Ознаки ґрунту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

4. Вивітрювання гірських порід і мінералів. Мінералогічний і механічний склад ґрунту.

16. Поживний режим ґрунту та шляхи його регулювання.

22. Закони горизонтальної та вертикальної зональності ґрунтів. Інтразональні ґрунти (основні зони, простирання на материках, приклади інтразональності).

40. Замалюйте профіль чорнозему деревно-підзолистого, солонцевого та торфового ґрунтів і назвіть їх генетичні горизонти. Охарактеризуйте основні морфологічні ознаки ґрунту.

48. На підставі яких гідрологічних констант можна визначити запаси доступної і не доступної вологи для рослин в ґрунті? Поняття про НВП (найменша польова вологоємність).

4. Вивітрювання гірських порід і мінералів. Мінералогічний і механічний склад ґрунту

Вивітрювання (гіпергенез) - процес руйнування гірських порід і мінералів під впливом деяких природних факторів (повітря, води, коливання температури, живих організмів). При цьому утворюються інші породи і синтезуються нові мінерали. Вивітрювання - це сукупність складних і різноманітних процесів, кількісних і якісних змін гірських порід. Горизонти гірських порід, де відбувається процес вивітрювання, називають корою вивітрювання. Потужність її буває від кількох сантиметрів до 2--10 м.

Вивітрювання - єдиний процес, але для зручності його розуміння виділяють три його форми: фізичну, хімічну, біологічну.

Фізичне вивітрювання - механічне подрібнення гірських порід і мінералів без зміни їх хімічного складу. Ця форма вивітрювання відбувається під впливом таких фізико-механічних факторів: зменшення тиску після виходу породи на поверхню; бічний тиск на уламок породи, зумовлений адсорбованою водою, льодом, корінням рослин і кристалами солей; коливання температури і різниця коефіцієнтів лінійного розширення мінералів, які входять до складу даної породи; руйнівна діяльність водних потоків, льодовиків, що рухаються, зсувів, вітру.

Внаслідок фізичного вивітрювання гірська порода набуває нових властивостей. Вона пропускає крізь себе повітря, воду і здатна затримувати певну їх кількість. Значно збільшується загальна поверхня уламків одиниці об'єму даної породи, що сприяє інтенсифікації хімічних процесів. Хімічний склад породи не змінюється.

Хімічне вивітрювання -- процес хімічного руйнування гірських порід і мінералів, який супроводжується утворенням нових мінералів. Найважливішими факторами цього процесу є: розчинення у воді мінеральних сполук, їх гідроліз; окислення -- відновлення; карбонатизація; коагуляція тощо.

Вода -- універсальний розчинник на планеті. Розчинення мінералів водою прискорюється з підвищенням температури і насиченням її вуглекислим газом, який підкислює середовище. За таких умов хімічне вивітрювання відбувається значно швидше. Цим пояснюється наявність різноманітних кір вивітрювання в різних широтах земної кулі. Руйнування гірських порід в субтропічному і тропічному поясах йде в кілька разів швидше, ніж в помірному і полярному.

У процесах хімічного вивітрювання велике значення має гідроліз -- хімічна реакція води з мінералами. Наприклад, гідроліз ортоклазу відбувається за такою схемою:

КА1Sі308 +Н2О>НА1Si308+КОН.

Отже, водень заміщує калій, а останній з іоном ОН - утворює луг, який, в свою чергу, посилює руйнування мінералу.

Гідратація, як правило, відбувається при вивітрюванні осадових порід, які містять ангідрид. У процесі гідратації ангідридів об'єм породи збільшується на 50--60%, а їх розчинність значно зростає.

СаSО4+2Н2О>СаSО4-2Н2О.

Постійна наявність в розчинах вугільної кислоти зумовлює карбонатизацію -- утворення карбонатів.

Схему карбонатизації можна показати на таких прикладах:

Nа2SіО3+Н2СОз=Nа2СО3+Н2О+SіО2;

Навіть неповний перелік хімічних реакцій на поверхні уламків гірських порід і мінералів показує, що в результаті хімічного вивітрювання змінюється хімічний склад мінералів і руйнується їх кристалічна решітка.

Порода збагачується вторинними мінералами і набуває таких властивостей, як в'язкість, пластичність, вологоємкість, вбирна здатність та інші.

Біологічне вивітрювання -- механічне руйнування і зміна хімічного складу гірських порід під впливом живих організмів та продуктів їх життєдіяльності. Ця форма вивітрювання відбувається під впливом таких факторів: засвоєння рослинами і мікроорганізмами елементів мінерального живлення; хімічних сполук, що утворилися при житті і після смерті організмів (кислоти, гумус, мінеральні солі тощо); реакцій окислення і відновлення з участю мікроорганізмів.

Процеси біологічного вивітрювання здійснюють представники багатьох груп живих організмів у всій товщі кори вивітрювання. В природі практично немає чисто абіотичних (безжиттєвих) процесів механічного і хімічного вивітрювання.

Одним з процесів біологічного руйнування є процес засвоєння кореневими волосками мінеральних елементів, які входять до кристалічної решітки мінералів. Водень, який рослини виділяють у навколишнє середовище, входить до кристалічної решітки мінералу і руйнує її.

Крім того, корені рослин і мікроорганізми виділяють у навколишнє середовище вуглекислий газ і різноманітні кислоти (щавлеву, оцтову, яблучну та інші), які руйнують мінерали.

Ґрунти і гірські породи населяють певні групи мікроорганізмів, які утворюють мінеральні кислоти: бактерії нітрифікатори -- азотну кислоту, сіркобактерії -- сірчану. Як і органічні, ці кислоти розчиняють мінерали і посилюють вивітрювання.

Тварини механічно подрібнюють гірські породи і своїми виділеннями хімічно руйнують їх.

Характер руйнування гірських порід і, як правило, склад продуктів вивітрювання залежать від умов навколишнього середовища та від мінералогічного складу самої породи. Геохімічними дослідженнями доведено, що при вивітрюванні кислих порід формуються піски і супіски, середніх -- суглинки і основних - важкі суглинки і глини. Всі названі пухкі відклади мають певні фізичні і фізико-механічні властивості, які дають змогу для перебігу про­цесів ґрунтоутворення. Цим вони відрізняються від невивітрених скельних порід.

Отже, основними ґрунтоутворюючими породами є продукти вивітрювання гірських порід.

Фізико-механічні властивості ґрунту - сукупність властивостей ґрунту, що визначають його відношення до зовнішніх і внутрішніх механічних впливів.

До найважливіших фізико-механічних властивостей ґрунту належать: твердість, пластичність, липкість, зв'язність, набухання, усадка та питомий опір ґрунту. Твердістю називають опір, що чинить ґрунт проникненню в нього під тиском того чи ін. тіла (кулі, конуса, циліндра та ін.). Вимірюють за допомогою твердомірів і виражають в кг/см2. Вона залежить від механічного складу ґрунту, структури ґрунту, зволоженості тощо. Під пластичністю ґрунту розуміють здатність його зберігати надану форму після діяння будь-якої зовнішньої сили. Найбільшу пластичність мають глинисті ґрунти, найменшу -- супіщані та піщані. Липкість ґрунту (властивість зволоженого ґрунту прилипати до ін. тіл) зумовлена наявністю в ньому частинок мулу та води. Кількісно її характеризують зусиллям, необхідним для відриву від поверхні ґрунту металевої пластини площею 1 см2, і виражають у грамах. Зв'язність -- здатність ґрунту чинити опір зовнішнім силам, спрямованим па механічне роз'єднання його частинок. Зумовлюється зв'язність мех. і мінералогічним складом, структурою, вологістю ґрунту та характером його с.-г. використання. Зв'язність ґрунту виражається в кг/см2. З пластичністю та зв'язністю пов'язана фіз. спілість ґрунту. Набухання ґрунту -- це збільшення об'єму його в цілому чи окремих структурних елементів при зволоженні. Найбільша величина набухання властива глинистим ґрунтам і ґрунтам, насиченим Nа. Усадкою ґрунту називається зменшення його об'єму при висиханні. Залежить від механічного складу, ступеня зволоженості ґрунту тощо. Питомий опір ґрунту -- це сила тяги (тягове зусилля), віднесена до одиниці поперечного перерізу шару ґрунту при оранці. Визначають його динамометрами і виражають в кг/см2. У різних ґрунтах їх питомий опір варіює в межах від 0,2 до 1,2 кг/см2. Фізико-механічні властивості ґрунту мають важливе значення у житті рослин, зокрема впливають на характер розподілу кореневої системи. Всі ці властивості беруть до уваги у розрахунках норм пального, при доборі матеріалів для виготовлення робочих органів сільськогосподарських машин тощо. Фізико-механічні властивості ґрунту можуть змінюватись при сільськогосподарському використанні в результаті дії на них агротехнічних (оранка, культивація та ін.), хімічних (гіпсування ґрунту, вапнування ґрунту, внесення речовин, що склеюють, та ін.) і біологічних (посіви культурних рослин, внесення органічних речовин тощо) прийомів.

ґрунт вивітрювання морфологічний вологоємність

16. Поживний режим ґрунту та шляхи його регулювання

Поживний режим ґрунту визначає вміст доступних для рослин поживних речовин.

Залежно від кількості засвоюваних рослинами хімічних елементів з ґрунту їх поділяють на: макроелементи (С, О, Н, N, P, K, S, Ca, Si, Mg, Fe, Na, Cl), та мікроелементи (Zn, B, Mn, Cu, Mo, Br, F, Ti, W, Ni та інші).

Явище поглинання рослинами мінеральних елементів є процесом обмінного вбирання іонів активною частиною кореня. Рослини, вбираючи з ґрунту К+; чи А-, виділяють у ґрунтовий розчин еквівалентну кількість аналогічних іонів.

Основний запас поживних речовин ґрунту знаходиться у вигляді органічних і важкорозчинних мінеральних сполук. Так, у гумусових горизонтах більше 90% усього азоту, 80% сірки, 60% фосфору, а також значна частина калію, мікроелементів перебуває у формі органічних речовин. Доступними ж поживними елементами рослини забезпечуються в результаті мінералізації органічних сполук ґрунтовими мікроорганізмами і переходу мінеральних важкорозчинних речовин у розчині.

Поживний режим ґрунту регулюється: надходженням поживних речовин у ґрунт завдяки внесенню добрив та азотфіксації; запобіганням втратам поживних елементів ґрунту за рахунок їх змиву і вимивання, росту бур'янів; правильним чергуванням культур; оптимізацією водного, теплового і повітряного режимів ґрунту, що активує його мікробіологічну активність і, відповідно, покращує доступність мінеральних елементів тощо.

Хімічний склад ґрунтів впливає на їхню родючість як безпосередньо, так і визначаючи ті або інші властивості ґрунту, що мають вирішальне значення в житті рослин. З одного боку, це може бути дефіцит певних елементів живлення рослин, наприклад фосфору, азоту, калію заліза, деяких мікроелементів; з іншого - токсичний для рослин надлишок, як у випадку засолення ґрунтів.

Родючість ґрунту є такою властивістю, яка здатна до відтворення і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні грунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості - це поліпшення сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Просте - це відсутність помітних змін сукупності властивостей ґрунту, які впивають на його родючість. Це широко розповсюджене як у світі, так і у нашій країні, явище має негативні наслідки в природному і соціально-економічному відношеннях. Зниження родючості ґрунту відбувається за рахунок трьох основних процесів. Перший - антропогенна деградація. Другий - виснаження ґрунту. Третій - стомлення ґрунту.

Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обґрунтовані системи землеробства, що може забезпечити окультурювання ґрунтів.

Проте, не можна забувати, що окультурювання ґрунту має бути науково обґрунтованим із використанням екологічного підходу. Ще В.В.Докучаєв (1883), порівнюючи ґрунт з породистим конем, зазначав, що нещадна експлуатація та голодний раціон обов'язково викличуть виснаження навіть найсильнішої тварини, тобто найродючішого ґрунту.

Таке штучне обмеження біорізноманітності в агроценозі робить подібні екосистеми нестійкими. Саме тому едафотопи агроценозів потребують прискіпливої уваги та бережного ставлення.

22. Закони горизонтальної та вертикальної зональності ґрунтів. Інтразональні ґрунти (основні зони, простирання на материках, приклади інтразональності)

Вчення про фактори ґрунтоутворення зв'язано з поняттям про ґрунтові зони як основні форми організації ґрунтового покриву планети. На основі цього В.В.Докучаєв висунув положення, що ґрунти на земній поверхні підкоряються загальному законові природної широтної зональності: кожній природній зоні відповідає свій зональний тип ґрунту. Закон горизонтальної зональності він сформулював у праці "До вчення про зони природи" (1899). Згідно з цим законом, основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають континенти. В північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біокліматичних поясів: полярний, бореальний, суббореальний, субтропічний і тропічний. Для кожного поясу характерні свої ряди типів ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах. Усе це було доведено на прикладі великого простору Російської рівнини. Нижче наведені ґрунтові пояси і ґрунти, які їм відповідають.

Так, арктичному поясу відповідають арктичні пустельні та типові гумусні ґрунти; у субарктичному поясі в межах тундрової зони - тундрові глейові ґрунти і торф'яні. Бореальному поясу відповідають підзолисті, болотно-підзолисті і болотні ґрунти; суббореальному поясу - широколистяні ліси з бурими і сірими лісовими ґрунтами, Лісостеп з опідзоленими і вилугуваними чорноземами та сірими лісовими ґрунтами, Степ з типовими, звичайними і південними чорноземами, Сухий степ з каштановими, засоленими і лужними ґрунтами. Отже, кожна природна зона характеризується не одним типом ґрунту, а визначеним набором часто генетично не зв'язаних між собою ґрунтів.

У післядокучаєвський період було доведено, що на кожному континенті існують свої особливості, закономірності у розміщенні ґрунтових зон. Вони залежать не тільки від біокліматичних умов географічного поясу, але й від віку, геологічної будови, тектоніки, близькості чи віддаленості від морських або океанічних басейнів. Ці ґрунтові зони часто не суцільні, а деколи острівні серед інших ґрунтових зон.

Закон вертикальної зональності також відкрив В.В Докучаєв, вивчаючи ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах, згідно із законом, простежується послідовна зміна типів ґрунтів у міру наростання абсолютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових зон у гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.

Пізніше була встановлена деяка невідповідність між схемою вертикальної зональності ґрунтів і розміщенням окремих типів ґрунтів у різних гірських регіонах. С.С.Неуструєв зазначав, що невідповідність ґрунтових типів вертикальним зонам пов'язано з: а) експозицією схилу; б) інтерференцією (вклинюванням, випаданням) зон; в) інверсією зон; г) міграцією зон.

За С.О.Захаровим під інтерференцією розуміють повне випадання ґрунтових зон. Наприклад, у горах південного Закавказзя немає гірсько-лісових і гірських чорноземів між зонами каштанових і гірсько-лучних ґрунтів. Інверсія ґрунтових зон виражається у зворотному розподілі ґрунтових зон Під міграцією ґрунтових зон розуміють проникнення однієї зони в іншу (наприклад, по гірських чи річкових долинах).

Закон вертикальної зональності також відкрив В.В Докучаєв, вивчаючи ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах, згідно із законом, простежується послідовна зміна типів ґрунтів у міру наростання абсолютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових зон у гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.

Пізніше була встановлена деяка невідповідність між схемою вертикальної зональності ґрунтів і розміщенням окремих типів ґрунтів у різних гірських регіонах. С.С.Неуструєв зазначав, що невідповідність ґрунтових типів вертикальним зонам пов'язано .з: а) експозицією схилу; б) інтерференцією (вклинюванням, випаданням) зон; в) інверсією зон; г) міграцією зон.

За С.О.Захаровим під інтерференцією розуміють повне випадання ґрунтових зон. Наприклад, у горах південного Закавказзя немає гірсько-лісових і гірських чорноземів між зонами каштанових і гірсько-лучних ґрунтів. Інверсія ґрунтових зон виражається у зворотному розподілі ґрунтових зон Під міграцією ґрунтових зон розуміють проникнення однієї зони в іншу (наприклад, по гірських чи річкових долинах).

Закон фаціальності ґрунтів обґрунтували Л.І.Прасолов та І.П.Герасимов. Суть його полягає в тому, що місцеві провінційні (фаціальні) особливості клімату зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і навіть формування інших типів. Така різноманітність зумовлена неоднаковою континентальністю клімату неоднаковим сезонним розподілом опадів тощо.

Закон аналогічних топографічних рядів (вчення про зональні ґрунтові комбінації) остаточно сформулювали при проведенні великомасштабних ґрунтово-картографічних досліджень для потреб землевпорядкування. Основи його закладено в працях. В.В.Докучаєва, М.М.Сибірцева, Г.М.Висоцького, М.О.Дімо, С.О.Захарова, С.С.Неуструєва та інших учених. Суть закону в тому, що поширення ґрунтів на великих територіях (в межах зон) зумовлене переважно впливом рельєфу, ґрунтоутворюючими породами та іншими місцевими умовами ґрунтоутворення. У всіх зонах ця закономірність має аналогічний характер: на підвищених елементах залягають автоморфні, генетичне самостійні ґрунти, яким властива акумуляція малорухомих речовин, на понижених елементах рельєфу формуються генетичне підпорядковані ґрунти (гідроморфні), які акумулюють в своїх горизонтах рухомі продукти ґрунтоутворення; на схилах залягають перехідні ґрунти.

40. Профіль чорнозему деревно-підзолистого, солонцюватого та торфового ґрунтів і їх генетичні горизонти. Основні морфологічні ознаки ґрунту

Деревно-підзолисті ґрунти - підтип підзолистих ґрунтів лісо-лучної смуги, до якої входить і Українське Полісся. Розвиваються під мішаними, здебільшого сосново-дубовими, лісами з густим трав'яним покривом. Профіль деревно-підзолистого ґрунту (унаслідок дернового й підзолистого ґрунтоутворювальних процесів) такий: зверху на 18-22 см завглибшки залягає сірий гумусово-елювіальний горизонт, під ним - білястий елювіальний завтовшки від 2-3см до 20см, зрідка до 30 см, далі - червоно-бурий елювіальний, що поступово переходить у материнську породу. Деревно-підзолисті ґрунти мають кислу реакцію ґрунтового розчину (рідкої фази ґрунту), бідні на гумус (1-2%) й поживні речовини. Щоб підвищити їхню родючість, поглиблюють орний шар, вапнують, вносять добрива, сіють люпин на зелене добриво.

Генетичні горизонти:

Нл - лісова підстилка потужністю 3-5см;

Не - гумусово-елювіальний, світло-сірий або білястий, потужністю 5-30см, дрібногрудкуватий, з горизонтальною подільністю;

Е - підзолистий, у вигляді плям або суцільний, потужністю до 30см, білястий або зовсім білий, плитчастий, пластинчастий або лускуватий, часто зустрічаються конкреції R(OH)3 із домішками гумусу і глинистих часток;

І - ілювіальний, темно-бурий, (у легких - червонувато-бурий), щільний, грудкувато-призматичний або горохуватий, потужністю 20-120см, затікання органо-мінеральних колоїдів;

Р- материнська порода.

Солонцюваті ґрунти - ґрунти, що містять в складі увібраних основ обмінний натрій в менших кількостях, ніж у солонцях. В СРСР солонцюваті ґрунти представлені солонцюватими чорноземними, каштановими, бурими солонцюватими ґрунтами, рідше -- солонцюватими сіроземами. На Україні солонцюваті ґрунти найбільше поширені в південній частині Херсонської та Запорізької областей, в Південному Криму, в середньому Придніпров'ї, в Полтавській області. Для поліпшення солонцюватих ґрунтів застосовують гіпсування ґрунту.

Типова будова профілю солончака: Hks+Hpks+Phks+Pks. По всьому профілю спостерігаються вицвіти солей, але при наявності вологи в ґрунті солі знаходяться в розчині й візуально не фіксуються. Характерна закономірність: якщо солончаки утворились при засоленні інших типів ґрунтів, то вони зберігають будову й морфологічні ознаки вихідного ґрунту, тому в профілі може бути різноманітний набір генетичних горизонтів. Профіль солончаків не диференційований за SiО2, R203 та гранскладом, оскільки солі викликають стійку електролітичну коагуляцію колоїдів і по профілю вони не переміщуються, інертні, не руйнуються. Гумусу загалом мало (~1%), але іноді, якщо засолені первинні високо-гумусні ґрунти, його вміст може сягати 5-7% і більше. ЄП невелика, - 20 мг-екв/100 г, залежить від мінералогічного та гранулометричного складу ґрунту. Склад ввібраних катіонів цілком визначається типом засолення ґрунту. Реакція нейтральна, слаболужна (рН = 7,3-8,0), якщо ж тип засолення содовий, то рН досягає значень 9-11. Карбонати знаходяться з поверхні. Водно-фізичні властивості солончаків добрі (крім содових). У солончаків, що містять соду, остання викликає стійку пептизацію колоїдів. ґрунт у сухому стані стає дуже твердий, безструктурний, у вологому - в'язкий, знову ж таки безструктурний, погано водопроникний тощо.

Торфові ґрунти - група типів ґрунтів, які формуються в умовах надмірного зволоження атмосферними та ґрунтовими водами під специфічною вологолюбною рослинністю. В СРСР торфові ґрунти поширені в південних районах; на Україні -- головна частина на Поліссі і в заплавах річок Лісостепу. Торфові ґрунти - це верхня частина торфових покладів боліт. Серед торфових ґрунтів виділяють торфові верхові та низинні ґрунти. Торфові ґрунти верхові формуються в умовах зволоження атмосферними опадами під оліготрофною рослинністю. Для них характерні дуже кисла реакція, низька зольність (2,4-- 6,5 % на суху речовину) та невелика об'ємна вага (0,10--0,15). Утворення торфових ґрунтів низинних пов'язане з впливом мінералізованих ґрунтових вод. На цих ґрунтах розвивається евтрофна та мезотрофна рослинність. Торфові ґрунти низинні мають кислу реакцію, високу зольність (більше 10 %); об'ємна вага 0,15--0,20.

Торф'яні ґрунти: неглибокий - Т=50-100 см, середньоглибокий - Т=100-200 см, глибокий -7=200-400 см, надглибокий - Т більше 400 см.

Опис типового торф'яного середньоглибокого грунту:

Т1 (0-20 см) - верхній темно-бурий, добре розкладений, переплетений дрібними коренями, зернистий, перехід ясний;

Т2 (21-55 см) - середньорозкладений торф, плитчастий, збагачений раковинами, рідко зустрічається вівіаніт, Fe-Mn-стягнення, перехід поступовий;

Т3 (55-160 см) - слабко розкладений осоково-комишовий торф, раковини, плитчастий, перехід різкий;

PGl (глибше 161 см) - білясто-сизий луговий мергель.

48. На підставі яких гідрологічних констант можна визначити запаси доступної і не доступної вологи для рослин в ґрунті? Поняття про НВП (найменша польова вологоємність)

Волога потрібна для проростання насіння, без неї неможливі подальше зростання і розвиток рослини. З водою в рослину з ґрунту поступають поживні речовини, випар води листям забезпечує нормальні температурні умови життєдіяльності рослини.

Вологоємкість ґрунту - величина, що кількісно характеризує водоутримуючу здатність ґрунту; здатність ґрунту поглинати і утримувати в собі від стікання певну кількість вологи дією капілярних і сорбційних сил. Залежно від умов, що утримують вологу в ґрунті, розрізняють декілька видів вологоємкості ґрунту : максимальну адсорбційну, капілярну, найменшу і повну.

Максимальна адсорбційна вологоємкість ґрунту, пов'язана волога, сорбована волога, орієнтовна волога - найбільша кількість міцно пов'язаної води, що утримується сорбційними силами. Чим важче гранулометричний склад ґрунту і вище зміст в ній гумусу, тим більше долі пов'язаної, майже недоступною винограду та ін. культурам вологи в ґрунті.

Вода - обов'язкова умова ґрунтоутворення і формування ґрунтової родючості. Без неї неможливий розвиток ґрунтової фауни і мікрофлори.

Процеси перетворення, трансформації і міграції речовин в ґрунті також вимагають великої кількості води.

Для визначення потреби рослин у воді застосовують показник - транспіраційний коефіцієнт - кількість вагових частин води, витраченої на одну вагову частину урожаю.

Міра доступності ґрунтової вологи рослинам і стан водного режиму, виражають ґрунтово-гідролітичні константами. Розрізняють наступні ґрунтово-гідрологічні константи:

1. Максимальна адсорбційна вологоємкість(МАВ) - вологість ґрунту, що відповідає найбільшому змісту недоступної рослинам міцно пов'язаної вологи.

2. Максимальна гігроскопічність(МГ) - вологість ґрунту, що відповідає кількості води, яку ґрунт може сорбувати з повітря, повністю насиченого водяною парою. Волога, що відповідає МГ, повністю недоступна рослинам.

3. Вологість стійкого в'янення рослин(ВЗ), що відповідає змісту в ґрунті води, при якому рослини виявляють ознаки в'янення, що не проходять при приміщенні рослин в насичену водяною парою атмосферу. Вологість в'янення відповідає вологості ґрунту, коли волога з недоступного для рослин стану переходить в доступне(нижня межа доступності ґрунтової вологи).

4. Найменша(польова) вологоємкість ґрунту (НВ) - відповідає капілярно-підвішеному насиченню ґрунту водою, коли остання максимально доступна рослинам.

5. Повна вологоємкість(ПВ) - відповідає такому змісту вологи в ґрунті, коли усі його пори насичені водою.

Здатність ґрунту до стійкого забезпечення рослин водою залежить від агрофізичних чинників родючості.

Вологоємкість ґрунту - називають здатність її утримувати воду. Розрізняють капілярну, найменшу(польову) і повну вологоємкість. Капілярна вологоємкість визначається кількістю води, що міститься в капілярах ґрунту, підпертих водоносним горизонтом. Найменша вологоємкість аналогічна капілярній, але за умови відриву капілярної води від води водоносного горизонту. Повна вологоємкість - стан вологості, коли усі пори(капілярні і некапілярні) повністю заповнені водою.

Водопроникністю ґрунту називають здатність вбирати і пропускати через себе воду. Водопроникність залежить від гранулометричного складу, структури ґрунту і міри зволоження. Визначають водопроникність, пропускаючи через шар ґрунту воду.

Водопідіймальна здатність ґрунту - здатність до капілярного підйому води.

Обумовлена ця властивість дією меніскових сил змочених водою стінок ґрунтових капілярів.

Умови водного режиму в орному ґрунті постійно змінюються. Радикальний метод регулювання водного режиму ґрунтів - меліорація. Сучасні прийоми гідротехнічної меліорації забезпечують можливість двостороннього регулювання водного режиму : зрошування із скиданням зайвої води і осушення в комплексі з дозованим зрошуванням.

Надходження вологи в ґрунт складається зі вбирання при частковому заповненні пір водою і фільтрації води. Сукупність цих явищ об'єднується поняттям "Водопроникність ґрунту". За швидкістю вбирання води розрізняють ґрунти сильно-, середньо- і слабо водопроникні. Фільтрація ґрунту, т. е. низхідне пересування вологи в ґрунті або ґрунті при заповненні усіх пір водою, залежить від багатьох чинників: механічного складу, водоміцності агрегатів, щільності, складання.

Кількість води, що характеризує водоутримуючу здатність ґрунту, називають вологоємкістю. Залежно від сил, що утримують вологу в ґрунті, розрізняють максимальну адсорбційну вологоємкість(волога, яка утримується на поверхні часток під дією сорбційних сил), капілярну(запас води, утримуваний капілярними силами), найменшу(польову) і повну вологоємкість або водомісткість(вміст води в ґрунті при заповненні усіх пір водою).

З капілярною вологоємкістю пов'язано важливе в агрономічній науці поняття капілярної облямівки. Капілярною облямівкою називається увесь шар вологи між рівнем ґрунтових вод і верхньою межею фронту змочування ґрунту.

Найменша(польова) вологоємкість - ця кількість вологи, яка зберігається в ґрунті (чи ґрунті) за відсутності капілярного підтікання після стогону надмірної гравітаційної води. Ця максимальна кількість води, що утримується ґрунтом в природних умовах за відсутності випару і припливу води ззовні. Вологоємкість ґрунту залежить від механічного, хімічного, мінералогічного складу ґрунту, її щільності, пористості і т. д.

Аерація, водопроникність, вологоємкість і інші водно-фізичні властивості ґрунту є важливими ґрунтовими характеристиками, що впливають на родючість ґрунту, її господарську цінність.

Використана література

1. Вернандер Н.Б. Географія грунтів з основами грунтознавства.-К., 1966.

2. Вернандер Н.Б., Годлин М.М., Самбур Г.Н., Скорина С.А. Почвы УССР/ под ред. М,М.Годлина.- Киев-Харьков: Гос. изд-во с.-х.литературы УССР.-1951.-326с.

3. Глазовская М.А. Почвы Мира.-Т.1,2.- М.:Изд.МГУ,1972-1973.

4. Добровольский Г.В., Урусевская И.С. География почв.- М.: Изд. МГУ, 1984

5. Добровольский Г.В. География почв с основами почвоведения.-М.: Высшая школа, 1989.

Размещено на Allbest.ru