Військова служба в Україні

Інша форма звільнення військовослужбовців з військової служби - у запас - істотно відрізняється від першої форми за настанням відповідних юридичних наслідків для військовослужбовця та підстав його звільнення. Насамперед зазначимо, що зміна статусу військовослужбовця на статус військовослужбовця в запасі, тобто військовозобов'язаного, передбачає виникнення між ним і державою відповідних відносин та певних військових обов'язків. Він повинен виконувати правила перебування на військовому обліку у військовому комісаріаті (військовослужбовці Служби безпеки України та офіцери Управління державної охорони України у мобілізаційному органі Служби безпеки України) за місцем постійного проживання. За викликом військового комісара військовозобов'язаний повинен прибути до військового комісаріату для можливого подальшого призову на військову службу чи військові збори. Військовозобов'язаний повинен виконувати військовий обов'язок в запасі у мирний час, який полягає у дотриманні порядку і правил військового обліку, проходженні зборів, збереженні та вдосконаленні військовозобов'язаним знань, навичок і умінь, необхідних для виконання ними обов'язків військової служби у воєнний час відповідно до військово-облікових чи цивільних спеціальностей.

Звільнення військовослужбовця в запас здійснюється як на підставі дії, так і на підставі настання певної події. Такою подією є досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, а для військовослужбовців строкової служби - у зв'язку із закінченням встановленого законом строку служби. Чинним законодавством встановлено наступний граничний вік:

до 45 років - для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом у військовому званні від рядового до капітана включно;

до 50 років - для військовослужбовців у військовому званні майора (капітана 3 рангу) та підполковника (капітана 2 рангу);

до 55 років - для полковників (капітанів 1 рангу);

до 60 років - для вищих офіцерів від генерал-майора (контр-адмірала) до генерала армії України включно. Передбачено подовження зазначених строків військової служби від 3 до 5 років, а доктору наук і професору - до 10 років.

Іншою подією є закінчення строку дії контракту. Суб'єкти військово-службових правовідносин, при настанні зазначеної дії, можуть вибирати один з варіантів: укласти новий контракт або не укладати, тобто застосовується норма-альтернатива. Ні одна із сторін не може примусити іншу переукласти контракт. У цьому випадку діє воля і бажання сторін. Якщо одна із сторін відмовиться продовжити правовідносини, інша не має права її примусити здійснити протилежне.

Однією із подій, яка може настати в період проходження громадянином військової служби і яка саме сьогодні являється актуальною, є скорочення штатів - у разі неможливості використання його на службі у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Так, у зв'язку з прийняттям Концепції оборони та будівництва Збройних Сил України [234], яка передбачає значне скорочення чисельності особового складу Збройних Сил України, у тому числі тих, хто не досяг граничного віку перебування на військовій службі і не має права на отримання пенсії, з метою забезпечення правового та соціального їх захисту Кабінетом Міністрів України затверджена відповідна Комплексна програма [219]. У Національному координаційному центрі, який створений Кабінетом Міністрів України для реалізації Комплексної програми і який Президентом України реорганізований у Національний координаційний центр адаптації військовослужбовців, звільнених в запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів, здійснюється перепідготовка колишніх військовослужбовців та працевлаштування їх як у державному, так і в недержавному секторі економіки [246].

В залежності від умов реалізації підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби дії можна розділити на такі, що:

· виникають згідно з законом;

· виникають з ініціативи командування;

· виникають з ініціативи військовослужбовця.

Підстави припинення військово-службових відносин згідно з законом, їх ще називають спеціальними підставами припинення військово-службових відносин, - це юридичні факти, з настанням яких закон пов'язує втрату права на військову службу і покладає на командування військової частини обов'язок звільнити військовослужбовця з військової служби. Цими юридичними фактами є:

· закінчення встановленого для військовослужбовців строкової військової служби строку служби;

· досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

· закінчення строку укладеного контракту;

· наявність висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;

· наявність обвинувального вироку суду, що набув законної сили.

Командири (начальники) не мають права приймати рішення на свій розсуд щодо військовослужбовців, які підлягають звільненню з військової служби за зазначених вище підстав. Вони зобов'язані звільнити цих військовослужбовців з військової служби. З метою забезпечення правового визначення в цих випадках в наказі про звільнення з військової служби вказується точна дата припинення військово-службових відносин, якою є дата виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Продовження строку перебування на військовій службі для військовослужбовців згідно з номенклатурою посад, які досягли встановленого законодавством граничного віку перебування на ній, допускається рішенням відповідного командира (начальника) відповідної військової частини (органу) на строк до п'яти років. Тобто сторони повинні домовитися про те, на який строк, від одного до п'яти років, укладати новий контракт. Ініціатива про продовження строку перебування на військовій службі може виходити як від командира (начальника), так і від самого військовослужбовця, який досяг граничного віку перебування на військовій службі. Якщо такому військовослужбовцю відмовлено у продовжені строку перебування на військовій службі або військовослужбовець сам не бажає цього, він підлягає звільненню у запас за вислугою років з оформленням військової пенсії.

У випадку закінчення дії строку контракту, який був укладений військовослужбовцем, новий контракт може бути укладений за згодою сторін не пізніш ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту і набуває чинності після дня закінчення дії попереднього контракту. Тривалість дії останнього контракту визначається строком, який залишився до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, або строком, на який його залишено на військовій службі понад граничний вік.

Під припиненням військово-службових відносин з ініціативи командування розуміється звільнення військовослужбовця з військової служби згідно з чинним законодавством за рішенням, тобто виявом волі відповідного командира (начальника). Такими підставами можуть бути:

висновок (постанова) військово-лікарської комісії про обмежену придатність до військової служби;

неможливість використання на службі у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

службова невідповідність військовослужбовця, згідно з рішенням атестаційної комісії;

систематичне невиконання військовослужбовцем умов контракту.

При звільненні військовослужбовців за зазначеними підставами командування має широкі можливості для прийняття рішення щодо їх використання на інших посадах з меншим обсягом роботи, на іншій посаді, в іншій частині тощо, і не обов'язково їх звільняти (за виключенням останньої підстави). Рішення про звільнення військовослужбовців з військової служби повинно бути доведене до їхнього відома, як правило, не пізніше ніж за два місяці перед поданням до звільнення. З ними безпосередні та інші прямі начальники повинні провести особисті бесіди, в яких необхідно з'ясувати ставлення військовослужбовців до факту їхнього звільнення зі служби. До військовослужбовців повинні донести статті положення, за якими їх планують звільнити, а також порядок звільнення відповідних категорій військовослужбовців з військової служби. З'ясувати невирішені питання щодо них і прийняти особисті прохання та звернення.

Під припиненням військово-службових відносин з ініціативи військовослужбовця, мається на увазі його звільнення з військової служби за власним бажанням при наявності підстав, визначених законодавством. Ними можуть бути:

· сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

· систематичне невиконання умов контракту командуванням.

Звільнення з військової служби здійснюється за визначеною законодавством процедурою[218;247]. Як правило, їх звільнення відбувається з тих частин, в яких військовослужбовці проходили військову службу. Однак в окремих випадках, передбачених чинним законодавством, може бути задіяний і інший порядок.

Чинність контракту про проходження військової служби (навчання), однією із сторін якого є курсант чи слухач, припиняється в день закінчення його строку, а також достроково у день, який зазначено в наказі про виключення курсанта (слухача) із списків вищого військового навчального закладу, підрозділу, в разі дострокового розірвання контракту. Також достроково припиняється дія контракту у випадку його смерті (загибелі), а також визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Про дату і підставу припинення чинності контракту зазначається в наказі начальника вищого військового навчального закладу, ректора вищого навчального закладу про виключення курсанта (слухача) із списків навчального закладу та робиться відповідний запис у примірнику контракту, який зберігається в особовій справі. Припинення чинності контракту тягне припинення виконання обов'язків, передбачених його умовами.

Військовослужбовці можуть звільнятися з військової служби і до закінчення встановлених строків служби - достроково на підставах, передбачених у чинному законодавстві та згідно з відповідним указом Президента України [217]. Для офіцерів дострокове звільнення здійснюється відповідно до Переліку сімейних обставин та інших поважних причин[220].

Дострокове розірвання (припинення) контракту є підставою для звільнення з військової служби курсантів вищих військових навчальних закладів та підрозділів. Причинами дострокового розірвання (припинення) контракту можуть бути:

· недисциплінованість;

· небажання продовжувати навчання;

· відмова від проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення навчання;

· стан здоров'я за висновком (постановою) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби (навчання);

· сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

· набуття чинності обвинувальним вироком суду;

· систематичне невиконання умов контракту як з боку начальника вищого військового навчального закладу (підрозділу), так і з боку курсанта (слухача).

Курсанти чоловічої статі, відраховані з вищих військових навчальних закладів, підрозділів (за винятком тих, які відраховані за станом здоров'я, за сімейними обставинами та у зв'язку із засудженням до позбавлення волі), якщо вони не вислужили встановленого строку військової служби, направляються до військових частин для її подальшого проходження. До строку військової служби їм зараховується:

тривалість такої служби до вступу у вищий військовий навчальний заклад, підрозділ;

тривалість військової служби за контрактом до вступу у вищий військовий навчальний заклад, підрозділ з розрахунку два місяці військової служби за контрактом за один місяць строкової військової служби;

тривалість військової служби під час навчання у вищому військовому навчальному закладі, підрозділі з розрахунку два місяці служби (навчання) у зазначених навчальних закладах за один місяць строкової військової служби.

У зазначеному випадку військово-службові відносини між їхніми суб'єктами не припиняються, а наповнюються новим змістом. Вони змінюються на правові відносини на підставі закону, тобто імперативу, і мають відмінні від попередніх відносин права і обов'язки. Припиняються зазначені відносини на тих же підставах, що передбачені законом для військовослужбовців за призовом.

З особами, які не досягли віку у 18 років, а також курсантами з числа військовослужбовців, які проходили військову службу за контрактом та слухачами, відрахованими з вищих військових навчальних закладів (підрозділів), військово-службові відносини припиняються, і вони звільняються з військової служби.

У разі припинення чинності контракту у примірнику, що зберігається в особовій справі, робиться запис про підставу і дату припинення його дії.

При достроковому розірванні контракту з ініціативи військовослужбовця внаслідок систематичного невиконання умов контракту командуванням, це питання може бути вирішене за згодою сторін, а в разі відсутності такої згоди воно може бути вирішене за рішенням спеціальних комісій, які утворюються вищим командуванням. Але законодавством не визначено форми, за якою буде формалізовано досягнуту згоду сторін. Така згода може бути виражена як в усній, так і в письмовій формі. Більш доцільною є письмова форма, оскільки вона є достовірним фактом досягнення згоди сторін. Вона може бути як письмове доповнення до контракту, свого роду гарантійним зобов'язанням командування щодо недопущення відхилень від вимог контракту.

Необхідно умовою дострокового розірвання контракту є попередження однією стороною іншої не пізніш ніж за місяць про свій намір (винятки складають: розірвання контракту у зв'язку з набуттям чинності обвинувального вироку суду та академічна неуспішність і недисциплінованість курсанта або слухача). З цією метою військовослужбовець по команді подає рапорт, в якому викладає причини дострокового розірвання контракту. Військовослужбовець може оскаржити прийняте рішення про дострокове розірвання контракту з ним у порядку, встановленому законодавством, при цьому оскарження не припиняє виконання наказу. В разі прийняття рішення про незаконність дострокового розірвання контракту він поновлюється на посаді, яку займав раніше, або на рівній посаді. Йому виплачується грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Зазначена вище дія правових норм не є раціональною, оскільки в неї закладено затратні норми (грошова компенсація). Крім того, ці норми не відповідають вимогам часу, оскільки, згідно із сучасними, загально прийнятними нормами, розгляд вірогідного порушення прав має здійснюватися з одночасним призупиненням дії акту, який оскаржується. Їхня дія зачіпає не лише ту особу, яка оскаржує відповідний акт військового органу, а й іншу, яка може бути призначеною на посаду свого попередника і за рішенням вищого органу чи суду може бути змушена її залишити. Це завдає моральних збитків як особі, яку попередньо звільнили, так іншим особам, її близьким і рідним. На нашу думку зазначені норми були б законодавцем вилучені за умови регулювання згаданих відносин не підзаконним актом, а законом.

Держава здійснює захист найбільш соціально вразливої категорії військовослужбовців, якими є жінки. Не допускається звільнення з військової служби вагітних жінок і таких, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів з дитиною віком до чотирнадцяти років або дитиною-інвалідом, крім випадків невиконання ними умов контракту. У разі повної ліквідації військової частини або проведення організаційних заходів їм, за рішенням старшого командира, надаються посади у своїх або в інших військових частинах. Військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в разі проведення організаційних заходів, внаслідок чого їх посади підлягають скороченню і немає можливості перемістити таких жінок на вакантні посади, до закінчення відпустки по догляду за дитиною утримуються поза штатом частини, після чого вони звільняються з військової служби у зв'язку зі скороченням штатів.

З метою недопущення упередженого підходу до питання звільнення військовослужбовців з військової служби у зв'язку із службовою невідповідністю цій процедурі повинно передувати надання об'єктивної оцінки їхнім професійним, діловим та моральним якостям, а також всебічне вивчення вчинених ними правопорушень та результатів застосування до них виховних заходів і заходів дисциплінарного впливу.

У випадку звільнення військовослужбовців за службовою необхідністю або у зв'язку з систематичним невиконанням ними умов контракту ними відшкодовується вартість виданого їм речового майна у сумі, що обчислюється пропорційно до часу, який залишився до закінчення строку служби (строку користування ним).

Підставою для звільнення з військової служби зазначених вище осіб за службовою невідповідністю є також застосування судом, відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією", адміністративного стягнення, що передбачає звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави [198].

Не підлягають звільненню з військової служби до прийняття остаточного рішення у справі особи офіцерського складу, прапорщики (мічмани), стосовно яких здійснюється дізнання, досудове слідство або кримінальна справа розглядається судом. Проте ця норма не передбачена чинними законами у воєнній сфері, а тому цим самим порушуються вимоги статті 43 Конституції України щодо права громадян на вільне працевлаштування та вільну згоду її виконання[121]. Крім того, у зв'язку з тривалими строками проведення розслідувань, на утримання таких військовослужбовців витрачаються значні кошти, це при тому, що ці військовослужбовці своїх функціональних обов'язків не виконують, а бажають звільнитися зі служби. Нерідко такі військовослужбовці мають право на отримання пенсії або визнаються непридатними за станом здоров'я до військової служби. На нашу думку, тримати на службі таких військовослужбовців доцільно лише за умови їхнього заперечення про звільнення їх за службовою невідповідністю або якщо це викликане інтересами слідства.

Військовослужбовці, перед звільненням з військової служби, повинні пройти огляд військово-лікарських комісій, за винятком звільнення за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем та у зв'язку із засудженням до позбавлення волі чи обмеження волі за вироком суду, що набув чинності. Зазначену процедуру необхідно здійснювати для фіксації стану здоров'я військовослужбовця та визначення ступеня його втрати на момент звільнення; для встановлення залежності ступеня втрати здоров'я військовослужбовця від умов проходження військової служби, а також для визначення наявності підстав для виплати страхової суми і, в разі необхідності, встановлення інвалідності та надання консультації з метою подальшого застосування необхідних лікувальних заходів.

Військовослужбовці, які проходили військову службу за контрактом і померли, загинули або визнані судом безвісно відсутніми чи оголошені померлими, а також особи, позбавлені військового звання, виключаються зі списків особового складу, зі списків прапорщиків (мічманів) та офіцерського складу Збройних Сил України в порядку, визначеному Міністром оборони України та іншими керівниками центральних органів виконавчої влади, в підпорядкуванні яких є військові формування, утворені згідно з законом.

В інтересах забезпечення національної безпеки, на нашу думку, є необхідність формалізації таких підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби, як припинення перебування у громадянстві України та набуття подвійного громадянства або громадянства іншої держави. Не передбачена також така підстава для дострокового розірвання контракту, як прийняття на військову службу з порушенням встановленого порядку. Це можуть бути факти прийняття на військову службу осіб, які перебувають між собою в близькій спорідненості чи свояцтві, якщо їх служба пов'язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому; подання особою неправдивих або приховання певних відомостей про себе чи своїх родичів, наявність яких перешкоджають укладенню контракту з цією особою (перебування на посаді, пов'язаної з допуском до державних секретів чи до матеріальних цінностей тощо).

Заслуговує на увагу законодавця і така мотивація для звільнення військовослужбовця з військової служби, яка передбачена у Положенні Російської Федерації про проходження військової служби, як "відмова у допуску до державної таємниці", за умови неможливості призначення його на іншу посаду та відсутності інших підстав для звільнення[195].

Конституція України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Однак при внесені змін до чинних законів та прийнятті нових положень про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців зазначені вище конституційні права громадян, які проходять військову службу, були безпідставно обмежені. Так, передбачені Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу"[218] норми, якими регулюється питання звільнення військовослужбовців з військової служби за власним бажанням, застосовуються лише до офіцерів, які проходять кадрову службу. Звуження конституційного права військовослужбовця є свого роду кроком назад, у минуле до тих часів, коли військовослужбовці, що помилялися у виборі своєї професії, були вимушені вдаватися до відповідних правопорушень, з метою сприяти цим своєму звільненню з військової служби. А тому, на наш погляд, є доцільним внесення відповідних змін до чинного законодавства, що надавало б військовослужбовцеві можливість розірвання контракту за власним бажанням з відшкодуванням завданих ним військовій частині затрат.

Чинним законодавством України не регламентується такий механізм припинення військово-службових правовідносин, який існує в багатьох країнах, насамперед в Російській Федерації, як призупинення військової служби. Проходження військової служби військовослужбовцем могло б призупинятися на певний період з метою здійснення ним певних повноважень у відповідності до чинного законодавства. Це могло б бути постійне виконання обов'язків у представницьких органах чи переведення на виборну державну посаду, або ж направлення за згодою військовослужбовця з державного органу в іншу організацію тощо.

Призупинення проходження військової служби у випадках, зазначених вище, і поновлення на військовій службі могли б бути оформлені відповідними адміністративними актами державних органів або посадових осіб, які мають повноваження зараховувати та звільняти військовослужбовців з військової служби на підставі рапортів військовослужбовців і документів, які підтверджують наявність підстав для цього. Після закінчення періоду призупинення військової служби військовослужбовці могли б продовжити військову службу на рівній посаді або звільнитися з неї.

Припинення військово-службових правовідносин, як і їх встановлення, здійснюється шляхом їх юридичного оформлення. Під ним розуміється нормативно визначений порядок звільнення військовослужбовців з військової служби. Процедура звільнення регламентується приписами законодавства у військовій сфері. Адміністративним актом про звільнення з військової служби є наказ командира (начальника), якому чинним законодавством надано право укладати контракти. Він видається в письмовій формі і має бути обґрунтованим. У ньому зазначається термін, протягом якого військовослужбовець повинен здати посаду. Якщо військовослужбовець є посадовою або матеріально відповідальною особою, то наказом командира (начальника) утворюється комісія, яка у визначені чинним законодавством строки складає приймально-здавальний акт, в якому фіксується фактичний стан справ, що належать до повноважень за цією посадою.

Адміністративний акт про звільнення з військової служби набуває чинності з моменту його підписання командиром (начальником). Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу. З цієї дати військовослужбовець втрачає право на грошове і матеріальне забезпечення.

Висновок

Проголошуючи державний суверенітет України Верховна Рада Української РСР виразила прагнення Українського народу створити демократичне суспільство, побудувати правову державу. Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України, зокрема, згідно із ст. 1 Українська держава проголошується суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою.

Поряд із становленням Української держави здійснювалося і становлення її системи безпеки, насамперед її невід'ємної складової, одного із важливих правових інститутів держави - військової служби. У перші роки незалежності перед Україною постало надскладне завдання - на уламках колись великого, грізного і цільного структурного утворення, якими були військові формування колишнього СРСР, створити нову, дієздатну і сильну структуру, здатну як захистити незалежність і територіальну цілісність молодої держави, так і дати рішучу відсіч можливим зазіханням на національну безпеку та національні інтереси українського суспільства. Як показав час, попри всі об'єктивні і суб'єктивні труднощі, Український народ успішно справився з зазначеною проблемою і зумів створити цілком боєздатний воєнний організм держави. Збройні Сили України та інші військові формування держави є найпершою умовою її незалежності та безпеки. Проте, стверджувати, що вдалося вирішити всі проблемні питання, пов'язані з організацією та правовим регулюванням функціонування інституту військової служби в Україні, поки що не можна. Проведений аналіз свідчить, що наразі системі нормативно-правового регулювання організації і функціонування військової служби в Україні притаманні недостатній рівень систематизації; наявність численних прогалин та неврегульованість багатьох аспектів проходження громадянами військової служби; наявність великої кількості підзаконних нормативних актів, насамперед відомчих, якими регулюються суспільні відносини, що пов'язані з організацією та функціонуванням військової служби. За таких умов адміністративно-правове врегулювання вступу громадян на військову службу, просування по ній та припинення військово-службових відносин - це об'єктивно зумовлений процес створення механізмів реалізації наступних завдань:

· створення дієвої системи законодавства про військову службу, яка має бути систематизована та здатна сприяти чіткому виконанню військовими формуваннями завдань забезпечення безпеки держави та українського суспільства;

· врахування міжнародної теорії і практики у вирішенні питання правового забезпечення реформування та функціонування Воєнної організації держави;

· реалізація продекларованого керівництвом держави розвитку військового законодавства України у напряму гармонізації з міжнародними, насамперед європейськими нормами та стандартами, що сприятиме дотриманню у військових формуваннях прав та основних свобод людини, а також реалізації наданих державою військовослужбовцям соціальних і правових гарантій;

· проведення систематизації нормативно-правових актів у воєнній сфері та здійснення кодифікації окремих з них, насамперед у частині врегулювання питання проходження громадянами військової служби, а також визначення дисциплінарних проступків та встановлення відповідальності за них.

1. Вперше розкрито особливості правового регулювання умов вступу громадянин на військову службу. Зазначене здійснюється лише за відповідних умов, які встановлені чинним законодавством, за фактичних обставин, що мають юридичне значення і при наявності яких можуть виникнути військово-службові відносини. Це - окремий етап, пов'язаний з військовою службою. Він не відноситься до етапу проходження військової служби, оскільки його дія закінчується моментом вступу особи на військову службу.

На відміну від цивільної державної служби, вступ на військову службу здійснюється двома шляхами: призову та укладенням контракту, кожному з яких притаманні певні особливості, насамперед обмеження за статевою ознакою. Для призову характерні імперативність і відсутність добровільності. Виникнення військово-службових відносин між державою і громадянами, які вступають на військову службу за призовом, залежить від настання певних юридичних фактів, одні з яких можуть бути викликані подією, інші - дією як громадянина, так і держави.

2. З'ясування змісту контракту про проходження військової служби дозволило виявити ознаки які є спільними з іншими видами трудових та цивільно-правових угод, так і виділити його особливості. Так, спільними з трудовим договором є наступні ознаки: предмет угоди, яким є процес праці (проходження служби); наявність адміністративних відносин влади між суб'єктами угод; державне соціальне страхування працівників (військовослужбовців). Як цивільно-правовій та трудовій угодам, військовому контракту притаманна добровільність його укладення та рівність сторін (лише на стадії його укладення). При укладенні контракту воля громадянина має бути вільно спрямована на вступ на військову службу, а військовий орган, погоджуючись з його волевиявленням, закріплює ці обставини у контракті. Саме в такому договірному порядку узгоджується волевиявлення сторін, здійснюється реалізація конституційного принципу вибору виду діяльності і професії, відбувається акт вільного розпорядження громадянином своєю здатністю до праці.

Відмінностями військового контракту від трудових угод і його характерними особливостями, на думку дисертанта, є: відсутність свободи договору та диспозиційності; різний предмет угоди порівняно з цивільно-правовою угодою; обмежене, визначене законодавством коло сторін; незмінність закладених у типову форму військового контракту імперативних норм; різна законодавча база.

Аналіз зазначених вище угод, а також змістовні ознаки військового контракту, дає змогу зробити висновок про його адміністративно-правову природу. Він є різновидом адміністративно-правового договору, тобто являє собою вироблений за узгодженим волевиявленням сторін акт, який встановлює (змінює, припиняє) взаємні права та обов'язки. Оскільки в процесі дії адміністративно-правового договору передбачається рівність його сторін, а для військового контракту ця рівність притаманна сторонам лише на етапі його укладення, то військовий контракт можна віднести до адміністративно-правового договору особливого виду.

3. Успішна реалізація Концепції переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року, затвердженої Указом Президента України від 7 квітня 2001 р. № 239, та Державної програми переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002 року № 348, на думку автора, можлива за умови: розробки відповідної нормативно-правової бази та відповідних кваліфікаційних вимог щодо проходження військової служби за контрактом; установлення освітніх критеріїв, згідно з якими здійснюватиметься добір кандидатів; перегляду нормативно-правових актів, що регламентують порядок проведення військово-лікарської експертизи та медичного огляду у Збройних Силах; розробки методики оцінки рівня розумового та фізичного розвитку кандидатів для зарахування на військову службу тощо.

4. Дослідження процесу просування військовослужбовців по службі, як найбільшого за часом етапу проходження ними військової служби, дозволило зробити висновок, що зазначене здійснюється шляхом призначення військовослужбовців, як правило, на більш високу військову посаду. Одним із видів підвищення по службі є присвоєння військовослужбовцям військових звань. Просування військовослужбовців по службі - це ключовий момент проходження військової служби. Характерною ознакою просування по військовій службі (військово-службової кар'єри) є динамічність, мобільність, відсутність застою. До необхідних умов просування по службі можна віднести: вакантну посаду; необхідну професійну освіту; спеціалізацію; досвід служби; знання законодавства; необхідну вислугу у військовому званні та попередній посаді, а також така нову умову, як проходження конкурсу.

Загальними принципами просування по службі військовослужбовця є те, що в умовах належної організації військової служби воно, насамперед, має залежати від сумлінного і професійного ставлення військовослужбовця до своїх службових обов'язків, кваліфікації, від ідейної зрілості й особистих якостей, незалежно від світогляду і особистих уподобань. Головним принципом вирішення питання просування по службі є те, що державний інтерес до оптимального заміщення посад військовослужбовцем повинен мати пріоритет перед особистим інтересом військовослужбовця, який прагне зробити військово-службову кар'єру.

Важливе місце у процесі формування професійно підготовленого, насамперед офіцерського корпусу, збереження та зростання його інтелектуального потенціалу у військових частинах належить резерву кадрів та атестації військовослужбовців. Вбачається доцільним та ефективним запровадження такого важливого елементу просування по військовій службі, як конкурс. Конкурсні засади могли б забезпечити просування військовослужбовця по службі за ознаками здібностей і кваліфікації та рівня професіоналізму, які є найкращою організаційно-правовою формою заміщення посад. У свою чергу, конкурс має передбачати відбір претендентів на посаду методом іспитів, випробувань, вправ, тестів для виявлення рівня професійних знань або методом конкуренції документів про рівень професійної кваліфікації кандидата.

5. В процесі просування по службі і призначення на військові посади військовослужбовець може мати статус "військової посадової" та "військової службової" особи. Відсутність їх чіткого визначення, уніфікації цих термінів викликає певні труднощі у правозастосовній практиці.

Здійснений у цьому дисертаційному дослідженні аналіз дає підстави констатувати, що термін "військова службова особа" визначається характером службової діяльності військовослужбовця. На основі цього зроблено висновок, що військова службова особа - це військовослужбовець, який здійснює у встановленому законом порядку спеціальні повноваження стосовно юридичних чи фізичних осіб, незалежно від їх службової підпорядкованості, і правомочний вчиняти щодо них заходи юридичного примусу.

За сукупними ознаками здійснюваних військовослужбовцями державно-владних, організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських, контрольно-наглядових та слідчих обов'язків, а також вчинення юридично значимих дій чи видання адміністративних актів, пропонується визначення військової посадової особи яквійськовослужбовця, що наділений законодавством державно-владними повноваженнями щодо підлеглих йому військовослужбовців, можливістю вчиняти юридично значимі дії та видавати адміністративні акти."

Таким чином, термін "військова посадова особа" охоплює більш обмежене коло військовослужбовців порівняно з терміном "військова службова особа". Це означає, що "військова посадова особа" одночасно є "військовою службовою особою" і навпаки - "військова службова особа" не завжди є "військовою посадовою особою". Законодавче закріплення цих дефініцій надасть можливість усунути підміну цих понять у законодавстві, унормує правильне їх застосування на практиці.

6. У дослідженні військова служба розглядається як відповідна система зв'язків і відносин, пов'язаних з діяльністю щодо виконання повноважень державних органів з метою вирішення завдань у сфері національної безпеки держави. У правовому відношенні військова служба являє собою систему правових норм, що регламентують військово-службові відносини, тобто права, обов'язки, обмеження, заборони та відповідальність військовослужбовців, проходження ними військової служби, порядок виникнення та припинення військово-службових правовідносин. До цієї системи входять правові норми, що складають, насамперед, частину галузі адміністративного права, а також конституційного, міжнародного, цивільного, фінансового та інших галузей права.

Зазначається, що військовій службі притаманні основні ознаки державної служби. Однак в силу свого специфічного призначення; наявних принципів функціонування; характеру вимог до кандидатів для вступу на військову службу; правового регулювання започаткування військово-службових відносин, проходження військової служби та її припинення; встановлених для військовослужбовців повноважень, обов'язків, відповідальності, обмежень і заборон вона має певні відмінності та особливості порівняно з іншими видами державної служби, що дають підстави називати її особливим видом державної служби. Відмінність військової служби від інших видів державної служби полягає також в об'єкті управлінських відносин та в управлінні ними. Ним є суспільні відносини, що складаються, змінюються і припиняються між громадянами в процесі забезпечення оптимальних організаційних умов їх спільної діяльності в період проходження ними військової служби і які спрямовані на забезпечення національної безпеки, насамперед у воєнній сфері, а цивільної та спеціалізованої - спрямовані на забезпечення спільної діяльності громадян в політичній, економічній та інших сферах.

На підставі проведеного дослідження пропонується визначення військової служби як особливого виду державної служби, яку проходять громадяни України за призовом та добровільно (за контрактом) у військових формуваннях, утворених відповідно до закону, і яка полягає у виконанні завдань та здійсненні функцій держави щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

Основні принципи військової служби закріплені в Конституції України і конкретизовані в законах України на інших нормативно-правових актах. Військова служба ґрунтується на більшості основних принципів цивільної державної служби, визначених Законом України "Про державну службу". На підставі їх класифікацій, виділені наступні принципи, які є специфічними і притаманні лише військовій службі: дотримання військової дисципліни; єдиноначальність; колегіальне вироблення рішень; проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва; комплектування на основі загального військового обов'язку і за контрактом; позапартійність; здійснення демократичного цивільного контролю тощо.

7. З категорією військової служби, зазначає дисертант, взаємопов'язане поняття військово-службових правовідносин, які являють собою адміністративно-правові відносини і пов'язані з організацією та функціонуванням військової служби. Вони є конкретним різновидом адміністративно-правових відносин, які у відповідності до вимог правової норми започатковуються, розвиваються і припиняються між їхніми учасниками при наявності певних юридичних фактів. Військово-службові правовідносини складаються з таких основних елементів: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасники цих відносин - держава та її громадяни - є носіями визначених військовим законодавством конкретних прав і обов'язків. Об'єктом згаданих правовідносин є поведінка їх учасників (дії або утримання від дій), пов'язана зі здійсненням захисту Вітчизни від зовнішніх і внутрішніх загроз. До юридичних фактів, які є підставою для виникнення, зміни та припинення військово-службових правовідносин, можна віднести дії та події. Це - особливі, владні адміністративно-правові відносини, пов'язані з виконанням державних посадових обов'язків і функцій. Одним з головних принципів військово-службових відносин є принцип єдиноначальності. На підставі проведеного дослідження пропонується визначення військово-службових відносин як адміністративно-правових відносин, які у відповідності до правової норми та наявності певних юридичних фактів складаються між наділеними конкретними правами і обов'язками їх суб'єктами, якими є держава в особі її військових органів та громадяни України і які пов'язані з організацією та функціонуванням військової служби.

8. З'ясування правових основ військової служби, на думку автора, дозволяє зробити висновок, що основоположним для загальнотеоретичного розуміння військової служби є поняття військовослужбовця як суб'єкта військово-службових правовідносин, оскільки воно відображає найістотніші фундаментальні закономірності функціонування цього правового інституту та логічно визначає понятійний апарат військової служби, зміст та взаємозв'язок її понять і категорій. Правовий статус військовослужбовця характеризується наступними ознаками: як державна особа, він наділений відповідними повноваженнями і здійснює державні функції; можливістю мати особливі, владні, організаційно-розпорядчі повноваження; наявністю суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, пов'язаних зі здійсненням службових функцій; наявністю статусу особливого суб'єкта кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності.

Правовий статус (становище) військовослужбовця, що є складовою військово-службових правовідносин, складається із загального та власне військово-службового статусу. Останній по суті і визначає правове становище військовослужбовця, його права, обов'язки та відповідальність. Згаданий статус є однією з важливих політико-юридичних категорій, яка невід'ємно пов'язана з соціальною структурою суспільства, рівнем демократії, станом законності в державі. Правовий статус військовослужбовця залежить від: умов проходження служби; суспільно-політичної чи державно-правової ситуації в державі; перебування у складі підрозділів Збройних Сил України на території інших держав.

Особливість правового статусу військовослужбовця полягає в тому, що даний статус безпосередньо пов'язаний з відповідними правовими обмеженнями і заборонами, які, у свою чергу, збалансовуються державними гарантіями, пільгами і компенсаціями. Актуальним для військової служби лишається питання реальної деполітизації військовослужбовців. Вирішення цього питання можливе двома шляхами: у запровадженні конституційної норми щодо обмеження військовослужбовців у пасивному виборчому праві, тобто, праві бути обраним до органів влади, або ж запровадження законодавчої норми щодо звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із здійсненням ним політичної діяльност

На основі вивчення правозастосовної практики в даній праці обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до частини першої статті 17 Закону України "Про Збройні Сили України" стосовно обмеження перебування військовослужбовців у профспілках шляхом призупинення їхнього членства в них на період проходження військової служби. Це тим самим усуне колізію з нормами статті 36 і 37 Конституції України і відповідатиме міжнародній практиці.

З метою вирішення проблеми щодо визначення діянь, які є дисциплінарними правопорушеннями, що відповідатиме положенням пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, запропонована й обґрунтована необхідність прийняття Дисциплінарного кодексу військовослужбовців, в якому доцільно визначити правопорушення, що стосуються питань проходження військової служби.

9. Порівняльний і формально-юридичний аналіз системи правових джерел військової служби, під якими розуміються здійснювані органами державної влади України встановлення правових норм і документальні форми їх вираження, тобто нормативно-правові акти, дає авторові підстави стверджувати, що вони складають основу функціонування військової служби, і за юридичною значимістю та походженням мають різний статус та ієрархічний рівень.

В Україні в цілому створена законодавча база регулювання суспільних відносин у воєнній сфері. Однак аналіз процесу її становлення та функціонування вказує на наявність таких недоліків цієї бази, як: непослідовність ухвалення необхідних нормативно-правових актів; їхня внутрішня недосконалість та неконкретність; утворення правових колізій; не в повній мірі відпрацьовані нормативно-правові акти і статутні документи щодо участі підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях.

Сучасні загрози світовому співтовариству вимагають нових підходів до розв'язання проблем національної безпеки. У зв'язку з цим існує потреба в напрацюванні нових доктринальних чинників та вдосконаленні правового регулювання діяльності військових формувань, уточнення та врегулювання військово-службових відносин, які змінюватимуться в залежності від виконання уточнених завдань.

У відповідності до міжнародного досвіду пропонується, в залежності від важливості та за функціональною сферою, наступна схема системи правових актів у воєнній сфері, спрямованих на врегулювання суспільних правовідносин, пов'язаних з військовою службою: Конституція - Закон про основи національної безпеки - закони у воєнній сфері - міжнародні угоди у воєнній сфері - Воєнна доктрина - Стратегія національної безпеки - державні програми у воєнній сфері - підзаконні нормативно-правові акти (включаючи відомчі).

Крім того, у зв'язку із запровадженням в Україні механізму переходу на військову службу за контрактом вбачається необхідним врегулювання певних питань у воєнній сфері, які нині регулюються переважно нормами підзаконних актів, нормами закону. Це стосується, зокрема, питання визначення статусу військовослужбовця нормами закону "Про правовий статус військовослужбовця", а також врегулювання процесу просування його по службі та військово-службових відносин на цьому етапі нормами закону шляхом прийняття закону "Про військову службу в Україні". Це відповідало б положенням Конституції України в частині виключного регулювання законом засад праці, якою і є військова служба.

10. Для забезпечення якісного виконання військовослужбовцями своїх службових обов'язків законодавець визначив систему правових гарантій їх службової діяльності, тобто закріплених у законодавстві засобів та способів забезпечення реалізації й захисту прав і свобод військовослужбовців. Вони являють собою правові положення, які характеризують соціально-правову сторону статусу військовослужбовця і пов'язані із застосуванням правових норм. Виражаються вони в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб та самих військовослужбовців.

Держава покликана гарантувати необхідні соціально-економічні умови, щоб військовослужбовець міг успішно виконувати свої функціональні обов'язки. Проте держава не завжди і не повною мірою дотримується своїх конституційних зобов'язань щодо створення належних умов для просування по військовій службі. Постійно виникає диспропорція у грошовому і майновому забезпеченні військовослужбовців різних військових формувань, а також їхнього пенсійного забезпечення. Чинна система соціальних пільг не забезпечує надання допомоги в необхідному обсязі. Це викликає серед військовослужбовців невдоволення, розчарування у виборі професії серед молодих офіцерів, негативно відбивається на загальному стані боєготовності військ та належному виконанні військовослужбовцями службових обов'язків, а також в цілому понижує стан забезпечення національної безпеки держави.

Дисертантом аргументується необхідність перегляду правових норм законодавства в частині надання державою відповідних видів соціальних гарантій і, насамперед в частині справедливого вирішення питання забезпечення пенсіями звільнених з військової служби громадян, що, у свою чергу, пов'язане із загальною потребою проведення воєнної реформи. З метою усунення існуючих сьогодні диспропорцій як у фінансовому (грошовому), так і пенсійному забезпеченні військовослужбовців, які викликали гостру соціальну напругу в середовищі як військовослужбовців, так і пенсіонерів, пропонується внести до законів, що регулюють згадані питання, відповідні зміни.

11. Припинення військово-службових відносин є комплексним поняттям, оскільки охоплює всі випадки припинення зазначених правовідносин. Під правовими підставами їх припинення розуміються конкретні події і дії (юридичні факти), згідно з якими чинне законодавство пов'язує припинення цих правовідносин. Дії можуть бути правомірними і неправомірними, виникати у відповідності до закону, за ініціативи сторін правовідносин. Всі вони закріплені у чинному законодавстві, що забезпечує військовослужбовцям захист від можливого свавілля командирів.

З метою вдосконалення законодавства у воєнній сфері, що також відповідатиме інтересам забезпечення національної безпеки, в дисертації запропоновано формалізувати підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби. Такими підставами можуть бути:

· припинення перебування у громадянстві України та набуття подвійного громадянства або громадянства іншої держави;

· прийняття на військову службу з порушеннями встановленого порядку, якими можуть бути факти прийняття на військову службу осіб, які перебувають між собою в близькій спорідненості чи свояцтві, якщо їх служба пов'язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому;

· подання особою неправдивих або приховання певних відомостей про себе чи своїх родичів, наявність яких перешкоджають укладенню контракту з цією особою (перебування на посаді, пов'язаній з допуском до державних секретів чи до матеріальних цінностей), тощо.

Використані джерела

1. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВРУ. - 1993.- № 52.- Ст. 490.

2. Про державну таємницю: Закон України в редакції від 21 вересня 1999 р. // ВВРУ. - 1999.- № 49.- Ст.428.

3. Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України: Закон України від 24 березня 1999 р. // ВВРУ. - 1999.- № 22-23.- Ст.197.

4. Про додаткові заходи щодо посилення турботи про захисників Вітчизни, їх правового і соціального захисту, поліпшення військово-патріотичного виховання молоді: Указ Президента України від 21 лютого 2002 р. № 157 // Офіційний вісник України. -15.03.2002 р. - № 9.- Ст.392. -С 1.

5. Про дострокове звільнення військовослужбовців строкової служби та зупинення призову громадян на військову службу з окремих районів Закарпатської області: Указ Президента України від 11 березня 2001 р. № 171 // Офіційний вісник України. -30.03.2001 р. - № 11.- С.7.

6. Про загальний військовий обов'язок і військову службу: Закон України в редакції від 18 червня 1999 р. // ВВРУ.- 1999. - № 33.- Ст.270.

7. Про затвердження Комплексної програми соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та створення Національної наглядової ради з її реалізації: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1996 р. № 918 (не опублікована).