гражданского общества [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www. info-library.com.ua/libs/stattya/6210-sotsiogruppovaja-struktura- gromadjanskogo-suspilstva.html. - Название с экрана.

2. Индекс инфляции в Украине [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://deltasoft.dp.ua/index/infl/?2016. - Название с экрана.

3. Лепехін Є., Білас А. Українська національна ідея в дослідженнях Володимира Матвіїшина: реконструкція українсько- європейських літературних діалогів // Іноземна філологія. - 2014. - Вип.126. - Ч.1. - С.236-243.

4. Национальная психологическая энциклопедия [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://vocabulary.ru/termin/ integracija-gruppovaja.html. - Название с экрана.

5. Степаненко В. Социологическая концепция гражданского общества в постсоветском контексте // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2000. - №3. - С.5-20.

6. Философский энциклопедический словарь.-М.: ИНФРА-М, 1997. - 575 с.

Размещено на Allbest.ru