Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Ботанічна характеристика томатів

Помідори належать до родини Пасльонових . Корінь у помідорів стрижневий, сильно розгалужений, проникає в ґрунт на глибину до 2 м і більше. Бокові корені розростаються вбік до 2,5 м. На головному корені розвиваються корені першого порядку, які, в свою чергу, створюють корені другого і навіть третього порядків. Безрозсадні помідори мають краще розвинений головний корінь і глибоку кореневу систему, у розсадних -- коренева система складається тільки з горизонтальних бокових коренів.

Стебло помідорів -- симподіальне, тобто складається з частини стебел бічних пагонів; трав'янисте, соковите, у вологому ґрунті легко утворює додаткові корені. В міру росту воно грубішає. Має округлу форму, яка з віком змінюється в результаті утворення на ньому жолобів і стає ребристим. Забарвлення стебла зелене. Зверху воно жорстке, густо вкрите короткими залозистими волосками, в місцях розгалужень здуте. Волоски на стеблах виділяють смолисту, злегка липку речовину темно-зеленого кольору.

Розрізняють три типи куща -- звичайний (нештамбовий), штамбовий і детермінантний, або низькорослий. У звичайного куща основне стебло досягає висоти 1--2 м, на ньому виростає з пазух листків багато бічних пагонів кількох порядків, що сильно розгалужуються. Під час плодоношення воно вилягає. У штамбового куща стебло сильне, прямостояче, з короткими і товстими гілками, майже не вилягає.

Справжні листки у помідорів прості, непарноперисторозсічені, зеленувато-жовтого або сизувато-зеленого кольору. За виглядом і будовою пластинки бувають звичайні і картопляного типу. Звичайні складаються з великих розсічених часток, між якими розміщуються дрібніші, а між першими і другими частками -- ще дрібніші. Суцвіття -- простий або складний завиток. Розміщується воно посередині міжвузлів. За структурою суцвіття кожного типу бувають компактні, нещільні і середньощільні; за довжиною -- короткі, середні і довгі. Один сорт може мати суцвіття різних, але близьких між собою за будовою типів.

Помідори -- самозапильні рослини, проте у південних районах України, особливо у спеку, можливе перезапилення пилком інших квіток як своєї, так і чужої рослини. Самозапиленню помідорів сприяє будова квітки.

Квітки правильні, із зрослими чашолистиками і пелюстками. У більшості сортів помідорів вони складаються з 5--7 пелюсток і 5--7 чашолистиків. Деякі сорти і види помідорів мають 20 і більше чашолистиків.

Запилюються помідори переважно при високій температурі (30 -- 32° С) і низькій вологості повітря. Якщо повітря дуже вологе, наприклад при вирощуванні помідорів у осінньо-зимовий період у теплиці, а температура низька (нижче 10--12 °С), то квітки майже не запилюються і масово опадають.

Зазначені особливості біології цвітіння і запліднення впливають на відстань просторової ізоляції насінних посівів різних сортів помідорів. У південних районах країни відстань між сортами помідорів, які вирощують на відкритій місцевості, має становити 100, а на природно захищеній -- 50 м; у північних районах--відповідно 20 і 10 м.

Плід -- соковита дво- або багатокамерна ягода. Форма плодів може бути різною -- від округлої до овально-видовженої. За розміром вони бувають великі (понад 100г), середні (від 60 до 100) і дрібні (до 60 г). Розмір і форма плодів здебільшого залежать від умов вирощування. Поверхня їх гладенька, мало -, середньо - і сильно-ребриста. від умов вирощування. Малокамерні великоплідні сорти містять більшу кількість насіння, ніж багатокамерні. Насіння дрібне, плескате, яйце- або ниркоподібної форми, загострене до основи, світло-сірого або жовто-сірого кольору, вкрите короткими міцними волосками. Залежно від сорту і розміру плодів у них буває від 20 до 300 насінин. Маса 1000 насінин становить 2,5 -- 3,5 г.

Залежно від умов насіння зберігає схожість 8 -- 10 років. У деяких сортів і форм воно проростає і через 15 -- 20 років.

2. Біологічні особливості томатів

Помідори належать до групи вимогливих до тепла рослин. Вимогливість ця змінюється в різні фази росту й розвитку та від сорту.

Насіння починає проростати при 11 °С, але найсприятливішою для цього є температура 22 -- 25 °С. При достатній кількості вологи в ґрунті, неглибокому загортанні і сприятливій температурі сходи з'являються через 5 -- 6 днів після сівби. Орієнтовно така сама температура потрібна і для нормального росту й розвитку помідорів. При зниженні температури до 13--15 °С у рослин не розкриваються бутони, вони обсипаються, а при 10 °С їх ріст припиняється. Згубно позначаються на рослинах температури нижче мінус 3 °С. За вимогливістю до вологи помідори належать до рослин відносно посухостійких. Кращий розвиток їх на менш зволожених ґрунтах пояснюється тим, що вони мають сильну кореневу систему, яка проникає глибоко в ґрунт і здатна забезпечувати рослини водою.

Помідори до початку розвитку плодів на чорноземних ґрунтах можуть задовільно рости при вологості 60 % найменшої вологоємкості (НВ). Оптимальною ж є вологість ґрунту 70 -- 80 % НВ. Достатня зволоженість ґрунту потрібна для кращого використання добрив. Якщо вологи в ґрунті не вистачає, добрива використовуються неповністю. В окремих випадках при високій концентрації солей ґрунтового розчину можливі навіть обліки.

Крім того, засвоювання поживних речовин рослинами помідорів значно погіршується.

Забезпеченість ґрунту вологою впливає не тільки на оптимальні умови розвитку рослин, а й на рівень урожайності та якість продукції. При недостатньому зволоженні помідори часто бувають дерев'янистими, з грубою шкіркою, іноді набувають гіркуватого смаку; за умов надмірної вологості корені загнивають, рослини хворіють і гинуть.

Для нормального росту помідорів потрібна оптимальна відносна вологість повітря. Якщо воно сухе, корені не встигають забезпечувати листки водою, внаслідок чого вони в'януть, асиміляція й ріст припиняються. Помідори краще ростуть і розвиваються при відносній вологості повітря 50 -- 60 %. На рості й розвитку помідорів позначаються інтенсивність освітлення, склад спектра і тривалість світлового дня. Помідори - світлолюбна культура. В умовах часткового затінення вони знижують урожайність на 30 -- 40 %. Потреба рослин в освітленні в різні фази розвитку неоднакова. Особливо чутливі до світла сходи і молоді рослини. Тому при вирощуванні розсади взимку в теплиці потрібне електродосвічування. При нестачі світла вуглець засвоюється повільно, а ріст і розвиток рослин затримується.

Слід зазначити, що не всі сорти помідорів однаковою мірою світлолюбні. Сорти, виведені в зонах з тривалим днем, вимогливіші до світла і, навпаки, відселекціоновані в місцевості з коротким днем, менш вимогливі.

Порівняно з іншими овочевими культурами помідори менш вимогливі до ґрунтів. їх можна вирощувати на різних за механічним складом ґрунтах. Оптимальна реакція середовища -- рН 5,5 -- 6,5. Задовільно ростуть вони як при слабо-кислій, так і при слабо-лужній реакції ґрунтового розчину.

Добрі врожаї дають помідори на легких структурних чорноземах, на ґрунтах, що добре прогріваються і багатих на органічну речовину. - Важкі солонцюваті запливаючі ґрунти мало придатні для цієї культури. В Україні - районовано 29 сортів помідорів, різних за тривалістю вегетаційного періоду, в тому числі: 10 ранньостиглих, вегетаційний період яких (від появи сходів до достигання перших плодів) становить 100 -- 105 днів, 10 середньоранніх (106 -- 110), 5 середньостиглих (111 -- 115) і 4 середньопізніх та пізніх (116 -- 120 днів).

3. Приріст надземної маси та фотосинтетична діяльність рослин томатів залежно від добрив

Важливою умовою формування високої продуктивності будь-якої сільськогосподарської культури являється накопичення надземної маси. З неї рослини мобілізують вуглеводи, азотисті та інші речовини для утворення продуктивної частини врожаю.

Накопичення вегетативної маси рослинами томату значною мірою залежать від фону їх живлення. Саме від початку цвітіння до масового утворення плодів спостерігаються найвищі темпи накопичення сухої маси рослин томату.

Не менш важливе значення окрім площі листкової поверхні має чиста продуктивність фотосинтезу, яка саме і характеризує ефективність роботи асиміляційної поверхні.

Мінеральні добрива, що вносяться на фоні післядії гною, впливають на приріст надземної маси томатів, формування площі листкової поверхні та чисту продуктивність фотосинтезу протягом усього вегетаційного періоду цієї культури.

4. Урожай товарних плодів томатів при різних фонах живлення

Формування врожаю сільськогосподарських культур залежить від багатьох факторів, серед яких в умовах зрошення провідне місце належить забезпеченості ґрунту поживними речовинами у засвоюваній формі. Створити ж сприятливі умови живлення можна шляхом застосування органічних і мінеральних добрив. Що стосується останніх, то науковці повідомляють про їх першочергове значення щодо впливу на продуктивність культур, причому наводять зовсім різні їх норми.

Найбільший приріст урожаю культур овочевої сівозміни на зрошуваному чорноземі малогумусному вилугованому, що має середню забезпеченість рухомими елементами живлення, отримано після внесення повного мінерального добрива N₃₃₀Р₄₅₀К_360. Проте інші дослідники за оптимальну норму мінеральних добрив під помідори в умовах степової зони вважають N_60-120Р₉₀К_45-90.

Покращенню поживного режиму ґрунту та підвищенню врожаю томатів на чорноземі південному важкосуглинковому в умовах зрошення сприяє застосування повного мінерального добрива у нормі N₉₀Р₁₂₀К₆₀.

Разом з тим більшість дослідників зазначають, що в овочевих сівозмінах найбільш ефективним є сумісне внесення органічних і мінеральних добрив. Так, додавання до поживного середовища розчину водорозчинної органічної речовини в оптимальній дозі у період вегетації томатів сприяє оптимізації споживання рослинами води та мінеральних речовин і підвищує їх продуктивність.

У дослідженнях деяких авторів продуктивність овочевої сівозміни за мінеральної системи удобрення була більшою на 450 ц/га або на 32,4% порівняно з контролем, а за органо-мінеральної системи - на 397 ц/га та на 28,6% відповідно.

Багато науковців відзначають, що томати добре реагують на внесення гною, з підвищенням доз якого значно зростають врожаї. При цьому автори зазначають, що нерідко суттєве підвищення продуктивності спостерігається від додаткового внесення азоту.

Помідори чутливі до умов мінерального живлення. Нестача в ґрунті фосфору викликає затримку в розвитку рослин, негативно позначається на формуванні генеративних органів, а також затримує надходження азоту в рослини. Нестача калію знижує інтенсивність фотосинтезу, послаблює стійкість рослин проти грибних хвороб. Для встановлення оптимальних норм добрив у раціональному їх співвідношенні враховують природні особливості ґрунтів, забезпеченість їх рухомими формами поживних речовин, удобрення попередників.

На темно-сірих лісових ґрунтах і чорноземах опідзолених при вирощуванні помідорів без зрошення слід вносити N60-90 Р80-90 К90-120; на чорноземах глибоких малогумусних -- відповідно N60-90Р120-140К.90-120. В зоні Лісостепу без зрошення на темно-сірих лісових ґрунтах і чорноземах опідзолених вносять N80-90Р90-120К90-120; на чорноземах глибоких мало гумусних -- Н45-60Р60-90К45-60; при зрошенні на цих самих ґрунтах найбільш ефективним є внесення N90-120Р90-120К60-90; При вирощуванні помідорів безрозсадним способом одночасно з висівом насіння вносять 0,5 ц/га гранульованого суперфосфату. За даними Українського науково-дослідного інституту зрошуваного землеробства (УНДІЗЗ), на темно-каштанових ґрунтах південних районів ефективним виявилось внесення Н45-60Р60-90К45-60 - На Поліссі добрі результати дає застосування добрив у таких нормах: на дерново-підзолистих ґрунтах N60-90Р120-140К.90-120, на темно-сірих лісових і чорноземах опідзоленихN90-120Р90-120К60-90.

При достатній кількості добрив у Лісостепу та Степу всю норму вносять під зяб, на Поліссі та в західних районах Лісостепу під переорювання зябу або під передпосівну культивацію. Крім того, на Поліссі помідори підживлюють: перший раз після садіння-- N90-120Р90-120К60-90, а вдруге -- в період плодоутворення -- Р20К20. З азотних добрив краще використовувати аміачну селітру, з фосфорних -- простий або гранульований суперфосфат, з калійних -- хлорид або сульфат калію. На бідних, особливо еродованих, ґрунтах, каштанових солонцюватих вносять, крім мінеральних добрив, напівперепрілий гній, перегній або компости (ЗО--40 т/га), кислі ґрунти вапнують, а на солонцюватих застосовують гіпс з розрахунку 2--3 т/га. Вносять добрива після збирання попередника, лущення стерні та експлуатаційного вирівнювання поля.

Добрива подрібнюють на ИСУ-4 і розсівають за допомогою розкидачів РУМ-3, РУМ-8, 1РМГ-4 та ін. Органічні добрива транспортують і розкидають причіпними розкидачами КСО-9, РПН-4, 1ПТУ-4. В рядки мінеральні добрива вносять туковисівними апаратами одночасно з сівбою помідорів сівалками СО-4,2. Підживлюють рослини культиваторами-рослинопідживлювачами КОР-4,2 під час розпушування ґрунту в міжряддях. Для підвищення ефективності підживлення добрива загортають у вологий шар ґрунту або відразу поливають. У передових господарствах правильне застосування добрив при своєчасному виконанні всіх інших агротехнічних заходів щорічно сприяє одержанню високих урожаїв. Так, у радгоспі "Овочевий" та "Родіна" Херсонської області під зяблеву оранку вносили по 16--17 ц/га мінеральних добрив і одержували в 1982--1986 рр. 350--400 ц/га помідорів. У госпадарстві ім. С. М. Кірова Білозерського району цієї самої області виростили по 518, а в середньому по 710 ц помідорів з 1 га.

томат живлення мінеральне добрива

Висновок

Помідори чутливі до умов мінерального живлення. Нестача в ґрунті фосфору викликає затримку в розвитку рослин, негативно позначається на формуванні генеративних органів, а також затримує надходження азоту в рослини. Для встановлення оптимальних норм добрив у раціональному їх співвідношенні враховують природні особливості ґрунтів, забезпеченість їх рухомими формами поживних речовин, удобрення попередників.

Накопичення вегетативної маси рослинами томату значною мірою залежать від фону їх живлення. Саме від початку цвітіння до масового утворення плодів спостерігаються найвищі темпи накопичення сухої маси рослин томату.

Мінеральні добрива, що вносяться на фоні післядії гною, впливають на приріст надземної маси томатів, формування площі листкової поверхні та чисту продуктивність фотосинтезу протягом усього вегетаційного періоду цієї культури.

Література

1. Гамаюнова В., Філіп'єв І. Добрива один з основних факторів підвищення ефективного використання зрошуваних земель // Водне господарство України. - 1997. № 3. - С. 27 - 28.

2. Багаутдинов Ф.Я., Валиев М.Ш. Влияние минеральных удобрений насодержание й состав гумуса типичного чернозема й урожайность культур. Повьішние плодородия почв в условиях интенсивной системы земледелия - Уфа, 1986.-С.41 -48.

3. Квятковський О.Ф. Екологічна та біоенергетична ефективність мікродобрив в інтенсивній технології вирощування кукурудзи назрошуваних землях. // Зрошуване землеробство. - К.:Урожай. - 1991. - Вип. 36-С. 42-46.

4. Гамаюнова В., Філіп'єв І. Добрива один з основних факторів підвищення ефективного використання зрошуваних земель // Воднегосподарство України. - 1997. № 3. - С. 27 - 28.

5. Аппаратов И.П. Влияние минеральньїх удобрений на качество плодов томатов, вьіращиваемьіх в условиях орошения. - В кн.: Интенсификация овощеводства. - Кишинев, 1980.

6. Гончаренко В.Ю., Севастьянова В.В., Ткач Л.О. та ін. Удобрення овочевих культур. - К.: Урожай, 1989. - 140 с..

7. Толстоусов В.П. Удобрення й качество урожая. - М., "Агропромиздат", 1987.-192с.

Размещено на Allbest.ru