Наукові основи регіонального сільськогосподарського землекористування (на прикладі Львівської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Рада по вивченню продуктивних сил України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Спеціальність 08.08.01 - економіка природокористування і охорони навколишнього середовища

Наукові основи регіонального сільськогосподарського землекористування (на прикладі Львівської області)

Будзяк Ольга Степанівна

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Бистряков Ігор Костянтинович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом проблем використання і охорони земельних ресурсів

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Коваль Ярослав Васильович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом проблем використання і охорони лісових ресурсів

доктор економічних наук, професор Федоров Микола Миколайович, Інститут аграрної економіки, завідуючий відділом земельних відносин

Провідна установа: Сумський національний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, кафедра економіки природокористування в АПК, м. Суми.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор С.І. Бандур

Анотація

сільськогосподарський землекористування регіональний

Будзяк О.С. Наукові основи регіонального сільськогосподарського землекористування (на прикладі Львівської області). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 - економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. - Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню регіональних особливостей сільськогосподарського землекористування. Ґрунтовно проаналізовано сучасний стан та соціально-економічні умови ефективного землекористування. Поглиблено суть понять “землекористування” та “землекористувач”. На їх основі визначені форми землекористування стосовно видів землекористувачів.

Удосконалено теоретичні та методологічні засади оптимізації сільськогосподарського землекористування в регіоні. Розроблено методику оцінки оптимальної лісистості, розораності та структури посівів, яка орієнтована на екологоврівноважене землекористування.

Подано методи оцінки ефективності землекористування у різних формах господарювання, що базуються на визначенні природно-виробничої та ринково-економічної ефективності використання земельних ресурсів. Проаналізовані економічні, екологічні, соціальні переваги і недоліки в землекористуванні особистих селянських господарств, фермерських господарств і інших сільськогосподарських підприємств.

Ключові слова: землекористування, форми землекористування, землекористувач, ефективність землекористування, сільськогосподарське землекористування, оптимальна лісистість, оптимальна розораність, оптимальна структура посівів, форми господарювання.

Аннотация

Будзяк О.С. Научные основы регионального сельскохозяйственного землепользования (на примере Львовской области). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.08.01- экономика природопользования и охраны окружающей среды. - Совет по изучению производительных сил Украины НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена анализу региональных особенностей сельскохозяйственного землепользования. В работе проведен всесторонний анализ формирования различных форм землепользования. На их основе уточнены понятия земельные ресурсы, землепользователь, землепользование. В соответствии с различными формами собственности и видами землепользователей рассмотрены различные подходы в определении понятия землепользование как элемента собственности на землю, пространственного базиса и процесса.

Выявлены основные направления повышения эффективности сельскохозяйственного землепользования и усовершенствования отечественного земельного законодательства.

Подчеркивается приоритетность земель сельскохозяйственного назначения, при этом отмечается отсутствие в мире единого подхода их определения, которое применялось бы не только в теории, но и на практике. В наиболее полном понимании земли сельскохозяйственного назначения включают сельскохозяйственные и несельскохозяйственные угодья. Различная интенсивность землепользования и неравномерность в распределении земель сельскохозяйственного назначения значительно ухудшают общую экономико-экологическую эффективность использования земель. Уровень развития сельскохозяйственного землепользования в Украине зависит от многих факторов: демографической ситуации, ландшафтных условий, исторических предпосылок развития форм землепользования, существующих форм собственности и правового поля.

В работе отмечается, что сегодня наибольшая часть сельскохозяйственных угодий в Украине сосредоточена в сельскохозяйственных обществах, а наибольшее производство сельскохозяйственной продукции - в частных крестьянских хозяйствах, что в целом тормозит экономическое развитие сельского хозяйства. Для выхода из создавшейся ситуации необходима скорейшая реорганизация сельскохозяйственных предприятий и их укрупнение.

Важнейшим источником повышения эффективности землепользования, в том числе и экономической, является изучение и учет региональных особенностей. Определять региональную специфику необходимо с помощью системы экономико-экологических показателей. Среди экономических следует выделить: производство валовой продукции, валовой доход, чистый доход, прибыль, уровень рентабельности, норма прибыли, урожайность. Основными экологическими показателями должны стать: оценка природного плодородия почв, качественная оценка земли, продуктивность земель. При этом определяющими показателями должны быть экологические показатели.

Диссертант обосновывает главную роль в комплексной экономико-экологической оценке эффективности землепользования следующих показателей: содержание гумуса в почве, глубина гумусового горизонта и урожайность сельскохозяйственных культур. При этом предлагается оценку эффективности землепользования проводить на основе сравнения природного и антропогенного ландшафтов.

Воспроизводить деградирующие антропогенные ландшафты автор предлагает путем достижения оптимальной лесистости и распаханности. Для этого разработаны и представлены соответствующие методы. При этом учитывается наличие лесных полос, конфигурация полей, крутизна склонов, площадь распаханных земель.

Произведенные расчеты доказывают необходимость значительного увеличения лесистости и уменьшения распаханности земель сельскохозяйственного назначения области.

Кроме того, диссертант теоретически обосновал факторы, влияющие на экономико-экологическую эффективность выращивания основных сельскохозяйственных культур и определил оптимальную структуру их посевов.

В диссертации представлен сравнительный анализ эффективности сельскохозяйственного землепользования в различных формах хозяйствования. Предложены методы оценки природно-производственной и рыночно-экономической эффективности использования земель, в основе которых лежит сравнительный анализ потенциальной и фактической урожайности основных сельскохозяйственных культур.

Произведен анализ экономических, экологических и социальных проблем землепользования в частных крестьянских хозяйствах, фермерских хозяйствах, других сельскохозяйственных предприятий и определены пути усовершенствования их работы.

Определен оптимальный размер земельных наделов и их распаханности, структуры посевных площадей для частных хозяйств по природно-климатическим зонам области. Проанализированы основные направления, их специализация и отмечены пути дальнейшего развития.

Указаны причины медленного развития фермерских хозяйств области в последние годы. Разработана классификация фермерских хозяйств за наемом рабочей силы; базой создания; источником финансирования и сроком землепользования. По каждому из направлений выделены группы хозяйств и дана их характеристика.

Сельскохозяйственные предприятия охарактеризованы: за целью создания; базой создания; количеством владельцев и видами обязательств.

Отмечено, что большое количество субъектов (хозяйств) землепользования не ведет к повышению эффективности их работы, в том числе и к эффективности землепользования. В этой связи важнейшей задачей должно стать создание благоприятных, и не только экономических, условий для их работы.

Ключевые слова: землепользование, формы землепользования, землепользователь, эффективность землепользования, сельскохозяйственное землепользование, оптимальная лесистость, оптимальная распаханность, оптимальная структура посевов, формы хозяйствования.

Summary

Budzyak O.S. Scientific Basis of Regional Agricultural Land Use (as in Lvivs'ka Province). - Manuscript.

The thesis is submitted for the Candidate's degree in Economics, specialisation 08.08.01 - Environmental Management. - The Council for Studies of Productive Forces of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation studies the regional aspects of agricultural land use. A thorough analysis has been given to the present condition and socio-economic prerequisites to efficient land use. A more elaborate notion of land use and land user formed the basis of the definition of forms of land use with regard to the kinds of land users.

The theoretical and methodological basis of optimisation of agricultural land use in the region has been refined. The method of estimation of the optimal percentage of forest and cultivated land and crops structure to allow an ecologically balanced land use has been developed. A comparison of optimal and actual percentage of forest and cultivated land use was made and ways to improve these are pointed out.

The methods of estimation of the efficiency of land use by different types of management are presented in the paper. The methods are derived from the efficiency ratio and economical efficiency of land use.

An analysis of benefits and drawbacks of land use by subsidiary smallholdings, farms and other kinds of agricultural businesses was made with guides to follow to improve the operation of the businesses.

Key words: land use, agricultural land use, efficiency of land use, land user, optimal percentage of forest land, optimal percentage of cultivated land, structure of crops, forms of management.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Інтенсивний розвиток сільського господарства в останні десятиліття призвів до масової деградації земель. Значною мірою даному процесу сприяє розвиток вітрової та водної ерозії ґрунтів, що в першу чергу пов'язано із великою розораністю території. За ступенем розораності Україна займає одне з перших місць не тільки в Європі, але і у світі. Зупинити втрату родючих земель дозволить перехід на екологоврівноважене сільськогосподарське землекористування. Особливого значення тут набуває дослідження саме регіональних аспектів землекористування.

Утворення нових форм господарювання в умовах приватної власності на землю, при відсутності науково-прикладних розробок, не тільки не сприятиме даному процесу, а навпаки, створюватиме додаткові і, зокрема, еколого-економічні проблеми. Врахування регіональних особливостей для сучасних форм господарювання різного правового статусу дозволить створити оптимальне економіко-правове середовище для раціонального землекористування.

Особливості земельних ресурсів, в порівнянні з іншими природними ресурсами, визначають необхідність їх комплексного дослідження. Наукові розробки з даної проблеми проводяться за кількома основними напрямками. Перший напрямок - це загальні теоретичні та методичні дослідження земельних ресурсів, в тому числі і у складі інших природних ресурсів. До числа провідних вчених дослідників даного напрямку входять: Борщевський П.П., Бистряков І.К., Данилишин Б.М, Добряк Д.С., Дорогунцов С.І., Коваль Я.В., Лисецький А.С., Маракулін П.П., Месель-Веселяк В.Я., Новоторов О.С., Паламарчук О.М., Огінський А.М., Саблук П.Т., Федоров М.М., Цемко В.П., Хвесик М.А. та інші. Другий - це вивчення якісного стану земельних ресурсів. Серед науковців в останні роки саме цьому напрямку приділялось надзвичайно мало уваги. Переважно удосконалювалися напрацювання попередників: Докучаєва В.В., Коссовича П.С., Костичева П.Н., Прасолова Л.І., Сибірцева Н.М. та інших. І третій напрямок представляють наукові праці вчених, в основному економістів-аграрників, які досліджують регіональні аспекти землекористування та проблеми землеустрою. До їх числа відносять: Андріїшина М.В., Веденічева П.Ф., Бриндзю З.Ф., Гнатковича Д.І., Горлачука В.В., Гуцуляка Г.Д., Мицая М.А., Новаковського Л.Я., Пархуця Б.І., Трегобчука В.М., Третяка А.М. та інших.

Разом з тим, дослідження регіональних особливостей сучасного сільськогосподарського землекористування з метою раціонального використання земельних ресурсів в умовах приватної власності на землю та наявності нових економіко-правових форм господарювання проводяться недостатньо. Попередні роботи, в основному, стосуються тільки окремих аспектів даної проблеми. Її вирішення стоїть особливо гостро, оскільки саме сьогодні, коли закладається фундамент теоретико-методичного підґрунтя господарювання в нових економічних та соціальних умовах в сільському господарстві України, регіональний підхід стосовно цільового землекористування набуває великої актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконане дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науково-дослідними роботами Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України: 3.1.5.63 “Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу”(№ держреєстрації 0100V000657), в якій автором проаналізовано динаміку земельно-ресурсного потенціалу України та його сучасний стан; 4.2.1.5.62 “Розробити теоретико-методологічні основи вдосконалення інституціональних аспектів землекористування в Україні” (№ держреєстрації 0199V000783). В її межах дисертантом опрацьовані питання трансформації відносин власності на землю в Україні та в інших країнах;. 3.1.5.64 “Проблеми сталого розвитку і основні напрямки структурних трансформацій в економіці України”(№ держреєстрації 0101V007882), при виконанні якої автор розробила методику природно-сільськогосподарського районування земель.

Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи полягає в удосконаленні науково-методичних засад еколого-економічної оптимізації регіонального сільськогосподарського землекористування. Відповідно до зазначеної мети в роботі поставлено та розв'язувалися такі задачі:

теоретично обґрунтувати сутність поняття “землекористування” та визначити форми землекористування з врахуванням різноманіття суб'єктів - землекористувачів;

- провести науковий аналіз еколого-економічної ефективності сучасного сільськогосподарського землекористування в Україні та в інших країнах;

- розробити методику комплексної еколого-економічної оцінки специфіки використання земельних ресурсів в регіоні;

- здійснити районування земель сільськогосподарського призначення Львівщини за природнокліматичними і рельєфними особливостями;

- удосконалити методологічні основи еколого-економічної оптимізації регіонального сільськогосподарського землекористування;

оцінити ефективність використання земель у новостворених формах господарювання.

Об'єктом дослідження є процес формування механізму раціонального сільськогосподарського землекористування на території Львівщини.

Предметом дослідження є еколого-економічні відносини щодо регіонального сільськогосподарського землекористування.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні положення сучасної економічної теорії та праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі землекористування. Досягнення поставленої в роботі мети здійснювалось методами: системного аналізу- для виявлення особливостей (специфіки) регіонального сільськогосподарського землекористування; порівняльного аналізу - з метою оцінки ефективності використання земельних ресурсів в різних господарських формуваннях; економіко-математичного аналізу- для комплексної еколого-економічної оцінки якісного стану земельних ресурсів. В роботі використано і інші наукові методи дослідження: картографічний, метод аналогій, метод анкетування тощо- для виявлення факторів формування економічно ефективного землекористування.

Інформаційну базу дослідження складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, правові та нормативні акти України щодо регулювання земельних відносин, в тому числі відносин власності на землю, а також звітні матеріали Держкомстату України і Львівського обласного управління статистики, Міністерства екології та природних ресурсів, Державного управління екобезпеки у Львівській області, Державного комітету України по земельних ресурсах, Інституту аграрної економіки, Інституту регіональних досліджень (обласний філіал), Національної академії наук України, Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України тощо.

Наукова новизна одержаних результатів. Науково-прикладні розробки, які викладені в дисертаційному дослідженні та характеризуються новизною, полягають в наступному:

дістало подальший розвиток теоретичне обґрунтування поняття “землекористування” як процесу використання людиною земельної ділянки. На даній основі вперше розроблено класифікацію форм землекористування стосовно різних суб'єктів - землекористувачів;

встановлено основні фактори формування сучасного економічно ефективного сільськогосподарського землекористування в Україні, яке ґрунтується на необхідності поєднання двох форм землекористування (колективної та індивідуальної);

обґрунтовано критерії та комплексні показники методики еколого-економічної оцінки специфіки регіонального землекористування, які на відміну від існуючих базуються на поєднанні оцінки якісних характеристик земельних ресурсів та продуктивності земель;

проведено районування земель сільськогосподарського призначення Львівщини за природнокліматичними і рельєфними особливостями на відповідні території, для яких вперше визначено параметри лісистості, розораності, які забезпечують умови екологічної рівноваги;

визначено фактори формування оптимальної структури посівних площ в сучасних умовах та обґрунтовано теоретичні засади щодо визначення їх розмірів з врахуванням екологічної складової;

вперше здійснено оцінку ефективності використання земель сільськогосподарського призначення в фермерських та особистих селянських господарствах на основі аналізу урожайності найбільш поширених сільськогосподарських культур.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в дисертаційному дослідженні результати мають практичне значення, в тому числі і науково-прикладне - для раціонального використання земельних ресурсів. В одинаковій мірі це стосується як земель сільськогосподарського, так і несільськогосподарського призначення. Проведене в роботі природно-сільськогосподарське районування земель Львівщини є основою їх еколого-економічної оцінки та підготовки землевпорядної документації щодо використання і охорони земель сільськогосподарського призначення. Результати роботи рекомендується використовувати для розробки відповідних програм регіонального землекористування на рівні області, адміністративного району чи навіть населеного пункту. При певному поєднанні з іншими дослідженнями вони можуть стати підґрунтям для встановлення оптимального землеустрою території.

Наукові положення, висновки і рекомендації, розроблені в дисертації, знайшли своє відображення у наукових монографіях та звітах відділу проблем використання і охорони земельних ресурсів Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, наукових доповідях та доповідних записках, направлених Державному комітету України по земельних ресурсах (довідка № 14-12-11/2396 від 23.04.2002 р.), а також у звітах Інституту землеустрою (Західний філіал), що підтверджується відповідним листом (№ 110 від 29 квітня 2002 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана особисто здобувачем. Отримані результати є суто авторською розробкою теоретичних та методичних положень щодо раціонального сільськогосподарського землекористування.

Апробація результатів дисертації. Одержані результати неодноразово оприлюднювались на міжнародних науково-практичних конференціях: “Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки” (м. Київ, 19-20 вересня 2000 р.); “Актуальні проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил України на сучасному етапі” (м. Київ, 14 грудня 2000 р.); “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України (м. Київ, 15-16 травня 2001 р.); “Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції (м. Суми, 22-25 травня 2001 р.), а також на міжнародній науковій конференції “Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель” (м. Київ, 29-31 травня 2000 р.).

Публікації. За результатами виконаних досліджень автором опубліковано сім одноосібних статей, загальним обсягом 1,8 друк. арк.. Серед них п'ять статей-у наукових фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 182 стор., до яких включено 32 таблиці - на 14 стор., 14 рисунків - на 6 стор., список використаних джерел із 190 найменувань - на 16 стор. та 5 додатків - на 5 стор. Із загальної кількості таблиць та рисунків лише 5 - займають всю площу сторінки. Обсяг основного тексту становить 156 стор.

2. Основний зміст роботи

У першому розділі “Аналіз стану і тенденцій розвитку землекористування” розглядається зміст понять “земля”, “земельні ресурси”, “землекористувач”, “землекористування”, характеризуються форми землекористування та подається їх класифікація, досліджується сучасний стан землекористування в Україні та інших країнах. Неоднозначність тлумачення поняття “землекористування” та похідних від нього понять пов'язана з різними підходами в різних наукових дисциплінах. Втім всі вони розглядають її в двох основних аспектах. Перший - це економіко-правовий і другий - еколого-технологічний. Оскільки землі сільськогосподарського призначення є найбільш цінними, то сьогодні важливого значення набуває їх раціональне використання. Воно повинно включати з агроекологічної точки зору як оптимальне співвідношення природних та агроландшафтів, так і оптимізацію структури самих агроландшафтів. Для цього необхідне теоретико-методологічне обґрунтування кількісних та якісних характеристик земель різного призначення в середині агроландшафту. В світі не існує єдиного підходу щодо визначення земель сільськогосподарського призначення. Найбільш правильним є включення до даної категорії земель крім сільськогосподарських угідь і інших земель, які тією або іншою мірою задіяні у виробництві (вирощуванні) сільськогосподарської продукції. За даними Всесвітньої продовольчої організації (ФАО), землі сільськогосподарського призначення займають 1/3 частину суші. Аналіз сільськогосподарського землекористування в світі доводить, що в цілому рівень використання земель поступово зменшується за виключенням країн Середньої Азії. Основними факторами, які впливають на сільськогосподарську освоєність відповідних територій є: густота населення, природнокліматичні умови, рельєф, економічний розвиток та родючість ґрунтів.

Із зміною форм власності на землю змінюються і самі суб'єкти землекористування та з'являються нові форми землекористування (табл. 1).

Таблиця 1. Основні форми сільськогосподарського землекористування

Форми власності	Форми землекористування
Первіснообщинна	Колективно-общинна
Сімейно-общинна	Сімейна
Приватна	Індивідуальна, сімейна
Державна	Колективна
Муніципальна	Адміністративна

В залежності від видів землекористувачів: держава, сім'я, одноосібник тощо та їх власнісного статусу слід виділити формальних, часткових або повноправних землекористувачів. Формальний землекористувач, як правило є власником земельної ділянки, яку передає на умовах оренди або на інших умовах іншому землекористувачу. Частковий землекористувач виступає співвласником або співземлекористувачем. Повноправний землекористувач одночасно є власником і землекористувачем.

Виявлено дві протилежні тенденції у сільськогосподарському землекористуванні в Україні. Перша - це поступове, хоча і повільне, скорочення земель сільськогосподарського призначення і в першу чергу сільськогосподарських угідь. Як правило, вони переходять в несільськогосподарські і навіть непридатні (деградовані) землі. Інша зворотна тенденція тільки набирає силу. Вона проявляється в освоєнні земель несільськогосподарського призначення в основному за рахунок рекультивації земель. Переважання першого процесу над другим є основою погіршення не тільки екологічної, але і економічної ефективності землекористування. Так, за період з 1996 по 2001 рр. в Україні було виведено з обігу 217,3 тис. га, а введено - тільки 192,4 тис. га. Зростають ерозійні процеси та процеси деградації ґрунту в цілому. Все це підсилюється загальною економічною кризою, екологічними проблемами, зміною форм господарювання, нечітким визначенням справжнього господаря землі тощо. Одним з головних шляхів підвищення ефективності землекористування повинно стати вивчення потенціалу земель сільськогосподарського призначення і інших категорій з одночасним внутрішнім структурним перерозподілом кожної категорії земель та врахуванням регіональної специфіки. При цьому доведено, що найбільш оптимальними умовами регіонального сільськогосподарського землекористування є:

наявність рівнинного рельєфу, помірного (або субтропічного) клімату;

оптимальні розміри земельних ділянок для різних форм господарювання;

активний розвиток індивідуальної та сімейної форм землекористування на основі приватної власності на землю тощо.

Приватна власність на землю зумовила появу не тільки різних форм землекористування, але і різних груп власників і землекористувачів. Найбільший економічний потенціал має група землекористувачів, в яку входять новостворені сільськогосподарські підприємства (державні і недержавні). Дещо менший потенціал є у другої групи землекористувачів, а саме у особистих селянських та фермерських господарствах. Вони здебільшого працюють на задоволення, насамперед, власних (внутрішніх) потреб у сільськогосподарській продукції. Незначною (допоміжною) за економічним потенціалом є група землекористувачів, до якої відносять заклади, установи, організації тощо.

Дослідження процесів сільськогосподарського землекористування в Україні свідчить про значні перспективи розвитку орендних відносин і формування на їх основі великих за розмірами сільськогосподарських підприємств, насамперед, у східних та південних регіонах України.

Другий розділ “Удосконалення теоретико-методологічних засад сільськогосподарського землекористування” присвячено теоретико-методологічним аспектам ефективності землекористування в регіоні, комплексній еколого-економічній оцінці земель сільськогосподарського призначення, визначенню регіональних особливостей сільськогосподарського землекористування, оптимальної лісистості і розораності земель сільськогосподарського призначення Львівщини та оптимальної структури посівних площ.

З метою виявлення найбільш раціональних форм землекористування для кожної з природнокліматичних зон необхідно виділити систему економічних та екологічних показників. При визначенні екологічних показників брались до уваги: характеристика (якісного і кількісного) стану земельних ресурсів та основні напрямки їх використання різними групами землекористувачів. Загальна економічна ефективність землекористування характеризувалась здебільшого через продуктивність земель і, зокрема, земель сільськогосподарського призначення. До групи регіональних економічних показників визначення ефективності сільськогосподарського землекористування віднесено: виробництво валової продукції, величину валового та чистого доходу, прибуток, рівень рентабельності та норму прибутку, а також урожайність сільськогосподарських культур. За екологічні показники брались: оцінка природної родючості земель та якісна оцінка земельних ресурсів. Допоміжними показниками стали: параметри земельної ділянки, структура та рівень використання земель. Додатково використовувались локальні показники: гранично допустимі рівні ерозії, землемісткість продукції, ресурсовіддача тощо.

Виявлено, що потенційні можливості землі, придатність її до сільськогосподарського виробництва та загальна продуктивність, яка змінюється зокрема, в залежності від природних умов, в першу чергу пов'язані з родючістю ґрунтів. Її необхідно оцінювати не тільки через вміст гумусу, здатність ґрунту задовольняти потреби сільськогосподарських культур в поживних речовинах, волозі тощо, але і в комплексі з природними умовами (рельєфом, кліматом, рослинним та тваринним світом, гідрологічними умовами, технологічними аспектами тощо), в яких він знаходиться. При цьому природні умови оцінюються через систему поправочних коефіцієнтів. Такий комплексний підхід до оцінки ґрунтів дозволяє більш об'єктивно пов'язати агрогенетичні властивості земель сільськогосподарського призначення з характером землекористування. Якісну оцінку земель слід проводити окремо для різних категорій земель.

Не менш важливою є економічна оцінка землі. Тривале безоплатне користування землею є однією з причин зниження ефективності її використання та продуктивності. Основними підходами економічної оцінки землі є: оцінка продуктивності земель; оцінка окупності затрат та оцінка рентного доходу. Перший підхід визначається кількома способами. Найбільш поширеними є два: визначення урожайності сільськогосподарських культур та вартості валової продукції. Ці показники є досить суб'єктивними, оскільки їх точність залежить від багатьох суб'єктивних факторів, врахувати які майже неможливо. Недоліком другого підходу є те, що він не враховує окремі складові затрат, а згідно третього підходу оцінюються тільки землі середньої та кращої якості.

В цілому всі вище подані екологічні показники визначають стан земельних ресурсів в межах агроландшафту, а економічні - результати використання земель сільськогосподарського призначення різними групами землекористувачів. У зв'язку з цим виникає необхідність комплексної еколого-економічної оцінки земель сільськогосподарського призначення.

Таку оцінку пропонується проводити через коефіцієнт перетворення (використання) ландшафту (формула 1).

(1)

де j = 1 - вміст гумусу;

j = 2 - глибина гумусового горизонту;

j = 3 - урожайність культур;

ai(1) - вміст гумусу для антропогенного ландшафту в і-тому ґрунті;

ni(1) - вміст гумусу для природного ландшафту в і-тому ґрунті;

m - загальна кількість різновидностей ґрунтів даної території.

Розпочинати дану оцінку потрібно з найбільш цінних земель сільськогосподарського призначення Львівщини а саме: підзолисто-дернових і сірих опідзолених ґрунтів (Полісся і Передкарпаття); торфовищ Полісся; чорноземім типових і лучно-чорноземних ґрунтів Лісостепу; гірсько-лісовими і дерново-буроземними ґрунтами Карпат. При цьому враховується для кожного ґрунту дія факторів, що обмежують ріст і продуктивність сільськогосподарських культур: кислотність, оглеєність, щільність будови.

Крім наявності площі цінних для сільськогосподарського землекористування земель друге, що треба врахувати це - зручність та можливість їх обробітку і використання., що в свою чергу зумовлює використання земель сільськогосподарського призначення не за призначенням. Наприклад, землі, крутизною понад 70 недоцільно розорювати взагалі, а найбільш придатними для сільськогосподарського землекористування є землі, крутизною не більше 10. В протилежному випадку зростатимуть ерозійні процеси. Так, сьогодні найбільш ерозійно небезпечними районами Львівщини є: Розточчя, Сокальське плато, Грядове Побужжя, Опілля, заплави річкових долин та гірська область Карпат. До того ж якість земель сільськогосподарського призначення постійно погіршується, що призводить до збільшення кількості кислотних, заболочених і перезволожених земель. Причиною деградації земель області є і техногенне забруднення. Не зважаючи на те, що за останні роки значно зменшилось застосування хімічних засобів захисту сільськогосподарських рослин, проте вони здатні зберігатися в ґрунті досить тривалий час. Все це веде до порушення біологічного процесу самоочищення земель та сприяє їх деградації. Ось чому сьогодні в умовах приватної власності на землю важливо розробити чіткі нормативи антропогенного навантаження на землі сільськогосподарського призначення, і зокрема рівень їх оптимальної розораності та лісистості. На основі проведених розрахунків нами пропонуються наступні показники оптимальної лісистості та розораності.

Малопридатною є і структура посівних площ сільськогосподарських культур, що склалась сьогодні в області, оскільки вона формувалась в умовах планової економіки. В цей час розміри посівних площ встановлювали виходячи із загальних потреб у даній сільськогосподарській культурі та її плановій урожайності. При переході до ринкових умов стали вирощувати в першу чергу ті культури, які є економічно вигідними, що негативно впливає на якісний стан земельних ресурсів.

У цьому випадку необхідно розробляти такий механізм сільськогосподарського землекористування, при якому б оптимально поєднувались економічна вигода та екологічно допустимі навантаження на земельні ресурси. Саме визначення оптимальних величин посівних площ, структури посівів, сівозмін, внесення мінеральних добрив тощо допоможе уникнути не тільки значних екологічних проблем, але і економічних збитків при сільськогосподарському землекористуванні.

При визначенні розмірів посівних площ певних сільськогосподарських культур, крім встановлення основних культур для даної території необхідно: враховувати вплив сільськогосподарських культур на ерозію ґрунту; визначати серед культур ті, які відновлюють (зменшують) родючість ґрунту; дотримуватись черговості посівів під ті, або інші культури.

Частку посівної площі під певну сільськогосподарську культуру пропонується обчислювати через співвідношення площ земель сільськогосподарського призначення, придатних для вирощування даної сільськогосподарської культури в межах адміністративного району до їх оптимальної площі. Запропонована оптимальна структура посівів сільськогосподарських культур забезпечить найбільш повне використання природного потенціалу земель при одночасному збереженні, а в деяких випадках і підвищенні родючості земель сільськогосподарського призначення.

У третьому розділі “Визначення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення в новостворених сільськогосподарських формуваннях” розглянуто економічну ефективність землекористування в особистих селянських господарствах, фермерських господарствах та інших сільськогосподарських підприємствах. При цьому проведена їх класифікація та вказані шляхи покращення їхньої роботи.

Протягом попередніх років основними землекористувачами в області були сільськогосподарські підприємства. Згодом на їх основі утворились сільськогосподарські підприємства різного правового статусу. В даний час для повної та об'єктивної еколого-економічної оцінки роботи діючі сільськогосподарські підприємства необхідно класифікувати: за метою створення, за базою створення, за кількістю власників (співвласників) тощо. Найбільшого поширення набули сільськогосподарські підприємства сформовані завдяки об'єднанню майна громадян (юридичних осіб). Як правило це господарські товариства (товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні товариства).

Незважаючи на значні скорочення площ земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у сільськогосподарських підприємствах, їх загальна землезабезпеченість залишається високою. Так, на одне сільськогосподарське підприємство в області в середньому припадає 688 га сільськогосподарських угідь та 527 га ріллі. Особливо великою є землезабезпеченість у господарствах Лісостепу (800-1000 га). Втім, велика кількість сільськогосподарських підприємств та їх значна землезабезпеченість не призвели до високої ефективності землекористування. До того ж в сільськогосподарських підприємствах найбільшою мірою проявляються негативні процеси щодо землекористування і, зокрема, використання земель не за призначенням. Причинами такого становища є: відсутність у сільськогосподарських підприємствах діючого ефективного контролю за використанням ресурсів і виробленою продукцією; невміння багатьох керівників працювати в нових (ринкових) умовах; відсутність реального власника землі; недостатній контроль з боку держави щодо реформування земельних відносин; низький рівень заробітної плати.

Природно-виробничу ефективність використання земель у новостворених сільськогосподарських підприємствах пропонується визначати за допомогою коефіцієнта природно-виробничої ефективності землекористування (Еіз), який розраховується через співвідношення фактичної та потенційної урожайності даної культури. В цілому по господарству природно-виробнича ефективність землекористування при вирощуванні різних сільськогосподарських культур обчислюється за формулою:

(2)

де n - кількість культур, що культивуються в даному господарстві.

Оскільки використання земель сільськогосподарського призначення в сільськогосподарських підприємствах пов'язане з економічною вигодою, то необхідно визначити і ринково-економічну ефективність такого використання.

Якщо > yд, то ринково-економічна ефективність обчислюється так:

(3)

якщо yд, то справедливою буде така формула:

(4)

де уj - фактична урожайність j-тої культури, ц/га;

уд - економічно доцільна урожайність даної культури, ц/га.

Перехід економіки на ринкові засади призвів до появи нових форм господарювання і, зокрема, фермерських господарств. Саме на Львівщині з'явились перші господарства такого типу в Україні. Довгий час область лідирувала за кількістю фермерських господарств. Уповільнення зростання кількості даного типу господарств і навіть їх ліквідація в останні роки зумовлена наступними причинами: недостатня виробнича база; вибір здебільшого рослинницького напрямку спеціалізації; фінансові проблеми; негативне ставлення односельчан.

В Україні фермерські господарства є по суті одним із видів особистих селянських господарств, які характеризуються тільки більшими розмірами земельних площ, обсягами виробництва і реалізації продукції, більшою зайнятістю та вузькою спеціалізацією. В даний час діючі фермерські господарства Львівщини можна класифікувати за такими основними ознаками: за наймом робочої сили, за базою створення, за джерелами фінансування та за терміном землекористування. За наймом робочої сили переважає група господарств з невеликими за розмірами земельними ділянками, в яких не використовується наймана праця. За базою створення переважають господарства, які утворились внаслідок розширення особистих селянських господарств. Фермерські господарства створені і працюють за рахунок власних заощаджень, а термін використання земель у них пов'язаний з довгостроковою орендою або ж приватною власністю на землю. На сьогодні фермерські господарства не є основними землекористувачами. Крім того вони удвічі менше використовують землі, ніж це передбачено Законом України "Про селянські (фермерські) господарства". Щодо землезабезпеченості, то найкращі показники спостерігаються у фермерських господарствах Лісостепу (80 га сільськогосподарських угідь в тому числі 64 га ріллі на одне господарство), а найнижчі - у Карпатах (відповідно 12 і 10 га). Низькою є і природно-виробнича ефективність використання земель сільськогосподарського призначення у фермерських господарствах в порівнянні з іншими сільськогосподарськими підприємствами.

Особисті селянські господарства сьогодні перетворились із підсобних виробників більшості видів сільськогосподарської продукції на основних. В значній мірі цьому сприяло зростання їх землезабезпеченості. Відбулось це в основному за рахунок збільшення у їх користуванні земель сільськогосподарського призначення. За величиною землезабезпеченості особистих селянських господарств Львівська область займає третє місце в Україні. Втім існують і внутрішньо-регіональні відмінності такого землезабезпечення. Зокрема, найкраще забезпечені сільськогосподарськими угіддями особисті селянські господарства Передкарпаття та Карпат, а орними землями - господарства Полісся та Лісостепу. Вплинуло це і на вибір спеціалізації особистих селянських господарств. Так, на півночі області переважає рослинницький напрямок, а на півдні - тваринницький.

Доведено, що на інтенсивність використання земель в особистих селянських господарствах значною мірою впливає конфігурація полів, де часто домінує співвідношення сторін 1:5, тоді як оптимальним вважається 1:2 - 1:3. При такій малій ширині поля застосування технічних засобів майже неможливе. До того ж поля розташовані в різних частинах населеного пункту.

Слід відмітити, що для більшості особистих селянських господарств ринково-економічна ефективність використання земель сільськогосподарського призначення не є важливим показником, оскільки основним для них є максимальне забезпечення сім'ї сільськогосподарською продукцією. В таких господарствах часто вирощують багато культур, які є неприбутковими, а догляд за ними потребує значних затрат праці.

Найбільш перспективними видаються сільськогосподарські підприємства незалежно від форм власності та правового статусу, через недостатній розвиток фермерських і особистих селянських господарств, а інколи з інших вагомих причин, які доводять доводять їхню потенційно високу економічну ефективність землекористування. Водночас в сільськогосподарських підприємствах є найбільш сприятливі умови для вирішення екологічних та соціальних проблем, що при цьому виникають.

Висновки

У дисертації теоретично і методологічно розв'язано важливу наукову задачу щодо удосконалення науково-практичних засад еколого-економічної оптимізації сільськогосподарського землекористування в регіоні. Це дозволило виявити регіональну специфіку землекористування та визначити його ефективність для різних суб'єктів- землекористувачів. На даній основі зроблено наступні висновки:

1. Аналіз сільськогосподарського землекористування доводить необхідність розробки оптимальної структури земель, тобто такого співвідношення між природними та агро-ландшафтами, яке б забезпечило процес адаптації сільськогосподарської діяльності до навколишнього природного середовища в нових умовах господарювання. Особливого значення набуває вивчення екологічних проблем сільськогосподарського землекористування і економічної ефективності використання родючих земель саме в новостворених сільськогосподарських підприємствах.

2. Встановлено, що ефективність землекористування залежить від поєднання форм землекористування з формою власності, тобто з наявністю реального (повноправного) власника (землекористувача). У зв'зку з цим в залежності від видів землекористувачів пропонується авторська класифікація форм землекористування: індивідуальна, сімейна, колективна та муніципальна. Доведено, що найбільш ефективними формами для Львівської області є колективна та сімейна.

3. Розроблено теоретико-методологічні підходи та методику щодо виявлення регіональної специфіки сільськогосподарського землекористування з врахуванням ландшафтних умов, історичних передумов розвитку форм сільськогосподарського землекористування, економічного розвитку регіону, демографічної ситуації та існуючого правового поля в галузі земельних відносин. Сутність методики полягає в комплексному поєднанні економічних та екологічних показників. При цьому в якості базових економічних показників слід вважати кількісні і якісні характеристики вирощеної сільськогосподарської продукції, а екологічними - кількісні та якісні характеристики земельних ресурсів.

4. Обґрунтовано методологічний підхід щодо відновлення родючості земель сільськогосподарського призначення у Львівській області трьома основними шляхам. Перший шлях - пов'язаний із досягненням оптимальної лісистості, другий - із зменшенням розораності земель сільськогосподарського призначення до оптимального рівня і, третій шлях - визначенням оптимальної структури посівних площ. Основним критерієм тут рекомендована урожайність сільськогосподарських культур.

5. Проведено природно-кліматичне районування земель сільськогосподарського призначення Львівщини, яке враховує різноманітність природних умов та рельєфу: форми, крутизну схилів тощо. На даній основі зроблена розгорнута територіальна диференціація для природного та агро- ландшафтів за основними показниками: лісистістю, розораністю, структурою посівних площ.

6. Розроблено методологічні засади оцінки ефективності сільськогосподарського землекористування для різних форм господарювання з врахуванням: економічних, екологічних, виробничих, демографічних та соціальних факторів. В результаті визначено природно-виробничу та ринково-економічну ефективність використання земель сільськогосподарського призначення. Перший показник оцінюється через співвідношення фактичної та потенційної урожайності, а другий - через співвідношення існуючої та економічно доцільної урожайності.

7. Доведено, що для більш ефективного управління процесом раціонального сільськогосподарського землекористування слід застосовувати розгорнуту систему якісних ознак форм господарювання. Такими ознаками для колективних форм виступатимуть наступні: мета створення, база створення, кількість власників та види зобов'язань, а для фермерських господарств - найм робочої сили, база створення, джерела фінансування та термін землекористування. При цьому важливу роль відіграє рівень технічної оснащеності господарств та їх забезпечення трудовими ресурсами.

8. Виявлено, що для території Львівщини характерні загальні тенденції переходу особистих селянських господарств із категорії допоміжних (підсобних) виробників сільськогосподарської продукції в основні. Одним з факторів підсилення даного процесу є збільшення в останні роки їх землезабезпеченості. Втім, незважаючи на високу природно-виробничу ефективність землекористування ринково-економічна ефективність в особистих селянських господарствах залишається низькою. Тому пріоритетним повинен бути розвиток різноманітних корпоративних форм господарювання.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Будзяк О.С. Екологічні аспекти відтворення трудових ресурсів в аграрній сфері України // Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки: Зб.наук.праць.: В 2 т.- К.: Принт-Експрес. - 2000.- Т. 2. - С. 247-250.

2. Будзяк О.С. Динаміка витрат на виробництво сільськогосподарської продукції у Львівській області // Економіка АПК. - 2000. - № 6.- С. 84-87.

3. Будзяк О.С. Сучасний стан землекористування у Львівські області // Вісник Сумського держ. аграрн. ун-ту.- Серія: Економіка та менеджмент. - Суми: СДАУ.- 2001. - Вип. 2. - С. 421-423.

4. Будзяк О.С. Економічна ефективність роботи сільськогосподарських підприємств у Львівсській області // Вісник Сумського держ. аграрн. ун-ту.- Серія: Фінанси і кредит. - Суми: СДАУ. - 2000. - № 2. - С. 218-220.

5. Будзяк О.С. Порівняльна характеристика різних форм господарювання // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб. наук. праць.: В 2 ч.- К.: РВПС України НАН України.- 2001. -Ч. 1. - C. 64-67.

6. Будзяк О.С. Екологічна політика в агропромисловому комплексі // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. “Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель”:- В 2 ч.-К.: РВПС України НАН України.- 2000.-Ч. 2. - С. 123-125.

7. Будзяк О.С. Проблеми реформування земельних відносин в Україні // Матеріали міжнар. наук.-практ.конф. “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України”. - К.: Ніка-Центр.- 2001. - С. 156-157.

Размещено на Allbest.ru

...