Обсяг та структура роботи. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 230 сторінок комп'ютерного тексту. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел із 242 найменувань, містить 49 таблиць, 20 рисунків та 22 додатки.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і задачі, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, відображено їх апробацію, окреслено особистий внесок здобувача.

У першому розділі "Теоретико-методологічні основи державної підтримки сільського господарства в умовах трансформації економіки АПК" досліджується соціально-економічна сутність понять "державне регулювання", "державна підтримка" та "механізм державної підтримки сільського господарства", основні причини необхідності здійснення державної підтримки сільського господарства та її особливості в умовах трансформаційних ринкових перетворень в АПК і викликів глобалізаційних економічних процесів.

Аналіз поглядів та інтерпретацій іноземних і вітчизняних вчених свідчить про відсутність однозначного тлумачення змісту державної підтримки сільського господарств. В результаті проведених досліджень зроблено висновок, що державна підтримка сільського господарства - це комплекс законодавчо та організаційно визначених довгострокових бюджетних заходів, що об'єктивно необхідні для формування сприятливого конкурентного середовища розвитку галузі як запоруки продовольчої безпеки. Ці заходи в сукупності з критеріями та умовами їх здійснення формують механізм державної підтримки сільського господарства.

На основі поглибленого аналізу наукових розробок, які обґрунтовують закономірність та об'єктивність державної підтримки сільського господарства, автором систематизовано фактори, що зумовлюють необхідність надання підтримки, причини та напрями її здійснення.

До таких факторів належать: відносно низькі доходи сільськогосподарських виробників порівняно з іншими галузями економіки; високий ступінь ризиків сільськогосподарського виробництва; висока ресурсомісткість та сезонність сільського господарства; неспроможність сільськогосподарських товаровиробників як операторів ринку протистояти експансії великого капіталу; виконання аграрним сектором відмінних від інших секторів економіки, окрім товарної функції (виробництво сільськогосподарської продукції) нетоварних функцій (забезпечення продовольчої безпеки, облаштування сільської території, підтримка природної рівноваги тощо); низький рівень розвитку сільської соціальної інфраструктури як складової середовища для відтворення робочої сили для сільського господарства і сфери додаткового працевлаштування селян.

Причинами виникнення цих проблем є нееластичність попиту на продукцію аграрного сектора, нестійкий характер сільськогосподарського виробництва, зумовлений мінливими природно-кліматичними факторами; природні й епідеміологічні умови, що впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва (посуха, вимерзання посівів, градобої, урагани, повені, захворювання); застосування значно більшої кількості матеріальних активів з розрахунку на одного працівника, порівняно з іншими галузями. Сільськогосподарські товаровиробники купують засоби виробництва в галузях, які є монополістами на ринку та мають можливість, на відміну від селян, контролювати і диктувати ціни. У селян значно більша, порівняно з іншими галузями, необхідність в сезонних кредитах, позичках, що при високих для сільського господарства процентних ставках і підвищених ризиках веде до збитків та банкрутства.

Добре структуровані й організовані промисловість і торгівля мають більшу економічну владу для тиску на численних і територіально розосереджених виробників сільськогосподарської продукції. Місцеві сільські бюджети об'єктивно не можуть нарівні з міськими забезпечувати рівноцінні умови проживання людей.

Усунення цих причин можливе за рахунок державного фінансування комплексу програм, які спрямовуються на:

- збалансування попиту і пропозиції на сільськогосподарському ринку, його стабілізацію, відкритість, доступність;

- захист національного сільськогосподарського ринку від нечесної конкуренції з країнами де вигідніші умови виробництва або від нелегального ввезення сільськогосподарської продукції;

- підтримку сімейних доходів і пенсій зайнятих у сільському господарстві на рівні працівників життєзабезпечуючих галузей;

- створення сприятливого середовища для відтворення робочої сили.

Дослідження стану сільського господарства на сучасному етапі свідчить, що його державна підтримка недостатньо спрямована на досягнення зазначених цілей. Виробництво характеризується нестабільністю та неадекватними потребами споживачів, змінами в його товарній структурі. Оптові ринки сільськогосподарської продукції не діють, імпортні операції не врегульовано, вихід товаровиробників на зовнішні ринки недоступний, маркетингові канали монополізовані тіньовим капіталом. Залишаються невирішеними проблеми стабілізації цін і доходів підприємств. Заробітна плата у сільському господарстві вдвічі нижча середньої по країні, сільська інфраструктура занепадає.

На етапі переходу до ринкових відносин посилення регулюючих функцій держави в поєднанні з інструментами ринкового саморегулювання зумовлено необхідністю трансформаційних перетворень комплексного системного характеру в сільському господарстві, кінцева мета яких - забезпечення прискореного сталого економічного розвитку галузі. При цьому державна підтримка стимулює підприємницьку ініціативу, створює рівносприятливе з іншими галузями конкурентне середовище, що забезпечує приватну інвестиційну активність, запровадження ресурсозберігаючих технологій, агроекологічне господарювання. У такий спосіб держава формує конкурентоздатних суб'єктів господарювання, які можуть працювати на внутрішньому і на зовнішньому сільськогосподарських ринках в умовах викликів глобалізації.

У другому розділі "Комплексний аналіз та оцінка ефективності державної підтримки сільського господарства" досліджено методики аналізу державної підтримки, розроблені ОЕСР і СОТ; розглянуто механізм фінансування вітчизняних програм підтримки з державного та місцевих бюджетів; проаналізовано критерії розподілу коштів державного бюджету на підтримку сільського господарства; проведено аналіз державної підтримки в сільськогосподарських підприємствах Сквирського району Київської області; визначено ефективність заходів, що прямо й опосередковано пов'язані з підтримкою сільськогосподарського виробництва; здійснено оцінку рівня забезпечення фінансовими ресурсами з метою розвитку сільських територій.

Формування рівня сукупного виміру підтримки сільського господарства у постсоціалістичних країнах у процесі переговорів про їх вступ до СОТ, забезпечує конкурентоспроможність галузі. Так, у Польщі рівень пов'язаних зобов'язань з підтримки сільського господарства складає 4,160 млрд. дол. США з подальшим зниженням до 3,329 млрд. дол. США, такий же підхід у Румунії, Угорщині, Чехії. Щодо України, то в 1997 р. асигнування на заходи підтримки оцінювались у сумі 1,376 млрд. дол. США, у середині 2005 р. їх було скорочено до 1,14 млрд. дол. США, а на початок 2006 р. планувалося 1,08 млрд. дол. США.

Аналіз джерел фінансування сільського господарства свідчить про те, що більшість видатків на сільське господарство є видатками загальнодержавного значення, які фінансуються з державного бюджету відповідно до наказів міністерств і відомств України, де щорічно затверджуються критерії розподілу коштів відповідно до програм підтримки. На підставі їх аналізу визначено, що кошти бюджету по більшості програм розподіляються за кількісними показниками, які, як виявилось у процесі дослідження не забезпечують ефективної підтримки. Якісні показники, наведені в програмі підтримки тваринництва, характеризуються лише високоваговими категоріями худоби. Як показали дослідження критеріїв розподілу бюджетних коштів, виявлено пряму залежність між сумами підтримки і наступними кількісними показниками: поголів'ям худоби, валовим виробництвом продукції, кількістю фермерських господарств та їх середнім обсягом виробництва тощо. Не виявлено прямої залежності між сумами підтримки і такими показниками, як продуктивність, рівень товарності, родючість ґрунтів, рівень рентабельності, якість продукції, валовий збір тощо. держава апк сільгоспвиробництво сот

Для детального дослідження критеріїв розподілу підтримки та її ефективності вибрано сільськогосподарські підприємства зерново-молочної спеціалізації Сквирського району Київської області.

Групування сільськогосподарських підприємств за питомою вагою отриманих дотацій, компенсацій і доплат у загальній їх сумі по району виявило, що найбільшу питому вагу - понад 7% - займають підприємства з найнижчим рівнем рентабельності та найвищою собівартістю реалізованої продукції (табл. 1).

Таблиця 1. Групування сільськогосподарських формувань Сквирського району Київської області за часткою дотацій, компенсацій і доплат у загальній їх сумі, 2004р.

Отже, загальним недоліком аналізованої системи підтримки сільськогосподарських товаровиробників, що розглядалась, є переважання компенсаційно-витратного підходу до розподілу фінансових ресурсів, який не пов'язаний з показниками ефективності господарювання. Це призводить до того, що кошти використовуються нераціонально і не стимулюють розширене відтворення. Часто збиткові або низькорентабельні підприємства отримують значні суми з бюджету порівняно з іншими підприємствами, в тому числі рентабельними.

У роботі запропоновано новий ефективний механізм розподілу підтримки сільського господарства, який би включав сукупність вартісних показників розподілу дотацій, компенсацій, доплат та інших засобів підтримки, які залежать від собівартості, товарності та прибутковості реалізованої продукції і впливають на фінансовий результат господарювання. Це - інтегральний коефіцієнт, що являє собою рейтингову оцінку кожного підприємства, яке претендує на підтримку і проявляється через коефіцієнти товарності, окупності витрат і т.д. Чим вища ця оцінка, тим більша сума підтримки. Застосування методики, що пропонується для 12 господарств, які отримували підтримку у вигляді дотацій на молоко протягом 3 років, засвідчує її переваги (табл. 2).

Таблиця 2. Розподіл дотацій на молоко серед підприємств Сквирського району Київської області, 2004 р.

Аналіз здійснення програм підтримки сільськогосподарських товаровиробників через здешевлення відсоткової ставки за кредитами засвідчує, що це найбільш витратна для держави і найменш ефективна для аграрного сектору форма кредитної підтримки. Бюджетні витрати на цей захід вже перевищують 1 млрд. грн., які на майбутнє втрачені для держави.

Ця підтримка має ряд недоліків. Перш за все кількісне розмежування ставок за кредити (певні види цільових витрат по кредитах передбачають певні відсоткові ставки компенсації), що є для сільськогосподарських товаровиробників не завжди зрозумілим і не забезпечує достатніх інвестиційних потреб підприємств. Цільове надання кредиту часто не відповідає першочерговим виробничим інтересам сільськогосподарських підприємств. Суми відшкодування невеликі й не істотно впливають на рівень рентабельності підприємства, що засвідчує аналіз проведений в табл. 3.

Таблиця 3. Вплив пільгового кредитування на результати діяльності сільськогосподарських підприємств Сквирського району, 2004 р.

ТОВ "Колос" отримало 600 тис. грн. кредиту під 19%, що є обов'язковою умовою відшкодування відсоткової ставки з бюджету, а сума відшкодування його становила 59,4 тис. грн. і підвищила рентабельність підприємства тільки на 1,3%. ВАТ "Шамраївський цукровий завод" взяло велику суму кредиту - 7,5 млн. грн., державою було відшкодовано 336,8 тис. грн., але на рентабельність підприємства це майже не вплинуло, вона становить всього 0,1 відсотки.

Узагальнення світової практики вирішення цієї проблеми засвідчує доцільність заміни компенсаційної форми здешевлення кредитів комерційних банків на створення за рахунок цих коштів двох кредитних структур: системи сільськогосподарських кооперативних банків і Фонду кредитних гарантій. Вкладені в такі структури державні кошти працюють постійно і практично не втрачаються, а накопичуються. У дисертаційній роботі розглянуто принципи створення та функціонування цих структур з участю держави.

Необхідною й невід'ємною складовою життя у сільському регіоні є соціальні послуги, які можуть розглядатись як форма інвестицій у людський капітал. Освіта та медицина дають змогу поліпшувати та підтримувати його якість. Однак соціальна інфраструктура села погіршується внаслідок скорочення фінансування як з боку сільськогосподарських підприємств, так і з боку держави. У селах не функціонують будинки культури, побуту, дитячі садки, медичні установи, скорочуються робочі місця, зростає рівень безробіття.

Соціальна підтримка і соціальний захист за обсягами підтримки в країнах ЄС адекватні обсягам підтримки сільськогосподарського виробництва. У цьому зв'язку аргументовано необхідність збереження компенсацій Пенсійному фонду втрат на обов'язкове пенсійне страхування, а також стипендій, лікарняних, допомоги при тимчасовій втраті працездатності суб'єктів господарювання та найманих працівників. Крім цього необхідно поновити кредитування сільських забудовників, першочергово молоді, за регіональними програмами "Власний дім", реорганізувати ФАПи, які надають медичну допомогу більш як 1000 жителям у лікарські амбулаторії, розширити систему телекомунікаційних послуг (Інтернет, кабельне телебачення тощо), впровадити в практику механізм прийому до вищих навчальних закладів, за рахунок бюджетних коштів, сільських мешканців, що передбачає обов'язкове їх повернення для роботи в селі.

Аналіз показує, що заходи державної підтримки здійснюються безсистемно, не прив'язані до конкретних трансформаційних перетворень, які необхідно здійснювати в аграрному секторі. З поля зору держави виключається формування сприятливого ринкового середовища. Відсутність системи взаємопов'язаних заходів знецінює і ті з них, які в системі могли б бути ефективними (пільгове кредитування, дотації). Тому необхідно впровадити механізм державної підтримки який би включав підтримку виробництва, підтримку створення ринкової інфраструктури та регулювання доходів товаровиробників у взаємозв'язку з підтримкою формування сприятливого життєвого середовища на селі. Для реалізації цього розроблена концепція механізму державної підтримки сільського господарства України, яка забезпечує трансформаційні перетворення комплексного системного характеру галузі та в сільському господарстві.

Отже, враховуючи обмеженість бюджетних коштів, слід обирати найприйнятніший варіант державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, який би, з одного боку, стимулював їх до здійснення структурних змін і запровадження ефективніших технологій, а з іншого - не потребував би великих сум бюджетних коштів, особливо для нерентабельних підприємств.

У третьому розділі "Удосконалення напрямів державної підтримки сільського господарства в контексті міжнародних інтеграційних процесів" розглянуто вимоги СОТ щодо обсягів і заходів підтримки сільського господарства, обґрунтовано шляхи трансформації її в контексті майбутнього членства України в цій організації та її європейської орієнтації, запропоновано методичні підходи щодо механізму підвищення ефективності державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, уточнено функції державних структур, які забезпечують виконання відповідних заходів.

Трансформація заходів і умов одержання державної підтримки в контексті вступу до СОТ ґрунтується на узагальненні взаємопротилежних точок зору, досвіду країн зі схожими з Україною умовами сільськогосподарського виробництва та вимог, які диктуються міжнародними торгово-економічними організаціями.

Аналіз законодавчо-нормативних актів ряду країн-членів СОТ, які близькі до України, насамперед, за природно-кліматичними умовами, засвідчує, що реальні зміни в аграрній політиці стосуються, як правило, не стільки загальних обсягів підтримки сільського господарства, скільки реформування заходів, які застосовувались раніше. Офіційні документи та статистичні дані не підтверджують зменшення прямої бюджетної підтримки сільськогосподарських товаровиробників та переорієнтацію частини її на соціальний розвиток села. За прогнозом рівень її до 2013р. збережеться, але зміняться форми і критерії розподілу підтримки. В той же час збільшаться державні виплати з бюджету на здійснення заходів щодо облаштування сільської території, її екологічного захисту та інфраструктурного забезпечення.

У дисертаційній роботі наведено обґрунтування, згідно з яким подальше зменшення рівня зобов'язань державної підтримки сільського господарства, яке пропонується рядом вчених, експертів, а також з боку деяких країн, є некоректним і веде до дисбалансу конкурентних позицій вітчизняних і зарубіжних сільськогосподарських товаровиробників на аграрних ринках. За розрахунками уряду держави потрібно відстояти максимально можливі його обсяги без зменшення упродовж, як мінімум, 10 років після набуття членства України в СОТ.

У результаті дослідження положень дотримання країною вимог СОТ стосовно напрямів підтримки, які передбачають зобов'язання з доступу до ринків сільськогосподарської продукції, внутрішньої підтримки ("жовта", "блакитна", "зелена" скриньки), експортних субсидій, санітарних та фітосанітарних заходів, митно-тарифної політики виявлено потребу змін і доповнень до чинного законодавства в частині, що стосується системності й ефективності заходів цінової підтримки, субсидування товаровиробників і звільнення їх від податків та від повернення наданих державою кредитів.

За умов, в яких функціонує нині економіка сільського господарства України, інші країни, як правило, переглядають політику підтримки сільського господарства в бік відмови від заходів регулювання сільськогосподарського ринку. Це демонструють в історичному аспекті ті країни, які вже досягли певного рівня стабільності й дещо обмежують діяльність держави на ринку, але не відміняють її. У програмних документах ЄС "Agenda 2000" та Угоді Ради Міністрів ЄС від 26 червня 2003р., наприклад, заходи з організації єдиного ринку передбачають на перспективу збереження інтервенційних цін на зернові та прямих платежів фермерам, які з 2005 р. входять до складу єдиного платежу на ферми (ЄПФ); встановлення погектарних платежів підтримки для вирощування сортів твердої пшениці, з їх послідовним включенням до ЄПФ; зниження інтервенційних цін на рис на 50% з компенсацією за рахунок зростання прямих платежів; включення премії у розрахунку на кожну голову худоби для яловичини до ЄПФ; проведення реформи на ринку молочної продукції у 2007 р. (на рік пізніше, ніж було передбачено "Agenda 2000"), з підвищенням виробничої квоти, яку планується зберегти до 2014 р., і зниженням інтервенційних цін на тваринне масло на 35% протягом 5 років і на сухе молоко на 17%, при застосуванні компенсаційних платежів. Експортні субсидії будуть скасовані в країнах ЄС з 2013р.

У результаті порівняння викладених особливостей здійснення підтримки з вітчизняною практикою встановлено, що напрями державної підтримки в межах "жовтої скриньки", та заходи, що здійснюються в межах кожного напряму, підлягають реструктуризації і частковій заміні з метою їх приведення як у відповідність до вимог СОТ, так і з урахуванням реалій стану сільського господарства.

Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України", та інші законодавчо-нормативні акти передбачають підтримку стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції через мінімальні гарантовані ціни та фінансові інтервенції, з чим не погоджуються деякі країни у переговорному процесі щодо вступу України до СОТ. Доведено, що доцільно погодитись лише на корекцію методики встановлення рівня зазначених цін для здійснення державою фінансових інтервенцій і одночасно додатково застосовувати прямі платежі на 1 га визначених об'єктів державного цінового регулювання та антициклічні платежі, як різницю між інтервенційною і реальною ціною, що складається на ринку при перевищенні пропозиції над попитом. Для здійснення товарних інтервенцій держава створює продовольчий фонд відповідно до згаданого вище закону на кредитній основі, що належить до "зеленої скриньки".

Однак такий підхід, як засвідчує аналіз, є неефективним, оскільки документ не містить умов забезпечення конкурентного виробництва, за яких товаровиробник має право на таку форму підтримки (використання ресурсозберігаючих і ґрунтозахисних технологій, дотримання вимог закону плодозмін тощо).

Аналіз використання в Україні такого заходу як заставні операції не відповідає своєму призначенню щодо захисту сільськогосподарських товаровиробників від торгового, фінансового та промислового капіталу. Урядом України цьому важелю надано функцію фінансової інтервенції, яка може здійснюватись лише в роки надлишку продукції на ринку, не щороку і незалежно від кліматичних умов. Об'єднання двох значень в один захід практично знецінює його ефективність. Пропонується надати заставним операціям належний статус підтоварного кредиту під посівну кампанію і здійснювати їх за загальноприйнятим у світовій практиці регламентом. При цьому в обсяги державної підтримки має включатися не сума всього кредиту, а витрати держави на його обслуговування, здешевлення кредитної ставки та на складування заставленої продукції упродовж 9 місяців, яке може здійснюватися як на складах виробників, так і на елеваторах агентів Аграрного фонду. Лише з таким змістом цей важіль є доцільним.

Заходи підтримки м'ясного скотарства потребують адаптації до практики західних країн шляхом переорієнтації частини коштів, які повертаються у вигляді ПДВ, на участь держави у фінансуванні створення культурних пасовищ у зонах найбільшого зволоження (Полісся, Карпати, окремі зони Лісостепу) та формування у цих зонах стада м'ясних порід худоби (заходи "зеленої скриньки"). Доплати за високовагові категорії доцільно залишити, але здійснювати їх лише за умови додержання нормативної собівартості, яка розраховується для умов зони найбільш сприятливого виробництва яловичини, що сприятиме концентрації м'ясного скотарства, зниженню виробничих витрат і підвищенню його прибутковості.

Запропоновано розширення заходів "зеленої скриньки" новими статтями витрат екологічного спрямування, зокрема:

- компенсаційними виплатами за виведення з активного аграрного обороту деградованих малопродуктивних сільськогосподарських угідь і переведення їх у культурні пасовища - залуження та заліснення;

- фінансовою підтримкою органічного сільського господарства;

- створенням польових вітрозахисних лісосмуг.

Стратегічного значення набуває державна підтримка формування ринкової інфраструктури, особливо її маркетингової та комунікаційно-інформаційної складової, а також ефективних і прозорих каналів просування продукції від виробника до споживача. Зазначене становить основу формування організованого сільськогосподарського ринку з огляду на реальний стан цієї проблеми в Україні та досвід її вирішення в багатьох країнах (Франція, Росія, Польща, США, країни ЄС). Пропонується, зокрема, прийняти Закон України "Про оптові сільськогосподарські ринки національного значення", яким передбачити фінансову участь держави у формуванні національної мережі оптових ринків свіжої сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва та живої худоби як місць концентрації попиту і пропозиції та виявлення реальних ринкових цін. Національна мережа може налічувати 16-20 оптових ринків плодоовочевої та іншої свіжої рослинницької і тваринницької продукції і в межах 30 регіональних оптових ринків худоби.

Важливий напрям розширення заходів "зеленої скриньки" - фінансова участь державного та місцевих бюджетів у підтримці розвитку сільських територій, що передбачає:

- створення інфраструктури для розвитку агротуризму, який розглядається як форма продовження сільськогосподарської діяльності фермера, у процесі якої він реалізує не вироблену ним сировину, а виготовлену з неї їжу для туристів;

- розвиток конярства як складової агротуризму;

- будівництво внутрішньогосподарських доріг;

- розвиток підсобних промислів переробки сільськогосподарської продукції та природної сировини;

- підтримка збереження агроландшафтів (витрати на терасування сільськогосподарських угідь, відновлення та збереження гаїв і перелісків, заліснення крутосхилів, створення ставків, догляд за старовинними будівлями й іншими об'єктами, заболоченими земельними ділянками, дикими тваринами тощо).

Вищенаведене потребує впровадження заходів з удосконалення та розширення функцій чинних і створення нових державних інституцій з реалізації форм державної підтримки у сфері розвитку ринку (розширення функцій і штату Аграрного фонду, створення в структурі Міністерства аграрної політики України Служби ринкової інформації) та в сфері управління розвитком сільських територій (створення в структурі секретаріату Кабінету Міністрів України спеціалізованого підрозділу з питань управління комплексним розвитком сільських територій з визначеними функціями, створення підрозділів з аналогічними функціями в структурі обласних і районних адміністрацій, розширення повноважень і відповідальності Міністерства аграрної політики України у сфері соціальної політики та розвитку сільських територій шляхом створення в його структурі відповідного державного департаменту).