Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

Українська академія банківської справи Національного банку України

Кафедра менеджменту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Цивільний захист»

Виконала: студентка Кононенко Ю.М.

V курсу, групи ЗМОА-21

Перевірив: к.н.з держ. упр.

доцент Мартиненко В.О.

Cуми 2013



ЗМІСТ

1. Теоретичні питання

1.1 Сили цивільного захисту

1.2 Протирадіаційний захист в умовах радіаційної аварії, критерії для прийняття рішень щодо їхнього запровадження

1.3 Види розвідки, її завдання й способи ведення

2. Практична частина

Список використаної літератури



1. Теоретичні питання

1.1 Сили цивільного захисту

До складу сил реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру входять відповідні аварійно-рятувальні служби та підрозділи центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності і господарювання, а саме:

До сил цивільного захисту України належать:

- оперативно-рятувальна служба ЦЗ, пожежно-рятувальні та аварійно- рятувальні підрозділи МНС ;

- спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;

- аварійно-відновлювальні формування;

- спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання ЦЗ;

- формування особливого періоду;

- авіаційні та піротехнічні підрозділи;

- підрозділи забезпечення та матеріальних резервів [1].

Завданнями сил цивільного захисту є:

а) здійснення заходів щодо підтримання органів управління та підрозділів цивільного захисту в стані постійної готовності до виконання поставлених завдань;

б) комплексне нагромадження, розміщення, зберігання та своєчасне відновлення техніки та матеріально-технічних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних робіт;

в) ефективне проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах стихійного лиха та осередках ураження;

г) проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів;

д) ефективна участь в територіальній обороні України, сприяння Збройним

Силам України в обороні України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Основою сил цивільного захисту є сили реагування МНС України:

1. Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

2. Державна спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба;

3. Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба на водних об'єктах;

4. Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба пошуку та рятування туристів;

5. Державна авіаційна пошуково-рятувальна служба [2].

По завершенню виконання раніше зазначеної Державної програми на базі військ цивільної оборони України, органів та підрозділів Державної пожежної охорони створено Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту - спеціальне невійськове формування, на яке покладається захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного і військового характеру, участь у заходах територіальної оборони, а також міжнародних рятувальних та інших гуманітарних операціях.

Органи і підрозділи Служби створюються за територіальним принципом, до району включно, з урахуванням техногенного і екологічного навантаження території та завдань у мирний час і в особливий період.

Особливий період в державі настає з часу об'явлення рішення про мобілізацію (крім цільової) або з часу введення воєнного стану в Україні, або в окремих її територіях і охоплює час мобілізації, воєнного часу і частково відбудовчого періоду після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України "Про оборону України").

Органи і підрозділи цивільного захисту відповідно до Положення про територіальну оборону України:

- здійснюють оповіщення населення та військового командування про загрозу ураження від аварій і руйнувань потенційно небезпечних об'єктів, постійне інформування про обстановку в разі виникнення аварій (руйнувань) на цих об'єктах;

- організовують радіаційний, хімічний, біологічний, інженерний та медичний захист населення від наслідків воєнних дій, аварій (руйнувань), зумовлених застосуванням засобів ураження, терористичними актами та диверсіями;

- проводять аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи в небезпечних зонах (районах) і зонах ураження, здійснюють ліквідацію наслідків диверсійних дій;

- організовують життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

- беруть участь у здійсненні заходів щодо евакуації (відселення) населення з прикордонної смуги (районів воєнних дій), із зон ураження, пожеж та можливого затоплення, осередків інших надзвичайних ситуацій.

До складу Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту входять:

9 загонів центрального та 23 загони регіонального підпорядкування, 1150 пожежно-рятувальних підрозділів [3].

Для виконання специфічних завдань також створено: Центр розмінування, Центр хімічного захисту та Кінологічну службу.

Сили центрального підпорядкування (дев'ять аварійно-рятувальних загонів):

- Центральний аварійно-рятувальний загін (м. Київ);

- 1-й Аварійно-рятувальний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (м. Дрогобич Львівської області);

- 2-й Аварійно-рятувальний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (м. Мелітополь Запорізької області);

- 3-й Аварійно-рятувальний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (с. Мазанка АР Крим);

- Спеціальний аварійно-рятувальний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (м. Ромни Сумської області);

- Навчальний центр Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту (м. Мерефа Харківської області);

- Спеціальний загін Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту (с. Жеребково Одеської області);

- Спеціальний авіаційний загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (м. Ніжин) для проведення авіаційних пошуково-рятувальних робіт;

- Спеціальний морський загін Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (м. Керч) для проведення пошуково-рятувальних робіт та робіт з вилучення і знешкодження вибухонебезпечних предметів в акваторії Чорного та Азовського морів;

Основними завданнями сил центрального підпорядкування Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту є:

- виконання заходів щодо захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного і військового (воєнного) характеру на території України;

- ліквідація їх наслідків, а також специфічних ситуацій, пов'язаних з хімічними і радіаційними аваріями на державному і регіональному рівнях;

- проведення невідкладних аварійно-рятувальних та спеціальних робіт;

- евакуація потерпілих з районів обмеженого доступу евакуаційного транспорту в разі загрози їх життю і здоров'ю та надання їм допомоги;

- проведення робіт з пошуку, знешкодження, транспортування та знищення вибухонебезпечних предметів, які залишились після війн, сучасних боєприпасів та підривних засобів;

- проведення невідкладних аварійно-рятувальних та спеціальних робіт на суші і на морі;

- залучення до дій за призначенням за рішенням Міністра, як по всій території України, так і за її межами, а також до виконання заходів, передбачених існуючими Державними програмами [4].

Територіальне розміщення підрозділів реагування до адміністративного району включно дозволило МНС наблизити безпосередньо до місць виникнення надзвичайних ситуацій підрозділи оперативного реагування, охопити ними всю територію України, залучити значні сили до заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та їх ліквідації, а час реагування значно скоротити. Важливою складовою системи реагування на надзвичайні ситуації є регіональні сили МНС, які діють, як правило, в межах визначених адміністративних територій, але залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій за межами регіону дислокації.

В Україні війська ЦЗ МНС представлені 14 військовими частинами і 2 підрозділами, що розташовані в містах: Києві; Донецьку; Вінниці; Кіровограді; Керчі; Переяслав-Хмельницькому; Дрогобичі; Мерефі; Краснознаменці; Мелітополі; Верховцеві; Ромнах; Лоскутовці; Мазанці, а також: спеціалізований воєнізований загін швидкого реагування (у Дніпропетровську), державне воєнізоване спеціалізоване аварійно-рятувальне підприємство (у Запоріжжі), спеціалізована воєнізована аварійно-рятувальна частина (у Полтаві).

Спеціалістів для військ ЦЗ готують військові кафедри Київського державного технічного університету будівництва й архітектури, Севастопольського інституту ядерної енергетики й промисловості, інженерного факультету Подільської державної аграрно-технічної академії [5].

Крім того, для виконання специфічних завдань цивільного захисту, перш за все обслуговування потенційно-небезпечних об'єктів та територій, в системі МНС України функціонують спеціальні державні аварійно-рятувальні та пошуково-рятувальні служби, а саме:

а) Державна спеціалізована (воєнізована) аварійно-рятувальна служба

МНС України (ДСВАРС), утворена Указом Президента України від 21 листопада 2003 року №1328/2003 "Про вдосконалення управління у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру".

У складі ДСВАРС діють:

- гірничорятувальні формування, які обслуговують об'єкти вугільної промисловості;

- гірничорятувальні формування, які обслуговують об'єкти рудної та нерудної металургійної, хімічної промисловостей ;

- аварійно-рятувальні формування, які обслуговують об'єкти нафтогазового комплексу;

- зведені аварійно-рятувальні формування, які обслуговують об'єкти та території Закарпатської і Чернівецької областей;

- гірничорятувальні (аварійно-рятувальні) формування загального призначення, які обслуговують об'єкти хімічної промисловості, метрополітенів і метробуду, рудної та нерудної промисловості.

До складу служби входять 14 професійних спеціальних та спеціалізованих загонів, у тому числі: 36 оперативних підрозділів (гірничорятувальних, аварійно-рятувальних, газорятувальних та проти фонтанних взводів), що об'єднують 147оперативних одиниць (136 відділень, 7 гірничорятувальних та аварійно-рятувальних пунктів, 3 аварійно-рятувальні та реанімаційно-протишокові групи, 1шахтна гірничорятувальна станція ).

Крім оперативних підрозділів, до складу формувань служби також входять: навчальний центр, воєнізований інженерно-технічний загін, 2 взводи профілактично-виробничої діяльності, взвод депресійно-газових зйомок, воєнізований метрологічний взвод, медичний взвод, навчальний учбовий воєнізований гірничорятувальний взвод, 7 газоаналітичних лабораторій, ремонтно-механічна майстерня, авторемонтна дільниця.

Головні завдання ДСВАРС:

- постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування на договірній платній основі окремих територій і об'єктів підвищеної небезпеки галузей промисловості за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

- здійснення пошуку та рятування людей на уражених об'єктах і територіях;

- проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях;

- ліквідація надзвичайних ситуацій та їх наслідків, захист населення і територій;

- локалізація зони впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій та катастроф,

- нагляд за станом техногенної безпеки на потенційно небезпечних об'єктах і територіях;

- участь у проведенні експертизи проектних рішень з проти аварійного захисту потенційно небезпечних об'єктів;

- проведення на договірній основі профілактичного обслуговування підприємств, установ організацій незалежно від форми власності, а також територій, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- надання методичних рекомендацій аварійно-рятувальним службам і формуванням, утвореним відповідно до законодавства та забезпечення їх виконання [6].

Організаційно служба побудована за територіально-галузевим принципом.

Формування служби дислоковані в АР Крим, 14 областях України і м. Києві. Керівництво діяльністю служби здійснює МНС через Головне управління ДСВАРС, яке розташоване у м. Києві. Штатна чисельність служби нараховує більше 1 тис. 700 осіб.

б) Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба на водних об'єктах України утворена наказом МНС від 13.09.2006 року № 606 "Про удосконалення діяльності ДСВАРС України”. Відповідно до наказу проведено реорганізацію підрозділів, виділених із складу ДСВАРС і на базі Головного управління реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах, морських та річкових рятувально-координаційних центрів ДСВАРС створено Службу з підпорядкованими їй морськими та річковими координаційними аварійно-рятувальними центрами.

Служба має у своєму складі:

- Головне управління;

- 7 координаційних аварійно-рятувальних центрів, з яких 3 морських (МКАРЦ) у містах Керч, Севастополь, Одеса та 4 річкових (РКАРЦ) у містах Київ, Вінниця, Івано-Франківськ та Хмельницький. У складі центрів діють 12 аварійно-рятувальних водолазних станцій [7].

Статутом Служби визначено завдання, що покладаються на неї, а саме:

- організація та здійснення пошуку та рятування людей на водних об'єктах, координація діяльності підрозділів пошуково-рятувальних сил та аварійно-рятувальних служб під час пошуку та рятування людей на водних об'єктах, а також ліквідації забруднення водних об'єктів; - контроль за станом техногенної та екологічної безпеки водних та водогосподарських об'єктів, виконання запобіжно-профілактичних заходів щодо підвищення безпеки користування ними;

- проведення спеціальних підводно-технічних (водолазних) робіт, у тому числі з пошуку та знешкодження боєприпасів і ємностей з отруйними речовинами, що затонули;

- участь у заходах з міжнародній діяльності.

Наказом МНС від 30.05.2007 року №384 "Про залучення морських (річкових) координаційних аварійно-рятувальних центрів ДСАРСВО МНС до ліквідації надзвичайних ситуацій" визначено зони відповідальності координаційних центрів Служби, до яких входять АР Крим, вісімнадцять областей, міста Київ та Севастополь. Штатна чисельність Служби 306 осіб.

в) Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба пошуку і рятування туристів МНС. З метою удосконалення пошуково-рятувальних (аварійно-рятувальних) робіт на об'єктах туристичної діяльності наказом МНС від 13.09.2006 року №606 "Про удосконалення діяльності Державної спеціальної (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби МНС України" створено Державну спеціалізовану аварійно-рятувальну службу пошуку і рятування туристів МНС (далі - ДСАРСПРТ).

ДСАРСПРТ є професійною аварійно-рятувальною службою у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, що спричинені туристичною діяльністю (в гірських, лісових, спелеологічних районах та місцях масового відпочинку людей).

До Служби структурно входять:

- Головне управління,

- 4 пошуково-рятувальних загони (Івано-Франківський, Кримський, Львівський та Закарпатський). Загальна чисельність Служби 282 працівники.

г)Державна авіаційна пошуково-рятувальна служба (Укравіапошук). Єдина державна система проведення авіаційних пошуково-рятувальних робіт діє у межах єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Суб'єктами системи є:

- МНС;

- центральні органи виконавчої влади, які регулюють діяльність авіації, підприємства, установи і організації усіх форм власності, що експлуатують повітряні судна або пропонують свої послуги у цій галузі (у тому числі Міністерство оборони, МВС, Міністерство інфраструктури, Державна прикордонна служба України тощо).

Завдання забезпечення функціонування Служби покладено на урядовий орган державного управління - Державну авіаційну пошуково-рятувальну службу (далі - Укравіапошук).

Основними завданнямиУкравіапошуку є:

- участь у реалізації державної політики щодо вдосконалення єдиної державної системи проведення авіаційних робіт з пошуку і рятування;

- організація та забезпечення авіаційних пошуково-рятувальних робіт усіма наявними силами та засобами Міністерства, а також силами і засобами інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, налагодження їх взаємодії;

- розроблення напрямів єдиної технічної політики у сфері вдосконалення сил і засобів, що використовуються для виконання пошуково-рятувальних робіт. Укравіапошуку оперативно підпорядковані:

- бюджетна установа “Регіональна служба координації авіаційних робіт з пошуку і рятування” у складі Головного координаційного центру пошуку і рятування та 5 регіональних координаційних центрів пошуку і рятування (допоміжних) Центрального (м. Бориспіль), Східного (м. Харків), Південного (м. Одеса), Південно-Західного (м. Сімферополь), Західного (м. Львів);

- спеціальний авіаційний загін (САЗ) МНС України (м. Ніжин);

- Державне авіаційне підприємство (ДАП) “Карпати-Авіа” (м. Ужгород).

д) Державне підприємство "Мобільний рятувальний центр МНС України" - підрозділ, який в перспективі буде проводити аварійно-рятувальні роботи будь-якої складності. Крім основних завдань він забезпечує функціонування Мобільного госпіталю.

Органи управління усіх вищезазначених служб, у тому числі в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі, районах, містах та їх підрозділи є - "Органи і підрозділи цивільного захисту", яким наказами МНС України визначено порядок залучення, завдання та зони відповідальності.

Підрозділами МНС забезпечується негайне реагування на всі надзвичайні ситуації з виїздом на місце їх виникнення. Щоденно на цілодобовому чергуванні знаходиться більше 7,7 тис. рятувальників МНС та понад 2,2 тис. одиниць пожежної, рятувальної та спеціальної техніки [8].



1.2 Протирадіаційний захист в умовах радіаційної аварії, критерії для прийняття рішень щодо їхнього запровадження

Цивільний захист населення від небезпек є однією з найважливіших задач держави. Цивільна оборона як сфера наукової та практичної діяльності виникла у досить непрості часи, але навіть і понині не втратила свого значення. І насамперед це стосується захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного характеру, тобто таких, що якимось чином пов'язані з діяльністю людини.

Порушення нормальної життєдіяльності людини та навколишнього середовища у наслідок аварій, катастроф, стихійного лиха, епідемій, війн та інших факторів, тобто надзвичайні ситуації, трапляються в наш час досить часто. Тому не можна забувати певних правил поведінки, що необхідні для виходу зі складної ситуації у разі небезпеки [9].

Один з видів надзвичайних ситуацій техногенного характеру, аварії чи навмисні дії, направлені на викиди радіоактивних речовин, є чи не найбільш небезпечним для життя і здоров'я людини та середовища, що її оточує. Людство винайшовши ядерну енергію та створивши ядерну зброю, ще на превеликий жаль не змогло віднайти спосіб уберегтися від наслідків дії радіоактивних речовин, та повністю очистити зону забруднення після викиду. Яскравий для цього приклад - вибух на Чорнобильській АЕС, що призвів до втрати цілих міст та багатьох населених пунктів, покалічив долі тисяч людей, а крім того завдав непоправних збитків для природи та навколишнього середовища цілого регіону.

Тому захист населення від радіаційного забруднення відіграє визначну роль при надзвичайних ситуаціях такого типу, як єдиний спосіб применшити збитки та страти населення.

Протирадіаційний захист в умовах радіаційної аварії, критерії для прийняття рішень щодо їхнього запровадження регулюється відповідно до Державних гігієнічних нормативів «Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)» від 01.01.98 р.

Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) включають систему принципів, критеріїв, нормативів та правил, виконання яких є обов'язковою нормою політиці держави щодо забезпечення протирадіаційного захисту людини та радіаційної безпеки. НРБУ-97 розроблені у відповідності до основних положень Конституції та Законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про поводження з радіоактивними відходами" [10].

Протирадіаційний захист населення в умовах радіаційної аварії базується на системі протирадіаційних заходів (контрзаходів).

Всі захисні контрзаходи, які застосовуються в умовах радіаційної аварії, поділяються на прямі та непрямі.

До прямих відносяться контрзаходи, реалізація яких призводить до запобігання чи зниження індивідуальних або колективних доз аварійного опромінення населення.

До непрямих відносяться всі види контрзаходів, які не призводять до запобігання індивідуальних і колективних доз опромінення населення, але зменшують (компенсують) величину збитку для здоров'я, пов'язаного з цим аварійним опроміненням.

В залежності від масштабів і фаз радіаційної аварії, а також від рівнів прогнозних аварійних доз опромінення прямі контрзаходи умовно поділяються на термінові, невідкладні та довгострокові.

Термінові - це такі контрзаходи, проведення яких має за мету відвернення таких рівнів доз гострого або хронічного опромінення осіб з населення, які створюють загрозу виникнення радіаційних ефектів, що виявляються клінічно.

Контрзаходи кваліфікуються як невідкладні, якщо їх реалізація спрямована на відвернення детерміністичних ефектів.

До довгострокових належать контрзаходи, спрямовані на відвернення доз короткочасного або хронічного опромінення, значення яких, як правило, нижче порогів індукування детерміністичних ефектів.

До прямих термінових і невідкладних протирадіаційних захисних заходів гострої фази аварії належать: укриття населення, обмеження у режимі поведінки (обмеження часу перебування на відкритому повітрі), евакуація, фармакологічна профілактика опромінення щитовидної залози радіоактивними ізотопами йоду, тимчасова заборона вживання окремих продуктів харчування місцевого виробництва використання води з місцевих джерел. аварійний рятувальний протирадіаційний розвідка

До довгострокових контрзаходів, які можуть здійснюватись на ранній і на пізній фазах аварії, належать: тимчасове відселення населення, переселення (на постійне місце проживання), обмеження вживання радіоактивно забрудненої води і продуктів харчування, дезактивація територій, різноманітні сільськогосподарські контрзаходи [11].

Потенційні шляхи опромінення та відповідні контрзаходи в залежності від фази аварії приведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Потенційні шляхи опромінення, фази аварії та контрзаходи

Потенційні шляхи опромінення	Фаза аварії	Контрзахід*
Зовнішнє опромінення від радіоактивної хмари аварійного джерела (установки)	Рання	Укриття, евакуація, обмеження режиму поведінки
Зовнішнє опромінення від шлейфу радіоактивної хмари	Рання	Укриття, евакуація, обмеження режиму поведінки
Вдихання радіонуклідів, які містяться у шлейфі	Рання	Укриття, герметизація приміщень, відключення зовнішньої вентиляції
Надходження радіоізотопів йоду інгаляційне, з продуктами харчування та питною водою	Рання	Укриття, обмеження режимів поведінки та харчування. Профілактика надходження радіоізотопів йоду за допомогою препаратів стабільного йоду
Поверхневе забруднення радіонуклідами шкіри, одягу, інших поверхонь	Рання Середня	Евакуація. Укриття. Обмеження режимів поведінки та харчування. Дезактивізація
Зовнішнє опромінення від випадів радіонуклідів на грунт та інші поверхні	Середня Пізня	Евакуація. Тимчасове відселення. Переселення. Обмеження режимів поведінки та
		харчування. Дезактивація територій, будівель та споруд
Інгаляційне надходження радіонуклідів за рахунок їх вторинного підняття з вітром	Середня Пізня	Тимчасове відселення. Переселення. Дезактивація територій, будівель та споруд.
Споживання радіоактивно забруднених продуктів харчування та води	Пізня	Сільськогосподарські та гідротехнічні контрзаходи

*Радіаційний контроль об'єктів навколишнього середовища. продуктів харчування та питної води проводиться на всіх фазах аварії, але об'єм та структура цього контролю визначається спеціальним методично-регламентуючим документом [12].

Прийняття рішень про введення конкретних заходів радіаційного захисту ґрунтується, з одного боку, на аналізі радіаційного стану та прогнозованих доз опромінення людей, а з другого боку - на врахуванні можливих наслідків для їх здоров`я, введення того чи іншого заходів захисту.

Доцільність введення конкретного заходу захисту визначається двома рівнями дози: нижнім, який не потребує обов`язкового введення заходів захисту, і верхнім, який потребує обов`язкового введення заходу захисту (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Дозові критерії для прийняття рішень по введенню заходів захисту при ядерних аваріях на АЕС

Заходи захисту	Все тіло	Окремі органи
	Нижній рівень	Верхній рівень	Нижній рівень	Верхній рівень
Рання фаза розвитку аварії / прогнозована доза за перші 10 діб від початку аварії, мЗв/
1. Укриття, захист органів дихання та шкіряного покриву 2. Йодна профілактика - дорослих - дітей та вагітних жінок 3. Евакуація - дорослих - дітей та вагітних жінок	5 -- -- 50 10	50 -- -- 500 50	50 50* 50* 500 200*	500 500* 250* 5000 500*
Середня фаза розвитку аварії / прогнозована доза за перший рік від початку аварії, мЗв/
1. Обмежене вживання забруднених продуктів харчування та питної води 2. Переселення та евакуація	5 50	50 500	50 Не встановлюються	500 Не встановлюються

* - Тільки для щитовидної залози

У пізній фазі розвитку аварії дозовими критеріями для прийняття рішень про введення заходів захисту є прогнозована доза опромінення в конкретних умовах проживання більше 1 мЗв за рік або 70 мЗв за все життя. Основним заходом захисту є переселення людей із забруднених радіонуклідами місцевостей у незабруднені з відшкодуванням відповідних збитків, що потребує великих економічних витрат [13].

1.3 Види розвідки, її завдання й способи ведення

Розвідка відноситься до одного з найважливіших видів забезпечення сил цивільної оборони. Вона має проводитися з метою своєчасного отримання даних про обстановку, що склалася в результаті застосування противником зброї масового ураження та інших засобів нападу, а також у районах, охоплених стихійними лихами.

Розвідка має організовуватися начальниками, штабами та відповідними службами ЦО у взаємодії з військовим командуванням та іншими відомствами як у мирний, так й у воєнний час [14].

Виходячи з характеру завдань, що мають вирішуватися, розвідку розділяють на загальну та спеціальну [6]. До сил загальної розвідки відносять: розвідувальні підрозділи військових частин, комплексні пункти опорної мережі спостереження й лабораторного контролю, розвідувальні літаки та вертольоти, підрозділи розвідки на засобах залізничного транспорту, річкової (морської) розвідки, а також розвідувальні групи районів, міст і об'єктів народного господарства.

Силами спеціальної розвідки вважаються: пости радіаційного та хімічного спостереження; групи радіаційної та хімічної розвідки, пожежної, інженерної, медичної, епідеміологічної розвідки, а також підрозділи ветеринарної й фітопатологічної розвідки.

У залежності від сил і засобів, що застосовуються, розвідку можна поділити на наземну, повітряну та річкову (морську). З найбільшою повнотою весь комплекс завдань виконує наземна розвідка.

У залежності від завдань сили спеціальної розвідки поділяють на радіаційну та хімічну, інженерну, пожежну, медичну, бактеріологічну, ветеринарну та фітопатологічну [9-13].

Радіаційна та хімічна розвідка організовується військовими частинами і всіма формуваннями за допомогою спеціальних приладів (дозиметрів). За її даними має виявлятися й уточнюватися обстановка в районах, які піддавалися радіоактивному та хімічному забрудненню, а також на об'єктах виникнення вторинних зон зараження сильнодіючими ядовитими речовинами.

Для виявлення та вимірювання радіоактивних випромінювань, радіоактивного забруднення різноманітних предметів, місцевості, продуктів харчування, фуражу, води застосовуються прилади радіаційної розвідки; для вимірювання поглинених доз опромінення -- прилади дозиметричного контролю [15].

Наявність отруйних речовин (ОР) у повітрі, на місцевості, техніці та в інших середовищах визначається за допомогою приладів хімічної розвідки. Для виявлення сильнодіючих отруйних речовин використовуються прилади типу "Сирена".

За призначенням прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю діляться на групи (індикатори, рентгенометри, радіометри, дозиметри).

Індикатори -- найпростіші прилади радіаційної розвідки.. За допомогою індикаторів можна встановити: збільшується чи зменшується потужність дози. До цієї групи відноситься прилад ДП-64, а з побутових СИМ-01, СИМ-03 та інші.

Рентгенометри -- призначені для визначення потужності дози рентгенівського або у -випромінювання. їх діапазон виміру від сотих долей рентгена до декількох сот рентгенів на годину. До цієї групи відносяться прилади ДП-5В, ІМД-1Р, ІМД-1С, ККТ-2, "Кактус" та інші. Із побутових приладів можна використовувати "Прип'ять", "Белла", "Сосна", "Синтекс" та інші.

Радіометри (вимірювачі радіоактивності) -- призначені для визначення ступеня радіоактивного забруднення поверхонь обладнання, техніки, одягу, взуття, об'ємів повітря, продуктів харчування, фуражу головним чином альфа та бета частинками. За допомогою радіометрів можливе вимірювання невеликих рівнів гама-випромінювань. До них відносяться -- установка ДП-100, «БЕТА».

Дозиметри призначені для визначення сумарної дози опромінення, яку отримує особовий склад формувань за час перебування в районі дії, головним чином, ?-випромінення. Комплекти індивідуальних дозиметрів: ДК-02, ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11, ІД-02 та інші.

Прилади радіаційної розвідки: Індикатор-сигналізатор ДП-64 призначається для постійного нагляду та визначення початку радіоактивного зараження. Прилад працює в режимі спостереження і забезпечує звукову та світлову сигналізацію через 3 сек. після досягнення рівня радіації -- випромінювання 0,2 Р/год. Наявність ?-випромінювання визначається за спалахами неонової лампочки та звуковим сигналом. Пульт встановлюється в приміщенні, а датчик розміщується ззовні [16].

Вимірювач потужності дози ІМД-ІР(С). Прилад призначений для вимірювання потужності експозиційної дози гама-випромінювання в діапазоні енергії від 0,08 до 3,0 МЕВ і виявлення випромінювання.

Інженерна розвідка організовується з метою збирання даних про стан шляхів, мостів, переправ, гідротехнічних споруд, прохідності місцевості, її захисних властивостей, джерел води, наявності місцевих засобів і матеріалів, необхідних для забезпечення рятувальних і невідкладних аварійно-поновлювальних робіт, а також виявлення характеру руйнувань на маршрутах висування сил ЦО, у зонах ураження (зараження) і районах стихійних лих. Вона ведеться спеціальними формуваннями інженерної служби міст, районів та об'єктів народного господарства, а також підрозділами забезпечення руху.

Пожежна розвідка забезпечує виявлення пожежної обстановки з метою визначення необхідних сил і засобів для локалізації й гасіння виникаючих пожеж.

Вона має здійснюватися розвідувальними формуваннями протипожежної служби.

Медична розвідка призначена для визначення санітарно-епідемічного стану місцевості, території зон зараження та районів стихійних лих, установлення кількості і стану заражених людей, виявлення місць, придатних для розміщення медичних установ і формувань. Ведеться вона всіма медичними установами, формуваннями та медичними розвідувальними групами.

Бактеріологічна розвідка організовується для своєчасного виявлення застосування противником бактеріологічної зброї, виявлення районів і характеру зараження, індикації бактеріальних засобів, зон інфекційного зараження, а також для встановлення об'єму та характеру робіт, які необхідно виконати для ліквідації наслідків бактеріологічного зараження. Вона ведеться спеціальними розвідувальним підрозділами та установами медичної служби, службою захисту сільськогосподарських тварин і рослин, а також спеціальними підрозділами ЦО [17].

Ветеринарна розвідка організовується з метою виявлення заражених тварин, заражених джерел водопою, пасовищ і фуражу бактеріальними засобами, радіоактивними та хімічними речовинами, визначення умов організації та проведення заходів із попередження розповсюдження інфекційних захворювань тварин. Вона здійснюється розвідувальними групами служби захисту сільськогосподарських тварин і рослин ЦО.

Фітопатологічна розвідка призначена для виявлення захворювань рослин, районів їх розповсюдження, а також райони застосування хімічних засобів зараження рослин. Вона ведеться розвідувальними групами агрохімічних лабораторій і станцій захисту рослин.

У мирний час основними завданнями розвідки у системі цивільної оборони України мають бути: здійснення періодичного спостереження та лабораторного контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням об'єктів зовнішнього середовища; визначення стану маршрутів розосередження й евакуації населення; висування військових частин і формувань у вихідні райони та до можливих зон ураження (зараження), районів стихійних лих; виявлення санітарно-епідеміологічного стану районів розташування сил ЦО, населення, що розосереджується та евакуюється; вивчення обстановки в районах стихійних лих і місцях виробничих аварій.

Враховуючи різні варіанти розвитку війни під час збройної боротьби, важливими завданнями розвідки у воєнний час можуть бути такі: виявлення центрів (епіцентрів) і видів ядерних вибухів, меж зон ядерного ураження і радіоактивного зараження, рівнів радіації (за умови виникнення ядерної війни у світі); уточнення зон руйнувань, затоплень, пожеж і напрямків їхнього розповсюдження; виявлення районів хімічного та бактеріологічного зараження, визначення типу (групи отруйних речовин) і концентрації отруйних речовин, виду застосованих противником бактеріальних засобів, меж зон і ступеню зараження; виявлення стану маршрутів, залізничних і водних шляхів для висування сил ЦО; визначення в зонах ураження стану об'єктів народного господарства, гідроенергетичних і захисних споруд, характеру руйнувань будинків, комунально-енергетичних мереж і умов для порятунку уражених людей; здійснення безперервного спостереження та лабораторного контролю за змінами радіаційної, хімічної й бактеріологічної обстановки в зонах ураження (зараження) [18].

У залежності від особливостей районів дій сил цивільної оборони і застосованих противником засобів нападу завдання розвідки можуть змінюватися.



2. Практична частина

Завдання

На хімічно небезпечному об'єкті виникла аварія з викидом в атмосферу хлору. Внаслідок аварії постраждали працівники об'єкта і населення, яке проживає навколо цього об'єкта. За варіантами індивідуальних завдань розрахувати розмір збитків від втрати життя та здоров'я населення.

Дано:

1) Легкий НВ з втратою працездатності до дев'яти днів, кількість осіб - 5.

2) Тяжкий НВ з втратою працездатності понад 9 днів, к-ть осіб - 19.

3) Тяжкий НВ, внаслідок якого потерпілий отримав інвалідність з втратою працездатності понад 3980 днів, к-ть осіб - 1.

4) НВ, що призвів до загибелі :

- Дорослих людей віком до 60 років - 15 осіб;

- Дітей віком до 16 років.

5) Кількість дітей, які втратили годувальника (вік дітей) - 2(11),3(8).

Розв'язок :

Розмір збитків від втрати життя та здоров'я населення обчислюють за допомогою формули :

Н_р = ?В_трр + ?В _дп + ?В втг,

де ?В_трр - втрати від вибуття трудових ресурсів з виробництва;

?В _дп - витрати на виплату допомоги на поховання;

?В втг - витрати на виплату пенсій у разі втрати годувальника.

а) втрати від вибуття трудових ресурсів з виробництва розраховують на підставі даних, наведених у табл.. 1, за такою формулою:

? В_трр = М_л*N_л + М_т *N_т + М_і *N_і + М_з *N,

де М_л - втрати від легкого нещасного випадку;

М_т- втрати від тяжкого нещасного випадку;

М_і - втрати від отримання людиною інвалідності;

М_з - втрати від загибелі людини;

N - кількість постраждалих від конкретного виду нещасного випадку (НВ)

?В_трр = 0,28*5+19*6,5+37*1+47*15+22*10= 1,4+123,5+37+705+220=

= 1086,9 тис. грн.

Таблиця 1

Усереднені показники втрат від вибуття трудових ресурсів з виробництва

Вид нещасного випадку	Втрати на людину, тис. грн.
1. Легкий НВ з втратою працездатності до дев'яти днів	Мл = 0,28
2. Тяжкий НВ без встановлення інвалідності з втратою працездатності понад 9 днів	Мт=6,5
3. Тяжкий НВ, внаслідок якого потерпілий отримав інвалідність з втратою працездатності понад 3980 днів	Мі=37
4. Нещасний випадок, що призвів до загибелі : А) дорослої людини віком до 60 років Б) дитини віком до 16 років	Мз=47 Мз=22

б) витрати на виплату допомоги на поховання обчислюють за формулою :

?В_дп = М_дпх*N_з,

де М_дпх - 1,4 тис.грн/людину - допомога на поховання

N_з, - к-ть загиблих

?В_дп = М_дпх*N_з = 1400 * (10+15) = 35 тис. грн.

в) витрати на виплату пенсій у разі втрати годувальника розраховують за формулою :

?В_втг= 12*М_втг * (18-В_д),

де 12 - кількість місяців у році;

М_втг - 0,734 тис.грн. - розмір щомісячної пенсії на дитину до досягнення нею повноліття - 18 років;

В_д- вік дитини.

?В_втг1= 12*М_втг * (18-В_д) =( 12*0,734 * (18-11))* 2 дітей = 123,3 тис. грн.

?В_втг2= 12*М_втг * (18-В_д)= ( 12*0,734*(18-8))*3 дітей = 264,24 тис. грн.

?В_втг = 123,3+264,24 = 387,54 тис. грн.

Н_р = ? В_трр + ? В _дп + ? В втг = 1086,9+35+387,54=1509,44 тис. грн.

Висновок: сума збитків від втрати життя та здоров'я населення внаслідок аварії на хімічно небезпечному об'єкті з викидом в атмосферу хлору становить 1509,44 тис. грн.

На мою думку, з метою подальшого запобігання виникненню надзвичайної ситуації на цьому об'єкті необхідно розробити ряд наступних заходів:

- розробити нормативно-правові актів, а також норми, правила та стандарти з питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;

- забезпечити готовність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

- забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

- навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

- виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємства, зменшення можливих матеріальних втрат;

- прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

- створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування на них;

- проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади);

- оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;. і захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

- проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

- пом'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

- здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;

- реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

- участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про Цивільну оборону України" ВРУ №297-ХІІ. -- К., 1993.

2. Закон України "Про внесення змін до Закону України про Цивільну оборону України" ВРУ № 555-ХІУ. -- К., 1999.

3. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" №1809-ІІІ. -- К., 2000.

4. Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від №135 IV, 24 червня 2004. -- К., 2004.

5. Положення «Про Цивільну оборону України». -- К., 1994

6. Бикова О.В. та ін.. Основи цивільного захисту : Навч. посібник; заг. ред. канд. іст. наук М.В. Болотських; МНС України, Ун-тет цивільного захисту України, Ін-тут держ. упр. у сфері цивільного захисту. - К.,2008.-223 с.

7. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист : Підручник.- К.: Знання - Прес, 2007.- 487 с.

8. Медичні аспекти хімічної зброї: Навчальний посібник для слухачів УВМА та студентів вищих медичних навчальних закладів - К.: УВМА, 2003. - 102 с.

9. Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За ред. Ю.М. Скалецького, І.Р. Мисули - Тернопіль: Укрмедкнига. - 2003 р. - 362 с.

10. Кучма М.М. Цивільна оборона (цивільний захист): Навч. посібник .- Львів : Магнолія, 2007. - 360 с.

11. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). - К.: Друкарня держсанепіднагляду МОЗ України, 1997. - С. 33-39, 87-95.

12. Надзвичайні ситуації: Основи законодавства України: В 3-х тт. -- К.,1998--2000.

13. Медичні аспекти ядерних аварій: Навчальний посібник для слухачів УВМА та студентів вищих медичних навчальних закладів / Ю.М. Скалецький, М.І. Барасій, І.Ю. Худецький, В.Ф. Торбін та інші. - К.: Навчально-методичний відділ УВМА, 2000. - С. 4-17, 30-35, 43-51.

14. Критерії для прийняття рішень про заходи захисту населення у випадку аварії ядерного реактору (Затв. МОЗ СРСР від 16.05. 90 р.). - М., 1990. - 16 с.

15. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист - К.: 2006 р.- 456с.

16. Державні гігієнічні нормативи «Норми радіаційної безпеки України (НРБУ- 97)» від 01.01.98 р.

17. Сайт Верховної Ради України

18. Сайт Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Размещено на Allbest.ru

...