Ґрунтовий покрив Українського Полісся як зонально обумовлений природний комплекс, його діагностика та класифікація

Размещено на http://allbest.ru

Інститут ґрунтознавства та агрономії ім. О.Н. Соколовського УААН

Величко Володимир Андрійович

УДК:631.47:631.48

АВТОРЕФЕРАТ ДИСЕРТАЦІЇ

На здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук

Грунтовий покрив Українського Полісся як зонально обумовлений природний комплекс, його діагностика та класифікація

06.01.03 - агрогрунтознавство і агрофізика

Харків-1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті грунтознавства та агрономії ім.О.Н.Соколовського, Українська академія аграрних наук.

Науковий керівник: доктор сільськогосподарських наук, професор

Полупан Микола Іванович

Інститут грунтознавства та агрохімії ім.О.Н.Сокальського, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти: 1.Доктор сільськогосподарських наук, професор

Тихоненко Дмитро Григорович,

Харківський державний аграрний університет ім. В.В.Докучаєва,

проректор з навчальної роботи

Доктор сільськогосподарських наук, доцент

Стрельченко Володимир Петрович,

Інститут сільського господарства Полісся УААН, завідувач відділу землеробства

Провідна установа: Національний аграрний університет, кафедра грунтознавства і охорони грунтів, Кабінет міністрів України, м.Київ

Захист відбудеться «16» «квітня» 1999 р. о «14» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.354.01. в Інституті грунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського УААН за адресою: 310024, м.Харків-24, вул. Чайковського, 4

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту грунтознавства та агрономії ім.О.Н.Соколовського УААН 310024, м.Харків, вул. Чайковського, 4

Автореферат розісланий «16» «березня» 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат сільськогосподарських наук, О. Ф.Павленко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку ґрунтознавства характеризується становленням його екологічного напряму (Добровольский, Никитин, 1986; 1990; Карпачевский, 1993). З цiєю галуззю знань пов'язують обґрунтування різного типу градацій властивостей грунтiв вiдповiдно до екологiчних умов їх формування, вдосконалення номенклатури, класифiкацiї й дiагностики. Ще Л. Г. Раменський (1938) розглядав тип земель як тип середовища, що визначає природну рослиннiсть i шляхи її господарського використання, тобто екологiчнi фактори формують вiдповiдне середовище та визначають структуру й динаміку біоти в ньому. Грунт, як відомо, є функцією екологічних умов i бiологiчного фактора. Ось чому однотипність останніх обов'язково знаходить відображення у вiдповiдних морфогенетичних параметрах ґрунту.

Ґрунтовий покрив Українського Полісся (19,5% площі України), що займає особливе місце серед інших рівнинних природних зон країни, характеризується значним поширенням піщаних масивів, гiдроморфних ландшафтів i високим рівнем залiсеностi, відносно невеликою освоєнiстю території, які й зумовили формування у його межах рiзноманiтного i дрiбномозаїчного ґрунтового покриву.

Раціональне використання земельних ресурсів потребує точної iнформацiї про їхній якісний склад для визначення агроґрунтового потенціалу, оцінки вартості, проведення сертифiкацiї та моніторингу за станом.

Проте сучасні дані про структуру ґрунтового покриву Полісся не повною мірою вiдповiдають реаліям. У зв'язку з цим актуальність представленої теми полягає в обгрунтуваннi поліської зони як специфічного фiзико-географiчного регіону, виявленні особливостей ґрунтоутворення в ньому, розробці кiлькiсних показників їх визначення та удосконалення номенклатури i діагностики грунтiв. Розв'язання зазначених питань дасть змогу науково обґрунтувати раціональне природокористування в зоні Полісся. ґрунтоутворення полiсся гумус

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась у межах науково-технічної програми "Розробити екологічно безпечні технології відтворення родючості i охорони грунтiв", підпрограми "Технології оптимiзацiї сучасного ґрунтоутворювального процесу" та завдання 01.01: "Удосконалити класифiкацiю грунтiв та розробити грунтово-екологiчне районування земельних ресурсів i оцінити їх грантовий потенціал".

Мета та задачі досліджень - виявити закономiрностi зв'язку мiж типологічними особливостями ґрунтоутворення в зоні Полісся i параметрами нагромадження гумусу, встановити показник цього зв'язку i розробити його нормативні градації для iдентифiкацiї генетичного статусу грунту.Вiдповiдно до мети вирiшувались такi завдання:

- обгрунтувати специфiку гiдротермiчних умов зони дослiджень;

- встановити зв'язок мiж типами грунтоутворення та нагромадженням гумусу;

- виявити спорiдненiсть зонального грунтоутворення на лесових i крейдяно-мергельних породах;

- визначити специфiку формування зони перезволоження в грунтах легкого гранулометричного складу;

- розробити нормативнi показники iдентифiкацiї типiв грунтоутворення, удосконалити номенклатуру i дiагностику грунтiв у їх межах.

Наукова новизна одержаних результатiв.

1. Вперше обгрунтовано характернi для зони Полiсся параметричнi показники гiдротермiчних умов. Показано, що ГТК Селянинова за першу i другу частину теплого перiоду iдентичнi, на вiдмiну вiд Лiсостепу, в якому друга його частина бiльш посушлива. Це дало змогу уточнити межу полiської зони.

2. Виявлено три основнi типи грунтоутворення незалежно вiд характеру материнських порiд: дерново-пiдзолистий, дерновий опiдзолений i дерново-глейовий. Показано, що їх формування зумовлено рiзним спiввiдношенням деревних i трав'янистих компонентiв флори, що визначається гранулометричним складом порiд i ступенем зволоження.

3. Доведено, що кожний тип грунтоутворення характеризується певними параметрами коефiцiєнта вiдносного нагромадження гумусу. Розробленi для них нормативнi градацiї з диференцiацiєю за ступенем вологозабезпечення.

4. Показано, що на крейдяно-мергельних породах морфолого-генетичнi показники профiлю не збiгаються з типом грунтоутворення, останнi визначаються параметрами коефiцiєнтiв вiдносного нагромадження гумусу.

5. Удосконалено номенклатуру грунтiв та їх дiагностику.

Практичне значення одержаних результатiв полягає в просторовому розмежуваннi зон Полiсся та Лiсостепу, розробцi кiлькiсних показникiв iдентифiкацiї типiв грунтоутворення й удосконаленнi класифiкацiї грунтiв та їх дiагностики.

Особистий внесок здобувача. Автор брав безпосередньо участь у польових дослiдженнях грунтiв, зборi лiтературних i фондових матерiалiв, проведеннi статистико-математичного аналiзу результатiв дослiджень.

Основнi науковi положення та висновки отриманi дисертантом.

Апробацiя роботи. Основнi результати дослiджень автора доповiдались на Республiканськiй нарадi з мелiоративної географiї (м. Шацьк, 1980), на щорiчних звiтах вченої ради Iнституту грунтознавства та агрохiмiї iм. О. Н. Соколовського, конференцiї з пiдвищення ефективностi використання добрив i родючостi грунтiв в Українi (м. Харкiв,

1985), а також на V з'їздi грунтознавцiв i агрохiмiкiв України (м. Рiвне, 1998).

Публiкацiї. За темою дисертацiї опублiковано 8 наукових робiт.

Структура та обсяг дисертацiї. Робота складається iз вступу, 6 роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел (186 позицiй, з них - 5 латиницею). Загальний обсяг дисертацiї 155 сторiнок, 31 таблиця та 5 рисункiв.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

1. Об'єкти i методика проведення дослiджень. Об'єктом дослiджень автора є грунтовий покрив Українського Полiсся. Для його вивчення застосовано комплекс методiв, в основу яких було покладено порiвняльно-географiчний, iсторичний (генетичний) i системний пiдходи, а також математичнi методи. Робота виконувалася шляхом власних польових та аналiтичних дослiджень, а також узагальнення численних публiкацiй i фондових матерiалiв. Було зроблено аналiз фактичного матерiалу крупномасштабних дослiджень грунтiв усiх регiонiв Українського Полiсся. Маршрутнi дослiдження проводились у Київськiй, Чернiгiвськiй, Житомирськiй, Рiвненськiй та Волинськiй областях методом катен на рiзних елементах рельєфу в умовах природних ценозiв та агроценозiв закладенням грунтових розрiзiв i вiдбором зразкiв за генетичними горизонтами для аналiзiв. Аналiтичнi дослiдження виконувалися загальноприйнятими методами.

2. Iсторичнi аспекти дослiджень полiських грунтiв. Наведено огляд лiтературних i картографiчних джерел щодо розвитку знань про грунти Полiсся, їх номенклатуру, дiагностику та генетико-агрономiчну характеристику. Показано, що iснуючi на сьогоднi данi про генетичний статус грунтiв та їхнi властивостi не вiдповiдають реальнiй рiзницi, яка повинна iснувати мiж грунтами рiзного типу грунтоутворення. Визначено недосконалiсть дiагностики грунтiв за морфологiчними показниками, обгрунтовано напрями дослiджень, яким присвячена дисертацiя.

3. Екологiчнi особливостi формування грунтового покриву. Показано роль природних умов як грунтоутворювачiв у формуваннi грунтового покриву, його зональних особливостей. Обгрунтовано, що помiрно-теплий, вологий, м'який на заходi й помiрно-континентальний на сходi клiмат у цiлому сприятливий для лiсової рослинностi як передумови розвитку пiдзолистого процесу. Неоднорiднiсть геологiчної будови у межах рiзних геологiчних структур Схiдно-Європейської платформи (Галицько-Волинської западини, Українського кристалiчного щита, Днiпровсько-Донецької западини та на схилi Воронезького кристалiчного масиву) зумовила строкатiсть мезо- i мiкрорельєфу, деякою мiрою грунтоутворюючих порiд, що є причиною надзвичайної мозаїчностi грунтового покриву Українського Полiсся. На її формування також вплинуло неглибоке залягання грунтових вод, що вiдобразилося на ступенi гiдроморфностi грунтiв.

Материнськi породи представленi мореною, флювiогляцiальними вiдкладами, озерними прiсноводними суглинками, давньоалювiальними пiсками, лесами, крейдяно-мергельними та сучасними рiчковими вiдкладами.Серед них переважають породи легкого гранулометричного складу. В Лiвобережному i Центральному Полiссi пiщанi (0-5% фiзичної глини) i зв'язно-пiщанi (6-10%) породи займають 23 i 22% територiї, легкi супiски (11-15%) - 33 i 29%, важкi супiски (16-20%) - 30 i 31%, легкi суглинки - 14 i 15%, тодi як в Захiдному - вiдповiдно 69, 24, 4 i 3%.

Це наперед визначає рiзний ступiнь сприятливостi територiї для лiсової рослинностi i водночас опосередковано - поширення рiзного типу грунтоутворення, що характеризується рiзними умовами залягання, потужнiстю i фiзико-хiмiчними властивостями.Для материнських порiд Полiсся характерне однакове спiввiдношення мiж фракцiями їх гранулометричного складу (рис. 3.1). Так, мiж вмiстом мулу та фiзичної глини коефiцiєнт кореляцiї в давньоалювiальних породах, лесах, моренi й флювiогляцiальних породах становить 0,98; пилом - 0,97-0,94, крiм лесiв, де вiн дорiвнює 0,59, а пiском R= -0,91 - -0,99. Зi збiльшенням вмiсту мулу майже прямо пропорцiйно зростає кiлькiсть фiзичної глини, пилу i адекватно зменшується наявнiсть пiску. Така залежнiсть, на нашу думку, свiдчить про однотипне їх походження.

Встановлена структурно-функцiональна залежнiсть фiтоценозiв вiд природних чинникiв Полiсся як основа його грунтового розмаїття.

4. Полiсся - зонально обумовлений фiзико-географiчний регiон. Полiсся займає особливе мiсце серед iнших рiвнинних природних зон України. Рiчнi суми опадiв та активних температур Українського Полiсся близькi до цих показникiв захiдної частини Лiсостепу, яку геоботанiки вважають продовженням зони широколистяних лiсiв, властивої Центральнiй i Захiднiй Європi.

Проте наявнiсть у межах Тернопiльської i частково Волинської областей чорноземних грунтiв дає пiдставу вважати територiю вологолiсостеповою, специфiка гiдротермiчних умов якої визначається орографiчним ефектом Волинської та Подiльської височин i потребує виключення iз складу типового Лiсостепу.Аналiз даних динамiки гiдротермiчних умов Полiсся виявив його специфiчну особливiсть - тотожнiсть балансу тепла й вологи у першу i другу частини теплого перiоду. Для абсолютної бiльшостi метеостанцiй Полiсся значення гiдротермiчного коефiцiєнта (ГТК Селянинова) за перiоди травень - липень i серпень - вересень збiгаються

З урахуванням сезонної динамiки гiдротермiчних умов Полiсся в його межах нами видiлено 4 клiматичнi ареали.Для Лiсостепу, навпаки, властива iстотна рiзниця у гiдротермiчних умовах першої i другої частин теплого перiоду - вона коливається вiд 0,07 до 0,25-0,30. Посушливiсть другої частини теплого перiоду зумовлює меншу комфортнiсть екотопiв для лiсової рослинностi. У зв'язку з цим гiдротермiчнi умови Малого Полiсся, яким властива рiзниця у 0,2-0,3 ГТК, вiдповiдають Лiсостепу, що потребує перегляду iснуючих схем районувань. Цi показники дали змогу уточнити природнi межi Полiсся. А врахування поширення певних структур типiв грунтового покриву в ньому та бiоклiматичних умов, що формують своєрiднi ландшафти, вперше обгрунтувати показники, параметри та межi грунтово-екологiчної зони.

5. Типи грунтоутворення, їх номенклатура та дiагностика. Українське Полiсся як зонально обумовлений природний комплекс iз своєрiдними клiматичними геолого-геоморфологiчними, лiтогранулометричними, гiдрологiчними i фiтоценотичними умовами вiдзначається мозаїчним i мезокомплексним грунтовим покривом.У результатi дослiджень виявлено три типи грунтоутворення: дерново-пiдзолистий, дерновий опiдзолений i дерново-глейовий.

Дерново-пiдзолистий тип грунтоутворення розвивався в найсприятливiших умовах для лiсової рослинностi як за трофiчним, так i водним режимом, що обумовлювало мiнiмальну участь у ньому трав. У зв'язку з цим формування грунтiв супроводжувалося низьким гумусонагромадженням.

У зв'язно-пiщаних грунтах кiлькiсть гумусу коливається вiд 0,3-0,4 до 0,7-0,8%, а в легкосуглинкових вiд - 1,1-1,5 до 2,0-2,6%.За дiагностичним критерiєм коефiцiєнта вiдносної щодо 10% фiзичної глини акумуляцiї гумусу (КВАГ), цей тип грунтоутворення характеризується такими параметрами: вiд 0,35-0,55 до 0,85-0,95.

Встановлено, що генетичний тип грунтоутворюючих порiд не впливає на акумуляцiю гумусу в дерново-пiдзолистих грунтах. Його кiлькiсть визначається вмiстом фiзичної глини в них та iнтенсивнiстю зволоження (рис. 5.1). Запропоновано 4 види грунтiв за ступенем зволоження i розроблено дiагностичнi показники їх iдентифiкацiї: автоморфнi (КВАГ<0,55), слабоглеюватi (0,56-0,68), глеюватi (0,69-0,82), глейовi (0,83-0,95). Розробленi моделi визначення вмiсту гумусу в дерново-пiдзолистих грунтах залежно вiд кiлькостi фiзичної глини та вологозабезпечення.

Сформувалися дерново-пiдзолистi грунти на воднольодовикових, моренних, лесовидних та алювiальних породах переважно супiщано-суглинкового гранулометричного складу, рiдше - зв'язно-пiщаного на двочленних породах за умов спорадично-застiйно-промивного та застiйно-непромивного водних режимiв на моренно-зандрових i алювiальних рiвнинах, терасах, моренних горбах та пасмах.Головною дiагностичною ознакою дерново-пiдзолистих грунтiв є чiтка текстурна диференцiацiя профiлю на гумусово-елювiальний, елювiальний та iлювiальний горизонти. Розподiл профiлю на генетичнi горизонти чiткiше проявляється з поважчанням гранулометричного складу та збiльшенням ступеня оглеєння, що проявляєтья у вираженостi морфологiї i потужностi елювiального горизонту.Дерново-пiдзолистi грунти характеризуються чiткою диференцiацiєю мулистих часток та фiзичної глини за генетичними горизонтами незалежно вiд типу грунтоутворюючих порiд.

Фiзико-хiмiчнi властивостi визначаються гранулометричним складом i деякою мiрою ступенем зволоження. Генетичний тип грунтоутворюючих порiд практично не впливає на фiзико-хiмiчнi параметри дерново-пiдзолистих грунтiв. Ємкiсть обмiнно-вбирних катiонiв низька, вона зростає зi змiною гранулометричного складу (вiд 4-6 у зв'язно-пiщаних до 8-9 мг-екв/100 г в легкосуглинкових). Реакцiя грунтового розчину слабокисла, рН сольове 5,0-5,8. Цi показники значень близькi до оптимальних для бiльшостi культур, якi вирощують у зонi. Проте трапляються грунти, особливо на моренах, з показниками рН сольового менше 5.

У цiлому при значеннях рН сольового 5,0-5,5 вапнування малоефективне (Шильников, Лебедева, 1987). У зв'язку з незначним вмiстом кальцiю у складi увiбраного комплексу, дерново-пiдзолистi грунти потребують внесення невеликих доз кальцiйвмiсних сполук як елемента живлення для кальцiєфiльних культур на противагу усталенiй думцi про потребу доведення реакцiї середовища у грунтi до оптимального рiвня великими дозами вапнякових матерiалiв. Хiмiчний склад цих грунтiв тiсно зв'язаний з гранулометрiєю i деякою мiрою з особливостями грунтоутворюючих порiд. При поважчаннi гранулометричного складу в грунтах зменшується вмiст SiO2 i збiльшується R2O3, кальцiю, магнiю, калiю i Р2О5.

На водно-фiзичнi властивостi дерново-пiдзолистих грунтiв практично не впливає ступiнь гiдроморфностi, вони визначаються гранулометричним складом.Незначна кiлькiсть мулу i фiзичної глини визначає невелику їх вологоємкiсть, яка збiльшується при наявностi в профiлi суглинкових шарiв. Через вологоємкiсть (вологозапаси) та трофiчний режим i виражається, на нашу думку, високий корелятивний зв'язок (0,61-0,89; Деревянко, 1983) мiж урожаєм зернових культур i вмiстом фiзичної глини в профiлi дерново-пiдзолистих грунтiв.

Слабопiдзолистi види серед дерново-пiдзолистого типу грунтоутворення практично не зустрiчаються, а сильнопiдзолистi - трапляються дуже рiдко, переважно в мiкрозниженнях рельєфу, де iснує додаткове живлення поверхневими водами зi створенням умов тимчасового анаеробiозису, та в мiсцях поширення ялинових лiсiв, якi мали острiвне розповсюдження i були первiсно рiдкiсним рослинним угрупованням у зонi.

В зв'язку з тим, що переважають дерново-середньопiдзолистi види, пропонуємо ступiнь пiдзолистостi в назвi грунту не вживати, а видiляти їх як дерново-пiдзолистi.

У зонi Полiсся автоморфнi дерново-пiдзолистi грунти не є фоновими, вони швидше виняток серед рiзного ступеня гiдроморфних видiв. Проте не виключаємо короткого перiоду перезволоження в їх розвитку, яке не знайшло вiдображення у морфологiчних ознаках.

Трапляються автоморфнi дерново-пiдзолистi грунти практично на всiх грунтоутворюючих породах Полiсся. На лесовидних суглинках вони характеризуються такою будовою профiлю i морфологiчними ознаками. Гумусо-елювiальний горизонт (НЕ) потужнiстю 15-25 см в орних грунтах збiгається з глибиною оранки, бiлесо-сiрий, в сухому станi попелясто-сiрий, пилуватий. Елювiальний горизонт (Е) потужнiстю 5-20 см, бiлесо-палевий, iз помiтною пластинчастiстю, перехiд ясний. Iлювiальний горизонт (I) бурий, призмовидний у верхнiй частинi iнодi виразно елювiйований - вмиви SiO2, тенденцiя до горизонтальної подiльностi. Загальна потужнiсть профiлю 70-90 см, глибше залягає палевий, переважно у верхнiй частинi безкарбонатний лесовидний суглинок. Лiнiя скипання звичайно глибше 140-150 см або взагалi вiдсутня.На моренних суглинках морфологiчнi ознаки подiбнi до лесовидних порiд, проте iлювiальний горизонт з виразним червоним вiдтiнком, лiнiя скипання в породi переважно вiдсутня, в нiй трапляються окремi лiнзи пiску.

На лесовидних супiсках дерново-пiдзолистi грунти мають менш виражений iлювiальний горизонт, який без чiтко виявленої структури, палево-бурого кольору, iнодi смугастий - у виглядi чергування бурих прошаркiв з бiлесими, потужнiстю 0,5-2,0 см. Материнська порода помiтно опiщанена, переважно безкарбонатна, в нiй часто трапляються окремi лiнзи пiску, над якими лес бiльш iнтенсивного бурого кольору.

На флювiогляцiальних i давньоалювiальних породах переважно супiщаного i легкосуглинкового гранскладу автоморфнi дерново-пiдзолистi грунти мають горизонт НЕ переважно потужнiстю 15-20 см, в агроценозах збiгається з глибиною оранки, сiрий, безструктурний. Елювiальний горизонт ясно-сiрий, iнодi слабогумусований у верхнiй частинi, переважно аморфної структури, потужнiстю 5-20 см, у нижнiй частинi iнодi з бiлесим вiдтiнком, перехiд нерiвномiрний. Iлювiальний горизонт звичайно за кольором мозаїчний, на свiтлокоричневому фонi видiляються гнiзда i прошарки бiлесого пiску.

Дерново-пiдзолистi слабоглеюватi грунти мають подiбну з автоморфними будову профiлю, лише елювiальний горизонт бiльш бiлесого кольору з окремими охристими вкрапленнями, iнодi в гумусо-елювiальному горизонтi дрiбнi пунктацiї, материнська порода звичайно з слабкими ознаками оглеєностi у виглядi сизуватого вiдтiнку. Глеє-елювiйований прошарок у межах профiлю вiдсутнiй. За лiтологiчної неоднорiдностi (пiдстиланнi на глибинi 1-2 м iншими породами) слабкий ступiнь глеюватостi дiагностується збiльшенням на контактi потужностi глеє-елювiйованого шару понад 5 см.Дерново-пiдзолистi глеюватi вiдмiни характеризуються аналогiчною автоморфним грунтам будовою профiлю, проте з ознаками оглеєння у виглядi окремих iржавих плям i примазок в елювiальному, залiзо-марганцевих пунктацiй в гумусо-елювiальному, мозаїчнiстю в iлювiальному горизонтi та помiтною оглеєнiстю материнської породи при глибокому (понад 2 м) заляганнi рiвня грунтових вод. За вiдсутностi в межах профiлю водотривких прошаркiв на межi з материнською породою вiдособлюється глеє-елювiйований прошарок, потужнiсть якого визначаєгься об'ємом додаткового поверхневого стоку та верхньою межею тимчасового анаеробiозису.

В окремих випадках пiдзолистий (елювiальний) та глеє-елювiйований горизонти практично зливаються утворенням бiлесого прошарку потужнiстю 40-70 см. В останньому разi колишнiй ілювiальний горизонт текстурно малопомiтний, вiзуально простежується лише за кольором у виглядi коричневато-бурого прошарку потужнiстю 10-20 см. Глеє-iлювiйований (глеєметаморфiзований) горизонт Рigl залягає на глибинi 60-90 см переважно коричневато-бурий, iнодi з сизувато-чорним вiдтiнком, у верхнiй частинi з бiлесими вмивами SiO2, на суглинках кубовидно-призмовидний, поступово змiнюється материнською породою, яка нижче регiонального водотриву може бути без помiтних ознак оглеєностi.

Дерново-пiдзолистi глейовi грунти характеризуються поряд iз розвиненим горизонтом Egl появою в ньому твердих залiзо-марганцевих бобовин дiаметром 0,5-1,0 см або плям i стяжiнь залiза, якi займають понад 25% площi. Перегнiйно-акумулятивний горизонт (НEgl) - 20-30 см на суглинках iз виразним оливковим вiдтiнком, має iржаво-охристi плями та прожилки. Елювiально-глейовий горизонт Egl потужнiстю 20-60 см, у верхнiй частинi бiлесувато-сiрувато-сизий з окремими охристими плямами, iнодi з марганцевими пунктацiями, шаруватий, у нижнiй частинi iржаво-бiлесий з численними залiзо-марганцевими бобовинами дiаметром 5-10 мм або плямами i стяжiннями залiза, що займають понад 25% площi рiзко переходить в legl - глеє-метаморфiзований, звичайно сiро-бурий з сизим вiдтiнком, у верхнiй частинi з горизонтальною подiльнiстю.Дерновий опiдзолений тип грунтоутворення властивий мiсцеположенням з менш сприятливими умовами для лiсiв i вiдповiдно кращими для трав внаслiдок трофiчних обмежень, карбонатностi та оглеєностi материнських порiд.

Дерновi опiдзоленi грунти, у першому випадку, формуються пiд розрiдженими, переважно сосновими лiсами на породах легкого гранулометричного складу.

Профiль слабо текстурно диференцiйований, без вираженого елювiального горизонту. Проте на вiдмiну вiд дернових грунтiв, в них не спостерiгається гумусованостi на значну глибину внаслiдок бiологiчного бap'єру у виглядi коренiв деревної рослинностi, якi заважають кореням трав йти в глибину. Вони мають таку будову профiлю.

Гумусовий слабоелювiйований (Не) потужнiстю 13-18 см, темно-сiрий, в цiлинних умовах на контактi з лiсовою пiдстилкою бiлесi зерна вiдмитого кварцу, iнодi слабовиявленi плями бiльш свiтлого кольору. Чiтко переходить у перехiдний слабоiлювiйований горизонт Pi(h) - переважно коричневато-, сiро-бурий, ущiльнений, слабогумусований, який поступово на глибинi 65-85 см змiнюється материнською породою. За пiщаного i зв'язно-пiщаного гранулометричного складу вона являє собою псевдофiбровi пiски - чергування бiлесуватого пiску з озалiзненими, химерно звивистими прошарками.Дерновому опiдзоленому типу грунтоутворення характерне бiльше нагромадження гумусу не тiльки у верхнiй частинi профiлю грунтiв порiвняно з дерново-пiдзолистими, а i по всьому його профiлю. Пропорцiйне зростання гумусу властиве не тiльки автоморфним видам, а i пiдвищеного зволоження. Встановлено, що кiлькiсть гумусу в дернових опiдзолених грунтах зростає iз збiльшенням вмiсту в них фiзичної глини та посиленнi ступеня зволоження. Виявлено 4 типи грунтiв за гiдроморфнiстю, розробленi їх дiагностичнi критерiї: автоморфнi (коефiцiєнт вiдносної акумуляцiї гумусу (0,96-1,15), слабоглеюватi (1,16-1,35), глеюватi (1,36-1,60) та глейовi (1,61-2,00). Розробленi моделi визначення вмiсту гумусу в дернових опiдзолених грунтах залежно вiд кiлькостi фiзичної глини та вологозабезпечення на будь-яких материнських породах (рис. 5.3). Типологiчний характер дернового опiдзоленого грунтоутворення не залежить вiд генетичнх особливостей материнських порiд, проте морфологiчнi властивостi грунтiв, їх агрономiчнi якостi, а також i родючiсть визначаються значною мiрою типом грунтоутворюючих порiд. У зв'язку з цим пропонуємо дерновий опiдзолений тип розподiляти на 2 види грунтiв: дерновi опiдзоленi псамогеннi i дерновi опiдзоленi на карбонатних породах.

Дерновi опiдзоленi пcaмогeннi грунти формуються на флювiогляцiальних i давньоалювiальних вiдкладах переважно пiщаного i зв'язно-пiщаного гранулометричного складу, проте трапляються i на супiщаних рiзновидах. Дерновi опiдзоленi псамогеннi оглеєнi грунти за будовою профiлю подiбнi до автоморфних, вiдрiзняючись бiльш свiтлим забарвленням у нижнiй частинi профiлю внаслiдок спорадичного перезволоження, нижче залягає добре виражена псевдофiбра до 2-3 см.Дерновi опiдзоленi псамогеннi слабоглеюватi грунти морфологiчно вiдрiзняються сформованим на глибинi 1,0-1,5 м прошарком (товщиною 5-10 см) бiлесого пiску з псевдофiбрами потужнiстю 0,3-0,6 см завдяки наявностi на цiй глибинi ортзанду.Дерновi опiдзоленi псамогеннi глеюватi грунти вiдрiзняються вiд автоморфних тривалiшим перезволоженням нижнiх шарiв грунту, що морфологiчно виявляється у знебарвленнi нижньої частини профiлю на глибинi 40-70 см.

Дерновi опiдзоленi псамогеннi глейовi грунти вiдрiзняються появою у профiлi форм сегрегацiї залiза у виглядi iржаво-бурих розводiв, що займають понад 25% площi, грунтовi води залягають, як правило, на глибинi 80-140 см.У дернових опiдзолених псамогенних грунтах вiдсутнiй перерозподiл мулистих часток по профiлю. Проте псевдофiбровi i ортзандовi прошарки як регiональнi водотриви часто видiляються в профiлi збагаченням фракцiї фiзичної глини. Вони мають малу ємкiсть обмiну, збiдненi кальцiєм, реакцiя грунтового розчину переважно слабокисла.Дерновi опiдзоленi пiщаного та зв'язно-пiщаного гранскладу мають до 95-96% у своєму складi SiO2, до 2% R2O3, до 0,4-0,5% лужноземельних елементiв, 0,5-0,7% К2О i малу кiлькiсть Р2О5 - 0,04-0,06%. У супiщаних рiзновидах вмiст SiO2 дещо зменшується, а iнших елементiв збiльшується до рiвня дерново-пiдзолистих грунтiв аналогiчного гранскладу. В цiлому родючiсть цих грунтiв низька через малу кiлькiсть поживних речовин, недостатню вологоємкiсть, а в глейових рiзновидах - перезволоженiсть.У свою чергу дерновi опiдзоленi грунти на лесах i крейдяно-мергельних породах також рiзняються, як морфологiчними ознаками, так i фiзико-хiмiчними, фiзичними та агрохiмiчними. В зв'язку з цим пропонуємо видiляти на лесах як дерновi опiдзоленi модальнi, на крейдяно-мергельних породах - дерновi опiдзоленi карбонатнi.

Дерновi опiдзоленi модальнi грунти на карбонатних лесовидних породах приуроченi до лесових островiв. Вони характеризуються гумусованiстю мiнiмум двох генетичних горизонтiв, яка зумовлена активною участю трав'янистої бiоти в грунтоутвореннi. Загальна потужнiсть гумусованої частини профiлю становить 40-70 см. У їх профiлi вiдсутнiй безгумусний елювiальний (пiдзолистий) горизонт. Потужнiсть гумусо-акумулятивного горизонту переважно становить 30-40 см.Подiл за ступенем оглеєностi аналогiчний iншим грунтам - на слабоглеюватi, глеюватi та глейовi, проте морфологiчнi ознаки в зв'язку з суглинковим гранулометричним складом вираженi iнакше. Слабоглеюватi вiдмiни характеризуються появою в материнськiй породi (на глибинi 1-2 м) нечiтко вираженого сизувато-оливкуватого вiдтiнку, глеюватi - в нижнiй частинi профiлю або у верхнiй частинi материнської породи, iнодi з вiдособленням на глибинi 65-90 см глеє-елювiального прошарку. В глейових вiдмiнах у профiлi, переважно в iлювiальному горизонтi - iржаво-охристi плями та залiзо-марганцевi бобовини.

Дерновi опiдзоленi модальнi грунти за гранулометричним складом переважно легкосуглинковi, проте часто трапляються важкосупiщанi (фiзичної глини 16-20%) i середньосуглинковi за вмiсту фiзичної глини 31-35%. У цих грунтах вiдсутнiй перерозподiл мулистих часток по профiлю. Характеризуються значними запасами гумусу, пiдвищеною кiлькiстю увiбраних основ, слабокислою реакцiєю грунтового розчину. У валовому складi лужноземельних елементiв 1-1,5%, калiю - 1,3-1,8, фосфору 0,09-0,12%. Порiвняно з дерновими опiдзоленими псамогенними грунтами характеризуються пiдвищеною родючiстю.

Дерновi опiдзоленi карбонатнi грунти на крейдяно-мергельних материнських породах вважаються одними з найродючiших в Українському Полiссi. Поширенi переважно у Волинському Полiссi, мiсцями - в Новгород-Сiверському Полiссi (Тихоненко, 1995). На нашу думку, за аналогiєю, з такими грунтами в районi Малого Полiсся, де маємо широколистянi лiси на крейдяно-мергельних породах, дерновi опiдзоленi карбонатнi грунти сформувалися пiд широколистяними лiсами, в яких деревна рослиннiсть поєднується з добре розвиненою трав'янистою. Про це свiдчать також показники КВАГу на цих грунтах. Вони укладаються в межах дернового опiдзоленого типу грунтоутворення. Особливiстю їх морфологiчної будови є вiдсутнiсть текстурної диференцiацiї профiлю при загальнiй гумусованостi профiлю 26-65 см, в деяких випадках може досягати 100 см. Характеризуються вони досить простою будовою профiлю з диференцiацiєю на такi генетичнi горизонти: гумусовий, перехiдний та грунтоутворююча порода. Вмiст гумусу у верхньому горизонтi становить 2,5-6,0%. Гумусовий горизонт може досягати 20-40 см залежно вiд гранулометричного складу, КВАГ коливається вiд 1 до 2. У складi гумусу рiзко переважає фракцiя гумiнових речовин, пов'язаних iз кальцiєм (Хилькевич, 1968).

Реакцiя грунтового розчину - вiд нейтральної до слаболужної - рН у межах 7,0-7,5 i лише в супiщаних i глинисто-пiщаних вiдмiнах становить 6,2-6,7, що свiдчить про деяку вилугуванiсть верхнiх горизонтiв карбонатних грунтiв легкого гранулометричного складу, чого не спостерiгається у суглинкових. Ступiнь насичення колоїдного комплексу основами досягає 95%.

Вмiст карбонатiв кальцiю становить в орному шарi 4-50%, iз збiльшенням донизу.Дерновi опiдзоленi карбонатнi грунти приуроченi до пiдвищених елементiв мезорельєфу - вершин i верхнiх частин схилiв крейдяних пасом, горбiв тощо. Тому їм притаманна вiдносна сухiсть внаслiдок перерозподiлу вологи атмосферних опадiв, а також часткової втрати через iнфiльтрацiю в трiщини материнської породи.

Формування дернових опiдзолених карбонатних грунтiв Полiсся пiд лiсами визначає вiдносну укороченiсть їх профiлю порiвняно з дерновими неопiдзоленими грунтами, що визначається наявнiстю бiологiчного бар'єру для коренiв i трав'янистої рослинностi. В зв'язку з цим спостерiгається також рiзкий спад вмiсту гумусу з глибиною. Насичення материнської породи та профiлю карбонатами кальцiю визначає також маскування традицiйних ознак оглеєностi при заляганнi в зниженнях рельєфу, в зв'язку з чим оцiнку ступеня вологозабезпечення поряд з вiзуальним методом потрiбно доповнювати встановленими дiагностичними критерiями КВАГу.

Спiввiдношення валових хiмiчних елементiв у дернових опiдзолених грунтах визначається вмiстом карбонатiв. Збiльшення останнiх зумовлює зменшення вмiсту iнших елементiв. За гранулометричним складом переважають легко- й середньосуглинковi рiзновиди. З поважчанням гранулометричного складу зменшується щiльнiсть складання, збiльшується шпаруватiсть i запаси вологи. Грунти бiднi на бор, мiдь, кобальт й особливо цинк (Почвы Украины, 1988). Реакцiя грунтового розчину нейтральна або слабокисла.

У цiлому дерновi опiдзоленi карбонатнi грунти характеризуються значною родючiстю, особливо нормально розвинутi види.

Дерново-глейовий тип грунтоутворення властивий зниженим малодренованим територiям з неглибоким рiвнем грунтових вод, якi малопридатнi для лiсiв i були зайнятi трав'янистою, переважно лучно-болотною, рослиннiстю. Дiагностується за коефiцiєнтом вiдносної акумуляцiї гумусу бiльше 2,0. Формується на всiх материнських породах Полiсся. За морфологiчною будовою профiлю грунти цього типу подiляються на двi групи: модальнi з недиференцiйованим профiлем i глеє-елювiальнi, в яких на глибинi 25-35 см i глибше формується елювiальний горизонт внаслiдок застою та сезонної пульсацiї грунтових вод.

Дерновi глейовi грунти мають гумусований профiль 25-40 см, з гумусово-глейовим i невеликим (5-7 см) перехiдним глейовим горизонтами, глибше залягає оглеєна порода (вiд пiщаного до середньосуглинкового гранулометричного складу). Кiлькiсть гумусу в 0-20 (25) см шарi коливається вiд 1,0-3,2 в пiщаних до 10-14% в середньосуглинкових. За ступенем оглеєння пропонуємо цi грунти дiлити на двi групи: глейовi (коефiцiєнт вiдносної акумуляцiї гумусу 2,0-2,8) та сильноглейовi (>2,8). Потужнiсть гумусованого профiлю значною мiрою пов'язана з глибиною залягання грунтових вод. Кiлькiсть гумусу визначається гранулометричним складом i ступенем оглеєння.Дерновi глеє-елювiальнi грунти мають гумусово-елювiальний горизонт 18-30 см, глибше якого залягає глеє-елювiальний до 15-30 см потужностi, а нижче глеєво-iлювiальний горизонт, який переходить у глейову материнську породу. Кiлькiсть гумусу в цих грунтах визначається як ступенем оглеєння, так i вмiстом фiзичної глини.

Грунти дерново-глейового типу грунтоутворення характеризуються низькою родючiстю через перезволоження. Як правило, без дренажу цi грунти не придатнi для використання в рiллi, незважаючи на значну їх розоранiсть.6. Класифiкацiя грунтiв Полiсся. У схемi класифiкацiї мiнеральних грунтiв Полiсся пропонується 7 iєрархiчно пiдпорядкованих рiвнiв

Класи грунтiв видiляються на пiдставi градацiй гранулометричного складу, оскiльки вiн визначає, передусiм, всi параметри грунтоутворюючого процесу i загальний габiтус грунту.Традицiйно, як i у всiх генетичних класифiкацiях, тип грунту взятий нами за основну опорну таксономiчну одиницю. Видiленi нами типи грунтоутворення не суперечать дефiнiцiї типу грунту, прийнятого тепер у грунтознавствi. В один тип об'єднуються грунти, якi сформувались в однорiдних гiдротермiчних умовах пiд однаковою рослиннiстю, на породах близького за петрографiчним i гранулометричним складом, характеризуються однотипнiстю будови профiлю, близьким рiвнем родючостi та єднiстю засобiв щодо їх полiпшення.

Вiдмiннiсть лише в тому, що пропонується визначенi показники типiв грунтоутворення дiагностувати за параметрами коефiцiєнтiв вiдносного нагромадження гумусу.Запропонованi пiдтипи грунтiв вiдрiзняються властивостями, якi сформувались пiд впливом рiзного ступеня зволоження i дiагностуються визначеними параметрами коефiцiєнтiв вiдносного нагромадження гумусу.

Розподiл типiв грунтiв на роди проводиться за карбонатнiстю, розвитком глеє-елювiальних процесiв та iн.У зв'язку з детальною диференцiацiєю грунтоутворення на рiвнi класiв за гранулометричним складом подiл грунтiв на рiвнi виду за iснуючими пiдходами за ступенем прояву типових, пiдтипових i родових властивостей автоматично вiдпадає, тому пропонуємо на цьому рiвнi грунти подiляти за типологiчними особливостями материнських порiд.

Пiдвид грунтiв видiляється за параметрами пiдстелення материнських порiд iншими типами порiд.У запропонованiй схемi класифiкацiя освоєних грунтiв проводиться на рiвнi варiантiв залежно вiд змiн, якi зумовленi антропогенними дiями.За цiєю схемою назву грунту необхiдно було б починати з гранулометричного складу, наприклад: зв'язно-пiщаний дерново-пiдзолистий слабоглеюватий модальний на воднольодовикових вiдкладах, пiдстелений мореною з глибини 2 м, цiлинний (освоєний, окультурений). Проте традицiйно назва грунтiв у генетичному грунтознавствi починається з типу грунтоутворення.

Щоб не порушувати усталенi пiдходи до номенклатури грунтiв, пропонуємо назву грунту починати з типового рiвня, але на другому мiсцi обов'язково вказувати клас - за гранулометрiєю, а далi все за схемою: дерново-пiдзолистий зв'язно-пiщаний слабоглеюватий на воднольодовикових вiдкладах, пiдстелених з глибини 2 м мореною, освоєний, окультурений.

ЗАГАЛЬНI ВИСНОВКИ

1. Зона Полiсся характеризується тотожнiстю балансу тепла i вологи у першу (травень - липень) i другу (серпень - вересень) частини теплого перiоду, що зумовлює спiвпадання значень гiдротермiчного коефiцiєнта (ГТК Селянинова) за цi промiжки часу на вiдмiну вiд Лiсостепу з посушливою другою частиною. Це створює мезоклiматичнi передумови для суцiльного поширення лiсової рослинностi i є основою для розмежування Полiсся iз сумiжними зонами. Обгрунтовано належнiсть так званого Малого Полiсся до зони Лiсостепу.

2. Грунтоутворення у зонi Полiсся є наслiдком рiзного спiввiдношення деревних i трав'янистих компонентiв флори, яке визначається гранулометричним складом та ступенем зволоження i знаходить адекватне вiдображення у параметрах нагромадження гумусу. Воно незалежно вiд характеру материнських порiд, диференцiюється на 3 основнi типи: дерново-пiдзолистий, дерновий опiдзолений та дерново-глейовий.

3. Дерново-пiдзолистий тип грунтоутворення характеризується iнтенсивним проявом пiдзолистого процесу та мiнiмальним нагромадженням гумусу, вiдносний його коефiцiєнт становить 0,35-0,95, що зв'язано з незначною участю трав'янистої рослинної бiоти у педоморфогенезi, а дiапазон значень зумовлюється 4 ступенями вологозабезпечення: автоморфним, слабоглеюватим, глеюватим i глейовим - вiдповiдно 0,35-0,55, 0,56-0,68, 0,69-0,82, 0,83-0,95.

4. Дерновий опiдзолений тип грунтоутворення розвивався у лiсах з максимальною участю трав, що зумовило акумулятивний його характер i вiдсутнiсть пiдзолистого горизонту. Значення коефiцiєнта нагромадження гумусу становлять 0,96-2,00 залежно вiд 4 ступенiв зволоження: автоморфний - 0,96-1,15, слабоглеюватий - 1,16-1,35, глеюватий - 1,36-1,60 та глейовий - 1,61-2,00.

5. Дерново-глейовий характер грунтоутворення властивий гiдроморфним екотопам i розвивався виключно пiд лучно-болотною трав'янистою рослиннiстю, що зумовило максимальне нагромадження гумусу, коефiцiєнт якого для глейових грунтiв становить 2,00-2,80, сильноглейових - бiльше 2,80.

6. Грунтоутворення на крейдяно-мергельних породах зумовлюється зональним характером, а особливостi прояву його типiв визначаються ступенем зволоження. Проте габiтус профiлю грунтiв мало вiдрiзняється за морфологiчними ознаками внаслiдок домiнуючого впливу материнської породи. Тип грунтоутворення на цих породах надiйно дiагностується розробленими показниками вiдносного нагромадження гумусу.

7. Класифiкацiя мiнеральних грунтiв Полiсся базується на кiлькiсних параметрах їх властивостей i складається з 7 таксономiчних одиниць: клас - тип - пiдтип - рiд - вид - пiдвид - варiант. Типологiчна схема побудована за iєрархiчним принципом, у нiй таксономiчний ранг вiдображає важливий рiвень генетико-агрономiчних якостей, що надає системi злагодженостi i вiдповiдностi природним реалiям.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛIКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦIЇ

1. Соловей В. Б., Величко В. А. Зональнi особливостi грунтового покриву Полiсся та проблеми генезису i дiагностики його компонентiв // Вiсник аграрної науки. - 1997. - № 2. - С. 10-14.

2. Соловей В. Б., Величко В. А. Функцiонально-екологiчнi закономiрностi формування дерново-карбонатних грунтiв // Вiсник аграрної науки. - 1997. - № 7. - С. 14-18.

3. Величко В. А. Кiлькiсна дiагностика дерново-пiдзолистих грунтiв Українського Полiсся // Агрохiмiя i грунтознавство. - Спецiальний випуск. Частина друга. - 1998. - С. 111-112.

4. Величко В. А. Дерновi опiдзоленi грунти Українського Полiсся, їх класифiкацiя та принципи дiагностики // Агрохiмiя i грунтознавство. - 1998. - Вип. 59. - С. 83-86.

5. Полупан М. I., Соловей В. Б., Величко В. А. Новi пiдходи до класифiкацiї грунтiв Полiсся // Вiсник аграрної науки. - 1998. - № 5. - С. 23-29.

6. Соловей В. Б., Величко В. А. Почвенно-климатические особенности Полесья и Лесостепи Украины // Аграрная наука. - 1998. - № 4. - С. 29-30.

7. Шевченко Л. Н., Величко В. А. К методике составления ландшафтно-геохимических карт // Физическая география и геоморфология. - К.: Вища школа, 1981. - № 25. - С. 90-94.

8. Величко В. А. Реакцiя грунту / Географiчна енциклопедiя України. - К.: Українська енциклопедiя, 1993. - Т. 3. - С. 117.

АНОТАЦЯ

Тип грунтоутворення, вмєст гумусу, гранулометричний склад, коефєцєнт вєдносної акумуляцєї гумусу, номенклатура грунтєв, класифєкацєя грунтєв.

Дисертацiя присвячена вивченню грунтового покриву Українського Полiсся, уточненню його дiагностики i класифiкацiї. Обгрунтовано специфiку гiдротермiчних умов Полiсся, визначено їх показники та параметри й уточненi територiальнi межi зони. Встановлено три основнi типи грунтоутворення: дерново-пiдзолистий, дерновий опiдзолений i дерново-глейовий. Визначено нормативнi градацiї диференцiацiї типiв грунтiв за ступенем зволоження. Показано особливостi впливу материнських порiд на морфогенез полiських грунтiв i доведено вiдсутнiсть їх впливу на характер грунтоутворення за домiнуючої ролi гранулометричного складу.

Запропоновано новий пiдхiд до проблеми класифiкацiї грунтiв, який полягає в iєрархiчному ранжуваннi важливих чинникiв грунтоутворення на його типовi i параметричнi особливостi, якi визначають його якостi.

АННОТАЦИЯ

Тип почвообразования, содержание гумуса, гранулометрический состав, коэффициент относительной аккумуляции гумуса, номенклатура почв, классификация почв.

Диссертация посвящена вопросам изучения почвенного покрова Украинского Полесья, уточнению его диагностики и классификации. Обоснованы климатическая специфика Полесья, состоящая в постоянстве гидротермических условий в течение теплого периода, зональная принадлежность Малого Полесья к Лесостепи, показатели, параметры и границы почвенно-экологических зон. Аргументировано положение о том, что почвообразование в зоне Полесья является следствием разного соотношения лесной и травянистой растительности, которое определяется гранулометрическим составом и степенью увлажнения и находит адекватное отображение в параметрах накопления гумуса. Предложено дифференцировать минеральные почвы полесской зоны, независимо от материнских пород на три типа почвообразования: дерново-подзолистый, дерновый оподзоленный и дерново-глеевый. Дерново-подзолистый тип почвообразования характеризуется интенсивным проявлением подзолистого процесса и минимальным накоплением гумуса, относительный его коэффициент составляет 0,35-0,95, что связано с незначительным участием травянистой растительной биоты в педоморфогенезе, а диапазон значений обуславливается 4 степенями влагообеспечения: автоморфным, слабоглееватым, глееватым и глеевым - соответственно 0,35-0,55, 0,56-0,68, 0,69-0,82, 0,83-0,95.

Дерновый оподзоленный тип почвообразования развивался под лесом с максимальным участием трав, что обусловило аккумулятивный его характер и отсутствие подзолистого горизонта.

Значение коэффициента относительного накопления гумуса составляет 0,96-2,00 в зависимости от 4 степеней увлажнения: автоморфный - 0,96-1,15, слабоглееватый - 1,16-1,35, глееватый - 1,36-1,60 и глеевый - 1,61-2,00. Дерново-глеевый тип почвообразования присущ гидроморфным экотопам и развивался исключительно под лугово-болотной травянистой растительностью, что обусловило максимальное накопление гумуса, коэффициент которого для глеевых почв составляет 2,00-2,80, сильноглеевых - больше 2,80.

Усовершенствована экологически обоснованная номенклатура установленных типов почвообразования. Показаны особенности влияния материнских пород на морфогенез полесских почв и доказано отсутствие их влияния на характер почвообразования при доминирующей роли гранулометрического состава. Для каждого типа почвообразования разработаны диагностические нормативы градаций дифференциации по степени увлажнения. С целью диагностики процессов оглеения в почвах предложено использовать вместе с классическими признаками оглеения также глубину и параметры глее-эллювиального горизонта.

Рассмотрены проблемные вопросы генезиса и диагностики почвенного покрова лессовых островов, который в ряде случаев представлен не серыми лесными почвами, а дерново-подзолистыми различной степени оглеенности.

Установлены функционально-экологические закономерности формирования дерново-карбонатных почв. Почвообразование на мело-мергельных породах обуславливается зональным характером, а особенности проявления его типов определяются степенью увлажнения. Однако габитус профиля почв мало отличается по морфологическим признакам вследствие доминирующего влияния материнской породы. Тип почвообразования на этих породах надежно диагностируется разработанными показателями относительного накопления гумуса. В соответствии с установленными типами почвообразования предложена классификация минеральных почв Украинского Полесья, которая основывается на количественных параметрах их свойств и состоит из 7 таксономических единиц: класс - тип - подтип - род - вид - подвид - вариант.

Типологическая схема построена по иерархическому принципу, в ней таксономический ранг отображает важный уровень генетико-агрономических свойств, что придает системе слаженность и отвечает природным реалиям. В один тип объединяются почвы, сформировавшиеся в однородных гидротермических условиях под одинаковой растительностью, на породах близких по петрографическому и гранулометрическому составу, характеризуются однотипным строением профиля, близким уровнем плодородия и единством способов их улучшения.

Отличие лишь в том, что предлагаются установленные показатели типов почвообразования диагностировать по параметрам коэффициентов относительного накопления гумуса. Предложенные подтипы почв отличаются свойствами, сформировавшимися под влиянием различной степени увлажнения и диагностируются установленными параметрами коэффициентов относительного накопления гумуса.

Деление типов почв на роды проводится по карбонатности, развитием глее-эллювиальных процессов и пр. На уровне вида предлагается делить почвы по типологическим особенностям материнских пород. Подвид почв выделяется по параметрам подстилания материнских пород другими типами пород. В предложенной схеме классификация освоенных почв проводится на уровне вариантов в зависимости от изменений, обусловленных антропогенными действиями.

ANNOYATION

Type of soil formation, humus amount, granulometric structure, factor or relative humus accumulation, nomenclature of soils, classification of soils.

Thesis for a candidate degree by speciality 06.01.03 - agrosoil science and agricultural physics. - Institute for Soil Science and Agrochemistry Reseach named by A. N. Sokolovskiy, Kharkov, UAAS, 1999.

The thesis is devoted to the study of soil coverage of Ukrainian Polisja, and clarification of its diagnostics and classification. The specifity of hydrothermal conditions of Polisja and their parameters are substantiated; territorial boundaries of this zone are ajusted. The following three main types of soil formation are established: turf-podzol, turf partly-podzol and turf-gley. Normative gradation of differentiation of types of soils on the degree of humidifying are established. Peculiarities of mother layers' influence upon morphogenesis of Polisja soils is shown, and absence of mother layers' influence upon the character of soil formation at dominating role of granulometric structure is proved.

New approach to the problem of classification of soils, consisting in hierarchical ranking of important factors of soil formation upon its typical and parametrical features, defining its quality, is offered.

Key words: type of soil formation, humus amount, granulometric structure, factor of relative humus accumulation, nomenclature of soils, classification of soils.

Размещено на Allbest.ru