Кількісні та якісні характеристики рекреаційних ресурсів на території України
Поняття рекреаційних ресурсів у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Аналіз підходів до оцінювання рекреаційних ресурсів. Рейтинг областей України за природними та історико-культурними ресурсами. Проблема нерозкритого рекреаційного потенціалу України.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.10.2013 |
| Размер файла | 413,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
Актуальність теми. Ресурсна проблематика - комплекс важливих питань, які визначають сутність, структуру, раціональне використання природних та соціально-економічних ресурсів. Особливо важливою ця проблематика стала у період демонтажу планово-адміністративної економіки та пошуку Україною гідного місця у міжнародному поділі праці. Рекреаційно-туристські ресурси мають важливий вплив на формування експортної спеціалізації держави та вихід України на відповідний її ресурсам, території, менталітету соціально-економічний рівень.
На важливість раціонального ресурсокористування в умовах сучасної економічної політики звертається увага в “Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 рр.”, у проекті Програми “Україна-2010”, у матеріалах Всеукраїнської наукової конференції “Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 року” (Київ, Пуща-Озерна, 1999 р.). Відповідний акцент містить Закон України “Про туризм”, де наголошується на необхідності створення економічних умов стимулювання розвитку туризму як високорентабельної галузі національної економіки, що є одним з основних напрямів державної політики в галузі рекреації і туризму, і Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є рекреаційні ресурси. Предметом - аналіз кількісних та якісних характеристик рекреаційних ресурсів, їх територіальне поширення.
Мета і завдання дослідження. Метою є дослідження дослідження наявних на території України рекреаційних ресурсів, проведення їх класифікації, визначення їх важливості для розвитку рекреаційної діяльності на території України.
Для реалізації мети вирішувались такі завдання:
- розкриття сутності рекреаційних ресурсів у працях вітчизняних та зарубіжних вчених;
- проведення класифікації рекреаційних ресурсів;
- аналіз підходів до оцінювання рекреаційних ресурсів;
- аналіз природних рекреаційних ресурсів, визначення рейтингу областей України за цими ресурсами;
- аналіз історико-культурних рекреаційних ресурсів, визначення рейтингу областей України за цими ресурсами;
- визначення загального ресурсно-рекреаційного рейтингу областей України.
Методи дослідження. У дослідженні використовувались такі методи:
- аналізу та синтезу;
- картографічний;
- статистичний;
- типізації і класифікації;
- суспільно-географічного районування та зонування;
- порівняльно-географічний;
- історичний.
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження рекреаційних ресурсів
1.1 Поняття рекреаційних ресурсів у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Види і функції рекреаційних ресурсів
Дослідженню різноманітних аспектів розвитку туризму та рекреації на сучасному етапі приділяється значна увага у наукових роботах таких вчених як Боголюбов В.С., Орловска В.П. [5], Кифяк В.Ф. [20], Квартальнов В.А. [19], Фоменко Н.В. [34], Смаль І.В., Смаль В.В. [29] та інших. При цьому, переважна більшість науковців визначають, що найважливішим чинником виробництва туристичного продукту та основою територіальної організації туризму є наявність на території рекреаційно-туристичних ресурсів. Не зважаючи на досить поширене вживання терміну «рекреаційно-туристичні ресурси», досі відсутнє його чітке наукове трактування. Він використовується або як такий, що не потребує пояснення, або не наводиться розмежування понять «рекреаційних» та «туристичних» ресурсів, які вживаються як синоніми.
Проте, для розв'язання практичних проблем охорони і раціонального використання рекреаційно-туристичних ресурсів необхідно дослідити та висвітлити основні теоретичні аспекти, що стосуються формулювання самого поняття та окреслення його складових елементів.
Туристично-рекреаційні ресурси за визначенням, яке надає Мацола В.І., це закономірні поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов та культурних цінностей, які на даному рівні розвитку продуктивних сил виступають як передумови задоволення туристично-рекреаційних потреб людини та організації господарського комплексу, що спеціалізується на туристично-рекреаційному обслуговуванні населення [23].
За Бейдиком О. О рекреаційно-туристські ресурси:
1) це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та за сучасної і перспективної структури рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостей використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і культурно-лікувальних послуг [3].
2) природні та культурно-історичні комплекси та їх елементи, які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях виступають цільовими об'єктами рекреаційно-туристського споживання як вихідні елементи для виробництва комплексних туристських послуг [3].
За Топчієвим це об'єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального походження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів і центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність [32].
На законодавчому рівні в Україні закріплено поняття «туристичні ресурси», що в Законі України «Про туризм» визначається як пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності [16]. В той час поняття «рекреаційні ресурси» є найбільш розробленим та отримало найкраще наукове обґрунтування в межах таких наукових напрямів як рекреаційна географія, розміщення продуктивних сил, регіональна економіка тощо, під якими розуміють «сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності і які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб та техніко-економічних можливостях використовують для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних послуг» [4, с.68].
Таким чином, в основі визначення вказаних понять лежить розуміння термінів «рекреація» і «туризм», які є суспільними явищами з тривалою історією, проте які до цього часу не мають однозначного трактування. Є багато визначень, що розкривають їх різноманітні сторони та аспекти, проте єдиний підхід відсутній.
Сазикін А.М. [28] приходить до висновку, що термінологічна плутанина у цій сфері виникла внаслідок вживання терміну «рекреація» відповідно до його трактування в англомовній літературі як сукупності явищ і процесів, пов'язаних з відновленням сил в процесі відпочинку і лікування, де досить поширеним є вживання понять «recreation and tourism», що варто розуміти як відпочинок і туризм. В той час у вітчизняній науці рекреація охоплює сукупність різних видів людської діяльності у вільний час, спрямованої на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб. Розрізняють три форми використання часу, відведеного на рекреацію - туризм, лікування/оздоровлення та відпочинок. Відповідно до такого розуміння, вираз "рекреація і туризм", що постійно зустрічається в сучасній літературі, та виділення "рекреаційного туризму" є не зовсім вірним, та в традиційному розумінні цих термінів є тавтологією. У вітчизняній літературі міцно склалося уявлення що рекреація і туризм поняття близькі, в більшості публікацій тотожні. Всі терміни, що включають слово "рекреаційний" орієнтовані на питання пов'язані з туризмом чи відпочинком взагалі.
Хоча туризм у світі сприймається як головна форма рекреаційної діяльності, на сучасному етапі він перетворився на потужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби. Таким чином, рекреаційна діяльність спрямована переважно на досягнення соціального ефекту, що полягає у відтворенні фізичних та духовних сил людини, в той час як організація туризму сприяє економічному розвитку території завдяки залученню до неї додаткових фінансових ресурсів.
Тому зараз дуже важко дати універсальне визначення таким поняттям як рекреація, туризм, а отже і туристично-рекреаційних ресурсів. Досі не існує єдиного міжнародного термінологічного стандарту з даної тематики, немає єдиного підходу до визначення цих понять і їх межі досить розмиті. В реальних умовах рекреацію і туризм найчастіше важко розмежувати.
Рекреаційні та туристичні ресурси мають багато спільного, проте вони не є тотожними та й віднесення окремими науковцями [2, 27] рекреаційних ресурсів до складу туристичних є не зовсім обґрунтованим, оскільки вони не завжди можуть бути об'єктами туристичного інтересу.
З огляду на це, використання поняття "рекреаційно-турис5тичні ресурси" дозволяє включити всю (чи майже всю) сукупність компонентів та умов природи та соціокультурних явищ певної території, пов'язаних з відновленням сил людини та задоволенням її фізіологічних і соціальних потреб та які можуть сприяти розвитку туризму на цій території.
Дискусійним є співвідношення понять «рекреаційні ресурси» та «умови рекреаційної діяльності». Умови рекреаційної діяльності - поняття більш широке, ніж рекреаційні ресурси. Умовами є компоненти і властивості середовища, що дозволяють (або навпаки обмежують) здійснення рекреаційної діяльності, не приймаючи у рекреаційній діяльності безпосередньої участі. Рекреаційні ресурси, навпаки, включають ті властивості і елементи середовища, які безпосередньо приймають участь в організації рекреаційної діяльності і є її основою. Для кожного з видів рекреаційної діяльності необхідним є певне сполучення рекреаційних ресурсів, які повинні мати відповідні кількісні та якісні характеристики. Особливістю рекреаційної діяльності є також те, що одній й ті самі елементи середовища для різних видів рекреаційної діяльності можуть виступати і як умови і як ресурси.
Різноманітність туристично-рекреаційних ресурсів потребує їх виділення в окремі групи, вирішувати цю складну проблему в географії покликані класифікації. Єдиної загальновизнаної класифікації рекреаційних ресурсів не розроблено, більшість із існуючих класифікацій, представлених різними авторами в різні часи, можна поділити на два основні різновиди в залежності від того, під яким кутом зору розглядаються в них рекреаційні ресурси:
1. Класифікації, в основі яких лежать уявлення про походження рекреаційних ресурсів, тобто генетичний підхід.
2. Класифікації, в яких рекреаційні ресурси поділяються за використанням у залежності від певних видів рекреаційної діяльності, тобто класифікації, в яких використовується ситуаційний підхід.
Найбільшого розповсюдження набув перший вид класифікацій, він є традиційним, більш ґрунтовним, практично-орієнтованим. Аналіз наукових публікацій на цю тематику доводить, що здебільшого автори пропонують за походженням виділяти два чи три види рекреаційних ресурсів. Так, найчастіше як рекреаційні ресурси розглядаються окремі компоненти географічного середовища, зокрема два їх типи: природні й культурно-історичні ресурси; три види рекреаційних ресурсів виділяє більша кількість дослідників, причому класифікації виглядають таким чином:
* природні ? природно-технічні (антропогенні) ? соціально-економічні;
* природні ? історико-культурні ? соціально-економічні.
Природні рекреаційно-туристичні ресурси - незамінна умова розвитку рекреації та туризму. Вони охоплюють фактори, речовину і властивості компонентів природного середовища, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності якісними та кількісними параметрами і служать або можуть служити для організації відпочинку, туризму, лікування і оздоровлення людей. Їх можна поділити на кліматичні, флоро-фауністичні, гідрологічні та ландшафтні. Зокрема, рельєф залежно від ступеня розчленованості сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території, а гідрологічні та бальнеологічні ресурси створюють можливість для водних видів спорту, купання, любительського рибальства, розвитку лікувально-оздоровчої рекреації тощо. Також у цій групі виділяється окрема підгрупа природно-антропогенних ресурсів, це - геосистеми, до складу яких входять як природні, так і штучно створені (антропогенні) об'єкти: штучні пляжі, об'єкти природно-заповідного фонду, штучні водойми.
Існує досить велика кількість визначень поняття історико-культурних ресурсів, але слід зазначити головне: більшістю науковців вони обов'язково виділяються в окрему групу рекреаційних ресурсів і займають провідне місце при визначенні потенційної придатності території щодо розвитку рекреації.
Історико-культурні рекреаційні ресурси - це історичні особливості, об'єкти та явища матеріальної і духовної культури, які були створені в процесі історичного розвитку і створюються в сучасних умовах, певної території і можуть бути використані для задоволення духовних, пізнавальних та інтелектуальних рекреаційних потреб [6].
Класифікувати історико-культурні ресурси можна за декількома ознаками:
* за генезисом: матеріальні і духовні;
* за рухомістю: рухомі й нерухомі
Матеріальні охоплюють сукупність засобів виробництва й інших матеріальних цінностей суспільства на кожній історичній стадії його розвитку, а духовні - сукупність досягнень суспільства в освіті, науці, мистецтві, літературі, в організації державного й суспільного життя, у праці й побуті. Фактично не вся спадщина минулого належить до історико-культурних рекреаційних ресурсів: до них прийнято зараховувати тільки ті культурно-історичні об'єкти, які науковими методами досліджені й оцінені як такі, що мають суспільне значення й можуть бути використані при існуючих технічних і матеріальних можливостях для задоволення рекреаційної потреби деякої великої кількості людей протягом певного часу [6].
До групи рухомих історико-культурних ресурсів належать пам'ятки мистецтва, археологічні знахідки, мінералогічні, ботанічні й зоологічні колекції, документальні пам'ятки й інші речі, предмети й документи, які можна легко переміщати. Споживання рекреаційних ресурсів цієї групи пов'язане з відвідуванням музеїв, бібліотек і архівів, де вони звичайно концентруються.
Окрім вище розглянутих видів історико-культурних ресурсів деякі автори справедливо визначають ще й категорії подієвих ресурсів, етнографічних ресурсів, біографо-соціальних ресурсів.
До подієвих ресурсів належать масові заходи культурно-розважального характеру: карнавали, конкурси, фестивалі, ралі, виступи відомих музичних і театральних колективів, різноманітні свята, наприклад Дні міст, ярмарки та ін. рекреаційний ресурс природний історичний
Етнографічні ресурси - традиційна складова історико-культурного потенціалу, проте останнім часом стала відігравати більш важливу роль унаслідок підвищення національної свідомості суспільства, введення спеціалізованих освітніх програм у загальноосвітніх навчальних закладах. До таких ресурсів належать традиції, обряди, свята, народні промисли, національну кухню, традиційні житла, одяг, танці й ін.
Біографо-соціальні ресурси - специфічна складова історико-культурних ресурсів (категорії «пам'ятки історії»), яка об'єднує об'єкти та місцевості, пов'язані з певним життєвим циклом (епізодом) тієї чи іншої видатної особи [народження, діяльність, перебування, смерть (загибель), поховання] [26].
До інфраструктурних (соціально-економічних) ресурсів рекреації прийнято відносити всю сукупність підприємств, закладів та організацій матеріального виробництва та невиробничої сфери, відповідні трудові ресурси, які забезпечують виробництво, розподіл, реалізацію та споживання товарів та послуг, здатних задовольняти рекреаційні потреби. Ці підприємства, заклади та організації належать до різних галузей і беруть безпосередню участь у задоволенні рекреаційних потреб (первинні підприємства) або забезпечують нормальне функціонування й умови для здійснення рекреаційної діяльності (вторинні підприємства). У будь-якому випадку всі названі підприємства виступають невід'ємною і необхідною складовою рекреаційних ресурсів, перелік яких складає рекреаційну інфраструктуру: підприємства, які надають послуги розміщення, в тому числі санаторно-курортні заклади; заклади ресторанного господарства; транспортні підприємства і мережа шляхів сполучення; туристські підприємства, які займаються розробкою і реалізацією туристського продукту: туристські оператори і туристські агенти; екскурсійні підприємства; підприємства сфери дозвілля та розваг; тощо.
1.2 Аналіз підходів до оцінювання рекреаційних ресурсів
До актуальних питань дослідження і використання рекреаційних ресурсів належить оцінка рекреаційних ресурсів. Для здійснення оцінки рекреаційних ресурсів найбільшого розповсюдження отримав метод бальних оцінок. Теорія і практика застосування бальних оцінок у географії розглядалася у ряді робіт, класичною для географів вважається робота Д. Л. Армада, а для рекреаційної географії ? Л. І Мухіної [24]. Бальні оцінки набувають ширшого застосування, вдосконалюється методика їх отримання, хоча сама можливість їх використання залишається дискусійною.
Основні етапи оцінки рекреаційних ресурсів: [26]
1. Визначення мети і завдань дослідження.
При проведенні оцінки необхідно визначити об'єкт і суб'єкт оцінки, їх ранги, а також конкретні види рекреаційної діяльності на оцінюваних об'єктах, оскільки кожне заняття і кожна категорія рекреантів висувають власні вимоги до відповідних груп рекреаційних ресурсів.
2. Відбір показників, які враховуються при оцінці.
Необхідно виявити вимоги, які пред'являє суб'єкт до об'єкта, і на їх основі визначити необхідні властивості й показники, за якими ці властивості слід оцінювати.
3. Розробка оціночних шкал для окремих показників.
Практично розробка шкали оцінок зводиться до вибору числа оціночних щаблів, установлення інтервалів між ними і розбивки за цими інтервалами шкали вимірювань. Для оцінки окремих показників найчастіше використовуються 3- і 4-бальні (три- і чотириступінні) шкали, іноді й більше. При визначенні інтервалів оціночних шкал у кожному конкретному випадку використовуються як лінійні, так і нелінійні залежності між вимірюванням та оцінкою, а також рівні й нерівні інтервали.
4. Отримання часткових оцінок.
Отримання часткових оцінок зводиться до переводу за розробленим оціночним шкалам виміряних показників в оцінки.
5. Отримання загальних інтегральних оцінок.
При розробці інтегральних шкал можливе використання різних способів об'єднання окремих оцінок, але частіше за все використовується складання балів [23]. Такий спосіб переважно використовується при оцінках, коли кожен об'єкт оцінюється за рядом ознак, а потім вводиться загальний бал для міркувань щодо придатності даного ресурсу, об'єкта обраній меті. Іноді для об'єднання окремих оцінок використовують перемноження. При більш складних зв'язках суб'єкта й об'єкта слід використовувати перемноження, при більш простих - підсумовування. Вага всіх оцінюваних компонентів при інтегральних оцінках приймається рівною одиниці, або їх враховують з введенням коефіцієнтів значимості оцінок окремих показників. Отримані інтегральні оцінки можуть мати різні форми вираження: словесні оцінки (типу слабкий - середній - потужний, високий - середній - низький, непридатний - слабо придатний - придатний, помірний - посередній - високий), цифрові (категорії І, ІІ, ІІІ, бали, ранги, рейтинги).
6. Аналіз отриманих результатів.
Склались такі основні типи оцінки рекреаційних ресурсів: медико-біологічний, технологічний і психолого-естетичний, економічний. Медико-біологічна оцінка відображає вплив природних факторів на організм людини[26]. Головним об'єктом оцінки виступають кліматичні ресурси, які найбільше впливають на самопочуття та здоров'я людини. Розроблено ряд методик, які дозволяють оцінити вплив комплексу кліматичних факторів на стан організму людини. Технологічна оцінка передбачає визначення можливого ступеню взаємодії природного середовища і людини для здійснення рекреаційної діяльності. При технологічному типі оцінки суб'єктом здебільшого є рекреаційна галузь, а оцінці підлягають придатність території для певного типу рекреаційних занять та можливість її інженерно-будівельного освоєння [24].
Психолого-естетична оцінка, її поява, викликана об'єктивною закономірністю тяжіння рекреантів до територій, які мають найбільшу естетичну цінність. При її проведенні визначається емоційна дія природного ландшафту або його компонентів, іноді окремих історико-культурних об'єктів на рекреанта. Методика такої оцінки постійно вдосконалюється [26].
Завдання економічної оцінки ? відобразити той народногосподарський ефект, який дають суспільству рекреаційні ресурси за певний період їх експлуатації. Здебільшого економічну оцінку застосовують для визначення економічної цінності природних рекреаційних ресурсів, народногосподарський ефект від яких можна виміряти: для мінеральних вод, грязей, озокериту, лісу, поверхневих вод, природних національних парків [23].
В загальному, доцільність використання того чи іншого підходу до оцінки рекреаційних ресурсів зумовлена характером самих ресурсів.
Розділ 2. Ресурсно-рекреаційний рейтинг областей України
2.1 Ресурсно-рекреаційний рейтинг областей України за природними ресурсами
Для оцінки природних рекреаційних ресурсів я буду використовувати бальну шкалу оцінювання за О. О. Бейдиком. Бальні оцінки знаходять все більш широке застосування при дослідженні явищ природно- і суспільно-географічного характеру, вдосконалюється методика їх отримання. При бальній оцінці важливим є розподіл балів за градаціями опорної величини. В даному дослідженні опорна величина, яку ми переводимо в бали (від 1 до 5 балів), має 25 градацій (за кількістю регіонів України). Отже, ступінь точності, яка нам необхідна і достатня, зумовлює розділити ці градації-одиниці на 5 балів.
У природному блоці виділяємо складові ресурси: геологічні (спелеологічні), бальнеологічні, орографічні, кліматичні, гідрографічні, біотичні. Вибір цієї групи віддзеркалює значимість даних ресурсів для організації рекреаційно-туристської діяльності.
Кліматичні ресурси. Для літніх видів відпочинку за оцінками фахівців [18] найсприятливіші умови з середньодобовими температурами понад +15 °С не менше 100 днів за рік; для зимових - відповідно з температурою нижче О °С більше 110 днів. Обов'язковою умовою до того ж є наявність снігового покриву не менше 10 см та не більше 30-40 см.
Тривалість періоду з температурами понад +15 °С в Україні найменша в гірських районах Карпат (до 50 днів), найбільша - в Причорномор'ї (понад 140 днів). Кількість днів з температурою нижче О °С у межах від 50 на Південному березі Криму, до 130 у північно-східних регіонах [див. табл. 2.1.1].
Циркуляція атмосфери обумовлює річний хід опадів, які можуть виступати значним лімітуючим рекреацію фактором. В Україні кількість опадів зменшується від 550-650 мм на північному заході до 300-450 мм у степовій зоні. Мінімум опадів випадає на Тендрівській косі (Херсонська область) - до 300 мм за рік.
Отже, Україна має сприятливі кліматичні умови протягом більш ніж 9,5 місяців з теплим літом і помірно холодною зимою та стійким сніговим покривом (північний захід) або спекотним тривалим літом і короткою теплою зимою без стійкого снігового покриву (південь). Найкращі в кліматичному відношенні туристичні території зосередженні на узбережжі Чорного та Азовського морів (переважно для літнього відпочинку), та Карпатах і Закарпатті (як літня, так і зимова рекреація). Важливим плюсом для розвитку туристсько-рекреаційного комплексу є відсутність періоду акліматизації для жителів переважної частини Європи, які є потенційними споживачами українського туристичного продукту.
Спелеологічні ресурси на території України мають нерівномірне поширення: найбільша їх концентрація спостерігається на Поділлі (горизонтальні печери Тернопільської обл.), в Карпатському регіоні (горизонтальні печери Чернівецької обл.), Криму (вертикальні печери). В межах України виділено 13 карстових областей, площа яких коливається від 0,1 до 45 тис. км кв., а загальна - становить понад 200 тис. км кв [3].
При оцінці гідрографічних РТР враховується площа: актуальних смуг і рекреаційних акваторій морів, актуальних смуг та акваторій річок, озер, водосховищ.
Найпотужніші не лише водні, а й в цілому, туристичні комплекси України сформувалися на узбережжі теплих Чорного та Азовського морів. За даними Шуйського Ю.Д., довжина берегової лінії нашої держави становить 3744, 6 км: Чорне море - 1829,1 км; Керченська протока - 64,0 км; Азовське море - 799,8 км; затока Сиваш - 1051,7 км. На 1 км узбережжя припадає приблизно 160 км кв. площі і 12,8 тисяч жителів України.
На Україну припадає 41,3% довжини берегів Чорного моря [36]. Крім того, саме північна частина моря вважається найсприятливішою з точки зору рекреації, оскільки невелика глибина (близько 100 м) та прихід теплих річкових вод влітку забезпечують значно більше прогрівання, ніж на інших ділянках.
Якщо не брати до уваги Сиваш, то на Україну припадає 43 % найбільш якісних у рекреаційному відношенні берегів Азовського моря. Особливу туристичну цінність мають піщані коси з чудовими пляжами: Арабатська Стрілка (довжина узбережжя - 261,8 км), Федотова з Бирючим Островом (166,2), Обитічна (66,5), Бердянська (43,2), Білосарайська (26,0), Крива (21,3).
В Україні налічують близько 20 тисяч озер. В цілому озера України мають велике значення для організації туризму та відпочинку. Географічно озера України об'єднуються в такі групи: Шацькі, Слов'янські, Турійсько-Озерянські, Перекопські, Євпаторійські, Керченські та Придунайські. Найбільшу бальнеологічну цінність мають приморські озера та лимани, оскільки є місцем зосередження лікувальних грязей (Сасик, Тилігульський, Хаджибейський, Куяльницький).
Надзвичайно широкий спектр рекреаційного використання річок. За даними В. Вишневського, в Україні налічується від 63 до 71 тисячі річок загальною довжиною близько 204 тис. км, з них завдовжки понад 10 км - 3,3 тисячі загальною довжиною 94,4 тис. км [10]. Найбільше абсолютне рекреаційне навантаження припадає на Дніпро та його притоки: Прип'ять, Тетерів, Рось, Тясмин, Інгулець, Десну, Сулу, Псел, Ворсклу, Самару та ін.
Рекреаційна цінність водосховищ визначається: типом ландшафту і формою берега, кількісними характеристиками (площею, формою, глибиною), температурою води, транспортною доступністю до великих міст. В Україні споруджено 1160 водосховищ загальною площею понад 9 тис. км кв. [12]. Серед найбільших водосховищ найкраще туристичні потреби задовольняють Дніпровське, Дністровське, Сімферопольське, Ладижинське (р. Південний Буг) та інші.
Отже, водні об'єкти України здатні задовольнити практично весь спектр потреб туристів, однак потребують як матеріально-технічного облаштування, так і подальшого науково-методичного обґрунтування оптимізації туристичного водокористування. Найбільша загальна площа потенційно туристичних акваторій в структурі туристичних угідь знаходиться у південних областях України: Херсонській, Одеській, Запорізькій та АР Крим.
Бальнеологічні ресурси включають в себе лікувальні властивості мінеральних вод, грязей та озокериту.
Найбільше територіальне поширення в Україні, якщо не брати до уваги мінеральних вод без специфічних компонентів, мають радонові лікувальні води з різноманітним хімічним складом. Вони характерні для північних та центральних областей Правобережжя (Житомирська, Київська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська) та Приазов'я (Запорізька, Донецька). За ступенем мінералізації представлений весь спектр.
Басейни поширення йодних, бромних та йодобромних мінеральних вод переважно хлоридного натрієвого складу займають значні площі, але не мають цілісного ареалу. Джерела даного типу поширені в АР Крим та Приазов'ї, східних областях України, Причорномор'ї, Львівській та Закарпатській областях.
Різноманітні за хімічним складом, ступенем мінералізації (0,6-35 г/л) та вмістом сірководню (0,01-0,6 г/л) родовища сульфідних мінеральних вод поширені в трьох ареалах:
* Карпатський регіон з південно-західним Поділлям; .
* північне Причорномор'я (захід Одещини, південний захід Херсонщини);
* Керченський півострів.
Три ареали поширення в Україні мають також крем'янисті мінеральні води: центральна частина Поділля, Закарпаття та міжріччя Сіверського Донця і Ворскли у верхній частині течії. Обмежений ареал поширення, та чи не найширше застосування в рекреаційному господарстві України, мають вуглекислі мінеральні води, їх джерела приурочені до території Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова. Мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Миш'яковисті мінеральні води мають в Україні вузько локалізований прояв в околицях с. Кваси Рахівського району Закарпатської області. Залізисті мінеральні води в основному використовуються у якості лікувально-столових і йдуть на розлив, їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини.
Важливою складовою бальнеологічних ресурсів є лікувальні грязі (пелоїди), які застосовують у вигляді ванн та аплікацій. В санаторно-курортних закладах України найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосування як самостійно, так і в поєднанні з іншими лікувальними факторами на курортах Одеси, Криму, Запорізької та Херсонської областей.
У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі. Серед найбільш відомих родовищ: Немирівське, Шкловське, Великолюбінське, Моршинське (Львівська область), Війтівецьке (Вінницька обл.), Настасівське (Тернопільська область), Черченське, Підпечеринське, Осмолодське (Івано-Франківська область), Журавицьке (Волинська обл.), Зарічанське (Житомирська обл.), Малосорочинське (Полтавська область), Березівське (Харківська область) та родовища Глибочицького, Сторожинецького, Вижнівського районів Чернівецької обл.
Сапропелеві грязі - намули переважно прісних водойм, збагачені органічною речовиною (більше 50 %). Поширені вони на Поліссі: с. Вільчани (Житомирська область); Микулинецьке родовище в Тернопільській області; озера Скорінь і Бурків (Любешівського), Ковпино і Оріхове (Ратнівського), Синове (Старовижівського), Туричанське (Турійського) та Охотин (Ковельського районів Волині). Розвідані запаси сапропелів лише на Волині становлять 61,2 млн. т. [18].
В рекреаційному господарстві України обмежено використовуються сопкові грязі (курорт Феодосія) з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові. У санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону широко застосовують озокерит (гірський віск). Більшість родовищ озокериту в Україні приурочені до Передкарпаття. На території Львівської області прояви озокериту є також в смт. Стара Сіль та с. Івана Франка. Родовища Івано-Франківщини (Дзвиняцьке, Старунське) переважно виведені з експлуатації. На основі використання мінеральних вод, лікувальних грязей та озокериту в Україні сформувалась світового значення мережа бальнеологічних, бальнеогрязьових, грязьових курортів (див. рис. 2.1.2).
До біотичних ресурсів належать:
* рекреаційні ліси;
* складові природно-заповідного фонду (ботанічні, лісові, ентомологічні, іхтіологічні, орнітологічні, загальнозоологічні заказники; ботанічні та зоологічні пам'ятки природи; ботанічні сади та зоопарки);
* фауна мисливських господарств.
Лісовкрита площа в Україні за різними даними становить від 14,2 до 17,9 %. Варто зазначити, що природна рослинність в Україні займає лише 27 % [14]. Виходячи з фізико-географічних умов та часто хижацької діяльності людини, ліси в Україні розміщені нерівномірно: Українські Карпати - 40,5 %, Крим - 32 %, Полісся - 26,1 %, лісостеп - 12,2 %, степ - 3,8 %. Найбільш залісненими областями є Закарпатська та Івано-Франківська (відповідно 56 % та близько 40 % [15]), а найменш - Запорізька (1,2 %). Щодо пейзажного різноманіття, то найвищий вплив на емоційний стан мають лісові ландшафти Українських Карпат та Кримських гір (включно з Південним берегом Криму), окремі ділянки Волино-Подільської височини (Товтри, Медобори, Кременецькі гори), окремі регіони Донецького кряжу (так звана українська Швейцарія в районі Святогірська), Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині тощо.
В якості рекреаційного ресурсу виступають і заповідно-мисливські угіддя, особливо в умовах зростання популярності мисливських та фіш-турів. Мисливська фауна характерна для Київського Полісся.
Гірсько-рекреаційні ресурси зосереджені переважно в Карпатах та Кримських горах. У гірських долинах зі сприятливим мікрокліматом функціонують такі кліматичні курорти, як Яремча, Ворохта, Космач та ін. Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам. Вони так само привабливі для туристичних походів, альпінізму та інших активних видів відпочинку.
За даними «Атласу об'єктів природно-заповідного фонду України» найбільша частка від площі ПЗФ припадає на заказники - 39,7 %, національні парки - 22,6 % та регіональні ландшафтні парки - 18,3 %. Відсоток заповідності по окремих областях коливається від менш ніж 1% у Вінницькій, Дніпропетровській, Київській, Кіровоградській, Харківській, до 14 % і більше в Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій областях та м. Києві. 30,2 % площі Севастополя - це природно-заповідні території [22].
Загальна чисельність об'єктів ПЗФ становить близько 7 тисяч. 591 об'єкт має статус державного: 4 біосферні заповідники, 17 природних заповідників, 15 національних природних парків, 292 заказники, 132 пам'ятки природи, 88 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 20 дендрологічних парків, 17 ботанічних садів та 7 зоологічних парків, їх загальна площа становить близько 51 % від усієї площі ПЗФ [22].
Отже проаналізувавши всі дані, можна провести рейтинг областей України за природними ресурсами (див. табл. 2.1.3).
Таблиця 2.1.3 Рейтинг областей України за природними ресурсами
|
Область |
Оцінка кліматичних ресурсів |
Спелеологічні ресурси |
Гідрографічні |
Бальнеологічні |
Біотичні |
Загальна оцінка |
|
|
АР Крим |
5 |
5 |
3 |
4 |
2 |
3,8 |
|
|
Вінницька |
3 |
3 |
2 |
4 |
2 |
2,8 |
|
|
Волинська |
1 |
3 |
5 |
1 |
4 |
2,8 |
|
|
Дніпропетровська |
3 |
1 |
2 |
1 |
1 |
1,6 |
|
|
Донецька |
4 |
4 |
1 |
4 |
1 |
2,8 |
|
|
Житомирська |
2 |
1 |
1 |
3 |
4 |
2,2 |
|
|
Закарпатська |
1 |
4 |
4 |
5 |
5 |
3,8 |
|
|
Запорізька |
5 |
1 |
2 |
3 |
1 |
2,4 |
|
|
Івано-Франківська |
1 |
4 |
2 |
2 |
5 |
2,8 |
|
|
Київська |
2 |
1 |
2 |
1 |
3 |
1,8 |
|
|
Кіровоградська |
3 |
2 |
2 |
1 |
1 |
1,8 |
|
|
Луганська |
3 |
2 |
1 |
3 |
2 |
2,2 |
|
|
Львівська |
1 |
2 |
3 |
5 |
4 |
3 |
|
|
Миколаївська |
5 |
3 |
3 |
3 |
1 |
3 |
|
|
Одеська |
4 |
4 |
2 |
4 |
1 |
3 |
|
|
Полтавська |
3 |
1 |
2 |
4 |
1 |
2,2 |
|
|
Рівненська |
1 |
2 |
3 |
2 |
5 |
2,6 |
|
|
Сумська |
2 |
1 |
3 |
3 |
2 |
2,2 |
|
|
Тернопільська |
3 |
5 |
3 |
3 |
2 |
3,2 |
|
|
Харківська |
2 |
2 |
1 |
4 |
2 |
2,2 |
|
|
Херсонська |
1 |
4 |
2 |
1 |
1 |
1,8 |
|
|
Хмельницька |
2 |
3 |
3 |
4 |
2 |
3,2 |
|
|
Черкаська |
3 |
2 |
4 |
3 |
2 |
2,8 |
|
|
Чернівецька |
1 |
5 |
2 |
1 |
4 |
2,6 |
|
|
Чернігівська |
2 |
1 |
2 |
1 |
3 |
1,8 |
Отже, за даними таблиці можна зробити висновок, що за природними рекреаційними ресурсами найвищий рейтинг мають області: АР Крим, Закарпатська, Хмельницька, Тернопільська. Високий рейтинг мають області: Львівська, Миколаївська, Одеська. Середній рейтинг - Вінницька, Волинська, Донецька, Івано-Франківська, Рівненська, Черкаська, Чернівецька. Низький рейтинг - Житомирська, Луганська, Полтавська, Сумська, Харківська. Решта областей мають дуже низький рейтинг.
2.2 Ресурсно-рекреаційний рейтинг областей України за історико-культурними ресурсами
Всього в Україні налічується близько 53,6 тис. історико-культурних пам'яток, з яких 12 тис. становить інтерес як туристсько-екскурсійні об'єкти і лише близько 5,5 тис. (за деякими джерелами - 8 тис.) задіяні в туризмі [25] [див. табл. 2.2.1].
Кримський півострів має унікальну архітектурну спадщину, яка представлена античними пам'ятками (з IV ст. до н.е.), середньовічними фортецями й печерними містами, культовими спорудами різних світових релігій і конфесій та палацовими ансамблями (ХVІ-ХХ ст.). До списку міст і селищ України з цінною комплексною архітектурно-культурною спадщиною занесено 28 населених пунктів: Алупка, Алушта, Балаклава, Бахчисарай, Ботанічне, Гаспра, Гурзуф, Євпаторія, Інкерман, Керч, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Новий Світ, Ореанда, Паркове, Севастополь, Сімеїз, Сімферополь, Старий Крим, Судак, Утьос, Форос, Феодосія, Чорноморське, Щебетівка, Ялта [11].
Найцікавішими туристсько-екскурсійними об'єктами Вінницької області є залишки скельних храмів. Палаци, парки, палацово-паркові ансамблі ХVІІІ-ХІХ ст. збереглися у селах Антопіль, Верхівка, Вороновиця, Котюжани, а залишки фортець - у Копайгороді, Бершаді.
Історичні витоки сучасної Волинської області сягають далекої давнини. Зареєстровано понад 160 археологічних пам'яток доби палеоліту і мезоліту. Цікавими пам'ятками археології є залишки городищ у с. Зимне (ІІ-VІІ ст.), м. Володимир-Волинському (Х-ХІІІ ст.), м. Устилуг (ІХ-ХІІ), м. Любомль (ХІ-ХІІІ), с. Білосток (ХІ-ХІІІ), с. Затурці (ХІ-ХІІІ), с. Старий Чарторийськ (ХІ-ХІІІ). Область має значний історико-культурний потенціал: загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва становить 2,6 тис [25].
У Дніпропетровській області на державному обліку перебуває 11,9 тисяч нерухомих пам'яток, в тому числі 318 пам'яток архітектури, переважно ХVІІІ-ХХ ст [8].
Архітектурна спадщина Донецької області включає 76 пам'яток [25]. Найбільш відомими є: «Пальма Мерцалова» у Донецьку, Свято-Миколаївський храм (1797р.) у м. Артемівськ, заміська панська садиба (1772-1779 рр.) у м. Олександрівськ. Серед археологічних пам'яток Донеччини заслуговують на увагу стоянка доби раннього палеоліту в Амвросіївці, Маріупольський могильник, скіфські кургани.
В Житомирській області збереглися архітектурні споруди: церква Пресвятої Богородиці, кафедральний костьол св. Софії (1737-1751, 1801), Будинок магістрату (XVIII ст.), Семінарський костьол (1838), Михайлівський собор, комплекс споруд поштової станції (XIX ст.). У 1866-1874 рр. був побудований Преображенський собор в стилі староруської архітектури ХІ-ХІІ ст. Одним з найдавніших міст Центральної Європи є Овруч, який 997 р. вперше згадується під назвою Вручій. В області також збереглися особняки XIX ст, в селищі Андрушівка (споруда в стилі французького ренесансу належала М. Терещенку), Нова Чортория і Турчинівка [8].
У Закарпатській області у передмісті Ужгорода - Горяни розташований храм-ротонда, який датується ХІІ-ХІІІ ст. Видатною воєнно-архітектурною пам'яткою є Мукачівський замок «Паланок». Над містом Хуст, на горі заввишки в 150 м. височить замок, заснований у XIV ст. і неодноразово перебудований. У місті Берегове у долині Тиси розташована пам'ятка архітектури XVII ст. Графське подвір'я та готичний костел (1418 р.). У селищі Чинадієве в Мукачівському районі зберігся чудовий парк 1848 р., замок XIV-XVI ст. і палац 1890-1895 (тепер головний корпус санаторію «Карпати») [27].
В Запорізькій області приваблює туристів Національний заповідник «Хортиця» (з 1993 р.) розташований на найбільшому острові на Дніпрі. Тут розташовано понад 100 пам'яток археології та історії. Серед цікавих пам'яток архітектури області «Замок в степу» у м. Василівці, неподалік від Запоріжжя. Приваблюють туристів Запоріжжя, Бердянськ, Мелітополь, Гуляйполе, Токмак, скіфські кургани, Гайманова могила (с. Балки).
В Івано-Франківській області поблизу с. Манява на вузькій терасі між схилом гори Вознесінки та урвистим берегом потоку Батерс (Скитець) розташований комплекс споруд монастиря-скиту. Національний заповідник «Давній Галич» створено у 1994 р. на базі комплексу пам'яток давньоукраїнської історії та культури. Він включає Галицьке городище Х-ХІІІ ст. в с. Крилос. У Івано-Франківську архітектурною пам'яткою є Костел Пресвятої Діви Марії (колегіата), розташований на центральному майдані в історичному центрі Івано-Франківська. Римо-католицька колегіата заснована стараннями А. Потоцького. Під костелом (1669-1703) у крипті містилася родова усипальниця Потоцьких. Зберігся в місті і замок Потоцьких кінця XVII ст. В місті є Вірменська церква XVIII ст. У містечку Богородчани зберігся ансамбль Домініканського монас-тиря, до складу якого входять костел (1742-1761) і палати з келіями (1762) [28].
Київ - великий туристичний центр країни, де зосереджені пам'ятки історії та культури не тільки місцевого, а й світового значення. Загальна кількість пам'яток - 3850 [25]. Найвідоміші - Національний заповідник «Софія Київська», Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ», Державні історико-меморіальні заповідники «Лук'янівське кладовище» і «Биковнянські могили».
У Київській області привабливими для туристів є Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», Державний історико-культурний заповідник (м. Вишгород), Державний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 р.» (с. Нові Петрівці).
У Кіровоградській області визначними пам'ятками є Фортеця св. Єлизавети була споруджена у 1754-1757 рр. У передмісті Новомиргороду, в центрі колишнього села Софіївки, стоїть мурована церква св. Іллі (1786), яка є унікальною для Півдня України пам'яткою доби пізнього бароко. До списку історичних міст входять Олександрія, Світловодськ, Нова Прага, Олександрівка, Новоукраїнка.
Львівська область є найбільшою в Україні за кількістю, різноманіттям та ступенем збереження архітектурної спадщини від київської доби до кінця XX ст. Привабливими для туристів є Державний історико-культурний заповідник, Державний історико-культурний заповідник «Личаківський цвинтар» у м. Львів, Державний історико-архітектурний заповідник у смт. Жовква, Державний музей-заповідник «Олеський замок», Державні історико-культурні заповідники «Тустань» (смт. Урич) і «Нагуєвичі» (Дорогобицький район).
У Миколаївській області діє історико-археологічний заповідник «Ольвія», заснований у 1926 р. До його складу входить комплекс пам'яток-залишків античного міста-держави Ольвія (с. Парутине) та острів Березань із залишками найдавнішого в Північному Причорномор'ї давньогрецького поселення [9].
У Одеській області найбільша кількість пам'яток зосереджена у Одесі. Головним архітектурним ансамблем Одеси є Приморський бульвар, який створює парадний морський фасад міста. У 1837-1842 рр. споруджено трапеці-єподібні в плані з урахуванням сприйняття у перспективі Приморські сходи. Одним з найкрасивіших у світі театральних будинків є Театр опери та балету (1884-1887 рр.), збудований за проектом віденських архітекторів Ф. Фельнера та Г. Гельмера. Надзвичайно привабливими є м. Білгород-Дністровський, Кілія і Вилкове [1].
На державному обліку в Полтавській області перебуває 3600 пам'яток історії та культури. Зокрема, тут виявлено близько 50 пам'яток скіфсько-сарматського часу [25]. Серед них виділяється Більське городище - одне з найбільших нині відомих т. з. скіфського часу в Європі. На Полтавщині збереглися історичні стародавні місця: Хорол, Говтва, Горошин, Лубни, Пирятин, Козельщина, Миргород, Полтава та ін.
До стародавніх міст Рівненської області належать Дубно (1100), Острог (1100), Корець (1150).
У Сумській області у м. Суми збереглися архітектурні пам'ятки XVIII ст. - Воскресенська церква в стилі українського бароко і Спасо-Преображенський собор (1788). XIX ст. Стародавні міста: Охтирка, Глухів, Тростянець, Волокитне, Лебедин, Путивль.
Архітектурна спадщина Тернопільщини представлена замками ХІІІ-ХVІІ ст., католицькими і православними храмами доби Ренесансу і бароко, унікальними пам'ятками дерев'яного церковного будівництва. У Тернополі збереглися колишні оборонні церкви - Воздвиженьска (кінця XVI ст.) і Різдва Христового, збудована біля міського валу (1602-1608). Стародавні міста: Бережани, Яблунівка, Буданів, Збучач, Кременець, Збараж, Заліщики, Підгайці, Почаїв [21].
У Харківській області найдавнішою спорудою Харкова є Покровський собор (1689), побудований в стилі українського бароко. До найдавніших міст належить Ізюм. Палац XIX ст. розташований у селі Рокитному. Садиби і парки, що були створені у XIX ст. є в селищах Володимирівна, Шарівка, Великий Бурлук, у селах Малижне, Руські Тишки. Цікаву спадщину мають Мерефа, Зміїв, Куп'янськ, Вовчанськ, Кегичівка [7].
На Херсонщині на державному обліку перебуває 5,9 тисяч нерухомих пам'яток [25]. Цікавими пам'ятками Херсона є Катерининський собор, Греко-Софіївська церква, будинок В. Сенявіна. Важливими осередками туризму в області є Нова Каховка, Каховка, Генічеськ, Скадовськ, Берислав.
Хмельниччина багата на середньовічні пам'ятки оборонної та церковної архітектури. На державному обліку тут 387 пам'яток архітектури й містобудування [25]. Значна частина цієї спадщини зосереджена в м. Кам'янці-Подільському - історичній столиці Поділля. Місто-музей Кам'янець-Подільський (понад 100 пам'яток) виникло приблизно на рубежі ХІ-ХІІ ст. До найцікавіших екскурсійних об'єктів Кам'янця-Подільського належать міські укріплення. Передусім - це споруди Старого і Нового замків, Замковий міст, Міська брама та Вірменський бастіон. Старовинні міста: Самчики, Меджибіж, Жванець, Сатанів, Сутківці, Ізяслав, Старокостянтинів [13].
Чи не найвідомішим містом на Черкащині нині є Канів. Відомим є м. Корсунь-Шевченківський, Умань з парком «Софіївка», козацька столиця - Чигирин,село Суботів, м. Тальне.
Чернівецька область має різноманітну архітектурну спадщину. В Чернівцях збереглися чотири дерев'яні храми в передмісті Рош, Каличанка, Клокучка і в центрі міста. Буковина славиться чудовими дерев'яними храмами і комплексами - це церква св. Іоанна Сучавського та дзвіниця (с. Виженка, 1792), церква Успіння Богородиці та дзвіниця (с. Дубівці, 1775), церква св. Миколи (смт. Путила, 1885), церква Різдва Богородиці та дзвіниця (с. Селятин, ХVІІ-ХVІІІ ст.), церква св. Іллі та дзвіниця (с. Шепіт, 1898) [2].
На території Чернігівської області в селі Мезин (Мізин) виявлено одну з найстаріших палеолітичних стоянок в Україні (XV тис. до н.е.) і городище (VІ-V тис. до н.е.). 1965 р. на розкопі стоянки, у дерев'яному будинку XVIII ст. відкрито Мезенський музей, де зберігається 41 тис. речей. Архітектурні споруди на чернігівській землі, які збереглися в Україні від давньоруської держави: Борисоглібський, Спасо-Преображенський, Успенський собори, Іллінська і П'ятницька церква та Юр'єва божниця [35].
Серед туристичних ресурсів важливу роль відіграють місця, пов'язані з життям і діяльністю видатних людей, де створено меморіальні музеї-садиби: Т. Шевченка - с. Моринці Черкаської обл., Лесі Українки - м. Новоград-Волинський Житомирської обл. та с. Колодяжне Волинської обл., Франка - с. Нагуєвичі Львівської обл., Карпенка-Карого - с. Миколаївка (Хутір «Надія») Кіровоградської обл., К. Білокур - с. Богданівка Київської обл., О. Довженка - м. Сосниця Чернігівської обл., Г. Сковороди - с. Чорнухи Полтавської обл. та с. Сковородинівка Харківської обл., Котляревського та Панаса Мирного - м. Полтава, М. Гоголя - с. Гоголеве Полтавської обл., М. Коцюбинського - м. Чернігів, А. Чехова - м. Ялта та м. Суми, Айвазовського - м. Феодосія. В Україні функціонує понад 50 літературно-меморіальних музеїв вітчизняних і зарубіжних письменників [17].
Перші в Україні музеї були відкриті в Миколаєві (1806), Феодосії (1811), Одесі (1825) і при Київському університеті (1835). За кількістю музеїв лідерами серед міст є Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Чернігів, Одеса, Переяслав-Хмельницький серед областей - Черкаська, Чернігівська, Вінницька, Донецька та АР Крим. Однак, кожне містечко та чимало сіл України мають краєзнавчі музеї, де зібрано цікаві факти їх самобутньої історії. Всього на громадських засадах функціонує близько 7 тис. музеїв [25].
Отже, візитною карткою українського народу є його архітектурна спадщина. Під охорону держави взято понад 15,6 тис. пам'яток містобудування й архітектури, хоча досі обліковано далеко не всю історико-архітектурну спадщину [25]. Хронологічний діапазон архітектурних пам'яток дуже широкий. Найдавніші пам'ятки на території України збереглися в районах північного Причорномор'я: в Ольвії, Херсонесі, Керчі та інших містах Криму.
Загалом в країні існує 39 історичних міст, вік яких перевищує тисячу років, понад 500 міст і містечок мають 900-річну історію. 47 найвизначніших ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини оголошено державними заповідниками, серед них статус національних мають Давній Галич, Києво-Печерська Лавра, Кам'янець, Могила Т.Г. Шевченка, Переяслав, Софія Київська, Стародавній, Херсонес, Хортиця, Чигирин, Чернігів[25].
Проаналізувавши насиченість областей України історико-культурними ресурсами, можна провести рейтинг (див. табл. 2.2.2).
Таблиця 2.2.2 Рейтинг областей України за історико-культурними ресурсами
|
Область |
Оцінка суспільно-історичних ресурсів |
Оцінка подієвих ресурсів |
Оцінка біосоціальних ресурсів |
Загальна оцінка |
|
|
АР Крим |
5 |
5 |
5 |
5 |
|
|
Вінницька |
4 |
3 |
5 |
4 |
|
|
Волинська |
4 |
4 |
3 |
3,6 |
|
|
Дніпропетровська |
2 |
1 |
2 |
1,6 |
|
|
Донецька |
1 |
2 |
1 |
1,3 |
|
|
Житомирська |
2 |
2 |
5 |
3 |
|
|
Закарпатська |
3 |
1 |
2 |
2 |
|
|
Запорізька |
1 |
1 |
1 |
1 |
|
|
Івано-Франківська |
3 |
5 |
4 |
4 |
|
|
Київська |
5 |
5 |
5 |
5 |
|
|
Кіровоградська |
1 |
1 |
2 |
1,3 |
|
|
Луганська |
1 |
2 |
1 |
1,3 |
|
|
Львівська |
5 |
5 |
5 |
5 |
|
|
Миколаївська |
1 |
3 |
2 |
2 |
|
|
Одеська |
3 |
5 |
5 |
4,3 |
|
|
Полтавська |
2 |
2 |
5 |
3 |
|
|
Рівненська |
3 |
4 |
2 |
3 |
|
|
Сумська |
2 |
1 |
4 |
2,3 |
|
|
Тернопільська |
4 |
2 |
2 |
2,6 |
|
|
Харківська |
3 |
4 |
3 |
3,3 |
|
|
Херсонська |
1 |
1 |
1 |
1 |
|
|
Хмельницька |
5 |
3 |
2 |
3,3 |
|
|
Черкаська |
2 |
2 |
4 |
2,6 |
|
|
Чернівецька |
3 |
2 |
2 |
2,3 |
|
|
Чернігівська |
4 |
2 |
5 |
3,6 |
За даними із таблиці можна зробити висновок, що абсолютними лідерами є області: АР Крим, Київська, Львівська. Вони мають дуже високий рейтинг. Високий рейтинг мають області: Одеська, Івано-Франківська, Вінницька. Середній рейтинг - Волинська, Житомирська, Полтавська, Рівненська, Харківська, Хмельницька, Чернігівська. Низький рейтинг - Закарпатська, Миколаївська, Сумська, Тернопільська, Черкаська, Чернівецька. Дуже низький рейтинг - Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Херсонська.
2.3 Загальний ресурсно-рекреаційний рейтинг областей України
Провівши рейтинг областей України за природними та історико-культурними ресурсами можна здійснити загальний ресурсно-рекреаційний рейтинг областей України. Для цього я буду брати загальну оцінку природних ресурсів кожної області і загальну оцінку історико-культурних ресурсів, сумувати їх і виводити середнє арифметичне (див. табл. 2.2.3).
Таблиця 2.2.3 Загальний ресурсно-рекреаційний рейтинг областей України
|
Область |
Оцінка природних ресурсів |
Оцінка історико-культурних ресурсів |
Загальний рейтинг |
|
|
АР Крим |
3,8 |
5 |
4,4 |
|
|
Вінницька |
2,8 |
4 |
3,4 |
|
|
Волинська |
2,8 |
3,6 |
3,2 |
|
|
Дніпропетровська |
1,6 |
1,6 |
1,6 |
|
|
Донецька |
2,8 |
1,3 |
2,05 |
|
|
Житомирська |
2,2 |
3 |
2,6 |
|
|
Закарпатська |
3,8 |
2 |
2,9 |
|
|
Запорізька |
2,4 |
1 |
1,7 |
|
