Динаміка структури електорального поля України на президентських та парламентських виборах (1994-2013 рр.)
Дослідження тенденції зміни двовекторного електорального поля України на президентських та парламентських виборах 1994 – 2013 років. Вплив змін електорального вибору громадян на парламентських виборах на зміни в ідеологічних преференціях громадян.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.04.2019 |
| Размер файла | 1,5 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ДИНАМІКА СТРУКТУРИ ЕЛЕКТОРАЛЬНОГО ПОЛЯ УКРАЇНИ НА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ТА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ (1994-2013 рр.)
О. Вишняк,
доктор соціологічних наук
Анотація
Проаналізовано тенденції, змін двовекторного електорального поля України на президентських та парламентських виборах 1994 - 2013 рр. Виявлено вплив змін електорального вибору громадян на парламентських виборах на зміни в ідеологічних преференціях громадян.
Ключові слова: структура електорального поля, динаміка позиціонування кандидатів та партій.
Проанализированы тенденции двухвекторного электорального поля Украины на президентских и парламентских выборах 1994 - 2013 гг. Выявлено влияние изменений электорального выбора на парламентских выборах на изменения в идеологических преференциях граждан.
Ключевые слова: структура электорального поля, динамика позиционирования кандидатов и партий.
The paper analyzes tendencies of the two-vector electoral field of Ukraine in presidential and parliamentary elections during 1994 - 2013. The influence of changes in electoral choice of Ukrainian citizens in parliamentary elections on the changes of their ideological preferences has been revealed.
Keywords: electoral field structure, the dynamics of candidate and political party positioning.
Якщо на парламентських виборах в Україні, попри суттєві зміни у складі партій та блоків, що беруть участь у виборах, ще можливо виявити якісь окремі тенденції у розрізі основних суб'єктів виборчого процесу за останні двадцять років, то у середньостроковій ретроспективі президентських виборів це зробити неможливо. Адже тільки один кандидат - Олександр Мороз - брав участь у всіх виборчих кампаніях (президентських) часів незалежності, набираючи щоразу менше голосів виборців (у 1994 р. - 13,1%, у 1999 р. - 11,3%, у 2004 р. - 5,8%, у 2010 р. - 0,4%).
І все ж деякі тенденції змін електоральних преференцій громадян можна виявити і на президентських виборах, якщо розглядати не окремих кандидатів, а тенденції позиціонування в першому турі голосувань основних кандидатів за розробленою нами раніше методикою у двовекторному електоральному полі [1, с. 263-273; 2, с. 207-210].
Ця методика дає можливість виявити тенденції змін у позиціонуванні кандидатів та його вплив на їх шанси на виборах.
При цьому ми виходили з результатів попередніх теоретичних та емпіричних соціологічних досліджень в Україні та Росії, які засвідчують, що в цих країнах партійно-ідеологічно ідентифіковані виборці переважною більшістю голосують за партії і блоки, близькі їм за ідеологічними ідентифікаціями, а значна частина (від третини до половини) виборців України не має жодних ідеологічних ідентифікацій та голосує ситуативно-економічно, залежно від свого соціально-економічного становища [2, с. 181-189; 3, с. 247-258].
Оскільки в багаторічному моніторингу Інституту соціології НАН України 1994-2013 рр. були показники ідеологічної ідентифікації громадян, рівня задоволеності їх життям загалом та становищем у суспільстві та оцінок змін у матеріальних умовах життя, то це дає можливість виявити основні тенденції змін основних факторів електоральної поведінки за роки незалежності. Крім того, в опитуваннях 1994, 1999, 2004, 2009 рр. є показники електоральної підтримки основних кандидатів у Президенти, а в опитуваннях 1998, 2002, 2006 та 2012 рр. - показники вибору політичних партій (блоків) на парламентських виборах. А це дає змогу за єдиною методикою аналізувати тенденції змін як самого електорального поля в Україні, так і позиціонування в цьому полі політичних партій (блоків) та кандидатів у Президенти.
Тенденції змін структури електорального поля України 1994 - 2013 рр.
Оскільки фактори ідеологічної ідентифікації та соціально- економічного самопочуття є одними з найважливіших у електоральній поведінці в Україні, то виникає запитання, а як вони змінювались в останнє двадцятиріччя від президентських виборів 1994 р. нинішнього часу і як це впливало чи не впливало на результати виборів. У 1998-2004 рр. ми неодноразово аналізували динаміку ідеологічних ідентифікацій громадян і структуру електоратів політичних партій та кандидатів у Президенти 1999 р. за ідеологічними ідентифікаціями [1, с. 263-273; 3, с. 247-258].
Тепер же є можливість виявити нові тенденції змін електорального поля України після 2004 р. (табл. 1) та в середньостроковій ретроспективі. Аналіз результатів моніторингу 1994-2013 рр. дає можливість зробити певні висновки щодо усталеності та динаміки ідеологічного вектору електорального поля України та факторів, що вплинули на ці зміни.
Якщо розглядати кінцеві показники динаміки ідеологічних ідентифікацій в Україні за період з 1994 по 2013 р., то з більшості ідеологічних напрямів ідентифікації залишились без змін (комуністична - 10,3% в 1994 р. і 11,1 у 2013 р., ліберальна - 1,9 в 1994 р. і 1,6 - у 2013 р., християнсько-демократична - 2,3% в 1994 р. і 2,8 - у 2013 р., націоналістична - 2,0 у 1994 р. і 2,0 - у 2012 р.).
Деякою мірою у 2013 р. порівняно з 1994 р. збільшилась підтримка соціал-демократичної ідеології та національно-демократичної, а зменшилась - соціалістичної та зеленої (підтримка останньої вимірювалася з 2002 р., коли цей показник був доданий в опитувальник).
Водночас, якщо розглядати не кінцеві результати динаміки ідеологічних ідентифікацій за весь період, а динаміку змін по роках, то не можна не помітити, що найбільші зміни в структурі ідентифікацій відбувались після чергових парламентських виборів 1998, 2002, 2006 та 2012 рр. та президентських виборів 2004 р.
Адже перші значні зміни в структурі ідеологічних ідентифікацій були зафіксовані в травневому дослідженні 1998 р. (після парламентських виборів у березні 1998 р., а не до них). І виявились вони в дворазовому зростанні комуністичної ідеологічної ідентифікації (ефект впевненої перемоги КПУ на парламентських виборах 1998 р.). Другі зміни були виявлені в березневому дослідженні 2002 р., проведеному ще до парламентських виборів, але вже наприкінці виборчої кампанії. І полягали вони в значному зростанні соціал-демократичної і соціалістичної ідентифікації (результат шаленої рекламної кампанії СДПУ(о) та успішної кампанії Олександра Мороза (лідера СПУ).
Треті зміни відбулись після президентських виборів 2004 р. Дослідження 2005 р. зафіксувало дворазове падіння рейтингу комуністичної ідентифікації порівняно з 2004 р. і триразове порівняно з 1998 р., що було результатом невдалої президентської кампанії Петра Симоненка - лідера Компартії України.
Наступні зміни зафіксовані в квітневому дослідженні 2006 р. після березневих виборів 2006 р. до Верховної Ради і місцевих рад за партійними списками і полягали вони в не дуже значному зростанні (вдруге) соціал-демократичної та соціалістичної-ідентифікації, хоча за СПУ О. Мороза голосувала лише третина соціалістичних виборців, а за СДПУ(о) у складі блоку "Не так!" - лише 1/15 соціал-демократичних.
Чергові не дуже значні зміни відбулись і після парламентських виборів 2012 р. і зафіксовані в дослідженні 2013 р. - значне падіння соціалістичної ідентифікації та деяке зростання комуністичної та націоналістичної (результат провалу СПУ на виборах 2012 р. і успіху КПУ та націоналістичного ВО "Свобода").
Таким чином, можна констатувати, що не поступові зміни між виборами ідеологічних ідентифікацій (як можна було б передбачити) зумовлюють зміни результатів вибору партій та блоків на наступних виборах, а передвиборна боротьба та результати виборів призводять до змін ідеологічних ідентифікацій і зниження рівня ідеологічної ідентифікованості виборців. Адже частка неідентифікованих ідеологічно виборців у 1995-1997 рр. (коли не було виборчих загальнонаціональних кампаній) становила 63,5-64% виборців, а після виборів 1998 р. за змішаною системою вона зменшилась до 49,0%. Але потім (хоча в 1999 р. і відбувались президентські вибори в країні) вона знову почала зростати (до 53,3% в 1999 р., 53,9% у 2000 р., 56,7% - у 2001 р. (хоча й не досягла показників 1995-1997 рр.).
Після парламентських виборів 2002 р. (точніше перед завершенням цієї виборчої кампанії) частка ідеологічно неідентифікованих знизилась аж до 39,1%. А потім знову зросла (до 45,8% у 2003 р. 45,0% - у 2004 р., 44,8% - у 2005 р.). А після чергових виборів 2006 р. знову дещо знизилась - до 40,1%. У 2008 та 2010 рр. (хоча їм передували дострокові парламентські вибори 2007 та президентські 2010 р.) частка ідеологічно неідентифікованих знову зросла до 45,2% (2008 р.) та 50,7% (2010 р.), 50,0% (2012 р.) і практично не змінилась у 2013 р. (52,2%). Тобто вибори (особливо перші парламентські вибори за партійними списками) призводили до суттєвого зниження частки ідеологічно неідентифікованих у структурі ідеологічних ідентифікацій громадян, хоча в останні роки ця тенденція почала "затухати".
Зовсім іншим чином змінювались за останні десятиріччя в Україні задоволеність громадян своїм життям загалом (табл. 2), задоволеність своїм становищем у суспільстві (табл. 3) та оцінки змін у матеріальних умовах життя (табл. 4). громадянин електоральний вибори ідеологічний
Якщо поглянути на рисунок 1, який відображає баланс негативних і позитивних оцінок (а за 1994-2013 р. цей баланс за всіма цима трьома показниками був негативним, тобто переважали негативні оцінки), то можна зробити висновок, що найбільш динамічно за цей період змінювались оцінки матеріальних умов за останній рік, хоча в 1994-1999 рр. вони були доволі стабільними (баланс негативний (66-69%).
А починаючи з 2000 р., вони почали стрімко скорочуватись (до 52% - у 2001 р., 37% - у 2002 р., 23% - у 2004 р., 11% - у 2005 р. (найнижчий показник, потім почали зростати (до 25-26% у 2006-2008 р.). А в післякризовому 2010 р. зросли знову до рівня 2001 р. (53%) і дещо зменшились у 2012 (41%).
Іншим чином змінювались у 1994-2013 рр. показники задоволеності життям загалом та задоволеності становищем у суспільстві громадян (рис. 1), які значно корелюють між собою. Так, в 1994-1998 рр. баланс незадоволеності цими аспектами життя в Україні зростав (незадоволеність життям загалом з 26% до 57%, незадоволеність становищем у суспільстві з 52 до 71%). Потім у 1999-2008 рр. рівень незадоволеності знижувався (баланс незадоволеності життям досяг лише 5%, незадоволеності становищем у суспільстві 25%).
Таблиця 2. Динаміка оцінок змін у матеріальних умовах життя, 1994-2012 рр. (%)
|
Як Ви оцінюєте характер змін у Вашому житті за останні 12 місяців? |
1994 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2008 |
2010 |
2012 |
|
|
Матеріальні умови сім 'ї 1. Значно погіршились |
50,2 |
46,8 |
47,1 |
47,8 |
50,7 |
49,6 |
48,3 |
39,5 |
28,1 |
21,8 |
19,8 |
12,3 |
16,9 |
16,0 |
25,8 |
18,5 |
|
|
2. Трохи погіршилися |
22,6 |
27,9 |
24,5 |
25,3 |
23,4 |
24,3 |
21,0 |
22,2 |
20,7 |
20,4 |
20,0 |
18,9 |
22,2 |
23,8 |
33,1 |
29,6 |
|
|
3. Погіршилися загалом |
72,8 |
74,7 |
71,6 |
73,1 |
74,1 |
73,9 |
69,3 |
61,7 |
48,8 |
42,2 |
38,8 |
31,1 |
39,1 |
39,8 |
58,9 |
48,1 |
|
|
4. Лишились такими самими |
17,6 |
18,6 |
21,3 |
21,9 |
20,3 |
19,8 |
24,5 |
28,4 |
39,0 |
44,1 |
43,4 |
48,9 |
46,9 |
46,3 |
35,4 |
45,1 |
|
|
5. Трохи поліпшились |
5,8 |
5,4 |
5,3 |
4,1 |
4,6 |
5,4 |
5,4 |
9,0 |
10,7 |
12,7 |
15,6 |
18,8 |
13,3 |
12,8 |
4,7 |
6,2 |
|
|
6. Значно поліпшились |
1,3 |
0,7 |
1,0 |
0,8 |
0,6 |
0,6 |
0,7 |
0,8 |
0,9 |
0,8 |
1,2 |
1,1 |
0,7 |
0,9 |
0,8 |
0,6 |
|
|
5-6. Поліпшилися загалом |
7,1 |
6,1 |
6,3 |
4,9 |
5,2 |
6,0 |
6,1 |
9,8 |
11,6 |
13,5 |
16,8 |
19,9 |
14,0 |
13,7 |
5,5 |
6,8 |
|
|
Середній бал (середня - 3) |
1,82 |
1,85 |
1,88 |
1,85 |
1,81 |
1,83 |
1,89 |
2,09 |
2,35 |
2,50 |
2,58 |
2,8 |
2,6 |
2,6 |
2,2 |
2,4 |
|
|
Баланс позитивних і негативних оцінок (-) |
65,7 |
68,6 |
65,3 |
68,2 |
68,9 |
67,9 |
63,4 |
51,9 |
37,2 |
28,7 |
23,0 |
11,2 |
25,1 |
26,1 |
53,4 |
41,3 |
Таблиця 3. Динаміка оцінок задоволеності громадян своїм становищем у суспільстві (%)
|
Якою мірою Ви задоволені загалом своїм становищем у суспільстві на теперішній час? |
1994 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2008 |
2010 |
2012 |
2013 |
|
|
1. Скоріше не задоволений |
64,4 |
62,2 |
63,4 |
71,8 |
77,5 |
73,1 |
69,4 |
70,1 |
63,3 |
61,4 |
58,2 |
46,6 |
49,0 |
46,6 |
46,8 |
51,1 |
50,5 |
|
|
2. Важко сказати задоволений чи ні |
24,8 |
25,2 |
25,3 |
19,6 |
15,2 |
18,1 |
22,1 |
21,8 |
23,7 |
26,9 |
26,4 |
33,9 |
30,6 |
31,6 |
31,4 |
29,5 |
31,3 |
|
|
3. Скоріше задоволений |
12,6 |
12,3 |
11,3 |
8,5 |
7,0 |
8,0 |
8,5 |
8,1 |
12,2 |
11,2 |
15,4 |
14,5 |
20,2 |
21,5 |
21,6 |
19,2 |
18,2 |
|
|
Середний бал |
2,02 |
1,99 |
1,95 |
1,73 |
1,58 |
1,69 |
1,78 |
1,76 |
1,95 |
1,98 |
2,14 |
2,46 |
2,42 |
2,49 |
2,49 |
2,36 |
2,35 |
|
|
Баланс позитивних та негативних оцінок (-) |
51,8 |
49,9 |
52,1 |
63,3 |
70,5 |
65,1 |
60,9 |
62,0 |
51,0 |
50,0 |
42,8 |
27,1 |
28,8 |
25,1 |
25,2 |
31,9 |
32,2 |
Таблиця 4. Динаміка оцінок задоволеності громадян своїм життям загалом (%)
|
Якою мірою Ви задоволені своїм життям загалом ? |
1994 |
1995 |
1996 |
1997 |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2008 |
2010 |
2012 |
2013 |
|
|
1. Зовсім не задоволений |
16,8 |
24,4 |
29,6 |
32,5 |
36,2 |
31,2 |
25,7 |
25,1 |
22,2 |
19,5 |
18,0 |
12,7 |
12,1 |
9,9 |
10,6 |
11,5 |
13,4 |
|
|
2. Скоріше не задоволений |
31,9 |
33,4 |
32,2 |
31,3 |
34,1 |
34,3 |
35,2 |
37,1 |
34,4 |
36,9 |
34,2 |
31,8 |
31,9 |
30,9 |
29,1 |
31,2 |
32,2 |
|
|
1-2. не задоволені загалом |
48,7 |
57,8 |
61,8 |
63,8 |
70,3 |
65,4 |
60,9 |
62,2 |
56,6 |
56,4 |
52,2 |
44,5 |
44,0 |
40,8 |
39,7 |
42,7 |
45,6 |
|
|
3. Важко сказати задоволений чи ні |
27,6 |
20,2 |
21,4 |
19,7 |
16,1 |
19,0 |
21,9 |
20,6 |
25,8 |
24,8 |
24,7 |
27,2 |
26,3 |
22,9 |
25,3 |
26,6 |
24,2 |
|
|
4. Скоріше задоволений |
20,5 |
18,7 |
14,9 |
14,6 |
12,0 |
13,5 |
15,7 |
15,8 |
15,6 |
17,3 |
21,4 |
25,7 |
27,4 |
33,5 |
32,5 |
28,3 |
27,6 |
|
|
5. Цілком задоволений |
2,5 |
2,9 |
1,8 |
1,9 |
1,5 |
1,7 |
1,4 |
1,3 |
1,9 |
1,3 |
1,1 |
2,7 |
2,2 |
2,6 |
2,3 |
2,3 |
2,6 |
|
|
4-5. Задоволений загалом |
23,0 |
21,6 |
16,7 |
16,5 |
13,5 |
15,2 |
17,1 |
17,1 |
17,5 |
18,6 |
22,5 |
28,4 |
29,6 |
36,1 |
34,8 |
30,6 |
30,2 |
|
|
Середній бал |
2,60 |
2,42 |
22,7 |
2,22 |
2,08 |
2,20 |
2,32 |
2,31 |
2,40 |
2,44 |
2,5 |
2,7 |
2,8 |
2,9 |
2,9 |
2,8 |
2,74 |
|
|
Баланс позитивних і негативних оцінок (-) |
25,7 |
36,2 |
45,1 |
47,3 |
56,8 |
50,2 |
43,8 |
45,1 |
39,1 |
37,8 |
29,7 |
16,1 |
14,4 |
4,7 |
4,5 |
12,1 |
15,2 |
У перші роки кризи 2009-2010 рр. однак ці показники стабілізувались і тільки у 2012-2013 рр. дещо зросли. Тобто в період останньої економічної кризи показники незадоволеності життям загалом і незадоволеності своїм становищем у суспільстві виявились значно менш чутливими до змін, ніж показники оцінки змін матеріального становища, тоді як у період кризи 19971998 рр. більш чутливими були показники задоволеності життям і задоволеності громадян своїм становищем у суспільстві. Тому ми і вирішили зупинитись саме на оцінках змін матеріального становища для позиціонування кандидатів у Президенти та політичних партій на парламентських виборах у двовекторному електоральному полі.
Рисунок 1. Динаміка змін балансу позитивних оцінок та балансу загальної задоволеності життям, задоволеність своїм становищем у суспільстві та оцінок змін матеріальних умов життя, 1994 - 2013 рр. (%)
Позиціонування кандидатів у Президенти у структурі електорального поля (1994 - 2010 рр.)
Як же змінювалась структура електорального поля України на президентських виборах в Україні 1994, 1999, 2004 і 2010 рр., які кандидати і чому мали шанси на перемогу (див рис. 2-5).
Рисунок 2. Структура електорального поля України на президентських виборах, 1994 р. (%)
Аналіз структури електорального поля України на основі передвиборного опитування у травні 1994 р. (за два місяці до першого туру голосування) засвідчив, що основна боротьба за перемогу точилась між правоцентристом Л. Кравчуком та центристом Л. Кучмою. Цьому сприяла й ідеологічна ситуація напередодні виборів 1994 р. - порівняно невелика частка (20%) прихильників комуністичних та соціалістичних ідентифікацій, протестний, а не ідеологічний характер виборів. На цих виборах практично не мали шансів на перемогу як праві кандидати (В. Чорновіл і В. Лановий), так і ліві (П. Симоненко та О. Мороз), адже ядро їх електоратів знаходилось далеко від ядра невизначених виборців. За голоси невизначених могли змагатись Л. Кравчук, І. Плющ та Л. Кучма. При цьому Л. Кравчук мав навіть дещо кращі шанси позмагатись за голоси у другому турі, бо міг розраховувати на голоси В. Чорновола (5%), В. Ланового (6%) та більшу частину невизначених (39%), бо їх електорат був до нього дещо ближчим, ніж до Л. Кучми.
Але перед другим туром голосування Л. Кучмі вдалось переламати ситуацію на свою користь. Однак дізнатись як змінилась структура електорального поля України перед другим туром у липні 1994 р. неможливо, оскільки поствиборчого дослідження за даною методикою не проводилось.
Рисунок 3. Структура електорального поля України на президентських виборах, 1999 р. (%)
У 1999 р. електоральна ситуація в Україні на президентських виборах принципово змінилась. Основними конкурентами на цих виборах були "правоцентрист" Л. Кучма, "центрист" Н. Вітренко та комуніст П. Симоненко (рис. 2). Це було зумовлено різким зростанням частки комуністичного електорату в 1998-1999 рр. і накопиченням рівня незадоволеності в 1994-1999 рр. громадян своїм становищем у суспільстві, чим скористалась Н. Вітренко.
У 2004 р. змінилась як структура електорального поля України, так і позиціонування кандидатів.
По-перше, у 1999-2004 рр. в 1,5 раза зменшилась частка комуністично ідентифікованого електорату та суттєво зросла частка соціалістично ідентифікованих. Це, з одного боку, практично позбавило шансів комуніста П. Симоненка за рахунок комуністичного електорату вийти у другий тур, а з другого - вирівняло електоральні шанси О. Мороза (соціаліста) з кандидатом комуністів П. Симоненко на виборах.
Рисунок 4. Структура електорального поля України на президентських виборах, 2004 р. (%)
По-друге, у 1994-2004 рр. істотно зросла частка виборців, життєві умови (матеріальне становище) яких істотно чи дещо поліпшились. Як і розпорошеність електоратів основних кандидатів у електоральному полі. Так, в оцінках змін матеріального становища електорат Л. Кучми мав індекс 0,97 (найвищий серед усіх кандидатів), а у П. Симоненка - 0,55 (найнижчий), тобто в 1,76 раза нижчий у 1999 р. У 2004 р. найбільш задоволений змінами матеріального становища був електорат В. Януковича (2,10), а найменш - того ж П. Симоненка (0,66), тобто уже в 3,2 раза більший. Диференціація електоратів у векторі задоволеності змінами соціально-економічного самопочуття значно зросла.
Рисунок 5. Структура електорального поля України на президентських виборах, 2010 р. (за даними поствиборчого опитування, %)
По-третє, лідерами електоральних перегонів (безперечними) були два кандидати - правий В. Ющенко та центрист В. Янукович. При цьому на старті виборчої кампанії В. Янукович доволі суттєво поступався В. Ющенку як за рейтингом першого туру, так і за рейтингом другого туру. У першому турі [5] він мав майже однакові шанси з В. Ющенком у боротьбі за голоси невизначених, які були ближчі йому ідеологічно, ніж В. Ющенку, але значно дальші у сенсі соціально-економічного самопочуття. Однак у другому турі в ідеологічній площині він міг розраховувати на голоси лівих кандидатів О. Мороза і П. Симоненка, адже ні Ю. Тимошенко (резерв В. Ющенка), ні Л. Кучма (резерв В. Януковича) участі у виборах не брали.
На президентських виборах 2010 р. ситуація після кризи економічної та політичної змінилась - в ідеологічній площині боротьба точилась між значно більш поміркованими кандидатами - "правоцентристом" Ю. Тимошенко та "ліво- центристом" - В. Януковичем, електорат якого у 2010 р. ідеологічно став значно більш лівим (індекс ідеологічний у 2004 р. становив - 2,39, а у 2010 р. - 1,42) та більш протестним (у 2004 р. - 2,10, у 2010 р. - 1,15). А в умовах кризи ця електоральна ніша була найбільшою, що і дало змогу "опозиціонеру" В. Януковичу лідирувати з великим відривом від Ю. Тимошенко в першому турі голосування.
Це було зумовлено ще й тим фактом, що на правому політико-ідеологічному полі балотувались три кандидати - окрім Ю. Тимошенко, ще й А. Яценюк та В. Ющенко. І частково А. Гриценко. З "лівих кандидатів", окрім В. Януковича, балотувався тільки комуніст П. Симоненко, який мав значно меншу підтримку, ніж у 1999 р., і, навіть, меншу, ніж у 2004 р. А тому В. Януковичу вдалось сконцентрувати переважну більшість голосів лівоцентристського електора- ту. Але він у другому турі міг однозначно розраховувати тільки на голоси власного електорату і електорату П. Симоненка (42%), тоді як Ю. Тимошенко могла розраховувати на голоси В. Ющенка та А. Яценюка (38%). А вирішальними були голоси Сергія Тігіпка, які розподілились майже порівну між кандидатами у другому турі. Це і визначило незначну перевагу В. Януковича (3,5%) над Ю. Тимошенко. Хоча до кого з кандидатів були ближчі невизначені перед першим туром виборці сказати важко, адже за даною методикою у 2009 р. передвиборчі опитування не проводились.
Таким чином, аналіз структури електорального поля України на президентських виборах 1994-2010 рр. дає можливість зробити такі висновки.
На виборах 1999 і 2004 рр. правоцентристські кандидати Леонід Кучма і Віктор Ющенко перемагали у другому турі лівого кандидата П. Симоненка (з великим відривом) і лівоцентриста В. Януковича (з не дуже великим відривом), адже ці вибори проводились в умовах певного економічного піднесення, коли поліпшувалось (1999-2008 рр.) соціально-економічне самопочуття громадян.
На виборах 1994 р. лівоцентрист Леонід Кучма переміг правоцентриста Леоніда Кравчука, а у 2010 р. лівоцентрист Віктор Янукович переміг правоцентриста Юлію Тимошенко, адже саме в цей час соціально-економічне становище погіршувалося і протестні настрої в суспільстві посилювались.
У 1998 р. під час чергової економічної кризи в Україні вибори Президента не проводились. А березневі парламентські вибори 1998 р. проводились до серпневої кризи в 1998 р.
Позиціонування партій у структурі електорального поля, 2002 - 2012 рр.
Виникає запитання, а чи залежність соціально-економічної ситуації і переваги електоратів лівоцентристського і правоцентристського напрямів є загальною чи це випадковий збіг. Частково це можуть сказати результати парламентських виборів 2002-2012 рр. (рис. 6, 7, 8), оскільки в 1998 р. (і в 1997-му) показники електоральної підтримки партій на парламентських виборах не досліджувалось.
Рисунок 6. Структура електорального поля України на парламентських виборах, 2002 р. (за результатами довиборчого дослідження у лютому-березні, %)
Рисунок 7. Структура електорального поля України на парламентських виборах, 2006 р. (за результатами соціологічного дослідження (поствиборного) у 2006 р., %)
Аналіз результатів передвиборного опитування 2002 р. за місяць до парламентських виборів у березні 2002 р. виявив, що лідерами були правоцентристський Блок В. Ющенка "Наша Україна" та ліва Компартія України. А ще 5-7 партій та блоків, судячи з передвиборних опитувань, мали шанси на подолання 4% бар'єру. При цьому в КПУ у боротьбі лівокомуністичних виборців не було конкурентів (окрім "віртуальних" клонів - КПУ(о), КПРС), тоді, як за правоцентристську нішу з "Нашою Україною" боролась БЮТ, за центристську - СДПУ(о) та владний блок "За єдину Україну!", за лівоцентристську - Блок Вітренко (електорат якого був "правішим" за електорат КПУ і СПУ, попри радикалізм самої Н. Вітренко) та СПУ (рис. 6).
Всі ці партії та блоки (окрім Блоку Вітренко, який не дібрав кілька десятих відсотка голосів) здолали 4% бар'єр і отримали депутатські мандати.
При цьому вперше два правоцентристські блоки ("Наша Україна" Віктора Ющенка та Блок Юлії Тимошенко) набрали на 4% більше голосів, ніж дві ліві партії (КПУ та СПУ), що здолали 4% бар'єр. І ліві, і праві партії суттєво випередили (майже двічі) за електоральною підтримкою провладних центристів з Блоку "За єдину Україну!" та СДПУ(о). Адже абсолютна більшість виборців у 2002 р., незважаючи на деяке соціально-економічне зростання 1999-2001 рр., залишилась не задоволена своїм соціально- економічним становищем (індекс змін задоволеності у всіх партій та блоків (включаючи і провладні) не перевищував 1,5 бала за 4-бальною шкалою).
Ситуація принципово змінилась після Помаранчевої революції та суттєвого поліпшення соціально-економічного самопочуття у 2002-2006 рр. (рис. 7).
У 2005-2007 рр. рівень задоволеності соціально-економічними умовами життя (рис. 1) був найсприятливішим за роки незалежності України, а це зменшувало частку протестного електорату і робило більш диференційованим електорат різних партій не тільки за ідеологічною ідентифікацією, а й за соціально-економічним самопочуттям, чого не було і на виборах 2002 р. і не буде у 2012 р. Адже індекс соціально-економічного самопочуття Блоку Н. Вітренко (найбільш протестний електорат) складав 1,13, а ПОРА-ПРП (2,09), тобто відрізнявся майже на бал. Хоча крайнім за цим вектором блокам і не вдалось набрати 3% голосів виборців.
Зросла й ідеологічна диференціація електоратів (різниця між крайньою лівою КПУ і крайньо правим блоком ПОРА- ПРП суттєво перевищила 3 бали за 4-бальною шкалою).
Основна ж боротьба на виборах розгорнулась між ліво- центристською за електоратом на цих виборах Партію регіонів та двома правоцентристськими блоками "Наша Україна" та БЮТ. Вони набрали однакову кількість голосів, однак правоцентристи розділили ці голоси на двох. В умовах економічного зростання і боротьби двох політичних таборів, що сформувались під час Помаранчевої революції, різко скоротилась підтримка лівих партій порівняно з парламентськими виборами 1998-2002 рр. І ліві ідеологічні партії залишились на маргінесі цих виборів. Знову, як і в 1998-2002 рр., провалилась "партія влади" (Блок "Наша Україна"). І хоча в цей період "партія влади" посідала правоцентристську електоральну нішу (а не центристську, як на виборах 1998-2002 рр.), однак вона набрала на виборах навіть менше ніж блок "За Єдину Україну! " та СДПУ(о) у 2002 р., адже мала сильну опозицію у своєму електоральному полі в особі БЮТ. Тоді як Партія регіонів у лівоцентристському полі мала слабких конкурентів у особі Блоків Литвина (зправа) та Н. Вітренко (зліва). Обидва ці блоки (ситуативні та лідерські) не змогли протистояти Партії регіонів з її потужними фінансовими та організаційними можливостями.
Рисунок 8. Структура електорального поля України на парламентських виборах, 2012 р. (за результатами довыборного дослідження в квітні, %)
Після зміни Президента у 2010 р. та економічної кризи 2008 р. ситуація на електоральному полі України на парламентських виборах дещо змінилась (рис. 8).
По-перше, суттєво погіршились (особливо у 2009-2010 рр.) оцінки соціально-економічних змін громадянами України, що знову призвело до збільшення частки на виборах Верховної Ради 2012 р. протестного електорату серед виборців всіх партій (навіть "партії влади" - Партії регіонів) та зменшення рівня диференціації електоратів партій у векторі соціально-економічного самопочуття.
По-друге, розрив між електоратами за ідеологічними ознаками хоча і дещо знизився порівняно з 2006 р. (за рахунок значного електорату Компартії України), однак залишився досить великим. Більше того, різко збільшилась концентрація виборців на крайніх полях електорату - на відміну від правого блоку Пора-ПРП у 2006 р. крайньо права партія "Свобода" не тільки здолала 5% бар'єр, а й набрала понад 10% голосів, а крайньо ліва КПУ більш як у тричі збільшила свою підтримку.
Однак, як і у 2006 р., основна боротьба розгорнулась між лівоцентристською за електоратом Партією влади (а не крайніми політсилами) та правоцентристською "Батьківщиною". І вперше "партія влади" в Україні на парламентських виборах набрала найбільше голосів, а не опозиційна "Батьківщина". Цьому, звичайно, сприяла і роздробленість правоцентристського електорату в 2012 р. між кількома політичними силами на відміну від лівоцентристського, де після банкрутства ПСПУ та СПУ, у Партії регіонів не залишилось конкурентів.
У правоцентристському секторі спочатку було три сильних конкуренти - "Фронт змін", "УДАР" та "Батьківщина", які розділяли електорат. після об'єднання "Батьківщини" та "Фронту змін" розпорошеність правоцентристів зменшилась, але через не повну близькість електоратів цих політичних сил не участь у виборах партії "Фронт змін" А. Яценюка посилила не тільки партію "Батьківщина", а і близький до "Фронту" за електоратом "УДАР", і, навіть, праву партію "Свобода".
Загальною особливістю на парламентських виборах 2002-2012 рр. була повна перемога опозиційних до Президента партій над пропрезидентськими "партіями влади" - у 2002 р. "ліві" і "праві" опозиціонери втричі випередили пропрезидентські "За єдину Україну" і СДПУ(о), у 2006 р. президентська БЮТ та ліві Партія регіонів і КПУ втричі випередила пропрезидентські "Нашу Україну" і СПУ, у 2002 р. правоцентристські і праві "Батьківщина", "УДАР", і "Свобода" та ліва КПУ більш як вдвічі випередили Партію регіонів. Особливістю виборів у 2012 р. порівняно з попередніми було повне домінування правих і правоцентристів у таборі опозиційних сил над лівими, чого не спостерігалось раніше. Електорати цих сил легко об'єднуються перед другими турами президентських виборів, що створює небезпеку для чинного Президента. І чого не спостерігалось раніше, адже у правих кандидатів (В. Ющенко у 2004 р. та Ю. Тимошенко у 2010 р.) були великі проблеми у другому турі з мобілізацією голосів центристських виборців. Нині ж такі проблеми у правого лідера ВО "Свобода" О. Тягнибока.
Загалом же ця методологія аналізу позиціонування кандидатів у Президенти та партій на парламентських виборах дає багато інформації про тенденції змін електоральної поведінки в умовах неусталеної партійної системи та змін у складі кандидатів на парламентських виборах у середньострокових та довгострокових динамічних дослідженнях. Хоча вектор соціально-економічних змін (на відміну від ідеологічного вектора) ще слабко диференціює партії та кандидатів у Президенти. Роль цього вектора може посилитись тільки у періоди економічного зростання (як це показали вибори 2004-2007 рр.).
Таким чином, структурний аналіз тенденцій позиціонування кандидатів у Президенти та партій на парламентських виборах 1994-2012 рр. дає можливість зробити такі висновки.
Не міжвиборчі зміни ідеологічних переваг громадян зумовлюють динаміку голосувань виборців на наступних президентських виборах, а навпаки - передвиборчі кампанії та результати парламентських виборів (а не президентських) зумовлюють зміни в ідеологічних ідентифікаціях громадян.
Рівень соціально-економічної задоволеності громадян своїм матеріальним становищем суттєво впливає на результати парламентських виборів.
На виборах Президента 1999 і 2004 р. правоцентристські кандидати Л. Кучма і В. Ющенко перемагали лівого П. Симоненка та лівоцентриста В. Януковича, бо ці вибори проводились в умовах економічного зростання та поліпшення соціально-економічного самопочуття, коли зростає підтримка правих партій та кандидатів.
На виборах Президента в 1994 р. лівоцентрист Л. Кучма переміг правоцентриста Л. Кравчука, а у 2010 р. лівоцентрист В. Янукович переміг правоцентриста Ю. Тимошенко, бо в цей час криз соціально-економічне самопочуття погіршувалось, а отже, перевагу мали ліві кандидати та партії.
Загальною особливістю парламентських виборів 1998 - 2012 р. була повна перемога опозиційних чинному Президенту партій та блоків над пропрезидентськими партіями та блоками. Але якщо серед опозиційних Президентові партій та блоків у 1998-2002 рр. переважали ліві партії та блоки, то у 2012-му домінували праві та правоцентристські опозиційні сили.
Всі ці виявлені структурні зміни в поведінці виборців України за роки незалежності сприятимуть підвищенню рівня прогнозування президентських виборів 2015 р. та парламентських виборів 2017-го.
Література
1. Вишняк О. Динаміка ідеологічних ідентифікацій та електоральна поведінка / О. Вишняк // Соціокультурні ідентичності та практики / за ред. А. Ручки. - К. : Ін-т соціології НАН України, 2002. - С. 263 - 273.
2. Вишняк О. Імідж політичних партій та блоків: підходи та результати досліджень / О. Вишняк // Політичний портрет України. - К. : Ін-т соціології НАН України, 2003. - №26. - С. 207 - 210.
3. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи / О. Вишняк. - К. : Ін-т соціології НАН України, 2000. - С. 247 - 258.
4. Вишняк О. Динаміка структури електорального поля України / О. Вишняк // Українське суспільство 1994 - 2004. Моніторинг соціальних змін / за ред. д.е.н. Ворони В.М., д.соц. н. М. Шульги. - К. : ІС НАНУ, 2002. - С. 263 - 273.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Зміни чисельності населення України. Відтворення сільського населення. Демографічне навантаження сільського населення працездатного віку. Динаміка дитячої смертності у сільській місцевості. Демовідтворні тенденції на селі. Старіння сільського населення.
курсовая работа [121,4 K], добавлен 17.12.2014Соціально-класова структура України, поляризація суспільства. Поглиблення тенденції поляризації доходів і розшарування населення. Дві системи соціального світогляду, що перебувають у стані конфлікту. Формування умов для розвитку середнього класу.
реферат [24,5 K], добавлен 26.09.2009Середня тривалість життя громадян України. Вплив на збільшення народжуваності після рішення влади про виділення грошей при народженні дитини. Причини розлучень подружжя. Вплив добробуту народу та економічного потенціалу держави на самосвідомість.
реферат [20,1 K], добавлен 10.06.2011Аналіз основних правових категорій права соціального забезпечення. Історія розвитку законодавства України. Міжнародний досвід та шляхи удосконалення вітчизняної системи соціального захисту малозабезпечених громадян. Зміст бюджетної підтримки населення.
дипломная работа [93,8 K], добавлен 31.10.2014Об’єкт та предмет соціології. Тенденції у визначенні предметного поля соціології. Становлення предметного поля історичної соціології. Використання історичного методу в соціології. Становлення соціології освіти як самостійної наукової дисципліни.
реферат [49,4 K], добавлен 04.11.2014Характеристика ступеня впливу світової фінансової кризи на економіку України. Соціологічне дослідження думки респондентів, щодо впливу фінансової кризи на їх матеріальне становище. Динаміка основних макроекономічних показників в період поширення кризи.
курсовая работа [71,9 K], добавлен 06.07.2011Динаміка структури вільного часу вихованців військових навчальних закладів, її перебіг у сучасному вищому військовому навчальному закладі. Орієнтації курсантів на культурно-дозвіллєву діяльність і соціальні фактори, що зумовлюють динаміку їх змін.
автореферат [30,0 K], добавлен 11.04.2009Проблеми соціальної структури. Зміни в системі цінностей росіян. Аналіз культурних потреб. Статистичні і реальні соціальні спільності. Етноси як особливий вид реальних груп. риси матеріальної і духовної культури характерні для етнічної спільності.
реферат [20,3 K], добавлен 11.06.2011Причини українського безробіття та неучасті громадян у ринку праці. Соціально-економічні проблеми якості зайнятості населення на ринку праці України. Безробіття як соціально-економічна проблема населення України. Стан та проблеми безробіття в Україні.
статья [19,0 K], добавлен 11.04.2015Обґрунтування проблеми соціологічного дослідження, його мета та завдання. Визначення понять програми соціологічного дослідження за темою дослідження. Види та репрезентативність вибірок в соціологічному дослідженні, структура та логічний аналіз анкети.
курсовая работа [29,8 K], добавлен 06.03.2010Мета, принципи створення та статус державної служби зайнятості України. Методологічні та методичні основи єдиної технології обслуговування незайнятих громадян в центрах зайнятості. Надання соціальних послуг клієнтам та психологічна допомога безробітному.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 09.05.2011Основні принципи системи соціального захисту населення, які закладені в Конституції України. Матеріальна підтримка сімей із дітьми шляхом надання державної грошової допомоги. Реалізація програми житлових субсидій. Індексація грошових доходів громадян.
реферат [23,9 K], добавлен 13.12.2011Аналіз становища жінки у соціумі. Дослідження жіночого питання у Російській імперії кінця ХІХ століття. Життя жінки у дворянській родині, на прикладі О. Коллонтай. Прагнення жіночої статі до освіти та свободи вибору. Розгляд хронології розвитку жіноцтва.
статья [24,8 K], добавлен 14.08.2017Анализ субъектов негосударственной социальной политики в общегосударственном контексте (корпоративных, церковных, профсоюзных). Изменения моделей государственной поддержки в рамках 2004-2013 гг. Определение роли и значения иностранных агентов в России.
курсовая работа [103,3 K], добавлен 01.05.2015Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Порядок призначення допомоги у зв'язку з втратою працездатності. Правове регулювання. Вирівнювання життєвого рівня.
контрольная работа [23,0 K], добавлен 21.01.2009Розділи, предмет та об’єкт демографії. Динаміка чисельності та статевий і віковий склад населення України. Його густота та розміщення на території країни. Рівень народжуваності та смертності. Планування сім'ї. Головні напрямки демографічної політики.
курсовая работа [34,9 K], добавлен 17.03.2015Поняття "електоральної соціології", суть, теоретичні концепції. Екзит-пол як інструмент прогнозування, історія виникнення, основні функції, проведення в Україні. Особливості проведення Президентських виборів 2004 р. в період помаранчевої революції.
курсовая работа [89,8 K], добавлен 02.10.2014Аналіз валового внутрішнього продукту, динаміки розвитку промисловості, сільського господарства, демографічної ситуації з метою визначення сучасного соціально-економічного становища України. Розгляд диспропорційного характеру регіонального розвитку.
курсовая работа [701,0 K], добавлен 26.05.2010Соціально-психологічні особливості самотніх громадян похилого віку. Мета, завдання і функції територіального центру соціального обслуговування населення. Технології, зміст та форми роботи територіального центру з самотніми громадянами похилого віку.
курсовая работа [52,1 K], добавлен 22.11.2011Визначення основних характерних особливостей і тенденцій в баченні мешканцями України свого майбутнього. Виявлення основних аспектів особистого і соціального життя, які можуть спряти реалізації позитивного сценарія власного майбутнього мешканців України.
контрольная работа [3,6 M], добавлен 16.06.2010
