Соціально-демографічні чинники розвитку сільських територій

Рис. 1. Середня очікувана тривалість життя при народженні років

соціальний демографічний сільський житель

Велике або значне сільське поселення, що є адміністративно-господарським центром, називають селищем. Крім цих типів сільських населених пунктів, є ще й хутір -- відокремлене від села самостійне сільське поселення, в якому проживає сім'я або кілька селянських сімей, що працюють переважно в сільському господарстві.

Загальні прогнози показують, що в 2020 р. населення України буде становити 38,1 млн. осіб, у тому числі сільське населення -- 10,95 млн. грн., що на 2,2 млн. осіб менше ніж, у 2015 р.

Ринок праці характеризує систему відносин, яка виражає попит і пропозицію. Сучасний ринок праці виконує низку функцій, а саме: суспільний поділ праці, інформаційну, посередницьку, ціноутворюючу, стимулюючу, оздоровчу, регулюючу.

Проведемо порівняльний аналіз економічної активності, рівня зайнятості і рівня безробіття на початок 2015 р. (табл. 2). Відповідно до наведених даних, рівень економічної активності у сільській місцевості становив 55,9%, що на 5,1% більше, ніж у міських поселеннях. Аналіз показує, що в сільській місцевості рівень безробіття вище порівняно з міськими поселеннями на 0,3%.

Кількість зареєстрованих безробітних на початок 2016 р. становила 508,6 тис. осіб, або майже третину всіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією МОП, із них 220,8 тис. осіб, або 43,4%, проживають у сільській місцевості.

Динаміка потреби підприємств у працівниках за професійними групами в 1999--2016 рр., а саме кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства, показує, що вона становить у середньому 5% від загальної потреби в кваліфікованих кадрах за визначений період.

Таблиця 1. Динаміка чисельності і структури населення України за місцем проживання

Сільські території характеризуються нижчими за загальнонаціональний рівень доходами населення, це пов'язано з укладом сільського життя та особливостями господарської діяльності, яка концентрується на виробництві аграрної продукції. Розвиток багатофункціональності сільських територій наразі не сприяє отриманню несільськогосподарських доходів, тому існує проблема недостатності джерел доходів сільських жителів та їх низький рівень, які перешкоджають створенню нових підприємницьких структур і робочих місць.

У цілому динаміка рівня середньомісячної заробітної плати в сільському господарстві впродовж 2001--2014 рр. є позитивною: у цей період вона зросла більше ніж у 13 разів. Причому її зростання відбувалося як відносно середнього рівня оплати в народному господарстві, так і відносно мінімальної заробітної плати.

Відношення заробітної плати в сільському господарстві до мінімальної заробітної плати в Україні за вказаний період має в цілому позитивну тенденцію, але з невеликими спадами в 2016 р.

Якщо в 2001 р. середньомісячна заробітна плата в галузі становила 48,5% середньої заробітної плати та 128,0% -- мінімальної заробітної плати, то в 2016 р. ці показники піднялися, відповідно, до 66,9% і 197,0%, що, безумовно, є позитивним для аграрного сектора економіки.

Кількість домогосподарств України в 2015 р. становила 15 074 тис. У міських поселеннях проживають 67% домогосподарств, із них у великих містах (із чисельністю населення 100 тис. осіб і більше) -- 39%, у малих -- 28%, у сільській місцевості -- третина (табл. 3).

Для складу сільських домогосподарств характерні більші частки, ніж для міських, підлітків 14--17 років, чоловіків у віці 30--59 років та осіб пенсійного віку (відповідно, 0,6 п.в., 1,0 п.в. та 4 п.в.). Для порівняння, у складі домогоспо- дарств країн Європейського Союзу частка осіб у віці 65 років і старше становить 18%, у тому числі жінки -- 10%, чоловіки -- 8%, тоді як в Україні -- 15%, 10% та 5% відповідно.

Проаналізуємо структуру грошових доходів і сукупних ресурсів домогосподарств у містах та в сільській місцевості на початок 2015 р. (табл. 3). Частка оплати праці в грошових доходах до- могосподарств сільської місцевості менша, ніж у міських, на 21,3%. Проте частка доходів від продажу сільськогосподарської продукції -- на 8,8%, інші грошові доходи -- на 2,0%.

Мінімальна заробітна плата в країнах Європейського Союзу в сім разів вища за українську. Ціни в країнах ЄС відрізняються: в одних продукти дешевші, в інших -- дорожчі. Але Україну на загальноєвропейському тлі вирізняє тойфакт, що за наднизької мінімальної зарплатні ціни приблизно такі ж, як і в країнах ЄС. Приміром, українець на свою мінімальну зарплатню може купити 32 кг курятини, а чех -- 126 кг, португалець -- 245 кг, британець -- 355 кг. Ціна на хліб в Україні -- одна з найнижчих на континенті. При цьому українець на мінімальну зарплатню може дозволити собі 240 кг білого хліба, грек -- 340 кг, німець -- 560 кг. Українець може купити на мінімальну зарплату 137 десятків яєць, іспанець -- 557 десятків, австрієць -- 689 десятків, француз -- 841 десяток. Суттєво біднішим є й вибір товарів українських супермаркетів порівняно з європейськими.

У сільській місцевості більше половини до- могосподарств користуються земельними ділянками площею до 1 га, 26% -- від 1 до 5 га, 12% домогосподарств -- 5--10 га. Більше 10 га землі використовують 5% сільських домогосподарств. Земельними ділянками площею до 10 соток користуються 68% міських домогосподарств, від 10 до 25 соток -- 21%.

Кінцеві результати господарської діяльності залежать від рівня і розвитку галузей обслуговування, тобто соціальної інфраструктури. Інфраструктуру агропромислового комплексу можна поділити на дві великі групи галузей -- виробничу та соціальну. Категорії «інфраструктура» та «соціальна інфраструктура» сформувалися в процесі виробництва та розвитку продуктивних сил суспільства, які тісно пов'язані між собою.

Ринкове середовище ставить жорсткі вимоги до підвищення ефективності використання ресурсів, зниження витрат на виробництво, освоєння нової техніки та технологій, а також підвищення якості товарів (послуг), які виробляються, підприємствами, організаціями, установами соціальної сфери.

Дана тенденція пов'язана не зі зростанням загальної житлової площі в сільській місцевості, а скоріше скороченням населення, оскільки протягом 2000--2014 рр. площа житла на одного жителя в 2014 р. становила 23,5 м та 28,6 м² відповідно.

Варто зазначити, що забезпеченість населення житлом сільських жителів у сільській місцевості протягом останніх років (2000--2014 рр.) пов'язана не зі зростанням загальної житлової площі в сільській місцевості, а скоріше скороченням населення.

При цьому варто зазначити, що рівень обладнання зручностями житлового фонду в сільських поселеннях значно поступається рівню обладнання житла в містах.

У країнах ЄС на відміну від України власне помешкання для сім'ї, яка працює, є абсолютно доступною річчю. У Німеччині ставки по іпотечних кредитах із десятирічним терміном виплати не перевищують 3,5% і мають тенденцію до зниження. Причому ще 10 років тому вони становили 10% і вище. У Голландії -- 3% на 30 років. У Польщі базова ставка становить 4,75%. У табл. 4 показано питому вагу житлової площі, обладнаної певними зручностями за 2000-2014 рр.

Очевидним є той факт, що якість житлового фонду в сільських населених пунктах значно поступається аналогічним показникам у містах.

За останні роки спостерігається зменшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів за рахунок скорочення закладів І--ІІІ ступеня. Аналізуючи стан забезпечення освітніми послугами в сільській місцевості, необхідно відзначити, що у віці до 10 років і старше за місцем проживання базову загальну середню початкову освіту отримують до 20% сільського населення (табл. 5). У дев`ятих класах у цілому відбулося зменшення кількості учнів на 9 775 осіб: у містах -- на 2 742, у сільській місцевості -- на 7 033 особи. Серед шкіл сільської місцевості збільшення кількості учнів п'ятих класів спостерігалося в Тернопільській області.

Кількість клубних закладів у сільській місцевості зменшилось за період 1990--2014 рр. на 5,7 тис. одиниць, що негативно вплинуло на кількість бібліотек, яких на сьогодні в сільській місцевості нараховується 13,5 тис., фонд яких становить 116 млн. примірників (для порівняння, у 1990 р. діяло 18,7 тис. бібліотек).

Таким чином, той факт, що на сільське населення припадає більше бібліотек, пояснюється особливостями розселення (як правило, у кожному значному населеному пункті є бібліотека). Водночас кожна міська бібліотека обслуговує більше людей (читачів).

Рівень бібліотечного обслуговування залежить не стільки від кількості бібліотек, скільки від ступеня розвитку мережі бібліотечних закладів та їх територіальної доступності, а також від наявності та розмірів бібліотечних фондів та їх співвідношення з кількістю населення. Очевидно, що діяльність клубних закладів залежить не стільки від їх числа та кількості місць, скільки від якості заходів, що ними проводяться (концерти, доповіді, тематичні вечори відпочинку, театральні постановки, заняття в гуртках тощо).

Серед видів культурної діяльності за період 1990--2014 рр. найбільше скорочення характерне для демонстраторів фільмів, якими є суб'єкти кінематографії, що здійснюють демонстрування (публічний показ) фільмів (кінотеатри, міські та сільські кіноустановки, відеозали та відеоус- тановки). У 2014 р. було проведено 0,8 тис. демонстрацій, що на відміну від 1990 р. менше на 21,4 тис.

Здоров'я населення є однією з головних умов соціального благополуччя й успішного зростання, збільшення тривалості активного життя, покращання демографічної ситуації. Якщо розглядати мережу лікувальних закладів у сільської місцевості з 2000 по 2014 р., можна сказати, що вона значно зменшилася, а саме на 401 одиницю, або на 10% (рис. 2).

Рис. 2. Мережа лікувальних закладів загальної практики/сімейної медицини, од.

Україна має один із найгірших показників серед систем охорони здоров'я в Європейському регіоні. Рівень смертності постійно збільшується, тоді як в ЄС цей показник знижується. До того ж одну чверть від загальної смертності становить смертність серед працездатного населення (а для чоловіків це третина всіх смертей, вони мають у три-чотири рази вищу ймовірність смерті, ніж жінки в усіх вікових групах, від 16 до 60 років).

Висновки. У процесі розвитку аграрного сектора була проведена певна робота по створенню нових механізмів розвитку сільських територій. Проте зміна форм власності на ресурси корінним чином не вплинула на покращання соціально-демографічної ситуації та призвела до відтоку трудових ресурсів і погіршення забезпечення соціальними послугами на селі. Ці питання більшою мірою можуть бути вирішені шляхом побудови нової соціально орієнтованої агарної політики, яка планомірно буде впроваджувати інструменти в розвиток сільських територій та збереження української самобутності та культури.

Вирішення розглянутих нами питань буде сприяти стабілізації функціонування та поступовому розвитку сільських територій. Метою подальших досліджень є розробка дієвого організаційно-економічного механізму покращання соціально-економічного розвитку та екологічної безпеки сільських територій.