Читання в структурі сучасних культурних практик (за матеріалами всеукраїнського соціологічного опитування)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Читання в структурі сучасних культурних практик (за матеріалами всеукраїнського соціологічного опитування)

Е.І. Огар, д-р наук із соц. комунік.

Анотація

читання суспільство навичка ставлення

Аналізуються основні кількісні та якісні показники читання в сучасному українському суспільстві, а саме частотність, систематичність, пріоритетні об'єкти читання, рівень розвитку читацької навички тощо. Особливу увагу приділено ставленню українців до читання в аспекті зміцнення та подальшого розвитку суспільної навички читання. Трансформації у читанні розглядаються як один із серйозних викликів сучасному книговиданню.

Ключові слова: кількісні параметри читання, навичка читання, характер читання, ставлення до читання, суспільна роль читання.

Annotation

Ohar Emiliya. Reading in the structure of the modern cultural practices (under the materials of the All-Ukrainian sociologic opinion surveys).

The basic quantitative and qualitative characteristics of reading in the modern Ukrainian society, namely the frequency, regularity, reading priority objects, the level of development of reading skills are analyzed in the paper. The particular attention is paid to the Ukrainian attitude to reading as a basis for strengthening and further development of social reading skills. Transformation in reading is considered as one of the serious challenges for contemporary publishing. Keywords: quantitative parameters of reading, reading skill, nature of reading, attitude to reading, social role of reading.

Аннотация

Огар Э. И. Чтение в структуре современных культурных практик (по материалам всеукраинского социологического опроса).

Анализируются основные количественные и качественные показатели чтения в современном украинском обществе, а именно частотность, систематичность, приоритетные объекты чтения, уровень развития читательского навыка и т. д. Особое внимание уделено отношению украинцев к чтению в аспекте укрепления и дальнейшего развития общественного навыка чтения. Трансформации в чтении рассматриваются как один из серьезных вызовов современному книгоизданию.

Ключевые слова: количественные параметры чтения, навык чтения, характер чтения, отношение к чтению, общественная роль чтения.

Вступ

У сучасному суспільстві читання поступово втрачає статус найважливішої, а головне, найпопулярнішої культурної практики. У структурі дозвілля українців воно поступається перегляду телепрограм і фільмів, спілкуванню із друзями, зокрема комунікації в соцмережах. Поширеною причиною зниження активності купівлі видавничої продукції, виявляється, є не брак грошей на її придбання (як донедавна було прийнято вважати), а відсутність бажання/потреби (мотивації) її прочитувати. Разом із зростанням ролі новітніх джерел інформації, рівня їх затребуваності з боку «просунутої» в опануванні новітніх інформаційно-комунікаційних технологій частини суспільства ці тенденції є серйозним викликом для сучасних книговидавців і книгорозповсюджувачів. Тому глибоке вивчення причин і наслідків означених трансформацій, пошуки шляхів відтворення й подальшого розвитку традиції читання є вельми актуальними для книговидавничої галузі - як у теоретичному, так і в практичному сенсах. Перспективи видавничого бізнесу безпосередньо залежать від збереження в суспільстві позитивного іміджу читання.

Дослідження феномена читання актуальне й у ширшому, загальнокультурному контексті, адже саме читання залишається важливим чинником соціалізації окремої особистості (і не лише в період дорослішання), формування її світоглядних позицій, а отже, запорукою повноцінного розвитку суспільства загалом, його здатності не лише успадковувати інтелектуальну спадщину, а й примножувати її новітніми здобутками. Комунікативна сутність читання, утвердження за його посередництвом загально визнаних культурних норм сприяють взаєморозумінню між людьми, толерантності, пом'якшенню й гуманізації внутрішнього життя в суспільстві, контактам між народами.

Складна природа читання як процесу та явища зумовлює багатоаспектність процесів його наукового осмислення. Відповідний дискурс спільними зусиллями творять педагогіка, філологія, філософія, соціологія, психологія, культурологія, герменевтика, медицина і, звісно, книгота бібліотекознавство. Множинність рефлексій на проблеми читання у межах світової літературної теорії ХХ ст. відображено у низці праць узагальнювального характеру закордонних [1; 2; 3] й українських авторів [4]. Історії вивчення проблеми «читачівства» в українській бібліотекознавчій науці присвячено монографію Т. Новальської [5]. Опираючись на здобутки радянських книгознавців у царині соціології та психології читання, із сучасної соціокомунікативної перспективи підходять до розгляду феномена читача В. Маркова [6], Г. Чуланова [7] та ін.

Однак більшість праць мають переважно теоретичний характер, апелюють до універсальних реалій. Глибинне ж вивчення особливостей читацької поведінки різних демографічних і соціальних груп потребує міцного підґрунтя у вигляді результатів соціологічних досліджень, до того ж, здійснених у конкретній часо-просторовій системі координат.

Результати й обговорення

У пропонованій статті ми поставили собі за мету, використовуючи результати наймасштабніших за роки незалежності України соціологічних досліджень компанії «GFK Ukraine» та експертної групи «Pro.mova» (див. Прим.), виявити й описати провідні тенденції у розвитку читання як культурної практики сучасних українців. У фокусі уваги опинилися кількісні та якісні параметри читання. Важливо також було з'ясувати, як читання «позиціонується» в українському суспільстві, хто і чому не читає, а також окреслити можливі шляхи зміцнення суспільних позицій читання.

Результати опитування «Pro.mova», в якому до уваги бралися різні практики читання - не лише книжок чи періодики, а тексту/ів загалом (будь-якого обсягу чи змісту), - засвідчили цілком оптимістичну картину: упродовж останнього року 88,3 % респондентів щось все ж читали (від художньої літератури до коротких заміток спортивних новин, анекдотів в інтернеті чи у глянцевих журналах). І лише 12 % не прочитали жодного з текстів, які було введено до можливого об'єктного поля читання. Однак після конкретизації об'єкта читання (книга обсягом понад 100 сторінок) приводів для оптимізму поменшало. Адже частка читачів суттєво зменшилася: лише 58,4 % респондентів підтвердили факт прочитання протягом останніх 12 місяців «довгих текстів» («Pro.mova»). Якщо ж узяти до уваги, що 10 % опитаних з цієї групи не змогли пригадати назви останньої прочитаної книги, то виходить, що насправді навичка читання, ознаками якої є здатність до систематичного читання великих за обсягом цілісних наративів, розвинута лише у половини українського суспільства. Трохи менше половини респондентів взагалі не читають книжок.

Однак така ситуація не є катастрофічною, якщо порівнювати Україну, скажімо, з Росією (країною з близьким для нас пострадянським досвідом) чи з Великою Британією. У Росії не читають книг приблизно 46 % суспільства, а у Великій Британії - 34 %. Щоправда, серед американців нечитачів книжок лише 19 %. Проте і в українському, і в американському суспільствах частка так званого середньостатистичного (масового) читача - того, хто прочитав від 1 до 5 книжок за останній рік, майже однакова: 34,8 % в Україні і 32 % у США («Pro.mova»). Тож за кількісними показниками ситуація в Україні з читанням не є унікальною і вписується у загальносвітовий тренд.

За даними «Pro.mova», середньостатистичний українець віком 16 і більше років за останній рік прочитав близько чотирьох книжок обсягом понад 100 сторінок (4,31 книжки). Подібну статистику продемонстрували й дослідження «GFK Ukraine»: частка респондентів, які впродовж трьох місяців прочитують бодай одну книжку, становила 51 %, а частка сімей з дітьми до 15 років, в яких дітям або діти самостійно прочитали хоча б одну книжку впродовж цього ж часу, - 57 %.

Опитування засвідчило: у структурі об'єктів читання тексти малого обсягу переважають над великими наративами, адже приблизно третина респонендентів читають лише короткі тексти. Майже однаковими є частки опитаних, які надають перевагу художній літературі та «новинним» текстам соціально-економічного, політичного характеру, новинам світського життя і спорту («Pro.mova»). Зважаючи на кількість прихильників того чи того виду текстів, можна стверджувати, що на сьогодні у читанні прагматична/ділова мотивація домінує над потребою духовного та естетичного розвитку. Останні позиції серед затребуваних посідають тексти про культуру і мистецтво, а також духовна, релігійна література.

Можна було передбачити, що найбільше серед дорослих нечитачів виявиться респондентів із загальною середньою освітою. Це лише підтверджує пряму залежність між рівнем освіченості людини й ставленням її до читання. Переважну більшість серед дорослих читачів та ще й покупців книжок становлять переважно жінки, натомість чоловіків більше серед дорослих-нечитачів. Активність читацької й купівельної поведінки українців залежить не від регіону, а від місця проживання (т. зв. адміністративно-територіальної одиниці): основна група дорослих-нечитачів - мешканці сіл, серед дорослих-читачів (однак непокупців) помітно переважають городяни («GFK Ukraine»).

На нашу думку, із подальшим соціальним розшаруванням суспільства поляризація між окремими його групами у ставленні до традиційних культурних практик, зокрема й до читання, лише поглиблюватиметься. Вочевидь, частка тих, хто продовжуватимуть брати в них участь, зберігаючи традиційну систему цінностей, буде зменшуватися; натомість частка тих, для кого доступ до культури і зрештою вся культура обмежуватиметься телебаченням та іншими аудіовізуальними каналами масової інформації й комунікації, зростатиме.

Опитування засвідчили, що і надалі основним каналом отримання (доступу) книжок залишається традиційний - купівля у книгарнях (у тому числі через інтернет). При цьому серед книжок, які прочитали дорослі, менше куплених, аніж серед тих, які прочитали діти («GFK Ukraine»). В уточнювальних відповідях звучало чимало нарікань на якість роботи книгарень, зокрема опитані скаржилися на їх неспроможність допомогти зробити правильний вибір («Pro.mova»). Водночас респонденти зазначали, що для них одним із найпростіших і, головне, безкоштовних способів отримати інформацію/книгу - завантажити текст з інтернету. При цьому морально-етичні й правові аспекти такої практики турбують небагатьох.

Дослідження виявило ще один виразний тренд: читання не є щоденною практикою. Навіть новинні тексти - соціально-політичні, економічні новини/огляди, ознайомлення з якими (а отже, читання) апріорі має бути щоденним, щодня читають лише 30,5 % респондентів (39,7 % - кілька разів на тиждень, 22 % - узагалі один раз на тиждень). Тексти майже всіх видів прочитуються лише кілька разів на тиждень. Виняток становить духовна/релігійна література, адже прихильники частіше читають її щодня («Pro.mova»). Причина, на нашу думку, полягає в специфічному соціально-функціональному призначенні самого об'єкта читання. Середня тривалість одного сеансу читання текстів переважної більшості пропонованих видів становить 30-60 хв., і лише художня література забирає в респондентів більше часу - понад одну годину. Більш ніж дві години читанню готові приділити 20 % читачів художньої літератури і 12 % прихильників професійної й навчальної літератури («Pro.mova»). Загалом українці читають тоді, коли є нагода, в паузах чи одночасно з іншими видами діяльності. Спеціальний час для читання готові виділити лише 45 % з опитаних (ідеться про художню, духовну літературу, самовчителі, порадники, книги з організації дозвілля).

Отже, частота і тривалість читання насамперед книжок з часом знижуються, читання зводиться до ознайомлення. Причини домінування поверхового читання над вдумливим вбачаємо в суттєвому збільшенні обсягу інформації, що робить її погано «перетравлюваною», гальмує і навіть унеможливлює глибоке усвідомлення й сприйняття. А ще, на нашу думку, масовізація контенту не лише мас-медіа, а й книжкових видань знецінює їх в очах споживачів (читачів), перетворює на культурний продукт невисокої якості, а отже, не вартий дорогоцінного часу і серйозних зусиль.

Окрім регулярності й тривалості, важливими критеріями якості читання є цілісність і вдумливість. Схильною до цілісного читання виявилася лише третина респондентів, майже половина опитаних продемонстрували змішаний (цілісний та фрагментарний) тип читання. Фрагментарність властива читанню новинних текстів. Художню, духовну, фахову і навчальну літературу понад половина респондентів схильні читати повністю («Pro.mova»).

Вдумливе читання характеризується здатністю знаходити для нього спеціальний час, отримувати задоволення від читання, читати великі тексти від початку до кінця, концентруватися на цьому занятті, прагнути обговорювати прочитане, міркувати над прочитаним і повертатися до нього. Урахувавши ці критерії, соціологи виокремили групи читачів за індексом розвитку читацької навички. Найбільшою (56,1 %) виявилася група читачів, які продемонстрували середній рівень розвитку читацької навички. Група з високим рівнем її розвитку опинилася на другому місці (37,6 %). Тішить, що середньостатистичному українцеві, як він стверджує, читання приносить задоволення, він перечитує, обдумує й обговорює прочитане з іншими.

За шириною охоплення всієї палітри запропонованих у питальнику текстів, щоденною систематичністю їх читання, тривалістю не менш ніж дві години за один сеанс читання, цілісністю, інтенсивністю «взаємодії» з текстом респондентів було поділено на чотири групи з різним характером читацької поведінки. Найчисленнішою (40,2 %) виявилася група «всеїдних читачів» з найвищим індексом ширини читання: вони читають несистематично й нетривало, в їхній читацькій поведінці цілісне читання поєднується із фрагментарним. Другою за чисельністю (29,4 %) є група «перебірливих читачів» з найбільш розвиненою читацькою навичкою, яка характеризується логічною вмотивованістю, перебірливістю щодо вибору текстів. Читання у цій групі є цілеспрямованим, вдумливим і систематичним. В обох групах переважають особи віком за 55 років при майже однаковому процентному співвідношенні між представниками інших вікових груп. Спостерігається також незначна перевага осіб жіночої статі. Понад 50 % респондентів в обох групах мають неповну та повну вищу освіту. У меншості (17,4 %) - респонденти, які читають малу кількість текстів, найбільш фрагментарно, найменш тривало і найменш вдумливо.

Тож, підсумовуючи, можемо констатувати, що загалом навичка читання розвинена у більшості опитаних. Усупереч попереднім гіпотезам прямої залежності між рівнем розвиненості читацької навички та віком читача виявлено не було: пропорція між тими, хто читає цілісно, й тими, хто читає фрагментарно, з віком не змінюється. А це означає, що молодь не читає менше від дорослих. Щоправда, серед груп людей з різними виявами читацької навички, визначених у результаті кластерного аналізу, у групі з найвищим рівнем фрагментарного та невдумливого читання найбільшу частку становлять народжені після 1984 р. На основі соціально-демографічних портретів груп-лідерів можна розробляти відповідні стратегії просування у суспільстві ідей читання, підвищення рівня культури читання.

За результатами обох опитувань читання у структурі практик дозвілля очікувано програє телебаченню, а також спілкуванню з друзями та близькими. Проте ті, хто читають, з однаковою інтенсивністю віддаються читанню у вільний час - що у будні, що у вихідні дні.

У рамках дослідження «Pro.mova» 77,7 % усіх опитаних засвідчили любов до читання, причому більшість (майже 94 %) стверджують, що ця прихильність «вихована» ще з підліткового віку. 53,9 % опитаних самокритично визнали, що читають недостатньо. Більшість респондентів високо оцінюють соціальну роль читання, ставлять його в один ряд з такими потребами нематеріального походження, як повноцінне спілкування з родиною, друзями, знайомими; повага та визнання близьким соціумом тощо. 60,8 % вважають, що воно є запорукою успішності людини у суспільстві загалом і в українському зокрема (53,4 %), а понад 80 % опитаних розглядають читання як важливий компонент саморозвитку. Шкода лише, що при цьому майже для 70 % респондентів саморозвиток сьогодні не є пріоритетом. Як підтверджують результати оцінки пріоритетності і важливості читання серед різних потреб сучасного українця, більш важливою потребою для більшості респондентів є наявність стабільного джерела доходу.

Слід наголосити на тому, що 2/3 респондентів високо оцінили роль школи і сім'ї як чинників впливу на розвиток читання у дитячому віці. Щоправда, ті, хто народилися до 1984 р., першість у цьому питанні надали школі, а ті, хто народилися після 1984 р., - сім'ї. Це засвідчує очевидне зниження суспільної ролі (авторитету) сучасної школи у питаннях залучення юної генерації до літературної традиції, прищеплювання культури читання.

Доволі показовими в аспекті порушеної проблеми виявилися результати опитування «Pro.mova», за якими головною причиною нечитання всіх запропонованих видів текстів виявилася відсутність мотивації. Найнижчу мотивацію респонденти продемонстрували у читанні духовної та релігійної літератури, проте невисокою виявилася потреба й у читанні текстів як дозвіллєвого, так і фахового характеру. Майже однакову читацьку «байдужість» виявили респонденти до текстів розважального характеру, для організації дозвілля й хобі, а також фахової літератури. І навіть у ставленні до художньої літератури, до текстів про мистецтво і культуру, до соціально-політичного новинного блоку відсоток тих, хто має потребу в їх прочитуванні, менший від тих, хто цієї потреби не має.

Підкреслимо: названа причина є у 10 разів більш визначальною за всі інші причини (брак грошей для купівлі, відсутність/брак місць продажу та бібліотек, відсутність якісних/гідних уваги текстів/творів, брак рекомендаційної інформації тощо). За нашим припущенням, така диспропорція у виборі пояснювальних аргументів може свідчити про те, що більшість респондентів за відсутності базової потреби у читанні навіть не намагаються проаналізувати інші насправді вагомі причини. Бо тоді як пояснити, скажімо, малий відсоток «нарікань» на обмеження доступу до книжок та інформації, спричинене браком місць продажу, засиллям у книготорговельному асортименті ширвжитку (маскульту), браком укомплектованих актуальною літературою бібліотек, надто в сільській місцевості.

У відповідях на уточнювальні питання проглядається очевидне бажання респондентів «виправдатися»: пояснити нечитання браком часу, цілковитим зануренням у сім'ю, роботу («Pro.mova»). Більшість опитаних «GFK Ukraine» виправдовують своє небажання читати відсутністю часу (56 %), альтернативою з боку телебачення та радіо (35 %), втратою зацікавлення до читання з віком (27 %) і відстуністю інтересу до книжок упродовж життя (17 %). Прикметно, що лише 14 % опитаних вбачають в інтернеті перешкоду для читання книжок.

лише тоді, коли немає, не було або не буде побутового робочого стресу (у дитячі та юнацькі роки, на пенсії, коли хворієш, коли немає що робити на роботі тощо).

Та попри все, відкрито визнавати себе нечитачами респонденти поки що не готові. Опитані, які стверджували, що читають книжки, і водночас не могли це підтвердити назвами прочитаних книг, насправді хотіли видаватися кращими. Виходить, читання поки що зберігає за собою статусні позиції, виступаючи важливим атрибутом (маркером) освіченості і культурності людини. І на це, безперечно, варто спиратися у виробленні нових стратегій підтримки й зміцнення суспільної навички читання, впровадження ефективних методик і прийомів залучення до читання.

Висновки

Отже, виявлені у сучасному читанні тенденції почасти можуть пояснювати зниження обсягів продажу видавничої продукції. Водночас рівень та якість читання у суспільстві свідчать про рівень сукупного інтелекту, стабільність розвитку суспільства, конкурентноспроможність держави.

З огляду на загальний соціально-економічний стан суспільства для відновлення позитивних тенденцій недостатньо зусиль лише професійних середовищ, від яких залежить формування адекватної видавничої політики та відновлення ефективної системи книгорозповсюдження, недостатньо й окремих громадських ініціатив. Промоутерами ідей читання, формування стабільного запиту на читання й книгу разом з видавцями, книгарями і бібліотекарями, педагогами повинні виступати найрізноманітніші суспільні групи за безпосереднього зацікавлення й реальної підтримки з боку влади і бізнесу.

Оновлення потребують й наукові підходи до питань читання. Тут можна подискутувати

Обидва дослідження спростовують ще одну доволі популярну в суспільстві та в експертному середовищі думку про те, що однією з причин некупівлі і нечитання книжок є брак коштів у потенційних споживачів. Серед причин відсутності читання всіх видів текстів на цю причину вказали від 3 до 7 % респондентів. І це при тому, що серед опитаних - переважна більшість людей зі скромним рівнем доходів, яким потрібно позичати або заощаджувати для купівлі, скажімо, мобільного телефона чи костюма («Pro.mova»). Лише 1 % опитаних вважає відсутність грошей головною причиною некупівлі і нечитання книжок («GFK Ukraine»).

Дійсно, внаслідок економічних трансформацій, що відбулися в нашому суспільстві впродовж останніх двох десятиліть, книжкова культура перестала бути «дешевою» і доступною. Проте, як бачимо, причини полягають не стільки у фінансових бар'єрах, скільки в принциповій зміні самої структури соціальних комунікацій, у сприйнятті суспільством традиційних форм культурної діяльності. Протиставляння у відповідях читання книжок і справді «важливих речей» свідчить про те, що для сучасних українців читання поступово перестає бути органічною, самозрозумілою частиною щоденного життя. До того ж, це заняття, яке вимагає жертв: часу, напруги мізків (на противагу, скажімо, релаксації під час перегляду на дивані телепрограм), і при цьому не дає безпосередньої швидкої віддачі. Цілком очевидна й маргіналізація читання, обмеження його дозвіллєвим полем: респонденти можуть звертатися до нього з М. Зубрицькою, яка, визнаючи, що профіль homo legens зазнає очевидних функціональних змін, вважає, однак, що природа читання, його феноменологічні засади і базові принципи, процеси рецепції як неодмінний супутник читання залишаються незмінними [2, с. 21]. У вивченні означеної проблеми сьогодні варто виходити на якісно новий рівень узагальнення, розуміння глибинних змін у сутнісних характеристиках читання, зумовлених стрімким поширенням нових об'єктів, методів і технологій читання, змінами у самому Читачеві.

Література

1. Аскарова В. Я. Динамика концепции российского читателя (конец Х - начало ХХІ в.) / В. Я. Аскарова. С.Пб.: СГУКиИ, 2003. 426 с.

2. История чтения в Западном мире: От Античности до наших дней / Г. Кавалло, Р. Шартье. М.: ФАИР, 2008. 542 с.

3. Мелентьева Ю. П. Чтение, читатель, библиотека в изменяющемся мире / Ю. П. Мелентьева. М.: Наука, 2007. 355 с.

4. Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокульутрний феномен / М. Зубрицька. Львів: Літопис, 2004. 352 с.

5. Новальська Т. В. Український читач у бібліотекознавчих дослідженнях (кінець ХІХ - початок ХХІ ст.): монографія / Т. В. Новальська. К.: КНУК, 2005. 252 с.

6. Маркова В. Книга в соціально-комунікативному просторі: минуле, сучасність, майбутнє / В. Мар - кова. Х.: ХДАК, 2010. 252 с.

7. Чуланова Г. В. Статус читателя как субъекта коммуникации / Г. В. Чуланова // Вісник СумДу. 2006. № 11 (95). Т. 2. С. 88-94.

Размещено на Allbest.ru