Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний аграрний університет

Дика Ольга Володимирівна

УДК 619:616.98:579.842.14-084:615.371]:636.2.035

Імунореактивність телят різного віку, щеплених сальмонельозним антигеном

16.00.03 - ветеринарна мікробіологія та вірусологія

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Білоцерківському державному аграрному університеті

Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник - доктор ветеринарних наук, професор

Івченко Василь Мусійович,

Білоцерківський державний аграрний університет,

завідувач кафедри лабораторної діагностики

інфекційних захворювань сільськогосподарських тварин

Офіційні опоненти:

доктор ветеринарних наук, академік УААН Завірюха Анатолій Іванович, Інститут ветеринарної медицини УААН, завідувач лабораторії мікробіології

кандидат ветеринарних наук Ушкалов Валерій Олександрович, Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, старший науковий співробітник лабораторії бактеріальних інфекцій молодняку

Провідна установа

Харківський зооветеринарний інститут Міністерства аграрної політики України, кафедра мікробіології та вірусології, м. Харків

Захист дисертації відбудеться “ 29 “ червня 2000 р. о 10 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03 в Національному аграрному університеті за адресою: м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, навчальний корпус 3, ауд. 65.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету: 03041, м.Київ-41, вул. Героїв Оборони, 11, навчальний корпус 10

Автореферат розісланий “ 24 “ травня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради ________________ Бортнічук В.А.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Серед інфекційних захворювань телят сальмонельоз є одним з досить поширених, збудники якого можуть спричиняти спалахи харчових токсикоінфекцій у людей. Хвороба вивчалася багатьма дослідниками (Ахмедов А.И., 1983; Шустер Б.Ю., 1987; Храповицкий А.Н., 1992; Максимович В.В., 1994, 1995 та ін.), проте і в останні роки увага до неї не зменшується (Рухляда В.В. зі співавт., 1997, 1998; Бортнічук В., Перепелиця О, 1998; Атамась В.А. с соавт., 1995; Ушкалов В., 1998; Дидок Ю.В., с соавт., 1999; Прудников С.И., 1996; Пустовар А.Я. с соавт., 1995; Kennedy J.A., 1995 та ін.), оскільки вона має тенденцію до поширення. Сальмонельози завдають тваринництву значних економічних збитків, які складаються із загибелі молодняку, витрат на лікування та профілактику. Перехворілі тварини відстають у рості та розвитку, мають низьку продуктивність, а отже не оплачують витрати на їх утримання.

Тому подальше вивчення методів діагностики і профілактики сальмонельозів є актуальним. Найперспективнішими напрямами їх профілактики є заходи щодо вакцинації телят та виявленню тварин-сальмонелоносіїв. Проте, концентрована формолгалунова вакцина із штаму S.dublin, що випускається нині в Україні, не зажди ефективна, оскільки не враховуються циркулюючі серед великої рогатої худоби серовари сальмонел (Виговська Л. зі співавт., 1997), а також вік тварин, в якому їх необхідно імунізувати.

Одним з важливих заходів у боротьбі з сальмонельозом телят є виявлення і знешкодження джерела збудника інфекції. Для цього слід виявити тварин-сальмонелоносіїв, але бактеріологічні методи досить трудомісткі, а РА - малочутлива, тому необхідно вести пошук нових інформативних і специфічних методів виявлення інфікованих тварин.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота є фрагментом завдання 10 програми УААН на 1996-2000 рр. “Система захисту сільськогосподарських тварин від захворювань та створення нових лікувально-профілактичних засобів” і частиною держбюджетної угоди № 1/8 з Міністерством АПК України; номер держреєстрації 0193 V 042476.

Мета роботи - удосконалення методів специфічної профілактики сальмонельозу телят на основі вивчення їхньої вікової імунореактивності на введений антиген.

Для досягнення мети необхідно було вирішити наступні завдання:

- провести статистичний аналіз даних розповсюдження сальмонельозу телят і вивчити сероваріантний склад збудників хвороби у господарствах України;

- провести порівняльне вивчення ефективності РА і РНГА з метою виявлення тварин-сальмонелоносіїв;

- вивчити імуногенні властивості основних сероварів сальмонел, виділених з патологічного матеріалу від телят;

- вивчити стан показників імунної реактивності телят, щеплених у різному віці сальмонельозним антигеном, і на цій основі розробити пропозиції щодо удосконалення методів імунопрофілактики сальмонельозу.

Наукова новизна проведених досліджень полягає у визначенні основних збудників сальмонельозної інфекції у телят у господарствах України. Експериментально обгрунтована і розроблена методика виготовлення еритроцитарних діагностикумів для постановки РНГА на основі сенсибілізації стабілізованих і танізованих еритроцитів барана антигенами з сероварів S.dublin і S.typhimurium. Отримані еритроцитарні діагностикуми за чутливістю в РНГА перевищують клітинні антигени в РА. На основі вивчення показників імунітету та природної резистентності експериментально обгрунтовані пропозиції щодо оптимальних термінів щеплення телят з метою профілактики сальмонельозної інфекції.

Практичне значення. Вивчено розповсюдження сальмонельозу телят у господарствах України та визначені провідні серовари збудників, що дозволяє обгрунтовано виготовляти сальмонельозну вакцину для профілактики захворювання в неблагополучних господарствах, приготовлений і апробований еритроцитарний діагностикум для РНГА, який запропонований для практики з метою виявлення тварин-сальмонелоносіїв. Акт комісійної апробації діагностикуму затверджений директором Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини України М.С.Павленком 4.04.2000 р. Результати досліджень увійшли до методичних рекомендацій: “Диспансеризація великої рогатої худоби” (розділи 4 і 8), затверджених науково-технічною радою Головного управління ветеринарної медицини з держветінспекцією МСГП України 19 грудня 1996 р. (протокол № 4а). Для лікарів лабораторій ветеринарної медицини у співавторстві розроблені і видані методичні рекомендації “Імунологічні методи досліджень у лабораторіях ветеринарної медицини” (1997). Розроблені методичні рекомендації “Застосування полівалентного інактивованого сальмонельозного антигену”, затверджені вченою радою факультету ветеринарної медицини Білоцерківського ДАУ (протокол № 8 від 23.03.2000 р.).

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно проаналізувала епізоотичну ситуацію щодо сальмонельозу телят в Україні, визначила провідні серовари збудників, приготувала еритроцитарні діагностикуми з антигенами S.dublin і S.typhimurium для РНГА і порівняла чутливість їх у РНГА та РА. Формувала дослідні і контрольні групи, виконала всі бактеріологічні та імунологічні дослідження по вивченню показників імунної реактивності телят різного віку і зміни їх під впливом інактивованого сальмонельозного антигену.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених (Харків, 6-7 жовтня 1999 р.) та наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Білоцерківського державного аграрного університету (1997, 1999 рр.).

Публікації. Матеріали дисертації висвітлені у 7 статтях, що вийшли у міжвідомчому науковому збірнику “Ветеринарна медицина” (1), у журналі “Ветеринарна медицина України” (1) та в науковому збірнику “Вісник Білоцерківського державного аграрного університету (5).

Структура та обсяг дисертації. Робота викладена на 109 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 25 таблицями, 17 рисунками і включає вступ, огляд літератури, власні дослідження (3 розділи), їх аналіз і узагальнення, висновки та пропозиції виробництву, список використаної літератури, що містить 232 джерел, у тому числі 72 іноземні, 4 додатки.

Вибір напрямів досліджень, матеріал та методи виконання роботи

Робота виконувалася протягом 1996-1999 років у лабораторії кафедри лабораторної діагностики інфекційних захворювань сільськогосподарських тварин Білоцерківського ДАУ та на тваринницьких фермах Київської, Хмельницької і Черкаської областей.

На першому етапі вивчали деякі питання етіології сальмонельозу, зокрема ареал видів збудників хвороби у телят на території України за 1995-1999 рр. методом аналізу статистичних даних результатів бактеріологічних досліджень патологічного матеріалу з трупів телят, кормів, яловичини вимушено забитих тварин лабораторіями ветеринарної медицини та власних досліджень, проведених у господарствах трьох областей.

Тварин-сальмонелоносіїв виявляли імунологічними методами: РА і РНГА досліджено 1734 проби сироватки крові від корів (898), телиць (324) і телят (512). У тварин з низьким титром антитіл провели бактеріологічне дослідження 126 проб фекалій і 152 проб молока. Сироватку крові в РНГА досліджували з приготовленим і апробованим нами еритроцитарним сальмонельозним антигеном, який являє собою 2,5 %-ну завись танізованих еритроцитів барана, сенсибілізованих О-антигеном культур S.dublin і S.typhimurium.

На другому етапі роботи були відібрані 27 культур сальмонел від тварин з різних регіонів України, вивчені їхні морфологічні, культуральні, біохімічні, антигенні та імуногенні властивості. Останні вивчали на білих мишах.

На основі результатів дослідження були відібрані три найбільш імуногенні штами S.dublin, S.enteritidis і S.typhimurium, з яких був приготовлений полівалентний антиген, імуногенність якого перевірена зараженням білих мишей та реакцією гальмування міграції лейкоцитів (РГМЛ).

На третьому етапі роботи вивчали імунореактивність телят різного віку, щеплених приготовленим полівалентним сальмонельозним антигеном. З цією метою за принципом аналогів за породою, масою тіла, статтю від корів 3-4-ї лактації відібрали 3 дослідні групи телят (по 9): перша група - телята 5-7-денного віку; друга - 15-18-; третя - 25-28-денні та 3 контрольні (по 3). Телятам дослідних груп підшкірно дворазово з інтервалом 14 днів уводили антиген у дозі 3 і 5 мл. Кров брали до щеплення, через 14 днів після щеплення, через 14 і 30 днів після ревакцинації.

Оцінку імунореактивності щеплених сальмонельозним антигеном телят проводили визначенням кількості лейкоцитів і еритроцитів (меланжерним методом), Т- і В-лімфоцитів (Новиков Д.К., Новикова В.И., 1979), гемоглобіну (гемоглобінціанідним методом), виведенням лейкограми, постановкою ОФР (Чумаченко В.Е., 1992 у модифікації Івченка В.М.), визначенням вмісту загального білка (рефрактометрично), імуноглобулінів загальних (за реакцією з 18 %-ним розчином натрію сульфіту) та окремих класів Ig G і Ig M (за Маncini G. еt al., 1965).

Функціональний стан Т-системи лімфоцитів вивчали на основі реакції гальмування міграції лейкоцитів (РГМЛ) з наступним визначенням індексу міграції лейкоцитів (ІМЛ) та реакції гіперчутливості уповільненого типу (шляхом внутрішньошкірного введення антигену телятам).

У сироватці крові щеплених телят визначали титр протисальмонельозних антитіл у РНГА, а превентивні властивості сироватки вивчали на двох групах білих мишей, одну з яких заражали культурою S.dublin, а другу - S.typhimurium.

Одержані матеріали обробляли статистично (Ойвин И.А., 1960).

Результати досліджень та їх аналіз

Протягом 1995-1998 рр. в Україні реєструвалося від 34 до 66 неблагополучних щодо сальмонельозу телят пунктів, найбільше - у Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській і Харківській областях. Летальність телят становила в середньому 23,5 %. Найбільша захворюваність спостерігалася у другому кварталі, що пояснюється, передусім, несприятливими умовами утримання та неповноцінною годівлею маточного поголів'я і одержаного приплоду, підвищеною вірулентністю збудників, низьким імунним захистом телят.

Основним збудником сальмонельозної інфекції у телят є S.dublin (58,3 %). Рідше виділялися S.enteritidis та S.typhimurium (табл. 1). Частка рідкісних сероварів становила 2,4 %, деякі з них (S.virchow, S.furis, S.senegal) на території України виділені вперше. З трупів телят виділялися культури S.paratyphi B, що є збудником сальмонельозу людей, і S.choleraesuis, адаптована до організму свиней.

Таблиця 1 - Сероваріантний склад сальмонел, виділених від телят у господарствах України у 1995-1998 рр.

Проведений аналіз результатів бактеріологічних досліджень органів і проб яловичини від вимушено забитої з різних причин великої рогатої худоби в господарствах України. Усього протягом 4-х років виділено 2746 культур сальмонел, частіше виділяли S.dublin (57,4 %), S.enteritidis (17,2 %) і S.typhimurium (8,9 %) (рис. 1).

Рисунок 1 - Структура сероварів сальмонел, виділених з яловичини вимушено забитих тварин протягом 1995-1998 рр.

Для вивчення факторів передачі збудника сальмонельозу провели дослідження кормів. Частіше виділяли S.dublin (16,3 %) і S.enteritidis (31 %), S.typhi-murium (17,1 %).

При організації оздоровлення ферм від збудників сальмонельозної інфекції важливим є виявлення тварин-сальмонелоносіїв. З цією метою проведені дослідження в РА і РНГА одних і тих самих сироваток крові 898 корів, 324 телиць і 512 телят до тримісячного віку з неблагополучних щодо сальмонельозу господарств. Результати показали, що РНГА більш чутлива. Зокрема з антигеном S.dublin у РНГА реагували сироватки крові 38,5 % корів, у той час як в РА лише 5 %. Подібні результати з антигеном S.typhimurium (табл. 2).

Таблиця 2 - Порівняльні показники імунологічних реакцій сироваток крові великої рогатої худоби

РНГА виявила не лише більшу кількість реагуючих тварин, але й показники встановлених нею титрів антитіл були вищими. Якщо в РНГА на антиген S.dublin серед досліджених корів і телиць виявили реагуючих у титрах 1:320 46,3 % тварин, 1:160 - 28,7 % і 1:80 - 13,4 %, то на цей самий антиген у РА реагували в титрі 1:100 сироватки крові лише 9,6 % тварин і в титрі 1:50 - 3,3 %.

З метою з'ясування можливого сальмонеловиділення тваринами, які при імунологічних дослідженнях сироваток крові реагували з сальмонельозними антигенами в розведеннях 1:80-1:160, проведені бактеріологічні дослідження проб фекалій та молока. Встановлено, що S.dublin виділялася з фекаліями у 26,9 % корів, 22,2 % телиць і 16,4 % телят, а з молоком - у 5,8 % корів. Рідше виділялася S.typhimurium.

Антигенні та імуногенні властивості сальмонел, виділених з трупів телят

За антигенними властивостями 16 з 27 культур були віднесені до S.dublin, 6 - до S.enteritidis і 5 - до S.typhimurium. Кожний серовар мав кілька різних компонентів, окремі з яких були спільні для кількох сероварів. Імуногенні властивості вивчали на білих мишах. Кожний антиген вводили 4 мишам підшкірно по 0,2 мл. Через 14 днів дослідних і контрольних мишей заражали вірулентними культурами сальмонел: 54 - гомологічними, а другу половину - гетерогенними. На основі проведеної роботи відібрали найбільш імуногенні штами (по одному з кожного серовару), які використали для приготування комплексного антигену.

Захисні властивості антигену вивчали імунізацією мишей, яким через 15 днів після повторного щеплення вводили вірулентну культуру польового штаму S.dublin. Антиген у дозах 0,3; 0,4 і 0,5 мл викликав сенсибілізацію лімфоцитів, яка проявлялася гальмуванням міграції лейкоцитів. ІМЛ залежав від дози антигену та від терміну, що пройшов після його введення. Вірогідне гальмування міграції лейкоцитів спостерігалося, починаючи з 8-го дня після введення антигену в дозах 0,3 мл і більше.

Після експериментального зараження загинули миші контрольної групи та ті, яким антиген вводили у дозах 0,1 і 0,2 мл. Антиген у дозах 0,3 і 0,4 мл (1 млрд мікр.кл. в 1 мл) мав імуногенні властивості і захищав мишей від зараження гетерогенними штамами сальмонел.

Вплив сальмонельозного антигену на імунореактивність телят різного віку

Введений сальмонельозний антиген спричиняв місцеву і загальну реакції. Місцева реакція проявлялась у телят 2- і 3-ї груп утворенням невеликого набряку, який протягом доби розсмоктувався, загальна реакція - підвищенням температури тіла на першу добу після щеплення в окремих телят на 0,5-0,8 °С.

Кількість еритроцитів у телят другої і третьої груп після кожного введення антигену зростала і по закінченні досліду була вірогідно більшою, порівняно з початковою. Вміст гемоглобіну у телят другої дослідної групи залишався стабільним, у третій групі - вірогідно зростав, тобто щеплення телят сальмонельозним антигеном не спричиняло негативного впливу на еритропоез.

Загальною закономірністю в усіх дослідних групах була виражена тенденція, яка в окремих випадках переростала у вірогідність, до збільшення кількості лейкоцитів. У телят першої дослідної групи зростання кількості лейкоцитів було після ревакцинації, у другій - більш виражена реакція на перше введення антигену, у третій встановлено поступове збільшення кількості лейкоцитів.

Зміни відносної кількості окремих видів лейкоцитів відповідали, передусім, віковим особливостям телят. Абсолютна кількість нейтрофілів збільшувалася в усіх групах, оскільки зростала кількість лейкоцитів.

Введення антигену посилює ФА нейтрофілів. Уже через 14 днів після щеплення ФА у першій групі підвищилася на 28,4 % і була найвищою порівняно з ФА у телят старших вікових груп. Зростає також інтенсивність фагоцитозу: ІФ був у 2,4 рази вищий, порівняно з початковим, і у 2,2 рази більший, ніж у телят контрольної групи. Повторне введення антигену не спричиняло зростання ФА та ФІ, що очевидно пояснюється незрілістю імунної системи. На відміну від цього, у телят другої та третьої дослідних груп показники фагоцитозу зростали й після другого щеплення і були більш високими, особливо ФІ, утримуючись на такому рівні протягом 30-ти днів.

Узагальнюючим показником ОФР є загальна елімінуюча здатність нейтрофілів крові (ЕЗК). На початку досліду цей показник у всіх трьох групах був приблизно однаковим. Через 14 днів після щеплення ЕЗК найбільш інтенсивно зростала у телят перших двох груп (в 3,1 і 3,8 рази). Через 14 днів після повторного щеплення ЕЗК знижувалася (за винятком третьої групи), а в міру віддалення від ревакцинації ця тенденція наростала і була характерною для всіх груп, тому показник ЕЗК був практично однаковим.

Рисунок 2 -Динаміка кількості лімфоцитів під впливом сальмонельозного антигену

Кількість лімфоцитів, як і нейтрофілів, в усіх групах збільшувалася (рис. 2). Зростання їх через 14 днів після вакцинації і ревакцинації у телят першої групи становило 25 і 38,6 %, третьої - 22,9 і 25 %.

Сальмонельозний антиген стимулював збільшення кількості імунокомпетентних клітин. Через 14 днів після щеплення відносна кількість Т-лімфоцитів збільшилася у першій групі на 10 %, другій - 13 і третій - 17 %, порівняно з показником до щеплення. Оскільки паралельно збільшувалася загальна кількість лейкоцитів і зокрема лімфоцитів, то зростання абсолютної кількості Т-лімфоцитів було значно більшим, ніж відносної, і становило відповідно 75,0 %, 209,0 і 127 %. Через 14 днів після ревакцинації відносна кількість Т-лімфоцитів у телят першої і другої груп мала лише тенденцію до зростання, порівняно з попереднім дослідженням, а у третій групі різниця була вірогідною (р<0,05).

Через 30 днів після ревакцинації абсолютна кількість Т-лімфоцитів в усіх групах дещо зменшувалася, але залишалася більшою, порівняно з початковою, у 1-й групі в 1,94 рази, у другій - 1,8 і третій - 2,1 рази (рис. 3).

Рисунок 3 - Динаміка кількості Т-лімфоцитів під впливом сальмонельозного антигену

Відносна кількість В-лімфоцитів після щеплення зростала лише у телят другої і третьої груп, порівняно з початковою величиною і телятами контрольних груп. Через 14 днів після ревакцинації найбільше зростання кількості В-лімфоцитів, порівняно з попереднім, було в першій групі, але їх кількість не досягала рівня, який був у телят старших вікових груп. Через 30 днів після ревакцинації абсолютна і відносна кількість В-лімфоцитів мала тенденцію до зменшення, але вона переважала показники у контрольних групах у 2,6; 1,65 і 1,96 рази.

Таким чином, сальмонельозний антиген спричиняє збільшення кількості імунокомпетентних клітин в усіх групах, але більш вірогідною вона була у телят, яких починали імунізувати у 15-18 і 25-28-денному віці.

Одним із методів оцінки функціональних можливостей сенсибілізованих під впливом антигену лімфоцитів є РГМЛ. При сенсибілізації клітин різко зростає синтез лімфокінів, які пригнічують міграцію лейкоцитів. Інгібіція міграції визначається індексом (ІМЛ), тобто відношенням шляху міграції у присутності антигену і без нього.

Уведений телятам сальмонельозний антиген спричинює гальмування міграції лейкоцитів уже через 14 днів після щеплення, а повторне введення його посилює звільнення лімфокінів: ІМЛ зменшувався до 0,58 у першій групі, 0,3 - у другій і 0,27 - у третій (в контролі 1,95-2,9).

Функціональну активність Т-лімфоцитів оцінювали також за збільшенням товщини складки шкіри через 24 год після внутрішньошкірного введення антигену. У тварин усіх дослідних груп товщина складки шкіри, порівняно з початковою, була більшою, в той час як у контролі різниці не було. Таким чином, у щеплених телят розвивається гіперчутливість уповільненого типу. Одержані результати узгоджуються з даними G.C.Chaturvedi, V.K.Sharma (1981), T.G.Chabasha et al. (1985), які відзначали, що у тварин після щеплення чи інфікування відмічалася позитивна кореляція в показниках РГМЛ і реакції уповільненого типу та показниками захисту телят після зараження, тобто ці дві реакції високочутливі, специфічні і можуть бути використані для вивчення імунного статусу тварин.

Вміст загального білка у телят мав тенденцію до підвищення. Ці зміни в окремих випадках ставали вірогідними. Загальна кількість Ig у телят другої і третьої груп поступово збільшувалася, особливо через 14 днів після повторного щеплення. У більш віддалені терміни ця тенденція змінювалася на протилежну.

Більш показовими були зміни Ig окремих класів. Вміст Ig G у телят усіх дослідних і контрольних груп до щеплення був майже однаковим. Через 14 днів після щеплення збільшення кількості Ig G було неоднозначним: у 1-й групі - на 21,8 %, другій - на 61 %, третій - майже удвічі. Через 14 днів після повторного щеплення вміст Ig G продовжував підвищуватися, причому найбільш інтенсивно у третій віковій групі (рис. 4), де їх кількість досягала 32,41,0 мг/мл і була більшою не лише порівняно з першою групою (+ 80 %), а й навіть з телятами другої дослідної групи (+ 39,7 %; р<0,001). Вміст Ig G у цій групі підвищився у 2,6 рази, порівняно з початковим, у той час як різниця у першій групі становила 1,6 рази, а в другій - 1,9.

Рисунок. 4 - Динаміка вмісту Ig G у сироватці крові телят після щеплення сальмонельозним антигеном

Через 30 днів після ревакцинації спостерігали однотипну закономірність в усіх дослідних групах: кількість Ig G зменшувалася.

Динаміка вмісту Ig M дещо відрізнялася (табл. 3). Через 14 днів після щеплення кількість Ig M збільшувалася в усіх групах, але після повторного щеплення зміни були неоднаковими: у телят перших двох груп вміст їх знижувався і не відрізнявся від початкового, а в третій - залишався на тому самому рівні.

Таблиця 3 - Динаміка вмісту Ig M у сироватці крові щеплених телят

Примітки: р< - порівняно з першим взяттям крові; 1 - взяття крові до щеплення; 2 - через 14 днів після щеплення; 3 - через 14 днів після ревакцинації; 4 - через 30 днів після ревакцинації

Протисальмонельозні антитіла через 14 днів після щеплення були виявлені у семи з дев'яти телят першої групи у низькому титрі (1:10), через 14 і 30 днів після ревакцинації титр їх незначно зростав (табл. 4). Значно вищим був титр антитіл у телят другої і особливо третьої груп, де він досягав 1:160-1:320. Таким чином, щеплення телят сальмонельозним антигеном у ранньому віці не супроводжується синтезом специфічних антитіл у високих титрах, і лише у старшому віці спостерігаються високі титри антитіл, тому телят необхідно імунізувати сальмонельозною вакциною, починаючи з 15-25-денного віку. Очевидно, у ранньому віці спостерігається інгібуючий вплив колострального імунітету на введений антиген.

Таблиця 4 - Динаміка титрів протисальмонельозних антитіл у сироватці крові телят (n=9), щеплених сальмонельозним антигеном

Дикая О.В. Иммунореактивность телят разного возраста, привитых сальмонеллёзным антигеном. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата ветеринарных наук по специальности 16.00.03 - ветеринарная микробиология и вирусология. - Национальный аграрный университет, Киев, 2000.

Диссертация посвящена усовершенствованию мер борьбы с сальмонеллёзом телят, который в течение 1995-1998 гг. регистрировался в 66 - 34 неблагополучных пунктах. Летальность составила в среднем 23,5 %. Основными возбудителями сальмонеллёзной инфекции у телят являются S.dublin (58,3 %), S.enteritidis (20,8 %), S.typhimurium (18,5 %). Иногда выделялись другие серовары.

Основным источником возбудителя сальмонеллёзной инфекции телят являются животные-сальмонеллоносители, в сыворотке крови которых выявляли специфические антитела в низких титрах к антигену S.dublin в 43,1 % проб, S.typhimurium - в 59,4 % из 1734 исследованных, а при бактериологическом исследовании фекалий и реже молока выделяли чаще S.dublin. Факторами передачи возбудителя сальмонеллёзной инфекции являются контаминированные сальмонеллами корма.

С целью диагностики болезни предложен новый эритроцитарный сальмонеллёзный антиген для РНГА, которая оказалась значительно более информативной по сравнению с РА для выявления животных-сальмонеллоносителей.

На основе изучения токсигенных и иммуногенных свойств 27 штаммов возбудителя предложен инактивированный поливалентный сальмонеллёзный антиген, в состав которого включены S.dublin, S.enteritidis и S.typhimurium, эффективность которого испытана на трёх группах телят разного возраста: 1-я - телята 5-7-дневные; 2-я - 15-18; 3-я - телята 25-28-дневного возраста.

После парентерального введения сальмонеллёзного антигена у телят увеличивается количество лейкоцитов, активируется ОФР, показатели которой по мере удаления от ревакцинации снижались. Антиген стимулирует лимфоцитоз. Постепенное увеличение количества Т-лимфоцитов наблюдается через 14 дней после первого и второго введения антигена, а увеличение количества В-лимфоцитов более выражено после повторной иммунизации.

Функциональные возможности сенсибилизированных под влиянием антигена лимфоцитов оценивали также по реакции торможения миграции лейкоцитов. Использование антигена угнетает миграцию лейкоцитов через 14 дней после иммунизации, а повторное введение его усиливает освобождение лимфокинов, вследствие чего индекс уменьшался до 0,58 в первой группе, 0,3 - во второй и 0,27 - в третьей (в контроле 1,95-2,9). У привитых телят развивается реакция гиперчувствительности замедленного типа.

Содержание Ig G через 14 дней после вакцинации увеличивалось у телят 1-й группы на 21,8 %, второй - на 61 %, третьей - почти вдвое. Через 14 дней после повторного введения антигена наиболее интенсивное увеличение Ig G отмечалось у телят третьей возрастной группы. Через 30 дней во всех опытных группах наблюдалось уменьшение количества Ig G.

Динамика Ig M отличалась. Через 14 дней после введения антигена количество Ig M увеличивалось во всех группах, а после повторного - у телят первой и второй уменьшалось, а в третьей - оставалось на прежнем уровне.

Противосальмонеллёзные антитела у телят первой группы после прививки были выявлены в довольно низких титрах 1:10-1:20. Во второй и особенно в третьей группах титр антител был в пределах 1:160-1:320. Результаты серологических исследований подтверждаются изучением превентивных свойств сыворотки крови телят, привитых сальмонеллёзным антигеном. Сыворотка крови телят первой группы не защищала мышей от заражения смертельной дозой вирулентных культур S.dublin или S.typhimurium, а сыворотка крови телят второй группы в дозе 1 мл защищала 11,1 % мышей от заражения S.dublin и 18,5 % мышей - S.typhimurium; третьей группы - соответственно, 33 и 37 % мышей.

Таким образом, результаты исследований иммунной реактивности телят дают возможность сделать заключение, что наиболее эффективной является иммунизация телят в 15-25-дневном возрасте поливалентным сальмонеллёзным антигеном из местных штаммов.

Ключевые слова: сальмонеллез, антиген, антитело, иммуноглобулины, иммунореактивность, иммунизация, эритроцитарный антиген.

Dika O.V. Immunoreactivity the calves of different ages vaccinated with Salmonella antigen. - Manuscript.

The thesis for a candidates degree of veterinary sciences, specialty 16.00.03 - veterinary microbiology and virusology. -National agrarian university, Kijv, 2000.

The dissertation is devoted to the studying of immunoreactivity in calves of different age vaccinated with Salmonella antigen. There was studied the serovare content of casuative Salmonella agent in calves. The main agents are Salm.dublin (58,3%), Salm.enteritidis (20,8%) and Salm.typhimurium (18,5%). To determine the carrier animals there was proposed to use RHAN with erythrocyte Salmonella antigen. There were studied the following indices of immunoreactivity: quantity of leucocytes, T-and B-cells, OFR indices, Ig content. The results of investigations allow us to prove that the most effective time for vaccination is 15-25 day of age with polyvalent Salmonella antigen made from local strains.

Key words: Salmonellosis, antigen, antibody, immunoglobulin, immunoreactivity, vaccination, erythrocyte antigen.

Размещено на Allbest.ru