Неформалізований аналіз інноваційних механізмів державного регулювання виробництва насіння соняшнику

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НЕФОРМАЛІЗОВАНИЙ АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНИХ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НАСІННЯ СОНЯШНИКУ

Стратегічне значення вирощування, переробки, збуту продуктів олійного виробництва в Україні підтверджує перспективність його розвитку. Проте, на сучасному етапі господарювання тенденції функціонування цієї підгалузі є незадовільними. олійний рослинний жир

Рослинні жири знайшли широке застосування в різних галузях народного господарства. Надзвичайно висока харчова цінність їх полягає в легкому засвоєнні організмом людини як високоенергетичного продукту. Основною сировиною виробництва олії в Україні є насіння соняшнику, менш питомо значимими є льон, озимий ріпак, гірчиця, соя. Виробництво соняшникової олії складає в Україні понад 1 млн. т в рік.

Постановка завдання. На даний час в аграрному секторі економіки не створені ефективні моделі товарно-грошових відносин, які були б передбачені в низці законодавчих актів з організаційного, економічного, правового забезпечення. Юридичні нормативи [1, 2], якими нині регулюють аграрні перетворення, не охоплюють повний комплекс проблем, що з них випливають, і мають фрагментарний характер, де реальні дії призводять до того, що в переважній більшості регіонів земельні ресурси так і не знайшли свого господаря, нові аграрні формування функціонують до сьогоднішнього дня зі збитками.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В публікаціях по державному регулюванню аграрного сектору в Україні, зокрема, впровадження мита на ринку олійних культур досліджували Бойко С.М. [3], Калетнік Г.М. [4] Лисогор В.М. [5], Саблук П.Т. [6] тощо. Нині склалися різні підходи щодо впровадження експортного мита на насіння соняшнику, але єдиної думки щодо обґрунтованого розміру ставки експортного мита та впливу його на ринок олійних культур не досягнуто. Проте, слід зауважити: роль держави в управлінні розвитком олійно-жирової промисловості та вирішенні комплексу проблем планування, бізнес-прогнозу, програмування діяльності підприємств узгоджених з національними програмами продовольчого забезпечення країни на сьогодні залишається не визначеною. Значний рівень технічного і морального зносу обладнання олійно-жирових підприємств вимагає розробки комплексних інноваційно-інвестиційних проектів щодо їх модернізації.

Актуальність проблеми. На основі аналізу публікацій бачимо, що тема пропонованої статті є достатньо актуальною. Саме аграрний сектор сьогодні об'єктивно не має механізму гнучкого адаптування до мінливих політичних, психологічних, соціальних і економічних умов.

Метою даної публікації є дослідження процесів аналізу, бізнес-прогнозу і удосконалення механізмів бюджетних і позабюджетних форм державного регулювання вирощування, переробки, просування кінцевих продуктів на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Основний результат дослідження. Поєднання саморегуляції товаровиробників і впливу держави на економіку розширює адаптивні можливості господарюючих суб'єктів, створює передумови стійкого функціонування самого ринкового господарства. Часто систему державної підтримки зводять лише до фінансової та бюджетної. На практиці державна підтримка може здійснюватися не тільки в формі прямих державних виплат, але й у формі опосередкованих заходів по використанню бюджетних коштів для стимулювання розвитку виробництва цільових продуктів.

Важливим елементом державної підтримки виробників насіння соняшнику є політика щодо страхування врожаю. В умовах відсутності законодавчого обґрунтування щодо іпотеки землі, банки і лізингові компанії вимагають в якості гарантій повернення позичених коштів і оплати лізингових платежів майнову заставу, яка в обов'язковому порядку має бути застрахована. Часто в якості застави використовується майбутній врожай. З врахуванням збитків, що мають товаровиробники в несприятливі роки, і частоти повторення таких років, тарифи при страхуванні врожаю досягають до 7% від вартості застрахованого врожаю, тому товаровиробники не схильні до таких підходів страхування. Саме по цій причині держава повинна забезпечити сільськогосподарським товаровиробникам фінансову підтримку вигляді субсидій на оплату частини цих витрат за рахунок бюджету. Сьогодні в Росії сільськогосподарським товаровиробникам, що уклали договір страхування врожаю, страхові компанії надають субсидії на оплату страхових внесків за рахунок коштів федерального бюджету в розмірі до 50%.

В Україні незадовільно функціонує державна система закупівель сільськогосподарської продукції. Закупівлею продукції сільськогосподарського виробництва займаються дві установи: Держрезерв і Аграрний фонд, проте відсутність впорядкованої і узгодженої системи взаємодії між даними установами і сільськогосподарськими виробниками, а також відсутність у державному бюджеті фінансових ресурсів, запланованих для здійснення закупівель, спричиняє ситуацію, коли закупівля сільськогосподарської продукції проводиться невчасно і в менших обсягах. Отже, держава спроможна використати свій важіль економічної політики, який дозволив би досягнути цінової рівноваги, а тому часто застосовує методи адміністративного регулювання шляхом встановлення фіксованих цін на продукцію продовольчого сектору, що є недоцільним, як показали оцінки результатів цукрової, зернової, м'ясної кризи. Вказане суперечить принципам ринкової економіки і ускладнює ситуацію в агропромисловому комплексі.

В Україні на ринку насіння соняшнику відсутня системна взаємодія регулювання ринкових та адміністративних методів регулювання економічного механізму функціонування аграрних підприємств, а тому методи управління зведені до розв'язання ситуаційних задач. У країнах Європейського Союзу, зокрема в Угорщині, для стимулювання виробництва продукції сільськогосподарським виробникам надається підтримка з розрахунку на гектар землі і центнер отриманої продукції, компенсуються витрати на реалізацію насіння тощо.

Наша держава займає одне з перших місць у світі з продажу насіння соняшнику, освоївши ринки країн ЄС, Близького Сходу та Північної Африки. Друга половина 90-х років характеризувалася докорінною зміною державної агропродовольчої політики. Дефіцит бюджету, роздержавлення, приватизація в переробній сфері АПК призвело до повного припинення державної підтримки цін і субсидування сільськогосподарського виробництва. У зв'язку з цим держава втратила контроль за експортом насіння соняшнику. Саме тому уряд був вимушений обмежити експорт сировини шляхом квотування та ліцензування.

Експортне мито на насіння соняшнику було запроваджено 11 січня 1993 року за ставкою 30%. За положеннями Декрету Кабінету Міністрів України (КМУ) № 3-93, від сплати експортного мита звільнялися товари, які вивозилися в межах, отриманих суб'єктами підприємницької діяльності експортних квот, а також товари, вироблені повністю з давальницької сировини, що була попередньо імпортована. 26 грудня 1993 року експортне мито на насіння соняшнику було скасоване. Надалі експортне мито не застосовувалось.

Імпортне мито на насіння соняшнику було запроваджене Декретом КМУ № 4-93 11 січня 1993 року. У період з 1993 по 1999 роки пільгова ставка імпортного мита на насіння соняшнику збільшилася з 2% до 50%.

Введення в вересні 1999 р. експортного мита за ставкою 23 % дозволило переробним підприємствам України активно вступити в конкуренцію з експортерами сировини. За період вересень 1999 липень 2000 р. виробництво соняшникової олії підприємствами харчової промисловості всіх форм власності збільшилось порівняно із аналогічним періодом попереднього сезону на 63 %. За цей період експорт насіння соняшнику зменшився в 2,2 рази і склав 420,4 тис. т. Одночасно експорт соняшникової олії збільшився на 72 %. Таким чином, внаслідок дії мита відбулася певна переорієнтація трейдерів з експорту насіння соняшнику на експорт олії. І нарешті головне, внаслідок дії експортного мита відбулося зниження роздрібних цін на соняшникову олію, і відповідно збільшилося її споживання населенням України. З 11 липня 2001 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України", згідно з яким ставки вивізного (експортного) мита на насіння соняшнику встановлені в розмірі 17 % до митної вартості товару. Водночас забороняється вивезення з митної території України насіння соняшнику, яке використовується в операціях з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах. Таким чином, вивізне мито на насіння соняшнику вивело із кризи і сприяє стабілізації стану всього олійно-жирового комплексу України, а тому не повинно бути відмінене. Подальший розвиток зовнішньої торгівлі насінням соняшнику залежатиме переважно від формування внутрішнього продовольчого ринку.

При впровадженні мита, основними цілями було: перетворити Україну з експортера сировини насіння соняшнику в експортера готової продукції і завантажити вітчизняні потужності. І ця мета досягалася. Зросло виробництво соняшникової олії, шроту, маргарину, майонезу, мила, що позитивно позначилося на наповнюваності держбюджету та задоволенні потреб окремих верств населення.

Експортне мито на олійні культури існує тільки в Росії та Аргентині. Причиною введення експортного мита на насіння олійних культур в Аргентині була спроба зменшити величезний державний дефіцит. В Росії причина введення експортного мита обґрунтовувалася подібно, як і в Україні: необхідністю завантажити власні переробні потужності. Спроба змін у названих країнах виявилася, невдалою, оскільки в Аргентині були побудовані переробні підприємства, і державний бюджет втратив статтю доходу за рахунок експортного мита на насіння. Експортне мито на насіння соняшнику в Аргентині коливалось від 32 до 39 відсотків, в Росії діє мито 20 відсотків на насіння всіх олійних культур. Натомість приклад сусідньої Болгарії, де відсутнє вивізне мито, засвідчило про значний прогрес у вирощувані соняшника та заповнення ним звільненої нами експортної ніші.

Втрати бюджету від обмеження експорту соняшникової олії склали на цей період наближено 150 млн. гривень в місяць. Обмеження обсягів експорту призвело до вимушеної зупинки 12 основних олійних підприємств з причини відсутності місткостей для зберігання олії. Це спричинило зменшення обсягів виробництва, яке могло призвести до вивільнення значної кількості працівників, зростання соціальної напруги у колективах цих підприємств. З іншого боку, обмеження на експорт зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії певною мірою сприяло стабілізації внутрішніх споживчих цін, а тому можна зрозуміти мотивацію КМУ щодо запровадження таких обмежувальних заходів, які призвели до штучного створення надлишку пропозиції на ринку.

Втрати виробників частково компенсовані зменшенням витрат споживачів, проте, враховуючи зменшення обсягів аграрного виробництва внаслідок запровадження обмежень щодо експорту, загальний вплив на економіку був негативним. Більш раціональним для економіки механізмом забезпечення соціальних гарантій на думку більшості експертів вважаються адресні соціальні трансферти.

Запровадження квот на експорт продукції, у виробництві якої країна має серйозний потенціал, спричиняє і інші негативи:

* зменшилось завантаження транспортної та експортної інфраструктури;

* зменшилась валютна виручка, що погіршило торгівельний баланс держави;

* втратились раніше завойовані ринки збуту на світовому рівні.

Згідно вимог Світової організації торгівлі (СОТ), які Україна змушена виконувати, країна може тимчасово застосовувати заборони чи обмеження експорту лише з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони. Тобто, в умовах надлишку товару, яке, наприклад, в 2008 році мало місце на ринку насіння соняшнику та соняшникової олії, підстав для запровадження квот з точки зору СОТ не було.

За останні роки Україна значно збільшила обсяги виробництва насіння соняшнику на основі екстенсивного шляхом збільшення посівних площ. Таким чином, ця економічно-приваблива культура „витіснила” з полів інші не менш важливі культури. Розширення посівних площ під культурою зумовило порушення сівозмін, а недостатня забезпеченість сільськогосподарських підприємств матеріально-технічними і фінансовими ресурсами суттєво позначилася на зниженні продуктивності ґрунтів. Крім того, держава мало уваги приділяє питанню родючості й забруднення орних земель. Саме тому можна спостерігати значне зниження врожайності насіння соняшнику за останні роки.

Товаровиробники повинні мати вибір, зокрема в ціні, що буде вирішальним при виборі ними ринку збуту. Доцільним є, залежно від ситуації на ринку, тимчасове підняття імпортного мита на пальмову олію, що дозволить зменшити її закупівлю для виготовлення продуктів харчування та інших продовольчих товарів. Взагалі підтримка певного виду вивізного мита формує скорочення обсягів посіву соняшнику в довгостроковій перспективі, що є актуальним для Вінницької області, та України в цілому. Адже висока рентабельність цієї культури призвела до виснаження ґрунтів екстенсивним шляхом, без чіткого дотримання сівозмін і довгострокового планування.

В умовах вступу України до Світової організації торгівлі виникають фінансові труднощі з переходом на нові стандарти. Відсутня достатня кількість відповідного рівня лабораторій з контролю сертифікації сільськогосподарської продукції. В аграрних Вузах України відсутні відповідні випускаючі кафедри з цього напрямку. З іншої сторони, обов'язковий контроль і свідчить про рівень надійності підприємства, що покращує його ефективну співпрацю з страховими і кредитними компаніями. Для отримання певного сегменту зовнішнього ринку на сучасному етапі господарювання важливе значення має висока якість продукції, сучасний рівень менеджменту в агропромисловому комплексі.

Основними підходами забезпечення високого рівня державного регулювання при виробництві олійних культур є:

* цінове регулювання;

* проведення субсидування виробників, які виготовляють засоби та предмети праці, а також відсотків по одержаних ними кредитах;

* формування сприятливих умов для розвитку ринку;

* виділення бюджетних коштів на вдосконалення виробничої матеріально-технічної бази, що сприятиме підвищенню ефективності виробництва фінансування регіональних державних програм розвитку виробництва;

* проведення заходів на макроекономічному рівні по впровадження пільгового оподаткування, вдосконалення зовнішньо-торгівельної діяльності.

Державна підтримка олійного підкомплексу, на наш погляд, насамперед має стосуватися вирішення питання ціноутворення на продукцію. Вступ до СОТ примушує вітчизняних виробників опановувати нові навички управління, сучасні аспекти ділової практики, розширить можливості іноземних інвестицій. Тому, при значних витратах і змінах на початкових етапах, в цілому економіка країни може вийти на більш високий рівень, якість продукції покращиться, споживач отримає кращий готовий продукт. У найближчі роки після отримання членства України у СОТ можливе зниження конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Тому, вітчизняним підприємствам вже на сучасному етапі господарювання необхідно розробляти стратегії завоювання сегментів зовнішніх ринків.

Ставка експортного мита на насіння соняшнику знижуватиметься поступово - на 1%, до рівня 13%, а потім до значення 10%, відповідно до умов вступу до СОТ, при цьому галузь буде працювати стабільно.

Для визначення збалансованого розміру експортного мита на насіння соняшнику державі варто провести консультації як з безпосередніми виробниками насіння, так і з переробними підприємствами. На нашу думку, як обґрунтовано вище, найоптимальнішим розміром, який задовольнить обидві сторони є 12-13%. Це дозволить функціонувати олієжировим комбінатам, забезпечувати споживачів достатньою кількістю готової продукції і за помірною ціною, а також дозволить експортувати надлишок насіння на зовнішні ринки.

Таким чином, пріоритетними напрямами подальшого реформування ринку соняшнику та олійної продукції є: розвиток сільськогосподарської кооперації, реалізація цінової політики; розширення зовнішніх ринків збуту через підвищення конкурентоспроможності насіння соняшнику та вітчизняних продуктів його переробки, оперативне формування відповідної митної політики в залежності від кон'юнктури світового ринку. Українське сільське господарство зможе успішно конкурувати з європейським аграрним сектором у разі, якщо уряд і аграрії відноситимуться до нього як суб'єкту, що може і повинен давати прибуток, і бути джерелом валютних надходжень.

В сучасних умовах для подальшого розвитку олійного виробництва в Україні було б доцільно вдосконалити порядок оподаткування переробних підприємств, враховуючи сезонний характер виробництва; забезпечити своєчасне повернення ПДВ експортерам олії; надати пільгові кредити для інтенсивного вирощування і глибокої переробки соняшнику.

На основі дослідженого сформуємо підсумкові результати:

* Запровадження високого експортного мита на насіння олійних культур мало тимчасовий характер щодо збільшення рівня завантаженості діючих олійно-екстракційних заводів сировиною.

* Завдяки дії вивізного мита на соняшник різко зросли переробні потужності на великих переробних підприємствах (майже вдвічі) при незмінному валовому зборі соняшника.

* Запровадження експортного мита на насіння олійних культур призвело до перерозподілу прибутку між сільгоспвиробниками та переробниками на користь останніх.

* Рівень експортного мита слід встановлювати після обговорення основних положень з різними сторонами галузі,зокрема наближення відсоткового показника до 12-13 % сприятиме ефективному виробництва соняшнику так і його переробці.

Висновок. Досліджені процеси неформалізованого аналізу бізнес-прогнозу, системного удосконалення інноваційних механізмів державного регулювання вирощування насіння соняшнику, просування на внутрішніх і зовнішніх ринках цільових його продуктів.

Література

1. Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур: закон України: [прийнято ВР 10 вересня 1999 р. №1033-ХІV] // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 44. - с. 389

2. Про затвердження обсягів квот на олію соняшникову та насіння соняшнику, експорт яких підлягає ліцензуванню до 1 липня 2008 року, та порядку видачі ліцензій : постанова Кабінету Міністрів України : [12 березня 2008 р., № 189] // Офіційний вісник України. - 2008. - № 22. - с. 631

3. Стан олійно-жирової галузі України, проблеми і перспективи розвитку / С.М. Бойко // Вісник Державного агроекологічного університету. - 2003. - Вип. 1. - С. 281-285.

4. Калетник Г.М. Біопаливо. Продовольча, енергетична та екологічна безпека України: [монографія] / Калетник Г.М. - К. : «Хай-Тек Прес», 2010. - 516 с.

5. Лисогор В.М. Аналіз експортного потенціалу України на ринку насіння соняшнику та продуктів його переробки : зб. наук. праць ВДАУ / В.М. Лисогор, О.В. Пітик; наук. ред.. Л.П. Середа. - Вінниця. - Випуск 38. - 2009. - С. 127-135.

6. Саблук П.Т. Роль державної аграрної політики у підвищенні ефективності агропромислового виробництва / П.Т. Саблук // Вісник аграрної науки. - 2006. - Грудень - С. 103-105.

Размещено на Allbest.ru