Системи застосування добрив у сівозміні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальні відомості про господарство

Історія Агрономічної дослідної станції бере свій початок від радгоспу «Митницяі Саливонківського цукрокомбінату, який був організований в 1921 році. В 1956 році Постановою ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 10.05.1956 року №524 і наказом Міністерства вищої освіти УРСР від 24.05.1956 року №390 «Про прийняття радгоспів сільськогосподарськими учбовими закладами радгосп «Митниця був переданий в підпорядкування Українській сільськогосподарській академії від 23.03.1956 року №84 «Про об'єднання Митницької Агрохімічної дослідної станції та Митницького учбово-дослідного господарства створена Агрономічна дослідна станція. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.1995 року №387 «Про Національний аграрний університеті та наказом Мінсільгосппроду України від 29.06.1995 року №157 Агрономічна дослідна станція передана в пряме підпорядкування Національному аграрному університету.

Підприємство спеціалізоване на виробництві молока, м'яса, зернових та технічних культур. Площа сільськогосподарських угідь 1056,2 га в тому числі ріллі 934,2 га. На території розташований один населений пункт - село Пшеничне, де проживає 683 чоловік, з них 168 чоловік пенсіонери та 190 чоловік працюючих.

Агростанція займає вигідне економічне і географічне положення. На відстані 3 км проходить автодорожна магістраль обласного значення, яка зв'язує Агростанцію з районним центром м. Васильків та обласним центром м. Києвом. Відстань до районного центру 28 км, а до обласного 54 км.

Підприємство має в розпорядженні склади, майстерні, гараж, торговий центр, гуртожитки, житлові будинки, тваринницькі приміщення, дорогу з твердим покриттям і інші необхідні для господарювання споруди.

Протягом восьми років машинно-тракторний парк не поповнювався. Укомплектованість сільгоспмашинами на низькому рівні. Значна частина засобів механізації фізично та морально застарілі. В зв'язку з таким станом техніки частина основних виробничих процесів виконується несвоєчасно, в результаті чого знижується рівень продуктивності землі, худоби та праці.

Виробництво і реалізація продукції

Рослинництво

В підприємстві налічується така кількість земельних угідь:

Загальна площа землі 1147,9

в т.ч. сільгоспугіддя 1056,2

з них рілля 934,5

сіножаті 37,3

пасовища 81,7

плодові насадження 2,7

Грунти. Основну частину в складі грунтів займають чорноземи звичайні - більше 70%, біля 15% - чорноземи лучні, також маємо в складі грунтів чорноземи опідзолені, лучно-чорноземні та дерново-опідзолені грунти.

Рослинництво обслуговує тракторно-польова бригада, в якій нараховується 25 тракторів різних марок, в тому числі 4 гусеничних, 9 зернозбиральних комбайнів, 2 силосозбиральні та 2 бурякозбиральні комбайни і інша грунтообробна та посівна техніка, а також автопарк з наявністю 36 автомобілів, реммайстерня, будівельна бригада, столова.

Однією з найважливіших культур, що вирощуються в господарстві, є озима пшениця. Їй буде приділена особлива увага. В структурі зернових ця культура займає 48%. Господарство проводить посів декількох сортів озимої пшениці - Миронівська 61, Миронівська 33, Мірич. Ці сорти ціняться високою врожайністю до 70 ц/га і більше, високим вмістом клейковини, що становить більше 24% та білку -13-%, стійкі до хвороб, користуються на ринку попитом, як цінний товар. В наступні роки передбачається збільшити площі посіву пшениці до 200 га, а за рахунок внесення мінеральних добрив та застосування засобів захисту рослин, збільшити валовий збір до 1875 т в 2002 році.

Ячмінь - сорт «Мірозіі - пивоварний з низьким вмістом білку. В наших умовах урожайність становить 50 ц/га.

Горох - сорт «Лілеяі - бобова культура, має високі харчові якості, урожайність 27 ц/га.

З технічних - цукрові буряки. Незважаючи на те, що процес вирощування складний і клопіткий, ця культура в господарстві необхідна, як продукт харчування, а також як корм для годівлі тварин, отримання цукру та надходження прибутку.

Овочі в господарстві передбачено вирощувати лише для забезпечення їдальні своїми овочами, для харчування працівників та студентів.

Обсяги та структура виробництва продукції рослинництва наведені в табл. 1.

Кормові буряки	25	12043	482	25	12000
Кукурудза - на с.	150	22295	148	170	41125
на зелений корм	70	14479	207	70	22974
1-річ.трав всього	363	66712	184	307	32235
Багат.трав, всього	50	5825	117	80	9495
Всього площа	934	х	х	934	х
в т.ч. ВРХ, ц	726	703

Застосування прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур базується на технологічних картах, складених групою науковців НАУ під керівництвом професора В.П. Гудзя за методикою комп'ютерних розрахунків, що розроблена проректором Мельником І.І.

1.1 Грунтово-кліматичні умови господарства

Темпи росту і розвитку рослин, урожай і якість сільськогосподарських культур в значній мірі залежать від метереологічних умов.

Кліматичні умови у Васильківському районі Кіївської области є сприятливими для вирощування багатьох сільськогосподарських культур, в тому числі й озимої пшениці (Агрокліматичний довідник, 1989).

Територія району має нахил в напрямі з півдня на північ та з заходу на схід. Завдяки цьому географічна широта не впливає на ріст температур з півночи на південь. Температура в південній частині області знижується за рахунок підвищення висоти поверхні над рівнем моря.

Клімат місцевості помірно континентальний.

Територія Васильківського району лежить в північній частині Лісостепу й межує з південними районами зони Полісся. Васильківський район знаходиться на території помірно-теплого, помірно-зволоженого агрокліматичного підрайону Київської області. Сума активних температур складає 2500 - ⁰С. Останні весняні заморозки закінчуються в кінці травня, а перші осінні починаються в кінці вересня. Вегетаційний період рослин з температурою вище +5 ⁰С складає 215 днів.

В порівнянні з середніми багаторічними даними температура повітря в перші декади відновлення вегетації рослинами була дещо вищою, а кількість опадів - нижчою на 10-мм. В останні декади вегетаційного періоду температура повітря була дещо вищою за середню багаторічну, проте кількість опадів була меншою. Це відповідно впливало на ріст і розвиток рослин протягом вегетаційного періоду, надходження поживних речовин із грунту в рослини.

У таблиці 3 наведена детальна характеристика кліматічних умов агрономічної дослідної станції.

Загалом можна відмітити, що погодні умови цього року були сприятливими для отримання доброго врожаю. Проте, недостатня кількість опадів в період наливу зерна зернових культур та росту коренів буряків значною мірою відбилась на отриманому врожаї.

1.2 Грунти господарства

В структурі грунтів переважають чорноземи звичайні біля 70%, чорноземи лучні -20%, також маємо в складі грунтів лучно-чорноземні та чорноземи опідзолені. Чорноземи лучні характеризуються наявністю карбонатів, лінія яких змінюється від поверхні до 1,2-, 5 м в залежності від умов зволоження, що значною мірою впливає на фосфатний режим грунтів. Чорноземи звичайні та чорноземи лучні мають високу забезпеченість по азоту та фосфору і середню та низьку по калію (по Мачигіну).Вміст гумусу 4-, 8%. Реакція водної витяжки близька до нейтральної, що забезпечує сприятливі умови для росту і розвитку більшості культур.

В структурі грунтів важливе місце займають лучно-чорноземні грунти. По зовнішніх ознаках лучно-чорноземні грунти відрізняються від чорноземів потужних вкороченим профілем, наявністю оглеєння з глибини 130 - см, що чітко проявляється у сизуватому забарвленні й наявності ржавих плям, відсутності карбонатної плісняви (хоч грунти й скипають від 10

% HCl з поверхні). Карбонати в цих грунтах знаходяться в непомітній формі.

По гранулометричному складу лучно-чорноземні грунти відносяться до крупнопилувато-легкосуглинкового.

Лучно-чорноземний грунт має до 20% мулу (0,001 мм). Це обумовлює нагромадження гумусу в цьому грунті і визначає також його зернистість.

Профіль лучно-чорноземного карбонатного грунту

характеризується такими показниками:

Н₁ - см - гумусовий перший, темно-сірий, вологий,

40 крупнопилувато-легкосуглинковий,

порохувато-комкувата, рихлий, велика кількість коренів та трав'янистої рослинності, ущільнений, перехід малопомітний;

Н₂ - см - гумусовий другий, темно-сірий, але

20 трохи світліший Н₁, вологий,

крупнопилувато-легкосуглинковий, комкувато-зерниста, ущільнений, скипає від HCl, перехід поступовий;

НР - см - верхній перехідний, добре гумусований,

10 темно-сірий, вологий, комкувато-

зерниста, ущільнений, багато кротовин, видимих карбонатів намає, перехід поступовий;

РН_к - см - нижній перехідний, нерівномірний і

65 слабогумусований, карбонатний, бурувато-

сірий, крупнопилувато-легкосуглинковий, горіхувато-зерниста, ущільнений, сильно переритий землериями, по ходу коренів видно борошнисті виділення карбонатів, з глибини 130 см починається оглеєння, яке проявляється у вигляді сизуватих та іржавих плям, в нижній частині в'язкий, перехід ясний;

Р_к 135 -180 см - лесовидний карбонатний суглинок, і глибше сизувато-жовтий, оглеєний, мокрий, в'язкий, багато іржаво-бурих плям, легкосуглинкового гранулометричного складу.

Реакція грунтового розчину сприятлива для росту і розвитку більшості сільськогосподарських культур Лісостепової зони. Ці грунти характеризуються порівняно високим вмістом СаСО₃. та мають вісоку вбірну здатність, що обумовлює порівняно високий вміст гумусу і легкосуглинковий гранулометричний склад.

Лучно-чорноземні грунти середньозабезпечені фосфором і калієм. Однак, щоб отримати високий врожай, необхідно звернути увагу на внесення фосфорно-калійних добрив. В ранньовесняний період можливе азотне голодування рослин, тому що грунт довгий час надмірно

1.3 Типова сівозміна господарства

Схема сівозміни:

1. Люцерна, горох

2. Озима пшениця, люцерна

3. Кормовий буряк, кукурудза на зерно

4. Соя

5. Ячмінь+люцерна, соняшник, просо

Дана п'ятипільна сівозміна (зерно-просапна польова) є типовою для Зони лісостепу.

2. Аналіз існуючої системи удобрення в господарстві

2.1 Динаміка надходження мінеральних добрив та меліорантів

За існуючої системи удобрення, насичення сівозміни мінеральними добривами в господарстві становить 210 кг д. р./га при співвідношенні основними елементами живлення NPK 1:1:1.

Загальна кількість мінеральних добрив кг/д. р. становить:

210 х 100 = 2100 кг д. р.\100 га

За окремими єлементами живлення:

N = 70 x 1 = 70 кг/д. р./га

P2O5 = 70 x 1 = 70 кг/д. р./га

K2O = 70 x 1 = 70 кг/д. р./га

На сівозміну окремо по елементах живлення:

N = 70 x 100 = 7000 кг/д. р.

P2O5 = 70 x 100 = 7000 кг/д. р

K2O = 70 x 100 = 7000 кг/д. р.

Визначення необхідної кількості добрив для сівозміни господарства у фізичній масі добрива, кг

Азотні: Аміачна селітра (34,5%): 34,5 - 100, 7000-х, 7000 - 100: 34,5 = 20289 = 20,2 т.

Фосфатні: Суперфосфат гранульований

2.2 Аналіз нагромадження органічних добрив

Здатність ґрунту створювати необхідні умови для розвитку сільськогосподарських культур та формування високих урожаїв нерозривно пов?язана із запасами в ньому органічних речовин. Відомо, що гумус зумовлює сприятливий поживний, водно-повітряний, тепловий і біологічний режими, структурність ґрунтів, нагромадження фізіологічно активних речовин. Багаті на гумус ґрунти відзначаються більшою сталістю врожаїв, вирощувані на них сільськогосподарські культури стійкіші проти збудників хвороб та несприятливих факторів зовнішнього середовища і дають продукцію вищої якості. На таких ґрунтах зменшується загроза забруднення їх токсичними речовинами.

В інтенсивних сівозмінах значення гумусу як регулятора родючості ґрунту значно зростає. Гумус як основа біогенності ґрунту, його фізико-хімічної і біологічної ємності та буферності, значною мірою зумовлює трансформаційні можливості ґрунту, тобто здатність найефективніше сприймати, акумулювати внесені з добривами елементи живлення і рівномірно забезпечувати ними рослини, вирівнювати концентрацію і забезпечувати швидку утилізацію пестицидів та інших хімічних препаратів, а також пом?якшувати дію екстремальних погодних умов. Такі особливості гумусу сприяють підвищенню ефективності удобрення, хімічного захисту рослин та інших агрозаходів.

Існує пряма залежність між гумусом, енергією ґрунту та врожаєм. Американські вчені Александер і Мідлтон так визначили роль органічних речовин:»… вміст органічних речовин у ґрунті є показником його стану й фізичних властивостей так само, як температура тіла є показником стану хворого».

Встановлено, що навіть при повному забезпеченні рослин мінеральним азотом урожай значною мірою (на 40-50%) формується за рахунок власне ґрунтового азоту, який походить здебільшого з гумусових речовин ґрунту. Тому якщо виключити повторне повернення в ґрунт цієї частини азоту у формі органічної речовини, то навіть при інтенсивному застосуванні мінеральних добрив баланс азоту й гумусу ґрунту буде неминуче від?ємним (О.М. Ликов, 1984).

У природних фітоценозах процеси синтезу органічної речовини ґрунту завжди переважають над розкладанням, відбувається нагромадження гумусу. Найбільше його містять чорноземи типові, де загальні запаси сягають 400-700 т/га. На північ і на південь від зони їх поширення запаси гумусу в ґрунтах зменшуються до 350-400 т/га у звичайних, 270-300 в чорноземах південних, 200 в каштанових ґрунтах і відповідно 300, 100-150 і 50 т/га в темно-сірих, сірих лісових та дерново-підзолистих ґрунтах.

Проблема дефіциту органічної речовини виникає при залученні ґрунтів у сільськогосподарське виробництво. Основні причини цього такі:

- відчуження значної частини фітомаси врожаю вирощуваних культур, внаслідок чого знижується рівень гуміфікації. За сучасної структури посівних площ з основною і побічною продукцією з поля виноситься 65-70% створюваної культурами сівозміни органічної маси;- посилення процесів мінералізації і збільшення інших втрат органічної речовини (вимивання, ерозія та ін.) через розпушування ґрунту та тривалий період, коли його поверхня залишається без рослинного покриву.

Концентрація посівів просапних культур у зв?язку з біологічними особливостями і технологією вирощування негативно впливає на кругообіг органічних речовин, що призводить до порушення рівноваги процесів синтезу і розкладу в бік посилення останнього. Встановлено, що при збільшенні на 10% частки просапних культур у сівозміні щорічні втрати гумусу зростають на 0,2-0,4 т/га.

Втрати органічної речовини особливо збільшуються в ґрунтах з промивним режимом і активними процесами розкладу або вимивання, таких як дерново-підзолисті, сірі лісові, бурі, опідзолені та ін.

Основним джерелом нагромадження органічних речовин у ґрунті, який обробляється, є культура польових рослин, їх кореневі та післяжнивні рештки. З рослинними рештками в типових сівозмінах у ґрунт надходить органічних речовин більше, ніж з органічними добривами. Деяке нагромадження органічної речовини в ґрунті відбувається уже під час вегетації рослин за рахунок регенерації кореневої системи, кореневих виділень та посиленої діяльності мікроорганізмів. Отже, сільськогосподарські культури, як і взагалі рослини, є не лише «споживачами», а й активними «творцями» ґрунтової родючості.

Сільськогосподарські культури за їх здатністю нагромаджувати рослинні рештки можна розподілити на три основні групи: багаторічні трави (бобові, злакові та їх сумішки), які нагромаджують найбільше кореневих і післяукісних решток - 50-80 ц/га і більше сухої маси, що в 1,3-1,5 разу більше від сформованого врожаю; озимі жито й пшениця, які залишають рослинних решток 40-50 ц/га, що дорівнює врожаю або дещо менше від нього; ярі культури, які нагромаджують порівняно мало решток, - 20-40 ц/га і менше.

Серед них найменше органічної маси залишають просапні - кукурудза, картопля й коренеплідні культури, а також льон - 5-50% маси рослин, яка відчужується з урожаєм.

Як показують досліди, проведені в основних ґрунтово-кліматичних зонах країни, зональні та ґрунтові умови істотно не впливають на нагромадження кореневих і післяжнивних решток у кореневмісному шарі ґрунту, їхня кількість визначається біологічними особливостями культур і рівнем урожаїв (табл. 14).

Рослинні рештки містять багато елементів живлення, які використовують наступні культури сівозміни. Тому облік їхньої маси і наявності в них поживних речовин має важливе значення для вирішення багатьох інших важливих теоретичних і практичних питань, таких як розроблення систем удобрення, сівозмін та ін.

У рештках бобових культур переважає коріння, особливо багаторічних трав. Так, частка коріння еспарцету, конюшини, вико-вівса становить 70% рослинних решток, гороху - 60, люпину - 40%. Аналогічне співвідношення в деяких просапних культур - кукурудзи і цукрових буряків.

У соняшнику і картоплі, навпаки, стеблові та листкові рештки втроє переважають масу коріння. Тому приорювання гички картоплі, цукрових буряків та стеблових решток соняшнику поліпшує баланс органічних речовин ґрунту в спеціалізованих просапних сівозмінах.

2.3 Оцінка ефективності використаних добрив в господарстві

Ефективність сільськогосподарського виробництва - це результативність фінансово - господарської діяльності господарюючого суб'єкта в сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, прибутковості, якості продукції. Критерієм даного виду ефективності є максимальне отримання сільськогосподарської продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці, в нашому випадку це витрати на покупку і внесення добрив.

Разом з тим, ефективність сільськогосподарського виробництва вимірюється за допомогою системи показників: продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, рентабельність, врожайність сільськогосподарських культур, валовий дохід і чистий дохід до ресурсів, площі землі, витратам праці, спожитого основного і оборотного капіталу і т.д. Наприклад, прибуток в нашому випадку, це додатковий дохід, отриманий від використання добрив за мінусом витрат на покупку і внесення даних добрив. Рентабельність є не що інше як відношення додатково отриманого прибутку до витрат на покупку і внесення добрив.

Ефективність можна також визначити як відношення між результатом і витратами на цей результат. Економічна ефективність використовується для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З точки зору всього народного господарства ефективним буде вважатися такий стан, коли найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства при даних обмежених ресурсах. Точніше це положення може бути сформульовано таким чином: економічна ефективність господарської системи - це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства.

Відомо, що обсяг виробництва продукції рослинництва залежить від розміру посівних площ і врожайності сільськогосподарських культур. Із збільшенням розміру посівних площ і зростанням врожайності культур збільшується і валовий збір продукції, і навпаки, скорочення посівних площ і зниження врожайності веде до недобору продукції.

Великий вплив на валовий збір продукції робить і структура посівних площ. Чим більше частка високоврожайних культур в загальній посівній площі, тим вище за інших рівних умов валовий вихід продукції, і навпаки.

Безпосередній вплив на обсяг виробництва продукції надає загибель посівів, яка може відбутися з об'єктивних причин і з вини господарства.

Кожен з перерахованих факторів у свою чергу залежить від ряду причин і обставин.

Так, розмір і структура посів них площ залежать від спеціалізації підприємства, держзамовлення на той чи інший вид продукції, внутрішньогосподарської потреби в ній (на насіння, корм тваринам), кон'юнктури ринку наявності земельних, трудових і матеріальних ресурсів, економічної ефективності вирощування окремих культур і др. Врожайність культур визначають якість землі, кількості внесених добрив, метеорологічні умови року, якість і сорт насіння, способи та строки сівби, збирання врожаю та ін.

В першу чергу необхідно виявити ступінь впливу факторів першого порядку, оскільки обсяг отриманої продукції знаходиться в безпосередній залежності від них. Всі інші фактори роблять непрямий вплив.

Детермінована факторна модель фактичного валового збору продукції рослинництва має наступний вигляд:

НД = (S - S r) У,

де НД - валовий збір продукції;

S - Посівна площа культури;

S r - площа, на якій загинули посіви;

У - урожайність культури.

Урожайність сільськогосподарських культур є основним чинником, який визначає обсяг виробництва продукції рослинництва. Тому даним показником приділяється велика увага. При аналізі врожайності потрібно вивчити динаміку її росту по кожній культурі або групі культур за тривалий період часу і встановити, які заходи вживає підприємство для підвищення її рівня. Необхідно також провести міжгосподарський порівняльний аналіз урожайності сільськогосподарських культур. Це дозволить виявити передовий досвід їх обробітку. У процесі аналізу також слід встановити ступінь виконання плану по врожайності кожної культури і розрахувати вплив факторів на зміну її величини.

Урожайність - це якісний, комплексний показник, який залежить від численних факторів. Великий вплив на її рівень справляють природно-кліматичні умови: якість і склад грунту, рельєф місцевості, температура повітря, рівень грунтових вод, кількість опадів і т. п. Їх ігнорування при аналізі врожайності може привести до неправильних висновків при оцінці господарської діяльності. Тому при вивченні динаміки врожайності треба враховувати агрометеорологічні особливості кожного року в період вегетації та збирання врожаю. При порівнянні врожайності культур в різних господарствах або виробничих підрозділах необхідно також враховувати якість землі, рельєф місцевості та інші природні умови. Великий вплив на врожайність надає культура землеробства, агротехніка і технологія вирощування культур, добриво грунту, якісне виконання всіх польових робіт в стислі терміни і інші економічні чинники.

У процесі аналізу варто вивчити виконання плану по всіх агротехнічним заходам, визначити ефективність кожного з них (збільшення врожаю на 1 ц добрив, одиницю виконаних робіт і т.д.) і після цього підрахувати вплив кожного заходу на рівень врожайності та валовий збір продукції.

Для цього недовиконання чи перевиконання плану за обсягом кожного заходу множиться на плановий рівень його окупності, а зміна окупності - на фактичний обсяг відповідного заходу.

В кінці року розраховується фактична окупність добрив по кожній культурі. Для визначення окупності добрив можна використовувати три методи аналізу:

а) експериментальний;

б) розрахунковий;

в) кореляційний.

Найбільш точним методом є експериментальний. Сутність його полягає в організації польових дослідів. Досвідчені та контрольні ділянки повинні бути розміщені на полях з однаковим родючістю, рельєфом, мікрокліматом, агротехнікою, після одних і тих же попередників у сівозміні. Порівнюючи врожайність дослідних ділянок, на яких вносилися добрива, і контрольних, де вони не вносились, можна визначити надбавку урожаю за рахунок внесених добрив. Однак цей метод використовується тільки в дослідно-експериментальних господарствах.

В основній масі господарств для визначення окупності добрив застосовується розрахунковий метод. Відповідно до цього методу, розрахунок додатково отриманої продукції на 1 ц NPK (діючої речовини) проводиться наступним способом: спочатку розраховують врожайність від природної родючості грунту, для чого якість землі в балах множать на ціну бала. Потім різниця між фактичною і розрахунковою врожайністю ділять на кількість внесених добрив на 1 га посівів даної культури і таким чином визначають збільшення врожаю на 1 ц NPK:

Застосування органічних і мінеральних добрив є одним з важливих заходів, спрямованих на підвищення родючості грунту і врожайності с / г культур.

При правильному внесенні - дотриманні норм, строків внесення органічних і мінеральних добрив під с / г культури, збільшує вміст основних поживних речовин: крохмалю, цукру, жирів, білків і вітамінів. В даний час у зв'язку зі складною обстановкою в сільському господарстві одним з найбільш доступних і дешевих добрив є гній. Гній вноситься в господарстві чистий пар, у кількості 6 т / га ріллі. але його внесення малоефективно, так як він вноситься не рівномірно. На наступний рік, де були купи гною на полі з'являється багато бур'янів і тим самим пригнічують зростання озимої пшениці.

Мінеральні добрива за останні три роки вносилися тільки лише при посіві цукрових буряків (48 кг / га азофоски, N16 P16 К16) І при підгодівлі озимої пшениці на всій площі аміачної селітри (34%, норма внесення 34 кг / га).

3. Принципи складання системи застосування добрив

В різні періоди росту й розвитку рослини пред'являють неоднакові вимоги до умов зовнішнього середовища, в тому числі й до живлення. Поглинання рослинами N, Р, К протягом вегетаційного періоду відбувається нерівномірно. Розрізняють критичний період живлення, коли нестача елементів живлення різко погіршує ріст і розвиток рослин, і період максимального поглинання, що характеризується найбільш інтенсивною потребою поживних речовин. На початку свого розвитку усі рослини потребують відносно небагато поживних речовин, однак вони дуже чутливі як до нестачі, так і до надлишку їх у розчині.

Початковий період критичний по відношенню до фосфору. Нестача Р у цей час настільки відчутна, що різко падає врожайність навіть у тому разі, коли у подальшому його було достатньо. В цей час поживні речовини повинні бути в легкодоступній формі. В період інтенсивного росту вегетативної маси провідна роль належить азоту.

У фазах цвітіння та на початку формування плодів потреба в азоті зменшується, а збільшується роль фосфору та калію.

В період утворення плодів поглинання всіх поживних речовин поступово зменшується, а потім припиняється зовсім.

Кожна культура має свої особливості. Зернові, наприклад, характеризуються коротким періодом живлення. Трави, цукровий буряк відзначаються тривалим періодом поглинання поживних речовин. На використання рослинами елементів мінерального живлення значною мірою впливають умови навколишнього середовища, такі як вологість ґрунту, його аерація, температура, світло, реакція ґрунтового розчину тощо. При складанні системи удобрення враховують обсяг виробництва органічних добрив, необхідність проведення хімічної меліорації ґрунтів, культуру землеробства, біологічні особливості вирощуваних рослин і сортів, заплановану врожайність, наявність мінеральних добрив, рекомендації науково-дослідних установ тощо.

В системі удобрення культур в сівозміні потрібно враховувати: місце і норми внесення меліорантів, органічних добрив, туків та насичення ними сівозміни.

Згідно з системою удобрення щороку коригують план застосування добрив у сівозміні.

Норми внесення добрив визначають такими методами:

1) використання результатів польових дослідів з добривами;

2) балансово-розрахунковим;

3) комплексним;

4) економіко-математичним.

В результаті проведення польових дослідів з добривами встановлюють

рекомендовані норми добрив при складанні системи удобрення культур сівозміни.Із балансово-розрахункових методів поширені такі: розрахунок норм добрив за запасами поживних речовин у ґрунті на запланований врожай; розрахунок норм добрив на приріст врожаю. Суть першого полягає у визначенні норм добрив за різницею між виносом поживного елемента запланованим врожаєм і наявністю цього елемента в ґрунті. При цьому враховують коефіцієнти використання поживних речовин з ґрунту і добрив.

Основною відмінністю другого методу від першого є те, що розрахунки норм добрив здійснюють на величину приросту врожаю

3.1 Структура польової сівозміни

В господарстві запрограмована п'ятипільна зерно просапна польова сівозміна, загальна площа ріллі якої становить 300 га

Схема сівозміни:

1. Горох

2. Озима пшениця

3. Цукровий буряк,

4. Кукурудза на зерно

5. Ячмінь

Структура посівних площ

№	Назва культури	Площа
		га	%
	Вся площа ріллі	300	100
1	Горох	60	20
2	Озима пшениця	60	20
3	Цукровий буряк	60	20
4	Кукурудза на зерно	60	20
5	Ячмінь	60	20

3.2 Розрахунок рівня прогнозованої урожайності

Для визначення балу бонітету використовують формули:

Де, Бах - бал агрохімічного бонітету

Пф - фактичний показник

Пет - єлем показн. вмісту

Для визначення загального балу бонітету:

Де, Б1…Б5 - Бали показники окремих показників.

1) Вміст гумусу 6%

2) Кислотність рН 7%

3) Сума увібраних основ Ca + Mg 30 мг екв/100г грунту

4) Вміст рухомого азоту 200 мг/кг грунту

5) Вміст рухомого фосфору 180 мг/кг грунту

6) Вміст обмінного калію 160 мг/кг

Визначення балів бонітету грунту господарства:

Бах:

1) 4,5: 6 х 100 = 75%

2) 6,1: 7 х 100 = 87%

3) 20,8: 30 х 100 =90,7%

4) 80: 180 х 100 = 44,5%

5) 106: 160 х 100 = 66,3%

Загальний агрохімічний бал:

Рівень родючості грунту агрохімічного бонітету є основою для визначення базової урожайності с/г культур яку можна отримати за формулою:

ДМУц/га = Бзаг х Ц

Де, Бзаг - загальний бал бонітету

Ц - ціна одного балу с/г культури

1. Горох: 72,7 х 0,25 = 18,2 ц/га

2. Озима пшениця: 72,7 х 0,47 = 34,2 ц/га

3. Цукровий буряк: 72,7 х 4,22 = 306,8 ц/га

4. Кукурудза на зерно: 72,7 х 0,42 = 30,5 ц/га

5. Ячмінь: 72,7 х 0,35 = 25,4 ц/га

Визначення приросту врожайності за рахунок використання добрив.

1. Горох: 18,2 х 0,45 = 8,20 ц/га

2. Озима пшениця: 34,2 х 0,55 = 18,8 ц/га

3. Цукровий буряк: 306,8 х 0,55 = 168,8 ц/га

4. Кукурудза на зерно: 30,5 х 0,9 = 27,5 ц/га

5. Ячмінь: 25,4 х 0,55 = 14 ц/га

На основі базової врожайності культур розраховують прирости врожаїв культури від поглинутого добрива у%.

Нормативи приросту врожаїв:

Горох - 40-50

Пшениця озима - 60-80%

Цукрові буряки - 50-60%

Кукурудза на зерно - 80-100%

Ячмінь ярий - 50-60%

Розрахунок запрограмованої урожайності ц/га, визначається за формулою:

Упр = ДМУ + Пр

Де, Упр - програмована урожайність (ц/га)

ДМУ - дійсно-можлива урожайність

Пр - приріст урожаю

1. Горох: 18,2 + 8,20 = 26,4 ц/га

2. Озима пшениця: 34,2 + 18,8 = 53 ц/га

3. Цукровий буряк: 306,8 + 168,8 = 477,8 ц/га

4. Кукурудза на зерно: 30,5 + 27,5 ц/га

5. Ячмінь: 25,4 + 14 = 39,4 ц/га

3.3 Агрохімічна характеристика грунтів сівозміни

Вилугувані чорноземи також лісостепові грунти. За морфологічними ознаками займають проміжне положення між опідзоленими й типовими. Відсутня елювіально-ілювіальна (Е-І) диференціація профілю, тобто не спостерігається присипки та ознаки ілювійованості, але карбонати вимиті глибоко (глибше 60 см), найчастіше - в нижній перехідний горизонт.

Гумус - 4.4%, pH сольове - 6.1, гідролітична к-ть - 1.0, Са2+ - 22.6,

Mg2+ - 0.90, Ступінь насичення основами - 96%, рухомий Р2О5 - 105

Обмінний К2О - 140

3.4 Визначення потреби грунтів в хімічній меліорації

Для визначення потреби рослин в елементах живлення використовують різні методи діагностики. Найпоширенішими є ґрунтова і рослинна діагностика. Ґрунтова дає змогу визначити вміст амонійного та нітратного азоту в ґрунті, рухомих сполук фосфору, калію та інших елементів. Рослинна діагностика ділиться на візуальну та хімічну. Візуальна дає можливість оцінити стан посіву і приблизно встановити нестачу деяких елементів живлення у рослинах. Хімічна діагностика ділиться на тканинну і листкову. Перша дає змогу визначити вміст NОз, Р і К у соку рослин або їх тканинах. Ця робота проводиться у польових умовах за допомогою експрес-лабораторій (ОП-2, «Діагностика», «Тканинна діагностика» та інші). Результати хімічної діагностики використовують при визначенні потреби рослин в удобренні, корегуванні рекомендованих норм і доз добрив. Корегування норми добрив встановленні норм і доз, способів і строків використання добрив з метою впливу на врожай і його якість. Використовуючи метод інфрачервоної електроскопії (ІЧС), можна визначити вміст основних елементів живлення в рослинах у кілька разів швидше, ніж хімічними методами. Застосування ІЧС дає можливість давати рекомендації щодо застосування добрив.

Збалансоване застосування органічних добрив, макро- і мікроелементів сприяє підвищенню поживної цінності продукції. Рослини ростуть і розвиваються завдяки кореневому і повітряному живленню. Через листя вони засвоюють більше 95% вуглекислого газу. Із водних розчинів рослина засвоює зольні елементи, N. Проте основна кількість води, азоту та зольних елементів надходять у рослин через кореневу систему. Коренева система-орган поглинання і синтезу поживних речовин. Загальна площа поверхні поглинання кореневої системи рослин може досягати сотень м2. Поглинання елементів живлення починається з адсорбції.

Первинна адсорбція відбувається на поверхні клітин коренево ї системи. Після цього починається складний процес пасивного і активного їх транспортування в клітину. Поживні речовини найбільш активно поглинаються рослинами з тієї частини ґрунту, яка знаходиться в безпосередньому контакті з корінням. Тому всі заходи, що сприяють кращому розвитку коріння, сприяють і кращому використанню рослинами поживних речовин з ґрунту. В різні періоди росту й розвитку рослини пред'являють неоднакові вимоги до умов зовнішнього середовища, в тому числі й до живлення. Поглинання рослинами N, Р, К протягом вегетаційного періоду відбувається нерівномірно. Розрізняють критичний період живлення, коли нестача елементів живлення різко погіршує ріст і розвиток рослин, і період максимального поглинання, що характеризується найбільш інтенсивною потребою поживних речовин.

3.5 Визначення окремих культур сівозміни в добривах

Визначаючи потреби будь-якої рослини в добривах з метою забезпечення прогнозування урожайності є найбільш актуальною і складною проблемою сучасного землеробства.

Нормативно-розрахунковий метод. Цей метод базується на визначенні доз N, P2O5, К2O на основі нормативних показників витрат на одиницю продукції:

Для визначення за формулою:

Д = Упр х Н х Кг

Де, Д - доза добрив, кг д.р./га

Упр - урожайність прогнозована т/га

Н - нормативи витрат в кг д.р./т продукції

Кг - поправ. коефіцієнти на рівень забезпеченості грунту конкретними елементами живлення.

Розрахунок доз добрив

Горох

Д №5.3 x 16 x 0.5 = 40 кг д.р./га

Д P2O5 5.3 x 23 x 0.5 = 60 кг д.р./га

Д K2O 5.3 x 23 x 0.5 = 60 кг д.р./га

Озима пшениця

Д №2.6 x 28 x 0.5 = 40 кг д.р./га

Д P2O5 2.6 x 18 x 0.5 = 20 кг д.р./га

Д K2O 2.6 x 20 x 0.5 = 30 кг д.р./га

Цукровий буряк

Д №47,7 x 3,0 x 0.5 = 70 кг д.р./га

Д P2O5 47,7 x 3,3 x 0.5 = 80 кг д.р./га

Д K2O 47,7 x 3,0 x 0.5 = 70 кг д.р./га

Кукурудза на зерно

Д №5,8 x 22 x 0.5 = 60 кг д.р./га

Д P2O5 5,8 x 19 x 0.5 = 60 кг д.р./га

Д K2O 5,8 x 21 x 0.5 = 60 кг д.р./га

Ячмінь

Д №3,9 x 21 x 0.5 = 40 кг д.р./га

Д P2O5 3,9 x 16 x 0.5 = 30 кг д.р./га

ДK2O 3,9 x 17 x 0.5 = 30 кг д.р./га.

4. Розміщення добрив у сівозміні

4.1 Розміщення хімічних меліорантів

Основою хімічної меліорації ґрунтів є вапнування кислих і гіпсування солонцюватих.

Вапнування кислих ґрунтів. Студент аналізує фізико-хімічні показники ґрунтів сівозмін і встановлює потребу у вапнуванні. Чим вища кислотність ґрунту, тим сильніше він реагує на внесення вапна, тим більші прирости врожаю від вапнування. На окремих полях у межах господарства ґрунти можуть сильно відрізнятися за величиною кислотності, тому не можна проводити вапнування без урахування цілої низки показників (рН сольової витяжки, ступеня насичення основами, гранулометричного складу, особливостей культури, що вирощується в сівозміні). Для визначення потреби ґрунтів у вапнуванні користуються агрохімічними картограмами.

У зерно-буряковій сівозміні Лісостепу опідзолені ґрунти суглинкового гранулометричного складу необхідно вапнувати при ступені насичення основами менше 93%. Необхідність вапнування ґрунту можна також встановити за величиною гідролітичної кислотності: при 1,8-2,0 мг-екв/100 г. ґрунту і вище необхідно проводити його вапнування.

Норму вапна для найбільш повної нейтралізації кислих ґрунтів можна визначати за гідролітичною кислотністю (норма СаСО3, т/га=1,5*Нг). На виробництві норми вапнування встановлюються за обмінною кислотністю (рНКCl) з урахуванням гранулометричного складу ґрунту. В умовах хімізації землеробства це питання набуває великого значення. Воно пов'язано з тим, що мінеральні добрива, особливо азотні, сприяють вимиванню кальцію з шару ґрунту. Повні норми вапна, розраховані за гідролітичною кислотністю, найбільш ефективні. Вони забезпечують зниження кислотності ґрунту до слабкокислого інтервалу, знешкоджують рухомі форми марганцю, зберігають стійку позитивну дію протягом ротації сівозміни.

Місце внесення вапна у сівозміні встановлюють з урахуванням чутливості культур сівозміни до реакції ґрунтового розчину. Найбільш чутливі до вапнування - озима пшениця, ячмінь, багаторічні трави, цукрові буряки. Найкраща дія вапна спостерігається на 2-й-4-й рік, коли воно добре перемішається з ґрунтом. Вапнування доцільно проводити один раз на ротацію сівозміни.

Гіпсування солонцюватих ґрунтів. Необхідність гіпсування солонцюватих ґрунтів і норму гіпсу встановлюють за величиною поглинутого натрію. Ґрунти, вміст натрію в яких понад 5% від ємності обміну, потребують гіпсування. Місцем внесення гіпсу в сівозміні може бути пар або просапні культури, що пояснюється більшим нагромадженням вологи в ґрунтах, крім того, літній обробіток забезпечує перемішування його з ґрунтом.

4.2 Розміщення органічних добрив

Розміщення органічних добрив у сівозмінах розпочинають із встановлення місця і норми їх внесення. Гній і компости вносять під оранку в сівозмінах Лісостепу - в 2-3 полях. Норма внесення гною залежить від культури, попередника, родючості ґрунту і запланованого врожаю. Вони можуть коливатися від 20 до 40-60 т/га і більше. Гній і компости доцільно вносити в першу чергу під озиму пшеницю, цукрові буряки, картоплю, кукурудзу, огірки, цибулю. Слід також ураховувати рекомендовану для даної зони насиченість з метою визначення рівня забезпечення господарства органічними добривами.

При внесенні органічних добрив у 10-пільній сівозміні на двох полях по 30 т/га та двох - по 25 т/га загальна їх кількість буде становити 110 т на 1 га сівозмінної площі (насиченість - 11 т). З інших місцевих добрив вносять гноївку, найчастіше для підживлення просапних культур у нормі 3-5 т/га, і пташиний послід під культивацію - 5-6 ц/га або разом з мінеральними добривами при сівбі - 30 кг/га.

4.3 Розміщення мінеральних добрив

При розробці системи застосування добрив у сівозміні дуже важливим питанням є визначення оптимальних норм мінеральних добрив. Для їх встановлення використовуються декілька способів, найбільш поширеними з яких є середні рекомендовані норми, що ґрунтуються на безпосередніх результатах польових дослідів, та розрахункові норми балансовими методами.

При розробці системи удобрення використовують середні рекомендовані норми наукових установ. При цьому рекомендують найбільш ефективні для умов господарства строки внесення (основне, передпосівне, припосівне, підживлення). Вносити мінеральні добрива доцільно в першу чергу під ведучі культури сівозміни. У зоні Лісостепу мінеральні добрива вносять в основному під цукрові буряки, озиму пшеницю, кукурудзу, картоплю, овочеві культури.

В умовах нестійкого і недостатнього зволоження (70-80%, а при можливості і 80-90%), мінеральні добрива доцільно планувати на осіннє внесення під основний обробіток ґрунту і в невеликих дозах (10-15 кг поживної речовини) при сівбі в рядки і лунки. При нестачі добрив під деякі культури можна обмежитися їх післядією, що були внесені під основні культури, і припосівним удобренням. Останнє виправдовує себе з економічної та агрономічної точки зору, особливо на низько- і середньоокультурених ґрунтах. Ефективним засобом використання добрив є підживлення озимих зернових культур азотними або повним мінеральним добривом, а цукровий буряк - азотним. Під ведучі культури сівозміни рекомендується поєднання органічних і мінеральних добрив.

4.4 План використання добрив у сівозміні

Для підвищення агротехнічної та економічної ефективності системи удобрення, розробленої на ротацію сівозміни, щорічно складається план внесення добрив під урожай майбутнього року. Складання річного плану удобрення культур обумовлено рядом причин.

1. Родючість полів сівозміни навіть у межах однієї ґрунтової відміни може значно відрізнятися. Окремі поля можуть мати різний вміст рухомих форм поживних елементів, неоднакову кислотність ґрунту, гранулометричний склад тощо.

2. Нагромадження органічних і закупівля мінеральних добрив у господарстві щороку змінюються, що є причиною порушення їх використання, передбаченого системою, розробленою на ротацію.

3. Зміна структури посівних площ культур, погана перезимівля озимих, яка викликала пересів їх ярими, або несвоєчасність сівби в зв'язку з погодними умовами також вимагають уточнення в розподілі добрив.

Вихідними даними для плану внесення добрив є фактичне розміщення культур на полях сівозміни в наступному році. На поточний рік він складається після закінчення сівби ярих культур; на наступний - для сівозмін господарства і на угіддя поза сівозмінами (сад, луки, пасовища).

При складанні річного плану внесення добрив необхідно враховувати: запланований урожай; ресурси мінеральних добрив та їх асортимент, що планується закупити для господарства на наступний рік; можливості нагромадження місцевих добрив; особливості кожного поля; попередник і його удобрення; досягнення науки і передового досвіду на рік складання плану.

На основі розробленої системи удобрення визначають поле, в якому буде проводитися під урожай майбутнього року вапнування або гіпсування ґрунту. За кислотністю і вмістом поглинутого натрію в ґрунті цього поля визначають норму вапна та гіпсу і відповідного матеріалу.

1. Середні рекомендовані дози мінеральних добрив для основного внесення під культури, передбачені системою добрив, коректуються з урахуванням вмісту в ґрунті поживних речовин. Для коректування доз мінеральних добрив використовують коефіцієнти, рекомендовані науковими установами.

Висновки

Система удобрення культур - це комплекс обґрунтованих, організаційних, господарських заходів, спрямованих на підвищення родючості грунту, вирощування високих врожаїв с\г культур.

Після системи застосування удобрень ми отримали середній рівень програмування врожаю та його приріст. Насичення сівозміни таке:

Органічними добривами 24 т\га, мінеральними 111 т\га (N - 41, P2O5 - 34, K2O - 36). В системі удобрення використовують такі добрива: аміачна селітра, суперфосфат гранульований. Коефіцієнти використання добрив такі: N - 76%, P2O5 - 32%, K2O - 68%.

Список літератури

рослинництво меліорант добриво сівозміна

1. Дмитренко П.О., Колобов М.Л. та ін. «Довідник по удобренню с\г культур» Київ, 1967 рік

2. Купчик В.І. та ін. «Комплекс індивідуальних завдань до виконання курсової роботи з агрохімії» Біла Церква, 2005 рік.

3. Бердніков О.М. Баланс азоту, фосфору, калію К.: ДІА, 2010. - С. 48-54.

4. Білецька Г.А. Геологія з основами геоморфології: метод. вказівки для студ. напряму підготов. «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування» /: ХНУ, 2009. - 69 с.

5. ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK OF L'VIV UNIV. Серія біологічна. 2002. Вип. 31. С. 111-115

6. Вісник Сумського національного аграрного університету випуск 4, 2011

7. Геркіял О.М. Г.М. Господаренко., Ю.В. Коларьков, Агрохімія. - Умань, 2008. - 300 с.

8. Городній М.М. Агрохімія: Підручник - 4 - е вид., переробл. та доп. - К: Аристотель, 2008 - 936.

9. Господаренко Г.М. Агрохімія. - К.: ННЦ «ІАЕ», 2010. - 400 с.

10. Гудзь В.П., А.П. Лісовал, В.О. Андрієнко, М.Ф. Рибак. Землеробство з основами грунтознавства і агрохімії // Всеукраїнська ділова газета «Аграрний тиждень». - 2009. - №3. - С. 10.

11. Дацько Л.В. Розрахунок балансу поживних речовин у землеробстві України. // Посібник хлібороба 2008 р.

12. Дегтярьова В.В, Тихоненка Д.Г. Практикум з ґрунтознавства Харків «Майдан» 2009

Размещено на Allbest.ru

...