Технологія вирощування сафлору в умовах Південного Степу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ

ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Таврійський державний агротехнологічний університет

Кафедра рослинництва

Курсова робота

з дисципліни „Рослинництво ”

на тему: Технологія вирощування сафлору в умовах Південного Степу України

Виконала: студентка 3 курсу 11САг групи

П.І.Б. Жукова Юлія Геннадіївна

Перевірила:

шифр роботи

Мелітополь, 2014

ЗМІСТ

Вступ

1. Біологічні особливості культури, можливості рекомендованих сортів

2. Оцінка грунтово-кліматичних умов вирощування

2.1. Кліматичні умови

2.2. Ґрунтові умови

3. Обґрунтування технології вирощування культури

3.1. Розміщення в сівозміні

3.2. Система обробітку ґрунту

3.3. Система удобрення

3.4. Сівба

3.4.1. Розрахунок норм висіву

3.4.2. Підготовка насіння

3.4.3. Строки, способи, глибина сівби

3.5. Догляд за посівами

3.6. Збирання врожаю і первинна обробка

4. Технологічна карта вирощування культури

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Олійні культури є джерелом одержання цінних олій, продовольчого та технічного призначення, а також рослинного білка, що використовується для годівлі худоби, виготовлення продуктів харчування. Тому в останні роки на світовому ринку продовольства збільшився попит саме на жири рослинного походження.

Серед олійних культур особливе значення в харчовій промисловості займають соняшник та сафлор, а в технічній промисловості - рицина. Вирощування соняшнику та сафлору тісно пов'язане з підвищенням виробництва олії, що необхідно здійснити за рахунок збільшення врожайності. Але у вирішенні цього питання є ряд проблем. Збільшення валових зборів товарного насіння сафлору в Україні за період 2010-2012 рр. від 2,0 до 3,7 млн. тон відбулося за рахунок розширення посівних площ, а не врожайності.

Зростання цін в Україні на енергоносії, добрива, засоби хімізації обумовлює великі витрати на вирощування олійних культур. Має місце також високий рівень ручної праці при виробництві олійних просапних культур. При дефіциті енергоресурсів, застосування малоенерговитратних, ґрунтозахисних прийомів обробітку ґрунту в умовах недостатнього і нестійкого зволоження півдня України не завжди забезпечує повну реалізацію гібридами та сортами олійних культур свого генетичного потенціалу продуктивності. Зниження енерговитрат при застосуванні мінімалізації обробітку ґрунту не завжди окупається рівнем отриманої врожайності. Це зумовлює необхідність удосконалення технологій вирощування та оптимізації агроприйомів, які були б пристосовані до агробіологічних особливостей росту та розвитку рослин, сприяли створенню функціонально збалансованих агроценозів і здатні створити умови для формування гібридами та сортами рівня врожайності, близького до їх генетичного потенціалу на фоні скорочення енерговитрат. При вирощуванні соняшнику, сафлору важливе місце має вдосконалення системи основного обробітку ґрунту на основі його мінімалізації.

1. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ, МОЖЛИВОСТІ РЕКОМЕНДОВАНИХ СОРТІВ

Сафлор (Carthamnus) - рід одно-, дво- чи багаторічних трав'янистих рослин родини айстрових. Це олійна культура.

Батьківщина сафлору - Ефіопія й Афганістан. На території Єгипту, Індії й Китаю вирощувався до нашої ери, здавна - в Середній Азії, Саудівській Аравії, Сирії, Палестині, Північній Африці, в Закавказзі і Туркменії, на території Європи. В Росії - з 18 ст.

Тепер сафлор зустрічається як олійна рослина в найпосушливіших районах Середньої Азії. Його вирощують на невеликих плантаціях в Індії, Туреччині, Ірані, Китаї, європейських країнах, США тощо. Звідти він проник спочатку в Індокитай, згодом у II ст. до н. е. - у Китай, а потім - через Арабію в Європу (Іспанію).

Об'єднує всього 19 видів, що ростуть переважно у Середземномор'ї, Азії; у колишньому СРСР було 5 видів,з яких лише один (Carthamnus tinctorius) відомий у культурі, решта - тільки в дикому стані (серед яких 15 видів однорічних, 1 - дворічний і 3 - багаторічних). Два однорічних дикорослих види сафлору часто засмічують посіви культурного сафлору, причому другий легко з ним схрещується у природних умовах, що може дуже знизити сортові якості вирощуваних сортів, позаяк обидва дикорослі види сафлору завдяки шипам дуже колючі.

А. Купцов встановив таку систему регіональних еколого-географічних типів сафлору культурного: памірський, північно-афганський, вірменський, гератський, закавказький, південно-французький і північно-туранський. Кожен з екотипів характеризується комплексом ознак і властивостей та використовується у світовій селекції.

Сафлор у Росії називали диким шафраном і вирощували як городню рослину. В другій половині XVIII ст. сафлор зустрічався у садах Москви та інших міст, уже тоді його квітки застосовували в кулінарії та хлібопекарстві як замінник шафрану. В Астраханській губернії, коли посіви соняшнику були під загрозою повної загибелі від соняшникової молі та вовчку, сафлор став надійною йому заміною. У деяких країнах його вирощують як «дублера» соняшнику.

В Україні сафлор з'явився у другій половині XVIII ст. У довоєнні роки на невеликих площах його вирощували переважно в південних посушливих районах. Середня урожайність насіння становить 10-12 ц/га, за сприятливих умов - до 20 ц/га і більше.

Сафлор має стрижневу добре розгалужену кореневу систему, яка проникає на глибину до 2 м. Швидкий ріст кореня на етапі проростка й повільне наростання листової маси забезпечують його виживання в посушливому кліматі. На росту рослини формують 10-12 справжніх листочків, після чого починається наростання й подовження стебла, розгалуження рослини. За рахунок бічних пагонів (від 3 до 15) рослини формують кущ діаметром до 20-45 см. Бічні пагони продовжують розгалуження, формуються кошики, внаслідок чого відбувається саморегулювання щільності посівів. Стебло сафлору прямостояче, голе, висотою 85-95 см, але в більш сприятливих умовах висота рослин може досягати 1, 2-1,3 м. У листках рослини чітко простежується диморфізм. Нижні листки мають більший розмір листової пластинки, і поява колючок на них відбувається тільки в колючих сортів. Листкові пластинки по завершенні ювенільного періоду стають твердими й покриваються восковим захисним шаром, що забезпечує низький коефіцієнт водоспоживання 125-200 м3/ц. Суцвіття сафлору - багатоквітковий кошик діаметром 2,5- 3,5 см. Середня кількість кошиків на одній рослині коливається від 10 до 25 шт. Однак при сприятливих умовах вирощування на зріджених посівах їх чисельність може досягати 80 шт. У кошику формується від 20 до 50 і більше насінин. Навіть після повного дозрівання насіння не осипається, а кошики не опадають. Хоча для сафлору характерне часткове самозапилення, відсутність запильників (у випадку ізоляції ділянок) приводить до зниження врожайності на 10-25 % від можливого. Плід - майже біла видовжена сім'янка з нечітко вираженими ребрами за формою нагадує сім'янку соняшнику. Сім'янки мають жорстку оболонку, лушпиння складає 58-68%, у сучасних сортів - 40-50%. Маса 1000 насінин коливатися від 35 до 50 г. Сафлор добре пристосований до сухого континентального клімату, тому в зоні Сухого Степу за врожайністю насіння особливо в посушливі роки значно перевищує всі ярі капустяні культури і льон олійний. Для сафлору характерний ранній яровий тип розвитку. Його насіння починає проростати при температурі ґрунту +2-3оС, а оптимальна для отримання сходів температура - +6-8оС. Сходи сафлору витримують нетривалі заморозки: до - 4-6оС. Сприятливим для отримання сходів є поступове наростання температур при наявності вологи. Стійкість рослини до пониження температур після утворення розетки листків різко зменшується і у подальшому рослини мають потребу в теплі.

Сафлор вирощують переважно як олійну культуру. Його насіння містить 25-37% (у ядрі 46-60%) напіввисихаючої олії (йодне число - 115-155) і до 12% білка.

Олія, добута з ядер насіння сафлору, наближається за смаковими якостями до соняшникової, її використовують у харчових цілях для виготовлення маргарину високої якості. Олія, одержана з цілого насіння, має гіркуватий присмак, її використовують для одержання оліфи, білої фарби, емалей, мила, лінолеуму.

Сафлорова олія широко вживана в кулінарії по всьому Сходові. Завдяки тому, що вона дуже багата ненасиченими жирними кислотами, олія просочує шкіру швидше й усмоктується практично миттєво. Має зм'якшуючу та зволожуючу дії. Забезпечує бар'єрну (захисну) функцію шкіри. Ці властивості сприяли широкому застосуванню у різних кремах і мазях для шкіри.

За обсягом виробництва олії з 1 га сафлор поступається соняшнику і ріпаку, але переважає гірчицю, льон, рижій.

Набуває актуальності розробка прийомів сортової агротехніки вирощування посухостійкої культури сафлору стосовно посушливих умов південної підзони Степу України.

В Україні наукові дослідження із сафлору здійснюють Херсонський ДАУ, Інститут олійних культур НААНУ, Асканійська дослідна станція НААНУ, НПФ "Дріада". Створеноадаптовані до зональних умов сорти, розроблено технологію вирощування культури, що дозволяє отримувати в умовах півдня України до 15-18 ц/га насіння. На сьогодні до Реєстру сортів рослин України занесені чотири сорти, придатні для вирощування в Причорномор'ї й Приазов'ї України, де несприятливі агрофізичні й агрохімічні властивості ґрунтів проявляються на фоні дефіциту вологи. Наявні сорти відрізняються за морфологічними й господарськими ознаками. Так, серед представлених чотирьох сортів Сонячний і Степовий мають колючки на листках і листочках обгортки. А сорти Живчик і Лагідний колючок не мають. Колючки можуть спостерігатися в невеликій кількості лише в період екстремальної посухи. Всі представлені сорти мають властивість змінювати забарвлення квіток, тобто в процесі цвітіння можуть накопичувати жовтогарячий або червоний відтінки. Але вони відрізняються за загальним кольором квіток. Так, у Сонячного переважає жовте забарвлення, у Живчика - жовтогаряче, у Лагідног - червонувате.

Успішне виведення високопродуктивних сортів сафлору значною мірою залежить від формування й всебічного вивчення колекції. В Інституті олійних культур НААН України сформована колекція сафлору, що включає 25 зразків із чотирьох країн світу (1 - із Сирії, 2 - з Росії, 3 - з Китаю й 19 - з України), що відображає велике розмаїття морфологічних і цінних господарських ознак. Виділено зразки з високою продуктивністю й масою 1000 насінин, великою кількістю кошиків, компактним розташуванням бічних пагонів. Також є деякі розходження за якістю олії і її загальним вмістом в насінні. Розмаїття наявних зразків колекції дозволяє селекціонерам створювати сорти з різними господарськими властивостями й морфологічними маркерними ознаками. Так, в інституті створено і в передано у 2013 році новий сорт, що відрізняється компактним розташуванням пагонів і більшою кількістю насіння порівняно зі стандартом. Ведеться селекція на підвищення вмісту олії та холодостійкості, поліпшення жирнокислотного складу.

Застосування окремих елементів сортової агротехніки (способи сівби, густота стояння рослин) дозволяє підвищувати рівень фотосинтезу, врожайності та продуктивності гібридів та сортів сафлору.

Сафлор красильний (Сarthamus tinctorius L)вирощується у багатьох країнах світу - Іспанії, Португалії, Австрії, Угорщині, Франції, Туреччині, Ірані, Аргентині, США, Бразилії, Мексиці. В Україні ринок насіння сафлору перебуває на етапі формування й спрямований на експорт у країни Європи, де цей продукт має високий і стабільний попит. Біологічні особливості культури та її адаптивний потенціал відповідають посушливим умовам Південного Степу України. У несприятливі роки при вимерзанні озимого ріпаку саме сафлор може забезпечити стабілізацію виробництва олійних культур. Технологія вирощування цієї культури не потребує спеціальних агротехнічних заходів і засобів захисту, а тому легко вписується в існуючу зональну систему землеробства.

На сьогодні в Реєстрі сортів рослин України знаходяться два сорти сафлору: Сонячний і Живчик та сорт Лагідний, створений спільно з НПФ «Дріада». Сафлор призначений для вирощування на мало придатних для інших культур грунтах південних і південно-східних районів України, де брак вологи дуже сильно позначається на врожайності олійних культур.

Оригінатор. Інститут олійних культур НААН, ТОВ Науково-виробнича фірма «Дріада, ЛТД». Внесений до Реєстру сортів рослин України з 2011року, рекомендується для вирощування на півдні України.

Висота рослин до 92см. Вегетаційний період - 110 днів. Квітки рослини сорту червоно-оранжеві. Рослина має закруглені верхні листя без зазублення по краю листкової пластинки. Колючки відсутні, тільки в окремі дуже посушливі роки може спостерігатися наявність колючок по одній на кожному листку, які огортають кошик. Листя звичайного зеленого кольору має цільнокрайну листкову пластинку. Сорт стійкий проти фузаріозу та іржі, придатний до механізованого збирання. Олійність насіння - 30%, маса 1000 шт. насінин - 46г.

Сорт Сонячний

Суцвіття - кошик діаметром 2,5-3,0 см. На одній рослині буває від 10-25 кошиків. Листя покрите гострими дрібними голочками. Квітки - жовто-помаранчевого забарвлення, до моменту закінчення цвітіння пелюстки стають червоними. Плід сім'янка, що нагадує сім'янку соняшнику білого кольору. Насіння при дозріванні не обсипається. Маса 1000 насіння становить 44-45 г. Олійність насіння сягає до 33%.

Вегетаційний період сорту Сонячний триває 127 днів. Урожайність на полях у Херсонській і Запорізькій областях зафіксована 1,6-1,8 т/га.

Сорт Живчик

Сорт сафлору Живчик створений у секторі генетичних ресурсів та інтродукції Інституту олійних культур у 2008 році. Сорт характеризується сильною посухостійкістю. Може зростати засолених грунтах, не знижуючи при цьому врожайності, яка становить 16 ц/га, олійність -- 30%, висота рослин -- до 92 см. Маса 1000 насіння сягає 40-45 г. Квітки жовто-помаранчеві характеризуються зміною кольору при цвітінні від жовтого до оранжево-червоного. Рослина має закруглене верхнє листя без зубчиків по краю листової пластинки. Колючки, як правило, відсутні.

2. ОЦІНКА ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ ВИРОЩУВАННЯ

2.1 КЛІМАТИЧНІ УМОВИ

ПСП «Банівка» розташоване в Придніпровській природо охоронній зоні України, в південній частині Приморського району, на північно - східному напрямі від районного центру м. Приморськ, в південній частині степової зони України, на правому березі річки Обіточної, в 5 км від Азовського моря.

Підприємство розташоване на відстані 30 км від ближчої залізничної станції Єлізаветівка, на відстані 200 км від обласного центру м. Запоріжжя.

Автодорога державного значення Новоазовськ - Одеса проходить на відстані 200 м від розташування підприємства.

Природно -- кліматичні умови господарства характерні для зони степу і мають наступні основні характеристики: клімат континентальний, помірно теплий, характерний для середньої широти України. Згідно природно -- кліматичного зонування Запорізька область умовно поділена на два підрайони.

За тепловими ресурсами і умовами зволоження територія сільської ради входить до теплого, помірно -- посушливого степового району області. Вітровий режим обумовлений віссю високого атмосферного тиску, що проходить через територію області. У зв'язку з тим, що зимою інтенсивно розвинена циклонічна діяльність, вітри характеризуються непостійністю напрямків. На території сільської ради взимку переважають вітри північного та північно-східного напрямку. У весняний період з послабленням циклонічної діяльності пануючими вітрами є східні та південно-східні. В теплий період року (червень -- вересень) майже постійно віють північні та західні вітри.

Особливо шкідливі сильні вітри (зі швидкістю більше 15 м/сек.), які в весняний період викликають пилові бурі, літом -- сильне випаровування, а при поєднанні з низькою вологістю повітря -- суховії. В літні місяці майже завжди бувають суховії слабкої та середньої інтенсивності. Інтенсивні суховії, які негативно впливають на сільськогосподарські культури, спостерігаються на протязі 15-19 днів у році. Майже кожен рік бувають різної інтенсивності пилові бурі. Територія сільської ради розміщено в зоні Південного Степу. Клімат зони помірно-континентальний, теплий, недостатньо зволожений. По середнім багаторічним даним Кирилівської метеорологічної станції сума опадів за вегетаційний період складає 350--400 мм. При цьому основна їх кількість, близько 70 %, випадає в теплий період року (квітень -- жовтень). Крім того, спостерігається нерівномірність їх випадання в різні роки та періоди року. Літо (червень -- липень) нерідко опади носять зливневий характер. Значна кількість їх при цьому стікає в балки й не може бути повністю використано рослинами, все це призводить до нерівномірного зволоження ґрунтів, що, в кінці, негативно впливає на ріст та розвиток сільськогосподарських рослин.

Зима малосніжна. Нестійкий сніговий покрив. Товщина снігового покриву складає 5-10 см (січень-лютий), (Бердянська метеостанція). На протязі зими часто бувають відлиги, які обумовлюють утворення льодової кірки, розтавання снігу, що в свою чергу призводить до вимокання озимих культур, а при наступному різкому похолоданні -- до їх вимерзання. Середньомісячна температура повітря найхолоднішого місяця -- січня складає ?5°-7°С, абсолютний мінімум -- мінус 25 °C, а самого теплого місяця -- липня -- + 21,4 °C, абсолютний максимум температури + 42 °C (згідно даних Бердянської метеостанції).

Початок перших осінніх заморозків -- в середньому в другій половині жовтня, весняні заморозки -- до третьої декади квітня. Середня тривалість вегетаційного періоду (березень -- липень) всього -- 210 днів. Виходячи із вище написаного клімат даної зони має позитивні та негативні сторони. В цілому, кліматичні умови сприятливі для розвитку землеробства та садівництва.

Конкретні показники кількості опадів, температурного режиму за період виконання дипломної роботи представлені в таблиці 1. Ці відомості дозволяють виявити конкретну дію метеорологічних факторів на розвиток, урожайність і якісні характеристики насіння досліджуваного сорту ярого ячменю.

Таблиця 1.

Рік	Місяць	Середньоріч.
	01	02	03	04	05	06	07	08	09	10	11	12
Середня багаторічна	-3,1	-2,5	1,6	10	16,2	20,6	22,8	21,7	16,6	10,1	4,1	-0,2	9,8
2010	-4,2	-3,4	1,7	8,7	15,6	20,0	23,1	21,8	16,2	9,8	3,2	-1,4	9,3
2012	-8,5	-4,1	1,9	9,3	16,2	30,8	32,4	26,2	15,6	14,3	6,1	-2,5	11,5

Середньорічна температура повітря, єС

За вегетаційний період по роках відмічалася тенденція росту середньомісячних температур в період вегетації рослин озимого ячменю, порівняно з середніми багаторічними даними. Відхилення від середньої річної температури повітря по всім рокам було не значне. Але це в середньому за рік, а якщо розглянути це більш конкретно то можна побачити, що в окремі періоди відмічалися суттєві відхилення від норми. Так, у 2010 році лютий був холодніший на -0,5 °С за середньо багаторічний показник.

В таблиці 2 наведені дані про кількість опадів в зоні господарства за роками і середнє багаторічне їх за місяцями вегетаційного періоду.

Таблиця 2

Рік	Місяць	Сер річ.
	01	02	03	04	05	06	07	08	09	10	11	12
Серед багаторічна	46	38	29	31	53	48	48	38	31	23	40	50	475
2010	22	200	24	28	36	59	53	25	25	28	25	23	548
2012	36	101	18	12	92	48	12	6	18	115	3	100	551

Середньорічна кількість опадів, мм

З таблиці 2 видно, що розподіл опадів помісячно дуже не рівномірний. Найбільш несприятливим для олійних культур був 2010 рік. Це негативно позначилося на урожайності, особливо ярих зернових культур.

2.2 ҐРУНТОВІ УМОВИ

Ґрунтовий покрив господарства ПСП «Банівка» представлений найпоширенішим типом ґрунту степу України - чорноземом південним. Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50-60 см). На глибині 60-120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям. Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5-4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості - 2-2,5 м. Чорноземи південні утворилися за умови чітко вираженого дерново - гумусно акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав'янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш енергійно на нещільних карбонатних гірських породах. Помірне зволоження при не промивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних потоків ґрунтової вологи, призвело до рівномірного просочування профілю гумусом і вилуговування легкорозчинних сполук і карбонатів кальцію (останній вимивається з верхньої частини). Перехідні до материнської породи горизонти, як правило, збагачені карбонатами кальцію (СаС0₃). Насиченість вбирного комплексу кальцієм та закріплення ґрунтових колоїдів (глини і гумусу) сприяють утворенню агрономічноцінної водостійкої зернисто-грудкуватої структури. Руйнування мінеральної частини не спостерігається. Саме дерновий процес призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, які характеризуються високою гумусованістю, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями. Агрохімічна характеристика цього ґрунту представлена у табл.3

Таблиця 3Агрохімічна характеристика ґрунту

Ґрунти	Глибина орного шару,см	Вміст гумусу, %	рН сольової витяжки	Вміст поживних речовин, мг/100г ґрунту
				легко гідролізо ваний азот (N)	рухомий фосфор (Р2О5)	Обмінн. калій (К2О)
Чорнозем південний	25-35	3,32	6,7	5,4	10,2	15,8

В чорноземі південному вміст гумусу складає 3,32 %, що є достатнім для вирощування культур в нашій зоні, також рухомого фосфору і обмінного калію достатня кількість, а легко гідралізованого азоту вміст невеликий (54 мг/кг) що не є характерною особливістю наших ґрунтів.

3. ОБҐРУНТУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ КУЛЬТУРИ

3. 1 РОЗМІЩЕННЯ В СІВОЗМІНІ

Кращими попередниками для сафлору є озимі і ярі колосові, а також просапні культури. У цих умовах формуються глибокі запаси вологи й сприятливе фітосанітарне становище. Допустиме розміщення сафлору після кукурудзи, ріпаку та льону, але недопустиме після соняшнику, цукрового й кормового буряку, сорго, які сильно висушують ґрунт. Термін повернення культури на попереднє місце - 4-5 років. За сприятливих умов осені сафлор є допустимим попередником для озимого ячменю і навіть озимої пшениці. З огляду на біологічні особливості поширення кореневої системи й умови нагромадження вологи при основному обробітку ґрунту перевагу слід надавати мінімальній ресурсозберігаючій системі підготовки ґрунту із застосуванням високопродуктивних комбінованих, чизельных і дискових знарядь. Передпосівну культивацію виконують паровими культиваторами на глибину загортання насіння 4-6 см, впоперек до напряму наступного посіву. Найкраще вико-ристовувати комбіновані агрегати типу "Компактор", ЛК-4 "Європак" тощо.

Сафлор красильний невибагливий до родючості ґрунту і за внесення невисоких норм добрив формує досить високі врожаї на бідних поживними речовинами ґрунтах. На південних чорноземах рекомендується вносити під зяб мінеральні добрива в дозі N30-45P40-60K15-45, на темно-каштанових - у дозі N45-60P30-40.

3.2 СИСТЕМА ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ

Поле під сафлор готується аналогічно як під будь-яку ярову культуру раннього терміну сівби. Взимку воно повинно знаходитися в ідеально вирівняному стані, оскільки сафлор висівається у найбільш ранні терміни -- лютий-березень, як тільки в поле можна увійти, адже не завжди весна в південних районах України в найбільш ранні терміни дає можливість провести передпосівну культивацію. Після колосових культур лущать стерню дисковими лущильниками на глибину 6--8 см. Повторно розпушують грунт з деяким поглибленням в міру проростання бур'янів. На полях, засмічених коренепаростковими бур'янами, перше лущення проводять дисковими знаряддями в один-два сліди. Коли проростуть бур'яни, здійснюють повторне лущення лемішними лущильниками або культиваторами - плоскорізами на глибину 12--14 см. Наприкінці вересня -- на початку жовтня поле орють на глибину 25--27 см.

Для обмеження чисельності багаторічних бур'янів найкраще поєднувати розпушування з використанням гербіцидів суцільної дії. При забур'яненні дводольними бур'янами можна використовувати гербіциди групи 2,4-Д. їх вносять за післяжнивним лущенням і пізніше -- за 2--3 тижні до оранки.

Після кукурудзи перед оранкою поле один-два рази розпушують важкими дисковими боронами для подрібнення післяжнивних решок і орють плугами з передплужниками на глибину 25--27 см.

У зоні достатнього зволоження застосовують напівпаровий обробіток.

У південних областях, де можлива вітрова ерозія, основний обробіток грунту здійснюють ґрунтозахисними знаряддями. Після стерньових попередників його обробляють бороною БИГ-3, після нього розпушують культиваторами - плоскорізами на глибину 10-12 см, а потім - КПГ-250, КПШ-5 на глибину 25-27 см.

Якщо зяб добре вирівняний восени, навесні достатньо однієї передпосівної культивації. За неякісного зяблевого обробітку до передпосівної культивації площу боронують, або культивують у ранні строки на глибину 8--10 см в агрегаті з боронами. Передпосівна культивація має бути на глибину 6--8 см, а при вирощуванні гібридів -- 5--6 см. Важливим заходом за нестачі продуктивної вологи є система мінімального обробітку грунту. Серйозно впливають на сафлор Амброзія широколиста, полинелиста, Щириця, Лобода. Підбираючи поля і попередники, необхідно врахувати цю особливість.

Найгіршими попередникам є соняшник, кукурудза на зерно тощо, пізно культури, які пізно збираються. Після прибирання таких попередників потрібно проводити відразу ж глушення ЛДГ або відразу оранку зябу обов'язково з переплужниками (ПЛН-5-35 з Т-150К на глибину 20-22 см і з подальшим прикочуванням: 3КК-6А, ККН-2,8М, КБН-3 в агрегаті з тракторами класу 1,4. Після основного обробітку пізніх попередніх культур весною необхідно провести вирівнювання та культивації на глибину не більш ніж 10 см КПС-4Х3+Т-150.

3.3 СИСТЕМА УДОБРЕННЯ

При розробці системи удобрення досить важливо встановити оптимальні норми і співвідношення поживних елементів для окремих сільськогосподарських культур і сівозміни в цілому. Визначення оптимальних норм добрив під окремі культури проводять такими методами:

· визначення норм добрив за результатами польових дослідів із добривами;

· балансово-розрахункові методи за виносом поживних речовин з урахуванням коефіцієнтів їх використання з ґрунту і добрив;

· визначення норм добрив на запланований приріст урожаю;

· визначення норм добрив за нормативами витрат поживних речовин для одержання одиниці продукції та одиниці приросту врожаю;

· визначення норм добрив за рівнем природної родючості (бальною оцінкою) ґрунту та ін.

Норми поживних речовин, встановлені за цими методами, залежать від стану окультурення ґрунту, економічного становища господарства, можливостей придбання мінеральних добрив, а також заготівлі, зберігання та застосування органічних добрив.

Майже всі сільськогосподарські науково-дослідні установи України проводять польові досліди з добривами. Узагальнені результати цих дослідів дають змогу виявити основні закономірності дії добрив на відповідних ґрунтах у різних кліматичних умовах, встановити середні розміри сталих приростів урожаю сільськогосподарських культур від внесення відповідних норм добрив і співвідношення основних елементів живлення, визначити ефективність добрив і потребу в них окремих регіонів, областей і районів, спланувати виробництво і розподіл окремих видів добрив.

На основі узагальнення результатів досліджень Інститутом ґрунтознавства та агрохімії УААН для кожної природнокліматичної зони України залежно від типів ґрунтів встановлено орієнтовні норми добрив під сільськогосподарські культури. Вони є основою для застосування добрив на виробництві. У конкретному господарстві залежно від забезпеченості ґрунту рухомими формами поживних речовин ці норми коригують згідно з агрохімічними аналізами, які постійно проводять проектно-розвідувальні станції хімізації.

Коригування норм добрив залежно від забезпеченості ґрунту рухомими формами поживних речовин здійснюють за допомогою поправочних коефіцієнтів, які для різних культур неоднакові і постійно уточнюються проектно-розвідувальними станціями хімізації відповідно до умов вирощування.

При цьому норми азотних добрив коригують, використовуючи картограми забезпеченості ґрунту фосфором, оскільки він найчастіше знаходиться у мінімумі, а норми фосфорних і калійних добрив коригують відповідно до даних картограм забезпеченості ґрунту фосфором і калієм.

Одержані в польовому досліді норми мінеральних добрив з відповідним вмістом рухомих форм поживних речовин коригують з агрохімічними групами ґрунту конкретного поля. Якщо агрохімічна група ґрунту поля за вмістом рухомого фосфору або калію відрізняється від групи ґрунтів у досліді за цим показником на 1 або 2 групи, то норма фосфору або калію змінюється відповідно на ±25 і 50%, а норма азоту -- на ±10 і 20%. При цьому рівень урожайності повинен бути приведений у відповідність з виробничими умовами. Встановлено, що ефективність добрив, внесених під культури на малих ділянках, у середньому на 20-30 % вища, ніж на великих промислових площах.

Балансово-розрахункові методи визначення норм добрив за виносом поживних речовин з урахуванням коефіцієнтів їх використання з ґрунту і добрив. Баланс основних поживних речовин визначається співвідношенням між загальним їх виносом урожаєм і тією кількістю поживних речовин, що повертаються в ґрунт. Його слід розглядати як найбільш доступний контроль за станом родючості ґрунту в кожному полі, сільськогосподарському підприємстві, районі, області, в цілому по Україні.

Збільшення врожайності деяких культур сівозміни може стримуватися не тільки дефіцитом поживних речовин, а й іншими факторами. Так, незбалансованість поживних речовин у ґрунті під одними культурами та високий пасивний баланс їх під іншими є однією з причин низької врожайності цих культур.

Дефіцит поживних речовин, особливо азоту і калію, призводить до того, що формування врожаю сільськогосподарських культур у сівозміні відбувається за рахунок мобілізації необхідних поживних речовин із запасів ґрунту, внаслідок чого його родючість знижується. Щоб запобігти цьому, треба забезпечити активний баланс усіх поживних речовин в землеробстві і насамперед азоту, фосфору і калію.

Забезпечення активного балансу поживних речовин повинно стати основним при складанні системи удобрення культур у сівозміні. Воно сприятиме не лише підвищенню врожайності та якості сільськогосподарської продукції, а й забезпечуватиме поліпшення родючості ґрунтів. Д.М. Прянишников підкреслював, що з добривами в ґрунт повинно повертатися не менш як 75-80 % винесеного з урожаєм азоту і калію та 100-110 % винесеного фосфору. Ось чому балансові методи визначення норм добрив на запланований врожай є найбільш доцільними.

Із загального запасу доступних поживних речовин рослини засвоюють певну частину. Звичайно, різні рослини з одного й того ж ґрунту використовують поживні речовини в різній кількості, тобто вони мають різні коефіцієнти їх використання. Навіть одна і та ж культура використовує різні кількості поживних елементів із того ж самого ґрунту залежно від гранулометричного складу, забезпеченості елементами живлення, ступеня кислотності й насичення основами, вмісту гумусу та інших показників.

Коефіцієнти використання поживних елементів ґрунту різними культурами залежать від погодних умов. Доведено, що в окремі роки для різних культур коефіцієнти використання фосфатів ґрунту відрізняються в 10-15 разів, а калію -- в 10 разів. Отже, при використанні в розрахунках потрібно брати ті коефіцієнти, які отримані в конкретних типових умовах.

При вмісті гумусу 1,5-2,9% забезпеченість рослин азотом слабка; при 3,0-4,0% -- середня; при 4,0-5,0% -- висока. Якщо дані про кількість гумусу в ґрунті на полях відсутні, то забезпеченість азотом визначають приблизно, за вмістом фосфору, враховуючи, що між цими елементами існує певна кореляція. Потім, за даними групування ґрунтів, знаходять і відмічають запас доступного азоту в ґрунті. Зернові культури з ґрунту можуть використовувати 50-80% азоту, 10-15 -- фосфору і 20-30 % калію, просапні і овочеві -- відповідно 70-90, 15-20 і 30-40%. Господарський винос і коефіцієнти використання поживних речовин залежно від ґрунтово-кліматичних умов, культур, сортів та інших факторів мають значні відхилення та уточнюються в господарствах конкретно для кожного поля сівозміни проектно-розвідувальними станціями хімізації. Їх кількісні характеристики залежать від типу ґрунту, забезпеченості його рухомими формами поживних речовин, вологою, реакції середовища, ступеня насиченості основами та інших показників. Залежно від культур і типів ґрунтів неоднакові також і коефіцієнти використання поживних речовин із внесених органічних і мінеральних добрив.

Визначення норм добрив на запланований приріст урожаю. Цим методом користуються при розрахунках норм добрив на запланований врожай, якщо в господарстві немає картограм полів та даних про забезпеченість ґрунту поживними речовинами. Для цього обчислюють середню врожайність сільськогосподарських культур за останні п"ять років і визначають поправочні коефіцієнти повернення виносу поживних речовин за рахунок добрив. сафлор степ олійний удобрення

Якщо вміст азоту, фосфору і калію в ґрунті нижче ніж 8 мг/100 г ґрунту, то на 1 мг зменшення вмісту цих елементів встановлені норми добрив збільшують: азоту і фосфору -- на 10, калію -- на 15 кг/га. При збільшенні вмісту азоту і калію понад 10, а фосфору понад 12 мг/100 г ґрунту встановлені норми зменшують: азоту і фосфору -- на 10, а калію -- на 15 кг/га на 1 мг підвищення їх вмісту в ґрунті.

Визначення норм добрив за нормативами витрат поживних речовин для одержання одиниці продукції й одиниці приросту. Цей метод є одним із найточніших методів встановлення норм добрив для вирощування планової врожайності. Він належить до прямих, оскільки його основою є результати польових дослідів з добривами про узагальнені нормативи витрат мінеральних добрив для одержання 1 т загальної врожайності основної продукції або 1 т приросту врожаю сільськогосподарської культури. Ці дані розроблено для кожного природноекономічного регіону на основі усереднення даних дослідів з урахуванням природнокліматичних і ґрунтових умов, попередників, рівня використання органічних добрив. Застосування цього методу гарантує вирощування планової врожайності з відповідною якістю продукції, сприяє збереженню та відтворенню родючості ґрунту, забезпечує найекономніше використання добрив з урахуванням природно-охоронного їх обмеження при застосуванні у землеробстві.

Норми азоту, фосфору і калію на одиницю врожаю обчислюють окремо для кожного елемента за формулою:

Ну = Уп *Д*К,

де Ну -- норма азоту, фосфору і калію для вирощування планової врожайності, кг/га; Уп -- планова врожайність даної культури, т/га; Д -- нормативні витрати поживних речовин (азоту, фосфору і калію) для вирощування одиниці врожаю, кг/т; К -- поправочний коефіцієнт на вміст рухомих форм поживних речовин у ґрунті (окремо для кожного елемента).

Якщо вміст азоту, фосфору і калію в ґрунті нижче ніж 8 мг/100 г ґрунту, то на 1 мг зменшення вмісту цих елементів встановлені норми добрив збільшують: азоту і фосфору -- на 10, калію -- на 15 кг/га. При збільшенні вмісту азоту і калію понад 10, а фосфору понад 12 мг/100 г ґрунту встановлені норми зменшують: азоту і фосфору -- на 10, а калію -- на 15 кг/га на 1 мг підвищення їх вмісту в ґрунті.

Визначення норм добрив за нормативами витрат поживних речовин для одержання одиниці продукції й одиниці приросту. Цей метод є одним із найточніших методів встановлення норм добрив для вирощування планової врожайності. Він належить до прямих, оскільки його основою є результати польових дослідів з добривами про узагальнені нормативних витрат мінеральних добрив для одержання 1 т загальної врожайності основної продукції або 1 т приросту врожаю сільськогосподарської культури. Ці дані розроблено для кожного природноекономічного регіону на основі усереднення даних дослідів з урахуванням природнокліматичних і ґрунтових умов, попередників, рівня використання органічних добрив. Застосування цього методу гарантує вирощування планової врожайності з відповідною якістю продукції, сприяє збереженню та відтворенню родючості ґрунту, забезпечує найекономніше використання добрив з урахуванням природно-охоронного їх обмеження при застосуванні у землеробстві.

Використання основних елементів живлення (кг) на створення одиниці товарної продукції (10 т основної продукції з відповідною кількістю побічної)

При співвідношенні NРК, що дорівнює 1,0:0,9:0,8, для кількісного визначення кожного елемента (кг/га) обчислюємо суму коефіцієнтів (S = 1,0+0,9+0,8 = 2,7) та ціну цілого коефіцієнта в поживних речовинах (1,9:2,7 = 0,7 ц/га або 70 кг/га). Звідси необхідна кількість поживних речовин для внесення в ґрунт становить: азоту -- 70*1 = 70 кг/га; фосфору -- 70*0,9 = 63; калію -- 70*0,8 = 56 кг/га. Якщо співвідношення між елементами живлення в ґрунті не відповідають потребам даної культури, розрахунки норм добрив проводять за фактичним їх вмістом.

При визначенні потреби господарства в мінеральних добривах слід враховувати його спеціалізацію, планову врожайність сільськогосподарських культур, реакцію їх на добрива, структуру посівів з урахуванням технології вирощування та системи удобрення попередників, агрохімічну характеристику ґрунтів, наявність зрошуваних земель, виробництво органічних та річні фонди мінеральних добрив. Кількість добрив розраховують окремо для кожного елемента живлення.

Потреби господарства в добривах складаються із потреб у них окремих польових культур, багаторічних насаджень, сінокосів і пасовищ. Потребу окремих сільськогосподарських культур у мінеральних добривах визначають множенням планових валових зборів основної продукції на норматив витрат поживних речовин:

Мп = Вп*Нв*0,001,

де Мп -- планова потреба в мінеральних добривах, т; Вп -- плановий валовий збір культури, т; Нв -- норматив витрат мінеральних добрив у кілограмах (NРК) на 1 т врожаю, кг/т; 0,001 -- коефіцієнт для перерахунку в тонни.

Мінеральні добрива розподіляють згідно з ґрунтово-кліматичними умовами природно-сільськогосподарських зон, народногосподарським значенням вирощуваних культур, економічною ефективністю внесених добрив на основі ринкових відносин. Насамперед добрива виділяють під культури, що мають найважливіше значення для народного господарства. У повній потребі виділяють мінеральні добрива для внесення на зрошуваних землях. Найвищі їх норми застосовують під провідні технічні культури -- цукрові буряки, льон, картоплю, а також овочі, зернові колосові, кукурудзу.

Планування закупівлі мінеральних добрив здійснюють на основі прийнятих у господарстві норм під окремі культури, потребу в яких найчастіше встановлюють за нормативними показниками. Найбільш надійними при визначенні оптимальних норм добрив є дані польових дослідів з добривами, особливо багаторічних, при поєднанні з розрахунковими методами перевірки співвідношення між окремими елементами живлення та попередньою агрономічною й економічною їх оцінкою.

Науково-дослідними установами України для кожної природно-сільськогосподарської зони розроблені приблизні норми внесення добрив з урахуванням типів ґрунтів, розміщення культур у сівозмінах, забезпеченості господарств органічними та мінеральними добривами, біологічних вимог рослин і технології їх вирощування, які дають змогу одержувати заплановану врожайність з високими показниками якості продукції при одночасному зростанні родючості ґрунтів. Слід зазначити, що у різних зонах України норми добрив неоднакові.

Згідно з цими нормами в кожному господарстві залежно від вмісту основних елементів живлення в орному шарі та характеристики ґрунту на основі прийнятих методик розробляють агрохімічні паспорти полів та остаточно уточнюють норми добрив і строки їх внесення під окремі культури сівозміни, враховуючи також форми добрив і строки їх внесення, розробляють графіки виконання робіт. На основі обчислених потреб у добривах складають план їх використання у господарстві та подають заявку на придбання добрив.

Оцінку ефективності системи удобрення культур у сівозміні проводять за економічними й енергетичними показниками. Крім того, при оцінці системи удобрення слід також враховувати екологічні проблеми, пов"язані із застосуванням добрив. Основою для економічної оцінки системи удобрення є приріст урожаю, який одержують за рахунок застосування добрив. Цей приріст урожаю порівнюють з нормативами окупності органічних і мінеральних добрив додатковою продукцією тієї чи іншої культури.

Науковими установами України на основі довготривалих досліджень встановлені нормативи окупності приросту врожаю від внесення гною в сівозміні та окупність одиниці мінеральних добрив приростом урожайності сільськогосподарських культур залежно від погодних умов, які дають змогу визначити рівень рентабельності застосування системи удобрення культур у сівозміні та в господарстві в цілому.

Щоб обчислити енергетичну ефективність застосування добрив, слід насамперед визначити кількість енергії, що міститься у прирості врожаю, вирощеного за рахунок добрив:

V = Уп*R*l*100,

де V -- вміст енергії у прирості основної продукції, МДж/га; Уп -- приріст урожаю, ц/га; R -- коефіцієнт для перерахунку одиниці врожаю на суху речовину (для більшості зернових культур він дорівнює 0,86); l -- вміст енергії в одному кілограмі сухої речовини, МДж; 100 -- для перерахунку центнерів на кілограми.

Енергетичні витрати на застосування добрив під час вирощування окремих культур визначають за формулою

А = (НN*aN)+(HP*aP)+(HK*aK),

де А -- витрати енергії на виробництво та застосування добрив, МДж/га; НN, НP, Нк -- відповідно норми азоту, фосфору і калію, кг/га діючої речовини; aN, aP, aK -- відповідно енерговитрати з розрахунку на 1 кг азотних, фосфорних і калійних добрив.

Енерговитрати на виробництво та застосування добрив і хімічних меліорантів М.В. Козлов та А.А. Плішко (1991) встановили такі, МДж/кг діючої речовини: мінеральні добрива: азотні -- 86,8; фосфорні -- 12,6; калійні -- 8,3; комплексні -- 51,5; органічні добрива: гній (80 % вологість) -- 0,42, торфогнойові компости (60% вологість) -- 1,7; вапнякові матеріали -- 3,8.

На основі встановлених даних про кількість енергії, що міститься в прирості основної продукції та енерговитрат на застосування добрив, обчислюють їх енергетичну ефективність за формулою ЦІНАО:

? = V0f/А0

де ? -- енергетична ефективність (біометричний ККД); V0f -- кількість енергії у прирості врожайності основної продукції, МДж/га; А0 -- енерговитрати на виробництво і застосування добрив, МДж/га.

Енергетична віддача добрив та хімічних меліорантів залежить, насамперед, від природнокліматичних умов зони їх застосування. Вона може збільшуватися за рахунок широкого впровадження методів біологічного контролю за станом посівів і комплексної діагностики мінерального живлення рослин, а також у результаті поліпшення асортименту та способів застосування добрив на фоні перспективних сортів і гібридів при дотриманні технології вирощування. Отже, енергетична оцінка системи удобрення доповнює економічну і при оптимальних нормах добрив забезпечує екологічну чистоту навколишнього середовища.

Сафлор -- культура інтенсивного мінерального живлення, вимоглива до запасів поживних речовин у ґрунті. Тому внесення повної дози мінеральних добрив з осені -- необхідна вимога. На полях, де не вносили повної дози мінеральних добрив восени, ефективне локальне внесення мінеральних добрив навесні.

Органічні добрива краще вносити під попередню культуру в дозі 30--40 т/га. В Степу на чорноземних і темно-каштанових грантах найвищі врожаї одержують за внесення азотно-фосфорних добрив. При низькій забезпеченості ґрунту поживними речовинами (менше 5 мг на 100 г ґрунту) -вносять азоту 60 кг і фосфору 90 кг/га, при середній забезпеченості (5--10 мг на 100 г ґрунту) N45-60 P90 і високій (понад 10 мг на 100 г ґрунту) N20-30 P30. Норми добрив належить уточнювати в кожному конкретному полі.

Рекомендації щодо застосування добрив залежно від величини запланованого врожаю і вмісту поживних речовин наведено в таблиці.

Наприклад, якщо в ґрунті міститься 6-10 (10?⁶ частинок) фосфору, рН<6,5 (рівень 2), вміст калію становить 60-120 (^10-б частинок, рівень 3) і очікується отримати урожайність 2 т/га, то належить внести на 1 га: 100 кг д. р. азоту; 23 кг д. р. фосфору; 72 кг д. р. калію.

Таблиця 4. Рекомендації щодо застосування добрив у посушливих регіонах

Прогнозована урожайність, кг/га	Рекомендовано внесення, кг д.р./га
	азот	фосфор	калій
		1	2	3		1	2	3	4	5	6
1100	55	20	12	6	0	99	80	40	0	0	0
1300	65	25	16	8	0	117	93	47	0	0	0
1600	80	30	19	9	0	144	115	58	20	0	0
1800	90	34	21	11	0	162	130	65	20	0	0
2000	100	38	23	12	8	180	144	72	25	15	0
2200	110	42	25	ІЗ	8	198	158	80	25	15	0
2500	125	47	28	14	8	225	180	90	25	15	0
2700	135	51	ЗІ	15	9	243	194	97	40	20	0
2900	150	55	33	16	9	260	208	104	40	20	0
3100	165	59	35	17	9	279	223	111	50	20	0
3400	195	65	39	19	10	309	245	122	50	25	0

На рівень мінерального живлення, а відповідно й планування норм мінерального живлення впливає як ґрунтове середовище, так і механічний склад ґрунту.

Рівень можливого використання рухомого фосфору залежно від вмісту його в ґрунті.

Таблиця 5

Вміст поживної речовини в ґрунті	Кількість фосфору (10-6 частин), що можуть бути використані рослинами з ґрунту
	рН < 6,5	рН > 6,5
Дуже низький	0-6	0-3
Середньонизький	6-10	3-7
Середній	10-15	7-20
Високий	>15	>20

Рівень можливого використання калію залежно від вмісту його в ґрунті

Таблиця 6

Вміст поживної речовини в грунті	Кількість калію(10-6 частинок), що можуть бути використані рослинами з грунту
	піщані грунти	глинисті ґрунти
Дуже низький	0-20	0-30
Низький	20-60	30-90
Середиьонизький	60-120	90-180
Середній	120-160	180-250
Високий	160-210	250-310
Дуже високий	>210	>310

На різних типах ґрунтів може відчуватись нестача деяких мікроелементів, а саме -- бору й магнію. Згідно з результатами наукових досліджень, найсерйознішою проблемою є нестача в ґрунті бору, що може призвести до зниження врожайності сафлору. Симптоми нестачі бору проявляються по-різному на різних частинах рослин (на листках, кошику) залежно від погодних умов та сортів. Так, при цьому верхнє листя швидко старіє, всихає, набуває темного кольору і стає ламким. На кошику ці симптоми також можуть проявлятись по-різному залежно від ступеня нестачі бору: так, при сильній нестачі кошик повністю опадає, як при пошкодженні комахами.

Вміст бору в ґрунті у кількості 0,5 (10^-6 частинок) є межею, за якою починають з'являтися перші симптоми браку бору, а при вмісті його нижче 0,3 (10^-6 частинок) ці симптоми можуть бути дуже сильними.

У цілому при внесенні добрив враховують такі фактори: кількість поживних речовин, необхідних для отримання 1 ц насіння, попередник та його удобрення, а також хімічний склад ґрунту.

Якщо не застосовувати добрива, можна скористатися, особливо у зоні півдня Укр...