Виснаження земель

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Реферат

З дисципліни

«Регіональна економіка»

На тему «Виснаження земель»

Виконала: студентка групи МА-12

Д.Ю. Мішаріна

економічного факультету

Керівник: канд. геогр. наук, доцент

О.В. Яковчук

Харків 2012

Зміст

Вступ

1. Проблема виснаження земель

2. Виснаження українських чорноземів стає катастрофічним

3. Антропогенне забруднення і виснаження ґрунтів

4. Геологічна діяльність вітру. Дефляція

5. Геологічна діяльність атмосферних опадів

6. Площинне схилове стікання

7. Деградація вічномерзлих ґрунтів

8. Деградація вічномерзлих ґрунтів в районах промислового освоєння

9. Екологічні проблеми ґрунтів в Україні

Висновок

Використана література

земля виснаження чорнозем антропогенний

Вступ

Виснаження ґрунту - збіднення ґрунту поживними речовинами в результаті неправильної агротехніки, тривалого вирощування сільськогосподарських культур без внесення добрив або при недостатньому їх внесення та ін.

Земельний фактор, як і повітря, вода, біосфера, сонячна енергія, є найважливішою складовою навколишнього природного середовища. Земна твердінь (суходіл) виконує значну кількість необхідних і незамінних функцій. Перш за все, земля є місцем розселення і проживання людей та переважної більшості видів рослинного і тваринного світу, інших живих організмів. Вона створює необхідні матеріальні умови для життєдіяльності та відпочинку людини, виступає важливим, а для деяких видів діяльності (сільське і лісове господарство) і основним засобом виробництва і, одночасно, предметом праці, є фактором біологічної продуктивності, базою продовольчих і сировинних ресурсів.

За своїми властивостями земельні ресурси характеризуються як вичерпні, обмежені і частково відновлювані. В той же час, за підрахунками вчених, площа земельних ресурсів світу, в розрахунку на одну людину, щорічно скорочується на 2%, а площа продуктивних угідь - на 6-7%. Коефіцієнт забезпеченості земельними ресурсами (Кн), який являє собою відношення середньої густоти населення даної країни до середньої світової густоти населення, коливається від 36,0, наприклад, у Мальті, 10,4 - в Японії, 8,5 - у Великій Британії, 8,0 - у Німеччині, до 3,4 - у Франції, 3,0 - у Китаї, 0,8 - у США і 0,3 - в Аргентині. Для України цей коефіцієнт дорівнює 2,8, що ставить її в один ряд з країнами з досить високим «тиском» на землю.

Однією з найбільших цінностей земельних ресурсів є ґрунт - верхній шар земної кори, який утворився під дією природних факторів (клімат, рельєф, особливості геологічної будови місцевості, рослинні та тваринні організми тощо), самостійне природно-історичне, органо-мінеральне утворення, здатне до саморозвитку і самовідтворення, яке забезпечує функціонування біосфери. Ці функції визначають роль земельного фонду країни як одного з найважливіших видів ресурсів економічного розвитку та найціннішої частини національного багатства.

Існування, соціальне благополуччя і здоров'я народу України нерозривно пов'язані з землею.

1. Проблема виснаження земель

Якщо ми думаємо про рослини і травах і середньому вмісті поживних речовин в шарі ґрунту завтовшки в сім дюймів, то ми стикаємося приблизно з двома мільйонами фунтів ґрунту на акр, з якої дві тисячі фунтів буде фосфор в різних хімічних сполуках, причому деякі з них будуть недоступні для живлення рослин.

Якщо тільки половина цього фосфору буде в доступній формі, то цього вистачить всього для 100 поганих урожаїв, коли на одне зерно піде 10 фунтів фосфору з акра; або для 40 хороших урожаїв, на кожен з яких піде 25 фунтів з акра. Після цього вирощування зернових на цій землі має бути припинено.

Урожай в 60 бушелів пшениці чи зернових з акра забирає від 25 до 28 фунтів фосфору на акр. Аналогічним чином виснажується і вміст у ґрунті кальцію, хоча цей мінерал зазвичай присутня не в такому обмеженій кількості, і не так швидко виводиться, як фосфор. Листя і стебла швидкоростучих рослин і трав багаті кальцієм і фосфором. У рослинах фосфор у великих кількостях накопичується в насінні, в той час як кальцій в основному залишається в листі.

Значна частина світової торгівлі зайнята транспортуванням хімічних речовин, головними з яких є кальцій і фосфор, що входять до складу продовольства. Чи використовується продукція, вирощена на землі, у формі пшениці для виготовлення хліба, в формі молока і м'яса, або у формі вовни, або шкір для пошиття одягу, кожен фунт такої продукції призводить до виснаження ґрунтів або пасовищ.

Якщо ми думаємо тільки про сотню добрих врожаїв, які складають межу здатності навіть найкращих земель, і тих 25 хороших урожаїв, на які здатні рядові землі, то ми, ймовірно, занадто марнотратні. Проблема виснаження земель багатьом може здатися незначною, або тому що люди не усвідомлюють того, як відбувається виснаження, або тому, що вони що вони вважають відновлення земель простою справою.

Багато людей розуміють, що ті фермерські господарства, які вони знали в дитинстві, вже не настільки родючі, тому що вони «втомилися». Переїзд людей в міста, почасти, є наслідком поклику соціального центру і почасти наслідком виснаження ґрунтів. Хоча є багато речей, які впливають на переїзд в місто, багато що можна зрозуміти з переписів населення, які враховують розмір фермерського господарства та його прибутковість

2. Виснаження українських чорноземів стає катастрофічним

Процес виснаження і деградації українських чорноземів починає набувати катастрофічних масштабів. Про це заявив голова комітету Верховної ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Григорій Калетник.

За його словами, заради отримання максимального прибутку від вирощування та продажу високорентабельних на світових ринках сільськогосподарських культур, великі агропромислові підприємства України виходять за науково-обгрунтовані межі сівозміни, завдаючи, таким чином, непоправної шкоди родючості землі. Крім того, на крупного товаровиробника орієнтуються також дрібні фермерські господарства, зазначив Калетник. «Наприклад, соняшник у структурі сівозміни окремих областей складає не 15-17 відсотків, як було раніше, а більше половини посівів», - стверджує голова парламентського комітету.

Він також повідомив, що в Комітеті розроблено проекти низки законів, здатних врегулювати питання сівозміни і родючості земель, а найголовніше - повернути державний контроль над використанням сільськогосподарських угідь. Однак їх подальше просування, за словами Калетника, стикається з протидією аграрного лобі.

Крім того, окремі депутати не вірять у здатність законів навести порядок. "Дуже поширена думка, що будь-який державний контроль стимулює корупцію, що, нібито, кожен сільський підприємець буде завжди стояти перед вибором - сплатити штраф за допущене їм зниження родючість землі, або приховати цей факт, давши хабар чиновнику", - зазначив Калетник. Депутат упевнений, що можна не допустити цього, якщо законодавчий інструмент контролю за родючістю земель буде максимально об'єктивним, а вплив чиновника в ньому зведено до мінімуму.

3. Антропогенне забруднення і виснаження ґрунтів

У нормальних природних умовах усі процеси, які відбуваються в ґрунті, знаходяться в рівновазі. Основним фактором порушення рівноваги стану ґрунту є антропогенний. У результаті розвитку господарської діяльності людини відбувається ерозія, дефляція, заболочування, засолення і забруднення ґрунтів. Людина викликає зміну складу ґрунту і навіть його знищення. У даний час на кожного жителя нашої планети припадає менше одного гектара орної землі. Ці незначні площі продовжують скорочуватись через невмілу господарську діяльність людини.

В Україні за останні 25 років вміст гумусу в ґрунті зменшився з 3,5 до 3,2%, площі кислих ґрунтів збільшилися на 1,8 млн. га (25%), а площі засолених - на 0,6 млн. га (24%). Через неправильну меліорацію майже 50 тис. га орних земель підтоплені.

Великі площі родючих земель у світі гинуть при гірничопромислових роботах, при будівництві підприємств і міст. Знищення лісів і природного трав'яного покриву, багаторазова оранка землі без дотримання правил агротехніки призводить до виникнення ерозії ґрунту - руйнування і зміни родючого шару водою і вітром. Ерозія в наш час стала всесвітнім злом. Підраховано, що тільки за останнє століття в результаті водної та вітрової ерозії на планеті втрачено 2 млрд. га родючих земель активного сільськогосподарського використання.

Найбільше від руйнівної дії ерозії страждають господарськоосвоєні гірські райони, райони з різко почленованим рельєфом, сильним і нерівномірним стоком талих або зливових вод.

Водна ерозія викликає площинний змив і розмив ґрунтів. Утворюються яри і промоїни, з господарського використання виключаються великі площі родючих земель. Яружнонебезпечними районами в Україні є передгір'я Карпат і Криму.

Вітрова ерозія, або дефляція (розвіювання і видування ґрунту) завдає руйнації в посушливих степових, напівпустельних і пустельних районах з піщаними і супіщаними ґрунтами.

На території СНД площа різною мірою еродованих земель складає більше 5 млн. га.

Одним із наслідків промислової діяльності людини є інтенсивне забруднення ґрунтового покриву. У ролі головних забруднювачів ґрунту виступають метали та їх сполуки, радіоактивні елементи, а також добрива і пестициди, які використовуються в сільському господарстві.

В Україні внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. га земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. га орних земель.

До найбільш небезпечних хімічних забруднювачів ґрунтів відноситься ртуть та її сполуки. Ртуть потрапляє в навколишнє середовище з отрутохімікатами, відходами промислових підприємств, які містять металеву ртуть та її сполуки.

Ще більш масовий і небезпечний характер має забруднення ґрунту свинцем. Відомо, що при виплавлянні однієї тонни свинцю в навколишнє середовище з відходами викидається до 25 кг цього металу. Сполуки свинцю використовуються як добавки до бензину, тому автотранспорт є серйозним джерелом свинцевого забруднення ґрунтів. Особливо багато свинцю в ґрунтах уздовж великих автомагістралей.

Поблизу великих центрів чорної та кольорової металургії ґрунти забруднені залізом, міддю, цинком, марганцем, нікелем, алюмінієм та іншими металами. У багатьох місцях їх концентрація в десятки разів перевищує ГДК.

Радіоактивні елементи можуть потрапляти в ґрунт і накопичуватись у ньому в результаті випадання опадів від атомних вибухів або при скиданні в навколишнє середовище рідких та твердих відходів промислових підприємств, АЕС або науково-дослідних закладів, пов'язаних із випромінюванням і використанням атомної енергії. Радіоактивні речовини з ґрунтів потрапляють у рослини, потім в організми тварин та людей, накопичуючись у них.

Значний вплив на хімічний склад ґрунтів завдає сучасне сільське господарство, яке широко використовує добрива й різні хімічні речовини для боротьби зі шкідниками, бур'янами і хворобами рослин. Нині кількість речовин, залучених до біологічного кругообігу в процесі сільськогосподарської діяльності, приблизно дорівнює кількості речовин, залучених у процесі промислового виробництва. При цьому з кожним роком виробництво і застосування добрив та пестицидів у сільському господарстві зростає. Невміле та безконтрольне використання їх призводить до порушення кругообігу речовин у біосфері.

Однією з найбільш серйозних світових проблем навколишнього середовища є опустелювання земель. Цей процес відбувається майже в 100 країнах. Це позначається на житті 900 млн. чоловік і щорічно зменшує світовий прибуток на 42 млн. доларів.

Опустелювання (аридизація) - це деградація ґрунту в посушливих, напівпосушливих і сухих субгумідних районах, викликана згубним впливом людської діяльності і антропогенних змін клімату. Основні причини опустелювання - виснаження і надмірне забруднення ґрунтів, вирубування лісів і нераціональне зрошення.

Однією із значних екологічних проблем є засолення ґрунтів. Воно виникає в результаті підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів), зумовлених засоленістю ґрунтоутворюючих порід, привнесенням солей ґрунтовими і поверхневими водами, але найчастіше виникає в результаті нераціонального зрошування. Ґрунти стають засоленими при вмісті більше 0,1% за вагою токсичних для рослин солей. Засолення ґрунтів - одна з причин, яка обмежує розвиток зрошуваного землеробства.

4. Геологічна діяльність вітру. Дефляція

Вітер - це рух повітряних часточок у горизонтальному напрямку, зумовлений різницею атмосферного тиску в різних місцях.

Головною причиною змін атмосферного тиску є нерівномірність нагрівання Сонцем земної поверхні і передачі цього тепла атмосфері. Повітря перемішується із зон високого тиску в зони низького тиску. Різниця тисків спричинена різною температурою полярних та екваторіальних територій. Повітряні потоки залежно від добового обертання Землі, річних рухів Землі навколо Сонця, нерівномірного розподілу суходолу і моря, відмінностей рельєфу та інших чинників поділяють на окремі кола циркуляції повітря. Складні рухи повітряних мас та їх взаємодії значно ускладнюються за рахунок утворення величезних повітряних вихрів - циклонів та антициклонів. Циклони - це повітряні маси, які обертаються в Північній півкулі проти годинникової стрілки, причому в центрі цих мас тиск мінімальний. В антициклонах повітряні маси обертаються за годинниковою стрілкою (у центрі тиск максимальний). Швидкість циклонів біля земної поверхні в тропіках досягає 60 - 80 м/с. У помірних широтах циклони рухаються з меншою швидкістю (30 - 40 м/с). Вони супроводжуються різким зниженням тиску та опадами.

Геологічна діяльність вітру виявляється в усіх кліматичних зонах, але особливо інтенсивна вона в умовах:

аридного клімату, де випаровування в 6 - 10 разів перевищує випаровування;

збідненого рослинного покриву, який скріплює ґрунт коренями;

інтенсивного фізичного вивітрювання, яке постачає матеріал для видування;

постійного вітру.

Отже, найсприятливішими для геологічної діяльної вітру є зони пустель і напівпустель.

Руйнівна діяльність вітру полягає у видуванні часточок гірських порід, тобто дефляції та в механічній обробці їхніх поверхонь, або коразії. Дефляція і коразія завжди супутні. Поступальна швидкість вітру визначає його силу. Вітер, що має швидкість кілька десятків сантиметрів за секунду, здатний здіймати і нести дрібний пил. За швидкості вітру 10 - 20 м/с переносяться часточки діаметром 1 - 5 мм Ураганні вітри, швидкість яких сягає 70 м/с, мають величезну переносну силу. Вітер змітає все на своєму шляху, проникає в усі заглиблення і шпарини, видуває різні продукти вивітрювання. Сумісна і взаємозв'язана дія вивітрювання, коразії і дефляції призводить до утворення характерних для еолової (вітрової) діяльності форм рельєфу, в тому числі, і на високоцінних сільськогосподарських угіддях.

Найбільша концентрація піщаного матеріалу, який переноситься вітром, у приземній частині повітряного потоку (до 2 м). У зонах з помірним кліматом, де поверхня Землі майже повністю вкрита рослинністю, процес видування відіграє значну роль. Дефляція в цих місцевостях виявляється у вигляді пилових (чорних) бур. При цьому з поверхні зноситься шар ґрунту завтовшки 10 - 15 см і більше. В одному місці відбувається видування ґрунту, в іншому - засипаються лісосмуги, сади, посіви. Бурі завдають великої шкоди сільському господарству, видуваючи родючий шар ґрунту

Руйнівна діяльність вітру призводить до утворення величезних вітрових долин (ваді), які значно поширені в пустелях на платоподібних (Південне плато Галала в Африці) і столових підвищеннях (східна Монголія, Великий Бал-хан в Середній Азії). Вітрові долини різняться від річкових. Ваді має нерівне дно без загального нахилу, долина то звужується до вузької щілини, то розширюється. Борти ваді стрімкі або східчасті. На дні та бортах ваді трапляються різні еолові форми: стовпи, карнизи, ніші, останці. З часом від останців та підвищень залишається лише хвиляста поверхня з великими уламками, які утворилися після руйнування. Так виникає кам'яниста пустеля.

Помірні вітри пустель теж можуть переносити і перекочувати піски.

Перенесений вітром матеріал відкладається й утворює своєрідні континентальні еолові форми рельєфу. Форми рельєфу залежать від місцевих умов: кількості піску, первісного рельєфу, режиму та сили вітру, гірських перешкод на шляху вітру.

Якщо піску мало, а вітер має змінний напрямок, то утворюються купчасті піски. Це горби неправильної форми, які накопичуються біля перешкод (куща, каменя), заввишки 1 - 5 м. За малої кількості піску можуть утворюватись горби чіткої серпоподібної форми - бархани заввишки 20 - З0 м, а в барханних ланцюгах - навіть 50 - 70 м.

Горби овальної форми називають дюнами. Дюнні вали можуть досягати 10 - 15, а іноді 150 - 200 м у висоту за ширини дна до 1 км.

Барханні ланцюги (як і бархани) та дюни можуть рухатись у напрямку вітру. За рік бархани здатні переміститись на 30 - 40 м. При цьому піски засипають посіви, садки, села.

Зупинити рух піску можна висіванням рослин із сильно розвиненою в горизонтальному напрямку кореневою системою, посадками сосни тощо.

5. Геологічна діяльність атмосферних опадів

Атмосферні опади, що випали на поверхню суходолу, розподіляються так: частина їх, випаровуючись, повертається назад в атмосферу; інша частина, просочуючись крізь водопроникні породи, накопичується на першому від поверхні водотривкому шарі й утворює ґрунтові води; решта опадів збирається в тимчасові, безруслові потоки, які дрібними струмочками стікають схилами і зливаються разом у постійні руслові потоки - рови, річки, формуючи річковий стік.

6. Площинне схилове стікання

Ерозійна робота, яка здійснюється під час площинного змиву, тим помітніша, чим більший схил, піддатливіші породи, які його складають, бідніша рослинність і більше дощової або талої води стікає по ньому Струмені поверхневої води, які не зібрані в певні русла, поступово змивають і переносять дрібні часточки порід із верхніх стрімких ділянок у нижні, пологіші. Накопичення осадів у нижній частині схилу називають делювіальним процесом.

У періоди випадання дощів і танення снігу вода стікає по схилах у вигляді суцільної тонкої плівки або густої мережі окремих струмків. Вони захоплюють здебільшого дрібнозернистий гумусний матеріал, з якого складаються схили, і переносять його вниз. Біля підніжжя схилу течія води уповільнюється і матеріал, який переноситься, відкладається як безпосередньо біля підніжжя, так і в прилеглій частині схилу.

Великого руйнування від змиву зазнають розорані схили, особливо ті, на яких не укорінились висіяні культури. Для запобігання розмиванню ґрунтів вживають різних агромеліоративних заходів, які сприяють оструктуренню ґрунту. Структурний ґрунт здатний поглинати до 85% річної кількості атмосферних опадів, безструктурний - усього лише до 30%. Для запобігання розмиванню ґрунтів схили слід орати перпендикулярно до їх найбільшого нахилу.

7. Деградація вічномерзлих ґрунтів

Території з вічномерзлими ґрунтами складають більше 25% всієї суші Земної кулі. У Росії ці території охоплюють 9-10 млн. км2, що складає близько 56% площі країни. Вже з цієї причини вони заслуговують особливої уваги, тим паче, що вічномерзлі ґрунти відрізняються мінливістю (рухливістю і динамічністю). Ці властивості вічномерзлих ґрунтів за певних умов приводять до масштабних процесів їх деградації. Характерні для вічномерзлих ґрунтів явища, такі як осідання, провали, пучення, соліфлюкція (стікання ґрунту на схилах), пояснюються наявністю підземних криг. У верхньому 20 - 40-метровому шарі ці льоди можуть складати 50 - 70% загального об'єму ґрунтів.

Якщо з якихось причин (природного або антропогенного характеру) глибина сезонного розтавання досягає підземних льодів, то виникають термокарстові явища, що супроводжуються деформацією рельєфу, утворенням мочажин, воронок, невеликих озер. Причому озера, що утворилися, звичайно не залишаються на місці і мають тенденцію до переміщення по території у зв'язку з подальшим розвитком термокарста. Швидкість пересування складає 1 - 10 м/рік, іноді більше. Нерідко відбувається злиття сусідніх озер. При розвитку термокарста відбувається зазвичай осідання поверхні із швидкістю 10 - 15 см/рік, причому нерівномірно в різних її частинах.

Деградація вічномерзлих ґрунтів найчастіше спостерігається в промисловоосвоєних районах арктичного басейну. Тут відбувається прискорена в сотні разів (в порівнянні з природними змінами) еволюція ландшафтів.

Гранична нестійкість земле-ґрунтового комплексу в умовах Півночі (особливо в зонах тундри і лісотундри) обумовлює швидкий ріст ярів в місцях, де трав'яний покрив руйнується, наприклад, гусеницями всюдиходів. Відомі випадки, коли порівняно крупні озера діаметром більше 400 м зникали безслідно, будучи спущеними, як потім з'ясувалося, по слідах всюдиходів, що перетворилися на термокарстовоерозійні яри. Такі факти достовірно встановлені на півостровах Ямал, Тазовський, Гиданський.

Чинником, стимулюючим розвиток термокарста в промислових районах Півночі, є запилення території, яке підсилює сезонне розтавання ґрунтів. Якщо до цього додається ще знищення ґрунтово-рослинного покриву, то дуже скоро виникає ланцюг термокарстових просідань, по яких спрямовуються водотоки і починається формування ярів. Швидкість їх росту, наприклад, на трасах трубопроводів складає 15 - 30 м/рік, а в особливо сприятливих для розвитку термокарста умовах може досягати 100 м/рік.

У місцях будівництва частішають явища соліфлюкції. Швидкість току ґрунтів на схилах може доходити до 5 - 7 м в добу. У рух залучаються сотні тисяч кубометрів ґрунту. На оголених від ґрунту ділянках схилів починається процес розтавання підземних льодів і деформація рельєфу.

8. Деградація вічномерзлих ґрунтів в районах промислового освоєння

Створює безліч небезпек для господарських об'єктів. Стає можливим руйнування будівель, провал доріг, обвал мостів, підтоплення територій, пошкодження трубопроводів, ліній електропередач і т.д.

Якщо виправдається кліматичний прогноз, пророкуючий потеплення в Північній півкулі на 2 - 4 градуси до 2025 року, то в зоні вічномерзлих ґрунтів відбудуться великомасштабні процеси, які змінять весь вигляд арктичного басейну. Перш за все відбудеться повне розтавання до глибини 15 - 20 м так званих високотемпературних (з близькою до 0 °С середньорічною температурою) мерзлих товщ по південній межі розповсюдження вічної мерзлоти, в смузі шириною до декількох сотень кілометрів. На північ від цієї смуги відтавання захопить шар в 10 - 15 м. Інтенсивність термокарстових і соліфлюкційних явищ різко зросте в районах на північ від Ігарки, Якутська, де зосереджені величезні запаси підземних льодів. Береги Північного Льодовитого океану, складені рихлими відкладеннями, піддадуться деформації. Багато ділянок суші в результаті розтавання мерзлих товщ опустяться до відміток нижче рівеня моря. Море почне наступати на сушу. А в глибині материка почнуть формуватися численні озера і болота, сприяючі подальшому розвитку термокарста. Всі будівлі і споруди, побудовані на вічномерзлих ґрунтах, будуть зруйновані.

Помітимо далі, що в зоні вічної мерзлоти ми маємо сьогодні близько 480 млн. га лісовкритих територій. Це складає більше 60% від покритої лісом території Росії. Вважається, що саме вічномерзлим ґрунтам, що є природним водоутримуючим бар'єром, ліси Сибіру зобов'язані своїм існуванням. Руйнування вічної мерзлоти приведе до масової загибелі лісів і формування холодних напівпустель.

9. Екологічні проблеми ґрунтів в Україні

Перед вченими і практиками виникає низка актуальних завдань щодо санітарної охорони ґрунту. Основні з них:

1) охорона ґрунту від забруднення побутовими викидами і відходами, які є шкідливими для здоров'я людини через вміст у них патогенних мікроорганізмів, яєць гельмінтів, комах - переносників інфекційних хвороб;

2) гігієнічна оцінка методів збирання, вивезення, знешкодження та утилізації промислових, сільськогосподарських і побутових викидів та відходів,

3) розробка і уніфікація методів дослідження з нормування та гігієнічної оцінки вмісту шкідливих речовин у ґрунті і деякі інші.Вирішити завдання можна на основі аналізу результатів наукових досліджень в цій області і розробки якісно нових принципів і методів оцінки ступеня забруднення і самоочищення ґрунту та організації проведення санітарного нагляду.

Вирішуючи такі санітарно-епідеміологічні питання, як вибір території для будівництва населених пунктів, полів зрошення, розміщення санаторно-курортних, лікувальних, дитячих і інших установ, враховують характеристику грунтового покриття, оскільки грунт прямо і побічно впливає на умови життя і здоров'я населення. Тому, незважаючи на те, що грунт є предметом вивчення фахівців медичного профілю, останні враховують і беруть на озброєння досягнення фахівців-грунтознавців.

У вивченні процесів забруднення і самоочищення ґрунту важливе значення має склад і властивості ґрунту. У ході дослідження рівня неінфекційних захворювань на окремих територіях враховують вміст у ґрунті ряду мікро-і макроелементів. Але все фізико-хімічні властивості ґрунту вимагають значних поправок, якщо не враховується жива речовина, що місить ся в ньому. Вивчення мікробного світу ґрунту є одним із завдань мікробіологів і агробіологів.

З гігієнічної точки зору, вивчення біологічних і біохімічних процесів, що відбуваються в ґрунті, дає ключ до розшифрування протікання процесів розкладу та мінералізації органічних речовин детоксикації хімічних сполук, загибелі або вегетування патогенним для тварин і людей мікроорганізмів. Тому ще з 20 - 30-х років дані про кількість і активність всієї грунтової мікрофлори або її окремих груп і видів використовують у санітарної мікробіології для оцінки ступеня забруднення і його здатності до самоочищення.

Таким чином, інтенсивна урбанізація, її шкідливий техногенний вплив на агроекосистеми, посилений згубною дією ЧАЕС, антиекологічне розвиток АПК (комплекс перерахованих вище факторів) поставили на грань екологічної катастрофи не тільки агросферу (складову навколишнього середовища, обумовлена культурні рослини, свійські тварини та пов'язані з ними групи різних організмів, а також оброблений під сільськогосподарські рослини ґрунт), але і всі середу Україна, що тотожно економічному і соціальному розвалу. Це обумовлено суто технократичної концепції розвитку вітчизняного АПК, екстенсивній, енерго-та ресурсомісткі моделлю ведення аграрного виробництва, яка не забезпечує конкурентоспроможного функціонування, раціонального агропріродокорістування, сталого розвитку агроландшафтів і культурних екосистем.

Одним з основних шляхів подолання екологічної кризи, що склалася в АПК країни, є інтеграція інтересів екології та економіки в усіх сферах сільськогосподарського виробництва. Тому і в теорії, і на практиці неправомірно окремо підходити до вирішення екологічних та економічних проблем, розриваючи зв'язок процесів їх виникнення. Адже науково доведено тісну взаємозалежність досягнутого рівня раціоналізації агропріродокорістування, стану навколишнього середовища і агроресурсного потенціалу країни, з одного боку, і перспектив озвітку національної економіки, - з іншого. Специфіка нинішнього реформування АПК повинна полягати в подоланні екологічної та економічної криз. І виходити з них можна і необхідно одночасно. Без ефективного і якнайшвидшого оздоровлення природного середовища в АПК не зупинити економічного падіння та поглиблення демографічної катастрофи сільських регіонів, а без цього не вирішити і проблеми економічного розвитку країни в цілому, не кажучи вже про створення ринкового середовища. Для подолання негативних тенденцій необхідно формувати сільське господарство нового типу, здатне ефективно зберігати і використовувати генетичний потенціал, підтримувати родючість ґрунту, поліпшувати якість малопродуктивних земель, зберігати екологічну рівновагу з навколишнім середовищем, забезпечувати нормальний кругообіг речовин, удосконалювати традиційні системи ведення сільськогосподарського виробництва, збільшувати його обсяг . Сьогодні необхідно пов'язати основні блоки аграрного виробництва, програми стабілізації економіки з економічно виваженим, екологічно грамотним рішенням завдань. В основу антикризових і стабілізаційних програм слід покласти концепцію органічної єдності екологічних та економічних проблем, тобто до всіх ланок механізму державного управління потрібно включати екологічні нормативи. Але нонсенс в тому, що існує великий розрив між науковими рекомендаціями і процедурою впровадження їх у виробництво. Незважаючи на наявність досить прогресивних, науково обгрунтованих екологічних розробок, реалізація яких могла б дати економіччній виграш, сьогоднішні програми переходу до ринку не узгоджені з питаннями раціонального агропріродокорістування. Зараз необхідно здійснювати екологізацію суспільного виробництва, без чого неможливо буде створювати стали агросистеми. Адже результативністю розгортання природних програм визначаються перспективи розвитку нації і держави.

Екологізація агропромислового виробництва - це засіб подолання як екологічної, так і економічної кризи, тому екологічні проблеми агропромислового комплексу України повинні бути в числі державних пріоритетів. Сільськогосподарське виробництво та інші галузі АПК формують більше 70% продовольчих ресурсів, три чверті роздрібного товаробороту держави, родючі чорноземи держави складають 22% світової площі, отже можуть забезпечити значні валютні надходження. В індустріально розвинених країнах про єдність ресурсозбереження і ресурсовіддачі, благоустрою та економічний прогрес дбають на всіх рівнях агропромислового виробництва. Так, за дослідженнями Інституту світових ресурсів (Вашингтон), американські компанії інтенсивно використовують ресурсозберігаючі та природоохоронні технології, знаючи, що забруднення навколишнього середовища це "викидання грошей на вітер". Вони усвідомили, що економія їх коштів йде за рахунок ефективної переробки (утилізації відходів сільськогосподарського виробництва та якісного використання природних ресурсів, а продукція, виготовлена ??таким способом, стає конкурентоспроможною і привабливою для споживача. Фірми, що випускають екологічно чисту сільгоспрподукцію, мають більше шансів залучити на роботу висококваліфікованих фахівців, зацікавити потенційних інвесторів. Для зміцнення своїх позицій на аграрному ринку підприємці приділяють велику увагу випуску екологічно безпечної продукції, яка має бути конкурентоспроможною за якістю та ціною, що, в свою чергу, стимулює науково-дослідні роботи по поліпшенню продукції, сприяє пошуку ефективних технологій і засобів виробництва, які відповідають екологічним та економічним параметрам, стандартам і вимогам.

Екологооріентованої функціонування аграрної економіки можливе лише при зміні традиційної економічної поведінки сільськогосподарських товаровиробників, їх відмови від застосування методів і засобів виробництва, які гіпертрофовано поглинають сировинні ресурси і забруднюють навколишнє середовище. Сьогодні вирішити гострі екологічні проблеми не можна без фінансового забезпечення (внутрішніх накопичень, коштів бюджетних і позабюджетних фондів, вітчизняних і зарубіжних інвестицій, кредитів, цільових гарантій тощо). Необхідно розробити чітку систему формування фондів для фінансування заходів з підвищення і підтримання на належному рівні ресурсно-екологічної безпеки у вітчизняному АПК. Теоретично підприємства АПК повинні самі фінансувати природоохоронні заходи, проте в сучасних умовах власних коштів у підприємств не вистачає навіть на оплату роботи працюючих. Тому слід проводити цілеспрямоване фінансування самих підприємств через екологічні фонди, створені за рахунок різних фінансових надходжень, відкривати екологічні банки, які б контролювали і стимулювали раціональне використання коштів і захищали їх від інфляції. Кошти потрібно перераховувати на екологічні субрахунки суб'єктів агропромислової діяльності, але вести жорстку систему контролю, щоб витрачалися вони за призначенням. Така система була б ще більш дієвою, якщо б її результати оцінювалися не самим штрафом і навіть не притягненням до відповідальності підприємства-порушника, а станом навколишнього середовища. Для України особливо актуальним зараз є вирішення екологічних проблем на малих приватизованих агропромислових підприємствах. На перших етапах їх функціонування необхідно надавати їм цільові субсидії, допомога з місцевого бюджету, потрібна система безвідсоткових кредитів і позик. Слід також створювати спільні підприємства, що мають досвід раціонального агропріродокорістування, для впровадження і використання мало-і безвідходних технологій.

Найнадійнішим шляхом виходу АПК з еколого-економічним кризи є його екологізація: прийняття нової агроекологічної політики держави на основі розробки і реалізації довгострокової програми екологічної стратегії в АПК; досягнення екологічної безпеки у всіх галузях; переклад АПК на модель сталого екологозрівноваженого, екологобезпечного та ефективного розвитку. Це передбачає чіткої системи агроекологічної освіти і виховання населення, підвищення рівня екологічної культури, а також застосування екологічного моніторингу, аудиту, експертизи, правових нормативних і законодавчих актів, що регулюють економічні аспекти виробничої діяльності. Адже вирішення екологічних проблем в АПК ускладнюють фактори як організаційно-економічного, так і правового характеру. Економічне забезпечення здорового середовища в АПК повинна включати в себе: державне фінансування заходів з охорони природи; ліцензування нормування; створення екологічних фондів; систему оплати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються, фінансові санкції (платежі та штрафи) за забруднення навколишнього середовища ; економічні стимули щодо зниження рівня забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій; пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту сільськогосподарську продукцію; право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами; екологічне страхування. До економічних важелів відноситься і обгрунтована плата за ресурсовикористання. Санкції (штрафи) за неекологічно виробництво слід застосувати тільки з екологічного чинника, а ціноктворення проводити з метою екологічно орієнтованого та стратегічного планування. Використання економічних критеріїв в екології сільського господарства необхідно направляти на реалізацію грошового принципу - не максимізація прибутку підприємств або держави, а досягнення стабільного розвитку через збалансоване природокористування, щоб зростання матеріального виробництва в будь-якому регіоні гарантувало стійкість агроекосистем.

Правове забезпечення в агропромисловому виробництві повинен спиратися на чітку законодавчу основу (закон про охорону навколишнього природного середовища в Україні сьогодні потребує нових доповнень і уточнень, розробки критеріїв, стандартів і вимог у агроекології, які б захищали стан ґрунту). Тільки в єдності правової бази (розумних законів) і названих вище економічних методів, зокрема вкладення інвестицій в нові екотехнології, можливо ефективне функціонування механізму агропріродокорістування. Це, в свою чергу, дозволить Україні швидкими темпами розвивати зовнішню економічну діяльність з урахуванням екологічної складової, підвищувати конкурентоспроможність українських товарів сільськогосподарського виробництва на світовому ринку і проводити політику сталого розвитку суспільства.

Висновок

Отже, деградація земельних ресурсів (водна та вітрова ерозія, забруднення відходами промисловості та сільськогосподарського виробництва, важкими металами та радіонуклідами, переущільнення ґрунту під дією важкої сільськогосподарської техніки, порушення внаслідок добування корисних копалин тощо) призводить до скорочення земельних ресурсів, зменшення потенційної родючості ґрунтів, що вимагає проведення науково обґрунтованої державної політики в галузі використання і охорони земель, створення механізму збереження і покращання національного багатства - продуктивних земель. Необхідною умовою для охорони продуктивних земель і навколишнього природного середовища в цілому є правильна організація території і землекористування зокрема. Розроблена в цьому напрямку Програма захисту земель практично не діє, головним чином, через відсутність коштів.

Використана література

1. «Еколого-економічні проблеми Житомирської області»; Під заг. ред. П.П. Михайленка

2. Митчелл П. «101 ключевая идея: Экология»

3. Новиков Ю.В. «Экология, окружающая среда и человек»

4. Тихоненко Д.Г. «Геологія з основами мінералогії»

Размещено на Allbest.ru