Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій

Цивільна оборона

«Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт»

Методичні вказівки

з дисципліни «цивільна оборона»

для самостійної підготовки студентів денної та заочної форми

Запоріжжя 2008

Слівко С.Ф.

медична дезактивація реанімаційний евакуація

Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій. Проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Методичні вказівки для самостійної підготовки студентів вищих навчальних закладів. - Запоріжжя: ЗІЕІТ, 2008, -

В методичних вказівках розглядаються основи організації та послідовність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження

Зміст

1. Ціль навчання

2. Питання для самопідготовки

3. Рекомендована література

4. Поняття та зміст рятувальних та інших невідкладних робіт

5. Основні заходи рятувальних і інших невідкладних робіт при ліквідації осередку ядерного ураження

6. Надання першої медичної допомоги (ПМД)

7. Дезактивація споруд, транспорту та спеціальної техніки

8. Види кровотеч (ПМД) при кровотечах

9. М'які пов'язки. Класифікація, призначення, правила накладання

10. Транспортна іммобілізація кінцівок: Мета, показання до використання, засоби і правила використання

11. Засоби (ПМД) потерпілим при опіках в осередках масового ураження

12. Основні протишокові заходи

13. Транспортування потерпілих, посадка та їх евакуація

14. Проведення реанімаційних заходів

15. Проведення рятувальних робіт в зонах катастрофічного затоплення (ЗКЗ)

1. Ціль навчання

Вивчити: основи організації та послідовність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження.

Після вивчення теми студенти повинні:

а) Знати:

· Принципи формування цивільної оборони та її можливості;

· Основи організації та послідовність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

б) Вміти:

· Організовувати рятувальні та інші невідкладні роботи в надзвичайних ситуаціях;

· Проводити санітарну обробку людей;

· Надавати першу медичну допомогу ураженим в осередках хімічного та ядерного ураження, та при стихійних лихах.

в) Бути ознайомленими:

· із способами знезаражування техніки, споруд та місцевості.

2. Питання для самопідготовки

1. Принцип формування Цивільної оборони та її можливості;

2. Основи організації та проведення рятувальних та інших невідкладних робіт;

3. Мета, сили та засоби, які притягують до проведення рятувальних робіт;

4. Основні заходи рятувальних та інших невідкладних робіт;

5. Проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації наслідків аварій на АЕС, зонах радіаційного забруднення та осередках хімічного зараження;

6. Особливості рятувальних робіт в районах стихійних лих.

7. Організація першої допомоги ураженим при аваріях на АЕС, та в зонах радіоактивного зараження.

8. Організація першої медичної допомоги ураженим в осередках хімічного зараження;

9. Організація робіт по знезаражуванню місцевості, споруд, техніки, одягу та засобів індивідуального захисту.

3. Рекомендована література

1. Атаманюк В.Г., Ширшев Л.Г., Акимов Н.І Гражданская оборона. - «высш. шк..», 1987. - 288 с.

2. Гражданская оборона: Ученик для студентов пед. институтов / Под редакцией Е.П. Шубина. - М.: Просвещение, 1991. - 223 с.

3. Депутат О.П., Коваленко / В, Мужик / С. Цивільна оборона. Навчальний посібник / За ред. полк. В.С. Франчука. - Львів; Афіша, 2000 - 336 с.

4. Дидык А.Т. Механическая травма в повседневных условиях и чрезвычайных ситуациях: (для студентов гуманитарных специальностей), Запорожье: ЗГУ, 1995 - 34с.

5. Методические указания к занятиям по разделу «Медицинская помощь при травмах» / Сост.: Б.А. Самура, А.Т. Дидык,- Запорожье: ЗГУ, 1990. - 67 с.

6. Николаев Л.А. Основы защиты населения от оружия массового поражения. Учебное пособие для вузов. - Мн.: Висш. шк., 1998. - 141 с.

7. Сливко С.Ф. Защита населения в чрезвычайных ситуациях мирного и военного времени: Методические указания (для самостоятельной подготовки студентов университетов и педагогических вузов) - Запорожье, ЗГУ, 1997. - 23 с.

8. Слівко С.Ф. Способи захисту населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу. - Запоріжжя: ЗІЕІТ, 2007. - 38 с.

9. Учебное пособие по медицинской службе Гражданской обороны / Под ред. Н.П. Сафанова. - М.: Медицина, 1981. - 186 с.

10. Учебное пособие для подготовки медицинских сестер / Под ред. А.Г. Сафонова. - М.: Медицина, 1981. - 480 с.

4. Поняття та зміст рятувальних та інших невідкладних робіт

Високорозвинене сучасне індустріальне суспільство вимагає все більш ускладнених технологій виробництва, що неминуче призводить до збільшення можливостей виникнення аварій та катастроф. Багато численні дані свідчать, що руйнівна сила як техногенних катастроф, так і природних зростає, а нанесений збиток обчислюється дуже великими сумами.

В світі за період з 1948 по 1990 роки в природних і техногенних катастрофах загинуло більше 3-х мільйонів людей и більше одного мільйона залишилося без житла.

В зв'язку з цим важливе соціальне і екологічне значення набуває практика прогнозування та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій (НС), які виникають в результаті аварій та катастроф, стихійних лих.

Це відповідає міжнародному принципу Цивільної оборони:

«Попередити - врятувати - допомогти»

Проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РіНР) в районах лих та осередках ураження полягає у виконанні задач, передбачених законодавством з питань ліквідації наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, епідемій, епізоотій, які створюють загрозу життю та здоров'ю населення.

Метою проведення РіНР на ділянках масового ураження являється:

1. порятунок людей та надання першої медичної допомоги потерпівши;

2. ліквідація пошкоджень, які заважають проведенню рятувальних робіт;

3. створення умов для подальшого проведення відновлювальних робіт на промислових об'єктах та підприємствах.

РіНР проводяться:

· безперервно,

· вдень та вночі,

· в будь-яку погоду,

· до повного їх завершення.

Для організованого проведення РіНР в осередках масового ураження по рішенню начальника ЦО регіону в мирний час створюються підрозділи сил та засобів ЦО.

Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в умовах НС та катастроф, залучають об'єктові та територіальні формування Цивільної оборони, а також війська ЦО, а при необхідності - частини Збройних сил України та Військово - морського Флоту.

Перелічені сили Цивільної оборони забезпечуються засобами індивідуального захисту, приладами, автомашинами, механізмами та іншою технікою, що дозволяє в більш стислий термін виконувати великий комплекс РіНР.

Таким чином, для проведення РіНР:

· Створюються і утримуються в готовності до дій сили ЦО;

· Притягуються в разі необхідності інші сили, незалежно від відомчої підлеглості, а також рятувальні добровільні сили;

· Виготовляються необхідні технічні засоби;

· Здійснюється підготовка органів управління ЦО і вироблення відповідних планів;

· підтримується інженерне, хімічне, медичне, транспортне й матеріальне забезпечення дій сил, що беруть участь у проведенні робіт;

· забезпечується дотримання вимог безпеки особовим складом сил ЦО, які беруть участь у РіНР.

До рятувальних робіт відносяться роботи спрямовані на рятування людей та підвищення їх життєдіяльності:

· розвідка осередків ураження, визначення їх меж;

· локалізація й гасіння пожеж на підступах до об'єктів і на об'єктах проведення рятувальних робіт;

· пошук потерпілих і витягання їх з під обвалів, з пошкоджених та падаючих споруд, загазованих і задимлених приміщень;

· подача повітря в завалені захисні споруди;

· розкриття завалених споруд і рятування людей, які там знаходяться;

· надання першої медичної допомоги і першої лікарської допомоги потерпілим, та їх евакуація в лікауванні заклади;

· евакуація населення з небезпечних територій;

· оточення осередків ураження;

· санітарна обробка людей, дезактивація їх одягу, взуття, та засобів індивідуального захисту;

· здійснення заходів життєзабезпечення населення;

· соціально - психологічна реабілітація населення;

· здійснення санітарно - гігієнічних і протиепідемічних заходів;

· знезаражування території, споруд, транспорту, спеціальної техніки.

До інших невідкладних робіт відносяться роботи, що забезпечують проведення та безпеку рятувальних робіт:

· прокладка колонних доріг, влаштування проїзду в завалах та на забруднених ділянках;

· локалізація аварій на газових, енергетичних, водопостачальних, каналізаційних і технологічних сітках;

· укріплення і завалення конструкцій, яким загрожує обвал і які перешкоджають руху та веденню рятувальних робіт;

· ремонт і тимчасове відновлення пошкоджених ліній зв'язку та комунально - енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних робіт;

· ремонт пошкоджених захисних споруд.

5. Основні заходи рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації осередка ядерного ураження

З усього списку рятувальних і невідкладних робіт будуть розглянуті лише ті, які мають пряме відношення до рятування в осередках ураження і до надання першої медичної допомоги.

Розвідка осередку ураження

Успішне проведення рятувальних і інших невідкладних робіт багато в чому залежить від добре організованої і ретельно проведеної розвідки, яка повинна бути активною, безперервною своєчасною, а дані її достовірними.

Розвідка проводиться в вихідному районі і в районі розосередження та евакуації населення, на маршрутах вирушення сил ЦО до осередку та в самому осередку ураження.

На розвідку покладають наступні завдання:

· визначити центр (епіцентр) ядерного вибуху;

· ймовірну потужність використаного боєприпасу;

· приблизні кордони зон пошкодження споруд і комунально - енергетичної мережі;

· стан захисних споруд;

· кількість потерпілих;

· дороги підходу і під'їзду до об'єктів рятувальних робіт.

Розрізняють повітряну, річкову (морську) і наземну розвідку.

Найбільш важливе значення має наземна розвідка. Для проведення розвідки залучають розвідувальні підрозділи механізованих військових частин, розвідувальні групи штабу ЦО районів, об'єктів народного господарства, розвідкові ланки рятувальних бригад (команд), розвідкові групи (ланки) формувань спеціального призначення. На об'єктах народного господарства кожна розвідкова група складається з 3-5 ланок по 3-4 розвідника в кожній ланці.

Розвідкові підрозділи обладнуються засобами ведення розвідки, індивідуального захисту, зв'язку та транспорту.

В осередку ядерного ураження головна увага приділяється своєчасному проведенню радіаційної, інженерної, пожежної, медичної розвідки.

Радіаційна розвідка організується для швидкого вияву і визначення ступеня радіоактивного забруднення місцевості, місцевих об'єктів зовнішнього середовища і вододжерел на маршрутах введення сил ЦО і в самому осередку ураження.

Інженерна розвідка уточнює шляхи руху формувань ЦО до осередку і можливості використання цих шляхів для евакуації потерпілих, характер руйнувань та обсяг інженерних робіт в осередках ураження.

Пожежна розвідка встановлює осередки пожеж, розміри та шляхи розповсюдження вогню, місце розташування людей і ступінь небезпеки для них пожежі, можливість вибуху горючих і вибухонебезпечних матеріалів. На пожежну розвідку покладається також визначення необхідних сил і засобів для гасіння пожеж.

Медична розвідка уточнює кількість та стан потерпілих їх розподіл по об'єктах рятувальних робіт, визначає обсяг роботи і необхідну кількість сил і засобів МСЦО, стан шляхів евакуації, безпечні місця для потерпілих перед їх посадкою на транспортні засоби, можливості використання для потреб МСЦО непошкоджених споруд, місцевих ресурсів, збережених лікувально-профілактичних закладів у місті наявність незабруднених джерел води, санітарно епідеміологічний стан.

Локалізація та гасіння пожеж

Рятування людей з палаючих та напівзруйнованих споруд, задимлених приміщень проводять формування протипожежних служб (пожежні команди, добровільні пожежні дружини). Для рятування людей з палаючих і напівзруйнованих споруд в першу чергу використовують збережені коридори, сходові клітини, віконні та інші отвори. При необхідності встановлюють тимчасові спуски, переходи, трапи - настили, можна робити проломи в стінах і перегородках суміжних приміщень. Широке використання повинна знайти різна техніка протипожежної та інженерної служб: автокрани, автовежі, приставні, канатові, пожежні та інші сходи тощо.

Для захисту людей, від опіків при форсуванні відкритих ділянок пожеж необхідно мати вологі покривала, рушники, простирадла. Задимлені місця долають повзком або пригнувшись.

Найбільші труднощі зустрінуться при порятунку дітей, літніх людей, а особливо тяжко уражених.

Розшук уражених і витягання їх з - під завалів

Розшук потерпілих та витягання їх з - під завалів, зруйнованих та палаючих споруд, загазованих та задимлених приміщень являють собою особливо складні рятувальні роботи. Людей витягують з-під завалів, розбираючи завали або роблячи в ньому лаз-прохід. У таких вузьких проходах можливі вторинні обвали, які можуть привести до додаткових жертв.

При діставанні поранених з - під завалів можна використовувати підручні матеріали (фанера, листи заліза, плащі, простирадла тощо.)

Рятування людей із завалених сховищ та укриттів - важкий захід який вимагає певної кваліфікації та навичок від рятівників, а також відповідних технічних засобів.

Порятунок людей з завалених захисних споруд виконують у певній послідовності. У першу чергу після відшуку сховища або укриття встановлюють зв'язок з людьми і з'ясовують обстановку. При необхідності в сховище подають повітря.

Розкриття заваленого сховища (укриття) може бути зроблене декількома способами: наприклад, розчистка завалу основного входу або аварійного виходу, влаштування отворів в одній із стін або перекритті, пробивання отвору у стіні з підземного виробітку. Перед розкриттям споруд заздалегідь відключають мережі водопроводу, газопроводу, каналізації та теплопостачання.

6. Надання першої медичної допомоги

В залежності від сформованої обстановки першу медичну допомогу можна здійснювати в сховищі (укритті) або відразу після виведення (винесення) потерпілих на поверхню землі з наступною евакуацією, детально (заходи першої медичної допомоги розглянуті далі):

· Витягання потерпілих із-під завалів, сховищ, укриттів;

· Гасіння палаючого одягу;

· Введення знеболювальних засобів за допомогою шприц-тюбика або одноразового шприца;

· Усунення асфіксії шляхом визволення верхніх дихальних шляхів;

· Проведення штучної вентиляції легенів;

· Тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі всіма доступними засобами;

· Накладення асептичної пов'язки на рану та опікову поверхню;

· Іммобілізація пошкодженої кінцівки шинами, простішими пристосованими засобами;

· Непрямий масаж серця;

· Простіші протишокові заходи (спокій, зігрівання, захист від охолоджування, тепле пиття);

· Надівання протигаза при перебуванні в зараженій місцевості;

· Введення антидотів (протиотруту) ураженим отруйними речовинами;

· Часткова санітарна обробка;

· Дача медикаментів із індивідуальної аптечки АІ-2;

· Виніс до місць вантаження на транспорт;

· Евакуація уражених.

Санітарна обробка потерпілих

Санітарна обробка потерпілих від радіоактивних речовин (РР) проводиться шляхом видалення РР з поверхні тіла, а також із слизової оболонки очей, носа та ротової порожнини. Обробка може бути частковою або повною.

При частковій санітарній обробці насамперед потрібно обтрусити, вибити одяг; протерти вологою ганчіркою взуття, протерти лицьову частину протигазу і зняти його.

Часткова санітарна обробка полягає в обливанні водою рук, обличчя, шиї та інших відкритих ділянок тіла, а також в прополіскуванні й промиванні слизових оболонок очей, носа та ротової порожнини. При відсутності води відкриті ділянки тіла рекомендується протерти рушником, носовою хусточкою, чистою тканиною, снігом, травою, листям та іншими підручними засобами. Проводиться часткова санітарна обробка самим населенням у вигляді само і взаємодопомоги в осередку або зразу після виходу з нього. В окремих випадках вона може здійснюватися особовим складом формування ЦО.

Повна санітарна обробка передбачає видалення РР з усієї поверхні тіла теплою водою з милом та мочалкою. Вона проводиться на стаціонарних обмивальних пунктах (СОП), створених на базі бань, в душах, санітарних пропускниках, і в пунктах спеціальної обробки, а в теплий літній час - у відкритих проточних водоймах або в річці.

Слід пам'ятати, що чім раніше виведені РР з поверхні шкіри, тим більша вірогідності попередження її пошкодження. Санітарна обробка, проведена на протязі години після зараження, найбільш ефективна. Якщо її зробити через 6годин і пізніше, вона може бути вже некорисною.

7. Дезактивація споруд, транспорту та спеціальної техніки

Дезактивація робиться шляхом змітанням, струшення, миттям водою, миючим розчином. Для дезактивації використовують різні речовини (вода, миючі розчини, сорбенти та ін.) й технічні засоби, наприклад, спеціальні машини та прилади, машини комунального господарства, сільськогосподарську техніку тощо. Особливе значення в умовах масованого ядерного удару має дезактивація у результаті природного радіоактивного розпаду.

Невідкладні роботи

З невідкладних аварійно - відновлювальних робіт велике значення мають:

· прокладка колонних шляхів улаштування проїздів та проходів у завалах та на заражених ділянках місцевості;

· локалізація аварій на газових, енергетичних, каналізаційних, водопровідних і інших мережах;

· зміцнення або обвалення конструкцій;

· ремонт і тимчасове відновлення зв'язку і енергетичних мереж;

· ремонт ушкоджених захисних споруд.

Дані заходи є важливими завданнями інженерних та аварійно - технічних формувань, посилених рятувальними командами та групами. Від її успішного рішення багато в чому залежить швидкість підходу формувань ЦО, в тому числі медичних, до об'єктів рятувальних робіт і своєчасність евакуації потерпілих з осередку.

Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха

· тимчасове розселення громадян в безпечних районах;

· організація харчування людей;

· забезпечення населення що потерпіло одягом, взуттям, предметами першої необхідності;

· надає фінансової допомоги потерпілим;

· забезпечення медичного обслуговування та санітарно. - епідеміологічного нагляду у районах тимчасового розселення;

· надання медичної допомоги.

Основні ушкодження людей при аваріях на АЕС, в осередку ядерного ураження та надання першої медичної допомоги.

Основні ушкодження людей при аваріях на АЕС:

А) від парового вибуху у персоналу станції можливі опіки та механічні травми;

Б) від ? - нейтронного опромінювання можливе виникнення гострої променевої хвороби будь якого ступеня тяжкості;

В) виникає забруднення радіонуклідами об'єктів зовнішнього середовища, а також шкіри та слизових оболонок людини і попадання їх усередину організму з вдиханням повітря, водою, їжею; виникає променеве ураження шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів, променева хвороба;

Г) в опроміненої людини через 5-15 років можуть бути різні медичні наслідки: скорочення тривалості життя, злоякісні пухлини, хвороби крові та імунітету;

Д) генетичні ефекти в результаті дії на зародкові клітини організму, які виявляються у нащадків.

Заходи першої медичної допомоги при аваріях на АЕС, в осередках ядерного ураження.

До приходу сил і засобів ЦО в осередок ураження першу медичну допомогу здійснюють у вигляді само - і взаємодопомоги саме населення, а також медичний персонал збережених лікувально - профілактичних закладів. З підходом сил ЦО до об'єктів рятувальних робіт першу медичну допомогу надають санітарні дружини, загін санітарних дружин та особовий склад, який веде рятувальні роботи.

Санітарні дружини при роботі в осередку ядерного ураження підпорядковуються командиру рятувального загону, який виділяє для них об'єкт з найбільшою кількістю уражених, яким повинна бути надана перша медична допомога. Керівництво санітарними дружинами із спеціальних питань покладається на медичних працівників об'єкту або осіб, що виділяються для цієї мети, з складу ОПМ. Санітарні дружини можуть діяти в осередку і самостійно.

У першу медичну допомоги (ПМД)в осередку ядерного ураження входить проведення наступних заходів:

· профілактика радіаційних уражень:

а) захист органів дихання від попадання в них радіоактивних речовин (РР);

б) проведення часткової санітарної обробки шкіряних покривів та слизових оболонок,

в) часткова дезактивація одягу;

г) застосування медичних радіозахисних засобів (цистамін і калія йодид);

· тимчасова зупинка кровотеч;

· гасіння палаючого або тліючого одягу;

· накладення первинних пов'язок при пораненнях та опіках;

· іммобілізація при переломах кісток, поширених пошкодженнях м'яких тканин;

· найпростіші протишокові заходи;

· проведення штучного дихання;

· відновлення серцевої діяльності найпростішими способами;

· виведення з непритомності та істеричного стану;

· проведення часткової санітарної обробки та дезактивації одягу та взуття.

Обсяг першої медичної допомоги та послідовність її проведення визначають в кожному окремому випадку в залежності від того, яка обстановка, число поранених, ступені тяжкості ураження, наявність сил і засобів. Так наприклад, на забрудненій РР території при наявності у потерпілого сильної кровотечі необхідно спочатку зупинити її, а потім вже захистити його від дії гамма-променів. При пожежі необхідно перш за все винести потерпілого у безпечне місце, погасити палаючий на ньому одяг, а потім починати необхідні заходи по наданню першої медичної допомоги.

Осередок ядерного ураження характеризується одномоментним масовим ураженням людей, які потребують невідкладної допомоги в найкоротші строки. Якщо кількість уражених велика, то допомога в першу чергу надається потерпілим з сильною кровотечею і які знаходиться в шоковому стані, пораненим у груди, голову, живіт.

Після надання першої медичної допомоги потерпілих виносять або виводять до місць стоянки транспорту для подальшої евакуації за кордони осередку. Для переносу потерпілих до місць стоянки транспорту за санітарними дружинами закріплюють носильників, яких виділяються для цієї мети з рятувальних команд (загонів).

Тяжкопоранених виносять на носилках, руках і з допомогою підручних засобів: легкопоранені, як правило, виходять з осередку самостійно. Для вантаження уражених на транспорт на території об'єкта або поблизу вибирають ділянку, яка має доступні під'їзні шляхи. Для евакуації потерпілих використовують спеціально обладнані або пристосовані машини, а якщо їх немає або їх не вистачає , то будь-який інший транспорт.

Як транспортні засоби можуть бути використані вантажні або легкові автомобілі, санітарний автотранспорт, в окремих випадках - водні транспортні засоби.

Потерпілих розміщає в автотранспорт особовий склад рятувальних формувань, а для, догляду за ними у дорозі заохочують санітарних дружинниць.

Особовий склад санітарних дружин повинен вживати всі заходи захисту від дії проникаючої радіації. Тому роботу санітарних дружин на забрудненій радіоактивними речовинами місцевості слід планувати виходячи з можливої дози опромінювання.

Важливе значення при цьому повинно бути приділене швидкості роботи в зонах сильного й небезпечного радіоактивного забруднення. Необхідно також передбачити вживання особовим складом радіозахисних засобів, які містяться в аптечці індивідуальній (АІ), перед входом в указані зони. Після закінчення робіт особовий склад санітарних дружин обов'язково повинен пройти санітарну обробку.

Для здійснення індивідуального дозиметричного контролю особовому складу санітарних дружин перед введенням в забруднену місцевість видають індивідуальні дозиметри По закінченню роботи ці дозиметри збирають і в спеціальному журналі реєструють дози опромінення, отримані санітарними дружинницями.

Заходи рятувальних робіт і першої медичної допомоги в осередку хімічного ураження.

Рятувальні роботи в осередку хімічного ураження (ОХУ) складають:

· хімічну та медичну розвідку;

· розшук потерпілих;

· надання першої медичної допомоги ураженим;

· евакуація потерпілих з осередку;

· дегазацію доріг, проходів, транспорту, техніки, одягу та взуття;

· санітарну обробка людей.

Перед входом в ОХУ весь особовий склад санітарних дружин повинен одягти протигази й захисний одяг, а також мати при собі профілактичні засоби та антидоти від ураження фосфорорганічними отруйними речовинами (ФОР).

Санітарні дружини працюють в осередку хімічного ураження разом з рятувальними загонами під загальним керівництвом начальника ЦО об'єкта рятувальних робіт.

В об'єм першої медичної допомоги в осередку хімічного ураження входить проведення наступних заходів:

· одягання на потерпілих протигазів;

· використання антидотів при ураженнях ФОР та синильною кислотою;

· часткова санітарна обробка з використанням індивідуальних протихімічних пакетів та інших дегазуючих засобів;

· проведення штучного дихання;

· при необхідності - інші заходи першої медичної допомоги.

Робота санітарних дружин повинна бути організована таким чином, щоб перша медична допомога надавалась в найкоротші строки і найбільшій кількості уражених.

При наданні першої медичної допомоги на зараженій території у всіх випадках потребується, перш за все, здійснити заходи по припиненню подальшого надходження отруйних речовин (ОР) в організм уражених. З цією метою тим, хто опинився без протигазу, необхідно їх негайно надіти.

Для знезараження і видалення ОР, які опинилися на відкритих ділянках шкіри та одягу, проводять часткову санітарну обробку при допомозі індивідуальних протихімічних пакетів або іншими дегазуючими рецептурами. Слід мати на увазі, що попередити розвиток ураження можна лише при умові, якщо часткова обробка буде проведена на протязі перших 5 хвилин з моменту попадання ОР на шкірний покрив. Обробка шкіри через 10 хвилин може тільки послабити (зменшити) тяжкість ураження.

Штучне дихання проводиться на незабрудненій місцевості і практично виключається на місцевості, зараженій ОР, оскільки в одягненому на потерпілого протигазі у підмасочному просторі будуть накопичуватися слиз та блювотні маси.

Всі уражені повинні бути якнайшвидше евакуйовані із зараженої території в загін першої допомоги або в найближчі лікувальні заклади, які знаходяться на незараженій території.

Після закінчення роботи особовий склад санітарних дружин виходить з осередку, у відведеному місці знімає засоби захисту і проходить санітарну обробку.

8. Види кровотеч. Перша медична допомога при кровотечах

Кровотеча - це вихід крові з ушкоджених кровоносних судин у зовнішнє середовище, в органи тіла й тканини.

Розподіляють кровотечі на внутрішні та зовнішні. При зовнішніх кровотечах кров витікає у зовнішнє середовище, при внутрішній - у тканини й органи тіла.

Залежно від характеру пошкодженої судини кровотечі поділяються на:

· Артеріальні;

· венозні;

· артеріовенозні (змішані);

· капілярні;

· паренхіматозні (з паренхіматозних органів).

Артеріальна кровотеча надзвичайно небезпечна. При пошкодженні великих артерій смерть може наступити на протязі кількох хвилин в наслідок великої й швидкої крововтрати. При артеріальній кровотечі кров яскраво-червона витікає пульсуючим струменем.

При венозній кровотечі кров повільно, безперервно струмує з рани і має більш темний колір. Виділяється кров з периферійного кінця пошкодженої вени.

Капілярна кровотеча є менш небезпечною. У цьому випадку кров витікає з усієї пораненої поверхні.

Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легенів) і завжди небезпечна для життя. Судини цих органів не спадаються, внаслідок цього кровотечі тривалі й сильні.

Кровотечі можуть бути одноразовими і повторними.

Втрату крові діти і люди похилого віку переносять важче, ніж людина середнього віку. Жінки переносять кровотечу легше за чоловіків. Втрата 50% крові смертельна. Втрата 25% веде до значного порушення кровообігу і вираженого кисневого голодування.

Знекрів'я життєво важливих органів (мозку, серця) відбувається в умовах порівняно невеликих, але швидко наступаючих кровотечах.

Гостре недокрів'я може бути як при зовнішніх кровотечах так і при внутрішніх.

Гостре недокрів'я має ознаками колапсу та анемії мозку: блідість шкіряних покривів та слизистих оболонок, іноді ціаноз губ, кінчика носа, спрага, сухість шкіри, загострені риси обличчя, частий, слабкого наповнення й напруження пульс, низький артеріальний тиск, часте дихання, нудота, блювота, шум у вухах, дзвін в голові, тривожність або сонливість, судороги, знепритомлення, непідвласне виділення сечі і калу. У важких випадках при цьому наступає летальний результат.

Способи тимчасової зупинки кровотечі

Тимчасова або завчасна зупинка кровотечі здійснюється в осередку ураження або на місці події і носить характер невідкладної допомоги. Вона може бути здійснена лікарем, іншим медперсоналом, а іноді навіть самим пораненим або будь-якою людиною, яка опинилась на місці події.

Способи тимчасової зупинки кровотечі такі:

1. Накладання тугої пов'язки - найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі.

На рану накладається складена в декілька разів стерильна марля, на неї - прошарок вати, пов'язка туго закріплюється круговим бинтуванням. При відсутності стерильного матеріалу можна використати кусок тканини тощо.

2. Надати кінцівкам або ділянкам тіла піднесеного положення.

Цим способом зупиняються венозні кровотечі, оскільки зменшується кровопостачання вени. Звичайно, таке положення надають після того, як наклали асептичну тугу пов'язку.

3. Пальцеве притиснення головних артеріальних стволів при їх пошкодженні до найближчих кісток. Наприклад, сонну артерію можна притиснути по зовнішньому краю грудинно - ключично - соскоподібного м'яза, до поперечного відростка 6 шийного хребця, плечову - до плечової кістки по внутрішньому краю середини двоголового м'яза, підкрильцеву - до головки плечової кістки, підключичну - до першого ребра, стегнову до горизонтальної гілки линної кістки безпосередньо під паховою зв'язкою і т.д. Знаходять артерії за пульсом. Намацавши артерію, її притискують до найближчих кісток вище місця поранення до зупинки кровотечі та припинення пульсу. Коли поранено обличчя притискують такі судини: вискову артерію спереду від вуха, зовнішню щелепну артерію, при пораненні голови - сонну артерію.

При кровотечах у районі плеча і плечового пояса треба притиснути підключичну артерію до першого ребра в надключичній ямці.

При кровотечах із ран передпліччя притискують плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки.

При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискують стегнову артерію. Цей спосіб використовується при сильних кровотечах з великих судин у разі екстреної допомоги до накладання джгута.

4. Максимальне згинання або пере згинання у суглобі пошкодженої кінцівки.

Наприклад, якщо поранено верхню частину плеча, потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини й зафіксувати.

При пораненні передпліччя руку згинають у ліктьовому суглобі і фіксують.

Якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик із вати і марлі, а ногу згинають у колінному суглобі і фіксують у такому положенні, затягуючи її бинтом, ременем, рушником тощо.

При поранені стегна ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискують до живота і в такому положенні закріпляють.

5. Накладення кровоспинного джгута при кровотечі із поранених кінцівок.

Джгут накладають вище рани. Джгути бувають стандартні і імпровізовані. До стандартних відносяться джгути Есмарха і джгут із матерії, або джгут-закрутка.

Джгут краще накладати на піднесене плече або стегно на межі середньої і верхньої їх третин. Місце накладання джгута захищають одягом, куском марлі або іншими матеріалами. Спочатку гумовий джгут розтягують і розтягнутою частиною роблять 2-3 оберти навколо кінцівки. Перше кільце накладають відносно туго, друге - слабкіше, третє слабкіше другого, а потім їх закріплюють.

При відсутності джгута можна використовувати будь-яку еластичну гумову трубку, хустку, косинку, ремінь тощо. Щоб уникнути утиску шкіри джгут рекомендується накладати поверх рушника, одягу або бинта.

Джгут накладений правильно тоді, коли нижче нього зникає пульсація на артеріях і зупиняється кровотеча з рани. Рану закривають первинною пов'язкою.

Після накладення джгута і перевірки правильності накладання, під джгут кладуть записку про час і дату його накладання. У дорослих джгут дозволяється тримати влітку до 2 годин, взимку й при променевих ураженнях - до години. Якщо джгут тримати більше, то його послабляють або знімають на 2-3 хвилини, а потім знову накладають, але вище. За цей час відбувається обмін крові у кінцівці нижче положення джгута. Більш подовжене стискання кінцівки джгутом веде до розвитку парезу, паралічу або гангрени кінцівки.

Знімати джгут необхідно повільно. При швидкому зніманні джгута можливе поновлення кровотечі, тому що хвилею крові з просвіту пошкодженої судини вилучається утворений тромб.

9. М'які пов'язки: классифікация, призначення, правила накладання

ДЕСМУРГИЯ - це вчення про методи використання та техніку накладання пов'язок.

Поряд із штучним диханням та масажем серця, зупинкою кровотечі велике значення мають правильне накладення пов'язок, іммобілізація та наступне транспортування потерпілого.

Пов'язка запобігає інфекції рани, сприяє зупинці капілярної та невеликої венозної кровотечі, зменшує потік больових імпульсів із пораненого місця.

М'які пов'язки поділяються на закріплюючі, бинтові та матерчаті.

До закріпляючих пов'язок відносяться:

1) клейові, які можуть бути клейовими, колоїдними, лейкопластирними та ін. Ці пов'язки називають по назві використовуваного клею. Їх накладають переважно на незручні частини тіла (спину, живіт, обличчя, стегна і ін.) для захисту рани від попадання у неї вторинної інфекції та від зовнішніх впливів.

2) косиночні, які використовуються для утримання власне перев'язного матеріалу на рані в будь-якій частині тіла. Крім того, косинки використовують для підтримки верхньої кінцівки та як імпровізований джгут при кровотечі.

3) пращевидні, зручні для накладення на ніс, губи, підборіддя, потилицю, зведення черепа.

4) Т-подібні, які звичайно накладають на проміжність та задній прохід.

Найбільш зручні бинтові пов'язки. Вони добре (стійко) утримуються на тілі та рівномірно тиснуть поверхню, яка бинтується.

Правила накладання бинтових пов'язок

Для зручності бинтування і правильного накладання пов'язки необхідно дотримуватись таких правил бинтування:

1) Той, хто бинтує, стає обличчям до хворого, щоб по виразу обличчя хворого бачити, чи не завдає він йому болю під час бинтування.

2) Частина тіла, яку бинтують, повинна бути нерухомою, доступною для бинтування і знаходитися у зручному положенні для хворого.

3) Кінцівці, яку бинтують, надається таке положення, у якому вона повинна знаходитись після бинтування.

4) Голівку бинта беруть у праву руку і початок бинта прикладають до тіла так, щоб голівка знаходилася зверху початку бинта.

5) Бинт, як правило, закріпляють на здоровій частині тіла.

6) Розвертають бинт у напрямку зліва направо відносно до частини тіла, що бинтується, та без відриву голівки бинта від поверхні тіла.

7) Кожний оберт бинта повинен закривати попередній на половину або на 2/3 його ширини.

8) У бинтуванні звичайно приймають участь дві руки - права розвертає голівку бинта, а ліва утримує пов'язку і розправляє хід.

9) Останню частину бинта закріплюють на здоровій частині тіла шпилькою або пришивають, або зав'язують, розрізаючи для цього бинт навпіл на потрібну довжину.

Накладена пов'язка повинна бути зручною, легкою, красивою і відповідати своєму призначенню. Вона не повинна спотворювати хворого, збиватися і обмежувати його рухи. Крім того, пов'язка не повинна бути накладена дуже туго. В противному разі нижче її скоро з'явиться посиніння, набряк, посиляться болі в рані. Таку пов'язку слід переробити.

Використовуючи вище згадані правила і стенди «Десмургія», кожному необхідно накласти пов'язки: винтову, спіральну, пов'язку на гомілку або передпліччя, «черепашачу» пов'язку (що сходиться або розходиться) на колінний та ліктьовий суглоб, пов'язку "Чепець", на голову, пов'язку на один або обидва ока, пов'язки на палець та кисть: виготовити та накласти пращевидну пов'язку на ніс або на підборіддя.

10. Транспортна іммобілізація кінцівок: мета, показання до використання, засоби і правила їх використання

Транспортна іммобілізація це створення нерухомості пораненого органу або поранених тканин на період майбутнього транспортування.

Вона досягається за допомогою наявних табельних засобів (шина Крамера або шина Дітеріхса), а при їх відсутності - за допомогою підручних засобів.

Після доставки хворого в лікарський заклад замість транспортної іммобілізації, який має тимчасове значення, застосовують лікарську або постійну іммобілізацію на весь період лікування.

Показання до транспортної іммобілізації:

1. Перелом кісток;

2. Ушкодження суглобів;

3. Ушкодження крупних судин та нервів;

4. Великі ушкодження м'яких тканин;

5. Рани, заражені токсичними та радіоактивними речовинами;

6. Великі опіки та відмороження;

7. Синдром тривалого стискування.

Транспортна іммобілізація передбачає наступні цілі:

· Забезпечує нерухомість фрагментів зламаних кісток та спокій ушкодженої ділянки тіла, що сприяє зменшенню болі та являється одним із найбільш ефективних протишокових заходів;

· Попереджує зсуванню уламків кісток;

· Попереджує розвиток інфекції в рані та розповсюдженню мікробного зараження;

· Велику роль спокій грає в збереженні тромбів в ушкоджених сосудах, що попереджує кровотечу;

· Попереджує додаткову травматизацію тканин;

· Попереджує можливість перетворення закритого перелому в відкритий;

· Поліпшує кровообіг уражених тканин.

Засоби транспортної іммобілізації

Засоби транспортної іммобілізації бувають стандартні (випускаються промисловістю для медичних закладів) та імпровізовані (виготовляються із підручних засобів).

Стандартні транспортні шини. Найбільш поширені фіксовані шини із фанери, дощаті, дротяні драбинні шини. Дротяні драбинні шини Крамера випускають двох розмірів (110х11 см. і 60х8см.) зі сталевого дроту. Вони мають форму драбини, легкі та міцні, легко модельований по формі кінцівки, легко дезінфікуються.

Шини із підручних матеріалів. Транспортна іммобілізація здійснюється на місці події, так як постраждалих з переломами неможна переносити або перевозити без іммобілізації навіть на невеликі відстані. Тому часто на місці події застосовують шини із підручних матеріалів (дерев'яні рейки, довгі бруски, товстий картон, пучки хмизу, палки, лижі та ін.), не слід використовувати металеві предмети, зброю. При відсутності стандартних шин та підручних матеріалів в якості імпровізованих шин використовують авто іммобілізацію: верхню кінцівку прибинтовують до тулубу, а нижню - до здорової ноги.

Основні правила транспортної іммобілізації:

1. Одяг та взуття з постраждалого можна не знімати, при необхідності вирізають в одягу вікно.

2. Часто перед накладанням шини проводять знеболювання, так як маніпуляція на пошкодженій ділянці звичайно болісні.

3. При наявності рани її необхідно закрити асептичною пов'язкою до накладення шини.

4. Кровоспинний джгут накладають на кінцівки до зупинки руху крові.

5. До накладення, шину підганяють по формі та розміру ушкодженої кінцівки. Підгонка шин проводиться по здоровій кінцівці, аналогічній ушкодженій.

6. Захист кісткових виступів від тиснення та утворювання пролежнів - шину накривають ватно - марлевими прокладками, якщо їх нема, то матерією, сіном, травою и т.д.

7. Довжина шини повинна бути такою, щоб шина фіксувала при переломах довгих трубчатих кісток не менше двох суглобів (вище або нижче місця ушкодження), а при переломах плеча та стегна - не менше трьох суглобів.

8. Шина накладається в зручному для кінцівки положенні. Для руки таке положення: відведення плеча на 30 в плечовому суглобі, згинання передпліччя в ліктьовому суглобі на 90 , кисть злегка зігнута. Для ноги: відведення в тазостегновому суглобі на 15 , легке згинання в колінному суглобі, ступня перпендикулярна до гомілки.

9. Шина прикріпляється бинтом обережно, не спричиняючи болі та не порушуючи кровообіг.

10. В зимову пору року кінцівку з накладеною шиною необхідно утепляти.

Виконуючи транспортну іммобілізацію будь-яким виглядом, необхідно запам'ятати наступні правила:

1. Моделювання шини. Підгонка шин за формою та розміром ураженого сегменту. Підгонка шин здійснюється за здоровою кінцівкою, подібною до ураженої.

2. Якщо шина з підручних засобів, то вона повинна бути міцною, жорсткою.

3. Довжина шини. Шина повинна обов'язково фіксувати не менше двох сусідніх суглобів, вище та нижче місця ураження, а при переломах плеча та стегон - не менше трьох сусідніх суглобів.

4. Захист кісткових виступів від тиску та утворення пролежнів. Цього можна досягти прикладанням у місцях кісткових виступів ватних прокладок або обкладанням шин ватою та бинтами.

5. Шина накладається у функціонально вигідному положенн. Для верхньої кінцівки таке положення буде - відведення плеча на 30 градусів у плечовому суглобі, згинання передпліччя у ліктьовому суглобі до 90 , кисть злегка зігнута, стопа перпендикулярна до гомілки.

6. Шина повинна бути надійною. Вона з часом під дією зовнішніх факторів (сонце, дощ, вітер, температура) не повинна змінювати своїх фіксуючих, якостей.

7. Прикріпляється шина бинтуванням до центру, обережно, не завдаючи додаткових болей потерпілому.

8. Як виняток, особливо взимку, шина може накладатись на одяг та взуття.

Використовуючи вищеназвані правила, кожному необхідно накласти шину Крамера при переломі плеча, шину Дітеріхса при переломі стегна, шину з підручних засобів при переломі передпліччя.

11. Засоби першої медичної допомоги потерпілим при опіках в осередках масового ураження

Перша медична допомога при опіках поєднує:

1) Гасіння палаючого одягу та палаючої горючої суміші шляхом щільного закутування простирадлом, плащем та іншими речами, закидання ділянок, що горять, снігом, піском, занурювання їх у воду тощо.

2) Знеболювання шляхом введення під шкіру шприц - тюбиком 1 мл 1 % розчину промедолу (2 мл 30 % розчину анальгіну).

3) Накладення на обпечену рану первинної асептичної або спеціальної пов'язки проти опіків. При опіках фосфором перед накладенням пов'язки пінцетом видаляють шматочки фосфору, потім накладають пов'язку, прострочену 5 % розчином сульфату міді або розчином гідрокарбонату натрію, 3-5 % розчином перманганату калія, або пов'язку з проти фосфорною пастою (АФ, АФ - 20), при відсутності цих препаратів і для попередження загорання пов'язки її змочують водою.

4) У разі зупинки дихання, що нерідко буває при опіках горючими сумішами, - проведення штучної вентиляції легенів, частіше "з рота в рот", "з рота в ніс", рідше іншим способами.

5) При зупинці серця - непрямий масаж його.

6) При великих обпаленнях кінцівок - іммобілізація їх шляхом накладання транспортних шин.

7) Дача хворим солелужних рідин (на 1 л води 1 чайна ложка натрію хлориду і 0,5 чайної ложки гідрокарбонату натрію).

8) Закутування хворого для зігрівання його особистим одягом.

9) Виведення, вивезення пошкоджених із зони ураження.

Одяг, що прилип до поверхні опіку, не відривати.

Перша медична допомога при хімічних опіках

1) Термінове обмивання пошкодженої поверхні потоком холодної води протягом 10-15 хвилин, а при запізненому обмиванні протягом 40 - 60 хвилин. Після обмивання проводять нейтралізацію агресивних хімічних речовин: при опіках кислотами - 2 - 3 % розчином гідрокарбонату натрію, при опіках лугами - 2 % розчином оцтової кислоти або іншими кислотами, при опіках вапном - 20 % розчином цукру у вигляді примочок, при опіках хромовою кислотою - 3 % розчином тіосульфату натрію, при опіках солями важких металів - 4 - 5% розчином гідрокарбонату натрію та ін.

2) При опіках органічними сполуками алюмінію - вилучення серветкою, змоченою в 96 % етиловому спирту або в бензині, гасі.

3) При попаданні хімічних речовин в шлунок - промивання його холодною водою.

4) Надання інших видів допомоги у такому ж об'ємі, як і при термічних опіках (знеболювання, іммобілізація кінцівок та ін.)

12. Основні протишокові заходи

Травматичний шок - відповідна реакція організму на больові подразнення, викликані механічною, хімічною або термічною травмою.

Частота і тяжкість шоку значно збільшуються під час ядерної війни. Особливо часто він буде спостерігатись при комбінованих травмах - променевих ураженнях, оскільки дія іонізуючої радіації на центральну нервову систему порушує її постійні функції. Це в свою чергу призводить до порушення діяльності органів і систем, тобто до порушення обміну речовин, зменшення артеріального тиску, що веде до появи шоку.

У залежності від причин, які привели до шоку розрізняють:

1) травматичний шок, викликаний різними травмами;

2) шок опіку, викликаний після травми опіку;

3) операційний шок, викликаний операцією при недостатньому знеболюванні;

4) гемотрансфузіонний шок, розвинутий при переливанні несумісної крові;

5) Анафілактичний шок, що виникає при переливанні білкових розчинів;

Шок - це важке загальне становище організму, котре виникає у результаті пошкодження кліток кори головного мозку та пригноблення функцій усіх органів та систем організму.

Втрачає свідомість, дихання стає аритмічним, судорожним, потім воно зупиняється. Після зупинки дихання зупиняється серцева діяльність та наступає клінічна смерть.

Протишокові заходи в осередку ураження

В осередку ураження проводять наступні протишокові заходи:

1. штучне вентилювання легень.

2. Непрямий масаж серця.

3. тимчасова зупинка кровотечі.

4. накладення первинної асептичної пов'язки.

5. Знеболювання (підшкірне введення шприц-тюбиком 1 мл 1 % розчину промедолу).

6. Транспортна іммобілізація при переломах кісток, великих пошкодженнях м'яких тканин, пошкодженнях великих нервів та судин, вивихах.

7. Зігрівання тіла шляхом укриття ураженого його ж одягом.

8. Першочерговий винос (вивіз) найбільш потерпілих з вогнища ураження в ЗПМ. На етапах медичної евакуації профілактику та лікування шоку проводять однаково.

Особливості протишокових заходів у дітей

Протишокові заходи дітям в осередку ураження і на першому етапі медичної евакуації проводять в загальному потоці з дорослими, але допомога дітям надається у першу чергу. У зв'язку з тим, що у дітей шок розвивається дуже швидко й проходить значно складніше, ніж у дорослих, необхідно, як можна раніше проводити профілактику шоку, виявляти та лікувати його.

Дітям до 3 років при кровотечах джгут не накладається, а накладається давляча пов'язка;

Дітям до 2 років знеболюючі препарати - промедол та подібні протипоказані, їм вводять анальгін.

При проведенні дітям протишокової терапії необхідно чітко дотримуватись дозування ліків.

13. Транспортування потерпілих, посадка та їх евакуація

Евакуація - система заходів по видаленню із зони катастрофи уражених, яким потрібно надати медичну допомогу за межами катастрофи чи аварії.

Вона починається з організованого виносу, виводу та вивозу потерпілих з об'єктів народного господарства, району (зони) катастрофи, де надається їм перша медична, яка закінчується доставкою їх в лікувальні заклади, що забезпечують повну медичну допомоги та лікування. Швидка доставка уражених на перший та кінцевий етапи медичної евакуації є одним з головних засобів досягнення вчасного забезпечення медичної допомоги та об'єднанні розосереджених на місцевості та у час лікувально - евакуаційних засобів в одне ціле. Поряд з цим евакуація сприяє визволенню від потерпілих, працюючих в зоні катастрофи санітарних дружин, медичного персоналу.

До основних засобів транспортування відноситься:

· наземний (автомобільний, залізничний)

· повітряний (літаки, вертольоти),

· водний (річковий, морський),

· санітарний

· пристосований транспорт.

Найменш травматичний є переніс і транспортування на санітарних носилках.

Розрізняють наступні способи перенесення уражених:

· на руках;

· на плечах;

· на спині;

· одним або двома особами з використанням носилкових лямок та підручних засобів;

· на санітарних носилках.

Санітарні носилки, їх будова та правила переносу уражених та хворих.

Санітарні носилки мають стандартний розмір: довжина 221,5 см, ширина 55 см, висота 16 см, маса до 10 кг Носилки зберігаються та переносяться у звернутому стані.

Носилки розгортають одночасно 2 людини. Розтягують ремені, за ручки розсувають в боки брусся та натягують полотнище. Потім колінами натискають на розпори до появлення клацання і перевіряють, чи добре зачинені замки розпорів. В узголів'ї кладуть подушку або м'який підручний матеріал.

При згортанні носилок обидва носильники одночасно відкривають заскочки замків, підтягують розпори на себе, напівскладають носилки і перевертають їх ніжками догори, при цьому полотнище провисає на бік, протилежній ніжкам. Потім зсуваються ніжки остаточно, ставлять носилки на ніжки, складають полотнище у 3 складки та закріплюють ременями.

Для полегшення переносу на носилках застосовують посилочні лямки. Лямка це брезентовий ремінь довжиною 360 см, шириною 6,5 см з металевою пряжкою на кінці. На відстані 1 м від пряжки нашиті брезентові накладки, котрі дозволяють пропустити крізь них вільний кінець ременя і закріпити його в пряжці, тоді лямка отримає вигляд вісімки.

При переносі хворих на носилках лямку складають вісімкою, надівають так, щоб петлі розташовувались з обох боків від носильника, а перехрест лямки знаходився на спині на рівні лопаток. Якщо перехрест лямки буде розташований дуже високо, то вона буде стискати шию, а при низькому її розташуванні буде зісковзувати з плечей. Лямку треба підігнати по своєму росту та будові тіла. Лямка, складена вісімкою, не повинна провисати при одяганні її на великі пальці розведених у боки руки. Взимку довжину лямки, складеної у такий спосіб, треба трохи збільшити.

Хворим та ураженим при транспортуванні треба зробити безпечні умови, надати найбільш зручне і правильне положення. Неправильний переніс та перевіз можуть тільки погіршити стан, викликати додаткову травму, привести до посилення кровотечі, зміщення уламків зламаних кісток.

При пораненні нижніх кінцівок, пошкоджених кістках черепа, уражених кладуть на носилки на спину.

При переломах хребта потерпілого кладуть на носилки на животі.

Якщо потерпілого з переломами хребта кладуть на спину, то на носилки треба покласти дерев'яний щит, лист фанери, широку дошку, щоб відвести небезпеку згинання хребта.

При пораненні в живіт, а також при переломах кісток тазу, потерпілих кладуть на носилки та транспортують на спині із зігнутими у колінах та тазово стегнових суглобах ногами. Під колінні суглоби підкладають вал із одягу, стегна трохи розводять у боки.

Потерпілих з проникаючим пораненням грудної клітки слід транспортувати на носилках з піднесеною головою, не допускаючи стиснення грудної клітини.

Під час переносу на носилках та транспортуванні слід наглядати за станом уражених, за правильністю накладення пов'язок та шин. При тривалому транспортуванні ураженого потрібно змінювати положення, поправляти узголів'я та підкладений одяг, угамовувати спрагу (крім поранених у живіт), захищати від негоди.

...