Впровадження досвіду проведення АТО та ООС Збройними Силами України під час визначення вимог до професійної підготовки військових фахівців

Актуальність визначення (уточнення) вимог до професійної підготовки військових фахівців, які проходять підготовку у вищих військових навчальних закладах (ВВНЗ) за спеціальностями в галузі знань "Воєнні науки", "Національна безпека" та "Безпека державного кордону", зумовлена такими чинниками:

• прийняття упродовж останніх років ряду нормативно-правових актів з безпекової, оборонної та освітньої політики держави, подальшого розвитку ЗСУ [1-5];

• потреба оперативного реагування системи військової освіти на докорінні зміни в зовнішньому і внутрішньому безпековому середовищі держави та необхідність подальшого динамічного розвитку основних складових сектора безпеки й оборони, сумісних зі структурами країн-членів НАТО;

• необхідність подальшого розвитку ЗСУ з урахуванням сучасних поглядів на застосування військових формувань у збройних конфліктах та досвіду проведення антитерористичної операції на сході України (АТО) та операції Об'єднаних сил (ООС);

• прийняття нової парадигми під час розробки стандартів вищої військової освіти на основі компетентнісного, міждисциплінарного підходу, з одного боку, та необхідність приведення підготовки офіцерських кадрів у відповідність до європейських та євроатлантичних освітніх стандартів, з іншого боку;

• зростання вимог до випускників ВВНЗ з боку суспільства, керівництва держави, органів військового управління та військ (сил) щодо їхньої компетентності, здатності і готовності до самовдосконалення, застосування здобутих під час навчання знань, умінь та навичок у постійно змінюваних, екстремальних умовах ведення бойових дій та персональної відповідальності за результати впровадження прийнятих ними рішень тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблеми вдосконалення підготовки фахівців з вищою освітою знайшли ґрунтовне висвітлення в наукових публікаціях і монографіях вітчизняних та зарубіжних вчених: В. Андрущенка, С. Архангельського, І. Беха, В. Давидова, В. Козакова, В. Кременя, Н. Ничкало та ін. (проблемні питання філософії освіти, організація і методика навчання та виховання у вищій школі, психологічні аспекти розвитку особистості); В. Лугового, С. Ніколаєнка (управління інноваційною освітою); І. Богданової, Е. Короткова, І. Харламова (технології освітнього процесу); І. Зязюна, В. Серікова (гуманістична освітня парадигма, особистісно орієнтоване навчання); А. Підаєва, В. Передерія (Болонський процес, реформування системи освіти в Європі та Україні) та ін.

Проблеми підготовки офіцерських кадрів у системі військової освіти України висвітлені в наукових працях В. Артемова, А. Вітченка, О. Діденка, А. Зельницького, Д. Іщенка, М. Нещадима, Б. Олексієнка, О. Прохорова, Ю. Приходька, В. Стасюка, О. Торічного, В. Ягупова та ін. Проблемам виховання лідерських якостей у військовослужбовців присвячені дослідження О. Бойка, Г. Давидова, В. Каширіна, О. Кокуна, Д. Коцеруби, О. Романовського, О. Маковського. Зокрема, системному дослідженню військової освіти присвячені наукові праці М. Нещадима [6], теоретичні основи трансформації систем, актуальні проблеми сучасного етапу розвитку військової освіти висвітлені в наукових публікаціях Ю. Приходька [7].

Мета статті. На сьогодні загальний перелік вимог до військових фахівців визначається відповідними професійними стандартами, стандартами вищої освіти та освітніми програмами підготовки за кожною спеціальністю на певних рівнях освіти. Ці вимоги сформульовані в термінах компетентностей та результатах навчання. Метою дослідження є спроба обґрунтування доцільності впровадження досвіду проведення АТО та ООС ЗСУ під час визначення (уточнення) вимог до професійної підготовки офіцерських кадрів.

Виклад основного матеріалу

Стратегічний оборонний бюлетень України визначив, що "проведена в межах комплексного огляду сектора безпеки та оборони оцінка стану воєнної безпеки держави, а також набутий досвід участі ЗСУ в АТО виявили ряд проблем функціонування сил оборони в умовах існуючих та потенційних загроз, зокрема необхідність підвищення професійного рівня персоналу сил оборони". Проблемні питання щодо комплектування підготовленими офіцерами частин та підрозділів ЗСУ, які брали участь в АТО також розглядались експертами НАТО. Відомий британський експерт Глен Грант зазначав: "Наразі в армії існує великий некомплект офіцерів. Молоді люди без досвіду і з сумнівною освітою беруть на себе командування ротами чи навіть вище (заступник командира батальйону, командир батальйону тощо). Система набору, просування та навчання не змінилася, щоб задовольнити реальну потребу в лідерах" [8, с. 214].

На комплектування частин і підрозділів ЗСУ якісно підготовленим молодшим офіцерським складом напередодні та під час АТО безумовно вплинула існуюча на той час організація освітнього процесу у ВВНЗ. Слід визнати, що до початку російсько-українського збройного конфлікту на сході України навчальні програми ВВНЗ не передбачали вивчення питань, пов'язаних з відбиттям можливої збройної агресії з боку Російської Федерації. Від використання терміна "імовірний противник" колишнє керівництво держави і військового відомства відмовилось ще в 90-х роках ХХ ст., замінивши його нейтральним терміном "евентуальний противник", який не асоціювався зі східним сусідом.

Підготовка слухачів (курсантів) ВВНЗ ґрунтувалась переважно на досвіді Другої світової війни, локальних війн і збройних конфліктів другої половини XX - початку XXI ст. Більшість навчально-методичних розробок, бойових статутів і настанов, які використовувались у навчально-виховному процесі, в основному дублювали зміст документів колишньої радянської армії, а результати наукових досліджень з оборонної тематики не давали відповіді на запитання, яким чином вести ефективну боротьбу з незаконними збройними формуваннями в умовах їхньої всебічної підтримки сусідньою державою [9, с. 238-239].

Під час навчань методичні прийоми та способи управління військами у різних бойових ситуаціях зазвичай розробляли науково-педагогічні працівники ВВНЗ, які не брали участі в АТО та ООС і не володіли знаннями та навичками щодо особливостей ведення бойових дій військовими частинами і підрозділами в таких умовах. Подібний підхід до підготовки офіцерів у початковий період АТО іноді навіть призводив до виникнення конфліктних ситуацій між слухачами (курсантами), які мали бойовий досвід, і викладачами, які при підготовці до проведення занять користувалися застарілими методичними матеріалами щодо управління військами, що не сприяло зміні ситуації щодо підвищення рівня професійної підготовки посадових осіб органів військового управління відповідно до стандартів Альянсу [8, с. 218].

Очевидним є те, що зміст військової освіти потребував невідкладного корегування. Протягом останніх років під впливом проведення АТО та ООС, визначеного державою курсу на євроінтеграцію і зближення з НАТО відбулися значні зрушення в системі підготовки військових фахівців. Продовжують відбуватися інституційні зміни, що пов'язані із запровадженням у систему військової освіти поняття "професійна військова освіта", яка базується на "лідерських курсах", що створені на всіх рівнях підготовки військових фахівців. Досвід бойових дій на сході України підтвердив, що у офіцера мають бути сформовані насамперед певні лідерські якості. Звичайно, авторитет лідера, його ефективність та успіх є результатом роботи всього підрозділу (колективу). Справжній лідер згуртовує навколо себе однодумців, очолює їх, надихає на активну діяльність і бере на себе максимальну відповідальність за результати виконання завдань підрозділом (командою). Беззаперечно, лідерство неможливо без авторитету, тому командиру (керівнику) обов'язково необхідно займатися саморозвитком та самовдосконаленням, оскільки його помилка нівелює старання всього колективу. Лідер відповідає за стратегії команди, її синхронну результативну роботу. Він повинен приймати швидкі, а головне правильні рішення за будь-яких умов. Лідерські якості керівника тісно пов'язані з його організаторськими здібностями. Організаційно-управлінська функція лідерства полягає у плануванні та здійсненні керівником заходів, спрямованих на забезпечення виконання особовим складом поставлених перед ним завдань із застосуванням всіх доступних методів, форм і засобів.

Вищевикладене особливо актуально для військових фахівців. Керівництво Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України, аналізуючи рівень підготовки випускників ВВНЗ, неодноразово звертало увагу на відсутність лідерських якостей керівника у молодих офіцерів. Встановлено, що найбільш проблемною є тактична ланка військового управління, оскільки переважна більшість молодих командирів боїться відповідальності, намагається всіляко її уникати. Зважаючи на це, завданням військових вишів є підготовка офіцерських кадрів, будуть спроможних ефективно організовувати підлеглий особовий склад для виконання завдань за призначенням, гуртувати особовий склад свого підрозділу, очолити його і вести за собою, виявляючи при цьому відповідальність, впевненість, волю, характер. Із цією метою необхідно впроваджувати систему виховання лідерів у повсякденній діяльності, наприклад, використовувати ротацію командирів навчальних груп (навчальних відділень), пропонувати курсантам проводити практичні заняття, бути інструкторами (командирами) для курсантів молодших курсів, практикувати проблемно-пошукові завдання, для вирішення яких необхідний нестандартний підхід тощо.

Результати досліджень свідчать про те, що сьогодні більшість офіцерів можна віднести до професійно-реду-ктивного типу моделі особистості, який відзначається перевагою професійного компонента у структурі соціально-професійного потенціалу особистості. Такий офіцер має стійку орієнтацію на вдосконалення професійної майстерності, військової компетентності, чітке виконання своїх професійних обов'язків та досконале володіння озброєнням і військовою технікою. Разом із цим, досвід проведення АТО та ООС свідчить, що такий тип моделі особистості військовослужбовця не повною мірою відповідає вимогам сучасних ЗС. Тому необхідно приділяти більше уваги формуванню гармонійного типу, що характеризується збалансованістю військово-спеціального та соціального компонентів у структурі соціально- професійного потенціалу.

Серед основних вимог, необхідних офіцеру для ефективного керівництва, є розуміння особистих цінностей та чітких власних цілей [10, с. 91]. Зазначимо, що цінностями є ті явища (або сторони, якості явищ) природи і суспільства, які корисні та потрібні людям історично складеного соціуму або класу як цілі та ідеали. Останнім часом спостерігається занепад ряду традиційних цінностей, серед яких можна зазначити норми поведінки і правила ввічливості, повагу до життя та ближньої людини тощо. Що стосується особистих цінностей військовослужбовця, то від військового керівника щоденно очікують прийняття рішень, які ґрунтуються саме на таких цінностях і принципах. Якщо ж особисті цінності для нього недостатньо зрозумілі, офіцеру не вистачатиме твердих переконань та суджень, які через це можуть сприйматися підлеглими як необґрунтовані. Офіцери, для яких не зрозумілі власні основні принципи, або ті, чиї цінності не відповідають сучасності, обмежені у своїй діяльності розмитістю особистих цінностей. Серед основних цінностей, якими повинен керуватися офіцер-лідер для управління підрозділом, виділяють абсолютно вічні загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта, правда, чесність, гідність, мудрість, справедливість тощо).

Національні цінності значущі для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, хто ніколи не втрачав своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо. Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовність до служіння в ім'я України, засвоєння національних цінностей (мови, території, культури тощо), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залученню слухачів (курсантів) до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності та гордості за свою Батьківщину.

Таким чином, успішність становлення офіцера як лідера залежить від його здатності формувати особисті цінності та чітко визначати власні цілі. Адже міцність і боєздатність армії вирішальною мірою залежать від моральних і ділових якостей, рівня підготовки офіцерського корпусу, який за своїм призначенням покликаний бути військовою елітою українського народу. Отже, завданням ВВНЗ із цього напряму є створення педагогічних умов, за допомогою яких слухач (курсант) матиме змогу розкрити і вдосконалити під час навчання зазначені якості.

В умовах проведення ООС постає актуальне для військових фахівців питання протидії інформаційно-психологічним впливам противника в межах інформаційного протиборства. Ефективному процесу своєчасного виявлення ознак інформаційно-психологічних впливів, формуванню психологічного захисту та протидії сприятиме розвиток психологічної готовності майбутніх офіцерів до такої діяльності. Зазначена готовність визначає такі вимоги до особистості військовослужбовця: його цілеспрямовані переконання, погляди, ставлення, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, навички, уміння, налаштування на визначену поведінку. Зазначимо, що стан психологічної готовності має складну динамічну структуру й є проявом сукупності інтелектуальних, емоційних, мотиваційних і вольових складових психіки особи. Структурно-психологічну готовність розглядають як систему взаємопов'язаних компонентів: особистісного (професійно важливі якості особистості), інтелектуально-операційного (розвинені загальні, спеціальні та творчі здібності й уміння успішно реалізовувати теоретичні знання на практиці) та мотиваційного (ставлення особистості до професійної діяльності). На нашу думку, інтелектуально-операційний компонент домінує в цій системі. Його основою є: сукупність системних знань про основні засади, методи і прийоми ведення інформаційного протиборства; уміння творчо і критично мислити під час аналізу інформаційного простору; розвинені прогностичне мислення та здібності до моделювання можливих варіантів розвитку подій; навички формування системи протидії та захисту від інформаційно-психологічних впливів.

Досвід проведення АТО та ООС також переконливо свідчить про необхідність налагодження комунікацій між військовими підрозділами, які залучаються до бойових дій, та місцевим населенням. Зазначений напрям діяльності отримав назву цивільно-військове співробітництво (ЦВС). До АТО цей напрям діяльності був майже відсутнім у ЗС України - він тільки теоретично досліджувався і були поодинокі випадки залучення офіцерів ЗС України на міжнародних навчаннях до підрозділів ЦВС. Із початком бойових дій і визволення окупованих територій у деяких населених пунктах постала нагальна потреба швидкого та ефективного відновлення діяльності органів державної влади, комунальних підприємств, закладів охорони здоров'я та освіти. І все це за умови відсутності у визволених населених пунктах представників правоохоронних органів та органів державної влади.

Заходи ЦВС у теорії можуть здатися простими і прозорими за своїм змістом, проте це лише поверховий погляд, оскільки вони вимагають від офіцера певної психологічної стійкості. Основною метою ЦВС є створення сприятливих умов для виконання покладених на збройні сили завдань за призначенням, а також недопущення перешкоджання цій діяльності з боку місцевого населення у районах постійної дислокації військових частин і підрозділів, проведення військових операцій, на шляхах переміщення військ (сил) і під час запровадження заходів правового режиму надзвичайного та воєнного стану, шляхом реалізації заходів ЦВС, спрямованих на формування позитивного іміджу ЗС, пошук ефективних форм взаємодії із цивільним населенням, а також мінімізацію негативного впливу на місцеве населення факторів застосування військ (сил), досягнення мети військової операції [11, с. 17].

Зважаючи на зазначене, важливою вимогою до офіцера є його готовність брати участь у заходах ЦВС. Для виконання цих заходів у районі ООС слід звернути увагу на таке: знання історичних аспектів розвитку регіону; досконале знання нормативно-правової бази з питань, які стосуються району проведення ООС; загальнокультурний розвиток військовослужбовця. Досвід свідчить, що необхідно діяти рішуче, демонструвати впевненість при спілкуванні, бути готовим взяти на себе відповідальність і не давати необґрунтованих обіцянок.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Характер російсько-українського збройного конфлікту демонструє, що перелік завдань, які вирішують військовослужбовці, постійно розширюється. Сьогодні поряд з виконанням бойових завдань їх усе частіше залучають до розв'язання проблем соціально-гуманітарного характеру. Це вимагає сформованості і професійного, і соціального компонентів потенціалу особистості військовослужбовця, що відповідає його спрямованості. При цьому досвід проведення АТО та ООС ЗС України свідчить про зростання вимог до загального рівня професійної підготовки військових фахівців. Вища військова школа має сформувати слухача (курсанта) - майбутнього організатора службової діяльності військових підрозділів не тільки як всебічно розвинену особистість, але й підготувати його до творчої управлінської діяльності, що має забезпечити лідерське становище офіцера у військовому колективі

Отже, пріоритетними завданнями навчально-виховного процесу у ВВНЗ є:

• підготовка професійно компетентного фахівця, який володіє навичками виконання службових обов'язків, знає перспективні форми і методи управління військовим підрозділом, особливо в бойових умовах, прагне до самовдосконалення та саморозвитку у військово-професійній діяльності;

• становлення та розвиток соціально спрямованих ціннісних орієнтацій майбутнього офіцера, які дозволять йому повністю усвідомити своє місце, значення та відповідальність у професійній діяльності згідно з національними інтересами та соціальними потребами;

• формування професійно важливих якостей військового фахівця, що дасть можливість йому ефективно проводити військово-професійну діяльність, бути ініціативним і наполегливим.

На наш погляд, перспективними напрямами подальших досліджень є пошук ефективних шляхів підвищення якості психолого-педагогічного забезпечення формування професійних компетентностей майбутніх офіцерів з урахуванням нових вимог та досвіду проведення АТО та ООС Збройними силами на сході України. Актуальним науковим завданням постає розроблення нової концепції вищої військової освіти та підготовки військових фахівців у ВВНЗ із визначеним рівнем сформованості передбачених компетентностей.

військовий офіцер лідерство безпека

Список використаної літератури

1. Закон України "Про національну безпеку України" № 2469-VIII від 21 червня 2018 р.

2. Указ Президента України № 555/2015 від 24 вересня 2015 р. "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня року "Про нову редакцію Воєнної доктрини України".

3. Указ Президента України № 240/2016 від 6 червня 2016 р. "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня року "Про Стратегічний оборонний бюлетень України".

4. Указ Президента України № 73/2017 від 22 березня 2017 р. "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 29 грудня 2016 року "Про Державну програму розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року".

5. Закон України" № 1556-VII від 1 липня 2014 р. "Про вищу освіту".

6. Нещадим М. І. Військова освіта в Україні: історія, теорія, методологія, практика: монографія. К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. 852 с.

7. Приходько Ю. І. Актуальні проблеми сучасного етапу розвитку військової освіти // Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи, 2017. № 1(13). С. 275-282.

8. Роговенко С., Полторак М. Впровадження в навчальний процес вищих військових навчальних закладів досвіду застосування військ (сил) Збройних Сил України в антитерористичній операції // Військова освіта, 2016. № 1(33).

9. Островська-Бугайчук І. М. Особисті цінності та цілі майбутнього офіцера як основа його лідерства у військовому підрозділі // Соціально- психологічний портрет військового професіонала: зб. тез доп. Міжнарод. наук.-практ. конф., 14-15 грудня 2017 р. М-во оборони України, Житомир. військ. ін-т імені С. П. Корольова. Житомир: ЖВІ, 2017. С. 91-92.

10. Методичний посібник для військ (сил) з питань цивільно-військового співробітництва.

References

1. Law of Ukraine "On National Security of Ukraine": № 2469-VIII of June 21,2018.

2. Decreeof the Presidentof Ukraine № 555/2015 of September 24, 2015 "Onthedecis ionofthe National Security and Defense Council of Ukraineof September 2, 2015" Onthenewve rsionofthe Military Doctrine of Ukraine"

3. Decreeofthe Presidentof Ukraine № 240/2016 of June 6, 2016 "Onthedecision of the National Security and Defense Councilof Ukraine of May 20, 2016" On the Strategic Defense Bulletin of Ukraine"

4. Decree of the President of Ukraine № 73/2017 of March 22, 2017 "On the decisionof the National Security and Defense Council of Ukraine" of December 29, 2016

5. Law of Ukraine № 1556-VII of July 1, 2014 "On Higher Education".

6. Neschadym M.I. (2003). Militaryed ucationin Ukraine: history, theory, methodology, practice: [monograph]. Kyiv: Kyiv University. 852 p. [In Ukrainian]

7. Prikhodko, Y. (2017) Actualpr blemsofth currentstage ofdevelopmento fmilitary education. Adulteducation: theory, experience, prospects. 1(13). Pр. 275

8. GlenGrant: How Ukraineca nbuildanarm ytobeat Putin.

9. Rogovenko, S. &Poltorak, M. (2016). ^traductio nintotheeduca tionalpro cessofh ighermilita ryeducation linstituti onsoftheexp erienceofus ingtroops (forces) ofthe Armed Forces of Ukraineinthe antiterroristoperation. Militarye ducation, 1 (33). PР. 238-243. [InUkrainian]

10. Ostrovskaya-Bugaychuk I.M. (2017). Personalvalues andgoalsofthefut ureoffic erastheb asisofhisleader shipinthemi litaryunit /I.M. Ostrovskaya-Bugaychuk.// Socio-psychologi calportraitof a militaryp rofessional December 14-15, 2017 / Ministryof Defenseof Ukraine, Zhytomyr: ZhVI, Pр. 91- 92p. [InUkrainian]

11. Methodica lmanualfo rtroops (forces) on civil-militaryc ooperation.

Размещено на Allbest.ru