Характеристика СПД "Притуленко"

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

1.Загальна частина

1.1 Організаційний устрій підприємства

1.2 Структура управління СПД «Притуленко»

2.Економічна характеристика підприємства

2.1 Характеристика системи управління зовнішньоекономічною діяльністю

2.2 Система обробітки ґрунту

2.3 Організація і економіка сільськогосподарського виробництва у господарстві

3.Рослинництво

4.Охорона праці в галузі

5.Охорона навколишнього середовища

Висновок

Список використаних джерел

організаційний господарство сільськогосподарський грунт



Вступ

Підприємство - це первинна ланка суспільного виробництва, яка виступає товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі принципів комерційного розрахунку. Підприємство створюється для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Для досягнення цієї мети здійснюється певна організація діяльності підприємства як господарюючого суб'єкта, визначається місія і мета підприємства ,створюється трудовий колектив. Діяльність підприємства здійснюється за його статутом, який регламентує усі види його діяльності і визначає права і обов'язки як усього трудового колективу, так і окремих працівників. Підприємство як юридична особа має певні атрибути господарюючого суб'єкта: самостійний баланс, печатку, розрахунковий і інші рахунки в банку, найменування свого підприємства.

Підприємницьку діяльність в аграрному секторі можуть здійснювати як окрема людина, так і група людей. Закон України «Про підприємства в Україні» встановлює, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави , інших країн, не обмежені законом у право - або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності.

Організаційно - правові форми підприємництва в сільському господарстві можуть бути різні - від одноосібних фермерських господарств до великих акціонерних товариств, що обумовлюється не тільки формами власності, але й об'єктами , які використовуються в сільськогосподарському виробництві

На сучасному розвитку сільського господарства великої уваги необхідно приділяти питанню підвищення продуктивності сільськогосподарських культур, що повинно супроводжуватися із раціональним використання затрачуваних ресурсів.

Все це можливо за тієї умови, що при вирощуванні культурних рослин необхідно чітко дотримуватися усіх технологічних процесів. Це дотримання сівозмін, внесення добрив на заплановану урожайність, дотримання технології вирощування рослин, використання якісного посівного і садивного матеріалу, своєчасний і ефективний захист сільськогосподарських рослин від шкідників, хвороб та бур'янів та організації технології зберігання та переробки продукції рослинництва. Окрім цього необхідно ефективно використовувати побічну продукцію рослинництва, що зменшує собівартість вирощування культур.

Приватне сільськогосподарське підприємство СПД «Притуленко» перед собою ставить завдання економічно-вигідного вирощування сільськогосподарських культур. В цьому напрямку й працює господарство.

В майбутньому господарство планує збільшити насиченість 1 га площі орних земель органічними і мінеральними добривами, використовувати нові високопродуктивні сорти і гібриди сільськогосподарських культур, використовувати сучасну техніку та обладнання, побудувати надійні зерносховища, підняти на належний рівень галузь тваринництва. Окрім цього в господарстві планують перетворювати продукцію рослинництва в кінцеві продукти споживання, але для цього необхідне також спеціальне обладнання та устаткування. В цілому СПД «Притуленко» маючи непогане кліматично-географічне місце знаходження має всі передумови вийти на свій запланований рівень розвитку.



1.Загальна частина

1.1 Організаційний устрій підприємства

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, право від свого імені укладати угоди, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, виступати в суді як позивач, відповідач або третя особа.

Підприємство володіє, користується на власний розсуд належними йому основними фондами, цінними паперами та іншим майном, має самостійний баланс, власні і залучені основні та оборотні засоби, розрахунковий, - валютний та інший рахунки в установах банків, круглу печатку із своїм найменуванням, відповідні штампи, фірмові бланки зі своєю назвою та інші реквізити, здійснює господарську діяльність від свого імені на підставі повного госпрозрахунку та самофінансування.

Підприємство може здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не заборонена чинним законодавством України.

Господарча діяльність Підприємства здійснюється на основі укладених договорів. Підприємство вільне у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань його учасників.

Підприємство здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування.

Підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає перспективи розвитку та пріоритетні напрямки.

3а порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог якості продукції та інших правил господарської діяльності Підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством. України. Держава не відповідає по зобов'язаннях Підприємства, а Підприємство не відповідає по зобов'язаннях держави, її органів та організацій.

Для здійснення діяльності, передбаченої статутом, Підприємство має право:

самостійно визначати свою внутрішню організаційну структуру;

створювати відокремлені підрозділи, засновувати підприємства та організації;

визначати штатний склад, форми, системи та розміри оплати праці, але не нижчі за встановлені законодавством;

брати участь у приватизації державного майна;

1.2 Структура управління СПД «Притуленко»

Управління Підприємством здійснюється Засновником або призначеним ним директором, рис.1.1.

Размещено на http://www.allbest.ru

До компетенції Засновника Підприємства належить:

визначення основних напрямів діяльності підприємства, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

внесення змін та доповнень до статуту підприємства;

призначення та звільнення директора, головного бухгалтера;

затвердження річних результатів діяльності підприємства;

визначення порядку використання прибутку та покриття збитків;

винесення рішення про притягнення до матеріальної відповідальності директора та головного бухгалтера підприємства;

затвердження правил процедури прийняття рішень та інших внутрішніх документів підприємства, визначення організаційної структури підприємства;

визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

До компетенції директора підприємства відноситься:

оперативне керівництво діяльністю підприємства;

розпорядження майном та коштами підприємства у визначеному Засновником підприємства порядку:

реалізація щорічних планів діяльності підприємства, які затверджуються Засновником;

складання проектів планів, звітів про виконання планів, представлення Засновнику річного балансу та звіту про фінансово - господарську діяльність за підсумками року;

розробка локальних нормативних актів підприємства та представлення їх на затвердження Засновнику;

укладення угод від імені підприємства;

затвердженні посадових інструкцій, прийом і звільнення працівників підприємства;

видання наказів, обов'язкових для всіх працівників підприємства;

встановлення тарифів на продукцію підприємства;

вирішення всіх інших питань діяльності підприємства, що не віднесені до компетенції Засновника.

Директор не має права приймати рішення, обов'язкові для Засновника підприємства.

Директор підзвітний Засновникові підприємства і організовує виконання його рішень.

Підприємство веде бухгалтерський та податковий облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність та подає її у встановленому законодавством обсязі та порядку відповідним державним органам.

Бухгалтерський облік ведеться головним бухгалтером підприємства у відповідності до вимог чинного законодавства України та внутрішніх документів підприємства.

Документи бухгалтерського обліку постійно зберігаються за місцем знаходження підприємства і надаються Засновнику у разі його вимоги та відповідним; контролюючим органам у межах їх компетенції.

Фінансовий рік підприємства починається першого січня та закінчується тридцять першого грудня.

Контроль за окремими сферами діяльності підприємства здійснюється відповідними державними органами, на які відповідно до законодавства покладені обов'язки здійснювати контрольні функції за діяльністю підприємств.



2.Економічна частина

2.1 Характеристика системи управління зовнішньоекономічною діяльністю

Формування ринкових відносин в аграрному секторі національної економіки та формування конкурентоспроможності аграрних підприємств не можливе без здійснення відповідних економічних реформ та включення України у світові інтеграційні процеси. Особлива роль при вирішенні цих проблем належить зовнішньоекономічній діяльності та вдосконаленню механізмів її регулювання.

Зовнішньоекономічна діяльність є важливою і невід'ємною частиною господарської діяльності підприємств, фірм, усіх учасників ринкових відносин. В умовах централізованої, планової системи господарювання зовнішньоекономічні зв'язки здійснювалися тільки на державному рівні. Підприємства, як юридичні особи, були позбавлені можливості самостійного виходу на зовнішній ринок.

Перехід до ринкових відносин і організація фондового, товарного ринків та ринків факторів виробництва створюють сприятливі умови для здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємств, підвищення рівня та обсягів виробництва.

У нових економічних умовах господарювання підприємства отримали право безпосередньо здійснювати експортно-імпортні операції. Незважаючи на велику зацікавленість суб'єктів підприємницької діяльності у використанні права виходу на зовнішній ринок і здійсненні експортно-імпортних операцій та отриманні валютних коштів, практика показує, що результати цієї діяльності не завжди є позитивними. Тому перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності постають проблеми аналізу динаміки, кон'юнктури міжнародних і внутрішніх ринків і на цій основі - розробки механізмів адаптації, які б сприяли достатній гнучкості в поведінці суб'єктів господарювання та оперативності у прийнятті ними відповідних рішень.

Саме тому питання організації експортно-імпортної діяльності підприємств, визначення економічної ефективності експорту певних видів продукції, дослідження шляхів організації виходу підприємств на зовнішній ринок є досить актуальними.

Слід зазначити, що в аграрному секторі економіки України існує низка загрозливих явищ, що свідчать про низьку конкурентоспроможність українських підприємств:

Низька ефективність цієї галузі порівняно з іншими країнами - загрозливим, з точки зору продовольчої безпеки, можна вважати істотне зниження рентабельності основних видів продукції сільського господарства.

Невідповідність структури українського експорту попиту країн ЄС на сільськогосподарську продукцію. Значні порівняльні переваги на ринках країн ЄС Україна має лише у торгівлі жирами, маслами тваринного і рослинного походження та зерновими культурами

Невелика частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів.

Низька якість продукції внаслідок того, що 60% сільськогосподарської продукції виготовляється дрібними приватними господарствами населення, які обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами; у виробництві аграрної продукції зайняті переважно особи без належної фахової підготовки, у результаті чого виготовлена у цих господарствах продукція втрачає конкурентні переваги не лише на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку.

2.2 Система обробітки ґрунту

На основі інформації автономічної служби та власних спостережень можна проаналізувати систему обробітку в СПД «Притуленко». Отож в господарстві система обробітку на певній групі культур носить подібний характер. Так, під такі культури як соняшник, чеснок, проводиться восени лише оранка. Потім весною ранньовесняне вирівнювання поверхні ґрунту. Окрім зазначених заходів обробітку на таких культурах як соняшник та часник проводиться ще одна проміжна культивація, що пов'язано із пізнішими строками сівби. Оранка для зазначених культур проводиться плугами ПЛН-5-35 та ПНЛ-8-40. Глибина обробітку 23-25 см. Ранньовесняне вирівнювання ґрунту для культур проводять за допомогою зубових борін БЗТС-1, БЗСС-1. Після соняшника допоміжна культивація проводиться за допомогою культиваторів КПС-4. Глибина обробітку 6-8 см.

Під таку культуру як часник обробіток проводять наступним чином. Проводять дискування дисковими знаряддями на глибину 12-І 4 см, потім через два-три тижні проводиться оранка на глибину 23-25 см, культивації в послідуючому проводяться по мірі проростання насіння бур'янів.

Описана система обробітку ґрунту під основні культури господарства має ряд недоліків. По-перше, в господарстві під ярі культури практично не проводять лущення стерні після збирання попередника, а обмежуються лише осінньою оранкою. Якби ж лущення стерні проводилося то це дало змогу знищити велику кількість шкідників та збудників хвороб, що розвиваються на пожнивних рештках. Також даний захід провокує проростання чималої кількості насіння бур'янів з якими можна було б поборотися ще з осені. По-друге, глибина оранки становить 23-25 см майже під культури, можна було провести оранку на глибину 20-22 см, що зменшить затрати паливо-мастильних матеріалів. По-третє, готуючи ґрунт під часник та соняшник оранку після лущення багаторічних трав доцільно проводити через 6-7 днів, а не пізніше. І цей захід обов'язково повинен проходити із котком, і по в господарстві не дотримується.

Ще одна важлива деталь: оранка проводиться плугами без передплужників, що не в повній мірі сприяє заробці рослинних решток.

Наведенні недоліки в проведенні обробітку ґрунту під основні культури господарства впливають на недодержання врожаїв.

2.3 Організація і економіка сільськогосподарського виробництва у господарстві

У с / г виробництві економічний процес відтворення переплітається з природним, загальні економічні закони поєднуються з дією природних. 

Родючість грунту створюється природою, а людина може лише підтримувати його. Разом з тим економіка вивчає не родючість як таке, а виробничі відносини з приводу розширеного відтворення родючості. 

В АПК в якості предметів праці використовуються рослини і тварини, які розвиваються за природним законам. 

Сезонність сільськогосподарського виробництва. Тобто розбіжність періоду виробництва з робочим періодом. Це проявляється в нерівномірному (протягом року) використанні ресурсів (періоди сівби, збирання-витрати на насіння та ПММ), реалізації продукції і надходження грошей. Наприклад, період вирощування озимого жита починається в серпні-вересні з моменту підготовки поля для посіву, а закінчується в липні - серпні наступного року при прибиранні. За цей часробочий період переривається і поновлюється кілька разів: лущення, передпосівна культивація, посів, осіння підгодівля, весняне боронування та підживлення, боротьба з шкідниками і хворобами, підживлення в період вегетації, прибирання. Між цими видами робіт є перерви, але процес виробництва не може призупинятися: якщо економічний процес переривається, то природний триває. 
Земля - розглядається як засіб праці (мається на увазі її родючість - природну (створене природою без участі людини) і штучне - їсть. + Застосовувані засоби) і якпредмет праці. Як предмет праці: впливаючи на неї механічно-обробляючи, обробляючи її за допомогою техніки , вносячи добрива ми отримуємо певну продукцію. 

Різнорідних вид продукції с / г вимагає специфічних засобів виробництва.Більшість з них не може бути використане для інших сільськогосподарських робіт (наприклад, бурякозбиральний комбайн для збирання зернових культур).

Цінова нееластичність попиту на продукти харчування: попит слабко реагує на зміну цін. Тому при наближенні до моменту насичення ринку продуктами харчування (якщо товаровиробники знизять ціни з метою збільшення продажів) грошова виручка зменшиться і виробництво може стати збитковим Іншими словами, у сільському господарстві має місце парадокс, який пов'язаний з тим, що потреби людини в продуктах харчування можуть бути рано чи пізно задоволені і подальше збільшення виробництва виявиться невигідним Розрізненість товаровиробників створює умови для високого ступеня конкурентності на ринку сільськогосподарських товарів Це унеможливлює вплив на ринкову ціну з боку окремого товаровиробника У той же час в галузях, що постачають сільське господарство засобами виробництва, є всі умови для створення монополій. 
Коли досягається відносне насичення ринку їжею і сільськогосподарськими продуктами, зниження ціни не забезпечує адекватне зростання попиту. 



3.Рослинництво

Соняшник - в господарстві вирощують на площі 114 га. Розміщують дану культуру переважно після ярого ячменю , кукурудзи на зерно.

В рік проходження практики під дану культуру було внесено по 100 кг аміачної селітри незалежно від попередника. Добрива вносили в передпосівну культивацію.

Передпосівний обробіток полягав у ранньовесняному вирівнюванні поверхні поля зубовими боронами при настанні фізичної стиглості грунту. Передпосівна культивація під посів соняшника проводилася па глибину заробки насіння і становила 5-6 см. У посушливі роки глибину передпосівної культивації збільшують до 7-8 см. Операцію проводять за допомогою культиватора КПС-4 за кілька дні» до сівби соняшнику.

Господарство займається впрошування гібридів соняшнику таких як Атланта, Дует а тому насіння, що закуповується повністю придатне до сівби і не потребує протруєння га доведення до необхідних посівних кондицій.

Сівба соняшника проводиться при температурі грунту на глибині 8-10 см 8-12°С. Сіють сівалками СУПН-8 із шириною міжряддя 70 см. Глибина заробки насіння становить 5-6 см. Склад посівного агрегату має наступний вигляд: трактор МТЗ-80 + сівалка СУПН-8. Після сівби проводиться прикочування посівів водоналивними котками.

Догляд за посівами полягає в проведенні міжрядного обробітку 1 -го на глибину 6-8 см, і другого на 8-10 см. Після двох міжрядних обробітків проводиться підгортання рослин соняшнику культиваторами КРН-4,2 іпідгортачами.

Збирання проводять після дозрівання кошиків соняшнику. У вологі роки для висушування насіння використовують десикацію відповідними препаратами.

Післязбиральна обробка полягає в очищенні насіння і його подальшого висушування до вологості 7-8% при якій його можна зберігати тривалий час.

Часник- висаджуйте за 45-50 діб до настання холодів. За цей час зубки встигають утворити кореневу систему, проникаючу в грунт на глибину 10-15 см. Грунт для часнику готується за два тижні до посадки зубків. Одночасно при перекопуванні вноситься органічні і мінеральні добрива, грядка шириною 90-100 см і висотою 12-15 см. Великі цибулини виростають з найбільших зубків. Отже, посадковий матеріал повинен бути добірним. Для посадки тільки зовнішні зубки, внутрішні (тонкі) використовуються для їжі.

Щоб зменшити витрату посадкового матеріалу, краще використовувати однозубкі. Це сприяє і оздоровлення посадкового матеріалу. На одній половині грядки можна посадити однозубкі, на іншій - великі зубки з повноцінних головок. Однозубкі виходять з повітряних бульбочек. Перед посадкою розбераються зубки за розміром, звертаючи увагу на донця: на них не повинно бути відмерлої частини старого донця. Воно, як пробка, перешкоджає проростанню і утворення коренів, тому його слід видалити. В останньому випадку зубки з опадами затягуються в глиб грунту. Глибина посадки (відстань від вершини зубки до поверхні грунту) становить 3-4 см. Норма посадки 40-50 зубків на 1 м2, або 150-300 г на 1 м2. Роблять з таким розрахунком, щоб відстань між рядами становила не менше 20 см, іноді його збільшують до 25-30 см.

Відстань між зубками в ряду залежить від їх крупності: чим крупніше зубки, тим воно повинно бути більше і зазвичай відповідає 5-8 см. Після посадки прикривається часник будь рихлящім матеріалом з розрахунку 5-8 кг на 1 м2. Як тільки зійде сніг, підгодовується часник сечовиною (10-15 г на 1 м2). Грунт до цього часу ще не встигає відтанути, але азот добре проникає в неї з весняною вологою.

Благотворні результати забезпечує підживлення розведеним коров'яком (1:5) або курячим послідом (1:10). Витрата на 1 м2- 2 л розведеного настою. Надалі часник 2 3 рази підгодується розчином сечовини (50 г на 10 л води) з інтервалом 10-15 діб. Якщо весна посушлива, то часник обов'язково поливається (20-30 л на 1 м2), не даючи підсихати верхньому шару грунту. Часте неглибоке розпушування сприяє економічній витраті вологи. Як тільки стрілки досягнуть довжини 12-15 см, пріщіпнути їх на висоті 5-6 см. Після виламування стрілок відгрібаючи від цибулин землю на 1/4 висоти.

Ці прийоми сприяють утворенню більш великих цибулин, поліпшення їх якості та підвищення легкості при зберіганні. При пожовтінні і поляганні нижніх листків приступаємо до прибирання. Якщо запізнитися із збиранням, то покривні луски опадають, зубки оголюються, і цибулини розсипаються. У викопаних цибулин листя відразу не обрізаються, а витримується урожай на грядці або під навісом протягом тижня. За цей час поживні елементи переходять з листя в цибулини. Потім часник досушити під навісом або в сараї до повного висихання кореневої мочки, після чого заплетається в коси. Стебла часнику, що залишилися після збирання, не викидається: їх можна використовувати для боротьби з шкідниками.



4.Охорона праці в галузі

Первинні засоби пожежогасіння призначені для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу підприємства до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони, а також - ліквідації невеликих осередків пожеж. Вони є у всіх виробничих приміщеннях, цехах, складах, лабораторіях, майстернях і передаються під охоронну відповідальність безпосередньо керівникам цих об'єктів або іншим посадовим особам з числа інженерно-технічних працівників.

Наявність засобів пожежогасіння підвищує рівень пожежної безпеки об'єктів, і, тим самим, у разі виникнення вогню, зменшує матеріальні збитки та людські жертви.

Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини, повсті, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.

Ця вимога стосується також будівель, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими типами установок пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кранами.

Вперше збудовані, після реконструкції, розширення, капітального ремонту об'єкти (будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння (згідно з нормами належності) до початку їх експлуатації.

На промислових підприємствах застосовуються в основному пінні, рідинні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні та порошкові вогнегасники.

При правильній експлуатації, належному технічному обслуговуванні та кваліфікованому застосуванні вогнегасники є ефективним первинним засобом гасіння пожеж. Вогнегасники застосовують для ліквідації пожеж на початковій стадії їх розвитку.

Норми належності первинних засобів пожежогасіння для конкретних об'єктів повинні встановлюватися нормами технологічного проектування та галузевими правилами пожежної безпеки з урахуванням рекомендацій, викладених вище.

Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств, як правило, слід встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці. Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори за чинним державним стандартом.

Пожежний інвентар повинен мати червоно-біле пофарбування
і відповідні написи. Пожежний інструмент фарбується у чорний колір. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони. Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу «ПШ».

Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщуваний на об'єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:

очищення від пилу, бруду та слідів корозії;

відновлення пофарбування з урахуванням вимог стандартів;

випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення залишкових деформацій після використання;

відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з дотриманням вимог стандартів.

Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:

навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;

встановлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах мають забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.

Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися відповідно до паспортів заводів-виготовлювачів, а також затвердженими у встановленому порядку регламентами технічного обслуговування.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації;

пломби на пристроях ручного пуску;

бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів повинні виконуватися відповідно до інструкції з експлуатації. Газові та закачні вогнегасники, в яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища менше або більше номінальних значень на 5% (за температури 20±2oС), підлягають дозарядженню (перезарядженню).

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах та стендах має вміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Відповідальність за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правил користування вогнегасниками несуть власники цих об'єктів (або орендарі згідно з договором оренди).

Успішне гасіння пожежі пов'язане з правильним вибором типу й виду вогнегасника.

Класифікація пожеж дає змогу обрати необхідний вогнегасник, тому що в кожен клас об'єднано пожежі, пов'язані з горінням речовин, що мають подібні характеристики. Для успішної боротьби з пожежами та з метою запобігання використанню непризначеного або неефективного для гасіння даного класу пожежі вогнегасника необхідне знання цих класів, тому що їх символи вказано на корпусах вогнегасників.

Вогнегасні речовини (ВР) - це речовини, що мають фізикохімічні властивості, які дають змогу створити умови для припинення горіння.

Нині широко використовуються такі вогнегасні речовини: вода, вода з домішками, піна (хімічна або хамічно-механічна), вогнегасні порошки, вуглекислий газ, галогеновані вуглеводні.

Вода - рідина за температури від 0 до 100оС. Способи подання - компактний або розпилений струмінь.

Вода з домішками. З метою покращення якості та підвищення ефективності гасіння у воду додають різноманітні речовини. Для зниження поверхневого натягу вживають поверхневоактивні речовини (піноутворювачі, сульфаноли та ін.).

Піна - дисперсна система, що складається з комірок - міхурців газу, розділених плівками рідини. За способом видобутку піни розподіляються на хімічні та повітряно-механічні. Хімічна піна утворюється в результаті хімічної реакції між лужною та кислотною частинами заряду. Повітряно-механічна піна утворюється в результаті механічного розпилення розчину піноутворювача та його змішування з повітрям у піногенераторах.

Вогнегасні порошки - дрібноподріблені мінеральні солі з різноманітними домішками. Вони розподіляються на порошки загального та спеціального призначення. Вогнегасні порошки загального призначення застосовуються для гасіння пожеж класів А, В, С та електрообладнання під напругою (за винятком ПСБ-3, який не призначений для гасіння пожежі класу А). Вогнегасні порошки спеціального призначення використовуються для гасіння пожеж горючих металів.

Вуглекислий газ - безкольоровий газ без запаху й смаку при 0oС та 760 мм. рт. ст. температура замерзання мінус 56,6oС. Критична температура мінус 31oС.

Галогеновані вуглеводні - речовини, основними компонентами яких є бромистий етил, бромистий метил, дібромтетрафторетан та ін. Вони складаються з атомів вуглецю, водню та галоїдів фтору, хлору, брому, йоду. У практиці пожежогасіння використовуються головним чином бромфторхлорпохідні метану й етану, котрі мають промислові назви «фреони» або «хладони» [23, с. 375].

Для визначення видів та кількості первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.

Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для етажерок відкритих установок. Якщо в одному приміщенні розміщені декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.

Покривала повинні мати розмір не менш як 11 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до: 21,5 м, 22 м.

Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та за наявності горючих матеріалів, а також на території об'єктів, у садибах індивідуальних жилих будинків, дачних будиночків тощо. Їх кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250-300 м2 захищуваної площі.

Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.009-83 повинні мати місткість не менше 0,2 м3 і бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 0,008 м3.

Пожежні щити (стенди) встановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2.

До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщаються на ньому, слід включати: вогнегасники - 3 шт., ящик з піском - 1 шт., покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром 2х2 м - 1 шт., гаки - 3 шт., лопати - 2 шт., ломи - 2 шт., сокири - 2 шт.

Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0 м3 та бути укомплектованими совковою лопатою.

Вмістилища для піску, що є елементом конструкції пожежного стенду, повинні бути місткістю не менше 0,1 м3 . Конструкція ящика (вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів.

Склади лісу, тари та волокнистих матеріалів слід забезпечувати збільшеною кількістю пожежних щитів з набором первинних засобів пожежогасіння, виходячи з місцевих умов.

Будівлі та споруди, які зводяться та реконструюються, мають бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння з розрахунку:

на 200 м2 площі підлоги - один вогнегасник (якщо площа поверху менша 200 м2 - два вогнегасники на поверх), бочка
з водою, ящик з піском;

на кожні 20 м довжини риштування (на поверхах) - один вогнегасник (але не менше двох на поверсі), а на кожні 100 м довжини риштування - бочка з водою;

на 200 м2 площі покриття з горючим утеплювачем або горючими покрівлями - один вогнегасник, бочка з водою, ящик з піском;

на кожну люльку агрегата для будівництва градирень - по два вогнегасники;

у місці встановлення теплогенераторів, калориферів - два вогнегасники та ящик з піском на кожний агрегат [23, с.378].

У вищезазначених місцях слід застосовувати вогнегасники пінні чи водяні місткістю 10 л або порошкові місткістю не менше 5 л.

На території будівництва в місцях розташування тимчасових будівель, складів, майстерень встановлюються пожежні щити (стенди)
та бочки з водою.

Вибір типу та визначення потрібної кількості вогнегасників здійснюється згідно з нормами залежно від їх вогнегасної спроможності, граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні або на об'єкті, що потребує захисту (стандарт ISO N 3941-77):

клас А - пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);

клас В - пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються;

клас С - пожежі газів;

клас Д - пожежі металів та їх сплавів;

клас (Е) - пожежі, пов'язані з горінням електроустановок.

Крім перерахованих параметрів, береться до уваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) обумовлений розмірами можливих осередків пожеж; у разі збільшених їх розмірів рекомендується використовувати пересувні вогнегасники.

Для гасіння великих площ горіння, коли застосування ручних та пересувних вогнегасників є недостатнім, на об'єкті мають бути передбачені додатково ефективні засоби пожежогасіння.

Необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, вибираючи вогнегасник з відповідною температурною межею використання.

Якщо на об'єкті можливі комбіновані осередки пожеж, то перевага у виборі вогнегасника віддається більш універсальному щодо області застосування.

Громадські будівлі та споруди повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників.

Комплектування технологічного устаткування вогнегасниками здійснюється відповідно до вимог технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки, затверджених у встановленому порядку.

Комплектування імпортного устаткування вогнегасниками здійснюється згідно з умовами договору на його поставку.

У місцях зосередження коштовної апаратури й устаткування кількість засобів пожежогасіння може бути збільшена.

Коли від пожежі захищаються приміщення з ЕОМ, телефонних станцій, музеїв, архівів тощо, слід враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

Виробничі приміщення категорії Д, а також такі, що містять негорючі речовини й матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м2. Необхідність встановлення вогнегасників у таких приміщеннях визначають керівники підприємств.

Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд; 30 м - для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м - для приміщень категорій В, Г; 70 м - для приміщень категорії Д.

За наявності декількох невеликих приміщень з однаковим рівнем пожежонебезпеки кількість необхідних вогнегасників визначається згідно з урахуванням сумарної площі цих приміщень.

Окремі пожежонебезпечні виробничі установки (фарбувальні камери, загартовувальні ванни, випробувальні стенди, установки для миття та знежирювання деталей, сушильні камери тощо) обладнуються не менше ніж двома вогнегасниками кожна або однією стандартною установкою пожежогасіння.

Окремо розташовані відкриті ректифікаційні, адсорбційні колони та інші технологічні установки забезпечуються вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами. Їх кількість визначається адміністрацією об'єкта залежно від потужності установок і кількості горючих та легкозаймистих рідин і газів, які містяться в апаратах.

У місцях наявності великої кількості ЛЗР, ГР та легкогорючих матеріалів (каучук, гума тощо) доцільно встановлювати стаціонарні або пересувні вогнегасники типу ОВП-100, ОУ-25, ОУ-80, ОП-100, ОПА-100, ОП-250 і т.п.

Приміщення, обладнані автоматичними стаціонарними установками пожежогасіння, забезпечуються вогнегасниками на 50%, виходячи з їх розрахункової кількості [23, с. 380].



5.Охорона навколишнього середовища

Охорона навколишнього середовища являє собою форму відносин між суспільством і природою. Вона здійснюється різними засобами: економічними, правовими, науково-технічними, санітарно-гігієнічними, біологічними та іншими.

В загальному випадку проблема охорони навколишнього середовища зводиться до вирішення двох завдань:

¦ організації раціонального природокористування;

¦ забезпечення чистоти природних (екологічних) систем. При здійсненні різних видів економічної діяльності суб'єкти

господарювання використовують різноманітні природні ресурси: землю, воду, корисні копалини тощо. Проте ресурси ці обмежені. Обмеженість природних ресурсів була і залишається головною і дуже жорсткою умовою, що накладається на розвиток економіки і відповідно зростання суспільного добробуту.

Наслідком обмеженості природних ресурсів є конкуренція за їх застосування, тобто суперництво між альтернативними цілями використання ресурсів. Адже майже всі ресурси можуть використовуватися для задоволення найрізноманітніших потреб. Наприклад, нафта може служити сировиною для одержання палива, виробництва синтетичних волокон, пластмас, лакофарбових виробів, побутової хімії тощо. І всі ці альтернативні цілі конкурують за використання сирої нафти, обсяги якої, як відомо, обмежені.

Раціональне природокористування означає розробку та здійснення концепції і конкретних заходів щодо раціонального використання і відтворення природних ресурсів, гармонічну взаємодію суспільства і природи, людини і навколишнього природного середовища.

Завдання організації раціонального природокористування вирішується шляхом:

¦ оптимального розподілу ресурсів між різними господарськими цілями;

¦ використання технологій, що зберігають ресурси;

¦ проведення заходів щодо поповнення природних ресурсів.

Іншим, не менш важливим, завданням охорони навколишнього середовища є забезпечення чистоти природних екологічних систем, тобто водного середовища, повітряного басейну, ґрунтових покровів тощо, з тим, щоб забезпечити населення екологічно чистими продуктами харчування, водою, повітрям і, в остаточному підсумку, зберегти високий рівень здоров'я населення та його активного довголіття.

Економічна діяльність у всіх її проявах здійснює забруднення навколишнього середовища. У процесі цієї діяльності забруднюються і стають дефіцитними ресурси повітря, води, територій, що здавалися нескінченними. Нині рівень забруднення досяг загрозливих розмірів, набувши по суті кризового характеру.

Однією з причин забруднення навколишнього середовища є збільшення обсягу відходів та викидів. До них відносять: не використані у виробництві матеріали, що не підлягають подальшій переробці, або продукти, що відслужили свій термін споживання, різні пакувальні матеріали, всілякі відвали та терикони породи тощо.

Величезна кількість відходів є результатом значного збільшення обсягів виробництва. За підрахунками фахівців, за останнє століття світове промислове виробництво збільшилося більш як у 50 разів, причому 4/5 цього приросту припадає на кінець XX століття. Як слушно зазначають американські економісти, збільшення валового національного продукту є одночасно збільшенням "валового національного сміття". Проблема утилізації відходів стала сьогодні проблемою глобального масштабу.

Не менш значною причиною забруднення є широке використання забруднюючих технологій, які для багатьох підприємств є вигіднішими, ніж екологічно чисті, в силу більшої дешевизни виробництва продукції і менших витрат товарообігу.

Для підприємців, що прагнуть мінімізувати свої витрати, здійснювати природоохоронні заходи не вигідно. Так, набагато простіше скинути відходи або викиди, ніж будувати дорогі очисні споруди. Тому стати на захист суспільних інтересів з охорони навколишнього середовища покликана держава.

Завданням держави є розробка на основі наукових досліджень програми заходів у галузі охорони навколишнього середовища і формування достатніх фінансових коштів на екологічні потреби й покриття екологічних витрат. В Україні функції з охорони природи і контролю за дотриманням екологічних нормативів здійснює Міністерство екології, а також Державна екологічна інспекція.

У загальному випадку до екологічних витрат належать:

¦ економічна оцінка негативних наслідків забруднення і порушення компонентів цілісного природного середовища (економічні збитки, шкода);

¦ поточні і капітальні витрати на здійснення природоохоронних заходів;

¦ платежі за викиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому середовищі;

¦ платежі за використання природних ресурсів;

¦ штрафи за екологічні правопорушення і платежі на відшкодування заподіяних збитків;

¦ система компенсаційних виплат населенню, що мешкає в несприятливих екологічних умовах.

Усі екологічні витрати суспільства можна поділити на такі групи:

¦ залежно від того, ким покриваються витрати, - витрати держави і витрати суб'єктів господарювання;

¦ залежно від характеру здійснених витрат - витрати на запобігання негативного впливу на навколишнє середовище і витрати, викликані таким впливом.

Економічний збиток від забруднення навколишнього середовища - це втрати від впливу забрудненого середовища на здоров'я населення, на майно юридичних і фізичних осіб, на сільськогосподарські угіддя, лісові та водні ресурси. Санкції за заподіяння шкоди пред'являються державними органами охорони навколишнього середовища юридичним і фізичним особам, що заподіяли збиток.

Найважливішим компонентом екологічних витрат підприємств є також платежі за забруднення навколишнього середовища, що стягуються з суб'єктів природокористування у порядку економічної відповідальності.

Метою системи платежів за викиди і розміщення забруднюючих речовин у навколишньому середовищі є відшкодування народногосподарських екологічних втрат, акумулювання коштів і упорядкування джерел фінансування, кредитування і стимулювання природоохоронної діяльності, ефективного використання матеріальних і фінансових ресурсів. В економічному аспекті плата за забруднення, будучи інструментом регулювання природоохоронної діяльності, виконує попереджувальну, стимулюючу і компенсаційну функції. Інакше кажучи, платежі з одного боку мають бути суттєвими для підприємств з позиції мотивації їх природоохоронної діяльності, а з іншого боку мають бути джерелом відшкодування суспільно припустимого економічного збитку, що відповідає нормативному забрудненню навколишнього середовища.

Слід, проте, зазначити, що практика застосування штрафних санкцій до підприємств-забруднювачів має обмежений успіх. Чим більше різноманітних чинників втягується у виробництво, тим ширшим і невизначенішим стає збиток, що завдається навколишньому середовищу. Економічні проблеми забруднення набувають невизначеного характеру, оскільки невідомі ні терміни, ні масштаби дії забруднення.

Набагато ефективнішим є впровадження в економіку прогресивних безвідхідних технологій, удосконалення заходів щодо утилізації відходів, прийняття і дотримання міжнародних норм з охорони навколишнього середовища.

За порушення у сфері охорони природи, незаконне використання природних ресурсів законодавством України передбачена адміністративна (статті 52-92 Кодексу про адміністративні правопорушення) та кримінальна (статті 236-254 Кримінального кодексу) відповідальність.



Висновок

Підприємство СПД «Притуленко» має сприятливе місце розташування, що сприяє реалізації вирощеної продукції. Також ґрунтово-кліматичні умови сприяють отриманню непоганих врожаїв сільськогосподарських культур.

Під час практики я багато чого дізналася про правильну організацію галузі рослинництва. Опираючись на здобутий досвід та проаналізовані недоліки господарювання можна зробити висновок, що в галузі землеробства необхідно дотримуватися науково-обґрунтованої сівозміни, обробіток ґрунту і проводити у строки, які найбільш є оптимальними, та на рекомендовану глибину. Окрім цього доцільно було б проводити заходи, по мірі можливості, по мінімалізації обробітку ґрунту.

В галузі рослинництва впроваджувати стійкі та високопродуктивні сорти сільськогосподарських культур. Чітко дотримуватися технології вирощування культур. Застосовувати ефективний захист культур від комплексу хвороб, шкідників та бур'янів.

В перспективі господарство може отримати статус насіннєвого, що дозволить проводити реалізацію насіннєвого матеріалу. Для цього потрібно розвивати організацію насінництва із впровадженням всіх заходів, які спрямовуються на правильну організацію вирощування насіннєвого матеріалу.

При захисті сільськогосподарських культур обов'язково проводити короткострокові і довгострокові прогнози появи тих чи інших шкідливих об'єктів. Для цього проводити необхідні розкопки та спостереження. Для кожної культури проектувати інтегровану систему захисту рослин. Використовувати сучасну техніку при догляді за культурами.

Технологія зберігання і переробки продукції важлива складова отримання кондиційного зерна та насіння. При проведені комплексу заходів спрямованих на післязбиральну обробку зернових мас чітко дотримуватися режимів сушіння та охолодження. Використовувати сучасні зерносховища, що є менш енергозатратними.



Список використаної літератури

1.Книга історії полів сівозмін СПД « Притуленко» Дніпрпетровської області.

2.Агрономічний звіт про внесення мінеральних добрив та ядохімікатів в СПД «Притуленко».

3.«Сільськогосподарські машини». А.Ф. Головчук, В.І. Марченко -- К.; Грамота, 2005. - 571 с.

4.О.І. Зінченко. «Рослинництво» - К.; Аграрна освіта, 2003. - 587 с.

5.Звіт про розміщення культур СПД «Притуленко»

6. Дієсперов В. Визначення ефективності в сільськогосподарському підприємстві // Економіка України. - 2007. - №10. - с. 70-78.

Размещено на Allbest.ru

...