Регулювання сільськогосподарського виробництва регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 351.823.1: 353

Регулювання сільськогосподарського виробництва регіону

08.07.02 економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Іванько Анатолій Васильович

Київ 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному аграрному університеті Кабінету Міністрів України

Захист відбудеться “ 27 ” вересня 2006 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.01 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ-41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м.Київ-41, вул. Героїв оборони, 13, навчальний корпус 4, к.41

Автореферат розісланий “ 25 ” серпня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Балановська Т.І.

державний регулювання агропромисловий сільськогосподарський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нинішній етап розвитку аграрного сектора позначений прагненням державних органів управління перейти до регулювання економікою переважно засобами ринкового спрямування, використовуючи переваги ринкового механізму в сфері аграрного виробництва, та відновленням державою активної соціальної політики на селі, де ринок довів свою неспроможність. Ключовою проблемою є формування і удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання аграрного виробництва, який би одночасно став рушійною силою при адаптації суб'єктів господарювання до структурної перебудови, відповідав вимогам економічних законів та враховував багатогранні тенденції у сфері глобалізації агропродовольчих ринків.

Вплив держави на розвиток аграрного сектора економіки має різноаспектне спрямування на довготривалу перспективу. Це стосується насамперед поглиблення теоретичних досліджень сфери і напрямів державного регулювання розвитку АПК як на державному, так і на регіональному рівнях, вибору оптимального співвідношення між ринковим механізмом та заходами державного втручання, опрацювання науково-практичних рекомендацій з питань запровадження інноваційної моделі розвитку галузі.

Питання стратегії і тактики державного регулювання аграрного сектора економіки у зв'язку з необхідністю його адаптації до ринкового середовища і регіоналізації економіки та розвитку міжгалузевих зв'язків є предметом наукових пошуків Ю. Білика, О. Білоруса, Б. Губського, С. Кваші, В. Логінова, А.Стельмащука та інших. Дослідженню конкретних напрямів державного регулювання аграрного виробництва в період його реформування, структурної перебудови та вдосконалення системи управління АПК присвячені роботи економістів-аграрників В. Андрійчука, В. Бойка, М. Вітковського, П. Гайдуцького, С. Дем'яненка, Й. Завадського, М. Гладія, В. Жмайлова, В. Зіновчука, М. Калінчика, В. Криворучка, О. Крисального, Ю. Лупенка, М. Маліка, В. Месель-Веселяка, Л. Молдаван, Т. Мостенської, О. Онищенка, М. Орлатого, Б. Пасхавера, Г. Підлісецького, І. Прокопи, В. Пуліма, М. Пугачова, В. Рябоконя, П. Саблука, В. Ситника, В. Трегобчука, М. Федорова, Л. Шепотько, О. Шестопаля, О. Шпичака та інших.

Наукові здобутки зазначених вчених мають велике наукове і практичне значення. Разом з тим більшість вчених-економістів у своїх працях основну увагу приділяють питанням регулювання агропромислового виробництва на загальнодержавному рівні, у той же час недостатня увага приділяється особливостям підтримки аграрного сектору у окремих регіонах. Зокрема, подальшого вивчення потребують такі проблеми, як вибір оптимальної структури агропромислового виробництва області як з точки зору виробництва окремих видів продукції, так і співвідношення між різними організаційно-правовими формами господарювання, враховуючи особливості регіону; удосконалення міжрегіональних зв'язків АПК області; обґрунтування основних напрямів державної підтримки аграрного сектору регіону, серед яких слід окремо виділити бюджетне фінансування, регулювання агропродовольчого ринку, підтримка виробничої та соціальної інфраструктури.

Необхідність вирішення зазначених питань, їх наукове і практичне значення зумовили вибір та актуальність теми дослідження та структурну побудову роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі державного управління Національного аграрного університету згідно з планом науково-дослідних робіт за темою “Розробка основних напрямів та інструментів удосконалення системи державного управління аграрним сектором в сучасних умовах його реформування та розвитку” (номер державної реєстрації 0103U002502). Особисто автором було здійснено дослідження по Розділу 3 параграф 3 “Удосконалення системи управління аграрним сектором економіки України на регіональному рівні”.

Рекомендації за результатами дисертаційного дослідження враховані при підготовці концепції реформування управління аграрним сектором економіки України, яка розроблена в рамках наукових досліджень за науково-технічною програмою УААН “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов в АПК” (головний виконавець Інститут аграрної економіки УААН, номер державної реєстрації 0102U000267), а також при розробці науково-дослідної теми “Удосконалення системи державного управління та регулювання сталого розвитку АПК” (виконавець Чернігівський державний інститут економіки і управління, номер державної реєстрації 0106U004102).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у обґрунтуванні та поглибленні теоретичних, методичних та організаційно-економічних аспектів державного регулювання аграрного сектору економіки на регіональному рівні в умовах пореформеного функціонування галузі, враховуючи особливості розвитку регіонального агропромислового виробництва.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

систематизувати існуючі теоретичні підходи щодо державного регулювання агропромислового виробництва на загальнодержавному та регіональному рівні;

проаналізувати сучасний стан та основні тенденції розвитку аграрного сектору Чернігівської області;

здійснити оцінку функціонування реформованих сільськогосподарських підприємств області, зокрема впливу організаційно-правової форми підприємства та його розмірів на ефективність виробництва;

визначити фактори, що впливають на фінансово-економічний стан сільськогосподарських підприємств, та розробити рекомендації щодо державної підтримки окремих груп підприємств, що відрізняються за результатами діяльності;

проаналізувати відмінності у сільськогосподарській спеціалізації окремих районів області та розробити рекомендації щодо її удосконалення;

визначити основні напрями удосконалення системи державного регулювання та підтримки аграрного сектору регіону.

Об'єктом дослідження є регулювання господарської діяльності суб'єктів підприємництва в аграрному секторі регіону.

Предметом дослідження є принципи, методи та механізми державного регулювання сільськогосподарського виробництва Чернігівської області.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-економічних явищ, фундаментальні положення економічної теорії, комплексний підхід до аналізу проблем ринкової трансформації суспільних відносин, наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів з питань державного регулювання АПК, економічної ефективності виробництва та менеджменту.

В процесі даного дослідження були використані методи: історико-економічний (при аналізі еволюції теорій державного регулювання аграрного виробництва); монографічний (при вивченні літературних джерел та нормативно-правових актів щодо регулювання аграрного виробництва); порівняльного аналізу (при визначенні ефективності різних організаційно правових форм власності); статистичний (при обробці даних); графічний (при аналізі тенденції розвитку сільськогосподарського виробництва та бюджетної підтримки АПК області) та інші загальнонаукові і спеціальні методи дослідження соціально-економічних явищ і процесів.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України щодо регулювання агропромислового виробництва, статистична інформація Державного комітету статистики України, інформаційні матеріали Міністерства аграрної політики України, дані Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації, а також матеріали досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

вперше:

на основі кореляційно-регресійного аналізу здійснено оцінку впливу різних факторів на економічну ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств області та доведено, що одним із основних чинників, що визначає результати роботи підприємства, є якість менеджменту, тому важливим напрямом державної аграрної політики на регіональному рівні має бути робота по підвищенню якості управління на сільськогосподарських підприємствах (С. 11-12);

розроблено рекомендації щодо удосконалення спеціалізації сільськогосподарського виробництва області на основі проведеного із використанням кластерного аналізу групування окремих районів залежно від структури виробництва та реалізації продукції (С. 13-15);

обґрунтовано напрями удосконалення державної підтримки агропромислового виробництва області, серед яких оптимізація бюджетного фінансування, у тому числі за рахунок регіонального бюджету, розвиток та регулювання агропродовольчого ринку області та посилення міжрегіональних зв'язків, підтримка розвитку сільської місцевості (С. 12-13, С. 15).

удосконалено:

методологічні підходи щодо класифікації сільськогосподарських підприємств залежно від їх фінансового стану, на основі чого здійснено економічну оцінку функціонування реформованих господарств та розроблено рекомендації щодо особливостей державної підтримки підприємств, що мають різний фінансово-економічний стан (С. 8-12);

дістали подальшого розвитку:

теоретичні підходи щодо регулювання аграрного сектору економіки на загальнодержавному та регіональному рівні, що враховують особливості сільського господарства як галузі та спираються на використання інструментів переважно ринкового спрямування (С. 5-6);

науково-методичні підходи щодо визначення впливу концентрації на ефективність сільськогосподарського виробництва; доведено положення щодо зростання ефективності із збільшенням розмірів підприємств, а також про позитивний вплив концентрації виробництва та продуктивності на ефективність виробництва окремих видів продукції (зерно, молоко та м'ясо) (С. 8).

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що теоретичні узагальнення, висновки і пропозиції, що містяться у дисертації, можуть бути використані органами державної виконавчої влади під час розробки державних програм оптимізації державного регулювання агропромислового виробництва на загальнодержавному та регіональному рівні. Результати дослідження використані у практичній діяльності Головного управління агропромислового розвитку Чернігівської облдержадміністрації (акт впровадження № 18-11/737 від 10.04.2006 р.).

Результати дослідження використовуються у навчальному процесі кафедри економіки сільського господарства та аграрного менеджменту Чернігівського державного інституту економіки і управління при викладанні курсів “Аграрна політика” та “Економіка підприємства” у формі навчально-методичних розробок для студентів аграрного факультету (акт про впровадження № 12 від 10 квітня 2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. У процесі дослідження здійснено оцінку сучасного стану та економічної ефективності агропромислового виробництва Чернігівської області і на цій основі обґрунтовано основні напрями регулювання агропромислового виробництва регіону.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на Другій міжнародній науково-практичній конференції “Організаційно-правові аспекти регулювання АПК” (Білорусія, м. Горки, БГСХА, 11-12 листопада 2004 р.), Науково-практичній конференції “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (м. Київ, НАДУ, 28 травня 2004 р.), VIII науково-практичній конференції викладачів, співробітників та студентів Чернігівського державного інституту економіки і управління (м. Чернігів, ЧДІЕУ, 22 травня 2004 р.), Науково-практичній конференції “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, НАУ, 2 квітня 2004 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3,1 др. арк., в тому числі 5 одноосібних, з яких 3 у фахових виданнях (1,1 др. арк.), 1 у збірнику наукових праць (0,3 др. арк.), 1 у збірнику матеріалів науково-практичних конференцій (0,2 др. арк.) та 3 у інших виданнях (1,5 др. арк).

Структура та обсяг дисертації. Основний текст дисертаційної роботи викладено на 185 сторінках, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 178 найменувань. Дисертація містить 33 таблиці, 4 рисунки та 15 додатків.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи державного регулювання агропродовольчого сектору регіону” узагальнено теоретичні підходи щодо регулювання аграрного сектору на рівні держави та окремого регіону, визначено суть та особливості здійснення регіональної аграрної політики, систематизовано методологічні підходи щодо аналізу аграрного сектору регіону, зокрема оцінки ефективності сільськогосподарського виробництва та функціонування аграрного ринку.

В умовах трансформації економіки України надзвичайно важливого значення набуває збалансоване поєднання державного регулювання агарного сектору із механізмами вільного ринку. При цьому слід досить обережно застосовувати заходи прямого втручання у ринок, що довели свою низьку ефективність у більшості розвинених країн, надаючи перевагу заходам, спрямованим на підвищення ефективності та конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва.

На нашу думку, для стимулювання аграрного розвитку державна підтримка повинна зміститися в бік підтримки зростання продуктивності, підвищення продовольчої безпеки на рівні домогосподарств та стабілізації ринку. Головною стратегією для українського уряду повинно стати створення сприятливих умов для переходу від високої зайнятості в аграрному секторі, низької заробітної плати та неконкурентоспроможних підприємств до низької аграрної зайнятості і високої зайнятості поза межами сільського господарства, високої заробітної плати селян та конкурентоспроможних аграрних підприємств.

Основними напрямами державного регулювання та підтримки мають стати інноваційних розвиток сільськогосподарського виробництва і переробки, створення сучасної загальнодержавної системи інформатизації галузі, максимально наближеної до потреб суб'єктів аграрного ринку, забезпечення конструктивної взаємодії держави із агробізнесом, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки сільськогосподарського виробництва та якості харчових продуктів.

Поряд з цим у сучасних соціально-економічних умовах ефективність державного економічного регулювання АПК прямо обумовлена раціональним поєднанням заходів, прийнятих на центральному і регіональному рівнях, що вимагає розробки принципово нової методології державної регіональної аграрної політики.

При визначенні пріоритетів розвитку, цілей і завдань регіональної політики основна увага повинна приділятись не стільки вибору між принципами справедливості й ефективності, скільки пошуку оптимального їх співвідношення, а також розумному розподілу функцій між центром і регіонами. Історія регіональної аграрної політики держав світу показує, що територіальні диспропорції в агропромисловому виробництві дуже стійкі, а їх усунення вимагає тривалого часу, значних зусиль і узгодженої дії органів влади усіх рівнів.

Економічною основою сучасної аграрної політики повинно бути не лише кількісне нарощування темпів виробництва сільськогосподарської продукції і прибутковості сільськогосподарських підприємств, а комплексне задоволення зростаючих потреб суб'єктів регіонів у якісних умовах життєдіяльності, безпеці для навколишнього середовища, соціальному розвитку.

Регіони як основні складові народногосподарського комплексу України утворюють його регіональну структуру, розвиток якої відповідає законодавчим актам адміністративно-територіального рівня, формам і методам управління. У рамках даного дослідження використано принцип розмежування регіонів як адміністративно-територіальних одиниць (область та район).

Метою регіональної аграрної політики повинно бути покращення економічного стану у депресивних районах, зменшення розриву між регіонами. Практична реалізації її повинна здійснюватись через управління економічними процесами на регіональному рівні з урахуванням тактичних цілей територіальної організації сільського господарства, з одного боку, і аграрної стратегії країни на перспективу з іншого.

Вплив держави на регіональний розвиток АПК базується на використанні форм і методів, які повинні бути жорстко закріплені законом. Загальний принцип такого впливу виходить з того, що кожному регіону надаються права для самостійного вирішення проблем, що не торкаються загальнодержавних інтересів і не потребують фінансування з державного бюджету.

Враховуючи світовий досвід, а також специфіку регіональної аграрної політики в Україні, її основними методами на сучасному етапі повинні бути: нормативно-правове забезпечення, адміністрування, фінансово-економічне і соціальне регулювання, які створять тимчасові сприятливі умови переважно для новостворених, стратегічно важливих для сільського господарства регіону підприємств, забезпечать їх реструктуризацію.

Крім того, сучасна регіональна аграрна політика повинна враховувати структурні, соціальні та інституційні фактори, які забезпечать не лише зростання обсягів сільськогосподарського виробництва, але й комплексний економічний, екологічний та соціальний розвиток регіону.

Здійснення зваженої регіональної аграрної політики вимагає розробки комплексу критеріїв оцінки стану агропромислового виробництва на базі аналізу ситуації і тенденцій розвитку АПК регіону. До основних оціночних показників стану розвитку регіону слід віднести: обсяги виробництва основних видів сільськогосподарської продукції, рівень реальних доходів населення, якість життя, рівень зайнятості, ступінь соціальних гарантій і економічну захищеність сільського населення. У довгостроковому періоді основним оціночним показником розвитку регіону є створення стабільного і збалансованого механізму відновлення його ресурсного, соціального, економічного і екологічного потенціалу.

Обґрунтування напрямів подальшого розвитку агропродовольчого комплексу регіону як цілісної системи зумовлює необхідність проведення комплексної оцінки ефективності виробництва та функціонування регіонального агропродовольчого ринку. Основним критерієм ефективності державного регулювання аграрного сектору є забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, досягнення прибутковості сільськогосподарських підприємств за оптимального використання виробничого потенціалу, удосконалення структури виробництва з урахуванням кон'юнктури агропродовольчих ринків.

У другому розділі “Загальна характеристика та економічна ефективність сільськогосподарського виробництва Чернігівської області ” проаналізовано структуру та тенденції розвитку сільського господарства регіону, здійснено оцінку впливу окремих факторів на економічну ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств, проведено дослідження диференціації крупних підприємств області за їх фінансово-економічним станом і на цій основі запропоновано відповідні заходи державного регулювання, що враховують дану диференціацію.

Чернігівська область є однією з найбільш аграрно розвинутих областей в Україні. Хоча за останнє десятиріччя область дещо втратила свої позиції у загальнодержавному сільськогосподарському виробництві (4,26% у 2004 р. порівняно із 4,5% у 1990 р.), можна говорити про появу позитивної динаміки його стабільного нарощування частки області у останні роки, що підтверджується і абсолютними показниками валового виробництва сільськогосподарської продукції у регіоні. Разом з тим виробництво багатьох видів продукції залишається на низькому рівні, особливо це стосується продукції тваринництва.

Трансформація аграрного сектора у області, як і в цілому по Україні, суттєво змінила співвідношення між різними формами організації виробництва і власності у сільському господарстві. Сьогодні основними виробниками сільськогосподарської продукції на Чернігівщині є господарства населення (59,3% валової продукції у 2004 р.), хоча абсолютні обсяги виробництва продукції у цьому секторі є відносно стабільними. Переважання дрібнотоварного виробництва в аграрному секторі зумовлено, насамперед, зниженням виробництва у реформованих господарствах. Фермерські господарства, що займаються виробництвом переважно продукції рослинництва, відіграють незначну роль у структурі сільськогосподарського виробництва області (1,2%), і у найближчі роки, імовірно, обсяги виробництва продукції у цьому секторі будуть стабільними.

Разом з тим, найбільшими потенційними виробниками залишаються великі сільськогосподарські підприємства, тому саме від результатів роботи реформованих господарств цього сектора залежить успіх розвитку сільськогосподарського виробництва в області. На сьогодні для сільськогосподарських підприємств Чернігівської області характерним є значне скорочення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції, особливо продукції тваринництва, а також цукрових буряків і картоплі. Скорочення виробництва продукції рослинництва відбувалося, як правило, за рахунок скорочення посівних площ, разом з тим урожайність практично усіх культур у сільськогосподарських підприємствах області у 2004 р. значно підвищилася порівняно із 1995 р. Зменшення виробництва продукції тваринництва відбулося за рахунок зменшення поголів'я худоби, при цьому, як і у рослинництві, помітною є позитивна тенденція до зростання її продуктивності. Проте, не зважаючи на підвищення продуктивності у рослинництві і тваринництві, виробництво багатьох видів продукції (яловичини, свинини, цукрових буряків) у сільськогосподарських підприємствах області залишається в цілому збитковим.

В сучасних умовах надзвичайно актуальними є питання, що стосуються оцінки життєздатності реформованих сільгосппідприємств, відповіді на які мають стати основою відповідної державної політики. При цьому одним із важливих напрямів дослідження сільськогосподарського виробництва регіонального рівня, що потребує поглиблення, є аналіз впливу окремих чинників на результативність функціонування сільськогосподарських підприємств, а також визначення залежностей між основними параметрами виробництва аграрних формувань як можливої основи оптимізації вибору їх величини.

Для дослідження залежності прибутковості сільськогосподарських підприємств Чернігівської області від їх розмірів нами було використано ряд статистичних інструментів. По-перше, було проведено групування підприємств за їх розмірами (площа сільськогосподарських угідь, чисельність працівників, обсяг реалізації продукції) і для кожної з груп визначено середні показники, що характеризують ефективність виробництва у тій чи іншій групі. По-друге, для кожної із груп визначалась частка рентабельних підприємств. Необхідність визначення даного показника обумовлюється тим, що статистична значимість відмінностей середніх значень рентабельності по групах не завжди є істотною, оскільки спостерігається значна внутрішньогрупова дисперсія. По-третє, для кількісної оцінки впливу різних факторів на рівень прибутковості сільськогосподарського виробництва було проведено кореляційний аналіз рентабельності.

Проведене групування сіль господарських підприємств Чернігівської області за їх розміром в цілому свідчить про те, що із збільшення розмірів підприємства та підвищенням його концентрації рентабельність виробництва має тенденцію до зростання. Крім того, кореляційний аналіз свідчить, що рентабельність діяльності підприємства найбільшою мірою залежить від продуктивності землі та праці, крім того, позитивний вплив, хоч і незначний, на неї мають площа сільськогосподарських угідь та чисельність працівників. Разом з тим ефективність діяльності підприємства практично не пов'язана із його організаційно-правовою формою.

Крім аналізу ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств в цілому, нами було проаналізовано ефективність виробництва окремих видів продукції, що визначають спеціалізацію сільського господарства області (зернові, молоко та м'ясо) та визначено основні фактори, що на неї впливають. Як свідчить наше дослідження, ефективність тісно корелює із урожайністю та продуктивністю тварин. Позитивний вплив має також концентрація виробництва, яка веде до підвищення продуктивності та скорочення собівартості продукції. Крім того, підвищення концентрації виробництва тваринницької продукції веде до суттєвого підвищення його рентабельності. При виробництві зернових дана тенденція виражена менш яскраво, що пов'язано із ціною реалізації продукції.

Разом з тим на основі середніх даних практично неможливо відповісти на питання, чи є у реформованих сільськогосподарських підприємств потенціал зростання, чи вони виявились фактично неспроможними адаптуватися до нових умов господарювання. Тому було проведено дослідження диференціації крупних підприємств області за їх фінансово-економічним станом із використанням коефіцієнтів К1s та К3s, що характеризують їх здатність за рахунок виручки від реалізації, за мінусом матеріальних витрат, повністю чи частково покривати свої факторні витрати (витрати на відновлення основних факторів виробництва землі, праці та основного капіталу).

Коефіцієнт К1s показує, чи вистачає у підприємства коштів, отриманих за рахунок реалізації продукції, після розрахунку за матеріальні ресурси, на виплату заробітної плати із соціальними відрахуваннями, амортизацію основних засобів, а також розрахунку за отримані кредити та із власниками земельних та майнових паїв, і розраховується за формулою (1):

К1s = (ВР МВ) / (ОП + СЗ + АВ + ВК + ОЗ + МП), (1)

де ВР виручка від реалізації; МВ матеріальні витрати; ОП оплата праці; СЗ відрахування на соціальні заходи; АВ амортизаційні відрахування; ВК відсотки за користування кредитами; ОЗ оренда землі (земельні паї); МП майнові паї.

Якщо К1s більший чи дорівнює одиниці, то підприємство щонайменше здатне здійснювати просте відтворення. Якщо ж К1s менший одиниці, то підприємство змушене обирати стратегію виживання, що може полягати або у скороченні фонду оплати праці (у т.ч. за рахунок скорочення чисельності працівників), або ж у відмові від відновлення основних засобів, чи у змішаній стратегії.

Підприємство може виживати певний час, якщо воно здатне забезпечити із виручки мінімальну оплату праці своїх співробітників, розрахуватися із орендодавцями та мати кошти на відновлення своїх машин і обладнання. Разом з тим підприємство, як правило, не відновлює решту основних засобів (будівлі та споруди, багаторічні насадження), а також змушене відмовитися від користування кредитами. Ця стратегія кількісно характеризується коефіцієнтом К3s (формула (2)):

К3s = (ВР МВ) / (МОП + СЗ + АВМ + ОЗ + МП), (2)

де МОП мінімальна оплата праці; АВМ амортизаційні відрахування на машини і обладнання.

Групи підприємств будувались за наступним алгоритмом. У відповідну групу включались підприємства, у яких:

Група 1: К1s ? 1;

Група 2: К1s < 1 і К3s ? 1;

Група 3: К3s < 1 і К3s ? 0;

Група 4: К1s < 0 і К3s ? 0,3;

Група 5: решта підприємств.

У першу групу потрапляють підприємства, у яких після оплати з виручки за матеріальні ресурси залишається достатньо коштів для покриття 100% факторних витрат. Таким чином, ці підприємства щонайменше мають можливість здійснювати просте відтворення, а більшість з них здатна і до розширеного відтворення. Попередньо вони названі “відмінні”. Таких сільськогосподарських підприємств у 2004 р. було 116 (25% загальної чисельності).

До другої групи входять підприємства, у яких після оплати матеріальних ресурсів не вистачає коштів на оплату праці, розрахунки з орендодавцями і кредиторами та амортизаційні відрахування у повному обсязі, проте вони мають досить коштів, щоб здійснювати заміну зношених машин і обладнання та виплачувати заробітну плату не нижче мінімальної. Ця група попередньо названа “благополучні, проте мають фінансові проблеми”. Таких підприємств виявилось 62 (13,4%).

До третьої групи віднесено підприємства, у яких К3s < 1, проте вклад у покриття факторних витрат, тобто різниця (виручка матеріальні витрати) невід'ємна. У цих підприємств залишаються певні кошти після оплати матеріальних ресурсів, тому вони попередньо характеризуються як “неблагополучні, проте мають шанси на вихід з кризи”. Їх виявилось 165 (35,6%).

До четвертої групи потрапляють підприємства, у яких вклад у покриття факторних витрат від'ємний, проте перевищення матеріальних витрат над виручкою відносно невелике (не більше 30%), тобто, скоротивши матеріальні витрати, вони мають шанс перейти до третьої групи. Дана група попередньо названа “підприємства, що виживають”, і їх у 2004 р. було 43 (9,2%).

До п'ятої групи, яка характеризується нами як “підприємства, що розвалюються”, потрапляє решта 78 підприємств області (16,8%).

Проведене дослідження свідчить про існування суттєвих відмінностей між різними групами підприємств у рівні рентабельності та ефективності використання виробничих ресурсів, причому ці показники пов'язані між собою. Вивчення розвитку окремих показників у динаміці дозволяє стверджувати, що протягом аналізованого періоду (2002-2004 рр.) в усіх групах відбулося збільшення середньої виручки на одне господарство, отриманого прибутку та рівня рентабельності (або скорочення збитковості), крім того, покращилися показники ефективності використання ресурсів, про що свідчить збільшення виручки від реалізації у розрахунку на 1 працівника та на 100 га сільськогосподарських угідь (табл. 1).

Крім того, для усіх груп сільськогосподарських підприємств області характерне зменшення розмірів (див. табл. 1). Скорочення чисельності зайнятих та площі землі в обробітку можна вважати позитивним явищем, оскільки воно супроводжується зростанням продуктивності праці та ефективності. Зменшення площі сільськогосподарських угідь імовірно пов'язано з тим, що підприємства відмовляються від обробітку найменш продуктивних земель. Скорочення чисельності працівників у другій-п'ятій групах підприємств, що супроводжується суттєвим збільшенням заробітної плати, свідчить про те, що у більшості підприємств було прийнято рішення скоротити надлишкову робочу силу, одночасно збільшивши оплату праці. Така стратегія дає можливість підвищити зацікавленість працівників і, відповідно, продуктивність їх праці. Протилежна ситуація спостерігається у підприємствах першої групи чисельність працівників у них залишилась стабільною, а заробітна плата у 2004 р. скоротилась порівняно із 2002 р. Можливою причиною цього є те, що, маючи надлишкову робочу силу, підприємства даної групи приймають рішення не скорочувати працівників, а сплачувати їм мінімально можливу заробітну плату. Разом з тим таку стратегію не можна вважати доцільною, оскільки низька заробітна плата зменшить мотивацію працівників, а відповідно і продуктивність їх праці, що потенційно означатиме зменшення виробництва та реалізації продукції, а також і рентабельності.

Таблиця 1 Динаміка зміни фінансово-економічного стану сільськогосподарських підприємств Чернігівської області

Показники	Групи
	1	2	3	4	5	в середньому
Кількість господарств у групі 2002 р. 2004 р.	47 86	34 45	125 133	41 34	101 50	348 348
Середня виручка на 1 господарство, тис. грн 2002 р. 2004 р.	3273,8 3943,8	1477,4 1558,5	768,9 832,6	632,2 764,0	678,5 1029,6	1134,1 1716,9
Прибуток (збиток) на 1 господарство, тис. грн 2002 р. 2004 р.	630,3 528,1	117,5 135,7	-37,8 -25,9	-76,5 -52,6	-119,1 -118,6	39,5 129,3
Рівень рентабельності, %* 2002 р. 2004 р.	23,84 17,21	8,64 9,54	-4,69 -3,01	-10,79 -6,44	-14,94 -10,33	3,60 8,11
Середньорічна заробітна плата 1 працівника, грн* 2002 р. 2004 р.	2098,7 2014,0	1971,3 3635,0	1311,6 2176,3	1245,4 2027,7	1339,3 1920,7	1501,6 2248,1
Орендна плата за землю, грн на 1 га* 2002 р. 2004 р.	59,0 79,9	54,7 58,6	48,1 54,0	47,1 50,9	37,3 53,8	47,4 63,0
К1s 2002 р. 2004 р.	2,267 2,376	0,778 0,607	0,284 0,320	-0,117 -0,951	-0,616 -0,661	0,292 0,684
Показники, що характеризують використання ресурсів у розрахунку на одне підприємство
Середньорічна чисельність працівників 2002 р. 2004 р.	146 146	138 101	126 92	123 99	124 105	129 109
Площа сільськогосподарських угідь, га 2002 р. 2004 р.	2659 2445	2247 1750	1886 1508	1804 1360	2066 1795	2068 1797
Показники ефективності використання ресурсів
Виручка від реалізації на 1 працівника, тис. грн* 2002 р. 2004 р.	22,39 27,07	10,68 15,50	6,11 9,02	5,12 7,69	5,49 9,83	8,80 15,75
Виручка від реалізації на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн* 2002 р. 2004 р.	123,11 161,30	65,77 89,05	40,76 55,23	35,05 56,19	32,84 57,35	54,83 92,52

* середньозважене для підприємств групи

Розраховано на основі річних звітів сільськогосподарських підприємств Чернігівської області

Проведений регресійний аналіз свідчить, що фінансово-економічний стан сільськогосподарських підприємств визначається в основному якістю менеджменту та площею сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні підприємства. При цьому коефіцієнт якості менеджменту визначався як відношення між фактичним обсягом реалізації продукції у підприємстві та його нормативним значенням, розрахованим за виробничою функцією Кобба-Дугласа. Таким чином, зважаючи на те, що якість менеджменту є одним із основних факторів, що обумовлює ефективність сільськогосподарського виробництва, одним із важливих напрямів державної аграрної політики повинна бути робота по підвищенню якості управління у сільськогосподарських підприємствах.

В цілому можна стверджувати, що для різних груп підприємств на регіональному рівні повинна здійснюватись диференційована політика. Перші дві групи підприємств (“відмінні” та “благополучні”) повинні підтримуватись переважно на зворотній основі, тобто за рахунок пільгових кредитів; підприємствам третьої групи, які мають шанси на підвищення ефективності виробництва та перехід до рентабельної діяльності, можуть надаватись безкоштовні субсидії із регіонального бюджету у рамках регіональних програм реструктуризації і лише за наявності обґрунтованих бізнес-планів; частина підприємств четвертої групи (“такі, що виживають”) могла б суттєво підвищити свою ефективність при зміні керівництва, крім того, на певний час їм також можуть надаватись істотні субсидії для розвитку; підприємствам п'ятої (і частково четвертої) груп, що є повністю неплатоспроможними, необхідна глибока реструктуризація, пов'язана з процедурою “керованого банкрутства” у рамках регіональних програм.

У третьому розділі “Удосконалення механізму регулювання аграрного сектору Чернігівської області” обґрунтовано основні напрями державної підтримки аграрного сектору регіону, зокрема удосконалення структури бюджетного фінансування, розроблено пропозиції щодо оптимізації галузевої структури сільськогосподарського виробництва та регулювання аграрного ринку області.

Не зважаючи на те, що аграрному сектору Чернігівської області вдалося не тільки зупинити спад виробництва, а й перетворитися на динамічний сектор економіки, у якому спостерігається позитивна тенденція до нарощування обсягів валового виробництва, з багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин не вдалося суттєво підвищити економічну ефективність аграрного виробництва, близько половини підприємств залишаються збитковими, відчувається постійний дефіцит фінансових ресурсів. Все це вимагає удосконалення механізму державної підтримки галузі як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.

Одним із важливих елементів державної підтримки сільського господарства є бюджетне фінансування. Як свідчить проведений аналіз, останнім часом спостерігається позитивна тенденція до зростання фінансової підтримки сільськогосподарського виробництва Чернігівської області з державного бюджету (рис. 1). Помітною також є тенденція до зростання обсягів валового виробництва продукції сільськогосподарськими підприємствами області, насамперед продукції рослинництва. Тому можна говорити про існування позитивного зв'язку між державною підтримкою сільськогосподарського виробництва та його обсягами.

Разом з тим можна стверджувати, що на сьогодні бюджетне фінансування не є оптимальним, оскільки фінансуються головним чином виробництво та підтримка доходів виробників, разом з тим фінансування освіти, науки, а також соціальних програм є мінімальним. Крім того, як і в цілому по Україні, спостерігається нестабільність окремих статей державних витрат по роках, коли незначні виплати за певними програмами (або взагалі їх відсутність) змінюються досить істотним фінансуванням (найбільш яскраві приклади підтримка м'ясного скотарства та підприємств, що знаходяться в складних кліматичних умовах).

З метою удосконалення державної підтримки при прийнятті рішення про надання фінансування потрібним є диференційований підхід з орієнтацією на перспективні підприємства, у другу чергу спрямування коштів у господарства з метою їх санації. Крім того, будь-яка із програм підтримки сільськогосподарських виробників повинна бути перш за все стимулюючою, тому бюджетні кошти слід спрямовувати на запровадження нових технологій, придбання племінної худоби, елітного насіння, нової техніки тощо, а також підтримку дорадництва та надання консультаційних послуг, стимулювання розвитку приватного підприємництва, інвестиції у сільську місцевість і людський капітал.

Завдання створення високопродуктивного, конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва передбачає вибір стратегічних орієнтирів у структурі виробництва продукції. Проведене на основі кластерного аналізу групування окремих районів Чернігівської області за структурою виробництва та реалізації продукції свідчить, що спеціалізація сільськогосподарських підприємств у різних районах області суттєво відрізняється (табл. 2).

До перших двох кластерів увійшли райони, що знаходяться у лісостеповій частині Чернігівської області і спеціалізуються переважно на виробництві зернових. Разом з тим якщо у першому кластері основними зерновими культурами є пшениця та ячмінь, то у районах, що відносяться до другого кластеру, найбільшу питому вагу займає кукурудза, а частка пшениці та ячменю менша. Серед інших галузей рослинництва у зазначених кластерах істотну роль відіграє буряківництво. Серед галузей тваринництва провідна роль належить молочному скотарству.

У районах, що ввійшли до третього кластеру (поліська частина області), основну масу виручки від реалізації забезпечує реалізація продукції тваринництва, в основному молока та м'яса великої рогатої худоби. Природнокліматичні умови тут менш сприятливі для виробництва зерна, тому його частка у структурі реалізації менша, ніж у двох перших кластерах, причому основною зерновою культурою тут є жито. Реалізація несільськогосподарської продукції відіграє другорядну роль.

Таблиця 2 Структура реалізації продукції сільськогосподарських підприємств у окремих групах (кластерах) районів Чернігівської області у 2004 р., в середньому, %

Вид продукції	Кластери*
	I	II	III	IV	V
Зернові і зернобобові	41,19	59,69	33,79	23,95	16,93
в тому числі: пшениця	12,19	11,63	6,03	4,14	4,97
ячмінь	11,31	8,25	1,67	1,37	1,61
кукурудза	6,47	35,17	0,62	0,26	2,81
жито	6,66	2,24	20,12	14,39	5,86
овес	2,08	0,76	4,70	2,83	1,40
інші зернові і бобові	2,48	1,64	0,65	0,96	0,28
Цукрові буряки	7,18	7,67	0,13	0,08	0,08
Інша продукція рослинництва	3,12	1,12	11,02	6,55	5,82
Молоко	11,42	10,57	18,21	13,56	7,14
М'ясо ВРХ	11,62	6,04	21,28	18,73	7,47
М'ясо свиней	2,80	3,07	1,47	1,20	3,82
Інша продукція тваринництва	3,28	0,29	3,19	1,32	1,23
Несільськогосподарська продукція	19,39	11,55	10,91	34,61	57,51

* До окремих кластерів належать наступні райони: І Бахмацький, Варвинський, Ніжинський, Носівський, Прилуцький, Талалаївський; ІІ Бобровицький, Ічнянський, Срібнянський; ІІІ Борзнянський, Городнянський, Козелецький, Коропський, Новгород-Сіверський, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Чернігівський, Щорський; IV Корюківський, Куликівський; V Менський

У районах, що віднесені до четвертого та п'ятого кластерів, несільськогосподарська продукція є основним джерелом надходження коштів від реалізації, причому якщо у четвертому кластері реалізація несільськогосподарської продукції забезпечує трохи більше третини виручки, то у Менському районі, який виділено у окремий кластер 57,5%. Крім того, у цих кластерах виробництво продукції тваринництва є більш важливим, ніж продукції рослинництва.

Таким чином, проведений аналіз свідчить про існування яскраво вираженої різниці між районами Лісостепу, що спеціалізуються переважно на виробництві зерна, та поліськими районами, де зернове господарство відіграє менш важливу роль (причому основною зерновою культурою тут є жито), натомість серед продукції рослинництва більшу роль відіграє льонарство та картоплярство, а частка тваринництва у структурі виробництва вища порівняно із лісостеповою зоною. Крім того, окремо виділяються райони, у яких основу виручки від реалізації забезпечує несільськогосподарська продукція.

Основними напрямами подальшого удосконалення структури сільськогосподарського виробництва Чернігівської є збільшення частки продукції тваринництва, у першу чергу молока, розвиток спеціалізованого м'ясного скотарства, а також оптимізація розміщення посівів сільськогосподарських культур залежно від природнокліматичної зони.

Важливим елементом аграрної реформи є розвиток ринкового середовища. Як свідчить проведене дослідження, агропродовольчому ринку Чернігівської області притаманні суттєві недоліки, зокрема обмежена прозорість та значна диференціації цін за каналами реалізації, значна часова варіація цін основних видів сільськогосподарської продукції, незавершеність формування єдиного ринкового середовища, що проявляється в значній територіальній варіації ринкових цін. Зважаючи на це, не викликає сумніву необхідність посилення регуляторних функцій держави, зокрема регулювання попиту та пропозиції продукції, використання балансового методу регулювання ринку, впровадження постійного моніторингу та прогнозування ситуації на ринку, покращення інформаційного забезпечення учасників ринку.

Варто також зазначити, що в основі концептуальної побудови моделі розвитку регіонального аграрного ринку у сучасних умовах повинно бути положення, відповідно до якого домінуючу роль у формуванні рівня сільськогосподарського виробництва буде визначати внутрішній попит на продовольство. При цьому державна підтримка попиту на агропродовольчу продукцію повинна бути спрямована на випереджаюче зростання доходів населення як основного джерела підвищення споживчого попиту, а також розширення та підвищення рівня адресної бюджетної підтримки малозабезпечених категорій населення, насамперед на придбання продовольства. Це дозволить розширити місткість внутрішнього ринку і, відповідно, стане основою для нарощування обсягів агропродовольчого виробництва.

Крім регулювання безпосередньо агропродовольчого ринку області, надзвичайно важливим є розвиток міжрегіонального обміну сільськогосподарською продукцією та продовольством, відхід від курсу на регіональне самозабезпечення, тісніша інтеграція із загальнодержавним ринком сільськогосподарської продукції. Аналіз виробництва та споживання основних видів продовольчої продукції у Чернігівській області свідчить, що дана область може постачати у інші регіони України переважно продукцію тваринництва, у першу чергу молоко, яловичину та яйця, а також картоплю. Крім того, в умовах стагнації внутрішнього попиту та звуження агропродовольчого ринку важливим чинником, що сприятиме розвитку вітчизняного аграрного сектору, є нарощування експорту продовольчої продукції.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розроблено практичні рекомендації щодо регулювання агропромислового сектору Чернігівської області на основі оцінки ефективності діяльності агропромислових формувань та функціонування аграрного ринку області. Проведені дослідження дають підстави зробити наступні висновки.

1. У сучасних соціально-економічних умовах ефективність державного регулювання АПК прямо обумовлена раціональним поєднанням заходів, що використовуються на центральному і регіональному рівнях, при цьому регіональна аграрна політика повинна забезпечувати не лише зростання обсягів сільськогосподарського виробництва, але й комплексний економічний, екологічний та соціальний розвиток регіону.

2. Однією з найбільш аграрно-розвинутих в Україні областей, є Чернігівська, що займає 4,3% у структурі загальнодержавного сільськогосподарського виробництва та має значний сільськогосподарський потенціал, що підтверджує позитивна динаміка стабільного нарощування обсягів виробництва у останні п'ять років.

3. Внаслідок значного скорочення обсягів виробництва у сільськогосподарських підприємствах, нині основними виробниками сільськогосподарської продукції на Чернігівщині є господарства населення (59,3% валової продукції у 2004 р.). Проте резерви розвитку дрібнотоварного виробництва практично вичерпано, тому у перспективі його частка поступово скорочуватиметься, а основними виробниками сільськогосподарської продукції будуть великі підприємства.

4. Рентабельність сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить від розмірів підприємства та продуктивності землі та праці, а спеціалізація господарства та його організаційно-правова форма не мають статистично значимого впливу на результати його діяльності.

5. Групування сільськогосподарських підприємств залежно від їх фінансово-економічного стану, проведене із використанням коефіцієнтів, що характеризують їх здатність за рахунок виручки від реалізації покривати свої факторні витрати, свідчить про існування суттєвих відмінностей між різними групами підприємств у рівні рентабельності та ефективності використання виробничих ресурсів, причому ці показники пов'язані між собою. Зважаючи на це, до різних груп підприємств на регіональному рівні повинна здійснюватись диференційована політика.

6. Фінансово-економічний стан сільськогосподарських підприємств значною мірою обумовлюється якістю менеджменту, тому одним із важливих напрямів державної аграрної політики повинна бути робота по підвищенню якості управління у сільськогосподарських підприємствах, зокрема підвищення кваліфікації керівників та спеціалістів, навчання персоналу підприємств основним методам фінансового і виробничого менеджменту та маркетингу.

7. Одним із основних напрямів державної підтримки сільського господарства є бюджетне фінансування, разом з тим нині воно не є оптимальним. З метою удосконалення державної підтримки при прийнятті рішення про надання фінансування потрібним є диференційований підхід з орієнтацією на перспективні підприємства, крім того, будь-яка із програм підтримки сільськогосподарських виробників повинна бути перш за все стимулюючою. Також існує потреба у збільшенні частки обласного бюджету у фінансування аграрного сектору.

8. Поточна структура виробництва у Чернігівській області потребує вдосконалення у напрямку збільшення частки продукції тваринництва, у першу чергу молока, а також розвиток спеціалізованого м'ясного скотарства. Щодо розвитку рослинництва, то існуючий напрям спеціалізації галузі в регіоні в цілому відповідає наявним природнокліматичним та соціально-економічним передумовам, разом з тим необхідною є оптимізація розміщення посівів сільськогосподарських культур залежно від природнокліматичної зони.

9. Важливим елементом державної політики щодо аграрного сектору є використання обґрунтованих інструментів регулювання агропродовольчого ринку, зокрема регулювання попиту та пропозиції сільськогосподарської продукції, запровадження постійного моніторингу і прогнозування ситуації на ринку та покращення інформаційного забезпечення його учасників, удосконалення міжрегіональних зв'язків АПК області, а також підтримка виробничої та соціальної інфраструктури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

державний агропромисловий сільськогосподарський

1. Іванько А.В. Державне регулювання як неодмінна умова сприяння стійкості агропродовольчого сектора в ринковому економічному середовищі // Науковий вісник Національного аграрного університету. 2003. Вип. 66. С. 100-103.

2. Іванько А. Основні напрями державної підтримки аграрного сектору Чернігівської області // Управління сучасним містом. 2005. № 1-2 / 1-6 (17-18). С. 206-213.

3. Іванько А. Структурні чинники розвитку сільськогосподарського виробництва Чернігівської області // Вісник Національного університета водного господарства та природокористування. Збірник наукових праць: Економіка. 2006. Вип. 1 (33). С. 153-158.

4. Іванько А. Формування ефективного аграрного ринку на регіональному рівні // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю, Київ, 28 травня 2004 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2004. Т.2. С. 92-94.

5. Іванько А.В. Організація інформаційно-консультативного забезпечення агропромислового виробництва Чернігівської області // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. Серія: Економічні науки. 2002. №14 (26), т. ІІІ. С. 61-64.

6. Гриник І.В., Бардаков А.Г., Бакун Ю.О., Іванько А.В. та ін. Наукові основи агропромислового виробництва Чернігівської області Чернігів: РВК “Деснянська правда”, 2004. 344 с. (Особистий внесок проаналізовано тенденції розвитку та державного регулювання сільськогосподарського виробництва в області).

7. Иванько, А.В., Москаленко А.М. Государственное регулирование аграрного сектора экономики Украины: теория и практика // Агро экономика. 2005. № 2. С. 46-50. (Особистий внесок систематизовано теоретичні засади державного регулювання аграрного сектору економіки).

8. Концепція реформування управління аграрним сектором (видання третє, доповнене / Саблук П.Т., Ситник В.П., Кропивко М.Ф., Іванько А.В. та ін. К.: ННЦ ІАЕ, 2005. 64 с. (Особистий внесок розроблено пропозиції щодо реформування управління аграрним сектором на рівні окремого регіону).

Размещено на Allbest.ru

...