Реформи сільського господарства України і Казахстану за роки незалежності і шляхи удосконалення економічних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

БУЛЄГЄНОВ Єргалі Булєгєнович

УДК 631:338.24.021.8 (574+477)

РЕФОРМИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

УКРАЇНИ І КАЗАХСТАНУ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

І ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ

ВІДНОСИН

Спеціальність 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті аграрної економіки Української академії аграрних наук.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор, академік УААН, заслужений діяч науки і техніки України

САБЛУК Петро Трохимович, Інститут аграрної економіки УААН, директор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, заслужений працівник сільського господарства України

ДАНИЛЕНКО Анатолій Степанович, Державний комітет України по земельних ресурсах, голова

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

КРАСНОКУТСЬКА Людмила Семенівна, Інститут аграрної економіки УААН, провідний науковий співробітник

Провідна установа

Сумський національний аграрний університет

Міністерства аграрної політики України

Захист відбудеться “30” грудня 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Інституті аграрної економіки УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони,10, конференц-зал, 3-й поверх.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту аграрної економіки УААН (03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони,10, кімн.211).

Автореферат розісланий “28” листопада 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук В.А. Пулім

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перехідний період у постсоціалістичних країнах, що трансформують свої економічні системи в ринковому напрямку, почався для них економічним спадом виробництва.

Агропромисловий комплекс будь-якої національної економіки найважливіша сфера народного господарства, провідною складовою якої є сільське господарство. Агропромисловий комплекс у національній економіці України і Казахстану забезпечує 95% продовольчих ресурсів, за його рахунок формується понад 2/3 фонду товарів народного споживання, вартість основних виробничих фондів становить 30% від їхньої загальної вартості в народному господарстві.

Причини недостатніх темпів розвитку аграрної сфери криються в тому, що сформована в умовах планової економіки структура агропромислового комплексу, практика взаємовідносин між його суб'єктами, економічний механізм господарювання вступають у протиріччя із законами ринкової економіки, які упевнено виявляють себе на міжгалузевому рівні у вітчизняній економіці і на зовнішніх аграрних ринках, особливо у відносинах між колишніми республіками СРСР, зокрема між Україною та Республікою Казахстан.

Відродження і подальше удосконалення економічних взаємовідносин між нашими країнами, порівняння й аналіз проведених реформ в агропромисловому комплексі, зміцнення взаємодовіри на основі створення зони вільної торгівлі є актуальними проблемами для обох країн. Вони є досить важливими та складними і вирішення їх не може обмежитися лише теоретичним обгрунтуванням концепції реформ. Особливого значення набуває дослідницьке й конструктивно-критичне осмислення теорії та практики функціонування АПК у розвинених і постсоціалістичних країнах з метою урахування їх досвіду у вітчизняних механізмах перебудовчих процесів.

Вивчення й усвідомлення результатів аграрних реформ в Україні та Казахстані за роки незалежності дасть змогу ефективно і в стислий термін удосконалювати економічні відносини в цій сфері.

Стан вивчення проблеми. Теоретичні і методологічні проблеми реформування агропромислового виробництва в перехідний період знайшли відображення в працях вітчизняних та іноземних учених: Л. Абалкіна, С.Абдільдіна, А. Богомолова, А. Гальчинського, Г. Калієва, І. Лукінова, М. Павловського, Ю. Пахомова, П. Саблука, П. Самуельсона, А. Смаілова, В. Юрчишина та інших дослідників.

Питанням реформування агропромислового комплексу та удосконалення економічних відносин, структурної перебудови і системи управління АПК присвячені праці економістів-аграрників: В. Андрійчука, В. Бойка, М. Вітковського, П. Гайдуцького, В. Григорука, М. Дем'яненка, Й. Завадського, В. Зіновчука, О. Крисального, М. Коденської, Х. Кусаінова, Ю. Лупенка, М. Маліка, В. Месель-Веселяка, І. Микитенка, О. Могильного, О. Ніконова, О. Онищенка, Б. Пасхавера, Г. Підлісецького, П. Саблука, М. Федорова, Л. Шепотько, О.Шпичака, А. Чухна.

Різноваріантний характер вирішення проблеми удосконалення економічних відносин при реформуванні агропромислового комплексу України й Казахстану за роки незалежності та складність їх формування підтверджують її загальнодержавне значення, наукову і практичну цінність результатів одержаних у процесі дослідження. Все це зумовило вибір і актуальність теми, структурну побудову дисертаційної роботи, її мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в рамках наукових програм відділення організації виробництва і земельних відносин Інституту аграрної економіки УААН з науково-технічної програми “Трансформація організаційно-економічних відносин до соціально-орієнтованих ринкових умов АПК”, підпрограма “Розробити пропозиції щодо організації виробництва та земельних відносин у ринкових умовах”. Реєстраційний № 0102U000259, 2001-2005 р.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретико-методичне обгрунтування й оцінка результатів аграрних реформ у постсоціалістичних країнах, аналіз загальних і відмінних рис аграрних реформ в Україні та Казахстані, опрацювання мікро- і макроекономічної системи господарювання, що забезпечує стійкий розвиток та послідовне підвищення ефективності агропромислового виробництва за рахунок використання міждержавних і міжгалузевих резервів, зростання експортного потенціалу й конкурентоспроможності його продукції.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

розробити методологічні та теоретичні аспекти визначення подальшого напряму реформ у постсоціалістичних країнах;

виявити позитивні й негативні чинники та особливості змін у виробництві й споживанні продовольства в Казахстані та Україні;

визначити особливості реформ АПК Казахстану та України за роки незалежності в основних визначальних координатах агрополітики;

дати оцінку економічним, фінансово-бюджетним, податковим, кредитним та іншим важелям державного регулювання аграрного виробництва в трансформаційних умовах господарювання;

опрацювати зразкові схеми організації управління в нових умовах господарювання;

розробити й дати тлумачення схеми стратегічних напрямів розширеного відтворювального процесу в господарствах АПК;

оцінити соціально-економічний стан аграрного сектора Казахстану та України за результатами проведених реформ;

дати пропозиції щодо подальшого зміцнення економічних відносин між Казахстаном та Україною в аграрній сфері.

Предметом дослідження є теоретичні і методологічні аспекти здійснення реформ в агропромисловому комплексі Казахстану та України, удосконалення економічних відносин між державами. Об'єктом дослідження є аграрний сектор України та Казахстану.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-економічних явищ, теорія перехідної економіки, комплексний підхід до аналізу проблем ринкової трансформації суспільних відносин, наукові праці економістів-аграрників із питань економічної ефективності виробництва, менеджменту, маркетингу, розвитку агробізнесу в умовах формування ринкових відносин, чинна законодавча і нормативна база.

Для вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань використовувалися такі методи: системного аналізу, статистико-економічний, групувань, індексів, монографічний, експертних оцінок, історико-економічний, абстрактно-логічний, структурно-функціональний, графічний, системно-функціональний, розрахунково-конструктивний і балансовий, порівняльного аналізу та інші.

Історико-економічний метод застосований при аналізі еволюції теорій державного регулювання економіки, дослідження процесу розвитку аграрної політики щодо сільськогосподарських підприємств, особистих господарств громадян, у сфері формування економічної культури селян і становлення кооперативних та фермерських укладів на селі.

За допомогою методу порівняльного аналізу визначена ефективність різних організаційно-правових форм господарювання, досліджено розвиток аграрного виробництва в Україні та Казахстані, інших постсоціалістичних країнах. Даний метод використано також для зіставлення показників статистичної інформації при аналізі багаторічних даних.

Абстрактно-логічний метод застосовувався при опрацюванні моделі впливу економічних чинників на якість продукції; системно-функціональним методом відпрацьована модель стратегічних напрямів розширеного відтворювального процесу в господарствах АПК; графічний метод застосований для наочного зображення схем взаємозв'язку і розвитку окремих процесів або відносин суб'єктів ринку; розрахунково-конструктивний і балансовий методи при визначенні обсягів виробництва продукції на перспективу.

Також використовувалися монографічний, історико-графічний і інші методи дослідження.

Інформаційною базою даного дослідження є дані Міністерства аграрної політики України та Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан, статистичні збірники Державного комітету статистики України і Агентства Республіки Казахстан по статистиці Казахстану за 1990-2003 рр., спеціальна література закордонних і вітчизняних авторів, законодавчі акти та інші нормативно-методичні матеріали.

Наукова новизна отриманих результатів. Науково обгрунтовані пропозиції, що містяться в дисертації стосовно реформування АПК в Україні та Казахстані, мають комплексний, завершений характер і розроблені вперше. До найбільш суттєвих результатів, що мають наукову новизну, відносяться такі:

розроблені методологічні та теоретичні аспекти напряму реформ у постсоціалістичних країнах, спрямовані на підвищення ефективності виробництва сільського господарства;

виявлені позитивні й негативні явища й особливості змін у виробництві та споживанні продовольства в Україні і Казахстані, які проявляються внаслідок непослідовності і недостатнього завершення ринкових перетворень, які мають за мету підвищення ефективності впровадження реформ в аграрному секторі;

визначено особливості реформ в сільському господарстві України та Казахстану за роки державної незалежності в основних визначальних координатах агрополітики, які проявляються у встановленні різних форм власності і господарювання, а також їх вплив на підвищення економічної ефективності;

обґрунтовані закономірності формування економічного механізму ринкового напряму: дана оцінка економічним, фінансово-бюджетним, податковим, кредитним та іншим важелям державного регулювання аграрного виробництва у трансформаційних умовах господарювання;

опрацьована модель стратегічних напрямів розширеного відтворювального процесу в господарствах АПК, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. В ній розглядаються напрями традиційного розвитку і пріоритетний напрям стратегічного розвитку. В характеристику відтворювального процесу в господарствах АПК включені елементи і функції, зокрема: мета діяльності, ставлення до власності, користування, технічний рівень, використання трудових ресурсів, орієнтація виробництва, реалізація продукції, якість продукції, кооперація, інтеграція;

розроблені схеми організації управління АПК у нових умовах господарювання, а також економічний механізм впливу на якість сільськогосподарської продукції, який, зокрема, передбачає економічні важелі і стимули, організаційно-правові фактори і економічні санкції;

обґрунтовані пропозиції щодо подальшого зміцнення економічних відносин в аграрній сфері між Україною та Казахстаном.

Практична значимість отриманих результатів. Вона полягає в тому, що дозволяє суб'єктам агропромислового комплексу як в Україні, так і в Казахстані використовувати методичні основи визначення стратегічних напрямів відтворювального процесу власного розвитку окремо взятого господарства, розробити заходи щодо підвищення ефективності галузей АПК, використовувати в практичній роботі схеми організації менеджменту та загального управління агропромисловим комплексом в нових умовах господарювання в Україні та Казахстані.

Результати наукових розробок можуть використовуватися економічними службами Міністерства аграрної політики України і Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан при підготовці рекомендацій для структурних підрозділів.

Пропозиції щодо подальшого зміцнення економічних відносин в аграрній сфері між Україною та Казахстаном покладено в основу проекту Програми спільного виробництва сільськогосподарської техніки підприємствами України та Республіки Казахстан у 2002-2006 роках.

Особистий внесок здобувача у досліджувану проблему. Формулювання програми дослідницьких робіт, збір і аналіз літературних та нормативних джерел, узагальнення досвіду реформування сільського господарства у постсоціалістичних країнах, Республіці Казахстан та Україні, висновки і пропозиції, що виносяться автором на захист, виконані самостійно. Всі публікації у фахових виданнях виконані особисто.

Дисертація є завершеним науковим дослідженням, виконаним самостійно здобувачем відповідно до поставлених мети і завдань на основі вивчення економічної літератури, збору й опрацювання статистичних даних.

Апробація результатів дисертації. За матеріалами дисертаційної роботи зроблена доповідь на секційному засіданні міжнародної науково-практичної конференції “Бізнес-освіта і глобалізація перспектив Центально-Азіатського регіону” в Казахському Національному аграрному університеті (м. Алмата) по темі: “Реформи сільського господарства України і Казахстану за роки незалежності і шляхи вдосконалення економічних відносин”; в Національному інституті стратегічних досліджень (м. Київ) на засіданні круглого стола “Україна: стратегія Євроінтеграції і співробітництво на пострадянському просторі” здобувач виступив з доповіддю: “Перспективи формування Єдиного економічного простору Білорусі, Казахстану, Росії, України”. Відповідна доповідь заслухана на засіданні відділення організації виробництва і земельних відносин Інституту аграрної економіки УААН, а також на розширеній нараді співробітників Посольства Республіки Казахстан в Україні і Республіці Молдова за участю Почесних консулів Республіки Казахстан, президента університету міжнародного бізнесу (м. Алмати), академіка НАН РК Сагадиєва К.А., президента ОАО “Астик”, доктора економічних наук Бабаєва С.А., директора департаменту зовнішньоекономічної діяльності Продовольчої контрактної корпорації РК Мусабаєва А.Н.

Публікації. Основні положення дисертації надруковані в 4 наукових працях, загальним обсягом 1,4 друкованих аркуша. Наукові праці опубліковані без співавторів.

Структура і обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаної літератури з 155 назв і додатків. Обсяг дисертації становить 209 сторінок комп'ютерного тексту і містить 33 таблиці, 13 рисунків і 6 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

реформа аграрний україна казазстан

У першому розділі дисертаційної роботи “Об'єктивна необхідність здійснення реформ в сільському господарстві постсоціалістичних країн” розглянуті роль і місце аграрної сфери в національній економіці Казахстану та України, тенденції змін у виробництві і споживанні продовольства, методологічні напрями реформ у постсоціалістичних країнах, дана оцінка їхніх результатів. Низький рівень ефективності сільського господарства став головним фактором необхідності радикальних аграрних перетворень на пострадянському просторі, зокрема в Україні та Казахстані.

Для сільського господарства визначальними чинниками є грунтово-кліматичні умови, які для України і Казахстану мають істотні відмінності, що впливають на продуктивність галузі та її економічну ефективність. Основні характеристики економічних показників потенціалу сільського господарства України та Казахстану наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Характеристика ресурсо-економічного потенціалу сільського

господарства України та Казахстану, 2001 р.

Показники	Одиниця виміру	Україна	Казахстан	Україна в % до Казахстану
Загальна земельна площа	млн. га	60,4	270,1	22,4
Сільськогосподарські угіддя		41,8	220,5	18,9
у т.ч. рілля		32,5	21,4	151,2
Припадає ріллі на душу населення	га	0,66	1,45	45
Населення усього	млн. чол.	48,4	14,8	у 3,3 раза
у т.ч. в сільському господарстві		5,0	2,3	-
у відсотках до загальної кількості	%	10	15,5	-
Тривалість життя на селі	років	63,0	65,5	-
Валова продукція сільського господарства	млн. грн. млн. тенге млн. долл.	25908 4888,3	533639,1 3680,2	у 1,3 раза
Середньомісячна зарплата в сільському господарстві	грн. тенге долл.	151 28,6	7000 48,2	59
Наявність сільськогосподарських формувань усіх форм власності та господарювання	одиниць	73963	81078	-
Поголів'я великої рогатої худоби усі категорії	тис. гол.	9424	4107	у 2,3 раза
у т. ч. корів		4958	2015	у 2,5 раза
Виробництво на душу населення:
зерна	кг	808	778	105,4
м'яса		31	42	81,0
молока		274	251	104,4
яєць, шт.		182	114	159,6

Соціально-економічна ситуація в сільському господарстві України та Казахстану спричинено багатьма чинниками, серед яких можна виділити такі:

відсутність чітко вираженої й достатньо обґрунтованої державної аграрної політики. Водночас керівництво Казахстану в 2002-2003 роках вжило ряд державних заходів по підтримці сільського господарства, у тому числі виділенням великих обсягів суттєвих фінансових засобів;

відсутність готовності до проведення аграрних реформ в управлінських структурах. Перехід до ринкових відносин виявився не забезпеченим ні кадрово, ні законодавчо, ні ідеологічно;

майже повна відсутність моніторингу здійснення реформ;

Україна та Казахстан не мають достатньо засобів, необхідних для здійснення аграрної реформи.

Основною метою проведення реформ в аграрному секторі є підвищення ефективності виробництва, нарощування його обсягів, поліпшення якості продукції та зниження її собівартості до рівня конкурентоспроможності на світових ринках, повне задоволення населення у продуктах харчування, а промисловості у сировині. Головною турботою повинно стати забезпечення продовольчої безпеки в кожній державі.

На початковому етапі проведення реформ були ослаблені або зовсім втрачені сформовані за десятиліття міжреспубліканські, а також міжгалузеві зв'язки сільського господарства, що негативно позначилося на стані цього сектора економіки країн СНД. У середньому по країнах СНД обсяг сільськогосподарського виробництва в 2000 р. становив 72% від рівня 1991 р., в тому числі у Казахстані 68%, в Україні 66%.

Пріоритет розвитку агропромислового комплексу полягає в тому, що він виробляє ту продукцію та товари, які в першу чергу необхідні людям.

Характерною рисою економіки обох країн є те, що як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках втрачена купівельна спроможність не тільки населення, а й держав. Внаслідок цього сільське господарство значно зменшило закупівлю техніки й технічних засобів, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних ресурсів і, як наслідок, технічний потенціал занепадає.

Аграрна криза в країнах СНД значною мірою пов'язана із ослабленням матеріально-технічної бази, втратою економічних і технологічних основ її сучасного поповнення та розвитку. Звідси прояв негативних процесів і явищ швидке старіння виробничих фондів, обмеженість і навіть повна відсутність у багатьох господарствах (особливо новостворених) можливості застосування новітніх технологій у землеробстві, тваринництві та промисловій переробці сільськогосподарської продукції. Протягом десятьох років (1991-2000 рр.) мала місце тенденція істотного скорочення енергетичних засобів механізації сільськогосподарських робіт, зведення до мінімуму кількісного та якісного фондооновлення, застосування добрив, сучасних методів боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками.

Водночас в останні 3-4 роки в більшості країн СНД спостерігалося збільшення виробництва продукції сільського господарства порівняно з попередніми роками. Однак це не стало стійкою тенденцією для України і Казахстану.

До особливостей і складностей перехідної економіки України та Казахстану, пов'язаних з минулою системою, можна віднести таке:

1) жодна держава не перебувала так довго в плановій економіці, як нові незалежні держави;

2) перехідна економіка України та Казахстану функціонує в умовах розпаду сформованих міжреспубліканських господарських і міжгалузевих зв'язків, єдиного економічного простору;

3) трансформаційний процес в Україні та Казахстані відбувається в умовах відсутності ринкових інститутів та інфраструктур, недостатньо узгоджених законодавчо-нормативних актів.

Оцінку результатів аграрних реформ в дисертації викладено в такій послідовності: які заходи необхідно було здійснити за десять років проведення реформ і що фактично зроблено.

Для формування ефективного господаря-власника за безпрецедентно короткий термін (кілька місяців) були реорганізовані практично усі 11,6 тис. КСП, а на їх базі створено близько 19 тис. господарств ринкового типу. При цьому 49,1% з них припадає на господарські товариства, 20% на приватні (приватно-орендні) і 14% на фермерські (селянські) господарства, 13% на сільськогосподарські кооперативи.

Здійснено структуризацію відносин власності. У результаті ринкових реформ майно і земля перейшли у приватну власність.

Забезпечено розвиток і підтримку малих та середніх форм господарювання. Роздержавлення земель сільськогосподарського призначення сприяло розвитку особистих селянських господарств, число яких зросло з 9,7 млн. у 1991 р. до 12,8 млн. у 2000 р. Земельна площа їх збільшилася на 1,7 млн. га.

В основному забезпечено формування спеціалізованої ринкової інфраструктури (оптові ринки продовольства, сировини, праці тощо). Цей процес не завершений, він продовжується.

Підводячи деякі підсумки аграрної реформи, доцільно, на наш погляд, визначити послідовність дій на найближчу і віддалену (довгострокову) перспективу.

У найближчій перспективі необхідно:

увести сільськогосподарські землі в ринковий економічний оборот;

розвивати інфраструктуру ринку землі, включаючи мережу іпотечних (земельних) банків;

застосовувати аграрний протекціонізм у зв'язку з диспаритетом цін, монополізмом, неурегульованим імпортом. Послідовно впроваджувати механізми економічного регулювання цін і прибутків, стабілізуючи ринки, підтримуючи внутрішні ціни, використовуючи заставні операції, оптові закупівлі на тендерах та аукціонах;

забезпечити процес кооперації особистих селянських господарств із сільськогосподарськими підприємствами.

У довгостроковій перспективі необхідно: створити механізми фінансово-кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, кошти яких оберталися б у виробничій сфері; відпрацювати рівні “правила гри” на ринку, тобто забезпечити однакові умови та рівень правового й економічного поля для усіх суб'єктів господарювання з різними формами власності. Держава має бути причетною до процесу регулювання економіки, але не бути монополістом у цій сфері.

У другому розділі “Реформи сільського господарства України та Казахстану за роки незалежності: суть і шляхи вирішення” розглянуто особливості реформ АПК Казахстану та України, становлення власності й земельних відносин, розвиток різних форм господарювання на селі, а також формування економічного механізму ринкового напрямку.

Удосконалення форм власності і господарювання - одно з основних напрямів проведення аграрної реформи. За десять років приватизації в сільському господарстві відбулися значні зміни у формах власності: приватизоване майно аграрного сектора, земля перейшла у приватну власність, колективна власність припинила своє існування.

На початок 2001 року в цілому по АПК України приватизовано майно 7,6 тис. підприємств, або 97% тих, що належали до приватизації. У вирішенні продовольчої проблеми велике значення надається заснованим на приватній власності формам господарювання, до яких відносяться в першу чергу особисті господарства населення і фермерські господарства.

Провідні позиції у виробництві сільськогосподарської продукції належать особистим господарствам. Частка цих господарств у виробництві валової продукції сільського господарства зросла у більш як два рази. Нині у них працює 2,2 млн. чол., або 43% населення, зайнятого в сільському господарстві.

Особисті господарства населення є стабілізуючою організаційною формою, що стримує спад виробництва продукції у всіх категоріях господарств, а в умовах безробіття також зниження рівня життя селян. Ця форма господарювання виявилася найбільш пристосованою до специфіки перехідного періоду. Незважаючи на труднощі, особисті господарства виявилися найбільш економічно стійкими у ринковій стихії.

Наступною чисельною формою господарювання є фермерські господарства. В Україні їх налічується близько 42 тис. одиниць, а в Казахстані у 2,6 раза більше 130 тисяч. Середня земельна площа фермерського господарства в Україні 67 га, у Казахстані 370 га. В оглядовій перспективі більш стійко будуть розвиватися великі селянські господарства, що мають 100-200 га землі і більше.

На українській і казахстанській землі мають розвиватися різноманітні сімейні форми господарювання, а господарська практика відбере ті з них, що виявляться найбільш економічно стійкими, конкурентоспроможними й ефективними. У післяреформений період розвитку економічне зміцнення більшості сільськогосподарських структур сприяє їхній адаптації до мінливого ринкового середовища. Цей період вимагає адекватної системи державного регулювання процесів відтворення у сільському господарстві. З огляду на це постає питання про розробку базового документа (доктрини, концепції, програми) і прийняття його вищими управлінськими структурами країни, яким передбачалися б стратегічно виважені пріоритети, система державних регуляторів з урахуванням ринкової орієнтації господарського механізму, а також обсягу ресурсів, необхідних для їхнього практичного втілення.

На основі ситуативних макроекономічних чинників й альтернативних пропозицій має бути визначена стратегія розвитку аграрного сектора економіки на перспективу. На наш погляд, багатофакторна процедура визначення оптимального варіанту такого розвитку може грунтуватися на розроблених нами рішеннях, що передбачають стратегічні напрями розширеного відтворювального процесу в АПК (рис.1).

Як видно із рис.1, перший елемент визначає мету діяльності як головної ланки всієї системи. При традиційному напрямку розвитку головною метою є одержання продуктів харчування. При пріоритетному напрямку ця мета не зникає, але першочерговою метою в умовах високотоварного ринкового господарства є одержання максимального прибутку.

Другий елемент визначає відношення до власності. Традиційно вона була колективною, а стратегічний розвиток передбачає наявність приватної власності та колективної форми організації праці, коли власні ділянки землі для зручності господарювання об'єднуються цілісні масиви.

Третя складова визначає форми землекористування, включаючи оренду землі.

Четверта складова напрям технічної політики. Традиційній напрям технічної політики не придатний у постреформаційний період.

Потрібна нова, пріоритетна стратегія, що передбачає реконструкцію виробництва, а головне відродження матеріально-технічної бази на основі нової удосконаленої техніки, пристосованої до різних форм землекористування і господарювання; створення машинно-технологічних станцій. Реконструкція виробництва може бути охарактеризована як стратегія змішаного типу, тому що вона передбачає виробництво неоднорідного товару. Стратегічна орієнтація даного типу дозволяє зміцнити фінансовий стан підприємства за рахунок виходу на ринок із продукцією, що генерує самостійні грошові потоки. При розгляді п'ятої складової, стратегічним напрямом у використанні трудових ресурсів має стати подальше використання найманої робочої сили.

Шоста складова визначення пріоритетної форми фінансового забезпечення відтворювального процесу. На наш погляд, у сучасних умовах поряд із самофінансуванням такою формою є залучення зовнішніх фінансових ресурсів. Причому перевагу слід надавати не кредитній, а інвестиційній формі фінансування. Необхідно забезпечити умови для вкладення капіталу як іноземними, так і вітчизняними інвесторами (насамперед комерційними структурами, що є операторами агропродовольчого ринку, роль яких у реструктуризації галузі невиправдано принижується).

Сьомий елемент визначення пріоритетного цільового ринку. Альтернативними варіантами економічної стратегії в даному випадку є стратегія орієнтації на внутрішній ринок і експортну орієнтацію виробництва. Йдеться не про вибір між внутрішніми і зовнішніми ринками. Традиційно орієнтація була на внутрішній ринок, стратегічний напрям орієнтує на експорт

Стосовно визначення структури системи поширення (реалізації) продукції, то, на наше переконання, однаково помилковою є як орієнтація винятково на традиційні канали збуту, так і на створення дистриб'юторської мережі, яка б цілком контролювала збут продукції підприємства. Перевага має надаватися керованим багатоканальним маркетинговим системам, в яких домінуючою силою повинно бути підприємствовиробник.

Особливе місце у відтворювальному процесі відводиться якості виробленої продукції. Підвищення якості товару збільшує кількість конкурентоспроможної продукції.

Конкурентоспроможний товар це товар, що має кращі якісні, кількісні й вартісні показники разом із найменшою ціною споживання та ефективною збутовою стратегією задовольняти вимогу споживачів щодо якості й асортименту за нижчими цінами. Стратегічний напрям повинен забезпечувати виробництво конкурентоспроможної продукції.

Важливою функцією є кооперування. Стратегічний напрям передбачає широке кооперування особистих селянських господарств із сільгосппідприємствами та функціонуючими кооперативами.

Форми інтеграційного зв'язку, горизонтальної і вертикальної інтеграції завжди були актуальною проблемою. Залежно від удосконалення загальних методів управління в АПК приймаються і різні галузеві рішення. На наш погляд, в умовах перехідної економіки пріоритет повинен надаватися такій формі інтеграційного зв'язку як зворотна інтеграція.

Ключовим показником економічного механізму ринкового напряму є ціни. Аналіз процесу переходу України та Казахстану від адміністративно-командної до ринкової системи формування цін в АПК свідчить, що цей процес відбувається безсистемно. На сучасному етапі розвиток вільних цін на сільськогосподарську продукцію не забезпечує виробникам навіть простого відтворення.

Це зумовлено монополізацією I і III сфер АПК, низьким рівнем платоспроможності населення і призводить до того, що при дефіциті продуктів харчування створюється видимість їх перевиробництва.

Одночасно ціни на матеріально-технічні ресурси постійно зростають. Специфічність матеріально-технічних ресурсів полягає в тому, що вони можуть тривалий час перебувати на стадії реалізації на відміну від такої сільськогосподарської продукції як молоко, м'ясо, плоди та овочі.

Сільськогосподарські підприємства реалізують вироблену продукцію в умовах чистої конкуренції і купують товари промислового виробництва на ринку, де панують закони недосконалої конкуренції. Тому з початку зародження ринкових відносин виникла концепція паритету цін, яка полягає в тому, щоб постійно вирівнювати співвідношення між цінами на продукцію сільськогосподарських товаровиробників і цінами на промислову продукцію, яка споживається селянами.

У 2001 р. порівняно з 1990 р. ціни на основні види сільськогосподарської продукції зросли в 1,6 рази, а на промислову продукцію, яка споживається сільським господарством - в 8,5 рази.

Відсутність відносно оптимальної цінової рівноваги, яка існувала в агропромисловому комплексі до 1991 р., призвела до структурної економічної кризи в сільському господарстві, а неплатоспроможність цієї галузі позначилася насамперед на діяльності підприємств I сфери.

Цінова політика має вирішувати основне завдання - вивести сільське господарство на беззбиткову основу й здійснюватися поетапно.

На завершальному етапі еквівалентні ціни мають формуватися на основі галузевих нормативних затрат і середній нормі прибутку в галузях, які обслуговують агропромисловий комплекс на авансований у виробництво капітал, включаючи вартість землі, за умов уведення її в ринковий обіг.

За розрахунками учених Інституту аграрної економіки, недоодержані грошові надходження сільськогосподарськими товаровиробниками через диспаритет цін в АПК за 1991-1999 рр. становлять близько 100 млрд. гривень.

В дослідженні пропонується необхідність державного регулювання розвитку аграрного сектору, особливо ціноутворення сільськогосподарської продукції, з метою підвищення ефективності сільського господарства.

Ринковий спосіб господарювання вимагає поліпшення ролі фінансів. Перехід до фінансового регулювання економічних процесів зумовив необхідність ширшого використання і впровадження в господарський обіг таких економічних категорій як основні та оборотні кошти, прибуток, рентабельність, норма прибутку.

Першочерговим питанням фінансово-кредитної політики держави є обмеження дії посередників на ринку й здешевлення вартості кредитних ресурсів як мінімум до рівня середньої норми прибутку.

При цьому слід вирішити ряд питань, зокрема: встановити диференційовані терміни видачі короткострокових кредитів і процентні ставки, надати ряд пільг комерційним банкам, передбачити страхування фінансових кредитів тощо.

Назріла потреба розробити й апробувати фундаментальну систему податків для сільськогосподарських товаровиробників, яка б максимально враховувала специфіку аграрного виробництва і вписувалася в загальнодержавну систему податків.

У третьому розділі “Удосконалення організації управління та економічних відносин між Україною і Казахстаном в контексті здійснюваних аграрних реформ” розглянуто проблеми організації управління, можливі схеми менеджменту та внутрішньогосподарського планування, а також кадрового забезпечення аграрного сектора в Україні, з'ясовано соціально-економічний стан аграрного сектора Казахстану та України за результатами здійснюваних реформ, встановлені співвідношення доходів і витрат у домогосподарствах цих країн, подано аналіз демографічного стану, накреслено перспективи й напрями подальшого розвитку економічних відносин в сфері АПК між Республікою Казахстан та Україною.

У сучасних умовах територіальне відродження українського села має ґрунтуватися на необхідності кардинальних змін у соціальній перебудові сільських поселень. У цьому переконують негативні процеси, які набули досить стабільних темпів, зокрема подальше скорочення як у територіальному, так і в кількісному вимірах поселенської мережі та мережі об'єктів соціальної інфраструктури, зменшення людності й старіння сіл. На цій основі прискорюються темпи депопуляційних процесів, зумовлені зменшенням народжуваності та збільшенням смертності, скорочується вік життя, знижується життєвий рівень, зростає безробіття і трудова міграція сільського населення.

З 1970 року поселенська мережа втратила понад 2,5 тис. сільських населених пунктів. При цьому знижується чисельність сільського населення. Із 28,8 тис. сіл в Україні 27% віднесені до так званих деградуючих (вимираючих), втратили можливість самовідроджуватися. Посиленими темпами відбувається депопуляція (табл.2).

Таблиця 2

Загальні показники народжуваності та смертності, природного приросту сільського населення (на 1000 чол. населення)

Роки	Україна	Казахстан
	число народжених	число померлих	природний приріст (скорочення)	число народжених	число померлих	природний приріст (скорочення)
1990	12,7	16,1	-3,4	-	-	-
1995	11,1	19,1	-8,0	17,5	10,7	6,8
1997	10,3	19,0	-8,7	17,7	8,9	8,8
1998	9,9	18,2	-8,3	16,6	8,7	7,9
1999	9,4	18,7	-9,3	16,0	8,3	7,7
2000	9,3	19,0	-9,7	16,2	8,4	7,8
2001	7,7	15,3	-7,6	16,1	8,3	7,8
2002	7,5	14,2	-6,7	16,1	8,6	7,5

Із даних табл.2 видно, що в Україні та Казахстані останнім часом склалася ідентична ситуація щодо природного руху сільського населення: в країнах спостерігається його скорочення. Але якщо в Казахстані число народжених значно перевищує число померлих, і таким чином забезпечується зростання чисельності населення, то в Україні з 1970 р. спостерігається скорочення чисельності населення високими темпами. Лише за 1990-2000 рр. природне скорочення населення збільшилося в 2,6 раза.

За десятиріччя (1990-2000 рр.) середньорічна чисельність працівників сільського господарства зменшилася на 2406 тис. чол., або на 49,3%, а за 1996-2000 рр. - відповідно на 990 тис. і 28,6%. Демографічна, соціальна і морально-психологічна ситуація в українському селі потребує невідкладного здійснення комплексу соціально-економічних заходів. Для села в останні роки характерним стало зростання безробіття. За офіційними даними, кожний третій сільський житель не працює і не навчається, а 2,1 млн.чол. зайняті лише в особистому господарстві.

Розвитку аграрного сектора економіки України і Казахстану в значній мірі сприяють традиційні дружні відносини між двома нашими державами, які рік у рік зміцнюються. Великий потенціал вже закладено, підписана главами чотирьох країн (Білорусь, Казахстан, Росія, Україна) Угода про формування Єдиного економічного простору (Ялта, 19 вересня 2003 р.). Зокрема, передбачається:

формування зони вільної торгівлі без вилучення і обмежень, яке передбачає не застосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних засобів на базі проведення єдиної політики тарифного і нетарифного регулювання, конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;

створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили;

гармонізація законодавств сторін і т.ін.

Законодавча база між Україною і Казахстаном (понад 60 угод і договорів) дозволить розгорнути ефективну взаємовигідну роботу.

Співробітництво Республіки Казахстан та України в галузі сільського господарства здійснюється на основі укладених договорів і угод.

У відповідності з Програмою економічного співробітництва між Республікою Казахстан та Україною на 1999-2009 роки опрацьовується ряд проектів з організації спільного виробництва техніки для сільського господарства. Зокрема, цією програмою передбачено виробництво шести назв сільськогосподарської техніки: тракторів ХТЗ-181, ЮМЗ-80/82, дві модифікації зернозбирального комбайна “ЛАН”, жаток широкозахватних валкових ЖВН-9,1, протруювачів насіння ПК-20.

У подальшому передбачається створення спільних підприємств з виробництва і складання техніки, спільних машинно-технологічних станцій, сервісних центрів з технічного обслуговування та ремонту сільськогосподарської техніки.

ВИСНОВКИ

1. У результаті проведених реформ у сільському господарстві України та Казахстану відбулися корінні зміни в структурі сільськогосподарського виробництва: завершені реформування і приватизація майна та земель колгоспів і радгоспів, ліквідовано державну монополію, частка недержавної форми власності зросла до 98-99%, створено нормативно-правове поле для реформаційних процесів.

2. На основі порівняльного аналізу встановлені найбільш суттєві причини зниження виробництва та споживання продукції рослинництва і тваринництва в Україні й Казахстані:

сільськогосподарська галузь втратила технологічну пріоритетність у рослинництві і тваринництві, внаслідок чого знизився технологічний та технічний рівень господарювання;

скоротилися посівні площі провідних сільськогосподарських культур, порушені системи сівозмін, зникли інтенсивні технології, зменшилась урожайність внаслідок зниження обсягів застосування органічних і мінеральних добрив, скорочення меліорації та дії інших факторів;

різко скоротилося поголів'я худоби, а також кормової бази, знизилася продуктивність тварин.

3. Україна та Республіка Казахстан не в змозі забезпечити повною мірою продовольчу безпеку своїх країн. Виробництво та його переробка в обох країнах не відповідає міжнародним, а часто і національним стандартам якості. Якщо в Казахстані забезпечується в цілому економічна доступність населення до продуктів харчування за рахунок рівня доходів населення, то в Україні не досягли такого рівня, оплата праці тут майже удвічі нижча, ніж у Казахстані.

4. Характерною особливістю для України та Казахстану є те, що на внутрішньому і зовнішньому ринках втрачена купівельна спроможність не лише населення, а й держави. Внаслідок цього сільське господарство значно зменшило закупівлю матеріально-технічних ресурсів, що зумовило втрату прогресивних технологій.

5. Необхідно створити сприятливе економічне середовище шляхом встановлення рівних “правил гри” на ринку, для чого запровадити компенсаційний механізм на продукцію промисловості, яка споживається у сільськогосподарському виробництві. При цьому важливим є встановлення паритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію.

6. Аналіз ситуації, що склалася на селі у процесі реформування, дає змогу сформулювати загальні попередні висновки:

а) реформу не можна вважати успішною і тим більше завершеною, оскільки в ній не задіяний економічний механізм господарювання, а відтак навіть не подоланий спад виробництва, особливо у тваринництві, де для відтворення поголів'я необхідно кілька років;

б) у цілому реформування власності в сільському господарстві України та Казахстану суттєво не позначилося (як розраховували) на зростанні ефективності сільськогосподарського виробництва.

7. Актуальним завданням на сучасній стадії перетворень земельних відносин на селі є розширення орендних відносин між власниками землі (земельних паїв) і суб'єктами господарювання.

8. З метою суттєвого поліпшення стану з організацією використання й охорони земель необхідно розробити Генеральну схему використання земель як в Україні так і в Казахстані на 15-20-річний період, прийняти “Національну програму охорони земель”, розробити по кожній області основні напрями використання земель і розпочати розробку схем землевпорядкування по кожному адміністративному району.

9. Зміна форм господарювання вимагає також зміни схеми розширеного відтворювального процесу в умовах ринкових відносин.

Розроблена нами схема стратегічних напрямів відтворювального процесу дозволяє в кожному господарстві, з урахуванням традиційного, визначити пріоритетний напрям по функціях (рис.1).

10. Приєднання України та Казахстану до Світової організації торгівлі повинно суттєво змінити ідеологію державного регулювання аграрного виробництва, яке є найбільш проблемним для економіки аналізованих країн, оскільки потенційні конкуренти - це держави з технологічно розвинутим сільським господарством і захищеним ринком, у тому числі з високими імпортними тарифами, значними експортними тарифами та протекціоністською внутрішньою політикою.

У подальшому аграрна політика має узгоджуватися з міжнародними принципами і нормами, а тому більшість діючих програм мають бути поступово згорнуті, як такі, що відповідали лише потребам економіки перехідного періоду.

11. Зміцнення економічних відносин в аграрній сфері між Казахстаном та Україною грунтується на Програмі економічного співробітництва між Республікою Казахстан і Україною на 1999-2009 роки, а також попередньо погодженому проекті Програми спільного виробництва сільськогосподарської техніки підприємствами України і Казахстану на 2002-2006 роки.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Булегенов Е.Б. Украина и Казахстан: тенденции изменений в производстве и потреблении продовольствия // Економіка АПК. 2003. № 4. С. 155-158 (0,4 печ.л.).

2. Булегенов Е.Б. Стратегия расширенного воспроизводственного процесса рыночного направления в хозяйствах аграрного сектора Украины и Казахстана // Економіка АПК. 2003. № 6. С. 145-148 (0,4 печ.л.).

3. Булегенов Е.Б. Приватизация государственной собственности в аграрных формированиях Украины и Казахстана // Агроінком. 2003. № 5-6. С.33-37 (0,4 печ.л.).

4. Булегенов Е.Б. Экономическое партнерство Казахстана с Украиной в зоне свободной торговли. Республиканский научно-технический журнал “Промышленность Казахстана”. № 4 (19). 2003. С.12-13 (0,4 печ.л.).

АНОТАЦІЯ

Булєгєнов Є.Б. Реформи сільського господарства України і Казахстану за роки незалежності і шляхи удосконалення економічних відносин. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2003.

Дисертація присвячена аналізу аграрних реформ в Україні та Казахстані, проблемам і шляхам удосконалення економічних відносин. Досліджено теоретико-методологічні аспекти реформ у постсоціалістичних країнах, зміна стану аграрного сектора за десятирічний період реформування своєї перебудови, визначено найбільш характерні внутрішні й зовнішні ознаки організаційно-правової структури галузі змішаного типу, особливості реформ в АПК Казахстану та України в основних координатах аграрної політики. Розкрито економіко-організаційні засади формування механізму ринкового напряму. Визначено стратегічні напрями розширеного відтворювального процесу в господарствах АПК, запропоновано модель впливу економічних чинників на якість продукції, розроблено структуру елементів системи внутрішньогосподарського управління. Обґрунтовано перспективи подальшого розвитку економічних відносин в аграрній сфері між Казахстаном та Україною.

Ключові слова: удосконалення економічних відносин, державне регулювання, трансформація економіки, реформа АПК, ринковий механізм, форми господарювання на селі.

АННОТАЦИЯ

Булегенов Е.Б. Реформы сельского хозяйства Украины и Казахстана за годы независимости и пути совершенствования экономических отношений. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 экономика сельского хозяйства и АПК. Институт аграрной экономики УААН, Киев, 2003.

Диссертация посвящена анализу аграрных реформ в Украине и Казахстане, проблемам и путям совершенствования экономических отношений.

В диссертации исследуются теоретико-методологические аспекты реформ в постсоциалистических странах, изменение состояния аграрного сектора за десятилетний срок его реформирования, определены внутренние и внешние наиболее характерные признаки организационно-правовой структуры отрасли смешанного типа, особенности реформ в сельском хозяйстве Украины и Казахстана в основных координатах агрополитики.

В результате проведенных реформ в сельском хозяйстве Украины и Казахстана произошли коренные изменения в структуре сельскохозяйственных производителей: завершены реформирование и приватизация имущества и земель колхозов и совхозов, они преобразованы из общественной и коллективной в частную собственность. В то же время, характерной особенностью обеих стран является то, что как на внутреннем, так и на внешнем рынке значительно потеряна покупательная способность не только населения, но и государства. Сельское хозяйство значительно уменьшило закупку материально-технических средств и как следствие, технический потенциал приходит в упадок, в большинстве хозяйств в основном утрачены индустриальные и прогрессивные технологии.

Раскрыты экономико-организационные основы формирования механизма рыночного направления.

Совершенствование форм собственности и хозяйствования - одно из основных направлений проведения аграрной реформы. Здесь большое значение имеют основанные на частной собственности формы хозяйствования, к которым относятся в первую очередь личные хозяйства населения и фермерские хозяйства.

В производстве валовой продукции сельского хозяйства Украины доля личных крестьянских хозяйств возросла в два с лишним раза. Сейчас в них работает 2,2 млн. человек, или около 43% населения Украины, занятого в сельском хозяйстве.

Личные крестьянские хозяйства сегодня являются стабилизирующей организационной формой, которая сдерживает спад производства продукции в целом по отрасли, а также способствует решению проблемы занятости в сельских регионах Украины. Несмотря на переживаемые трудности, личное крестьянское хозяйство оказалось самым экономически устойчивым и наиболее приспособленным к условиям перехода к рыночной экономике.

Многочисленной формой хозяйствования являются также фермерские (крестьянские) хозяйства. Если в Украине было организовано около 42 тысяч фермерских хозяйств, то в Казахстане эта форма хозяйствования является наиболее массовой - образовано более 130 тысяч крестьянских (фермерских) хозяйств, или более чем в 3 раза больше, чем в Украине. Средняя земельная площадь фермерского хозяйства в Украине - 67 га, в Казахстане - 370 га. В обозримой перспективе, на наш взгляд, более устойчиво будут развиваться сравнительно крупноземельные крестьянские хозяйства, имеющие 100-200 га земли и более.

Ключевым показателем экономического механизма рыночного направления являются цены. Анализ процесса перехода Украины и Казахстана от административно-командной к рыночной системе формирования цен в АПК свидетельствует о том, что этот процесс происходит бессистемно. На современном этапе развития свободные цены на сельскохозяйственную продукцию не обеспечивают производителям даже простого воспроизводства. Это обусловлено монополизацией I и III сфер АПК, низким уровнем платежеспособности населения.

В исследовании предлагается необходимость государственного регулирования развития аграрного сектора, особенно ценообразования сельскохозяйственной продукции с целью повышения эффективности сельского хозяйства.

Первоочередным вопросом финансово-кредитной политики государства является ограничение действия посредников на рынке и удешевление стоимости кредитных ресурсов как минимум к уровню средней нормы прибыли. При этом надлежит решить ряд вопросов, в частности: установить дифференцированные сроки выдачи краткосрочных кредитов, дифференцированные процентные ставки, предоставить ряд льгот коммерческим банкам, предусмотреть страхование финансовых кредитов и тому подобное.

В Украине и Казахстане в последнее время складывается схожая ситуация с естественным движением сельского населения: и в одной, и другой стране наблюдается его сокращение. Но если в Казахстане число родившихся значительно превышает число умерших, и таким образом обеспечивается рост численности населения, то в Украине наблюдается постоянное сокращение численности населения.

Определены стратегические направления расширенного воспроизводственного процесса в сельскохозяйственных формированиях АПК, разработана и предложена модель влияния экономических факторов на качество продукции, разработана структура элементов системы внутрихозяйственного управления.

...