Економічні основи застосування добрив в сільському господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський ордена Трудового Червоного Прапора державний аграрний університет
імені В.В. Докучаєва

Спеціальність 08.07.02 - Економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Економічні основи застосування добрив

в сільському господарстві

Лебідь Михайло Трохимович

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному аграрному університеті ім. В.В.Докучаєва на кафедрі економічної кібернетики.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

АНІЧИН Леонід Михайлович,

(кафедра економіки сільського господарства Харківського державного аграрного університету)

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

ПЛАКСІЄНКО Валерій Якович

завідувач кафедри бухгалтерського обліку і фінансів Дніпропетровського державного аграрного університету

кандидат економічних наук, доцент

ОЛІЙНИК Олександр Васильович

(кафедра економіки сільського господарства Харківського державного аграрного університету)

Провідна установа: Миколаївський сільськогосподарський інститут, кафедра економіки сільського господарства

Захист відбудеться “3“ березня 1999 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 в Харківському державному аграрному університеті імені В.В.Докучаєва за адресою: 312131, м.Харків, п/в "Комуніст-1", учбове містечко ХДАУ, корпус 1, ауд.213.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного аграрного університету ім. В.В.Докучаєва.

Автореферат розісланий “28“ січня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради МАКЕДОНСЬКИЙ А.В.

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні умови розвитку сільськогосподарського виробництва вимагають подальшої розробки теорії та методології оптимального планування, підвищення ефективності використання матеріально-технічних ресурсів, зокрема добрив.

Аналіз наукової літератури і офіційних джерел, який наводиться у відповідних розділах дисертації, свідчить про гострий дефіцит інформації з цих питань; зустрічаються взаємовиключні методичні рекомендації щодо розподілу обмежених ресурсів добрив між сільськогосподарськими культурами; вкрай недостатньо публікацій з питань оптимізації рівня удобрення, до того ж вони допускають різне тлумачення.

Добрива і раніше являли собою значну статтю затрат виробництва. Зростаючий диспаритет цін, дорожнеча та дефіцит енергоносіїв, висока вартість техніки і запасних частин вносять свої корективи у формування і організацію використання матеріально-технічних ресурсів, особливо добрив. Все це зобов'язує з особливою уважністю ставитися до вибору напрямків застосування господарських коштів, в тому числі до вибору доз і співвідношень поживних речовин, форм добрив під кожну культуру, враховуючи можливості і ефективність альтернативних напрямків.

Вкладення коштів в добрива - це не тільки надійний спосіб збільшення виробництва продукції і покращення економічних показників, це також відвернення коштів від використання в цілому ряді інших напрямків: придбання техніки, збільшення поголів'я тварин, підвищення їх продуктивності, операції на фінансовому ринку тощо.

Науково обгрунтоване і своєчасне вирішення зазначених питань відіграє велику практичну роль. Це і зумовило вибір теми дисертаційної роботи.

Ступінь дослідженості проблеми. Розробці проблеми обгрунтування рівня удобрення та раціонального використання добрив присвятили свої дослідження чимало науковців, зокрема К.П. Афендулов, Л.М. Державін, Т.І. Іванова, Л. Кевай, Д.А. Кореньков, Т. Н. Кулаковська, О.В. Лазурський, В.Л. Локо, М.В. Лісовий, Ф.Е. Мосіюк, Б.С. Носко, А. Ольм, А.В. Піхо, В.П. Фефєлов та ін. Разом з тим в науковому середовищі немає єдності у питанні методології обгрунтування рівня та структури удобрення, міжгалузевого і міжгосподарського розподілу обмежених ресурсів. При цьому допускається використання умовних оцінок продукції без урахування її призначення. Не відображені методи вибору рівня добрив, в яких (методах) враховується ефективність альтернативного використання господарських коштів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною загального напрямку роботи кафедри економічної кібернетики Харківського державного аграрного університету імені В.В. Докучаєва над проблемою розробки рекомендацій з підвищення ефективності використання виробничого потенціалу сільського господарства на основі реформування відносин власності і форм господарювання (номер державної реєстрації 0194U023285).

Предмет дослідження - методологія обгрунтування рівня та структури удобрення сільськогосподарських культур, використання обмежених ресурсів добрив.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження була розробка пропозицій з удосконалення методології обгрунтування рівня та структури удобрення сільськогосподарських культур, оптимізації використання добрив.

Задачами дослідження були:

вивчення рекомендацій, розроблених науковими закладами та спеціалістами, діючих інструкцій і методик щодо обгрунтування рівня удобрення, розподілу добрив, розробки системи удобрення;

порівняльний аналіз відомих методик на їх придатність до оптимізації відповідних рішень;

збирання, дослідження і узагальнення інформації про характер і ступінь впливу добрив на урожайність і якість продукції, про взаємодію добрив з іншими факторами урожайності;

випробування запропонованих підходів і методик на конкретних господарських об'єктах. добриво сільське господарство

Об'єктами дослідження були колективні сільськогосподарські підприємства і підприємства “Укрсільгоспхімії” Харківської області. Апробація методик проводилася на матеріалах господарств Балаклійського, Борівського, Харківського та Шевченківського районів Харківської області. Джерела інформації - наукова література, типові методики, звіти господарств, дані Географічної мережі дослідів з добривами і органів державної статистики.

Теоретична і методологічна основа - діалектико-матеріалістична філософія, теорія пізнання, загальна мікроекономічна теорія, аграрно-економічна теорія.

В процесі дослідження використовувалися статистико-економічні методи, елементи математичного аналізу, графічний метод, математичне моделювання з виконанням розрахунків на ЕОМ. Для поширення аналітичних можливостей дискретна експериментальна та виробнича інформація про дію добрив на урожайність узагальнювалась у формі виробничих функцій. Більшість графічних побудов виконано на персональних електронних обчислювальних машинах.

Наукова новизна одержаних результатів. Показано недоліки ряду відомих методик розподілу добрив між сільськогосподарськими культурами, визначення доз під плануємий урожай, без обмежень на урожай з урахуванням альтернативних витрат.

В основу методичних побудов покладено системний підхід, який дозволяє оцінку ефективності добрив і обгрунтування рішень, пов'язаних з використанням добрив, виконувати з позицій господарства в цілому у відповідності до ролі добрив у відтворювальному процесі. Ці задачі можуть бути включені у загальногосподарські моделі оптимізації використання ресурсів.

Як критерій оптимальності рівня удобрення запропоновано чистий економічний прибуток, який є похідною від кількості продукції, затрат, безпосередньо пов'язаних з добривами, і затрат втрачених можливостей.

Доведено необхідність і розроблено методику міжгосподарського розподілу добрив в умовах їх дефіциту.

Розроблено методику реалізації системного підходу до визначення рівня та структури удобрення, розподілу добрив.

Практичне значення одержаних результатів. Орієнтовані на системний підхід методики підвищують достовірність оцінки ефективності і на цій основі - обгрунтованість рівня удобрення та розподілу добрив на внутрішньо- і міжгосподарському рівнях. Розподіл добрив за запропонованими методиками підвищує їх ефективність в порівнянні з рішеннями за діючими методиками.

Підпорядкування рівня та структури удобрення, як і розподілу добрив між культурами, критерію максимуму чистого економічного прибутку сприяє переливанню ресурсів до вирівнювання граничної ефективності різних напрямків застосування коштів, отже, сприяє максимізації їх внутрішньогосподарської та народногосподарської ефективності.

Моделі, які реалізують згадані методики, можуть використовуватись як в автономному режимі, так і в складі математичного забезпечення автоматизованих робочих місць на внутрішньо- і міжгосподарському рівнях.

Методики та математичні моделі знайшли відображення в підготовлених за участі автора учбово-методичних посібниках для студентів економічних і агрономічних спеціальностей і слухачів факультету підвищення кваліфікації.

По результатах дослідження опубліковано одинадцять наукових статей загальним обсягом 3.6 друк.арк., в тому числі п'ять статей особисто автором.

Особистий внесок здобувача. Теоретично обгрунтовано ідею взаємоузгодженого розподілу добрив і посівної площі між сільськогосподарськими культурами. Запропоновано та реалізовано на матеріалах конкретного господарства модель економіко-математичного моделювання розподілу добрив. На матеріалах реального господарства частково реалізовано системний підхід до визначення -потреби в добривах і розподілу добрив між культурами, який базується на поєднанні цієї задачі з задачею оптимізації галузевої структури. В розрахунках з визначення оптимальної потреби в добривах поряд з явними витратами враховувалися витрати втрачених можливостей.

Проведено значну роботу по збиранню та узагальненню необхідної інформації в напрямку підвищення її аналітичних спроможностей.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідалися на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Харківського державного аграрного університету в 1986-1998 рр., на Всесоюзній науково-практичній конференції з питань інтенсифікації сільськогосподарського виробництва в умовах радикальної економічної реформи в м. Суми в 1989р., міжнародній конференції з питань інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, присвяченій 100-річчю від дня народження заслуженого діяча науки України, професора, доктора економічних наук К.Г. Телешека, в м. Харків, 1995 р., міжнародній конференції, присвяченій 50-річчю факультету агрохімії та грунтознавства Харківського державного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва в м. Харків, 1996 р., а також пройшли апробацію в сільськогосподарських підприємствах Борівського, Балаклійського та Харківського районів Харківської області.

Обсяг та структура дисертаційної роботи. Дисертація виконана на 150 сторінках комп'ютерного тексту, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаної літератури з 175 найменувань, містить 37 таблиць, 6 рисунків та 12 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В першому розділі "Добрива як виробничий ресурс" розглядається питання впливу добрив на ефективність виробництва в умовах їх дефіциту. Вони виступають найважливішим фактором підвищення урожайності і в той же час є суттєвою статею затрат виробництва; від затрат на добрива залежать можливість і ефективність використання господарських ресурсів в інших напрямках.

Основними факторами, які впливають на ефективність використання добрив, є біологічні особливості культур і сортів, грунтово-кліматичні умови, рівень ефективної родючості грунтів, меліоративні заходи (зрошення, осушення, хімічна меліорація грунтів), агротехнічні умови, рівень удобрення, розподіл добрив між сільськогосподарськими культурами.

Вплив добрив на урожайність спирається на закон зменшуваної віддачі виробничих ресурсів, згідно з яким кожна наступна одиниця ресурсу збільшує виробництво продукції або інший виробничий показник в меншій мірі, ніж попередні одиниці, до тих пір, доки залишається незмінною кількість інших ресурсів.

Доказом цього положення є графік функції (рис.1.), яку одержано в результаті обробки даних В.С.Залізовського та Г.Ф.Ольховського про вплив доз і співвідношень поживних речовин на урожайність озимої пшениці. Функція має вигляд:

Y=22.57+14.98N-5.22N2+6.53P-3.77P2+1.88NP (1)

Свідченням спадаючої віддачі спільно діючих поживних речовин є криволінійність виробничої поверхні графіка. На основі графіка можна висновувати про залежність приросту урожайності під впливом одного фактора від рівня інших факторів. Але позитивна дія одного фактора у міру зростання його рівня зберігається тим довше, чим вище рівень іншого фактора; загальний приріст урожайності як результат спільного використання факторів в певній мірі перевищує суму приростів, отриманих при окремому їх використанні. Про взаємодію факторів свідчить (рис.1) непаралельність кривих, які є графіками урожайності як функції однієї поживної речовини при заданій дозі іншої.

Рис. 1. Урожайність озимої пшениці як функція азотних і фосфорних добрив

Y=22.57+14.98N-5.22N2+6.53P--3.77P2+1.88NP

Поряд із взаємодією, добривам в деякій мірі притаманна і взаємозамінність. Це означає, що одна і та ж урожайність за інших рівних можливостей може бути досягнута при різних співвідношеннях поживних речовин, якщо ця урожайність не є максимальною. В графічному вигляді безліч таких сполучень двох поживних речовин створює ізокванту. На рис.2 відображено декілька ізоквант, створених на основі рівняння про вплив азотних і фосфорних добрив на урожайність озимої пшениці.

Рис.2. Карта ізоквант рівновіддалених рівнів урожайності озимої пшениці як функції азотних і фосфорних добрив Y=22.57+14.98N-5.22N2+6.53P-3.77P2+1.88NP

Карта ізоквант ілюструє також дію закону спадаючої віддачі. В даному випадку його зовнішній прояв полягає в тому, що, хоч ізокванти представляють урожайності, сусідні значення яких відрізняються одне від одного на однакову величину (на 2 ц/га), відстані між ізоквантами систематично збільшуються у міру руху від урожайності без добрив до максимальної урожайності. А це означає, що кожні наступні 2 ц/га приросту врожаю вимагають все більшої кількості добрив.

В дисертації наведено приклади та показано значення взаємодії добрив з іншими факторами урожайності.

У другому розділі "Методичне забезпечення обгрунтування рівня удобрення" проведено аналіз деяких відомих методик визначення потреби в добривах під планований урожай.

Багато методик визначення доз під планований урожай або під приріст урожаю, з якими нам довелося ознайомитися, не вільні від недоліків принци-пового характеру. В них не відображені деякі обставини, ігнорування яких знецінює методики:

1) коефіцієнт використання конкретної поживної речовини з грунту не є постійним і залежить від її концентрації;

2) цей же коефіцієнт залежить від співвідношення поживних речовин в грунті;

3) він залежить також від кількості та складу добрив, які вносяться;

4) в свою чергу, коефіцієнт використання поживних речовин в добривах залежить від їх запасів в грунті. Нагадаємо: використовуваний в розрахунках дози коефіцієнт сам залежить від неї;

5) цей же коефіцієнт як прояв закону спадаючої віддачі і взаємодії залежить від доз і співвідношення поживних речовин в самих добривах;

6) він залежить також від рівня урожайності;

7) в розрахунках доз під планований урожай, як правило, не беруться до уваги затрати, пов'язані з використанням добрив. Між тим планована урожайність може виявитися невигідною або недостатньо вигідною в залежності від складу та вартості добрив;

8) задана урожайність, якщо вона не є максимальною, може бути досягнута за будь-якої кількості сполучень поживних речовин з більшою або меншою сумою необхідних для цього витрат. Більше того, якщо задана доза навіть однієї з двох поживних речовин, планована урожайність може бути одержана внесенням більшої або меншої кількості іншої поживної речовини.

1. Вплив співвідношень поживних речовин, які формують урожайність пшениці 35.23 ц/га, на величину затрат (затрати у зв'язку з використанням 1 ц д.р. азотного добрива - 79.56, фосфорного - 60.54 грн./га)

Варіанти	Дози добрив, ц д.р./га	Затрати по використанню добрив, грн./га
	N	P	N	P	Всього
1	1,80	0,30	143,21	18,16	161,37
2	1,70	0,26	135,25	15,74	150,99
3	1,60	0,24	127,30	14,53	141,83
4	1,50	0,23	119,34	13,92	133,26
5	1,40	0,23	111,38	13,92	125,30
6	1,30	0,25	103,43	15,14	118,57
7	1,20	0,29	95,47	17,56	113,03
8	1,10	0,34	87,52	20,58	108,10
9	1,00	0,43	79,56	26,03	105,59
10	0,90	0,56	71,60	33,90	105,50
11	0,80	0,80	63,65	48,43	112,08

З аналізу таблиці можна зробити такі висновки: 1) із зміною співвідношень між поживними речовинами, які, діючи спільно, призводять до однієї і тієї ж урожайності, змінюються загальна кількість добрив і загальна сума затрат, пов'язаних з добривом; 2) існує таке співвідношен-ня, використання якого мінімізує загальну суму затрат. Отже, для визначення доз добрив під планований урожай або під його приріст неприпустимо користуватися раз і назавжди заданим співвідношенням між поживними речовинами.

Проведене нами дослідження дозволило виявити, що із зміною заданого рівня урожайності співвідношення поживних речовин, мінімізуючих затрати, також змінюється.

Проведено аналіз ряду показників на придатність їх як критеріїв оптимальності рівня удобрення (рис. 3). Виявлено, що максимум прибутку, рівність граничного доходу витратам на одиницю добрив, граничної собівартості одиниці продукції - ціні на продукцію, граничного прибутку - нулю є альтернативними одне одному, отже, формують однаковий рівень удобрення. Такі показники, як собівартість одиниці загального приросту урожаю і рентабельність добрив, не можуть бути використані як критерій при виборі дози, бо не забезпечують досягнення бажаного результату.

Дози добрив доцільно збільшувати до тих пір, доки граничний прибуток, який визначається явними затратами, не зменшиться до рівня затрат втрачених можливостей в розрахунку на одиницю добрив.

В третьому розділі “Методичне забезпечення розподілу добрив між сільськогосподарськими культурами” розглянуто значення різних підходів до розподілу добрив, фактичне становище з цим питанням на Харківщині.

Аналіз статистичних даних про рівень удобрення різних культур і груп культур в сільському господарстві Харківської області свідчить про економічно невиправдану міжгалузеву диференціацію доз добрив і про зміни в системі удобрення, які відбулися за останні роки (табл.2 ).

2. Середні дози добрив в радгоспах , колективних і міжгосподарських підприємствах Харківської області



	Внесено мінеральних добрив (кг д.р./га)під урожай
Культури	1990 р.	1997 р.
і групи	Всього	В тому числі	Всього	В тому числі
		N	P	K		N	P	K
Всі посіви	154.0	63.6	48.3	42.1	20.9	14.9	4.9	1.1
Зернові (без кукурудзи)	127.0	34.9	70.3	21.8	25.3	20.8	4.1	0.4
В т.ч пшениця	159.0	69.3	47.5	42.2	40.3	34.8	5.1	0.7
Кукурудза	302.0	123.4	102.6	76.0	16.2	8.8	6.1	1.3
Цукровий буряк (фабричний)	410.0	139.8	139.5	130.7	77.2	36.2	30.6	10.4
Кормові - всього	127.0	61.2	35.2	30.6	10.6	9.2	1.3	0.1
В т.ч. кукурудза на силос і зелений корм	163.0	77.9	44.8	40.3	16.3	14.0	2.1	0.2
однорічні та багаторічні трави	54.0	31.4	12.5	10.1	5.3	5.0	0.3	-

В 1990 р. найбільшою увагою користувалися цукрові буряки та зернова кукурудза. Протилежну позицію в ієрархії культур займали однорічні і багаторічні трави, причому з точки зору не тільки загального рівня удобрення, але і його структури.

Не заперечуючи законність “домагання” деяких культур щодо першочергового задоволення їх потреби, доводиться все ж констатувати, що з часом надмірно поглибилася міжкультурна строкатість як по загальному рівню удобрення, так і по дозах в першу чергу фосфорних і калійних добрив. Кормові культури в цілому одержували в 1990 р. в розрахунку на 1 га в 3.2 рази менше добрив, ніж цукрові буряки, в тому числі однорічні та багаторічні трави - в 7.6 раз менше. В 1995 р. це співвідношення перетворилося відповідно у 6.0 і 11.6 рази, в 1997 р. - в 7.3 і 14.6 рази. Фосфорних і калійних добрив, разом взятих, в 1990 р внесено в розрахунку на 1 га під кормові в 4.1 рази менше, в 1995 р. - в 16.5 раз, а в 1997 - в 29.3 рази менше, ніж під цукрові буряки. Однорічні і багаторічні трави за цим показником поступалися бурякам в 1990 р. в 12 разів, в 1995 р. - в 64 рази, а в 1997 р. - 136.6 рази.

Велика строкатість характерна і для розподілу добрив між районами. Під урожай 1990 р. по Харківській області було внесено на 1 га посівної площі в середньому 154 кг д.р. мінеральних добрив (120 кг в Зачепиловському, 118 кг у Вовчанському, 200 кг у В.-Бурлуцькому, 207 кг у Краснокутському районах).

З часом процес диференціації посилювався: в 1995 р. в Борівському і Вовчанському районах на 1 га вносилося 11 кг добрив, у Богодухівському -58, у Балаклійському - 85кг. В 1997 р. показники значно погіршилися.

Не меншою є і міжгосподарська строкатість рівня та структури удобрення в межах кожного району.

Групування господарств Балаклійського і Шевченківського районів за кількістю азотних і фосфорних добрив на 1 га озимої пшениці під урожай 1991, 1993 і 1995 рр. дозволило виявити групи, в межах яких господарства при незначних відмінностях у загальному рівні внесення добрив значно диференційовані за співвідношенням поживних речовин, і групи, де господарства при незначних відмінностях у співвідношенні поживних речовин, диференційовані за загальним рівнем добрив. В обох випадках диференціація господарств за відповідною ознакою є причиною помітного недобору врожаю, зниження ефективності добрив.

Розрахунки по всій сукупності господарств з усередненням доз і використанням функції (1) дозволили визначити, що існуючий розподіл добрив між господарствами призвів до недобору врожаю в розрахунку на 1 га: в 1991 р. - 0.58 ц, в 1993 р. - 0.86 ц, в 1995 р.- 1.19 ц, що становить відповідно 5.4; 7.4; 14.6% приросту урожайності, на який здатні дози добрив, які використовувалися в ці роки в кожному господарстві.

З літературних джерел відомо декілька підходів до розподілу добрив. Найбільш поширеним є підхід, якому підходить назва пріоритетно-залишкового. Суть його полягає в тому, що якщо розподілювані ресурси добрив менше сумарної потреби культур, то в першу чергу їх виділяють в розмірі повної потреби так званим найбільш важливим культурам, посівам на зрошуваних і осушених землях, культурам, які вирощуються за інтенсивними технологіями, а також насінницьким і спеціалізованим посівам (дослідні поля, теплиці тощо). Залишок добрив розподіляють між іншими культурами з урахуванням їх потреби і коефіцієнтів пріоритету.

Порівняння ефективності розподілу добрив пріоритетно-залишковим і оптимізаційними методами свідчить про значну перевагу оптимізаційного методу(табл.3).

Не менш поширений і інший підхід до розподілу добрив - урівняльний. Він полягає в тому, що спочатку визначається потреба кожної культури, а шляхом сумування - загальна потреба в добривах, і якщо господарство має меншу кількість добрив, ніж ця загальна потреба, вони розподіляються між культурами пропорційно індивідуальним потребам.Але і цей метод не має переваг над оптимізаційним, про що свідчать також дані табл. 3.

В усіх випадках оптимізаційний підхід переважав інші. Його найбільша перевага перед пріоритетно-залишковим принципом в абсолютному вимірі спостерігається, якщо розподілювана кількість здатна задовольнити лише потребу культури-фаворита. При дуже малих кількостях добрив урівняльний принцип поступається не тільки оптимізаційному, але і пріоритетно-залишковому.

3.Приріст продукції (грн.) під дією добрива в залежності від принципу його розподілу між цукровими буряками і ячменем

Кількість добрива, ц д.р.	Принципи розподілу	Y3-Y1	Y3-Y2	Y2-Y1
	пріоритетно- залишковий Y1	урівняльний Y2	оптимізаційний Y3
3.29	1229.7	1229.7	1229.7	0	0	0
2.96	1219.1	1221.8	1223.4	4.3	1.6	2.7
2.63	1181.7	1197.2	1203.3	21.6	6.1	15.5
2.30	1101.4	1154.4	1167.4	66.0	13.0	53.0
1.97	961.1	1091.6	1113.1	152.0	21.5	130.5
1.64	936.0	1006.1	1037.0	101.0	30.9	70.1
1.32	872.8	894.9	934.3	61.5	39.4	22.1
0.99	765.2	753.0	798.1	32.9	45.1	-12.2
0.66	603.3	572.9	617.4	14.1	44.5	-30.4
0.33	368.6	340.0	372.5	3.9	32.5	-28.6

Не менш важливими є питання про взаємоузгодженість розподілу між сільськогосподарськими культурами добрив та посівних площ. На прикладі цукрових буряків і ячменю нами вивчалися два підходи до розподілу добрив: 1) між фіксованими площами кожної культури; 2) між площами, які формувались під впливом розподілу добрив.

У випадку, коли посівні площі не задаються, а ставляться у взаємну залежність від добрив, результати виявляються кращими. Але без урахування додаткових умов може статися, що і земля, і добрива виявляться надбанням буряків, оскільки ця культура дає продукції в грошовій оцінці навіть без добрива значно більше, ніж ячмінь при будь-якій дозі. Додатковими умовами можуть бути: 1) виробництво ячменю в не меншому обсязі, ніж при розподілі добрив між фіксованими площами обох культур; 2) виробництво продукції двох видів у співвідношенні, яке формується при розподілі добрив в кількості, як і при фіксованих площах; 3) виробництво ячменю в заздалегідь обумовленій кількості. Так, розподіл і добрив, і посівної площі між буряками і ячменем з вимогою виробництва ячменю в кількостях, отриманих при фіксованій площі, призвів до більш високих результатів: вільне формування посівних площ викликало підвищення доз під ячмінь з одночасним скороченням його посівної площі, що дозволило значно збільшити загальний вихід продукції. Наприклад, при кількості добрив в 1 ц при вільному формуванні посівних площ у межах 2 га загальний вихід продукції збільшився на 23.2% проти результату, при заданих площах під культурами.

Додержання співвідношень між обсягами виробництва різних видів продукції виявилося більш сильним обмеженням, ніж умови виробництва ячменю на рівні з фіксованих посівних площ. Такий підхід до визначення загального виходу продукції, суттєво переважаючи перший підхід (15.1% при кількості добрива 1 ц), поступається другому, особливо при малих кількостях розподілюваного добрива.

Досліджувався і четвертий підхід, суть якого також зводилася до вільного формування посівних площ, але з умовою виробництва ячменю в обумовленому обсязі. Виявилося, що із збільшенням обумовленої урожайності ячменю при даному ресурсі добрив зростає площа його посіву і зменшується цільова функція; із збільшенням розподілюваної кількості добрив зменшується площа під ячменем і зростає цільова функція.

Отже, при всіх рівнях загальної забезпеченості добривами, виключаючи випадок з повною забезпеченістю, взаємоузгоджений розподіл добрив та посівних площ забезпечує більший загальний приріст продукції, ніж при фіксованих площах.

В четвертому розділі “Системний підхід до визначення рівня та структури удобрення і організації використання добрив” здійснено спробу звільнитися хоча б від частини розглянутих вище недоліків. Необхідність комплексного підходу до обгрунтування рівня удобрення та розподілу обмеженої кількості добрив між сільськогосподарськими культурами пов'язана перш за все з проблемою грошової оцінки продукції, особливо коли один і той же її вид припускає різні напрямки використання. Єдина усереднена оцінка веде до нереального рішення. Кожна частина даного виду продукції вимагає прямої або опосередкованої оцінки залежно від напрямків використання або реалізації.

Вихід знайдено у поєднанні цих задач з задачею оптимізації галузевої структури. Рішення даної задачі полегшує використання економіко-математичного моделювання. В такому разі кожному видові продукції надається можливість зіграти свої природні ролі у відтворювальному процесі у взаємозв'язку і взаємообумовленості з іншими факторами виробництва.

У випадках з повною відсутністю варіантних дослідних даних про вплив добрив на урожайність окремих сільськогосподарських культур відповідні показники обчислювалися за методикою, розробленою нами у співавторстві з В.П. Філатовим. Розрахунки дозволяють визначати норми внесення добрив, які забезпечують одержання економічно найкращих врожаїв за рахунок гарантованого збільшення кількості добрив.

Розроблена нами модель сполучення галузей з одночасним визначенням рівня та структури удобрення дозволяє отримати реальне господарське рішення, позбавлене умовностей в оцінці сільськогосподарської продукції, надає змогу кожному з виробничих ресурсів, в тому числі і добривам, зіграти свою роль у відтворювальному процесі.

Модель дозволяє вирішувати дану задачу не тільки на рівні конкретного господарства, але й на рівні міжгосподарського розподілу при дефіциті добрив. Рішення такої задачі можна проводити у вигляді моделі блочного типу, а у міру створення мережі ЕОМ району використовувати декомпозиційні методи, які створюють умови більш ємного і оперативного використання системного підходу.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Найголовнішою безпосередньою причиною спаду сільськогосподарського виробництва в Харківській області є зменшення кількості та погіршення складу використовуваних добрив. Під урожай 1997 р. на всіх посівах внесено добрив в середньому в 7.4 рази менше, ніж під урожай 1990 р.; при цьому кількість фосфорних добрив скоротилася майже в десять разів, а калійних - в 38.3 рази. Зменшення кількості техніки, високий ступінь її спрацювання, зниження продуктивності праці, несвоєчасне виконання технологічних процесів - все це сприяло зниженню ефективності застосування добрив.

Вплив добрив на урожайність підпорядковується закону змінних відносин. В умовах більш-менш систематичного застосування добрив цей закон трансформується в закон зменшуваної віддачі. Сила дії цього закону тим більша, чим меншою є забезпеченість іншими поживними речовинами, іншими факторами урожайності. Залучення до процесу формування урожаю все більшої кількості не альтернативних один одному виробничих ресурсів, підвищення їх якості і поліпшення структури, удосконалення самих рослин тощо спроможні лише послабити негативний вплив цього закону на виробництво продукції, якщо відповідним чином не збільшується площа посіву.

Важливою складовою ефекту добрив є ефект взаємодії елементів живлення, який дорівнює перевищенню їх загального ефекту над сумою часткових ефектів.

В сільському господарстві України в цілому і Харківської області зокрема спостерігається міжрайонна і особливо надмірна міжгосподарська диференціація рівнів і структури удобрення, різнонаправлені диспропорції у складі діючих речовин, які не піддаються поясненню відмінностями в природних умовах і спеціалізацією виробництва. Недостатня взаємоузгодженість розподілу добрив з розподілом інших матеріальних ресурсів відкриває свободу закону падаючої віддачі, розрізнює потенціали ресурсів, обмежує можливості одержання ефекту їх взаємодії.

В наукових публікаціях і в навчальній літературі з питань рівня удобрення переважають методики визначення потреби в добривах під планований урожай, які не орієнтовані на економічну ефективність, не визначилися з вибором структури удобрення, ігнорують положення про необмеженість співвідношень поживних речовин, формуючих задану урожайність.

Кожне таке співвідношення пов'язане з більшою або меншою сумою затрат, що вимагає з'ясування, якому із співвідношень віддати перевагу. Кожному рівню урожайності відповідають свої оптимальні рівні факторів та їх співвідношення. Визначення доз добрив під планований урожай тільки в тому випадку має господарський інтерес, якщо підкоряється максимізації прибутку або мінімізації збитку.

При заданій урожайності збільшення дози однієї поживної речовини супроводжується зменшенням доз інших поживних речовин. Якщо урожайність не фіксується, а вибір рівня та стуктури добрива підкоряється максимізації прибутку, то збільшення дози однієї поживної речовини потребує узгодженого збільшення доз інших поживних речовин.

В науковому середовищі відсутня єдність в питанні методології обгрунтування рівня та структури удобрення, міжгалузевого та міжгосподарського розподілу обмежених ресурсів добрив. Не користуються увагою методи вибору рівня добрив, в яких відображалася б ефективність використання господарських коштів в альтернативних напрямках.

В наукових рекомендаціях і типових інструкціях щодо розподілу добрив між культурами поширені пріоритетно-залишковий принцип і принцип пропорційності в розподілі добрив в залежності від максимальної загальної потреби в них певної культури. Жоден з цих принципів не забезпечує оптимальності розподілу, призводить до зниження ефективності добрив в залежності від їх дефіциту, складу культур, природних умов, відгуку культур на удобрення, забезпеченості іншими виробничими ресурсами.

Розрахунки показали, що оптимальний розподіл добрив між цукровими буряками та ячменем в порівнянні з урівняльним розподілом збільшує приріст продукції на 5.8% та приріст прибутку на 5.3%, якщо кількість добрив дорівнює половині максимальної потреби, і відповідно на 14.3 і 12.7%, якщо вона дорівнює 1/4 потреби.

В найбільшій мірі недолік пріоритетно-залишкового принципу розподілу виявляється у випадках, коли розподілювані ресурси добрив близькі до половини максимальної загальної потреби в них. Оптимізація розподілу такої кількості добрив між буряками і ячменем підвищує їх ефективність на 14.5% по продукції і на 9-10% по прибутку в порівнянні з першочерговим удобренням буряків.

Повне задоволення потреби частини культур в добривах при загальній їх нестачі погіршує і без того незадовільне для інших культур співвідношення поживних речовин.

При обмежених запасах добрив визначення оптимальної дози під дану культуру рівнозначне оптимальному розподілу добрив між всіма культурами.

При обмежених коштах на придбання і використання добрив визначення оптимальної дози під дану культуру рівнозначне взаємоузгодженому визначенню (відповідно цим коштам) складу добрив і розподілу їх між всіма культурами.

При обмежених коштах на добрива і інші матеріальні ресурси рівень удобрення даної культури визначається як результат розподілу ресурсів коштів між цими напрямками.

В усіх випадках виділення одним культурам добрив або фінансових ресурсів за рахунок інших культур веде до зменшення загальної маси прибутку.

Якщо господарство має більш ніж достатні кошти для повного покриття потреби в матеріальних ресурсах, в тому числі в добривах, але не може використати їх поза своїми межами, оптимальним слід вважати такий рівень удобрення, який максимізує прибуток від кожної культури.

В такій же ситуації, але при можливості вкласти кошти за межами господарства, обирають такий рівень удобрення, гранична ефективність якого дорівнює ефективності найбільш вигідного напрямку використання коштів за межами господарства. Поступаючись частиною прибутку від використання коштів тільки у своєму виробництві, господарство виграє на альтернативному напрямку, максимізуючи загальний прибуток. Чим вище ефективність розміщення коштів в альтернативному напрямку, наприклад, чим вище ставка банківського проценту, тим нижче рівень удобрення.

Таким чином, в залежності від економічної ситуації визначення рівня удобрення тієї чи іншої культури - це одночасно розподіл або добрив між культурами, або фінансових ресурсів між різними напрямками господарювання.

Альтернативними максимізації прибутку критеріями при виборі рівня удобрення можна вважати: рівність граничного доходу витратам на одиницю добрив; рівність граничної собівартості одиниці продукції ціні на продукцію; рівність граничного прибутку нулю. Використання будь-якого з них в розрахунках з вибору дози призводить до такого ж результату, як і у випадку, коли критерієм виступає максимізація прибутку. Але ні собівартість одиниці загального приросту урожаю, ні рівень рентабельності добрив не можуть бути використані як критерії.

Господарське рішення щодо рівня та структури використання добрив є тим більш реальним і тим більш ефективним, чим менше воно підлягає негативному впливу умовних оцінок продукції, чим в більшій мірі методологія формування рішення адекватна відтворювальному процесу перетворення цих, як і інших, ресурсів в кінцевий результат сільськогосподарського виробництва. В цьому полягає об'ективна необхідність системного підходу до даної проблеми, поєднання таких задач в загальногосподарські комплексні задачі ефективного використання ресурсів.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Аничин Л.М., Лебедь М.Т., Филатов В.П. О совершенствовании методологии формирования и использования производственных ресурсов //Проблеми реформування відносин власності та господарювання в агропромисловому комплексі: Зб. наук. праць /Харк. держ. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. Харків, 1997. С. 42-52. - 0.6 друк. арк., в т.ч. автора - 0.2 друк. арк. Автору виконав розрахунки і частково їх аналіз.

2. Лебедь М.Т., Филатов В.П. Оптимизация распределения минеральных удобрений//Применение экономико-математических методов и вычислительной техники в управлении сельскохозяйственным производством:Сб. науч. тр. /Харьк. с.-х. ин-т им. В.В. Докучаева. Т. 306. Харьков, 1984. С. 35-39. - 0.22друк. арк., в т.ч. автора - 0.11 друк. арк. автору належить ідея обгрунтування доз мінеральних добрив.

3. Лебедь М.Т., Филатов В.П. Оптимизация внутрихозяйственного распределения минеральных удобрений //Экономико-математические методы и вычислительная техника в управлении сельскохозяйственным производством: Межвуз. тематич. сб. науч. тр. /Харьк. с.-х. ин-т им. В.В. Докучаева. Харьков, 1987. С. 37-43. - 0.33 друк. арк., в т.ч. автора - 0.18 друк. арк. Автором запропонована економіко-математична модель.

4. Лебедь М.Т. Эффективность удобрений в зависимости от их концентрации, структуры и способов использования в условиях современного механизма хозяйствования //Проблеми реформування відносин власності та господарювання в агропромисловому комплексі: Зб. наук. праць /Харк. держ. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. Харків, 1997. С. 144-154. - 0.68 друк. арк.

5. Лебідь М.Т. Взаємоузгоджений розподіл посівних площь і добрив між культурами як фактор ефективності виробництва // Вісник ХДАУ. - 1997.- №1.- С.119-125. - 0.44 друк. арк.

6. Лебідь М.Т. Оцінка продукції і затрат в задачах оптимізації рівня та структури удобрення // Вісник ХДАУ. - 1998. - №4.- 0.23 друк. арк.

7. Лебідь М.Т. Раціональний розподіл добрив як фактор іх ефективності// Вісник ХДАУ. - 1998. - №4.- 0.25 друк. арк.

8. Аничин Л.М., Лебедь М.Т., Филатов В.П. Моделирование распределения удобрений между сельскохозяйственными культурами //Интенсификация сельскохозяйственного производства в условиях радикальной экономической реформы: Тез. докл. Всесоюз. науч.-практ. конф., секция "Информационно- вычислительные и математические обеспечения АПК". Сумы, 1989. С. 86-87. - 0.12 друк. арк., в т.ч. автора - 0.04 друк. арк. Автору належить ідея взаємоузгодженого розподілу добрив та інших матеріальних ресурсів.

9. Лебедь М.Т., Филатов В.П. Обоснование оптимальных схем внесения удобрений в севооборотах в течение ротации //Інтенсифікація с.-г. виробництва та формування продовольчого ринку України в нових умовах господарювання : Тези доп. наук.-вироб. конф. /Харк. держ. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. Харків, 1995. С. 57-58. - 0.11 друк. арк., в т.ч. автора -0.05 друк. арк. Автор запропонував визначити ступінь впливу факторів виробництва на урожайність за ротацією з допомогою аналітичних функцій.

10. Аничин Л.М., Лебедь М.Т., Филатов В.П. Распределение удобрений как фактор их эффективности //Грунти України: екологія, еволюція, систематика, окультурення, оцінка, моніторинг, географія, використання: Тези доп. на конф., присвяченій 50-річчю ф-ту агрохімії та грунтознавства /Харк. держ. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. Харків, 1996. С. 106-107. - 0.12 друк. арк., в т.ч. автора - 0.04 друк. арк. Автором запропонована ідея використання системного підходу.

11. Лебедь М.Т. Удобрение как производственний ресурс /на правах рукописи. Деп. в УкрИНТЭИ Украины N286 УК /Харьк. гос. аграр. ун-т
им. В.В. Докучаева. Харьков, 1996. 23 с. - 1.4 друк. арк.

АНОТАЦІЇ

Лебідь М.Т. Економічні основи застосування добрив в сільському господарстві. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - Економіка сільського господарства і АПК. Харківський державний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, Харків, 1999.

В дисертації досліджуються методологічні проблеми формування рівня та структури удобрення сільськогосподарських культур, оптимізації використання обмежених ресурсів добрив.

Показано недоліки ряду відомих методик розподілу добрив між сільськогосподарськими культурами, визначення доз під планований урожай.

Розроблено методику реалізації системного підходу до визначення рівня та структури удобрення, розподілу добрив.

Ключові слова: економічні основи, методичне забезпечення, рівень та структура удобрення, альтернативні витрати, системний підхід, математичне моделювання, взаємообумовленість ресурсів, алтернативні критерії оптимальності.

Лебедь М.Т. Экономические основы применения удобрений в сельском хозяйстве. Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 - Экономика сельского хозяйства и АПК. Харьковский государственный аграрный университет им. В.В. Докучаева, Харьков, 1999.

В диссертации исследуется методология формирования уровня и структуры удобрения сельскохозяйственных культур, оптимизации использования ограниченных ресурсов удобрений.

Показаны недостатки методик распределения удобрений, основу которых (методик) составляют приоритетно-остаточный либо уравнительно-пропорциональный принципы.

Распределение удобрений в соответствии с приоритетно-остаточным принципом, когда одни культуры получают удобрения в размере максимальной потребности, а другие - в зависимости от остатка, не способствует максимизации общего эффекта.

Не обеспечивает максимальной эффективности распределения удобрений и применение методик, основанных на уравнительно-пропорциональном принципе. Диссертант находит объяснение этому в разнохарактерности функций урожайности разных культур как их реакции на изменение уровня и структуры удобрения.

Доказываются преимущества оптимизационного подхода, использование которого обеспечивает значительное повышение экономического эффекта от использования удобрений с учетом уровня обеспеченности ими, соотношения питательных веществ, состава сельскохозяйственных культур.

Обосновывается необходимость взаимосогласованного распределения удобрений и посевных площадей между сельскохозяйственными культурами. При любых уровнях обеспеченности взаимосогласованное распределение удобрений и посевных площадей приводит к большему общему приросту продукции, чем при фиксированных площадях. Необходимость взаимосогласованного распределения удобрений и земли между культурами обуславливается межкультурными различиями в эластичности урожая в зависимости от удобрения.

Главный недостаток распространенных методик обоснования потребности в удобрениях под планируемый урожай заключается в отсутствии подчиненности таких решений минимизации издержек, в необходимости привлечения массы коэффициентов для соответствующих решений.

Некоторые методики определения уровня и структуры удобрения без ограничения на урожайность допускают использование условных оценок продукции, что снижает обоснованность принимаемых решений и ведет к хозяйственным просчетам.

В действующих методиках не получают отражения издержки упущенных возможностей, что в случае их применения на практике приводит к снижению общей эффективности использования финансовых ресурсов.

Показана объективная необходимость и предложена методика реализации системного подхода к проблеме обоснования уровня и структуры удобрения, оптимального распределения ограниченных ресурсов удобрений между сельскохозяйственными культурами. В основе методики - совмещение классической задачи оптимизации отраслевой структуры и задачи обоснования количества удобрений и их использования. Благодаря этому каждый вид растениеводческой продукции в процессе решения задач получает реальные прямые или опосредованные через ту или иную животноводческую продукцию оценки в зависимости от направлений реализации и возможных способов использования. Объединение этих двух задач в одну комплексную повышает обоснованность решения каждой из них.

На основе такой модели могут успешно решаться такие задачи: 1) обоснование потребностей в удобрениях; 2) распределение имеющихся удобрений между культурами; 3) взаимосогласованное формирование отраслевой структуры и системы удобрений в хозяйстве и др.

Ключевые слова: экономические основы, методическое обеспечение, уровень и структура удобрения, альтернативные издержки, системный подход, математическое моделирование, взаимообусловленность ресурсов, альтернативные критерии оптимальности.

Lebed M.T. Economic Base of Applying Fertilizers in Agriculture. The thesis for a scientific degree of the Candidate of Economic Sсiences, speciality 08.07.02 - Economy in Agriculture and Agro-Industrial Complex (AIC). Kharkiv State Agrarian University named after V.V.Dockuchayev, Kharkiv, 1999.

The methodological problems of forming up a level and structure of applying fertilizers under farm crops have been investigated. They are viewed from the point of optimization of using the limited resources of fertilizers.

The drawbacks of some well-known techniques of fertilizers' distributions among agricultural crops have been revealed as well as the ways of determining dozes aimed at the planned yield.

The technique of realization of the system approach as for defining the level and structure of fertilizers, their distribution have been worked out.

Key words: economic foundations, methodical maintenance, level and structure of fertilizer, alternative costs, system approach, mathematical modelling, resource interconditionality, alternative criteria of optimization.

Размещено на Allbest.ru

...