Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Хімічний факультет

Кафедра екології та охорони навколишнього середовища

ІНДЗ

на тему:

Виконала студентка 32 групи

Маркіна Богдана Павлівна

Перевірила

Музиченко Оксана Семенівна

Луцьк - 2013

Характеристика земельних ресурсів України та їх розподіл між землекористувачами

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловості, крім добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві вона - головний засіб виробництва. Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість - родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського виробництва. Родючість визначається здатністю ґрунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечувати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речовини в доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в зону кореневої системи рослин, тобто здійснювати аерацію. Проте ці визначальні для родючості ґрунту фактори ніколи не бувають однаковими і мають різне співвідношення між собою, що безпосередньо позначається і на рівні родючості. Розрізняють такі види родючості землі:

а) природна - характеризується здатністю ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами; земельний землекористування сільськогосподарський бонітування

б) штучна - створюється в процесі виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформованими під впливом природних факторів, своєю діяльністю намагається поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту;

в) економічна (ефективна) - наслідок органічної єдності природної і штучної родючості;

г) абсолютна - визначається врожайністю культур з гектара посіву;

д) відносна - кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього.

Останні два види родючості є кількісним виразом економічної родючості землі.

Хімічний і фізичний склад ґрунту, його інші важливі характеристики визначають родючість земельних ділянок, а відтак, і дохід землевласників та землекористувачів, оскільки вибір сільськогосподарських культур і їх урожайність залежать від цієї унікальної властивості головного засобу виробництва в сільському господарстві.

На дохідність аграрних підприємств також істотно впливає місцеположення земельних ділянок. Це пов'язано, по-перше, з тим, що із збільшенням віддалі між угіддями підприємств і ринком збуту сільськогосподарської продукції та ринком придбання матеріальних ресурсів транспортні витрати підприємств зростають, отже, збільшується собівартість вироблених ними товарів. Величина цих витрат залежить від стану шляхів сполучення і ступеня їх компенсації заготівельними й переробними підприємствами (організаціями), що інколи спостерігається нині, але це не змінює характеру впливу цієї закономірності. По-друге, в умовах розвиненого ринку ціни на сільськогосподарську продукцію мають тенденцію до зниження із збільшенням віддалі між центральним ринком збуту і місцерозташуванням аграрних підприємств. Адже на місцевих ринках попит на сільськогосподарські товари менший, ніж на центральних, а пропозиція тут відносно вища. Відповідно до дії законів ринку це неодмінно призводить до зниження ціни.

Слід також зазначити, що в умовах зрошення місцеположення угідь підприємств щодо водних джерел значно впливає на собівартість кубічного метра зрошувальної води, отже, і на витрати виробництва продукції та на прибуток від її реалізації.Земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві, крім уже розглянутих, має ще ряд особливостей, які потрібно враховувати в процесі її використання для виробництвапродукції. Так, земля як продукт природи не має вартості, не переносить її, як звичайні засоби праці, на продукцію, в створенні якої вони брали участь. У процесі виробництва вона за правильного її використання підвищує свою родючість, а тому є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється. Як матеріальну основу розвитку сільськогосподарського виробництва землю не можна замінити жодними іншими засобами праці.

Крім того, в сільському господарстві земля водночас є і предметом праці. В процесі обробітку землю піддають різним формам впливу. Завдання полягає в тому, щоб цей вплив не руйнував структуру ґрунту, зберігав його властивості, створював умови для підвищення родючості земельних ділянок. Але оскільки її рівень на різних за якістю землях не однаковий, то це призводить і до неоднакової віддачі вкладених у землю коштів. Через це виникає необхідність у розробці та застосуванні ефективних заходів, спрямованих на державну підтримку доходів тих підприємств, що опинилися в гірших природних умовах.

Розглянуті особливості землі потрібно враховувати комплексно, у тісному взаємозв'язку, що дасть можливість підвищувати її продуктивну здатність відповідно до досягнутого рівня розвитку продуктивних сил.

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн га. Серед усіх земельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя, площа яких на початок 2001 р. становила 41,83 млн га, або 69,4 % усієї території країни. Сюди включено ріллю, багаторічні культурні насадження, залежі і перелоги, сінокоси і пасовища.

Процентне відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх загальної площі визначає структуру сільськогосподарських угідь. Найінтенсивніше використовуються рілля і багаторічні культурні насадження. Тут виробляють найбільший обсяг валової і товарної продукції сільського господарства. Незважаючи на це, підвищувати їх питому вагу можна лише до раціональної межі, перехід за яку може призвести до вітрової і водної ерозії, руйнування родючості ґрунту і, як наслідок, до істотного зниження врожайності. На початок 2001 р. частка ріллі у структурі сільськогосподарських угідь становила 77,9 %. Це - занадто високий показник, що значно перевищує оптимальний рівень.

З урахуванням даної обставини і з метою широкомасштабного впровадження природоохоронних заходів у найближчій перспективі необхідно вивести із сільськогосподарського обороту 10-12 млн га еродованих земель, що дасть змогу істотно знизити ступінь розораності угідь.

Перехід одних земельних угідь в інші називають трансформацією земельного фонду. Завдання підприємств - забезпечити переведення менш продуктивних угідь у більш продуктивні, наприклад, заліснення ярів і балок, залуження деградованих земель, переведення природних пасовищ у сіножаті тощо.

Важливим народногосподарським показником є землезабезпеченість. Його визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). Даний показник становив по Україні на початок 2001 р. 84,9га сільськогосподарських угідь і 66,1 га ріллі на 100 жителів. Це - досить високий рівень землезабезпечення порівняно з іншими країнами світу. За кількістю ріллі на 100 жителів попереду України йде лише Австралія (153 га), Канада (167,5 га), США (67 га), тоді як у Данії цей показник дорівнює 50,1 га, Угорщині - 49,5, Фінляндії - 50, Іспанії - 39,1, Франції - 31,4, Англії - 11, в Японії - 3 га.Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижується. Тому необхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей народного господарства.

Крім землезабезпечення, не менш важливим народногосподарським показником є якість земельних угідь. Сільськогосподарські угіддя України представлені різноманітними ґрунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, у структурі генетичних типів ґрунтів України, що зайняті під орними землями, чорноземи і лучно-чорноземні ґрунти як найбільш родючі займають майже 73%, сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені - понад 12%, каштанові - близько 4%.За роки земельної реформи в Україні істотних змін набула структура землекористувачів. На початку 2001 р. площа сільськогосподарських угідь недержавних аграрних підприємств становила 25,68 млн га, або 61,4% від усіх сільськогосподарських угідь країни, в тому числі ріллі - відповідно 21,69 млн га і 66,6%. В розпорядженні громадян знаходиться 10,9 млн га сільськогосподарських угідь (26,0%) і ріллі - 8,2 млн га (25,2%).Наведений розподіл сільськогосподарських угідь між землекористувачами змінюватиметься з розвитком різних організаційних форм господарювання на селі.

ДИНАМІКА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ТА ЗЕМЛЕЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ В ЗАХІДНОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ

Важливим елементом аналізу аграрного виробництва відповідної території є аналіз динаміки сільськогосподарської освоєності земельного фонду. Західноукраїнський регіон належить до ареалів історичного розвитку агровиробництва на території України. Значні зміни у структурі сільськогосподарського землекористування відбулися у другій половині ХХ століття, коли на значних площах заболочених і малопродуктивних угідь проводився комплекс різнопланових меліоративних заходів із їх покращенням та залученням до сільськогосподарського обігу. Крупно-товарне колективізоване виробництво характеризувалося значними капіталовкладеннями в розвиток землеробства, яке було основою розвитку іншої галузі - тваринництва. В період 70-80-х років минулого століття спостерігався процес інтенсивної зміни структури та приросту площ сільськогосподарських угідь, насамперед, орних земель, не звертаючи уваги на порушення норм раціонального землеробства. Необґрунтована водно-хімічна меліорація на Поліссі, Закарпатській низовині та в передгірських районах Карпат, розорювання водоохоронних територій та заплав річкових долин у Тернопільській, Чернівецькій та Івано-Франківській областях спричинили надмірне аграрне навантаження на ландшафтні комплекси. Сільськогосподарська освоєність у Передкарпатті та на Закарпатті перевищила раціонально обґрунтовану майже вдвічі, а розорювання схилових земель призвело до розвитку масштабних ерозійних процесів та руйнування рослинного покриву на пасовищах і сіножатях.

У роки незалежності України та на різних етапах здійснення земельної реформи (1990-2006 рр.) певний інтерес становить дослідження динаміки сільськогосподарської освоєності регіону. На початок 2006 року в Західному регіоні України площа сільгоспугідь становила 5873,2 тис. га, або ж 54,3% до площі суходолу. За останні 15 років відбулося неістотне скорочення площ сільськогосподарських угідь, що призвело, як наслідок до зменшення частки сільськогосподарської освоєності в регіоні на 0,6%. На території регіону нині існують суттєві територіальні відміни в масштабах аграрної освоєності території. Найбільша частка сільгоспугідь у Тернопільській (77,2%), Чернівецькій (59,8%) та Львівській (59,3%) областях [3]. Пересічно регіональний показник сільськогосподарської освоєності притаманний території Волинської області (53,5%), а найменше його значення - лише 36,1% у Закарпатті. При загальному зменшенні частки сільгоспугідь у структурі землекористування в областях Західної України за період 1990- 2006 рр. у Рівненській та Івано-Франківській областях відбулося його зростання на 0,1% (табл. 1).

Площі найбільш продуктивних орних земель в регіоні на початок 2006 року займали майже 3880 тис. га, або ж 37,5% до його території. Безпосередньо у складі сільськогосподарських угідь частка ріллі становить 64,5% (при пересічному по Україні 77,8%). Найвищі показники розораності території притаманні для Тернопільської (62,1%) та Чернівецької (42,7%) областей. Стосовно частки ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь то максимальним цей показник є у Тернопільській області (80,4%), що на 2,6% перевищує пересічний по Україні.

Площі найбільш продуктивних орних земель в регіоні на початок 2006 року займали майже 3880 тис. га, або ж 37,5% до його території. Безпосередньо у складі сільськогосподарських угідь частка ріллі становить 64,5% (при пересічному по Україні 77,8%). Найвищі показники розораності території притаманні для Тернопільської (62,1%) та Чернівецької (42,7%) областей. Стосовно частки ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь то максимальним цей показник є у Тернопільській області (80,4%), що на 2,6% перевищує пересічний по Україні. За останні 15 років в регіоні відбулося скорочення частки орних земель майже на 2% - із 66,6% до 64,4%. Найбільш суттєве скорочення орних земель у структурі сільськогосподарських угідь відбулося в Івано-Франківській (-5,2%), Львівській (на -5%) та Тернопільській (-4,3%) областях. Одним із пояснень цього процесу є оптимізація структури землекористування, що ставить за мету зменшення інтенсивного аграрного навантаження на довкілля. Разом із тим, не дивлячись на сформоване співвідношення “сільськогосподарські угіддя” - “рілля”, за період 1990-2006 рр., частка останньої зменшилась несуттєво у Волинській та Чернівецькій областях і залишається на рівні 64% та 71% відповідно. Неординарна ситуація склалася на сьогодні в Закарпатті де за останні роки частка ріллі в структурі сільгоспугідь зросла на 3% із 41,2% у 1990 році до 44,2% у 2006 році. Це досить негативний процес, так як він відбувається не за рахунок залучення до сільськогосподарського обігу нових площ земель, а за рахунок переведення до цієї категорії земель які були умовно стабілізуючими в агроландшафтних комплексах, а саме природних сіножатей і пасовищ. наліз динаміки сільськогосподарської освоєності земельного фонду областей Західної України дає підстави стверджувати, що в останні роки відбувається також повільне скорочення площ сільськогосподарських угідь у структурі землекористування, а зниження частки орних земель, що відбувається з різною інтенсивністю в окремих частинах регіону повинно сприяти оптимізації землекористування. На перспективу цей процес має відбуватися інтенсивніше з тим, щоб довести частку ріллі до науково обґрунтованих норм, а саме у Передгірських регіонах до 50 %, в рівнинних частинах Лісостепу до 60-65% та на Поліссі до 55 % [6].

Західноукраїнський регіон виокремлюється з поміж інших в державі значною часткою природних кормових угідь (сіножатей та пасовищ) в структурі сільськогосподарського землекористування. Загальна частка кормових угідь в усіх власників землі та землекористувачів на початок 2006 року становила - 22,7% від площ зайнятих даним видом угідь в Україні. Станом на 01.01.2006 року природні сіножаті та пасовища займали в регіоні 1802,9 тис. га. Найбільші їх ареали знаходяться на території Львівської (448,3 тис. га), Волинської (367,7 тис. га), Рівненської (263,4 тис. га) та Закарпатської (226,6 тис. га) областей, а найменші площі були у Тернопільській та Чернівецькій областях 174,8 та 109,1 тис. га відповідно.

Простежуючи динаміку зміни площ зайнятих природними кормовими угідями за останні 5 років можна стверджувати про те, що відбулося загальне збільшення площ під природними сіножатями та пасовищами майже на 21,8 тис. га. Зростання відбулося насамперед за рахунок Львівської області, де їх площа в порівнянні із 2000 роком зросла на 20,5 тис. га. Незначний приріст даної категорії угідь спостерігається у Тернопільській (+ 5,4 тис. га), Рівненській (+3,9тис. га), Івано-Франківській (+1,6 тис. га) та Чернівецькій (+0,6 тис. га) областях. Натомість у Волинській та Закарпатській областях відбувається зворотній процес - зменшення площ природних кормових угідь відповідно на 2,3 та 7,9 тис. га [3].

При загальній тенденції до збільшення площ під даним видом угідь, яка відбулася за рахунок включення до них земель запасу та земель не наданих у власність та постійне користування, спостерігається тенденція до їх скорочення.

Важливою категорією земель, є також ділянки відведені громадянам для сінокосіння та випасання худоби. Загальна площа таких земель в Західно-українському регіоні становить близько 525 тис. га, або ж 36,2% до їх площі в Україні. Частина даних земель використовується також в якості продуктивних угідь (ріллі), загальна площа яких становить 18 тис. га. Серед областей найбільші ареали цих земель знаходяться у Львівській (132,5 тис. га), Закарпатській (99,8 тис. га) та Тернопільській (74,0 тис. га) областях.

За п'ятирічний період, у зв'язку з процесами розпаювання та розподілу земель відбулося скорочення площ земель для сінокосіння та випасання худоби майже на 52 тис. га. Скорочення площ спостерігається в чотирьох областях (Львівській, Закарпатській, Рівненській та Івано-Франківській) і становило 74,4 тис. га. Натомість у Волинській, Тернопільській та Чернівецькій областях за відповідний період площі земель для сінокосіння та випасання худоби збільшились на 16,6; 1,7 та 4,7 тис. га відповідно.

Із розпадом крупнотоварних колективізованих господарств та проведенням земельної реформи фактично усі землі були розпайовані. Початковий ентузіазм мешканців села, щодо обробітку значних земельних наділів у декілька гектарів поступово почав змінюватись в сторону раціональної поміркованості. Відсутність засобів виробництва, низькі ціни на сільськогосподарську продукцію та масові трудові міграції із сільської місцевості за кордон сприяли поширенню такого явища, як перетворення продуктивних угідь у перелоги. Сам процес утворення перелогів відноситься до примітивної системи землеробства, при якій після збирання декількох врожаїв земля залишається без обробітку [4].

Згідно офіційних даних Держкомзему України площа перелогів в державі становить 419,3 тис. га, у тому числі в областях Західної України 60,1 тис. га (14,3% до загалу). Найбільші площі перелогів у Івано-Франківській (29,6 тис. га), Тернопільській, (16,2 тис. га), та Рівненській (13,5 тис. га) областях. Причому за останні 5 років, їх площа збільшилась удвічі і цей процес продовжує інтенсивно розвиватись [3].

Власні дослідження засвідчують про прихованість дійсної ситуації. За нашими оцінками площі земель, які фактично можна віднести до категорії перелогів в десятки разів більші за офіційно статистичні. Щонайменше сьогодні не обробляється 25-30% раніше продуктивних земель, а в окремих регіонах майже половина угідь.

Обмеженість і вичерпність територіальних ресурсів земельного фонду та скорочення площ сільськогосподарських угідь, насамперед, через розширення житлового будівництва, будівництва шляхів сполучення та об'єктів інфраструктури залишає досить актуальним питанням сьогодення проблему землезабезпечення населенням. За останні майже півстоліття (1960-2005 рр.) пересічна землезабезпеченість одного мешканця сільськогосподарськими угіддями в Україні зменшились із 1,01 га у 1960 році до 0,79 га у 1992 році. Починаючи із 1993 року показники землезабезпеченості зростають і у 2005 році досягли позначки 0,89 га. Саме зростання пояснюється не збільшенням площ продуктивних земель (площі яких за відповідний період скоротилися по Україні за вказаний період більш як на 600 тис. га), а зменшенням чисельності населення. Найвища чисельність населення в Україні спостерігалась у 1992 році і становила 52,3 млн. осіб, а за останні п'ятнадцять років вона скоротились до 46,5 млн. осіб. Принагідно зазначимо, що демографічна ситуація у Західноукраїнському регіоні вирізняється з поміж інших показниками природного приросту, які майже у 2,5 - 3 рази вищі за пересічно державні [2].

Забезпеченість сільськогосподарськими угіддями в областях Західної України має значні територіальні відміни. Найближчим до пересічно українських є показники землезабезпеченості у Рівненській області - де на одного мешканця припадає 0,81 га. У Волинській та Тернопільській областях цей показник вищий і становить відповідно 1,02 та 0,95 га / чол. В областях Карпатського регіону землезабезпеченість була і залишається однією із найнищих в Україні. Це пояснюється, насамперед, значною густотою населення, складністю орографічних умов та значною часткою заліснених і малопродуктивних земель. Так пересічна землезабезпеченість у Чернівецькій області становить 0,52 га, Львівській 0,5 га, Івано-Франківській 0,46 га а Закарпатській лише 0,37 га (зазначені області посідають відповідно п'яте, четверте, третє та перше місця у нижній частині рейтингової таблиці цього явища в державі). При відносно низьких показниках загальної забезпеченості сільськогосподарськими угіддями показник забезпечення населення орними землями є одним із найнищих в Україні, і за нормативами Всесвітньої Продовольчої Ради та Продовольчої сільськогосподарської організації ООН (ФАО), оцінюється як недостатній, або ж знаходяться на рівні нижньої межі (табл. 2).

Ситуація, що склалась на сьогодні із землезабезпеченістю має давні історичні аспекти, значний вплив на формування яких мав специфічний сільський уклад життя населення, що панував у Західній частині України. Найбільш вдало ситуацію охарактеризував А. Лукович, який писав: “Тінь цієї біди (малоземелля) тягнеться над всім економічним життям горян. А це тому, що ядром населення є дрібні землероби, більшість з яких має 2-6 кат. угрів землі (1,2-3,6 га). Селянин який має 10 кат. угрів землі вважається вже багатим газдою. Крім того ці маєтності підпорядковані прокляттю по традиціям краю - поділу на частини після смерті батьків, які припадають всім дітям (пересічний розмір сім'ї 8-10 осіб), а це

означає, що ці невеликі цілісності подрібнюються на незначні парцели, які не можуть прогодувати ні їх власників, ні їх сімей” [1].

Не зважалося на досить низькі показники земле забезпеченості в більші частині західного регіону України, високий земельноресурсний потенціал території створює реальну можливість виходу із кризового стану провідної галузі економіки - аграрного виробництва. Підвищення продуктивності сільськогосподарської праці повинно відбуватися шляхом інтенсифікації землеробства, оптимізації землекористування та землеволодіння. Досвід зарубіжних країн, з подібними природно - кліматичні умовами та ґрунтами (Австрія, Угорщина, Польща) переконує, що врожайність основних сільськогосподарських культур при відповідній агротехніці вирощування може бути у 2-3 рази вищою ніж в Україні.

Для кожної складної територіальної системи, до якої належить і сільськогосподарське виробництво, притаманні властивості адаптивності та інерційності. Особливість постсоціалістичних земельних відносин (адаптивність) полягає в трансформації їх у напрямі приватизації землі, розвитку багатоукладної економіки на основі зміни структури власності земельного фонду - від виключно державної до власності фізичних і юридичних осіб. Інерційність у даному випадку проявляється у “так званих перевагах колективної організації праці” яка була зумовлена монополією державної власності на землю, майно та вироблену продукцію, а також неможливістю швидкої перебудови одержавлених соціально - економічних відносин на селі.

БОНІТУВАННЯ ҐРУНТІВ

Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Згідно статті 5 Закону України від 11.12.2003 № 1378-IV «Про оцінку земель», бонітування ґрунтів визнається одним із видів оцінки земель, а дані бонітування ґрунтів визнані складовою частиною державного земельного кадастру, що є основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховуються при визначенні екологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур, а також втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 37 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій», дані бонітування ґрунтів використовуються при здійсненні землеустрою з метою розробки комплексу заходів із землеустрою щодо використання та охорони земель, збереження і підвищення родючості ґрунтів.

Показники бонітування ґрунтів є інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213. Зокрема, при визначенні нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки має враховуватися бал бонітету агровиробничої групи ґрунтів та бал бонітету гектара відповідних сільськогосподарських угідь по сільськогосподарському підприємству. Цей же підхід підтверджується Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, що затверджений наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 № 18/15/21/11.

Відповідно до Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279, для визначення втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ) для використання їх у цілях, не пов'язаних із веденням сільського господарства, враховується бал бонітету ділянки сільськогосподарських угідь, що вилучається, а також бал бонітету сільськогосподарських угідь по Автономній Республіці Крим, області, містах Києву та Севастополю.

Відповідно до Методики експертної грошової оцінки земельних ділянок, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1531, при зіставленні цін продажу подібних земельних ділянок під сільськогосподарськими угіддями враховуються, зокрема, такі якісні земельної ділянки як родючість та стан ґрунтів, що визначаються через їх бонітет.

Останній раз бонітування ґрунтів в Україні було проведене у 1993 році. Роботи з бонітування ґрунтів сільськогосподарських угідь України виконувалися у відповідності до «Методики бонитировки почв Украины», яка була розглянута і схвалена на засіданні Відділення землеробства Української академії аграрних наук 10.03.1992 року (протокол № 2) та «Методичних рекомендацій по проведенню бонітування ґрунтів», які розглянуті і схвалені науково-методичною Радою з питань бонітування ґрунтів України 21.01.1993 року. Об'єктом бонітування прийняті одиниці ґрунтового покриву, які виділялись на картах ґрунтів і об'єднані в агровиробничі групи ґрунтів згідно з «Номенклатурним списком агровиробничих груп ґрунтів Української РСР» (Київ, 1978).

З часу останнього проведення бонітування ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення пройшло вже 17 років, хоча Закон України від 11.12.2003 № 1378-IV «Про оцінку земель» вказує, що воно має проводитися не рідше як один раз у 7 років.

Бонітування ґрунтів має проводитись юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. Відповідно до наказу Держкомзему від 05.08.2009 № 423 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт», для розроблення технічної документації з бонітування ґрунтів, обов'язковою є наявність у складі ліцензіата спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад за спеціальностями «агрономія», «ґрунтознавство».

У сучасних умовах, відповідно до статті 16 Закону України від 11.12.2003 № 1378-IV «Про оцінку земель», бонітування ґрунтів має проводитися відповідно до державних стандартів, норм і правил, а також інших нормативно-правових актів на землях сільськогосподарського призначення та лісового фонду. Відповідні нормативні документи у даний час відсутні, а згадані вище методичні документи 1992-93 років не узгоджуються із чинним земельним законодавством.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Мункачі О. Попадушув П. Наш Хуст. - Хуст, 2004. - 106 с. 2. Статистичний довідник України за 2005 рік / За ред О.Г. Осауленка. - К.: Консультант, 2006. - 576 с. 3.

2. Структура, динаміка та розподіл земельного фонду України. - К., 2006. - 239 с. 4. Сухий П.О. Основні напрямки землекористування в різноукладних типах господарств Чернівецької області. // Наук. зап. Вінницького держ. пед. ун-ту. Серія: Географія. - 2003. - Вип. 5 - С. 151- 155. 5

3. Сухий П.О. Історико-географічні особливості розвитку рослинництва в Карпато-Подільському районі України на зламі ХХ-ХХІ століть // Історія української географії. - Тернопіль: Підручники та посібники, 2005. - С. 55-66. 6.

4. Щурик М.В. Трансформація земель сільського господарства Карпатського макрорегіону: Монографія. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2005 - 352 с.

Таблиця 1. Динаміка сільськогосподарської освоєності земельного фонду областей Західної України

Таблиця 2. Землезабезпеченість населення в Західноукраїнському регіоні

Размещено на Allbest.ru