Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему:

“Засновники вищого пілотажу”

Дальність першого пілотованого польоту в моторному аероплані «Флайєр-1», що його 17 грудня 1903 року здійснили брати Орвілл та Уілбер Райти, становила 37 метрів, а тривав він 12 секунд. Але цей коротенький політ відкрив нову еру в історії людства.

Мабуть, відбувся він напрочуд вчасно, бо після нього розвиток авіації пішов семимильними кроками. Самі брати Райти спочатку тримали першість у цьому процесі. Наприкінці 1904 року вони вже могли втримувати літак у повітрі протягом 5 хвилин, а в 1905-му -- пролетіли 39 км за 38 хвилин, описуючи кола над льотним полем. 1906 року брати отримали патент на свій винахід, але тільки 1908-го світ дізнався про їхні видатні досягнення.

А тим часом нові країни і люди долучалися до процесу розвитку авіації. Відповідні роботи велись і в Росії тих часів, і значною мірою на території України. Ми можемо пишатися тим, що початок історії вітчизняної авіації був тісно пов'язаний із Київським політехнічним інститутом, який, у повному значенні цього слова, став справжньою колискою нової великої справи.

Фігурі вищого пілотажу -- знаменитій «петлі Нестерова», яка поклала початок новій тактиці ведення повітряного бою, цього року 9 вересня виповнилося 92 роки.

У цей день у 1913 році військовий льотчик Петро Нестеров над Києвом зробив «мертву петлю» -- замкнуту криву в повітрі по вертикалі. Це подія, прославило не тільки виконавця, але і авіаційну техніку. За це Нестеров був визнаний гідним Золотої медалі Російського товариства повітроплавців. «Петля» стала називатися його ім'ям.

Петро Миколайович Нестеров народився 27 лютого (15 по старому стилю) 1887 року в Нижньому Новгороді, у родині офіцера. У 1904 році закінчив Нижегородський кадетський корпус. У 1906 Михайлівське артилерійське училище, у 1912 -- Петербурзьку офіцерську повітроплавальну школу, був прикомандирований до авіаційного відділу тієї ж школи. У 1913 одержав звання військового льотчика і був призначений у формований у Києві авіазагін при 7-й повітроплавальній роті, потім призначений начальником 11-го корпусного загону 3-й авіароти.

Уже тоді командування і колеги звернули увагу на його сміливість і неабиякі здібності в техніці пілотування. Петро Миколайович Нестеров побудував планер власної конструкції. Розробив проект літака. Близькі друзі знали, що він виношує ідею «мертвої петлі», реалізувати яку в умовах авіаційного відділу не представлялося можливим. Усяке новаторство і творчість тут припинялися, і поручик Нестеров знав це з власного досвіду. Нестерову належить знаменита фраза: «У повітрі скрізь є опора».

Навесні 1913 року Петра Миколайовича направили в авіаційну роту в Київ. У стройовій частині він детально розробив план здійснення зухвалого задуму, проаналізував аеродинамічні аспекти нової фігури вищого пілотажу. Збереглася його власноручна схема «мертвої петлі», де досить точно проставлена необхідна розрахункова висота (800-1000 м), траєкторія пікірування без мотора (до висоти 600-700 м) і інші обґрунтовані і чітко позначені елементи нової фігури.

І от наступив історичний день 9 вересня (27 серпня по старому стилі) 1913 року, про яке газети через два дні писали: «27 серпня вчинився знаменний факт в області авіації: військовий льотчик поручик Нестеров на «Ньюпоре», збудований на заводі «Дукс», зробив «мертву петлю».

Своїм сміливим і добре підготовленим експериментом П.Н.Нестеров поклав початок вищому пілотажу, значення якого в сучасному повітряному бої важко переоцінити.

24 листопада 1913 року комісія ради Російського товариства повітроплавання і науково-технічного товариства під головуванням генерал-майора П.І.Вербицького одноголосно ухвалила: «Видати поручику Нестерову від імені Російського товариства повітроплавання золоту медаль «За перше у світі наукове рішення з ризиком для життя питання про управління аеропланом при вертикальних кренах».

Беручи участь у першій світовій війні, Нестеров боровся на Південно-Західному фронті з австрійською авіацією. Особливо робив проблеми російським авіаторам літак системи «Альбатрос», що майже щодня з'являвся над їхнім аеродромом у районі Жолкви Львівської губернії.

26 серпня 1914 року «Альбатрос» з'являвся двічі. Перший раз супротивник, як говориться, утік від Нестерова, але незабаром з'явився знову. І тоді Петро Миколайович вирішив зробити таран. За свідченням очевидців цієї події поручиків В.Соколова й А.Кованько-молодшого, австриец летів на висоті 1000--1500 м. Нестеров на своєму швидкохідному «Мораны» пішов напереріз «Альбатросу». Ось він уже вище супротивника, робить над ним коло. Австрієць знову спробував утекти, розганяючи літак за рахунок зниження на повних оборотах мотору. Маневри П.Н.Нестерова швидкі і рішучі. «Нестеров зайшов позаду, -- пише дослідник К.І.Трунов, -- наздогнав австрійця і вдарив «Альбатрос», як сокіл б'є незграбну чаплю. Блиснули в повітрі світлі крила «Морана», і він врізався в австрійський літак. Було 12 годин 5 хвилин. Після тарана «Моран» став по спіралі падати вниз. Від літака відокремився мотор -- він упав метрах у 130 від літака... П.Н.Нестерова викинуло з ушкодженого літака, і він упав метрах у 25 від нього. Момент, коли Нестеров був викинутий з літака, встановити не вдалося. По одним показаннях, це відбулося в момент зіткнення, по іншим -- значно пізніше». Це був перший таран в історії світової авіації, а загибель відважного льотчика по праву вважається героїчною.

У 1951 році місто Жолква Львівської області перейменований у місто Нестеров. На місці загибелі героя-авіатора встановлений пам'ятник-обеліск. У 1949 році Вулиця Оранжерейна в Гатчині була перейменована у вулицю імені льотчика Нестерова. На будинку № 16 по вулиці Чкалова, де жив П.Н.Нестеров, установлена меморіальна дошка з написом: «У цьому будинку в 1912 році жив видатний льотчик Петро Миколайович Нестеров, основоположник вищого пілотажу і творець першого в історії авіації повітряного тарану».

До славного імені Несторова можна віднести і пілота-конструктора, яскраву постать київської школи літакобудування -- видатний конструктор зі світовим ім'ям Ігор Сікорський (1889--1972 рр.). Восени 1907 року він вступає до КПІ, де навчається до 1911 року. Сікорський стає одним з активних учасників гелікоптерної секції КПТ, яку очолював один із братів Касьяненків -- Андрій. Влітку 1908 року Ігор Сікорський розпочав розробку свого першого вертольота, а в 1909-му -- його будівництво. На жаль, машина не злетіла. Врахувавши результати випробувань, навесні 1910 року Ігор Сікорський створює другий вертоліт, який також не зміг піднятися у повітря.

Тоді Ігор Сікорський у спілці з сином київського купця Федором Івановичем Билінкіним, що вже мав певний досвід у цій справі, розпочав створення свого першого біплану БІС №1 (Билінкін, Йордан, Сікорський). Потім його перебудовано на літак БІС №2, у якому 3 червня 1910 року в присутності спортивних комісарів КПТ Ігор Сікорський виконав вдалий політ по прямій завдовжки 182 м на висоті 1,2 м тривалістю 12 с. Надалі було здійснено близько 50 польотів на висоті 10 м, але з малою тривалістю.

У своєму літаку С-3 Ігор Сікорський склав іспит на звання пілота-авіатора, під час якого виконав п'ять «вісімок» у повітрі і вдало приземлився. Російський імператорський аероклуб від імені Міжнародної авіаційної федерації видав йому пілотське посвідчення за № 64. На загальних зборах Імператорського Російського технічного товариства 21 січня 1912 року Сікорському вручили медаль «За корисні праці з повітроплавання і за самостійну розробку аероплана власної системи, що дала прекрасні, чудові результати».

У квітні 1912 року Російсько-Балтійський вагонний завод придбав у Ігоря Сікорського виняткові права на біплан С-6А і запросив його на посаду головного конструктора авіаційного відділу, перебазованого того ж таки року з Риги в Петербург. Технічний персонал нового відділу складався переважно з київських конструкторів, що переїхали в Петербург на запрошення І.Сікорського.

А влітку 1913 року в небо злетів перший у світі чотиримоторний літак «Російський витязь». Згодом у Санкт-Петербурзі з'явилися його модифікації -- важкі літаки «Ілля Муромець». Закордонні фахівці були змушені визнати, що у приборканні повітряного океану Росія стала провідною державою.

Після від'їзду до США Сікорський розробив понад 65 конструкцій літальних апаратів. Із 1939 року і до кінця свого життя проектував та будував одні з найкращих у світі гелікоптери.

До основоположників української авіації справедливо зараховують уродженців Черкас братів Євгена, Григорія, Андрія та Івана Касьяненків. Після створення при КПІ повітроплавного гуртка Євген Касьяненко очолив секцію «Аероплани», а Андрій -- «Гелікоптери». Окрім наукової й організаційної роботи, вони вели плідну конструкторську діяльність. З 1910 по 1921 роки брати створили шість літаків. Варто згадати «Касьяненко-4» -- моноплан із двигуном малої потужності. Євген Касьяненко особливо пропагував ідею малопотужного літака широкого застосування. Окрім будівництва літаків, брати Касьяненки займалися розробкою повітряних гвинтів, що їх у роки Першої світової війни серійно випускали в авіамайстернях КПІ.

Але фігури вищого пілотажу відкриваються і в наш час.

З історії авіаційної групи вищого пілотажу "Стрижі"

Вперше ескадрилья виступила під власною назвою " Стрижі" 6-го травня 1991 року. З тих пір щорічно цей день відзначається як день народження групи.

У 1952 році вперше в історії авіації льотчиками центру був показаний зустрічний пілотаж груп реактивних винищувачів. В наступні роки був освоєний одиночний і груповий пілотаж на літаках МІГ-17, МІГ-19, МІГ-21, МІГ-23, МІГ-29.

Весь наступний час " Стрижі" літають на винищувачах МІГ-29, що по праву вважається кращим легким винищувачем світу.

4 березня 2003 року в небі над Курськом група вперше в новому столітті (шість МІГ-29 у ладі " піраміда" останній раз літали на МАКС-99) виконав залікову вправу шісткою. І вже 22 березня на повітряному показі в Кубинці на честь 65-річчя ЦПАТ шість " Стрижів" в одному ладі з четвіркою " Російських Витязів" виконали програму спільного пілотажу в складі десяти літаків. 25 квітня 2003 року гвардії підполковник Дмитро Копосов виконав заліковий політ на одиночний вищий пілотаж. C цього моменту до пілотажної шістки двадцять дев'ятих Митей у новому фарбуванні приєднався сьомий, пилотажник-" одинак" із самостійною програмою. Тепер пілотажний порядок " Стрижів" - 6+1

З історії авіаційної групи вищого пілотажу "Російські Витязі"

Аеродром Кубинка в 60 км на захід від Москви - одна з найбільших баз російських ВВС. У московському регіоні, що має репутацію гарнізону ВВС, у якому керівникам країни і закордонних делегацій демонструвалися новітні зразки бойової авіаційної техніки. Тепер це ще і місце дислокації всесвітньо відомої пілотажної групи "Російські Витязі".

У травні 1989 р. на озброєння 1-й авіаційної ескадрильї Центра (у той час - 237-го змішаного авіаполку) надійшли винищувачі Су-27. Освоєння нового літака льотчиками йшло швидко, і незабаром були виконані перші тренувальні польоти в складі пари, трійки, а потім і четвірки літаків у ладі "ромб". Виявилося, що утримувати Су-27 у щільному ладі при маневруванні групи набагато складніше, ніж, наприклад, МІГ-29. Причин тому були трохи: великі розміри, вага, а значить і інертність літака, особливості роботи електродистанційної системи управління літаком і його чудовою аеродинамікою.

Вирішено було дати назва новому підрозділу, придумати емблему, пошити комбінезони, розробити фарбування літаків. Так 5 квітня 1991 р. народилися "Російські Витязі". Вже у вересні "Витязі" вилетіли у Великобританію. Далі були Малайзія, США, Франція, Голландія, Канада, Словаччина, Норвегія, Бельгія, Люксембург. Скрізь виступу "Російських Витязів" викликали оплески глядачів. Так було і на черговому авіасалоні в Малайзії в грудні 1995 р. А повернутися відтіля додому в рідну Кубинку довелось не всім "Витязям"...

12 грудня 1995 р. при заході на посадку для дозаправлення паливом на в'єтнамському аеродромі Камрань, через незадовільну організацію польотів у складних метеоусловиях зштовхнулися з горою три винищувачі "Російських Витязів". Загинули 4 льотчики пілотажної групи - гвардії полковник Борис Григор'єв, гвардії підполковники Микола Гречанов, Микола Кордюков і Олександр Сыровой. Їх поховали на цвинтар села Никольское поблизу Кубинки. У жовтні 1996 р. на могилі загиблих "Російських Витязів" відкритий пам'ятник.

Знову злітаний ромб у складі Олександра Личкуна, Володимира Ковальського, Сергія Климова і Володимира Букина на четвірці Су-27 у новому яскравому забарвленні був показаний публіці у вересні 1996 р. на гідроавіасалоні "Геленджик-96". У 1997 році була піднята шістка. Лівим зовнішнім ведучим став Ігор Ткаченко, правим - Іван Кірсанов. У червні 1997 р. "Витязі" уперше, після 1,5-річної перерви, вилетіли за кордон. Після трагедії в Камрані "Росіяни Витязі" уже встигли побувати в Австрії, Словаччині, Франції, Китаї.

Використана література

нестеров мертвий петля пілотаж

1. Військова енциклопедія. - М., 1992.

2. Історія авіації. - М., 1990.

Размещено на Allbest.ru