Епізоотологія дикроцеліозу жуйних тварин в Північно–Східній частині України, заходи боротьби та профілактики

Екстенсінвазованість молюсків личинковими стадіями дикроцелій

Дані таблиці 1 свідчать, що на території Північно-східної України уражено до 10% сухопутних молюсків. Найбільший відсоток ураженості припадає на види Zonitoides nitidus, Chondrula tridens, Bradуbаena fruticum, що пояснюється, можливо, особливістю їх мешкання та домінантністю в біотопах. Результати вивчення інвазійності сухопутних молюсків личинковими стадіями дикроцелій протягом трьох років дозволили встановити термін їх максимального ураження. Аналізуючи поведінку молюсків в місцях їх мешкання, визначали, що процес ураження їх відбувається тільки у фізіологічно активному стані, а добові та сезонні міграції черевоногих з віком були активнішими. Перехід молюсків із анабіозу в активний стан у 1997 і 1998 роках, за нашими спостереженнями, відбувався в кінці травня - початку червня. В 1996 році, коли середньомісячна температура повітря на поверхні грунту в травні і першій декаді червня не перевищувала 80 С ( нижній поріг фізіологічної активності молюсків ), перехід до активного стану затягнувся до середини серпня. Перші уражені молюски були виявлені в 1996 році в кінці червня, а у 1997 - 1998 роках - в його середині.

В зв'язку з прохолодними погодними умовами 1996 року екстенсивність ураження молюсків в червні була більш низькою (1,2%), ніж в 1997-1998 роках (2,4 і 2,6 відповідно). Поступово до осені ураженість молюсків збільшувалась, про що свідчать дані таблиці 1, в якій наведений максимальний відсоток ураженості 5 видів по зонах: в Поліссі це спостерігалось з середини липня, а в Лісостеповій - з середини червня і до середини вересня.

Вивчення щільності популяцій молюсків показало, що на пасовищах Полісся нараховували в середньому 2-5 особин на м2 і, головним чином, прохолодолюбивих видів (психрофіли), які мешкають в умовах підвищеної вологості (зволожені луки і товстий шар листяної підстілки ).

Значно вища щільність популяції молюсків в Лісостеповій зоні (від 15 до 78 особин на м2 в залежності від виду ).Це види молюсків родин Helicidae, Bradуbаеnidae, Enidae, які є теполюбивими (ксеромезофіли) і мешкають на пасовищах середньої вологості (сухі луки і пасовища з степовими чагарниками, узлісся).

Екологія і біологія мурашок як додаткових живителів розвитку збудника дикроцеліозу. Обстеженнями неблагополучних пасовищ відносно дикроцеліозу в зонах Полісся і Лісостепу нами встановлено, що домінуючим їх видом є Formica rufibarbis Latr., значно рідше зустрічається Formica cunicularia, незначна кількість мурашок Formica rufa L.

На пасовищах зони Полісся (Шосткінський район) переважали колонії мурашок виду F. rufa. Мурашники мали вигляд пірамідальних куп висотою до 1,5 м з багаточисельними гніздами і приблизною кількістю до 1 млн особин. На 10 м2 пасовища нараховували 2,7 мурашника.

В господарствах Лісостепової зони (Білопільський, Буринський, Недригайлівський райони) використовують під випас тварин більш підвищені за поверхнею пасовища, де домінує вид F.cunicularia з щільністю гнізд до 3,2 на 10 м2, а кількістю в кожному приблизно 150-200 тисяч особин. На пасовищах відкритих галявин ( Сумський, Краснопільський, Охтирський, Тростянецький райони) переважали види F. rufibarbis, F. сunicularia при щільності 3,6 на 10 м2 і кількості в одному із них приблизно до 400 тисяч мурашок.

Вивчення ураженості додаткових живителів метацеркаріями показало її відмінності у різних видів (табл. 2).

Таблиця 2 Інвазованість мурашок метацеркаріями дикроцелій

За даними таблиці 2 найбільша екстенсивність визначається у мурашок виду F.rufibarbis та F. сunicularia. Найбільша чисельність їх таксацій на ділянках пасовища, на нашу думку, збільшує вірогідність зустрічі особин і паразиту на стадії “збірна циста”.

Нашими спостереженнями визначена пряма залежність рівня ураження мурашок метацеркаріями від відстані мурашників до біотопів сухопутних молюсків: чим далі мурашник від постійних біотопів молюсків, тим менше знаходили в ньому інвазійних мурашок.

Спостереження за впливом рівня температури на поведінку інвазованих мурашок показали, що при температурі зовнішнього середовища 26 - 28 С уражуються усі три види ( Formica rufibarbis, F. cunicularia, F. rufa) і стають більш активними, ніж при температурі 10 - 12 С. Таким чином, максимум малоактивних заціпенілих мурашок на трав'яній і чагарниковій рослинності перебуває вранці та у вечірні години, що обумовлює їх найбільш небезпечними для ураження тварин.

Нами встановлено, що інтенсивність ураження молюсків та виділення ними в зовнішнє середовище збірних цист церкаріїв максимальні в періоди нежаркої погоди, а в спекотний час літа молюски занурюються в землю ( стадія спокою). При весняному ураженні молюсків мірацидіями, церкарії знаходили в кінці серпня - вересні. Неодноразово спостерігали збірні цисти церкаріїв на пасовищах весною, що говорить про осіннє ураження молюсків. Цей факт свідчить про можливість ураження додаткових живителів (мурашок), тобто, ті з них, які перезимовують з осінньою інвазійністю, є джерелом весняної інвазованості тварин. Джерело літньо - осіннього ураження тварин -це мурашки, які інвазовані навесні. Цими факторами і визначається весняна та літня дикроцеліозна інвазія.

Боротьба з проміжними та додатковими живителями трематоди D.lanceatum. Існує декілька способів (фізичний, хімічний, біологічний) знищення молюсків (проміжних живителів) та додаткових - розвитку збудника дикроцеліозу на преімагінальній фазі. Використаний нами хімічний спосіб обробки природних постійних біотопів молюсків в травні та вересні методом малооб'ємного нанесення в дозі 40 кг/га площі забезпечував зниження популяції черевоногих до 75%.

Що стосується виключення із біологічного циклу розвитку гельмінта мурашників на пасовищах, то ми застосовували метод обробки місць навколо них 2%-ною емульсією АСД-Ф 3 в дозі 5-7 л в радіусі 5 м чотирьохкратно протягом квітня - травня (через 15 діб). Специфічна властивість препарату обмежує доступ тварин до мурашників.

Порівняльна ефективність антгельмінтиків при дикроцеліозі жуйних тварин.

Головним в ланцюзі заходів оздоровлення тварин від гельмінтозів є дегельмінтизація, яку здійснювали на великій рогатій худобі, використовуючи чотири сучасних фармаційних препарати для визначення їх порівняльної ефективності. Експериментальні та виробничі досліди підтвердили високу протидикроцеліоцидну дію одних препаратів і низьку інших, що представлено в таблиці 3.

Таблиця 3

Порівняльна ефективність антгельмінтиків

За даними таблиці 3, екстенсефективність антгельмінтиків в порівняльному аспекті була різною, найменша - зареєстрована при задаванні фазінексу, а найбільша - вермітану. Ефективність антгельмінтної дії купріхолу була на рівні 78,2%, а роленолу 62,5%.

Найбільш ефективний в наших дослідах вермітан ми перевірили на більшому поголів'ї великої рогатої худоби ( 127 голів віком від одного до трьох років) - виробничий дослід. Екстенсефективність при цьому склала 96,8%.

Визначення змін морфологічного складу крові у хворих на дикроцеліоз тварин і після їх дегельмінтизації. Наші дослідження морфологічного складу крові показали в ньому деякі зміни, які виражалися еритроцитопенією, помірним лейкоцитозом та зниженням вмісту гемоглобіну. Короткочасний лейкоцитоз носив нейтрофільний характер і швидко змінювався лімфоцитозом. Наявність нейтрофільного лейкоцитозу, на наш погляд, є результатом прояву захисних реакцій організму при розвитку молодих дикроцелій. Еозинофілія при дикроцеліозі виражена слабо.

Після застосування найбільш ефективного в наших дослідах препарату вермітану зміни в лейкоцитарній формулі спостерігали вже на другу добу. В крові тварин дослідних груп кількість сегментоядерних нейтрофілів починала збільшуватися (Р < 0,001) з одночасним зменшенням кількості паличкоядерних (Р < 0,05) і відсутністю юних форм нейтрофілів. В подальшому спостерігається відновлення співвідношення нейтрофілів на 45-ту добу після дегельмінтизації і досягає показників клінічно здорових тварин. Кількість моноцитів починала збільшуватись на 18 добу після дегельмінтизації, а на 45-ту добу - наближалась до меж фізіологічної норми (Р < 0,001). Одночасно на 45 - ту добу визначалось зниження кількості лімфоцитів у групі з екстенсивністю інвазії 26,6%. Цей показник змінювався з 761,9% до 721,4%, а 32,2% - з 782,2% до 731,8%, що, ймовірно, пов'язано з звільненням на цей час організму від дикроцелій.

Система заходів боротьби та профілактики дикроцеліозу жуйних в умовах Північно - східної частини України. На підставі проведених нами досліджень по вивченню інвазованості жуйних дикроцеліозом, фауни проміжних та додаткових живителів, ураженості їх личинковими стадіями гельмінта, застосуванню ефективних антгельмінтиків та методів пасовищної профілактики - локальне знищення сухопутних молюсків і створення для тварин обмеженої зони доступу до інвазованих мурашників розроблені методичні вказівки “Заходи боротьби з дикроцеліозом жуйних тварин та його профілактика в Північно - східній частині України,” які затверджені науково - технічною Радою управління державної ветеринарної медицини Сумської облдержадміністрації (протокол №1 від 28.04.2000 р.) і впроваджені в практику.

ВИСНОВКИ

1. Останнім часом дикроцеліоз жуйних тварин широко розповсюджений в двох природно-кліматичних зонах Сумської області - Північно-східної частини України. Найбільша екстенсивність інвазії спостерігалась у овець Лісостепової зони, і дещо менша у великої рогатої худоби. В зоні Полісся ці показники були в півтора рази нижчі у овець і майже в два рази - у великої рогатої худоби. Встановлені проміжні (5 видів) та додаткові (3 види) живителі збудника. Дикроцеліозна інвазія викликає зміни гематологічного статусу крові. Визначена антгельмінтна ефективність сучасних препаратів та розроблені заходи пасовищної профілактики при даному гельмінтозі.

2. Результати власних гельмінтоовоскопічних досліджень жуйних в колективних, фермерських та приватних господарствах показали, що в зоні Лісостепу екстенсивність інвазії овець склала 32,2-68,7% при інтенсивності - 280,2-1200,1 екз/гол і у великої рогатої худоби - 26,3-32,2% при інтенсивності інвазії - 297,3-970,1 екз/гол. В зоні Полісся ці показники були у овець - 22,6-25,6% і 362,3-486,5 екз/гол та у великої рогатої худоби - 12,3-13,9% і 257,1 - 412,9 екз/гол відповідно.

3. У телят і ягнят поточного року народження, які вперше випасаються на неблагополучних пасовищах з дикроцеліозу, яйця гельмінта були виявлені в липні, серпні (ЕІ - 4,1 і 5,6 % відповідно) з наростанням піку в листопаді-січні (ЕІ - 16,4-20,8% та 19,1-26,5%). З віком тварин спостерігається підвищення екстенсивності та інтенсивності інвазії, яка в 3-5 річному віці досягала у великої рогатої худоби до 58,4%, а у овець - 62,3%.

4. На неблагополучних пасовищах Поліської зони Сумської області мешкає 11 видів сухопутних молюсків, а в Лісостеповій - 6. Максимальна щільність по зонах реєструється у серпні - 69 екз/м2 і 78,1 екз/м2. Проміжними живителями дикроцелій є п'ять видів черевоногих молюсків, екстенсінвазійність яких була: Bradybaena fruticum - 8,7%; Succinea putris - 1,2%; Zonitoides nitidus - 7,4%; Helix pomatia - 9,5%; Chondrula tridens - 3,8%.

5. В кожній ландшафтно - кліматичній зоні у формуванні підсистеми “дикроцелій - мурашка” приймають участь три домінуючих види додаткових живителів родини Formica: F. rufibarbis, F.cunicularia, F.rufa. Середня кількість мурашників на 10 м2 обстеженого пасовища склала: 2,7; 3,2; 3,6 екземплярів з екстенсивністю ураження мурашок по видах - F.rufa - 0,8-0,9% при інтенсивності інвазії 1-28 екземплярів метацеркаріїв, F.cunicularia - 0,3-1,1% при 4-90 екземплярів, F.rufibarbis -2,2% при 5-140 екземплярів метацеркаріїв. .

6. Екстенсивність ураження мурашок личинковими стадіями дикроцелій залежить від температурного фактора та вологості повітря в теплу пору року. Підвищення опадів до 806 мм за рік збільшує забрудненість пасовищ слизовими грудочками личинок дикроцелій, які виділяють проміжні живителі - наземні молюски. Температура зовнішнього середовища 26-280 С сприяє більшій активності мурашок та їх ураженості до 2,2%, а зменшення опадів (505 мм) та температури (10-120) знижує екстенсивність інвазії до 0,9%.

7. Висока чисельність популяції мурашок і сухопутних молюсків на пасовищах та їх ураженість личинками дикроцелій, значно підвищують вірогідність зустрічі додаткового живителя - мурашок і паразита на стадії “збірна циста”. При збільшенні щільності популяції молюсків на 1 м2 зростає їх ураженість личинковими стадіями дикроцелій. Динаміка чисельності малоактивних інвазійних мурашок має два піки. Перший - весняно-літній, який пов'язаний з перезимовуванням збудника та збільшенням їх чисельності, другий - осінній - з ураженням мурашок в весняно-літній період. Цими факторами і визначається ступінь весняної та літньої дикроцеліозної інвазії.

8. При експериментальному визначенні ефективності антгельмінтиків встановлено: екстенс- та інтенсефективність 20% - го грануляту вермітану в дозі 15,0 мг (ДР) /кг маси тіла склала 100%; купріхолу в дозі 0,5 г/кг відповідно 78,2 та 98,2%; фазінексу у формі 10%-вої суспензії в дозі 2 мл/10 кг маси - 0% та 75,0%; роленолу в формі 5 % розчину при підшкірному введенні в дозі 2,0 мл/10 кг - 62,5 та 72,0%. Виробниче випробування найбільш ефективного препарату вермітану дозі 15,0 мг (ДР) /кг маси тіла показало екстенсефективність - 96,8%.

9. Результати гематологічного дослідження крові після дегельмінтизації тварин найбільш ефективним препаратом - вермітаном свідчать про зміни в лейкоцитарній формулі вже на другу добу після його застосування . Кількість сегментоядерних нейтрофілів починає збільшуватися (Р < 0,001) з одночасним зменшенням паличкоядерних (Р< 0,05) та відсутністю юних форм нейтрофілів. Фізіологічне відновлення їх співвідношення визначали на 45 добу після дегельмінтизації.

10. Застосування 5% гранул метальдегіду малооб'ємним методом у травні і вересні в постійних біотопах із розрахунку 40 кг/га площі знищує молюсків на 73,3-75,0%. Видова їх чутливість до атрактантного впливу препарату різна. Так, загибель Succinea putris склала 76,3-78,5%, Trichia hispida - 62,7-65,3%, Zonitoides nitidus - 60,9-62,8%, Cochlicopa lubrica - 50,7-54,2%, Perforatella bidens - 40,4-47,7%.

11. АСД-Ф3 у формі 2% емульсії при чотирикратному обприскуванні площ на пасовищах в радіусі 5 м навколо інвазованих мурашників протягом квітня, травня через кожні 15 діб обмежує доступ тварин до них і ураження метацеркаріями.

12. На підставі проведених досліджень по вивченню інвазованості жуйних дикроцеліозом, фауни проміжних та додаткових живителів, ураженості їх личинковими стадіями гельмінта, застосуванню ефективних антгельмінтиків і методів пасовищної профілактики ( локальне знищення молюсків і створення для тварин обмеженої зони доступу до інвазованих мурашників) розроблені методичні вказівки “Заходи боротьби з дикроцеліозом жуйних тварин та його профілактика в Північно - східній частині України,” які затверджені науково - технічною Радою управління державної ветеринарної медицини Сумської облдержадміністрації (протокол №1 від 28.04.2000 р.) і впроваджені в практику.

Пропозиції виробництву

1.На неблагополучних пасовищах з дикроцеліозу основними проміжними живителями трематоди є сухопутні черевоногі молюски видів : Z. nitidus, H.pomatica, Ch.tridens, B.fruticum, S.putris. Для зниження їх чисельності на пасовищі проводити обробку основних біотопів у травні, вересні внесенням 5%-х гранул метальдегіду.

2. Для обмеження доступу тварин до уражених мурашників проводити у квітні, травні їх ізоляцію обробкою 2%-ю емульсією АСД - Ф 3.

3. Для боротьби з дикроцеліозом тварин використовувати спеціальні лікувально-профілактичні заходи з використанням антгельмінтних препаратів групи альбендазолу (вермітан 20 % гранулят).

4. Теоретичне обгрунтування та практичні пропозиції викладені у методичних вказівках “ Заходи боротьби з дикроцеліозом жуйних тварин та його профілактика в Північно - східній частині України.” Результати досліджень використовувати в навчальному процесі при викладанні курсу паразитології у навчальних закладах 3 - 4 рівнів акредитації.

Публікації

1. Коваленко Л.М. Біологічні підстави розповсюдження D. lanceatum (1886) на пасовищах Сумської області // Вісник Сумського державного аграрного університету: Науково-методичний журнал. - 1998.- Вип.2. - С.164-166.

2. Коваленко Л.М. Екологічні види наземних молюсків переносників D.lanceatum в Північно-східній частині України //Ветеринарна медицина: Міжвідомчий тематичний науковий збірник. - Харків, 1999.- Вип. 76.- С. 166-169.

3. Коваленко Л.М. До змін морфологічного складу крові при інвазованості великої рогатої худоби трематодозом// Вісник Сумського державного аграрного університету: Науково-методичний журнал. Сер. “Ветеринарна медицина”. - Суми, 2001.- Вип.6. - С.68-70.

4. Коваленко Л.М., ДахноІ.С. Коваленко О.І. Ефективність валбазену при дикроцеліозі овець// Вісник Сумського державного аграрного університету: Науково-методичний журнал. Сер. “Ветеринарна медицина”. - Суми, 1999.- Вип.3. - С.49-51. У цій статті 40 % результатів отримано автором, який проводив копроовоскопічні обстеження тварин до і після дегельмінтизації.

5. Коваленко Л.М., Шеховцов В.С. Випробовування ефективності деяких антгельмінтиків при дикроцеліозі великої рогатої худоби// Вісник Сумського державного аграрного університету: Науково-методичний журнал. Сер. “Ветеринарна медицина”. - Суми, 1999.- Вип.4. - С.106-109. У цій статті 50% результатів отримано автором, який проводив копроовоскопічні обстеження тварин до і після дегельмінтизації.

6. Коваленко Л .М. Зональне розповсюдження вогнищ дикроцеліозу жуйних тварин в Північно-східній частині України // Вісник Сумського сільськогосподарського інституту: Науково - методичний журнал .- 1997.- Вип.1.- С. 120-121.

7. Коваленко Л.М., Дахно И.С., Коваленко А.И., Емец А.М. Определение промежуточных и дополнительных хозяев дикроцелий в Лесостепной зоне Сумской области Украины и сроков дегельминтизации овец// Труды Всероссийского института гельминтологии.- Москва, 1999.- Т. 35.- С. 70-71. У цій статті 35 % результатів отримано автором, який проводив досліди з вивчення біотопів дикроцеліозної інвазії.

8. Коваленко Л.М. Зональні відмінності розповсюдження дикроцеліозу жуйних тварин Сумської області // Шляхи підвищення продуктивності і якості сільськогосподарської продукції: Матеріали наук. конф. .- Суми ,1993 .- С. 114.

9. Коваленко О.І., Коваленко Л.М.. Екологічні основи пасовищної профілактики фасціольозу та дикроцеліозу жуйних тварин Сумської області // Шляхи підвищення продуктивності і якості сільськогосподарської продукції: Матеріали наук. конф., - Суми ,1993 .- С. 122. У цій статті 50 % результатів отримано автором, який проводив досліди з вивчення біотопів дикроцеліозної інвазії.

10. Коваленко А.И., Шолохова С.Е., Коваленко Л.М., Романенко П.Т.. Распространение трематодозов и меры борьбы с ними на Северо-востоке Украины // Гельминтозы - меры борьбы и профилактика : Материалы науч. конф.,Москва, 4-5 окт.,- М., 1994 .- С. 76-78. У цій статті 35 % результатів отримано автором, який проводив досліди питань розповсюдження дикроцеліозної інвазії серед жуйних тварин.

11. Коваленко А.И, Коваленко Л.М., Романенко П.Т., Дахно И.С.. К динамике инвазии жвачных животных на Северо - востоке Украины.// Ассоциативные паразитарные болезни, проблемы экологии и терапии: Сб. науч. конф. ВИГИС- М., 1995. - С. 77-79. У цій статті 35 % результатів отримано автором, який проводив досліди з визначення сезонної та вікової динаміки інвазії.

12. Коваленко О.І., Коваленко Л.М.. До виявлення фасціольозно - дикроцеліозної інвазії жуйних тварин в господарствах Сумської області //Шляхи підвищеня продуктивності і якості сільськогосподарської продукції. : Матеріали наук. конф. - Суми, 1995 .- С. 59. У цій статті 50 % результатів отримано автором, який проводив досліди з визначення екстенсивності та інтенсивності інвазії дикроцеліозу.

13. Коваленко О.І., Коваленко Л.М.. Вивчення проміжних живителів збудників фасціольозу та дикроцеліозу жуйних тварин в Сумській області: Зб. наук. пр. ІЕКВМ. - Харків, 1995.- С. 221. . У цій статті 50 % результатів отримано автором, який проводив досліди з визначення проміжних та додаткових живителів дикроцеліозу.

14. Коваленко Л.М. До виявлення біотопів сухопутних брюхоногих молюсків // Шляхи підвищення продуктивності і якості сільськогосподарської продукції. : Матеріали наук. конф. - Суми, 1995 .- С. 5.

15. Фотина Т.И., Романенко П.Т., Коваленко Л.М. Качество продуктов убоя при ассоциированном дикроцелиозе и колибактериозе крупного рогатого скота // Сб. IV съезда паразитоценологов Украины.- Харьков,1995.- С.152-153. У цій статті 35 % результатів отримано автором, який проводив досліди з визначення якості продуктів забою тварин при різній інтенсивності ураження.

дикроцеліоз жуйний тварина лікування

анотація

Коваленко Л.М. Епізоотологія дикроцеліозу жуйних тварин в Північно-східній частині України, заходи боротьби та профілактики.

-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук зі спеціальності 03.00.18. - паразитологія, гельмінтологія. Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, Харків, 2001.

Розповсюдження дикроцеліозу жуйних тварин в Північно-східній частині України залежить від природно - кліматичних зон. Ураження великої рогатої худоби гельмінтозом інтенсивніше проходить на пасовищах, де переважають основні біотопи проміжних живителів - сухопутних молюсків та додаткових - мурашок. Розповсюдження і ураження личинковими стадіями дикроцелій залежить від відстані мурашників до основних біотопів молюсків, температурних коливань зовнішнього середовища, пори року та загальної ураженості тварин дикроцеліями.

Установлено, що застосування вермітану при лікуванні хворих на дикроцеліоз тварин у формі 20 %-го грануляту в дозі 15 мг/кг по ДР індивідуально у вигляді суспензії дає 100 % ефективність, а груповим методом разом з кормом - 96,8 %.

Встановлено, що вермітан у дозі 15 мг на кг по ДР має виражену антгельмінтну дію, до 45 доби після дегельмінтизації визначаються суттєві зміни морфологічного складу крові.

Застосування 5%-х гранул метальдегіду має ефективну дію на наземних молюсків, а 2%-а суспензія АСД -Ф 3 обмежує доступ тварин до уражених мурашників.

Ключові слова: дикроцеліоз, біотоп, молюск, мурашка, дегельмінтизація, молюскоцид, формікоцид, вермітан, купріхол, роленол, фазінекс.

Коваленко Л.М. Эпизоотология дикроцелиоза жвачных животных в Северо-восточной части Украины, мери борьбы и профилактики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата ветеринарных наук по специальности 03.00.18. - паразитология, гельминтология. Институт экспериментальной и клинической ветеринарной медицины УААН, Харьков, 2001.

Распространение дикроцелиоза жвачных животных в Северо-восточной части Украины зависит от природно-климатических зон. Более высокая экстенсивность инвазии в Лесостепной зоне у овец в пределах 32,2-68,7% при ее интенсивности - 280,2-1200,1 экз/гол и у крупного рогатого скота - 26,3-32,2% при интенсивности инвазии - 297,3-970,1 экз/гол. В зоне Полесья соответственно - 22,6-25,6% при 362,3-486,5 экз/гол и 12,3-13,9% при 257,1-412,9 экз/гол. Пик инвазии крупного рогатого скота и овец регистрируется в ноябре - январе (экстенсивность инвазии - 16,4-20,8% и 19,1-26,5%), а молодняка текущего года рождения - начиная с июля, августа (4,1 и 5,6 %, соответственно). С возрастом животных наблюдается повышение экстенсивности и интенсивности инвазии.

Заражение крупного рогатого скота этим гельминтозом интенсивнее проходит на пастбищах, где преобладают основные биотопы промежуточных хозяев - сухопутных моллюсков и дополнительных - муравьев. На неблагополучных пастбищах Полесской зоны Сумской области обитает 11 видов сухопутных моллюсков, в Лесостепной - 6. Промежуточными хозяевами дикроцелий являются 5 видов брюхоногих моллюсков, зараженность которых составила : Bradybaena fruticum - 8,7%; Succinea putris - 1,2%; Zonitoides nitidus - 7,4%; Helix pomatia - 9,5%; Chondrula tridens - 3,8%. Распространение и зараженность личиночными стадиями дикроцелий зависит от расстояния муравейников к основным биотопам моллюсков, температурных колебаний воздуха внешней среды, времени года и общей зараженности животных дикроцелиями. На неблагополучных пастбищах обитает три основных вида дополнительных хозяев - муравьи семейства Formica: F.rufa, F.cunicularia, F. rufibarbis. Среднее количество муравейников на 10 м2 обследованного пастбища составило: 2,7; 3,2; 3,6 с экстенсивностью инвазии: F.rufa - 0,8-0,9% при интенсивности 1-28 экз. метацеркариев, F.cunicularia - 0,3-1,1% при 4-90 экз, F.rufibarbis - 2,2% при интенсивности 5-140 экз.

Установлено, что применение вермитана для лечения больных дикроцелиозом животных в форме 20 % гранул в дозе 15 мг/кг по АДВ, индивидуально в форме суспензии дает 100% эффективность, а при групповом методе вместе с кормом - 96,8 %.

Определено, что вермитан в дозе 15 мг на кг по АДВ имеет высокое антигельминтное действие на организм животных, до 45 суток после дегельминтизации определяются существенные изменения в морфологическом составе крови.

Применение 5%-х гранул метальдегида проявляется эффективным действием на наземных моллюсков. Внесение препарата малообъемным методом в мае и сентябре в основные биотопы из расчета 40 кг/га площади снижает численность моллюсков на 73,3-75,0%. Видовая чувствительность моллюсков к атрактантному действию 5%-ых гранул метальдегида неодинаковая. Так, гибель Succinea putris составила 76,3-78,5%, Trichia hispida - 62,7-65,3%, Zonitoides nitidus - 60,9-62,8%, Cochlicopa lubrica - 50,7-54,2%, Perforatella bidens - 40,4-47,7%. а 2%-я суспензия АСД -Ф 3 ограничивает доступ животных к зараженным муравейникам и способствует снижение дикроцелиозной инвазии на 89,8%.

Ключевые слова: дикроцелиоз, биотоп, моллюск, муравей, дегельминтизация, моллюскоцид, формикоцид, вермитан, куприхол, роленол, фазинекс.

Kovalenko L.M. Epizootology of dicrocoeliosis of ruminants in North-Eastern part of Ukraine, measures of control and prevention. - Amanuscript.

This is a thesis for the degree of candidate of veterinary science in speciality 03.00.18 - parasitology, helminthology. The Institute of exsperimental and clinical veterinary medicine of UAAS, Kharkiv 2001.

The spread of dicrocoeliosis of ruminants in North-Eastern Ukraine depends on natural climatic zones. The infection of cattle by this helminthosis is more intensive on the pastures where the main biotops of intermediate hosts, i e. land moluscus, and additional hosts, i.e. ants, prevail. The spread and infection by larva stage of dicrocoelias depends on the distance between anthills and the main biotops of moluscus, temperature fluctuations of the environment, the season and the general level of infection of animals by dicrocoelias.

It is proved that the application of vermitan for the treatment of animals infected by dicrocoeliosis in the form of 20% granulaton in the dose of 15 mg/kg of Active Matter individually in the form of suspension is 100% effictive, and its application by group method in feeds is 96,8% effective.

Hematological tests proved that vermitan in the dose 15 mg/kg of Active Matter hasa distinct therapeutic effect. The application of 5% granules of methaldegid has a pronounced effect on land moluscus, and 2% suspension of ACD-F-3 limits the access of animals to infected anthills.

Key words: dicrocoelias, biotop, moluscus, ant, dehelminthization, molluscocide, phormicocide, vermitan, cuprihol, rolenol, phasinex.

Размещено на Allbest.ru