Щодо впливу ідеології та практики сатанізму на формування молодіжної субкультури

мораль девальвація сатанізм поведінка

Гринько О. А.,

кандидат філософських наук,

доцент кафедри філософії,

Київський національний університет

будівництва та архітектури (Київ, Україна),

Grinko О. А.,

PhD, Assistant Professor of philosophy,

Kyiv National University of building and architecture (Kyiv, Ukraine),

На пострадянському просторі поширення сатанізму збіглося у часі з так званою “неорелігійною революцією". Стосовно ж власне сатанізму, ми маємо справу не лише з релігійним феноменом, але й з субкультурою, якій властиві певні ідеологічні та етико-моральні норми, а також особлива модель поведінки.

Загалом, “сатанізм", як загальновживаний вислів, є поняттям збиральним та досить неточним. Різні молодіжні угруповання, які себе вважають сатаністами, принципово розрізняються за ідеологією і, навіть, тлумаченням самого слова “Сатана".

Ідейні сатаністи, серед яких багато людей з вищою освітою, аж ніяк не бажають мати імідж бездумних руйнівників і категорично відмежовуються від своїх стихійних братів, вважаючи своїм стратегічним завданням руйнацію ідеологічних та моральних засад сучасного суспільства.

Звертає на себе увагу процес взаємодії прихильників сатанізму з представниками неоязичницьких та радикальних громадсько-політичних об'єднань на грунті ворожого ставлення до традиційних релігій, насамперед до християнства. До того ж, сатаністи нерідко прикриваються язичництвом для легалізації своїх груп.

Не слід вважати, що проблема сатанізму може бути вирішена лише у площині застосування норм Кримінального кодексу. Вона буде існувати до того часу, поки не будуть усунені передумови виникнення та поширення цього явища. Серед них головним є не лише соціально-економічна нестабільність, але й відсутність у молоді чітких духовних орієнтирів.

Ключові слова: новітні релігійні рухи, релігії “Нового віку", сатанізм, неоязичництво.

Satanism in the ex-USSR has started spreading along with the so-called new time religions. Speaking of Satanism in particular, we are dealing not with just a religious phenomena, but also a subculture possessing its own fully-fledged ideology, moral and ethical norms as well as a specific behavioral model

Satanism as a whole is really hard to define. There are many groups, consisting of young people, calling themselves Satanists, that are yet very different ideologically. The gap between them is so significant that it shows up even in such basic thing as the definition of the word `Satan'.

There are a lot of ideological Satanists with academic degrees in different fields who's main goal is not to be perceived as ignorant people or barbarians but to destroy the system of modern ideological and moral norms. This causes the people from the `educated group' to distance themselves from other Satanists.

It is significant to note that Satanists and the followers of many neopagan, radical political and public movements tend to cooperate on the basis of their common hatred towards traditional religions and, in particular, Christianity. Oftentimes Satanist groups even use Neopaganism as a cover-up to get officially registered.

Though, it is reckless to think that fighting Satanism with the sword of justice and law is going be successful. This problem will be present in our society until the preconditions, which caused it to appear are eliminated. Among such preconditions, besides the socioeconomic instability, a very significant one remains to be the lack of spiritual guidance in youth.

Keywords: newest religious movements, New-time religions, Satanism, Neo-Paganism.

Девальвація традиційних вірувань, духовний вакуум та ерозія традиційних інститутів моралі - все це стало необхідною складовою того ідейного хаосу, який є сприятливим підґрунтям для виникнення та чисельного зростання нетрадиційних релігійних рухів, зокрема організацій прихильників культу Сатани, у постіндустріальному суспільстві. На цей час угруповання сатаністів функціонують в багатьох країнах світу і налічують сотні тисяч прихильників.

На пострадянському просторі поширення сатанізму збіглося у часі з так званою “неорелігійною революцією”, коли стрімкого поширення та значного суспільного резонансу набула діяльність релігій “Нового віку”: Великого Білого Братства, Церкви Останнього Завіту, АУМ-Сінрікьо тощо. Однією з характерних рис їхніх віровчень стало поєднання (як правило, еклектичне) елементів не лише окремих релігійно-філософських, але й містико-окультних вчень [1; 2].

Слід зазначити, що окремі аспекти віровчення сучасних течій сатанізму в релігієзнавчому контексті досліджувалися низкою науковців. Зокрема, А.Баркер у відомій науковій праці «Новітні релігійні рухи. Практичне введення», І.Кантеровим в роботі «Нові релігійні рухи в Росії. Релігієзнавчий аналіз», Мірошніковою «Держава і нетрадиційні релігійні рухи в ФРН: Характер взаємовідносин і тенденції розвитку в останнє десятиріччя», а також в дисертації О.Саввіна «Сучасний сатанізм». В даній статті феномен сатанізму (на підставі аналізу його культової та позакультової практики) розглядається як своєрідна молодіжна субкультура, якій властиві певні ідеологічні та етико-моральні норми, а також особлива модель поведінки.

Нижче ми проаналізуємо напрямки, групи та течії сатанізму, які об'єднує чітка антихристиянська спрямованість, різка критика догматів, культової та позакультової практики всіх без винятку християнських церков.

Загалом, “сатанізм”, як загальновживаний вислів, є поняттям збиральним та досить неточним. Різні молодіжні угруповання, які себе вважають сатаністами, принципово розрізняються за ідеологією і, навіть, тлумаченням самого слова “Сатана”. Типовий приклад - протиріччя між дияволо-поклонниками та “справжніми” сатаністами.

Перші дійсно поклоняються Дияволу (Сатані, Люциферу), як антагоністу Бога (давньоєврейською “Сатана” означає “супротивник”), іноді антропоморфному, іноді ні, але завжди налаштованому на “лихі” справи. У свою чергу, класичні (“ідейні”) сатаністи, як це не парадоксально, вважають нижче своєї гідності поклонятися будь-кому. В основу ідеології цієї течії сатанізму покладено вчення американця Ентоні ЛаВея, згідно з яким Сатана - узагальнене найменування сил природи. Серед членів даного об'єднання культивується індивідуалізм, тоді як адепти дияволопоклонства, навпаки, схильні гуртуватися в організаційні структури з чіткою ієрархічною побудовою.

Сатанізм набув особливого поширення в США та країнах Західної Європи у 50-60-і рр. ХХ століття на тлі кризи засад традиційної моралі, що супроводжувалася популяризацією містико-окультних вчень, масовим входженням молоді в рухи хіпі, панків та рокерів. “Товариство Асмодея”, “Церква останнього суду”, “Діти Сатани”, “Діти вогню”, “Арійський орден”, “Сестри Вельзевула”, “Друзі Люцифера” та інші легально діють в багатьох країнах Європи. Зокрема, в Німеччині нараховується 100 000, а у Франції - до 300 000 сатаністів [3, с. 106].

На цей час спостерігається значне уповільнення темпів зростання лав сатаністських організацій і переважна більшість людей відвідують “чорні” меси лише з цікавості, щоб отримати порцію гострих відчуттів.

У пострадянських країнах підґрунтя для поширення ідей сатанізму не менш сприятливе, аніж в Європі та Північній Америці. Основними рушійними силами цього процесу є економічні кризи, низький життєвий рівень населення, невпевненість у завтрашньому дні, корупція на всіх рівнях влади. Не менш суттєву роль відіграє своєрідний духовний вакуум, який так і не змогли заповнити традиційні релігійні течії після демонтажу підвалин марксистсько-ленінської ідеологеми в усіх сферах функціонування суспільства.

Поширенню сатанізму, значною мірою, сприяє наявність у вільному доступі відповідної літератури. До того ж, кожен користувач електронної мережі Інтернет може ознайомитися з програмними документами різних течій прихильників культу Сатани.

Наслідком популяризації цих ідей у 90-і роки минулого століття стали численні прояви бездумної, на перший погляд, жорстокості. Зокрема, вбивця трьох монахів Оптиної пустині назвав свій жахливий злочин “духовним подвигом”, а у портфелі школяра, який накинувся з ножем на вчительку, було знайдено записку з признанням, що він “продав душу Сатані”.

За підрахунками фахівців, в Російській Федерації нараховується від пятидесяти до ста тисяч прихильників сатанізму різних напрямків, а загалом у пострадянських країнах - удвічі більше [4].

Ще у 1989 році було створено “Посвячений Сатані Лицарський Орден “Чорна Меса” на чолі з “магістром сером Філаретом” (основна професія - лікар-кардіолог). Більшість членів організації - люди з вищою освітою, віком від 20 до 40 років. “Люциферити” (самоназва адептів “ордену”) певний час випускали власний самвидатівський “Вісник”, де містилася інформація про віровчення “ордену” та розміщувалися практичні рекомендації з магії. Крім того, вони підготували до видання власний опус під характерною назвою “Основи Антихристиянства”. За визнанням “люциферитів”, головною метою їх діяльності є ідеологічна боротьба з християнством. У 1990 році керівники “Чорної Меси” намагалися, щоправда безрезультатно, офіційно зареєструвати статут своєї організації у Міністерстві юстиції РФ. Кілька років потому філію “ордену” було відкрито у Харкові.

Випадково чи ні, але активізація московських “люциферитів” співпала з розгортанням діяльності очолюваного Ю.Кривоноговим київського “Інституту Атма”, який в 1990-1991 рр. склав основу сумновідомого “Великого білого братства”. Зокрема, про певні паралелі, синхронізовані у часі, свідчать спроби вплинути на широкі верстви населення через власні друковані видання, а також намагання отримати юридично підтверджений статус [5, с. 8-9].

Серед російських регіонів першість з поширення сатанізму належить Москві, де сформувалися кілька організованих груп прихильників культу Сатани, які мають чітку ієрархічну структуру.

Наприклад, члени організації “Чорний Ангел” поділяються на дві категорії: “учні” та “слуги” (останні проводять культові відправи та ведуть господарчі справи). Зі “слуг” обирається “верховна жриця”, а “учні” створюють необхідне тло для “чорної меси”: вживають спиртні напої, займаються груповим сексом, п'ють кров “в ім'я Диявола”.

Проте найбільш відомим на пострадянському просторі об'єднанням дияволопоклонників стало московське “Товариство Сатани”. На піку своєї популярності воно нараховувало майже 1000 адептів і мало осередки в багатьох російських регіонах [3, с. 110]. Переважно його членами є люди творчих професій, учні та студенти, вік - від 17 до 40 років. “Товариство” очолює “головний жрець” та 15 його наближених. Їхні ритуали запозичені з книги заклинань “Карактора” та іншої окультної літератури. Отримати статус повноправного члена можливо лише після проходження численних ритуалів: попереднє знайомство та перевірка, посвята та випробування сили. Тричі на рік (у Вальпургієву ніч, у ніч на Івана Купала та ніч Мертвих - Хеловін) влаштовуються свята для посвячених та прихильників. На міжнародному рівні “Товариство Сатани” підтримує контакти з американським “Братством Чорного Хреста” [5].

Приклад іншої відомої московської організації сатаністів - “Чорного братства” (Blec Brotherhood) наочно демонструє процес взаємодії сучасних течій сатанізму та неоязичництва на грунті ворожого ставлення до християнства. Зокрема, його лідери свого часу навіть мали намір “об'єднати всіх сата- ністів і язичників СНД”. Члени “Братства”, переважно студенти, заперечують свою відповідальність перед суспільством, проповідують, поряд з традиційною ворожістю щодо християнства, культ сили та крайні форми індивідуалізму. Разом з тим, об'єднання з іншими угрупованнями сатаністів гальмується несприйняттям лідерами “Чорного братства” практикування дияволопоклонниками оргій та вживання наркотиків, що, на їхню думку, відволікає від “майбутніх великих битв” [5].

Громади сатаністів, переважно дияволопоклонників, діють в багатьох регіонах України, про що свідчать кримінальна хроніка та численні публікації в періодичних виданнях про акти вандалізму, прояви насилля та знущання над тваринами.

Такі антигромадські прояви частково пояснюються елементами віровчення дияволопоклонників, які відносяться до Диявола (Сатани, Люцифера) як до об'єкта культового поклоніння. Це, ою чергу, потребує практикування тих чи інших магічних ритуалів. Бога сприймають як безпосереднього ворога Диявола і вірять у те, що під час вирішальної битви (Армагеддона) Диявол отримає верх над Богом [4].

Зокрема, ще на початку 90-х рр. минулого століття члени запорізької організації “Некрономікон Синдикат” свідомо вчиняли хуліганські дії у православних храмах, провокуючи конфлікти з представниками традиційних конфесій [6].

У 1995 році на кладовищах у містах Бурштин, Чернівці, Калуш та Івано-Франківськ прихильники культу Сатани пошкодили надгробки та перевернули хрести на десятках могил, а також нанесли фарбою сатаністську символіку. У 1999 році в м. Ірпінь Київскої області працівники правоохоронних органів затримали на місці злочину трьох сатаністів після наруги над могилами на місцевому цвинтарі [6].

У 2013 році жертвою сатаністів став 18-річний Владислав Михайлюк у місті Рахів на Закарпатті. Його знайшли убитим на руїнах недобудованого будинку. Помер хлопець від 18 ножових поранень, які нанесли йому “служителі Сатани” [7].

Нерідко у молодих киян можна побачити сатаністські амулети - перевернутий хрест, хрест з розіп'ятим змієм, пентаграму тощо. На Подолі жваво торгують масками диявола з пап'є-маше та металеві фігурки Асмодея. Користуються попитом різноманітні книги з магії та чаклунства. В окремих районах Києва (Оболонь, Троєщина, Печерськ) іноді можна знайти оголошення про набір нових учнів до того чи іншого “ордену”.

То ж не дивно, що в столиці України діють кілька угруповань дияволопоклонників. Переважно це своєрідні “клуби дозвілля”, молодіжні “тусовки”. Найбільш відомими серед них стали “Орден Чорного Хреста”, “Зірки пекла”, “Легіон темряви” та “Чорна благодать”. Їх шабаші свого часу періодично відбувалися на місцевих кладовищах, поблизу християнських храмів та на знаменитій Лисій горі (так званий Лисогірський форт).

“Чорні меси” місцевих сатаністів копіюють свідоцтва про аналогічні дійства середньовічних церковних авторів: чорні свічки, перевернутий хрест (бажано взятий з могили), декламування християнських текстів у зворотному порядку, оголена дівчина у ролі “вівтаря”, причащання кров'ю, ритуальне принесення в жертву тварини.

Так, у ніч з 6 на 7 липня 1993 року (свято Івана Купала) на Лисій горі правоохоронцями були затримані кілька осіб, які мали намір провести культовий обряд на честь Сатани із жертвоприношенням тварини та сексуальною оргією. Кілька років потому під час святкування Вальпургієвої ночі на Замковій горі (практично у центрі Києва) співробітники МВС затримали та склали адміністративні протоколи стосовно 25 прихильників культу Сатани, які мали намір налякати черниць православного жіночого монастиря, розташованого поблизу місця проведення шабашу [8].

Втім, релігійність здійснюваних дияволопоклонниками ритуалів викликає сумнів. За великим рахунком, характер цих дійств (не зважаючи на те, як себе позиціонують їх організатори та учасники) є складовою молодіжної субкультури.

Зокрема, як свідчить зведення МВС, 31 жовтня 1998 року під час шабашу, що відбувався в Києві у недобудованому приміщенні лікарні, члени “Ордену Чорного хреста” у стані сильного наркотичного та алкогольного сп'яніння викликали духів та “сексуально розкріпачувались”. З метою відповідного психологічного налаштування лунала музика рок-гуртів “Скорпіонз”, “Металіка”, “Енігма”, “Канібали” а також проводилася гра “Дракула”, під час якої ведучий кусав першого гравця, той - наступного і так далі по колу. Співробітники МВС, які здійснювали рейд по “злачним” місцям, були вражені не лише картиною спотворених трупів тварин, але й складом учасників шабашу. Серед затриманих виявилися представники політичних організацій: анархісти, радикал-комуністи та неонацисти, які пояснили свою присутність виключно наміром залучити сатаністів до “політичної боротьби” [9].

Контингент груп дияволопоклонників - переважно підлітки та молодь віком від 14 до 25 років з невисоким інтелектуальним рівнем. Керує ними, як правило, старша за віком особа, яка відзначається соціопатичними схильностями та певною харизмою. Кількісний склад цих груп (чисельність рідко перевищує 20 чоловік) постійно коливається. Саме тому ідейних дияволопоклонників поважного віку залишається досить мало.

До лав адептів сатанізму потрапляють різними шляхами: захоплення “важкою” музикою, захоплення магією та окультизмом, колективний перегляд фільмів відповідної тематики тощо. Далі у справу вступає природнє для молоді заперечення традиційних суспільних цінностей, пошук чогось таємничого, бажання самоствердитися, для соціопатів - можливість реалізувати свої нахили.

Досить характерний в даному контексті психологічний портрет активних членів “Ордену Чорного хреста”.

Зокрема, “Красунчик” відзначається психічною неврівноваженістю, схильний до насилля. Виконував обов'язки “ката-екзекутора”: власноруч вбивав тварин, виконував вироки лідерів групи щодо тілесних покарань сатаністів-порушників кодексу організації. Повертаючись з чергового шабашу, пограбував та жорстоко побив іншого підлітка, а згодом, вже перебуваючи під слідством, важко поранив представника конкуруючої молодіжної “тусовки”.

Його приятель “Псих”, який виконував функції “верховного жерця”, полюбляв називати себе “екстремістом прямої дії”. Безробітний, схильний до вживання наркотиків, перебуває на обліку в псих-диспансері, а тому вважає, що може безкарно вчинити будь-який злочин [10].

“Орден Чорного хреста” припинив своє існування після засудження за кримінальні злочини його лідерів, після чого його адепти перекочували до інших груп сатаністів та язичників. Згодом окремі з них продовжували брали участь у вчинення актів вандалізму на території цвинтарів та приміщень християнських храмів.

Характерно, що представники лавеєвської “Церкви Сатани” ображаються, коли їх, “справжніх сатаністів”, ставлять на один щабель з дияволопо- клонниками. На їхню думку, останні використовують атрибутику сатанізму для ідеологічного обґрунтування всіляких асоціальних вчинків: хуліганства, сексуальних оргій, споживання наркотиків тощо.

“Ідейні” сатаністи, серед яких багато людей з вищою освітою, аж ніяк не бажають отримати імідж бездумних руйнівників і категорично відмежовують від своїх стихійних братів. Вони не визнають існування абсолютного зла, як і абсолютного добра. Їх світогляд багато в чому ґрунтується на працях Ніцше. Основне моральне кредо - крайній індивідуалізм. Будь-які суспільні норми та закони не сприймаються як обов'язкові до виконання, але й порушувати їх вони не мають наміру. Послідовники ЛаВея вважають відверто асоціальну поведінку глупотою, яка, у свою чергу, є головним гріхом [3, с. 114].

Цікаво, що “справжні” сатаністи (переважно це представники технічної інтелігенції) вважають своїм стратегічним завданням руйнацію ідеологічних та моральних засад сучасного суспільства. Як альтернативу останньому, керівники віртуального клубу “Чорне Світло” запропонували проект устрою сатаністської держави, громадяни якої мають право сповідувати будь-яку з релігій, окрім заснованих на Біблії. За злочин проти особи, що сповідує аврамічну релігію, сатаністами передбачена суто символічна відповідальність - штраф або умовний термін покарання. З метою реалізації даної програми пропонується створити політичну партію сатаністів (з тактичних міркувань вона матиме іншу назву).

Популяризація ідейних засад сатанізму здійснюється через мережу Інтернет, що дає можливість ознайомити з ними величезну аудиторію. Водночас, великими тиражами в Росії надруковано книги ЛаВея “Сатанинська біблія”, “Сатанинський ритуал” та “Керівництво для відьом”, частину яких поширено в Україні. Разом з тим, у 1996 році київське видавництво “Пандора” вирішило самостійно задовольнити попит місцевих прихильників культу Сатани, віддрукувавши понад 1000 примірників “Сатанинської біблії” [11].

Цікавим є процес взаємодії прихильників сатанізму з представниками неоязичницьких та радикальних громадсько-політичних об'єднань на грунті ворожого ставлення до традиційних релігій, насамперед до християнства. Зокрема, 14 листопада 1998 року в оскверненні греко-католицького храму на Аскольдовій могилі (м. Київ), поряд з сатаністами, брали участь місцеві анархісти та прихильники язичницьких культів. Незабаром сатаністи і толкіністи, об'єднавши зусилля, намагалися спровокувати бійку з представниками угрупування «скін-хедів» на Майдані Незалежності. У затриманих правоохоронцями учасників інциденту (переважно підлітків) були вилучена холодна зброя та пневматичні пістолети. У свою чергу, лідер однієї з місцевих груп “чорного металу” на прізвисько “Борман” мав намір створити організацію, ідеологічним базисом якої мало стати об'єднання язичників і сатаністів для “протидії неслов'янських етносів [12].

До того ж, сатаністи нерідко прикриваються язичництвом для легалізації своїх груп. Зокрема, у 2014 році в с. Пастирське Черкаської обл. функціонувала релігійна громада “Божичі” (зареєстрована органами державної влади), культова атрибутика (перевернутий хрест, зображення Сатани тощо) якої та пости в мережі Інтернет свідчать про її належність до течії дияволопоклонників [13].

Та, попри заяви окремих церковних та громадських діячів, представники сатанізму суттєво не впливають на релігійну ситуацію в Україні. Їх частка не перевищує кількох відсотків від чисельності всіх неорелігійних структур.

Разом з тим, задамося іншим питанням: чи існує загроза політизації організацій сатаністів? Безумовно, жодна з політичних сил не буде відкрито пов'язувати себе з сатаністами чи язичниками, адже це загрожує іміджевими та електоральними втратами. Проте ідеологічно вмотивовані бойовики, виховані на засадах ксенофобії, можуть використовуватись для залякування політичних опонентів та вчинення провокацій, які можуть дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

Не слід вважати, що проблема сатанізму може бути вирішена лише у площині застосування норм Кримінального кодексу. Вона буде існувати до того часу, поки не будуть усунені передумови виникнення та поширення цього явища. Серед них головним є не лише соціально-економічна нестабільність, але й відсутність у молоді чітких духовних орієнтирів. У зв'язку з цим, існує нагальна потреба розробки відповідної державної програми, із залученням засобів масової інформації, громадських організацій та діячів культур, яка має визначити конкретні заходи щодо захисту молодого покоління від ідеологічного впливу деструктивних культів.

Список використаних джерел