Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Інститут природничо-географічної освіти та екології

Кафедра туризму

Реферат

на тему: «Туристична індустрія»

Виконала:

Студентка ІІ курсу 212 СДТ

Дух Ірина

Київ 2013



Зміст

Вступ

1. Поняття про туристичну індустрію та її структуру

2. Поняття туристичного ринку, його функції та класифікації

3. Особливості ринку міжнародного туризму

4. Перспективи туристичної індустрії

Висновки

Література



Вступ

Ми вступили в ринкове господарство в той період, коли на міжнародному ринку уже відбулися істотні зміни у відношенні туризму. Туризм в усьому світі став однією з найзначніших економічних галузей, а для деяких держав, що розвиваються - основою їхнього існування (Таїланд, Кіпр, Малайзія тощо). Крім того, у багатьох країнах світу туристична галузь надає робочі місця і можливості для професійного зростання приблизно 350 млн. робітників і службовців. При цьому обсяг зайнятості даній галузі зростає майже в два рази швидше, ніж в інших сферах послуг.

Туризм - явище, відоме кожному. У всі часи нашу планету перетинали численні мандрівники і першопрохідці. Але лише нещодавно туризм виник як специфічна форма діяльності людей, якою обов'язково треба управляти.

А це складний і багатогранний процес, в основі якого лежать наука і мистецтво.

А тому подорожі повинні бути забезпечені купівельною спроможністю. З іншого боку, подорож може дозволити собі тільки той, хто має у своєму розпорядженні для цього необхідними коштами. Це слід розуміти так: без доходів, які дає розвинена економіка, не можна досягти масового туризму, а отже, і немає предмета управління.

Крім економічних, в туризмі дуже важливі і соціальні чинники.

Як відомо, в Конституції: законодавчо закріплено право кожного громадянина на відпочинок, а щоб це право реалізувати, необхідно вирішити ряд проблем соціального спрямування: транспорт, дороги, організація нічлігу, харчування, проживання і багато чого іншого - все те, чим користується споживач туристських послуг на певній території. Мова йде про створення відповідної туристської інфраструктури, яку ми визначаємо як туристський продукт. Оскільки є,, туристське місце як кінцева мета подорожі або туристський продукт, який користується попитом у населення, то слід визнати, що складові туристського продукту потребують управління ними, тобто сукупність технічних засобів і технологій, що використовуються при формуванні туристичного продукту, і становить групу техніко-технологічних факторів.

Фактори культури і зміна особистісних цінностей туристів відіграють провідну роль в системі управління туризмом. Туризм не можна розглядати ізольовано від загального розвитку людства.

Це означає, що всі складові знаходяться у визначених відносинах і зв'язках один з одним, які і утворюють (формують) цілісність та єдність системи туризму.



1. Поняття про туристичну індустрію та її структуру

Туристична індустрія - сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

Серед сучасних географів та економістів дедалі частіше спостерігають тенденцію до виокремлення специфічної міжгалузевої структури, яка є в складі господарства держави, - індустрії туризму.

Становлення індустрії туризму розглядалося ще в Радянському Союзі. Проте ряд авторів вважають, що цю структуру не варто виділяти в окрему галузь, оскільки використання рекреантів тісно пов'язане з послугами та продуктами багатьох інших галузей народного господарства, за винятком специфічних курортних послуг. Чіткі межі туристичної індустрії цими авторами визначені не були.

В. С. Преображенський розглядав систему індустрії туризму як галузь господарства країни, у складі якої є два основні блоки: відпочивальні та рекреаційні ресурси, до яких, у свою чергу, належать природні комплекси, споруди різного призначення та обслуговуючий персонал. Згодом таке трактування індустрії туризму покладено в основу її визначення як складної міжгалузевої структури, що включає виробничі та транспортні підприємства, які продукують та реалізують різні туристичні послуги та товари.

Туристична індустрія формується комплексом підприємств, які забезпечують чи сприяють забезпеченню рекреаційних потреб людини при її переміщенні незалежно від його мети, окрім того, що пов'язане з оплачуваною у відвідуваній країні роботою. Отже, матеріально-технічну базу цієї складної структури утворюють підприємства розміщення, транспортні та сфера обслуговування туристів. До підприємств розміщення належать готелі, а також спеціалізовані засоби розміщення: кемпінги, будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, профілакторії тощо. У транспортній сфері виділяють, насамперед, транспорт власне для туристів (круїзні судна, спеціальні катери та яхти для прогулянок), а також транспорт, який обслуговує саму індустрію туризму, тобто туристів і місцеве населення.

Однак індустрію туризму можна розглядати не лише як сукупність підприємств, що надають туристичні послуги та виробляють туристичні товари, але і як одну з форм освоєння території. Розуміння цієї системи як комплексу підприємств є наслідком галузевого підходу.

Отже, індустрію туризму розглядають як складну систему взаємодії рекреаційних потреб людини та рекреаційних можливостей природно-економічного потенціалу території.

Основною ланкою в туристичній індустрії є суб'єкт рекреаційної діяльності, який своєю взаємодією з об'єктом рекреаційної діяльності зумовлює ріст економічного потенціалу даної території, що сприяє її подальшому розвитку.

Варто згадати про таке поняття, як рекреаційна галузь - це сфера, діяльність підприємств якої скерована на задоволення рекреаційних потреб населення; технології, що при цьому використовуються, або ж кінцеві продукти цих підприємств - рекреаційні послуги - часто подібні між собою. Якщо керуватися вузькогалузевим підходом, то рекреаційну галузь можна вважати частиною індустрії туризму, а тому зіставляти ці два поняття дещо некоректно - частіше порівнюють індустрію туризму та рекреаційне господарство.

Таким чином, індустрія туризму впродовж останніх десятиліть стала однією з найважливіших сфер економіки, забезпечуючи десяту частину всього світового валового продукту. Тому всебічне вивчення індустрії туризму є актуальним завданням для рекреаційної географії на найближче майбутнє.

У всіх країнах туризм широко висвітлюється на телебаченні. У СРСР відомою передачею про подорожі та туризм був «Клуб мандрівників». В Україні також з'являються подібні телепередачі, однією з них є «Своїми Очима», яка транслюється з 2006 року на 5 каналі.

Компонентна структура туристичної індустрії - це сукупність туристичних галузей, окремих секторів і видів рекреаційної діяльності, які розкривають особливості її функціонування і розвитку в межах певного географічного простору.

Станом на 01.01.2004 року в туристичній та курортній галузях налічувалося 8,3 тис. підприємств, у тому числі: 3,9 тис. суб'єктів туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць для коротко термінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. При цьому фактично надавали послуги 7,7 тис. підприємств, зокрема: 3,9 туроператорів і турагентів; 1,2 тис. готелів та інших місць для короткотермінового проживання; 2,6 тис. санаторно-курортних (оздоровчих) закладів, з яких 1,9 є госпрозрахунковими. Завдяки підвищенню ефективності діяльності підприємств галузі та інтенсифікації праці останніми роками збільшуються обсяги наданих ними послуг.

Готельне господарство - головна складова сектору розміщення туристичної індустрії України. Готельні підприємства перебувають у державній і комунальній, колективній та приватній власності. Переважає колективна форма власності, в якій - майже 60% готелів України. Важливим показником ефективності функціонування готельного господарства є кількість іноземних відвідувачів, що обслуговується, оскільки це - джерело надходження валютних ресурсів.

Україна має одноманітну структуру функціональних типів готельних засобів (модусів) розміщення, в якій домінують класичні готелі та гуртожитки для приїжджих. Окремі типи підприємств, які поширені в інших країнах,- мотелі, кемпінги, молодіжні бази, готе лі сімейного типу - в Україні достатньо ще не розвинені. Міжнародний досвід свідчить, ідо саме такі підприємства могли б дати суттєвий поштовх розвитку готельного господарства і туристичної індустрії в цілому.

Рівень розвитку сектору розміщення туристичної індустрії України має суттєві територіальні диспропорції. На це вказують такі показники, як:

* забезпеченість населення місцями в оздоровчо-рекреаційних закладах;

* загальна місткість модусів розміщення;

* кількість модусів на одиницю площі;

* розподіл об'єктів туристичної інфраструктури за окремими адміністративно-територіальними одиницями.

Санаторно-курортне господарство належить до важливих компонентів туристичної індустрії України. Наша країна посідає одне з провідних місць у Європі щодо забезпеченості курортно-лікувальними ресурсами (понад 3,2 тис. санаторно-курортних закладів різного функціонального призначення). Лікувальний напрям мають 30% з них, решта спеціалізуються на наданні загальнооздоровчих послуг. У державній власності - 25% закладів; у колективній - 58%; комунальній - 8%, а у приватній - 6%.

Щороку в Україні оздоровлюються 3 млн. осіб, в тому числі понад З тис. іноземців. Водночас оздоровчий потенціал є значно більшим - потужність оздоровчих закладів використовується лише на 30%, основною причиною чого є непристосованість більшості закладів до цілорічного функціонування. Курортні заклади потенційно в змозі прийняти у 2,5-3 рази більше відпочиваючих, а отже, у 2-3 рази підвищити ефективність своєї діяльності, сприяти зайнятості місцевого населення, направляти до бюджету більше відрахувань.

За наявності значного попиту на санаторно-курортні послуги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках щорічний приріст кількості відпочиваючих становить лише один відсоток, одночасно впродовж багатьох років з різних причин не працюють майже 700 закладів, або 20%, це понад 50 тис. ліжко-місць, або 10% загального ліжкового фонду. За функціональним призначенням найбільша частка закладів, що не працюють, припадає на заклади відпочинкового профілю - 85%, в тому числі: 79% - бази відпочинку, понад 5% - пансіонати відпочинку, 0,5% - будинки відпочинку. Найбільш поширеними причинами простоювання є: відсутність коштів на експлуатацію закладу - 57%, перебування на капітальному ремонті - 14%, відсутність осіб, які бажають оздоровлюватися,- 6%, відсутність дозволу СЕС - 7% тощо.

Переважна більшість санаторно-курортних закладів України на дає комплекс послуг, спрямованих лише на організацію рекреаційного процесу, лікувальний напрям мають близько третини санаторно-курортних закладів.

Кожен із функціональних типів має свої особливості просторової локалізації. Бази, пансіонати і будинки відпочинку розташовані на територіях, що відповідають кільком умовам: наявні природні рекреаційно-туристичні ресурси, дво-, тригодинна транспортна доступність до центру зародження рекреаційних потоків. Санаторії й аналогічні їм заклади розміщуються в районах із запасами природних лікувальних ресурсів та сприятливими клімато-терапевтичними характеристиками - комфортні погодо-кліматичні умови, чисте повітря, насичене фітонцидами, ефірними оліями чи іонами солей. Санаторії-профілакторії є структурними підрозділами потужних підприємств та установ, розміщуються в безпосередній близькості від них і приурочені до рекреаційних ландшафтів великих міст чи приміських зон.

Велику роль у динамічному розвитку туризму відіграє сектор транспортних перевезень. Саме він є однією з перших складових при формуванні гостинності й туристичного іміджу країни в цілому.

Сектор розваг в українській індустрії туризму - ще в стані становлення.

Високим рівнем розвитку виділяється музейна справа, оскільки Україна має широко розгалужену мережу музеїв, експозиції яких вміщують численні унікальні історичні експонати і художні шедеври.

Основу розвитку туристичної індустрії формують такі суттєві моменти:

* збільшення частки в'їзного туризму;

* зменшення диспропорції між ресурсним забезпеченням і ступенем його використання;

* пропагування національного туристичного продукту;

* державна підтримка вітчизняного туризму.

Індустрія туризму функціонує як міжгалузевий комплекс завдяки налагодженим зв'язкам із чи не усіма державними управліннями та службами України. Зокрема, існують зв'язки з такими структурами, як правова (охоплює законодавчу та нормативну базу, митну та консульську служби), фінансово-економічна (системи оподаткування і страхування, фінансові взаємовідносини), кадрова (підготовка кадрів для туризму, наукові дослідження тощо). Державна політика полягає в стимулюванні потреб населення в послугах туризму, в протекціоналізми туристичної діяльності шляхом створення правових основ та нормативної бази, сприятливого фінансового механізму, проведення фінансово-економічного регулювання, спрощення туристичних формальностей, підготовки кадрів та проведення науково-дослідної роботи у сфері туризму.

2. Поняття туристичного ринку, його функції та класифікації

Під поняттям ринку розуміємо процес, у межах якого покупці та продавці декларують свої наміри купувати чи продавати і на яких умовах. Іншими словами, це взаємовідносини, які виникають при обміні між постачальниками та споживачами, рішення яких формує попит і пропозицію.

Маркетинг безпосередньо пов'язаний з поняттям ринку. Ринок як економічна категорія з'явився одночасно з появою товарного обміну. Спочатку це поняття було географічно-територіального характеру, яке стосувалося реального місця, в якому відбувалася зустріч продавців і покупців. В економічній літературі немає єдиного загальноприйнятого визначення цієї категорії.

Взаємовідносини між продавцями і покупцями, а також пропоновані ними ціни мають важливе значення для задоволення інтересів двох сторін. Покупці цікавляться благами і послугами, які хочуть придбати па визначених умовах. Продавці прагнуть дізнатися, що потрібно виробляти, а також, які споживчі ознаки і ціпи їх продуктів прийнятні для покупців. Отже, ринок виконує як інформаційні, так і регулятивні функції.

Серед основних функцій туристичного ринку В. Квартальною виділяє такі:

- реалізація вартості та споживчої вартості, які входять до складу туристичного продукту;

- організація процесу доведення туристичного продукту до споживача (туриста);

- економічне забезпечення матеріальних стимулів до праці.

У процесі виконання туристичним ринком першої функції відбувається рух вартості, який відображається за посередництвом обміну: "гроші - туристичний продукт".

Завершення цього обміну означає реалізацію вартості, яка входить у туристичний продукт, і суспільне визнання його споживчої вартості. Як результат, забезпечується нормальний процес суспільного відтворення, збільшується фонд "вільного рішення", який дає змогу реалізовувати потреби вищого щабля.

Функція організації процесу доведення туристичного продукту до споживача здійснюється через створення мережі туристичних операторів і агентств з його реалізації.

Функція економічного забезпечення матеріальних стимулів до праці полягає в тому, що у процесі обміну "гроші - туристичний продукт" па туристичному ринку розподіл, як необхідна фаза відтворення, постає у завершеному вигляді. У працівників туристичної фірми, які отримують за свою працю грошову винагороду, створюються матеріальні стимули до підвищення якості та збільшення кількості туристичного продукту, виробництва його відповідно до запитів споживачів.

Туристичний ринок характеризується наявністю суб'єктів, тобто юридичних і фізичних осіб, які одночасно є виробниками та споживачами туристичних послуг. Можна виділити чотири основні суб'єкти туристичного ринку: туроператорів і турагентів, виробників туристичних послуг і споживачів (туристів).

Окремі елементи ринку туристичних послуг, як і його суб'єкти, не можуть функціонувати ізольовано. Попит, пропозиція і ціна утворюють динамічний взаємозв'язок, який засвідчує функціонування ринкового механізму. Отже, механізм функціонування туристичного ринку - це система дії економічних важелів для збалансування попиту та пропозиції на туристичні послуги у відповідному місці й у визначений час.

Туристичний ринок можна розглядати за різними критеріями. За територіальним критерієм ринки поділяють на:

Рис. 1. Схема функціонування туристичного ринку



За критерієм вивчення предмета розрізняють ринки виробничих і споживчих благ та послуг, а також галузеві ринки (наприклад, текстилю, повітряних перевезень, ресторанних послуг). Своєю чергою, діапазони укладених угод і роль посередників продажу туристичних продуктів формують окремі визначення роздрібного та гуртового ринку.

Поданий у таблиці поділ мас характер теоретичного узагальнення. На практиці кожне туристичне підприємство може здійснювати поділ ринку за допомогою критеріїв, які вибирає під свою діяльність. Кожний вид ринку і його ознаки можна описати, характеризуючи предмет обміну, паяв-пі на цьому ринку суб'єкти та ознаки попиту і пропозиції, а також умови виходу на ринок. Знання цих ознак туристичного ринку є невід'ємною умовою прийняття раціональних рішень туристичними підприємствами.

Таблиця 1. Поділ туристичного ринку

Критерій поділу	Види туристичних ринків
Географічний	- локальний; - регіональний; - державний; - континентальний; - світовий
За видом туристичних послуг	- послуги з розміщення; - харчування; - туристичного обслуговування; - туристичних перевезень
За віковими групами	- молодіжний туризм; - сімейний туризм; - пенсіонері" та інвалідів
Зв'язок: місце проживання і місце відпочинку	- в'їзний туризм; - виїзний туризм
Ціль подорожі	- бізнесовий туризм; - лікувально-оздоровчий туризм; - відпочинковий туризм; - краєзнавчий туризм; - релігійний туризм; - культурний туризм; - мотиваційний туризм



Наведені класифікації ринку передбачають, перш за все, елементи попиту. З боку підприємства найважливішим с визначення ринку та безпосереднього місця застосування в ньому власної маркетингової стратегії.

Туристичний ринок регулюється основними правилами ринку, водночас відносно ринку матеріальних благ виявляє багато специфічних ознак. В основному ці особливості випливають з ознак туристичного попиту, а також з властивостей предмета обміну. Враховуючи це, необхідно розділяти:

- ринок відповідно до рівня доходів покупців (молодіжний, сімейний туризм, літніх осіб тощо);

- ринок подорожніх з мстою: відпочинку, реабілітації, навчання, у вирішенні службових справ, задоволення культурних, релігійних потреб тощо;

- ринок внутрішнього та закордонного туризму.

Ця кваліфікація не вважається вичерпною, адже кожне підприємство повинно здійснювати поділ ринку за допомогою підбору критеріїв, і такий процес слугує визначеній практичній меті.

Окрім того, сучасний ринок туристичних послуг характеризується:

- збільшенням пропозиції продуктів та все ширшою їх диференціацією;

- збільшенням кількості конкурентів, які стають більш спеціалізованими у досягненні своїх цілей;

- зміною вимог клієнтів, які щораз важче задовольнити;

- широким впливом змін зовнішнього ринкового середовища (законодавчі, демографічні, виробничі, суспільно-культурні, технологічні).

Предметом обміну па туристичному ринку є туристичні послуги, отже, ринок туристичних послуг можна визначити як сукупність відносин обміну між продавцями та закладами, які падають туристичні послуги туристам (представляючи пропозицію) та споживачами й інституціями, які купують ці послуги, визначаючи при цьому предмети туристичних потреб (представляючи попит).

У науковій літературі туристичні послуги визначають як будь-яку суспільно корисну діяльність, яка слугує задоволенню матеріальних (наприклад, харчування і розміщення), нематеріальних (духовних, релігійних або культурно-розважальних) туристичних потреб людини.

Згідно з іншим визначенням, туристична послуга є споживчим нематеріальним продуктом, який з'являється в результаті людської праці в процесі виробництва внаслідок впливу па структуру визначеного об'єкта, завдяки використанню потенціалу задоволення людських потреб перед, під час і після подорожі, а також під час туристичного побуту. Сформульоване визначення охоплює будь-які послуги, які падають відвідувачам, тобто туристичні й паратуристичні (не пов'язані виключно з обслуговуванням учасників туристичного руху).

Отже, туристичний ринок характеризується такими властивостями:

- це с ринок благ і послуг (з перевагою послуг);

- туристичний попит об'єднує блага та послуги, продаж яких взаємно доповнюється;

- споживання наступає у місці пропозиції одночасно з наданням послуг;

- туристичний ринок функціонує не тільки у місці тимчасового перебування туристів, а й у місці постійного проживання, перед виїздом та після повернення з подорожі.

3. Особливості ринку міжнародного туризму

туристична індустрія державна політика

Ринок туризму як система взаємозв'язків об'єднує велику кількість виробників турпродукції з наявними та потенційними покупцями, які можуть чи мають бажання купити туристичну продукцію.

У туристичній сфері використовують термін "регіон". Розрізняють регіони трьох типів:

1) географічні, наприклад, Західна Європа або Північна Африка;

2) адміністративні, наприклад, Закарпатська область;

3) природно-кліматичні, наприклад, морські курорти, Тихоокеанський басейн.

Відповідно туристичні потоки розрізняють за спрямованістю: всередині регіонів - внутрішньо-регіональні й між регіонами - міжрегіональні.

Оскільки кількість людей, охоплених туристичними поїздками, постійно зростає, туризм дедалі більше впливає як на світову економіку, так і на соціально-економічний розвиток окремих країн.

Один із важливих напрямів вивчення впливу міжнародного туризму на світову економіку - визначення місткості ринку. Гіпотетичний туристичний ринок - це сукупність покупців, які володіють потенційною можливістю укласти угоду з продавцем туристичних послуг. Однак насправді прогноз туристичного попиту і фактичні результати не збігаються.

Серед найважливіших показників місткості ринку міжнародного туризму є "кількість прибуттів", що визначається чисельністю тих, хто здійснив протягом року подорож і зареєстрований як особа, що прибула в певну країну з метою туризму. Окрім кількості прибуттів іноземних відвідувачів, показником місткості туристичного ринку є грошові надходження від міжнародного туризму.

Кількість прибуттів іноземних гостей у різних країнах фіксується за єдиною методикою, розробленою UNWTO, що уможливлює статистичний облік за країнами і порівняння показників на міждержавному рівні.

За даними UNWTO, за 15 років (1975-1990) кількість міжнародних прибуттів подвоїлася: 1975 р. було зареєстровано 222 млн. прибуттів, 1990 р. - 459 млн. Темпи розвитку міжнародного туризму дещо сповільнилися 1991 p., проте чергове підняття спостерігалося 1992 р. - 503 млн. і 1993 р. - 518 млн. прибуттів.

У 1999 р. кількість прибуттів у світовому міжнародному туризмі збільшилася на 3,2% порівняно з 1998 р. і становила 657 млн.

Важким для світової індустрії туризму виявився 2001 р. Терористичні акти в США і кризова ситуація в багатьох галузях світової економіки негативно позначилися на розвитку міжнародного туристичного ринку - загалом кількість подорожуючих знизилася на 1,3%. Міжнародні туристські прибуття 2004 р. перевищили всі попередні рекорди і досягли 763 млн., порівняно з попереднім роком турпотоки збільшилися на 11%. Для спрощення маркетингових досліджень туристичного ринку й оцінки внеску окремих країн у розвиток світового туризму міжнародний туристичний ринок прийнято поділяти на ринок виїзного туризму і ринок в'їзного туризму.

Таблиця 2. Динаміка показників розвитку міжнародного туризму, 1950-2006 pp.

Рік	Кількість прибуттів, млн. осіб	Середньорічні зміни, %	Доходи від туризму, млрд. доп, США	Середньорічні зміни,%
1950	25,282	-	2,100
1960	69,296	10,60	6,876	12,60
1970	159,690	8,70	17,900	10,00
1980	284,841	6,00	102,372	19,10
1985	329,558	3,29	117,630	4,59
1986	340,571	3,34	142,074	2,78
1987	366,872	7,72	174,232	22,63
1988	401,723	9,50	201,540	15,67
1989	430,954	7,28	218,369	8,35
1990	459,233	6,56	264,708	21,22
1991	466,044	1,48	271,822	2,69
1992	503,617	8,06	308,596	13,53
1993	518,258	2,91	313,963	1.74
1994	546,266	5,40	346,674	10,42
1995	566,082	3,63	393,230	13,43
1996	592,122	4,60	423,116	7,60
1997	613,100	9,07	447,700	5,80
1998	625,200	1,97	440,000	-1,72
1999	657,000	5,08	455,000	3,40
2000	698,000	6,24	478,000	5,05
2001	689,000	-1,29	463,600	-3,01
2002	702,600	1,97	474,000	2,24
2003	690,000	-1,79	524,000	10,55
2004	763,000	10,58	623,000	18,89
2005	-	-	-	-
2006	842,000	-	-	-

Місткість ринку виїзного туризму визначається кількістю виїздів із країни, в'їзного - кількістю прибуттів. Загальна кількість виїздів /прибуттів розподіляється за країнами-реципієнтами і країнами генераторами міжнародного туризму. Генерування туристичних потоків є імпортом туристичних послуг, а прийом та обслуговування іноземних туристів у себе в країні - експортом міжнародних туристичних послуг.

На початку XXI ст. в експорті міжнародних туристичних послуг ви значилася перша десятка країн (табл. 3).

Крім показника кількості прибуттів, місткість ринку в'їзного міжнародного туризму визначається обсягом надходжень від міжнародного туризму, джерелом яких є витрати іноземних гостей на туристичні по слуги.

Таблиця 3. Перша десятка країн - експортерів туристичних послуг, 2004 р.

Країна	Кількість туристичних прибуттів, млн.
Франція	75,1
Іспанія	53,6
США	46,1
Китай	41,8
Італія	37,1
Велика Британія	27,8
Гонконг (Китай)	21,8
Мексика	20,6
Німеччина	20,1
Австрія	19,4

Місткість ринку виїзного міжнародного туризму визначається кількістю виїздів резидентів із країни в закордонні подорожі та сумою їхніх грошових витрат під час перебування за кордоном.

Міжнародні туристичні витрати визначаються як витрати відвідувачів, що виїжджають, в інших країнах, включаючи їхні платежі національним перевізникам за міжнародні перевезення. Відповідно до рекомендацій Міжнародного валютного фонду щодо платіжного балансу, витрати на міжнародні перевезення повинні бути зазначені окремим рядком.

Наведемо першу десятку країн за сумою доходів від іноземного туризму (табл. 4):

Таблиця 4. Перша десятка країн - експортерів туристичних послуг за сумою надходжень від іноземного туризму, 2004 р.

Країна	Надходження від в'їзного туризму, млрд. дол. США
1	2
США	74,5
Іспанія	45,2
Франція	40,8
Італія	85,7
Німеччина	27,7
Велика Британія	27,3
Китай	25,7
Туреччина	15,9

Для конкретного виробника туристичних послуг місткість цільового туристичного ринку визначається кількістю проданих послуг (турів).

Для формування стратегічних маркетингових рішень, вибору цільового сегмента, каналів збуту, розробки цінової політики і вирішення багатьох інших завдань необхідно постійно досліджувати ринок.

4. Перспективи туристичної індустрії

Отож, значення туристичного бізнесу постійно зростає. Це пов'язане із підвищенням його впливу на розвиток міжнародних зв'язків, пожвавлення його впливу на розвиток міжнародних зв'язків, пожвавлення економічного стану країни та окремих регіонів, можливістю поповнення валютних надходжень. За рахунок проведення послідовної економічної та культурної політики між різними народами світу туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення відносин між державами, дійовим фактором посилення престижу країни в світовому співтоваристві, ділових колах.

Туризм позитивно впливає на процес диверсифікації економіки, оскільки надає певний обсяг робіт для суміжних галузей системи господарства, які безпосередньо беруть участь в обслуговуванні туристів під час мандрівки. Це стосується роздрібної торгівлі, громадського харчування, готельного господарства, побутового обслуговування, зв'язку, виготовлення сувенірів та інших товарів туристичного призначення, сільського господарства, будівництва, рекламної індустрії, екскурсійної діяльності, культури та сфери розваг.

Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання ресурсів. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт, не вивозячи його з України. Історико-культурні та архітектурні пам'ятки, природний потенціал залишаються на місці.

Особливістю туристичних послуг є те, що споживачі (туристи) мають можливість корисно провести своє дозвілля, отримати приємні враження від мандрівки, оздоровитись, здійснити шоп-тури, розширити культурно-пізнавальний кругозір, поєднати навчання з відпочинком, реалізувати свої потенційні можливості у видах туризму спортивного спрямування.

Таким чином, соціальне значення туризму полягає в забезпеченні відновлення життєвих сил людини, раціонального використання вільного часу, підвищення освітнього рівня дітей, підлітків, студентів та інших груп населення.

Важливим кроком у створенні правових засад туристської діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України Закону України “Про туризм” (першого на теренах колишнього СРСР), який накреслив стратегічну лінію і конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності.

Основними напрямами державної політики в галузі туризму є:

залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні;

запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії;

встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства;

забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Окрім даного закону сприятимуть розвитку туризму в Україні Президента України: від 28 вересня 1996 р. №880/96 “Про Фонд “Намисто Славутича”; від 21 вересня 1998 р. №1047/98 “Про День туризму”, який відзначається в Україні на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. №973/99 “Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року”; від 14.12.2001 р. №1213 /2001 “Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму”, а також постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. №728 “Про заходи подальшого розвитку туризму”.



Висновки

Надання туристичних послуг є вигідним для держави з точки зору використання ресурсів. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт. Зарубіжні туристи платять за туристичний продукт, не вивозячи його з України. Історико-культурні та архітектурні пам'ятки, природний потенціал залишаються на місці.

Особливістю туристичних послуг є те, що споживачі (туристи) мають можливість корисно провести своє дозвілля, отримати приємні враження від мандрівки, оздоровитись, здійснити шоп-тури, розширити культурно-пізнавальний кругозір, поєднати навчання з відпочинком, реалізувати свої потенційні можливості у видах туризму спортивного спрямування.

Таким чином, соціальне значення туризму полягає в забезпеченні відновлення життєвих сил людини, раціонального використання вільного часу, підвищення освітнього рівня дітей, підлітків, студентів та інших груп населення.

Упродовж останнього часу Україну відвідує понад 12 млн. іноземців, з них близько 5 млн. - туристи. За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні відвідувачі впродовж свого перебування в Україні в 2004 р. залишили в нас понад 2 млрд. дол. США.



Література

1. Закон України “Про туризм” // Відомості Верховної Ради України,

2. Квартальнов В.А Іноземний туризм. - М.: 1999 р.

3. Проблеми якості у громадському харчуванні, готельному господарстві і туризмі. - М.: 1999 р.

4. Крачило М.П. Краєзнавство і туризм. - К.: 1994 р.

5. Громадське харчування та туристична індустрія. - К.: 2001р.

6. Сенін В.С. Організація міжнародного туризму. - М.: 2000р.

7. Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти. - К.: 2000р.

8. Данильчук В.Ф. Світовий ринок послуг турбізнеса. - М.: 2001р.

9. Куленко О. Туризм України // Вільне життя. - 2003. - 2 червня.

10. Олійник О. Туризм в Україні має перспективи // Урядовий кур'єр. - 2001.

Размещено на Allbest.ru

...