Потенціал сільських громад у вирішенні проблем вимушеної внутрішньої міграції

переміщений сільський громада мігрант влада суспільство

Облаштування вимушених внутрішніх мігрантів у сільській місцевості подекуди довело, що люди з іншою професійною кваліфікацією, ментальністю, побутовими звичками, уявленнями про свята, мову стали економічним і соціально-культурним викликом для сільських громад. Ці обставини спонукали до розбудови нематеріальних активів сільського розвитку - необхідності свідомого порозуміння, ентузіазму, пошуку спільних інтересів, об'єднання довкола спільних цінностей і колективних дій тощо.

У багатьох сільських регіонах України місцевим громадам та переселенцям вдалося досягти взаєморозуміння та співпраці, про що свідчать численні позитивні історії вимушено переміщених осіб, які узагальнені цими емпіричними дослідженнями.

Накопичений досвід облаштування внутрішніх мігрантів у сільській місцевості дає підстави виділити дві моделі вирішення цієї проблеми, які функціонують на територіях сільських громад, що прихистили переселенців. Один варіант взаємовідносин вибудовується як персональна імплементація переселених сімей у сільські громади, інша модель - організоване групове переселення, як окреме поселення у межах функціонуючого сільського населеного пункту. Ці моделі є продуктом спільних зусиль самих сільських громад і вимушено переселених родин, а також представників органів влади та громадянського суспільства.

Отже, мета статті - узагальнити підходи до практичного вирішення проблем вимушеної внутрішньої міграції у контексті реалізації потенційних можливостей сільських громад і розробити пропозиції для формування політики сільського розвитку, орієнтованої на взаємовигідне вирішення проблем села та вимушено переміщених осіб.

До Львівської області переселилося приблизно 20 тис. переселенців, з них близько половини - у сільську місцевість. Львівщина є унікальною у тому сенсі, що стала одним з осередків компактного проживання переселених осіб з Криму - кримських татар. Це пов'язано з тим, що львів'яни одними з перших відреагували на швидкий процес анексії Криму й запросили кримчан приїздити на Галичину. Керівник західноукраїнського офісу «Крим SOS» А. Алієв зазначив, що то була дуже тепла зустріч, пропонували житло, роботу. Втім, влітку 2014 р. після нової хвилі переселенців з Донбасу ситуація дещо змінилася, й піднесений настрій змінився підозрілим сприйняттям. Розпочалась кропітка робота у руйнуванні штучних стереотипів про переселенців: переміщені особи не є людьми, що сіли на шию й щось просять, чогось вимагають. Це люди, які здатні давати, адже багато з переселенців доволі швидко адаптувалися на новому місці, відкрили бізнес і працюють на благо місцевого розвитку.

У жовтні 2015 р. у Львівській області на місцевому рівні було схвалено рішення, за яким для переселенців із зони конфлікту стало можливим отримати землю під організоване будівництво у Яворівському районі у селищній раді Вороців, до складу якої входить чотири села.

Ініціатором проекту щодо створення окремого власного поселення для переселенців з Донбасу стала Громадська організація «Громадський рух переселенців Донбасу», яку створили у травні цього року. Вона об'єднує 53 переселені особи, людей з чіткою проукраїнською позицією, мешканців Донецька, які переїхали до Львова та налаштовані спільно вирішувати проблеми з житлом, облаштуванням та імплементацією до місцевих інститутів громадянського суспільства.

Ідея створення власного поселення прийшла після тривалого періоду оренди квартир у м. Львові. Коли заощаджень ставало дедалі менше, переселенці дійшли до думки про необхідність зведення власного житла. Виникла ідея збудувати разом ціле «містечко». Активісти ГО «Громадський рух переселенців Донбасу» шукали можливість отримати землю для будівництва свого «містечка» у багатьох селах, але домовитися змогли лише у с. Вороців Яворівського району. Голова сільради І. Перун пішла назустріч переселенцям. За її ініціативи та підтримки було організовано громадські слухання з цього питання: постійно збирались засідання депутатів районної ради, селищної ради, запрошували місцевих активістів, урядовців та інших зацікавлених осіб. Багато консультацій було проведено з місцевими мешканцями, які зустрічалися з переселенцями, ставили запитання, обговорювали варіанти вирішення проблеми. Зрештою, місцева влада запропонувала оригінальне рішення: щоб партнерство місцевої громади з переселенцями було взаємовигідним, земля під будівництво містечка виділяється в обмін на облаштування території сільради, насамперед, ремонт місцевих доріг.

Місцева рада с. Вороців уклала відповідну угоду з ГО «Громадський рух переселенців Донбасу». Під забудову виділяється 24 ділянки землі. На першому етапі переселенці отримають 6 ділянок, решту мають отримати у своє користування після того, як буде зроблена дорога та проведуть необхідні комунікації. Нова дорога, яку переселенці робитимуть власноруч, має бути завершена восени 2016 р., навесні планують розпочати зводити будинки, а до літа 2016 р. - завершити будівництво власного містечка.

У зв'язку з тим, що земля для будівництва дісталася проблемна: поруч річка, яка інколи розливається на територію забудови, та багато торфу, переселенці вирішили власними силами розв'язати й ці проблеми: дорогу насипають своїм коштом, осушують торф'яники, укріплюють берег річки. Місцеві мешканці задоволені таким сусідством, оскільки після проведення культурно-технічних робіт та інфраструктурних комунікацій їхні земельні ділянки зростуть у ціні.

Більша частина активістів ГО «Громадський рух переселенців Донбасу» - підприємці, які мали власний бізнес на Сході. Багато кому довелось розпочинати нову справу з нуля: Н. Нещаденко організувала агентство нерухомості та турагенцію, Н. Марійчук виграла грант і розводить перепілок, К. Пантикіна відкрила рекламну агенцію, Л. Галай виготовляє солодощі, В. Татаренко відкрив чебуречну. Інші займаються тим самим, чим займались вдома: О. Солоненко - професійний фотограф і має власну фотостудію, В. Коноплев і М. Бовгунов - землевпорядники, Г. Волков - директор юридичної фірми, В. Колодій - будівельник.

За словами активістів ГО «Громадський рух переселенців Донбасу», найбільшою проблемою у створенні власного містечка є фінансові ресурси для проведення всіх робіт з облаштування території вчасно. ГО зверталась по допомогу до всіх, хто мав таку можливість, зокрема до громадянської організації «Кримська Діаспора» та її лідера А. Засоби, завдяки зусиллям якого їм вдалось передати своє звернення до міністра соціальної політики П. Розенка, а також налагодити контакти з різними міжнародними організаціями. Так, ГО «Громадський рух переселенців Донбасу» заручився підтримкою Управління Верховного комісара ООН у справах біженців [1].

Кейс-стаді - Одеська область. В Одеській області у с. Маяки Біляївського району переселенці зі Сходу при підтримці благодійного фонду «Добрий самаритянин» організували комуну, яка функціонує за зразком ізраїльських кібуц. Кібуци - невеликі екопоселення, розраховані на 150-200 осіб, які мають спільне господарство, що функціонує на базі невеликого багатопрофільного сільськогосподарського виробництва.

Матеріальною базою, на якій створилося поселення, став покинутий у сільській місцевості табір дитячого відпочинку. З дитячого табору благодійний фонд спільно з біженцями створили повноцінний пансіонат для переселенців: привели в порядок існуючі будівлі, побудували нові збірні будинки, витративши, у цілому, понад 4 млн грн. Адже дитячий табір колись використовувався у теплий період року, не було опалення, спільними діями переселенців і членів благодійної організації вдалося провести опалення, організувати умови для цілорічного мешкання. На даний момент у пансіонаті проживає понад 150 осіб, у тому числі діти та інваліди; переселенці постійно прибувають. У таборі панує сприятлива атмосфера, в якій допомагають усім із загальною проукраїнською налаштованістю та з вимогою дотримання деяких правил гігієни, підтриманням чистоти та порядку.

Голова благодійного фонду "Добрий Самарянин" Д. Сердиченко на брифінгу в Одеському кризовому медіа-центрі зазначив, що перше завдання (допомогти людям пережити зиму) табір виконав. На другому етапі поставлено завдання - перетворити табір у повноцінне житлове поселення, що функціонуватиме на самозабезпеченні. Для цього організували фермерське господарство для самозабезпечення необхідними продуктами харчування, розвивають тваринництво та рослинництво. Виробничі приміщення використовуються для утримання курок-несучок, поросят на відгодівлі, свиноматок, які використовуються для нарощення поголів'я; висаджують овочі та плодові дерева для самозабезпечення овочами і фруктами, а також планують диверсифікувати економічну діяльність, насамперед, займатися сільським зеленим туризмом.

Члени комуни все роблять своїми руками. Тут функціонує загальна кухня - усіх годують триразовим харчуванням, у тому числі з власної ферми, діє дитячий садок. Місяць утримання комуни коштує 5000 тис. дол., які покриваються власним господарством, коштом волонтерів і благодійного фонду.

На сьогодні у комуні діють певні правила поведінки: переселенці не розмовляють на політичні теми, самі себе обслуговують, готують їжу, працюють на себе. Власне фермерське господарство забезпечує їжею і роботою людей економічно активного віку та відповідного стану здоров'я. Члени комуни створюють психологічну атмосферу, максимально комфортну кожному проживаючому. Більшість переселенців не буде повертатися назад, шукатимуть заняття та облаштовуватимуться у комуні. Благодійний фонд "Добрий Самаритянин" обіцяє підтримувати та розширювати поселення: для частини переселенців виділятимуть невеликі ділянки землі для будівництва власних будинків як благодійності, розділивши наявну у розпорядженні фонду велику земельну ділянку. Розширятиметься економічна діяльність комуни, у тому числі поза межі сільського господарства [2; 3].

Кейс-стаді - Івано-Франківська область. Громадська організація «Д.О.М.48.24» створена переселенцями з Донбасу в Івано-Франківську з метою формування сприятливого середовища для життя, роботи, психологічної реабілітації та соціально-культурної адаптації внутрішньо переміщених осіб. «Дій - обирай майбутнє!» - такий девіз її засновників, з перших літер цих слів утворилася назва організації. Щодо цифр, то вони є посиланням на географічні координати - сорок восьма широта та двадцять четверта довгота, з яких починаються координати Івано-Франківська. Координати Донецька та Луганська також лежать на цій широті: таким чином, сорок восьма широта поєднує всю країну, а на перетині її з двадцять четвертою довготою знаходиться Івано-Франківськ, де і знайшли свій новий дім засновники організації.

Серед засновників ГО «Д.О.М.48.24», які познайомились і згуртувались через Фейсбук - будівельники, науковці, економісти, домогосподарки, студенти, родини учасників АТО, які прагнуть допомагати один одному та розвивати свою нову домівку на Івано-Франківщині гуртом. Колишні мешканці Донбасу й Криму поставили собі за мету позбутися тавра «ВПО - внутрішньо переміщені особи». Для них жити на Прикарпатті означає не просити допомоги, а бути самодостатніми й корисними тут. Активістка ГО О. Архіпова зазначає: «Ми хочемо працювати над тим, аби місцева громада прийняла нас, а не тільки виявила жалість. Щоб нас прийняли як людей, які здатні самі вирішувати проблеми і допомагати спільноті, в яку хочуть інтегруватися». Адже у складі організації - переважно ті, хто був доволі успішним і впевненим у завтрашньому дні до війни. Тобто діяльність організації' спрямована на залучення інтелектуальних, творчих та інших ресурсів ВПО на благо місцевої громади, на допомогу ефективного вирішення проблем переселенців і налагодження містків для співпраці та порозуміння із суспільством Івано-Франківська.

Активісти працюють над ідеєю створення агротехнопарку неподалік міста у сільській місцевості. На цій території мають бути житлові будинки для переселенців і поруч - кілька невеличких ферм. Дехто з членів організації мають досвід будівництва екоферм та енергоефективних будинків. «На гроші, що генерує цей бізнес, можна оплачувати житло в місті або допомагати тим, хто цього потребує. Також бізнес вирішить проблему зайнятості», - зазначає одна з ініціаторів технопарку Н. Вишневецька [4].

Модель 2. Персональна імплементація переселених родин у діючі сільські громади. Кейс-стаді - Тернопільська область

Висновки

Отже, емпіричні дослідження дають підстави підвести підсумки.

Вимушені внутрішні мігранти з Криму та Сходу активно адаптуються до життя у сільській місцевості в усіх регіонах країни, незалежно від того, де вони проживали (у селі чи місті) до переселення із зони бойових дій і тимчасово окупованих територій. Потенціал сільської місцевості та сільських громад характеризується наявними позитивними та негативними тенденціями розвитку.

З одного боку, сільські території та громади за роки аграрних трансформацій зазнали істотних втрат і руйнацій: скоротилися можливості для зайнятості, погіршилися соціально-економічні та екологічні умови проживання у сільській місцевості, зношена технічна інфраструктура тощо. Сільські громади великою мірою втратили можливості доступу до локальних природних ресурсів (земельних, водних, лісових) та місцевих корисних копалин, які є матеріальною базою добробуту на сільських територіях. Просторова та соціальна ізоляція сільських громад утруднює їх адаптацію до змінюваних умов господарського та політичного життя, обмежує можливості для подолання бідності та захисту прав власності на локальні ресурси, які активно відчужуються на користь тих, хто не проживає у сільській місцевості.

З іншого боку, сільське населення, яке збідніло внаслідок недосконалого перерозподілу виробничих ресурсів села у процесі приватизації землі та реорганізації крупних сільськогосподарських підприємств, має усталені традиції колективізму, відкрите до спілкування, готове до співчуття та підтримки тих, хто потребує допомоги, про що свідчать конкретні приклади прийняття вимушених внутрішніх мігрантів у сільській місцевості.

Місцеві державні адміністрації, інші органи влади та самоврядування не мають матеріальних і фінансових ресурсів, які б допомогли вимушеним переселенцям облаштовуватися на сільських територіях. Найактивніше їм допомагають у тих областях, де зусилля державних органів поєднуються з громадською, волонтерською, благодійницькою активністю та залученням допомоги донорських організацій і проектів технічної допомоги. Зовнішня підтримка селу і внутрішньо переміщеним особам значно спрощує порозуміння та налагодження стосунків у громадах. Спостереження представництв благодійних організацій, проектів технічної допомоги, спонсорських організацій, що підтримують переселенців у їх бажанні закріпитись у сільській місцевості, свідчать, що багато вимушених мігрантів нині готові жити та працювати на селі. У рамках технічної підтримки переселенцям пропонуються практичні тренінги, надаються гранти на відкриття власної справи на землі, передбачаються навчальні тури селами для обміну досвідом та продукування власних інноваційних рішень накопичених проблем.

Більшість переміщених осіб працюють незалежно від професійної приналежності та наявного місця прикладання праці, для самостійного облаштування на новому місці освоюють нові види діяльності. Така категорія людей орієнтується на власні сили та бажання працювати над тим, аби місцева громада прийняла їх як повноцінних членів, які здатні самі вирішувати проблеми та допомагати громаді, в яку хочуть інтегруватися (а не тільки виявила жаль до них). Переїжджаючи у села, вимушені мігранти приносять у них «ознаки нового життя», допомагають розвивати диверсифіковані види економічної діяльності, мікро-підприємництво, відроджують інфраструктуру та формують нові соціальні мережі, описуючи це у своїх блогах. Представники середнього класу та інтелігенції, об'єднуючись у громадські організації, спільними зусиллями створюють власні поселення на сільських територіях, привносячи нову культуру стосунків з місцевою громадою та органами самоврядування. Ці поселення демонструють гарні приклади самоуправління та важливості колективних дій для облаштування сільських територій.

Місцева влада більшою мірою задоволена тим, що вимушені мігранти вибирають сільську місцевість для переселення. Серед представників місцевої влади ходить думка про те, що варто усіх тих, хто жив у селах на Донбасі, переселяти саме у сільську місцевість, оскільки вони вміють працювати на землі, займатися тваринництвом, а також доглядати старих, одиноких громадян, що залишились у селі (люди, які самі постраждали, більше здатні на співчуття та допомогу ближнім). Допомога місцевої влади в основному полягає в тому, щоб мігрантів організувати, надати їм методичну допомогу, підказати, до кого можна звернутися на локальному рівні й отримати хоч якусь допомогу, оскільки сама влада матеріальних чи фінансових можливостей для цього не має.

На нашу думку, кардинальне вирішення проблем вимушеної внутрішньої міграції населення у сільську місцевість може бути забезпечено в рамках системного підходу до відродження села, який поєднував би зусилля держави, локального бізнесу, громадянського суспільства, місцевого самоврядування та самоуправління. Ці підходи частково закладені у проекті Національної стратегії та плані дій розвитку сільського господарства та сільських територій на 2015-- 2020 роки. У цьому програмному документі особлива увага зосереджується на: необхідності модернізації особистих селянських господарств, їх трансформації у сімейні фермерські господарства; розширенні можливостей для розвитку диверсифікованих видів діяльності як у сільському господарстві (зокрема, виробництві органічної продукції), так і неаграрних видів діяльності на селі; розбудові потенціалу сільських громад до саморозвитку та ініціації проектів локального розвитку. Згідно із Стратегією, держава створюватиме сприйнятливе інституційне середовище та новий формат взаємовідносин у сільській місцевості для поглиблення державно - приватного партнерства у вирішенні проблем сільської місцевості, у тому числі у розбудові інфраструктури. Особлива увага зосереджується на залученні донорських ресурсів для відродження села.

Зважаючи на обмежені можливості державної підтримки заходів політики сільського розвитку в Україні у цілому і її окремого напряму щодо державної допомоги переселеним особам у сільську місцевість, варто зупинитися на таких рекомендаціях:

1. Зважаючи на те, що житлова проблема є найактуальнішою для вимушених мігрантів, слід зосередитися на можливостях її вирішення. У цьому контексті варто переглянути механізми держаної підтримки покращення умов проживання у сільській місцевості у рамках діючих бюджетних програм, з тим, щоб забезпечити активне залучення переміщених осіб до цих програм.

2. Державна підтримка індивідуального житлового будівництва на селі надається за спеціальною бюджетною програмою «Державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників - «Власне житло». За час впровадження програми «Власне житло» станом на 2014 р. майже 90 тис. сільських забудовників скористалися пільговими кредитами на будівництво і придбання житла, що становить приблизно 2% сільських домогосподарств [11]. Залучення внутрішньо переміщених осіб до цієї програми на основі спрощення процедури доступу до можливостей облаштування власного житла та дешевих позичкових коштів для накопичення державних ресурсів на програму «Державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників» могло б у короткі строки покращити ситуацію з облаштуванням житла.

3. Для більшого охоплення програмою «Власний дім» переселених родин доцільно виділяти кошти за цією програмою не тільки для будівництва, але й для ремонту та реконструкції пустуючого житла у сільській місцевості. Питома вага незаселених житлових будинків у сільській місцевості сьогодні становить понад 10% усього сільського житлового фонду. Ці будинки, переважно, потребують значної реконструкції або капітального ремонту. Необхідно також посилити контроль за зловживаннями у використанні бюджетних ресурсів і переорієнтувати рух коштів за програмою «Власний дім» на ті сільські території, де оселилися родини вимушених внутрішніх мігрантів. Аналіз практики використання коштів за програмою «Власний дім» свідчить, що основні обсяги підтримки використані на зведення індивідуального житла переважно у приміських зонах (наближених до великих міст) та в особливо привабливих природно- ландшафтних і рекреаційних зонах. Запровадження перехресного контролю за освоєнням коштів програми «Власний дім» може значною мірою розширити доступ переселених осіб до державної підтримки покращення житлових умов.

4. Додатково інструментом державної підтримки індивідуального житлового будівництва у селі для переселених осіб може бути залученість їх у проект «Село майбутнього», який реалізується у рамках національного проекту «Відроджене скотарство» (постанова Кабінету Міністрів України). Поряд із створенням виробничих об'єктів цим проектом передбачено будівництво житла для працівників за рахунок коштів інвесторів і державної підтримки. Тобто за цією програмою може бути забезпечено місце прикладання праці та проживання у сільській місцевості.