Цивільна безпека в умовах гібридної війни у міжнародному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільна безпека в умовах гібридної війни у міжнародному вимірі

Пастух Ігор Дмитрович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри публічного управління та адміністрування, Національна академія внутрішніх справ

Кришевич Ольга Володимирівна, кандидат юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права, Національна академія внутрішніх справ

Пендюра Максим Миколайович кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри теорії держави та права, Національна академія внутрішніх справ

Анотація

цивільна безпека гібридна війна

У статті наголошується на тому, що захоплення дев'ять років тому окремих східних та південних територій України сьогоднішнє повномасштабне вторгнення є війною нового покоління, яка ведеться проти України, спрямована на дестабілізацію функцій держави, зміну внутрішнього порядку, навіть без захоплення її території. завдає невиправні наслідки усім сферам суспільного життя нашої країни, посягаючи на життя, здоров'я, права і свободи громадян, цивільній безпеці у цілому. Вирішення цього конфлікту категоріями миру та дипломатії не працює належним чином. Комплексний характер гібридних загроз вимагає вжиття комплексних заходів протидії з боку міжнародного співтовариства, яке також потребує змін.

Безпека людини, серед багатьох інших вимірів, передбачає особисту безпеку людей, що також розуміється як безпека від загроз злочинності, насильства, війни та жорстокого поводження. Вона розглядається як інструмент захисту в рамках правового забезпечення прав людини, ставить людину у центр аналізу та дій. Міжнародним правом вже регулюються відносини, які безпосередньо стосуються людини та її прав, потреб та спроможності до виживання. Водночас констатується, що основною негативною рисою міжнародних відносин у цьому контексті є відсутність світової системи управління. Без загальної наднаціональної сили, що обмежує поведінку держав та окремих осіб, некерована система схильна до конфліктів, у тому числі збройних. Щоб посилити свою роль у регулюванні збройних конфліктів, з урахуванням сучасних викликів та загроз гібридної війни, міжнародне право має швидко й послідовно розвиватися, щоб застосовувати його до нових обставин на полі бою та поза ним. Закони, які регулюють міжнародні конфлікти, потребують постійного перегляду та оновлення в міру зміни глобального середовища. Технологічні інновації створюють ситуації, які традиційне міжнародне право не може повністю вирішити. Можна передбачати подальший розвиток у розробці положень про права людини, зростання здатності притягувати порушників, у тому числі серед вищих посадових осіб держави, до відповідальності.

Представлено бачення цивільної безпеки в умовах гібридної війни у міжнародному вимірі, що повинно передбачати, серед іншого орієнтованих на безпеку людини комплексних заходів, які зміцнюють захист і розширення прав і можливостей усіх людей і всіх спільнот; міжнародні зусилля мають бути спрямовані на зниження рівня насильства між державами та між людьми, створення світової системи управління (міжнародної інституції), уповноваженої забезпечувати їх виконання з урахуванням сучасних викликів та загроз, у тому числі гібридного характеру.

Ключові слова: безпека, цивільна безпека, безпека людини, міжнародне право, гібридна війна.

Abstract

Pastukh Igor Dmytrovych Doctor of legal sciences, Professor, Head of the Department of Public Management and Administration, National Academy of Internal Affairs

Kryshevych Olga Volodymyrivna Candidate of legal sciences, Professor, professor of the Department of Criminal Law, National Academy of Internal Affairs

Pendiura Maksym Mykolayovych Candidate of legal sciences, Associate professor, head of the Department of State Theory and Law, National Academy of Internal Affairs

CIVIL SECURITY IN THE CONDITIONS OF HYBRID WAR IN THE INTERNATIONAL DIMENSION

The article emphasizes that the seizure of certain eastern and southern territories of Ukraine nine years ago, today's full-scale invasion is a war of a new generation, which is being waged against Ukraine, aimed at destabilizing the functions of the state, changing the internal order, even without seizing its territory. causes irreparable consequences to all spheres of social life of our country, encroaching on life, health, rights and freedoms of citizens, civil security in general. Solving this conflict through the categories of peace and diplomacy does not work properly. The complex nature of hybrid threats requires the adoption of complex countermeasures by the international community, which also needs changes.

Human security, among many other dimensions, involves the personal security of people, which is also understood as security from the threats of crime, violence, war and ill-treatment. It is considered as a protection tool within the framework of legal protection of human rights, it puts the person in the center of analysis and actions. International law already regulates relations that directly affect a person and his rights, needs and ability to survive. At the same time, it is stated that the main negative feature of international relations in this context is the absence of a global management system. Without a common supranational force limiting the behavior of states and individuals, an ungovernable system is prone to conflict, including armed conflict. In order to strengthen its role in the regulation of armed conflicts, taking into account the modern challenges and threats of hybrid warfare, international law must evolve rapidly and consistently to apply it to new circumstances on and off the battlefield. Laws governing international conflicts need constant review and updating as the global environment changes. Technological innovations create situations that traditional international law cannot fully address. It is possible to predict further development in the development of provisions on human rights, the growth of the ability to bring violators, including among the highest state officials, to justice.

The vision of civil security in the conditions of a hybrid war in the international dimension is presented, which should include, among other things, comprehensive measures focused on human security, which strengthen the protection and expansion of the rights and opportunities of all people and all communities; international efforts should be aimed at reducing the level of violence between states and between people, the creation of a world management system (international institution), authorized to ensure their implementation, taking into account modern challenges and threats, including those of a hybrid nature.

Keywords: security, civil security, human security, international law, hybrid war.

Постановка проблеми

Загально відомо, що головним завданням для правової держави є захист життя, прав, свобод і законних інтересів людини, громадян, яке достатньо важко реалізувати у сучасних умовах. Зростаюча інтенсивність, обсяг і масштаб цивільної безпеки, поява нових викликів та загроз роблять питання її забезпечення ще більш актуальними на міжнародній арені з урахуванням активізації збройних конфліктів у тому числі шляхом ведення гібридної війни, правила якої не охоплена класичними нормами міжнародного права. Все це потребує суттєвої зміни підходів до забезпечення цивільної безпеки в більш масштабній та конструктивній координації світової політики.

Повномасштабне вторгнення Росії на територію України завдає негативні наслідки усім сферам суспільного життя нашої країни, посягаючи на життя, здоров'я, права і свободи громадян, національній безпеці у цілому. Нинішня ситуація в Україні свідчить, що вирішення конфліктів у категоріях миру та дипломатії не працює належним чином. У міжнародному стратегічному вимірі гібридна війна визначається усіма країнами НАТО як головна загроза. Війна нового покоління, яка ведеться проти України, є багатовекторною, спрямованою на дестабілізацію функцій держави, зміну внутрішнього порядку, навіть без захоплення її території. Комплексний характер гібридних загроз вимагає вжиття комплексних заходів протидії міжнародним співтовариством.

Актуальним з цієї точки зору є дослідження цивільної безпеки в умовах гібридної війни у міжнародному вимірі в контексті нових загроз безпеці людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливі аспекти поняття, формування та розвитку цивільної безпеки висвітлюються у роботах О. Антонова, О.О. Борисової, О. В. Ковальського, Т.П. Кірієнко, О. Кузніченка, О. М. Литвинова, В. А. Ліпкана, С. І. Максимова, В. А. Мисливого, Ю. В. Нікітіна, Н. П. Свиридюк, С.С. Теленика, В. П. Тихий, Д. О. Тихомирова, В. М. Трубникова, Л. Г. Удовика, В. Г. Фатхутдінова та ін. Однак наукові здобутки стосовно цивільної безпеки в умовах гібридної війни у міжнародному вимірі остаточно не систематизовані, не враховано сучасні виклики та загрози, не визначено заходи щодо протидії їм.

Мета статті - дослідження цивільної безпеки в умовах гібридної війни у міжнародному вимірі, а також визначення заходів щодо її забезпечення.

Виклад основного матеріалу

цивільна безпека гібридна війна

Підхід до безпеки людини розширює сферу аналізу та політики безпеки від традиційного поняття національної безпеки до безпеки людей та їх складних соціальних та економічних взаємодій (див. також ПРООН, 2013). Як зазначено в резолюції 66/290 Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, «людська безпека -- це підхід до надання допомоги державам-членам у визначенні та вирішенні широкомасштабних і наскрізних проблем для виживання, засобів до існування та гідності їхніх людей». Він закликає до «орієнтованих на людей, всебічних, контекстних і орієнтованих на профілактику заходів, які зміцнюють захист і розширення прав і можливостей усіх людей».

Поняття безпеки людини остаточно не сформовано, як і зміст поняття «безпека». Слід погодитись з позицією Д. О. Тихомирова, який зазначає, що плюралізм наукових інтерпретацій поняття «безпека» зумовлений як об'єктивною складністю безпеки як феномена дійсності, її зв'язками з різними природничими, технічними, соціальними явищами та процесами, так і особливостями осмислення поняття «безпека» в різних соціально-гуманітарних науках, проблемами формування міждисциплінарного його розуміння. Внаслідок цього безпека розуміється плюралістично, зокрема як: соціальне явище; атрибут об'єкта і суб'єкта; стан об'єкта, що мінімізує наявність або можливість виникнення небезпечних подій та настання їх несприятливих наслідків; властивість або критерій якості соціальної системи; умова діяльності; система заходів, що забезпечують захист об'єкта від небезпечних впливів; соціальна мета, що спрямована на стійкий і прогресивний розвиток системи; діяльність уповноважених державних органів та інших суб'єктів [1, с. 106].

Складнощі щодо визначення та юридичного закріплення дефініції «безпека людини», можливо, зумовлене тим, що, з одного боку, ця категорія сприймається нами інтуїтивно, немов кожна людина може пояснити своїми словами, якою вона бачить свою безпеку і як цю безпеку створити або забезпечити. А з іншого боку, визначити це поняття таким чином, щоб воно вбирало у себе всі фактори, досить складно саме через великий компонент суб'єктивності. Наприклад, окрема людина може вважати, що безпека забезпечується великою кількістю законів, які суворо регламентують усі сфери життя. А інша може бачити небезпеку саме в цьому, адже, на її думку, обмеження свободи - небезпечно [2].

На думку Т.П. Кірієнко під безпекою особистості, варто розуміти: по- перше, стан захищеності людини від факторів небезпеки на рівні її особистих інтересів та потреб; у зв'язку із цим концепція безпеки зосереджує увагу на ситуаціях небезпеки, що виникають через насильства та злидні й інші загрози і обставини. Наприклад, свобода від страху є основною цінністю безпеки людини. У разі порушення, наприклад, релігійної свободи ця основна цінність ставиться під загрозу. Сильна судова система допомагає тримати злочинність на низькому рівні, тим самим роблячи внесок у свободу від страху. Усе це має враховуватися державами та міжнародними організаціями під час створення внутрішньодержавних правових актів та під час укладання міжнародних угод, що стосуються питання захисту й безпеки особистості. По-друге, під безпекою особистості слід розуміти соціальну захищеність людини, що забезпечує збереження самої людини та її окремих життєво важливих функцій відповідно до можливостей суспільства, а також захищеність умов, що забезпечують реалізацію прав і свобод особистості, можливості її саморозвитку. Відзначимо, що поняття безпеки людини за своєю суттю є чимось набагато більшим, ніж відсутність насильницького конфлікту [3].

Дійсно, безпека людини, серед багатьох інших вимірів, передбачає особисту безпеку людей, що також розуміється як безпека від загроз злочинності, насильства, війни та жорстокого поводження.

Іноді правові норми та політичні концепції можуть посилювати та доповнювати одна одну. Безпеку людини можна розглядати як інструмент захисту в рамках правового забезпечення прав людини, оскільки його принципи тут найбільш чітко проглядаються. Безпека людини ставить людей у центр аналізу та дій, і, як така, вона збігається з процесом поступової гуманізації публічного права.

Традиційно безпека стосувалася відносин між державами і носила переважно військовий характер. Загрози безпеці надходили з боку інших держав, наприклад у вигляді зовнішньої агресії. Після закінчення холодної війни держави стали більш безпечними. Однак це не обов'язково стосувалося їхніх громадян. Виникли нові загрози їх безпеці, які мали невійськовий характер. У кінці минулого століття виникла нова парадигма безпеки, а саме парадигма безпеки людини. Однак це не означало, що військова безпека втратила провідну роль. Сьогодні сильні, демократичні держави залишаються найкращими гарантами національної та міжнародної безпеки, включно з безпекою власних громадян. Безпека людини була покликана дати відповіді на нові загрози та виклики. Її основна увага зосереджена на людині, яка знаходиться в центрі дискусій, аналізу, політики та інтересів. Відповідно, люди є визначальними, вони є точкою відліку для всіх зусиль безпеки, а держава є інструментом для забезпечення їх добробуту. Елементарні блага та цінності, що захищаються в рамках безпеки людини, включаючи життя та особисту безпеку, можуть опинитися під загрозою не лише зовнішньої агресії, але й внутрішніх факторів. Однак, щоб підвищити безпеку людей, необхідні щоб конкретні заходи вживалися не лише державами, а й самими громадянами та їхніми колективами. У зв'язку з цим останні також є суб'єктами забезпечення безпеки людини, які зосереджуються на соціально - економічному розвитку людей та їхніх умовах життя.

Наразі розвиток людства створює серйозні загрози безпеки людини: зростання кількості населення, відмінності в економічних можливостях, надмірна міжнародна міграція, погіршення навколишнього середовища, виробництво наркотиків, військові способи вирішення політичних конфліктів тощо. Концепції безпеки людини надано чільне місце в групі високого рівня з питань загроз, викликів і змін. Більш безпечний світ - наша спільна відповідальність. Людська безпека - це стан і процес, який спрямований на впевненість у виживанні та існуванні та можливості для розвитку, а також задоволення елементарних потреб людей.

Безпека людини, права людини та право разом мають означати, що досягнення безпеки людини для одних не може позбавити інших такої ж безпеки, оскільки ця концепція є універсальною та не визнає територіальних кордонів. Як концепція, яка повинна бути реалізована на практиці, безпека людини ставить людей та їхні потреби в центр уваги. Результати діяльності та проектів, які здійснюються в рамках безпеки людини, повинні сприяти розвитку та покращенню всіх людей. Національна та міжнародна безпека мають важливе значення для безпеки людини, Вона не повинна розглядатися як така, що суперечить національній безпеці. Ці два виміри безпеки є комплексними: національна безпека є важливою, але розглядається як один із багатьох інструментів, що використовуються для забезпечення безпеки людини або може їй сприяти.

Правові норми та політичні концепції можуть зміцнювати та доповнюють один одного. Це стосується безпеки людини і норм права. Перша - ставить людей у центрі уваги аналізу та попередження і реагування на негативні події, що супроводжується другим процесом - поступовою гуманізацією публічного права. Відповідно, наприкінці ХХ і на початку ХХІ століття еволюція права рухалася до більш чіткого фокусу на людині та суспільстві. Основні міркування гуманності на міжнародному рівні пронизують різні сфери права, такі як міжнародне право прав людини, гуманітарне право та правовий захист біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Різні питання регулюються правом, проблеми, які безпосередньо стосуються людини та її прав, потреби та спроможності до виживання: розповсюдження зброї, роззброєння, тероризм, безпекова політика держави, збройні конфлікти гібридного характеру, міжнародні злочини та суттєві порушення прав людини, бідність, погіршення стану навколишнього середовища. Всі ці виклики становлять загрозу безпеці людини. Важливу роль у забезпеченні її безпеки відіграє міжнародне право.

Водночас, основною негативною рисою міжнародних відносин у цьому контексті є відсутність світової системи управління. Без загальної наднаціональної сили, що обмежує поведінку держав та окремих осіб, некерована система схильна до конфліктів. Держави сприяють порядку та зрозумілості у світовій політиці, розробляючи та дотримуючись правил поведінки. Міжнародні закони були розроблені практично в усіх сферах міжнародних відносин. Сферою постійного занепокоєння є військова безпека. У результаті значну кількість часу та енергії було витрачено на розробку міжнародних законів, які регулюють способи та засоби попередження та врегулювання збройних конфліктів. Проте, зусилля міжнародної спільноти мають бути спрямовані на усунення, пом'якшення або зменшення деструктивної поведінки держав по відношенню одна до одної та до власних громадян шляхом прийняття та застосування міжнародного права. Така діяльність має здійснюватись у таких напрямках: закони, які регулюють застосування сили, закони про права людини, які захищають осіб від репресивного поводження, та інституції, які використовуються для забезпечення виконання цих стандартів.

Сучасні правові засоби, зокрема, Концепція відповідальності за захист, Міжнародний кримінальний суд, Договір про торгівлю зброєю, Паризька Кліматична угода та деякі інші вважаються вагомими кроками у напрямку забезпечення безпеки людини, але не завжди гарантують їх дотримання.

Міжнародне право створюється одним із двох способів -- договірним правом і звичаєвим правом. Договірне право передбачає офіційний процес, за допомогою якого суверенні держави укладають письмові угоди, які є юридично обов'язковими для всіх держав, які їх укладають. Документ не є обов'язковим договором, доки його не ратифікує певна кількість держав. Ратифікація є другим етапом договірного процесу. Кожна держава, ґрунтуючись на своєму внутрішньому законодавстві, вирішує, ратифікувати чи ні запропонований договір. Проте лише після набрання чинності цей документ стає обов'язковим. Набуття чинності відбувається, коли встановлена кількість держав подає свої ратифікаційні грамоти. Двосторонній договір, угода між двома державами, набирає чинності, коли його ратифікують обидві держави. Для універсального договору поріг ратифікації може становити десятки держав, залежно від вимог договору, узгоджених на стадії розробки. Договори передбачають чіткі обмеження на у реалізації можливостей держави. Оскільки міжнародні договори посягають на суверенітет і свободу держав, логічно припустити, що країни схвалюють лише ті договори, які приносять більше користі, ніж затрат. Таким чином, основне завдання дипломатів полягає в тому, щоб досягти формулювання договору, прийнятного для найбільшої кількості національних держав, при цьому жертвуючи меншою мірою цілями, заради яких він укладався. Так, відповідальність за захист («the responsibility to protect» R2P) є концепцією, м'яким правом, що наголошує на необхідності держави, передусім захищати власне населення, у тому числі у випадку здійснення хоча б одного з таких злочинів: геноциду, військових злочинів, етнічних чищень та злочинів проти людяності, а також можливості реагування на такі факти міжнародної спільноти, у тому числі із застосуванням збройної сили. У такому розумінні державний суверенітет вимагає від держави суворого дотримання зобов'язань перед своїм народом [4].

Міжнародне звичаєве право відрізняється від договірного права тим, що звичай з часом виникає в результаті однакової поведінки держав. Звичай, визнана норма поведінки, залишається неписаною, але може бути трансформована у договірне право, якщо офіційний документ узгоджено та ратифіковано. На відміну від договірного права, яке є консенсуальним у тому сенсі, що воно застосовується лише до тих держав, які прямо його прийняли, звичаєве право вважається обов'язковим для всіх країн, із чи без їх схвалення. Багато джерел міжнародного права, сформованих у минулому столітті, були у формі звичаю. Хоча договірне право та звичаєве право відрізняються за формою, деякі договори вважаються міжнародним звичаєвим правом. Гаазька (1907) і Женевська конвенції (1949) є прикладами договорів, які вважаються звичаєм. Як наслідок, ці закони є обов'язковими для всіх держав, у тому числі для тих, які їх не ратифікували. Незважаючи на те, що існують інші, вторинні джерела міжнародного права, договір і звичай сьогодні представляють собою два основних джерела міжнародного права.

Закони щодо збройних конфліктів загалом поділяються на два види: 1) ті, що стосуються обмеження права розпочинати війну (коли військове втручання є законним); 2) ті, що визначають правила ведення війни (правомірну поведінку військових під час бойових дій). Спочатку основна увага держав приділялася формуванню та вдосконаленню законів другого виду та їх основних принципових обмежень, що, переважно було пов'язано з подіями Другої світової війни, разом із початком гонки озброєнь увага головним чином зосереджувалась на обмеженнях права брати участь у війні. Дихотомічне правове регулювання надає відповіді на два питання для кожного збройного конфлікту, а саме: чи законно було розпочато війну та чи була поведінка солдатів під час конфлікту законною? Визначення того, що держава законно вступила у війну, не звільняє державу та її військових від контролю за їхньою поведінкою під час війни. Щоб держава залишалася в межах законів збройного конфлікту, потрібне як законний вступ у війну, так і застосування сили в межах встановлених принципів.

Закони, які регулюють міжнародні конфлікти, потребують постійного перегляду та оновлення в міру зміни глобального середовища. Технологічні інновації створюють ситуації, які традиційне міжнародне право не може повністю вирішити. Наприклад, стаття 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй уповноважує держави застосовувати силу для самооборони, коли проти держави відбувається збройний напад. Водночас, кібератаки не кваліфікуються як збройна агресія, хоча може завдати великої шкоди системі електронного урядування, банківській системі та іншим сферам суспільного життя країни.

Складно вимагати сьогодні і дотримання принципів ведення війни оскільки останнім часом вона стала носити гібридний характер, що яскраво спостерігається у збройній агресії Росії проти України, починаючи з 2014 року. Так, у Стратегії національної безпеки України, затвердженій Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020 [5], зазначено, що «для відновлення свого впливу в Україні Російська Федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно - психологічні, кібер- і воєнні засоби. ... Зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Зберігається загроза з боку Російської Федерації вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці». Елементи гібридної війни мають місце й під час повномасштабної агресії проти України. Дослідники визначають гібридну війну як «поєднання традиційних і асиметричних форм насилля з одночасним залученням місцевого населення до участі у конфлікті і введення в оману міжнародної спільноти, або нівелюванням її впливу, поєднує в собі традиційні форми насилля, кібервійну, тероризм, організовану злочинність, нерегулярні військові формування та приватні військові компанії, а гібридні конфлікти включають у себе повний спектр війн у їх фізичному та концептуальному вимірах, включно з боротьбою проти озброєного противника, ширшою боротьбою за підтримку місцевого населення, а також міжнародної спільноти» [6].

Таким чином, щоб посилити свою роль у регулюванні збройних конфліктів, з урахуванням сучасних викликів та загроз гібридної війни, міжнародне право має швидко й послідовно розвиватися, щоб застосовувати його до нових обставин на полі бою та поза ним.

Лише у другій половині минулого століття права людини стали предметом міжнародного регулювання. Відбулася кардинальна зміна міжнародних відносин, яка перетворила людину з простого об'єкта міжнародного права на одного з його суб'єктів.

До появи міжнародних прав людини люди користувалися особистими свободами та захистом лише в тій мірі, в якій їх надавав їхній уряд. У деяких країнах громадянам були надані широкі громадянські свободи, тоді як в інших - залишалися переважно безправними та незахищеними. Процес, спрямований на забезпечення, проголошених у післявоєнний час, основних свобод і умов людської порядності, розпочався з прийняттям Статуту Організації Об'єднаних Націй. З метою створення умов стабільності та добробуту, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі до принципу рівності прав і самовизначення народів, Організація Об'єднаних Націй сприятиме... загальній повазі до, і дотримання прав людини та основних свобод для всіх без різниці раси, статі, мови чи релігії.

Що стосується прав людини, то слід констатувати суспільний інтерес до захисту людського життя та особистих свобод, що з часом призведе до ще більшої кількості договорів про права людини. Сьогодні ми вже спостерігаємо як розв'язання незаконної війни, порушення її принципів спричинили переслідування керівників інтервента міжнародним судом, а Конвенція проти тортур не передбачає їх імунітету.

Висновки

Таким чином, розуміння цивільної безпека в умовах гібридної війни у міжнародному вимірі передбачає: 1) право людини жити в умовах свободи та гідності, свободу від страху та злиднів, з рівною можливістю користуватися всіма своїми правами та повністю розвивати свій людський потенціал; 2) безпека людини потребує орієнтованих на них комплексних заходів, які зміцнюють захист і розширення прав і можливостей усіх людей і всіх спільнот; 3) безпека людини визнає взаємозв'язок між миром, розвитком і правами людини з урахуванням її громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав; 4) поняття безпеки людини не тотожне відповідальності за захист та її реалізації; 5) безпека людини не передбачає загрози чи застосування сили чи примусових заходів, не заміняє національну безпеку; 6) міжнародна доповнює та надає необхідну підтримку країнам на їх прохання, для зміцнення їхньої спроможності реагувати на поточні та нові загрози; 7) безпека людини не тягне за собою додаткових правових зобов'язань з боку держав; 8) міжнародні зусилля спрямовані на зниження рівня насильства між державами та між людьми, ґрунтуються на розробці міжнародних договорів і створенні інституцій, уповноважених забезпечувати їх виконання з урахуванням сучасних викликів та загроз, у тому числі гібридних війн; 9) формування світової системи управління, здатної обмежувати дії держав, які нехтують міжнародними принципами цивільної безпеки.

Можна передбачати подальший розвиток у розробці положень про права людини, зростання здатності притягувати порушників, у тому числі серед вищих посадових осіб держави, до відповідальності за ініціювання та порушення принципів ведення війни.

Література

1. Тихомиров Д. О. Теоретико-правові засади державної політики у сфері цивільної безпеки в Україні: дис. ... доктора юрид. наук: спец. 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Київ:НАВС, 2021. 535 с.

2. Борисова О.О. Поняття «безпека людини» в правовому полі України. Нове українське право, Вип. 3, 2022. С. 53-59. URL: https:// https://doi.Org/10.51989/NUL.2022.3.8 (дата звернення: 01.12.2023)

3. Кірієнко Т.П. Забезпечення безпеки людини (human securite) крізь призму міжнародно-правового захисту: загальнотеоретична характеристика. Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство». 2023. № 4. С. 27-33. DOI https://doi.org/ 10.24144/2788-6018.2023.04.3

4. Стратегія національної безпеки України : Указ Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/392/2020#n12.

5. McCuen J. J., “Hybrid Wars”. Military Review. MarchApril. 2008, p. 108. URL: http:// usacac.army.mil/CAC2/MilitaryReview/Archives/English/MilitaryReview_20080430_art017.pdf

References

1. Tykhomyrov D. O. (2021) Teoretyko-pravovi zasady derzhavnoyi polityky u sferi tsyvil'noyi bezpeky v Ukrayini [Theoretical and legal foundations of state policy in the sphere of civil security in Ukraine]: dys. ... doktora yuryd. nauk: spets. 12.00.01 - teoriya ta istoriya derzhavy i prava; istoriya politychnykh i pravovykh uchen'. Kyyiv:NAVS. [in Ukrainian]

2. Borysova O.O. (2023) Ponyattya «bezpeka lyudyny» v pravovomu poli Ukrayiny [The concept of "human security" in the legalfield of Ukraine]. Nove ukrayins'ke pravo, Vyp. 3. 53-59. URL: https:// https://doi.org/10.51989/NUL.2022.3.8 [in Ukrainian]

3. Kiriyenko T.P. (2023) Zabezpechennya bezpeky lyudyny (human securite) kriz'pryzmu mizhnarodno-pravovoho zakhystu: zahal'noteoretychna kharakterystyka [Ensuring human security through the prism of international legal protection: general theoretical characteristics]. Elektronne naukove vydannya «Analitychno-porivnyal'ne pravoznavstvo». № 4. 27-33. DOI https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.04. [in Ukrainian]

4. Stratehiya natsional'noyi bezpeky Ukrayiny : Ukaz Prezydenta Ukrayiny vid 14 veresnya 2020 roku № 392/2020. [National Security Strategy of Ukraine: Decree of the President of Ukraine dated September 14, 2020 No. 392/2020] Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 392/2020#n12. [in Ukrainian].

5. McCuen, J. J. (2008) “Hybrid Wars”. Military Review. Retrieved from: http://usacac.army.mil/ CAC2/MilitaryReview/Archives/English/MilitaryReview_20080430_art017.pdf.

Размещено на Allbest.ru