Актуальні питання системи управління сферою фізичної культури і спорту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні питання системи управління сферою фізичної культури і спорту

На сучасному етапі розвитку українського суспільства першочерговим завданням є турбота про людину, її здоров'я та створення можливостей для активного заняття фізичною культурою і спортом. Усвідомлення того, що стан здоров'я кожного громадянина у певній мірі залежить від ставлення держави до фізичної культури і спорту, а також посилення ролі управління фізичною культурою і спортом в діяльності державних органів і комплексної взаємодії з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості, дає підставу вважати що відповідність системи управління сферою фізичної культури і спорту запитам сьогодення є досить актуальною проблемою і вимагає детального вивчення.

Оптимальне поєднання, яке можливе тільки за умов наявності всіх зацікавлених суб'єктів управління, стане реальним забезпеченням активної рухової діяльності людини протягом усього життя через досягнення достатнього рівня фізичної та функціональної підготовленості, впровадження традицій здорового способу життя, сприяння соціальному, біологічному та психічному благополуччю зростаючої особистості. Але, створення таких умов у нашому суспільстві є досить проблематичним, оскільки найгострішою проблемою є низький рівень залучення населення до занять фізкультурно-оздоровчої спрямованості (лише 13%) та створення у громадян ціннісного ставлення до здоров'я. За цим показником Україна суттєво поступається європейським країнам. Світовий досвід засвідчує, що активна рухова діяльність упродовж усього життя кожної людини - найефективніший засіб профілактики захворювань та зміцнення здоров'я.

Аналіз основних джерел і публікацій. Концептуальні засади досліджуваної проблеми розглянуті в роботах таких науковців, як В. Савченко [9], А. Починкин [7],

О. Вацеба [1], І. Гасюк [3], Я. Леонов [5]. Дослідження присвячені загально теоретичним питанням державного управління і права, а також соціальним проблемам розвитку суспільства. Незважаючи на те, що науковцями досліджувався широкий спектр в проблемі, саме питання вдосконалення діючої системи управління сферою фізичної культури і спорту були досліджені недостатньо, що обумовлює необхідність подальшої розробки зазначеної проблеми.

Мета дослідження, - аналіз узагальнення та систематизація даних літературних джерел щодо проблеми вдосконалення вітчизняної системи управління сферою фізичної культури і спорту.

Результати дослідження та їх обговорення. Сфера фізичної культури і спорту на сьогодні - загальнонаціональним феноменом, який багато в чому віддзеркалює досягнення та проблеми всієї нації. Гармонійний розвиток особистості, здоров'я молоді є серед пріоритетів державної політики, оскільки здоров'я нації завжди пов'язувалося великою мірою зі здоров'ям дітей та підлітків. Відомо, що молодь - це майбутнє кожної країни, а здорова та всебічно розвинена особистість - це запорука успіху та процвітання кожної нації. Тож, суспільство не було ніколи байдужим до того, яким життєвим потенціалом володіє підростаюче покоління [6].

Реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту неможлива без координації дій усіх гілок влади (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, державні адміністрації та органи місцевого самоврядування).

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, забезпечує створення основ нормативно-правової бази розвитку фізичної культури і спорту.

Організаційні засади сфери фізичної культури і спорту, визначені Законом України «Про фізичну культуру і спорт», до якого шістьма законодавчими актами було внесено відповідні зміни і доповнення. Нова редакція цього закону опрацьовується Робочою групою Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Верховної Ради України та Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Виконання цього пункту є вкрай важливим, оскільки відомо, що нестача рухів у житті дітей шкільного віку є однією з причин порушення багатьох життєво важливих процесів. Необхідний обсяг рухової активності дітей і підлітків - вирішальний фактор і гарант виховання всебічно розвинутого молодого покоління. За умов гіподинамії, яка притаманна більшості школярів, значення шкільного фізичного виховання та дитячого спорту є виключним.

Для забезпечення якісного відбору дітей із особливими спортивними здібностями та прищеплення юному поколінню «звички» підтримувати своє здоров'я засобами фізичної культури і спорту держава має створити необхідні організаційно - правові та матеріально-технічні умови для охоплення практично усіх дітей фізичними вправами. З цією метою мають бути поєднані зусилля сім'ї, служб опіки, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, навчальних закладів, спортивних федерацій та клубів [3].

Кабінет Міністрів України здійснює координацію дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту. Тому необхідно, щоб для дітей шкільного віку стратегічної важливості набуло створення умов, які б надавали їм можливість брати участь у цілеспрямованій руховій активності не менше 10-12 годин на тиждень: саме такий обсяг фізичного навантаження забезпечує оздоровчий ефект, сприяє зменшенню асоціальних проявів серед дітей, а також дозволяє сформувати у них навички до подальших систематичних занять загальнодоступним спортом і виявити здібних з-поміж них для залучення до дитячо-юнацького, резервного, а у подальшому і до спорту вищих досягнень.

Отже, враховуючи вищеви - кладене, можна стверджувати, що перед українським суспільством постає завдання створення оптимальних умов для загального поєднання усіх чинників різних складових: фізичного, психічного, духовного й соціального здоров'я, що призведе до соціального, біологічного та психічного благополуччя населення [4].

Однією з головних умов позитивного вирішення цих проблем є формування і реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту, лобіювання її на рівні органів місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування, промислових і фінансових структур, засобів масової інформації.

Необхідно також підвищити рівень обізнаності різних верств суспільства щодо проблем здоров'я та пропаганди здорового способу життя як загальнонаціональної цінності; запровадити різноманітні програми територіальних громад за участю громадських організацій, що спрямовані на формування здорового способу життя.

Важливим є у процесі виховання у молоді цінностей здорового способу життя є проведення самостійних оздоровчих занять за місцем проживання. Вони мають розпочинатися після засвоєння учнями в процесі методичної підготовки на уроках фізичної культури та позакласних занять знань і навичок ведення здорового способу життя, умінь планувати і контролювати свою оздоровчу діяльність. Метою оздоровчих занять є самостійне впровадження підлітками та юнаками в свій режим дня різних форм здорового способу життя, що сприяє формуванню системи цінностей щодо зміцнення власного здоров'я [4]. Введення в практику самостійних тренувань із загальної фізичної підготовки, ранкової гігієнічної гімнастики, прогулянок у режимі дня та дотримання вимог здорового способу життя з усіх його компонентів допомагає подальшому розвитку фізичних якостей молодого покоління, покращенню постави, зміцненню здоров'я, емоційному розвантаженню та формуванню ціннісної системи здорового способу життя [5].

Однак погіршення екологічного становища, недоліки соціального захисту, проблеми охорони здоров'я та низький рівень фізичної культури населення зумовлюють напружену демографічну ситуацію в країні. Різниця у тривалості життя в Україні і країнах Західної Європи складає для чоловіків майже 13, жінок - 8 років. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в українців, на жаль, найвищі в Європі [3].

Зважаючи на вищевикладене, реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту здійснюється шляхом залучення широких верств населення до регулярних оздоровчих занять, надання фізкультурно-оздоровчих послуг, поєднання масових та індивідуальних форм організації фізкультурно-спортивної роботи за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення для профілактики захворювань, змістовного дозвілля та запобігання проявам асоціальної поведінки.

Метою цієї діяльності є створення сприятливих умов для реалізації права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, задоволення їх потреб в оздоровчих послугах за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення. Проте, в Україні ще не сформовано необхідну інфраструктуру фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи за місцем проживання та масового відпочинку громадян. Тому в пріоритети державної політики у сфері фізичної культури і спорту входить забезпечення її створення.

Як наголошує А.В. Цьось (2005), поставлену ціль можливо досягнути шляхом: