Зарубіжний досвід управління муніципальними землями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Академія муніципального управління

Економічний факультет

Реферат на тему:

«Зарубіжний досвід управління муніципальними землями»

Виконала:

студентка групи ОА-31

П`явка О.В.

Перевірив викладач:

Бовсунівська І.В.

Київ 2013

План

Вступ

1. Планування використання земель в зарубіжних країнах

2. Управління земельними ресурсами в зарубіжних країнах

3. Нормативно-правове регулювання земельних відносин в передових країнах світу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В нашій державі поки що не створені умови для вільного ринкового обороту сільськогосподарських земель, навіть у законодавчому плані. У зв'язку з цим доцільно було б звернутися до світового досвіду країн із цивілізованою ринковою економікою, в тому числі й стосовно ринку сільськогосподарських земель. Доречно відзначити, що у більшості держав з так званим вільним оборотом земель існує дозвільна система на відчуження сільськогосподарських земель.

У правових системах зарубіжних країн земельне право як самостійна галузь, як правило, не виділяється, а земельні відносини регулюються нормами цивільного, адміністративного права, або спеціальними законами, присвяченими окремим видам земельних відносин (земельній оренді, земельному обороту і т.д.), а також законами про аграрні і земельні реформи. Початкові положення регулювання земельних відносин закріплені в конституціях зарубіжних країн.

Останніми роками перед багатьма країнами постає питання про необхідність посилення регулюючої ролі держави щодо використання земельних ресурсів взагалі, а особливо земель сільськогосподарського призначення. Основними важелями державного регулювання вважаються:

· система оподаткування;

· кредитно-фінансовий механізм;

· антимонопольна політика;

· спеціальні цільові програми.

1. Планування використання земель в зарубіжних країнах

Планування використання земель (“Land Use Planning”) є дещо ширшим поняттям ніж землеустрій. Воно знаходить відображення в розробках таких напрямків як: архітектура; екологічне планування; архітектура ландшафту; регіональне планування; просторове планування; підтримуваний розвиток; транспортне планування; міський дизайн; міське планування; міська реконструкція.

В розвинутих країнах планування використання земель, як державна земельна політика, є важливою складовою соціального полісу, запорукою того, що земля використовується ефективно, без завдання шкоди населенню і оточуючому середовищу.

В Канаді планування використання земель є комплексом заходів з наукового, естетичного, раціонального використання землі, ресурсів, засобів і послуг з метою забезпечення фізичної, економічної і соціальної ефективності, збереження здоров'я та благополуччя населення.

Розглянемо загальні положення планування пов'язаного з землеустроєм.

Екологічне планування виконується з метою оцінки можливого негативного впливу розвитку території на оточуюче середовище та вжиття запобіжних заходів щодо негативних процесів і явищ.

Планування архітектури ландшафту передбачає дослідження і проектування ландшафтів. Об'єктами проектування є міські і сільські території, парки, ботанічні сади, майданчики для гри в гольф, туристичні стежки, приватні присадибні території і т.п.

Регіональне планування - це наука про ефективне розміщення інфраструктури і зонування території для сталого зростання регіону. Як гілка планування використання земель, регіональне планування має справу з ефективним розміщенням засобів виробництва, інфраструктури і населення на рівні регіону. Площа охоплення залежить від адміністративного поділу, а проектні рішення - від особливостей та потреб регіону.

Необхідність розробки планів використання земель на перспективу в Західній Європі викликана ростом міст і природоохоронними потребами [1].

Саме міста з 80-х років ХХ століття стали дуже сильно впливати на земельну політику держав, тому що землі, намічені під забудову, є найдорожчими.

Плани використання земель одночасно вирішують питання охорони природи, перерозподілу земель між міським, сільським, лісовим господарством, промисловими, транспортними та іншими галузями, містобудування і земельно-господарського облаштування в межах і за межами міських територій.

У Франції плани поділяються на генеральні, що розробляються, як правило, на регіон з терміном дії 20-25 років і місцеві (муніципальні) з терміном дії від 5 до 15 років. Базою цих планів служить зонування, де вся територія поділяється на зони: сільськогосподарську, лісову, забудовану, першочергової забудови для індивідуальних і громадських потреб і т.і. Після публічного обнародування таких планів, за наявності позитивної громадської думки, вони затверджуються і є обов'язковими для виконання.

Наприклад, в генеральному плані облаштування території регіону Ніцци, складеному в масштабі 1:50000, виділені такі зони: міська (NA, NB, NC і т.д.), природні (HA, N6, N0 і т.д.), а також підзони і сектори (промислові, ділові, торгові, зарезервовані, сільськогосподарські, природоохоронні, які не підлягають забудові і т.і.). Показано місця будівництва автобанів, доріг, аеропорту, інших елементів інфраструктури.

Генеральний план конкретизується в планах облаштування території комун, які розробляються на термін 5 років в масштабі 1:2500, 1:5000 в залежності від площі цих муніципальних утворень. Об'єктом землеустрою тут виступає територія комуни площею від 500 до 2000 гектарів з числом жителів від 1500 до 2500 чоловік. Плановою основою слугує земельно-кадастрова карта. Подібні плани використання земель розробляються в Швейцарії та Швеції.

В країнах Європейського Союзу на місцевому рівні використовують такі види планів (проектів) [2]:

· комплексні плани розвитку території (розміщення продуктивних сил на території, об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури);

· плани зонування земель (цільове використання земельних ділянок відповідно до функціонального призначення земель);

· правила землекористування і забудови (будівельний регламент і дозволене використання земельних ділянок);

· проекти землеустрою (межування земель), утворення нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою (місце розташування, межі, конфігурація і площі земельних ділянок);

· ландшафтні плани, схеми, проекти землеустрою і природоохоронної облаштованості території сільської місцевості (диференційоване використання сільськогосподарських і лісогосподарських угідь, меліорація та охорона земель, агролісомеліорація, регламентування застосування добрив і отрутохімікатів, еколого-ландшафтні заходи, боротьба з ерозією ґрунтів).

У Норвегії для загального та сільськогосподарського планування існує

класифікація земель, створена на основі зіставлення даних про характер землекористування і ґрунтової родючості. Відповідно до цілей планування сільськогосподарська служба проводить інвентаризацію й оцінку земельних ресурсів. Оцінюють продуктивність території, структуру і стан сільськогосподарського середовища. Виділено п'ять класів земель за їхньою функціональною придатністю:

І - землі, що завжди будуть використовувати в сільському господарстві;

ІІ - землі, які через дуже низьку продуктивність можуть бути використані для інших цілей;

ІІІ - землі, які використовуватимуть у будівництві;

ІV - землі, які не були оцінені, наприклад, гірські території;

V - землі, що повинні пройти повторну оцінку і можуть бути віднесені до класів І чи ІІ. Подібна класифікація сільськогосподарських земель здійснюється у Великій Британії.

У Нідерландах для вирішення завдань регіонального і національного планування використовується так звана землевпорядна класифікація земель. Вона розроблена для порівняно однорідних умов і специфічних економічних умов країни та розрахована на сучасні механізовані сільськогосподарські підприємства. Виділяють такі види використання земель: рілля, пасовища, сади, ліси, природні заповідники, спортмайданчики, малоповерхові житлові забудови, основні дороги. При розгляді можливостей проведення тих чи інших меліоративних заходів землевпорядні органи зобов'язані враховувати наслідки для зміни якості земель [3].

Підтримуваний розвиток є швидше науково-дискусійним питанням, ніж практичними розробками. Він ґрунтується на взаємнопроникаючому поєднанні економічного, соціального розвитку та оточуючого середовища.

Просторове планування є вищим рівнем планування використання земель, включаючи національний та міжнародний рівень, наприклад, Європейський Просторовий Проект Планування Мережі Спостереження в Управлінні (ESPON 2.3.2), Економічна Комісія Організації Об'єднаних Націй в Європі (UNECE), Бачення і Стратегії навколо Балтійського моря (VASAB) тощо, до яких увійшли зацікавлені країни.

земельний планування державний регулювання

2. Управління земельними ресурсами в зарубіжних країнах

Управління земельними ресурсами (“Land Management”) щодо організації раціонального використання та охорони земель в ряді країн здійснюється на основі державних, регіональних і муніципальних програм. Лідером в цьому напрямку землеустрою є США. Ця країна фінансує програми охорони навколишнього природного середовища через Міністерство сільського господарства, Міністерство внутрішніх справ, Агентство з захисту навколишнього середовища, Армійський корпус інженерів сухопутних сил. В системі Міністерства сільського господарства функціонує Служба охорони ґрунтів, яка подібна до нашої землевпорядної служби.

Найбільш поширеним на штатному і місцевому рівнях інструментом земельно-ресурсної політики є контроль за використанням земель. При цьому влада застосовує наступні методи регулювання: встановлення критеріїв максимальних рівнів забруднення навколишнього середовища в планах розвитку регіонів; зонування території для встановлення в законодавчому порядку характеру її використання; скуповування у власність штату земель, які потребують негайної консервації і використання їх в якості місцевих рекреаційних ресурсів; регулювання розміщення виробничих і транспортних об'єктів [1].

В цілому заходи, які використовуються в США для регулювання земельних відносин орієнтовані на створення умов для екологічно-здорового і економічно-ефективного використання землі поділяються на чотири типи:

* система регулювання відносин щодо земельної власності;

* правила і вказівки щодо режиму використання земель;

* процедури управління громадськими землями;

* процедури, які гарантують виконання правил і вказівок щодо використання землі.

Всі правила і вказівки щодо використання земель у США виконуються в обов'язковому порядку, оскільки вони забезпечені системою економічних стимулів і штрафів. Основну частину судових справ щодо земельних ресурсів складають екологічні. В США існує сувора і незалежна система судів з чіткими юридичними процедурами надання можливості власникам землі та іншим особам захищати свої права. Таким чином питання управління земельними ресурсами у США вирішуються завдяки відносно жорсткому плануванню, застосуванню системи контролю, стимулів і судової влади [4].

У Великій Британії управління земельними ресурсами спрямоване на:

* багатофункціональне використання землі;

* збереження екологічних ресурсів;

* сприяння довгостроковому, здоровому та районованому веденню сільського господарства;

* розвиток сільської місцевості, сільськогосподарського бізнесу та сільського туризму;

* збереження ландшафтів як символу сільської місцевості, біологічного різноманіття, історичної та культурної спадщини;

* підтримку сільської громади;

* залучення громадськості до управління землею.

Цікавим є досвід землеустрою в Австралії [5]. Тут планування використання земель гармонійно поєднується з управлінням. Рішення уряду та органів місцевого самоврядування в галузі землекористування втілюються в життя за планами розвитку території і охорони навколишнього природного середовища. Подібно до США в Австралії існує три види планів: план розвитку території штату; регіональні плани; місцеві плани розвитку території і охорони оточуючого природного середовища.

В плані розвитку території штату знаходять відображення питання важливі для всього штату, наприклад: охорона лісів в межах міст; використання екологічно чутливих земель і лісів прибережних територій; будівництво доріг та інших об'єктів інженерної інфраструктури; виділення земель для розвитку громадського житлового фонду і т.п.

В регіональних планах відображуються питання землекористування регіонального рівня. Регіональні плани можуть бути комплексними, коли вирішується повний перелік питань землекористування, і спеціальними - якщо розробляються окремі напрямки розвитку регіонів.

Головним призначенням місцевих планів розвитку території і охорони навколишнього природного середовища є зонування території з описом дозволених типів і особливих умов землекористування.

В кінці ХХ століття в практику довгострокового управління земельними ресурсами в Австралії стали запроваджувати екологічний підхід, який ґрунтується на плануванні, координації і організації раціонального використання землі, води, рослинності та інших ресурсів за водозбірними басейнами з дотриманням рівноваги між охороною і використанням природних ресурсів.

Для цього реалізуються спеціальні програми з попередження засолення ґрунтів, заліснення території, раціонального використання земель фермерських господарств, охорони ґрунтів і т.і., а також проведення землевпорядних робіт.

В Австралії проводиться землеустрій окремих землекористувань, наприклад, фермерського господарства, який здійснюється наступним чином.

1. Проводиться аерофотознімання чи коригування плану земель фермерського господарства з складанням плану існуючого використання земель.

2. Розробляється класифікація земель з врахуванням потенційної родючості ґрунтів і необхідності проведення ґрунтозахисних заходів. При цьому аналізуються кліматичні умови, ґрунти, рельєф, рослинність, водотоки, частота затоплень, вогнища вітрової і водної ерозії, ступінь солонцюватості, засолення, досвід рослинництва та тваринництва.

3. У відповідності з потенційною придатністю земель для сільськогосподарських потреб і необхідністю їх охорони розробляється схема ґрунтозахисних заходів і проводиться землевпорядні роботи з облаштування території: будуються огорожі, дороги; лінійні елементи організації території суміщаються з природними межами і рубежами; намічаються місця закладки полезахисних вітроломних лісосмуг; проектується система сівозмін і догляду за пасовищами; відпрацьовуються заходи боротьби з деградацією земель.

4. Складається фінансовий план фермерського господарства, який враховує затрати на проведення землевпорядних робіт і їх ефективність, намічається черговість проведення заходів.

3. Нормативно-правове регулювання земельних відносин в передових країнах світу

У США та багатьох інших зарубіжних країнах існують законодавчі визначення понять, пов'язаних із земельними питаннями і сільгосппрацівниками. Так, ст. 101(17)11 Зведеного (уніфікованого) Комерційного кодексу США (Uniform Comercial Code, U.C.C.) зазначає, що фермер - це особа, яка постійно здійснює фермерську діяльність, тобто «роботу на фермі, обробіток землі, роботу чи вирощування сільськогосподарських культур, птиці чи тваринницької продукції у якомусь обробленому вигляді». У американському законодавстві селяни (фермери) відокремлюються від інших суб'єктів землекористування і з огляду на аграрну (сільськогосподарську) структуру тих організаційних форм, у яких здійснюється їх трудова діяльність. Це дає можливість вести мову і про фермерські юридичні особи (за певних обставин). При цьому враховується тісна інтеграція між сільськогосподарською діяльністю фермерів та їх бізнесом. Зокрема, щоб вважатися сімейною фермою, необхідно більшу частину своїх прибутків отримувати від сільського господарства. Регламентація селянської (фермерської) діяльності, як і всього сільського господарства, у США на фермерському рівні здійснюється не стільки загальним цивільним комерційним законодавством, як, на його основі, широкою, спеціалізованою групою законодавства (понад 2000 спеціальних законів) сільськогосподарського (переважно - земельного) змісту. Це - титул 7 «Agriculture» систематизованого Зібрання законів США (The Code of the Laws of the United States of America).

Особливо слід наголосити на тому, що в американському законодавстві поняття земель переважно асоціюється з сільським господарством, і землі, як природний фактор, відрізняються від речових об'єктів власності у цивілістичному аспекті. В США функціональні ознаки землі стають самостійною правовою категорією, відмінною від цивільного права.

У французькому земельному праві набули найбільшого поширення два основних способи використання земель: прямий, коли земля сільськогосподарського призначення оброблюється її власником, і непрямий, коли обробка землі здійснюється особою, яка орендує господарство в одного або кількох власників, протягом останнього століття половина сільськогосподарських площ оброблялася методом прямого ведення господарства. У сільському господарстві Франції певне місце посідають групові форми ведення господарства. Розвиток групових форм пов'язаний з поглибленням процесів його спеціалізації та концентрації. Головне місце серед них посідають кооперативи.

Аграрні та земельні правовідносини у Франції регулюються Аграрним кодексом, який закріплює існування різних форм власності у сільському господарстві, наявність різноманітних форм управління сільськогосподарськими підприємствами, розвиток орендних відносин, орієнтацію на великі фермерські господарства.

Економічний устрій, який склався на сьогодні в Німеччині, звичайно називають соціальним ринковим господарством. Основними його засадами є: приватна власність на засоби виробництва при посиленій юридичній відповідальності власників за використання капіталу; вільна конкуренція та відкритість ринку з державним впливом; забезпечення стабільної валюти та стабільності господарської політики; підтримка інтеграційних процесів в економіці як у країні, так і в межах ЄС; система соціального захисту населення від негативного впливу ринку.

Про питання приватизації йдеться в Законі «Про структурну адаптацію сільського господарства до соціальної та економічної ринкової економіки в НДР». В ньому зазначено, що приватна власність на землю та виробництво будуть відновлені. В цьому ж законі наголошується на основному завданні - перетворенні сільськогосподарських підприємств Східного регіону Німеччини на такі господарські форми, які відповідають її законам.

Основні положення цього Закону такі: повна гарантія власності; рівні можливості для всіх форм власності в процесі конкуренції; створення засад для виробництва конкурентоздатних сільськогосподарських підприємств; пільгові кредити для підтримки товаровиробників; визначення заходів стимулювання експорту східнонімецької продукції; видача субсидій на закупівлю сільськогосподарської продукції.

В останні роки у Великій Британії спостерігається тенденція поєднання аграрного сектора з промисловим капіталом; створюються великі формування агропромислового комплексу; практикуються концентрації виробництва окремих продовольчих товарів.

В Італії державне регулювання земельних відносин (точніше - втручання, адже Конституція Італії використовує саме цей термін) можливе щодо розмірів земельних ділянок, режиму використання сільськогосподарських земель, їх поліпшення та перетворення, а також надання допомоги дрібним та середнім землевласникам.

В Болгарії згідно Закону «Про власність та використання сільськогосподарської землі» у ст. 5 наголошується, що власник або користувач земельної ділянки, яка не використовується на протязі 3 років, виплачує громаді податок у розмірі вартості середнього врожаю з одиниці площі для відповідного району. Ще одним цікавим досвідом стало повернення земельних ділянок або грошове відшкодування втрат власникам земельних ділянок, що втратили їх у 1946 році (ст. 10).

Багатосекторне сільське господарство Польщі є, в основному, індивідуальним. Держава стимулює розвиток індивідуального сільського господарства прийняттям низки нормативних актів - головним чином, законів. Серед них слід звернути увагу на Закони «Про зміни в Цивільному кодексі», «Про зміни в Цивільному процесуальному кодексі», «Про захист сільського господарства та лісних угідь», «Про зведення до одного місця земельних наділів», «Про поземельні книги та іпотеку»,«Про Кооперативне право».

В даний час земельне право і чинне законодавство Російської Федерації націлені на розвиток вільній ринковій економічній системі, що припускає глибоке реформування політичних, економічних і правових відносин в земельному праві. Задача земельного права і чинного російського законодавства - формування нових правових норм і нових правових і законодавчих інститутів для функціонування ринкових відносин. У загальній характеристиці норм земельного права і законодавства слід зазначити значне зростання ролі норм земельного права і законодавства, які набувають все більше значення в регулюванні відносин сільськогосподарської власності і перш за все право власності на землю, купівля, продаж, оренда земельних ділянок, охорона земель в Російській Федерації і ін.

Земельні відносини в Ізраїлі регулюються Основним законом «Про земельне володіння». Якщо звернутися до етапів становлення земельного сектора в Ізраїлі, то передусім слід зазначити, що першими почали викуповувати землі в Палестині євреї з Росії за кошти, які були зібрані серед єврейської частини населення країни. Куплені землі не мали персональної належності (їх купували для сімей переселенців, які оселилися групами - кібуцами), у зв'язку з чим був створений Єврейський національний фонд, до якого перейшли усі кредити, куплені землі та всі наступні надходження. Єврейський національний фонд діє на основі статуту, відповідно до якого землі, куплені на об'єднані кошти фонду, є невід'ємною власністю цього єврейського народу, невід'ємною частиною держави.

Цікаво, що для країн Західної Європи характерним є не стільки внутрішнє державне регулювання земельних відносин, скільки регулювання на рівні Європейського Союзу. Єдина аграрна політика країн ЄС стосувалася перш за все регулювання експорту та імпорту. Передбачено, наприклад, стягнення спеціальних платежів при імпорті в країни ЄС зернових культур; введена система імпортних та експортних ліцензій на торгівлю яловичиною, зерновими, молоком та молочними продуктами за межі ЄС; передбачена виплата різниці між світовими цінами та цінами Союзу. Більш високі ціни порівняно зі світовими встановлюються з метою підтримки своїх товаровиробників, але це стало обтяжливим для бюджету ЄС та окремих його членів. Тому нещодавно переглянуто сільськогосподарську політику Союзу. З метою зменшення дотації аграрному сектору та припинення зросту бюджетних коштів на дотації сільськогосподарським товаровиробникам були змінені квоти на окремі види продукції, введені фінансові санкції за перевиробництво деяких продуктів тощо.

Висновок

Різний понятійний апарат при вирішенні однакових за суттю питань пояснюється різними підходами до земельної власності та земельних відносин в країнах ринкового типу та історичною спадщиною землевпорядної науки на пострадянському просторі.Геодезична наука як суто технічна дисципліна, основана на математиці, без політичних нашарувань, має практично ідентичну термінологію та вирішує однакові задачі.

Заходи землеустрою переважної більшості розвинутих зарубіжних країн ґрунтуються на добре розвиненій системі земельного кадастру. Розмежувати землеустрій і кадастр на практиці важко.

Картографічною основою землеустрою, як правило, є матеріали кадастрових знімань.

Землеустрій має три рівні: національний, регіональний і місцевий. Землеустрій в Україні не достатньо обґрунтований, перебуває в стадії теоретичного осмислення і практичної апробації з орієнтацією на ЄС.

Список використаної літератури

1. Добряк Д.С., Мартин А.Г. Землеустрій - наукова основа раціонального використання та охорони земельних ресурсів// Землеустрій і кадастр. - 2006. - №1.- С. 10-16.

2. Єрмоленко В.М., Правові основи майнових і земельних відносин: Навчальний посібник. - К.: Магістр ХХІ сторіччя, 2006. - 382 с.

3. Кривов В.М. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони// Землевпорядний вісник.- 2006.- №1,- С. 70-72.

4. Мартин А., Горбатович С. Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення: наслідки та перспективи // Землевпорядний вісник. - 2006. - №2. -С. 58-60.

5. Мартин А., Погурельський С. Земельна політика України: стратегія адаптації до вимог Європейського Союзу // Землевпорядний вісник. - 2006. - № 1. - С. 50-52.

Размещено на Allbest.ru